Християнські статті на сайті TrueChristianity.Info Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Яка позиція Церкви щодо військової служби?.
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Яка позиція Церкви щодо військової служби?
   

ПИТАННЯ: У чому полягає доктрина Церкви про війну і про службу в армії? Чи завжди вона була однаковою? Деякі священики говорять про альтернативну службу, інші закликають йти в армію і на війну.

ВІДПОВІДЬ: Позиція Церкви щодо військової служби проявлялася залежно від релігійної, громадської, політичної ситуації, в якій діяла Церква.

У перший період церковної історії (до епохи імператора Костянтина) не існувало явної настанови Церкви в цій галузі. Однак християнські мислителі найчастіше вважали християнський дух і службу в армії несумісними. Так, Ориген у трактаті «Проти Цельса» (книга 5) писав: «Ми ні перед ким не розмахуємо мечем, не вчимося вести війну, бо стали синами світу через Христа Ісуса, за Котрим йдемо, як за полководцем». За словами того ж Оригена, християни краще воюють молитвою, ніж зброєю: «Ми боремося за імператора більше, ніж всі інші. Ми не боремося заради його повелінь, навіть якщо він змушує це робити, але боремося за нього, бо, молячись, допомагаємо йому зброєю благочестя» (там же, книга 8).

В «Апостольському переданні» Іполита Римського взагалі стверджується, що вірний або ж катехумен, що хоче стати солдатом, відлучений, оскільки цим він зневажає Бога.

У ранній Церкві військова справа сприймалася як порушення заповіді «не убий». Таким чином, той, хто готувався до Хрещення або був уже охрещений, не міг вибрати військову службу. Однак ті, хто в момент звернення вже були у військових лавах, могли продовжувати службу, щоб не позбавляти свою сім'ю годувальника, – але при цьому вони повинні були утримуватися від пролиття крові.

Після Міланського едикту імператора Костянтина ставлення Церкви до військової служби і армії змінюється. Арелатський помісний собор 314 року постановив відлучати вже не тих, хто служить в армії, а тих, хто «в мирний час кидає зброю» (канон 3). Суспільно-політична ситуація Римської імперії змінилася через загрозу навали варварів.

Блаженний Августин був першим, хто розрізнив праведну і неправедну війну. Перша спрямована на відшкодування несправедливості. Друга ж ведеться проти невинних народів через бажання нашкодити, мати владу, розширити імперію, оволодіти багатствами чи завоювати славу. Але будь-яка війна – навіть праведна – є нещастям через причини, які її породжують.

Святий Тома Аквінський стверджує, що справедлива війна буває за наявності трьох умов: по-перше, вона оголошена законною владою; по-друге, в неї є справедлива причина (відшкодувати збиток або насильство); і по-третє, в тих, хто воює, є чесні наміри, тобто вони мають намір просувати добро й уникати зла.

Крім того, святий Тома вказує на деякі обмеження: «Може статися, що війна, оголошена законною владою і за справедливою причиною, але з поганими намірами, стає неприпустимою». Тома цитує св. Августина, пояснюючи: «Бажання чинити зло, жорстокість помсти, нещадність, звірство в битвах, владолюбство і подібні речі на війні справедливо вважаються гріхом».

Третій період історії ставлення Церкви до війни збігається з відкриттям нових земель і з епохою абсолютизму. Богослови цієї епохи (Де Вікторія, Суарес, Моліна) теж говорять про праведну війну і про те, що припустимо насильство відкидати насильством і захищати майно, а покарання винних – це добра справа. До всього цього Де Вікторія додає два важливі уточнення: по-перше, тяжкість перенесеної несправедливості та збиток, нанесений війною, повинні бути порівнянні, і по-друге, «якщо війна принесе користь якійсь галузі або державі, але нашкодить всьому світу чи християнству, то ця війна стає неправедною» (De potestate civili, 13).

У ХХ столітті учительство Католицької Церкви та богословська думка значно видозмінюють свої акценти, насамперед враховуючи незмірні лиха, які загрожують усім людям у разі війни в епоху просунутої техніки.

Пій XII говорить про допустиму самооборону, але за певних умов. «Оскільки людська свобода, – заявляє він, – здатна розпалити несправедливий конфлікт на шкоду якійсь країні, безсумнівно, ця країна має право за певних умов озброюватися і захищатися» (радіопослання 1958 року).

Однак війна, яка ведеться як допустима самооборона, перетворюється на несправедливу війну, «якщо нанесений нею збиток не порівнянний з перенесеною несправедливістю». Крім того, на оборонній війні неприпустимо використовувати зброю масового ураження і перш за все – зброю, що виходить з-під контролю людини, тобто така зброя, дію якої неможливо обмежити лише законною обороною. Використання такої зброї має бути відкинуто як аморальне, оскільки «в цьому випадку йдеться більше не про захист від несправедливості або про необхідний захист законних володінь, але про справжнє знищення кожного людського життя на території військових дій. Це неприпустимо за жодних обставин», – стверджує Папа Пій XII.

В енцикліці 1939 року «Summi pontificatus» Пій XII писав, що «спасіння не приходить до народів через зовнішні засоби і за допомогою меча; він може нав'язати умови миру, але не створити мир».

Папа Іван XXIII в знаменитій енцикліці «Pacem in terris» 1962 року наголошує, що в епоху ядерної зброї «думка, ніби війна може відшкодувати порушені права, суперечить розуму» (40).

Другий Ватиканський Собор у пастирській конституції «Gaudium et spes» стверджує: «Отже, зрозуміло, що нам потрібно всіма силами намагатися підготувати той час, коли за спільною згодою всіх країн можна буде повністю заборонити будь-яку війну» (82).

Таким чином, турбота Церкви – не про виправдання війни за певних умов, а про просування миру. Процитуємо ще один параграф з «Gaudium et spes» (79): «Як би там не було, за нинішніх умов людського існування війна ще не викоренена. Отже, поки буде існувати небезпека війни і не буде повноважної міжнародної влади, забезпеченої достатніми силами, не можна буде відмовити урядам у праві на законну оборону, якщо всі засоби мирних переговорів будуть уже вичерпані. Тому правителі держав та інші люди, причетні до відповідальності за життя держави, мають обов'язок гарантувати безпеку дорученим їм народам, серйозно ставлячись до таких питань. Але одна справа – вести військові дії, щоб справедливо захищати народ, а інша – хотіти поневолення інших народів. Військова міць не надає законності всякому її використанню в цілях військових чи політичних. І якщо війна, на жаль, вже почалася, далеко не все дозволяється ворогуючим сторонам». І ще: «Усяка війна націлена на суцільне знищення цілих міст або великих регіонів разом з їхнім населенням, є злочином проти Бога і людини, що підлягає чіткому і негайному осуду» (80).

Численні висловлювання на цю тему св. Івана Павла II. У 1990 році, коментуючи події в Перській затоці, він сказав: «Нехай зрозуміють усі, що несуть відповідальність, що війна – це авантюра без повернення». Звертаючись до дипкорпусу рік потому, Папа Войтила наголосив: «Війна не може бути адекватним засобом для того, щоб остаточно вирішити існуючі проблеми між народами». І ще: «Мир, завойований за допомогою зброї, не принесе нічого, крім підготовки до подальшого насильства».

В енцикліці «Centesimus annus» Іван Павло II заявляє, що в ядерну епоху «війна може закінчитися без переможців і переможених, самогубством людства» (18). «Війна руйнує, а не творить ... Війна – це крах всякого справжнього гуманізму», – писав він у Посланні на Всесвітній день миру 1999 року.

Торік Святіший Отець Франциск, відвідуючи меморіал Редіпулья з нагоди сторіччя початку Першої світової війни, назвав війну «божевіллям» і запитав: «Коли ж ми нарешті матимемо з цього урок? Я прошу всіх подивитися на розп'ятого Ісуса і переконатися, що ненависть і зло перемегаються прощенням і добром, а військова відповідь лише посилює зло і смерть».

Що стосується служби в армії, то Папа Павло VI у своїй промові до ООН 1965 року сказав: «Якщо ви хочете бути братами, киньте зброю. Не можна любити зі зброєю в руках». Але він додав, що, «на жаль», оскільки людина слабка, зброя для захисту залишається необхідністю, і закликав ООН вивчати способи гарантування безпеки без використання зброї. Таким чином, військова служба в сучасних умовах є справою справедливості та захисту загального блага. Церква виправдовує службу в армії, визнаючи право на відмову з міркувань совісті для тих, кого змушують до військової служби. У параграфі 503 Зводу соціальної доктрини Церкви це вчення, присутнє також в інших документах учительства, викладається так: «Кожен, хто служить у збройних силах, має моральне зобов'язання чинити опір наказам, що вимагають скоєння злочинів проти права народів і його універсальних принципів. Військові повністю відповідають за дії, що зневажають права осіб і народів і норми міжнародного гуманітарного права. Такі дії неможливо виправдати, посилаючись на підпорядкування наказам начальства. Ті, хто з принципових міркувань ухиляються від військової служби – коли вона обов'язкова, – оскільки совість каже їм відмовитися від всякого використання сили або від участі в певному конфлікті, мають бути готові до альтернативних видів служби: є справедливим, щоб закони проявили гуманну передбачливість у випадку тих людей, які за мотивами совісті відмовляються застосовувати зброю: нехай вони оберуть якусь іншу форму служіння людському суспільству».



За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у червні 2016 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!