 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
ВІДПОВІДЬ: Щоб сповідь була таїнством, вона повинна здійснюватися перед людиною, яка в цей момент має владу примиряти з Христом і з Церквою. Таку владу – діяти in persona Christi et Ecclesiae – тобто ототожнюючись з Христом і Церквою – має тільки священник. Цю владу він отримав через посередництво Таїнства Священства разом з отриманим від свого єпископа повноваженням опікуватися паствою. Тому сповідь перед мирянином, навіть якщо вона здійснюється на порозі смерті, не є Таїнством. Проте в разі відсутності священника можна висповідати свої гріхи перед мирянином, але без розгрішення, а тільки з метою збудити в собі щире покаяння і попросити прощення у Христа і Церкви через цю людину, свого брата у Христі, члена тієї ж Церкви. Зрозуміло, що така сповідь не буде таїнством і не може закінчуватися відпущенням гріхів. Мирянин не має влади відпускати гріхи, і якби він виголосив формулу розгрішення, то вона була б недійсною. Святий Тома Аквінський у «Сумі теології» приділив особливу увагу саме цьому питанню. І ось що він пише: «Благодать, що дається через таїнства, сходить від Глави до членів. Тому служителем таїнства, через якого передається благодать, може бути тільки той, хто може виконувати функцію служіння істинного Тіла Христового. Вона ж належить тільки священникові, що має владу освячувати Євхаристію. І оскільки через таїнство покаяння передається благодать, то тільки священник може бути служителем цього таїнства. Тому тільки перед ним треба сповідатися, тому що сповідь здійснюється перед служителями Церкви». «Покаяння, – пише далі св. Тома Аквінський, – це таїнство необхідності, так само як і хрещення. Хрещення, як таїнство необхідності, має дві категорії служителів: перша категорія повинна хрестити відповідно до служіння, і вона складається зі священників. Друга категорія уділяє хрещення в разі необхідності. Так само і для покаяння: служитель, який приймає сповідь відповідно до служіння, – це священник. Але у випадку необхідності мирянин може замінити священника і вислухати сповідь». Але йдеться тільки про те, щоб вислухати, а не уділити таїнство примирення з відпущенням гріхів. Св. Тома пояснює сенс такої сповіді: «У таїнстві покаяння є не тільки елементи, покладені на служителя, тобто відпущення гріхів і накладення покути, але й елементи, покладені на того, хто отримує це таїнство, і вони так само істотні: це збудити в собі жаль і визнати свої гріхи. Покута залежить частково від служителя, який її накладає, а частково від того, хто кається і її виконує. По можливості, для повноти таїнства повинні співдіяти обидва елементи. Але у випадку нагальної потреби людина, яка кається, повинна зробити те, що залежить від неї: розкаятися і висповідати свої гріхи тому, перед ким це можливо зробити. І хоча мирянин не може повністю уділити це таїнство, виконуючи обов'язки священника, тобто даючи розгрішення, проте Первосвященник заповнює відсутність служителя. У цьому випадку сповідь, здійснена перед мирянином, але з бажанням зробити її перед священником, в певному сенсі є таїнственною. Але це не таїнство в повному розумінні, оскільки в ньому немає відпущення гріхів». «За допомогою таїнств, – продовжує св. Тома, – людина повинна примиритися не тільки з Богом, але і з Церквою. Але вона не може примиритися з Церквою, якщо освячуюча місія Церкви її не досягає. У хрещенні це освячення досягає людину через зовнішній елемент (воду), освячену «через посередництво слова» (Послання св. апостола Павла до ефесян 5, 26) відповідно до обряду Церкви, – незалежно від служителя цього таїнства. Що стосується таїнства покаяння, то освячуюча благодать Церкви не досягає людину без служителя. І навіть якщо людина, яка висповідалася перед мирянином у разі необхідності, отримала прощення Бога, зробивши все можливе для сповнення Божественної заповіді про сповідь, вона все ж не примиряється з Церквою і не може бути допущена до таїнств без попереднього відпущення гріхів священником: точно так само як бажання прийняти хрещення не допускає до Євхаристії». Перейдемо до другої частини нашого питання: якщо мирянин видає себе за священника, то чи будуть дійсними Таїнства, які він уділяє? Відповідь проста: дії, вчинені тим, хто не має повноважень таїнства священства і видає себе за священника, не тільки є святотатством, але вони також є недійсними. Якщо фальшивий «священник» служить Літургію, то вона недійсна. Це обман віруючих, оскільки він спонукає їх до щирого поклоніння перед звичайним хлібом і вином і причащання ними. Що стосується сповіді, то зрозуміло, що відпущення гріхів у такому випадку недійсне. При цьому треба зауважити, що віруючі, які стали жертвою фальшивих священників, не мають провини. Тому їхні гріхи, висповідані перед шахраєм, будуть прощені на наступній сповіді. Зазвичай на сповіді людина просить вибачення також за гріхи, яких вона не пам'ятає. Але навіть якщо вона не говорить цих слів, священник, даючи розгрішення, має на увазі і прощення мимоволі забутих гріхів. Таїнство подружжя, уділене лжесвященником, також недійсне. Однак в латинському обряді служителями цього таїнства є самі люди, які беруть шлюб, а священник є лише повноважним церковним свідком. Тому Церква може визнавати такий недійсний шлюб, не вдаючись до повторного уділення таїнства. За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у березені 2014 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: Чи може людина, яка помирає, 