Християнські статті на сайті TrueChristianity.Info Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Що говорить Учительство Церкви про старість?.
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Що говорить Учительство Церкви про старість?
   

Що говорить Учительство Церкви про старість?ПИТАННЯ: Що говорить Учительство Церкви про старість?

ВІДПОВІДЬ: Блаженний Папа Іван Павло II неодноразово наголошував на багатстві похилого віку.

Наведемо деякі його твердження.

Старість - це період, коли молодшає дух, і після безлічі розчарувань людина вчиться надіятися на Бога: «Церква добре знає, що багато людей наближаються до Бога особливо в період так званого «третього віку» і що саме в цей період їм можна допомогти помолодшати духом на шляху роздумів і за допомогою церковних Таїнств. Досвід, накопичений роками, веде літню людину до розуміння меж мирських речей, до глибшої потреби присутності Бога в земному житті. Розчарування, пережиті в деяких ситуаціях, навчили їх покладатися на Бога. Накопичена мудрість може бути великою перевагою не тільки для членів їхніх сім'ї, а й для всієї християнської громади», - стверджував Папа Войтила 1994 року.

Ще одна теза Івана Павла II: час - великий вчитель, він допомагає придбати мудрість. «Старість не позбавляє власних благ, тому що, як зауважує святий Ієронім, вона «зрощує мудрість і дає більш зрілі поради». У певному сенсі це - привілейована епоха премудрості, породженої досвідом, оскільки час - великий вчитель. Крім того, відома молитва псалмопівця: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре» (89, 12).

«У будь-якому віці Господь просить використовувати наші таланти!» - стверджував Папа Войтила в листі до літніх. І ще: «Шаноблива старість ... становить остаточний етап людської зрілості й прояв Божого благословення».

Папа Іван Павло II наголошував на ще одній важливій речі, пов'язаній з похилим віком: літні люди - це хранителі пам'яті, вони допомагають з'єднати сьогодення з минулим.

«Літні, - писав блаженний Войтила, - допомагають поглянути на земні події з більшою мудрістю, оскільки пережите зробило їх більш зрілими і досвідченими. Вони є хранителями колективної пам'яті, а значить обраними тлумачами сукупності загальних ідеалів і цінностей, які підтримують і направляють громадське співжиття. Відкидати їх означало б не зважати на минуле, в якому є корені справжнього, - заради сучасності, позбавленої пам'яті».

Іван Павло II неодноразово викривав відкинення літніх людей з життя суспільства. Так, в енцикліці «Євангеліє життя» він пише: «витісняти старих на задвірки суспільства або взагалі виганяти їх зі свого життя неприпустимо. Їхня присутність у сім'ї або хоча б збереження постійного зв'язку з ними, якщо житлова тіснота або інші причини роблять спільне життя неможливим, має фундаментальне значення у створенні атмосфери взаємообміну і збагачує діалог між різними поколіннями. Тому обов'язково треба зберігати своєрідний "договір" між поколіннями - або відновлювати його, коли він порушений, - за яким старі батьки, вже близькі до кінця своєї земної мандрівки, можуть очікувати від дітей опіки та солідарності, яку вони надали дітям на початку їхнього життя: цього вимагає послух заповіді Божої, що наказує шанувати батька і матір. Але це ще не все. Літні люди - не тільки "предмет" турботи, опіки та служіння. Вони роблять цінний внесок в Євангеліє життя. Вони можуть і повинні використовувати багатий досвід, накопичений за довгі роки, щоб ділитися мудрістю, свідчити про надію і любов» (94).

У Посланні сім'ям ("Gratissimam sane") Папа зауважує, що за допомогою родоводу сім'я висловлює «спілкування поколінь», - а потім з гіркотою констатує: «Проте час, в який ми живемо, виявляє тенденцію до скорочення сім'ї до двох поколінь. Частково так відбувається відповідно до житлових проблем, що виникають насамперед у великих містах. Нерідко, однак, причина криється в переконанні, що якщо під одним дахом живе більше двох поколінь, то це заважає інтимності й створює життєві труднощі. Але це найбільш слабкий пункт: у наших сім'ях явно не вистачає людей. Немає з ким разом створювати спільне благо, ні з ким це благо розділяти. Адже благо залишається благом лише тоді, коли його створюють разом і розділяють з іншими. «До природи блага належить властивість бути поширюваним» («bonum est diffusivum sui»). Що більше благо загальне, то воно і більше власне: моє - твоє - наше. Така внутрішня логіка буття в благо, буття в істині й любові, до якої покликана людина. Відповідно до цієї логіки її життя стає в повному розумінні «щирою самовіддачею» (10).

І, нарешті, літні люди - безцінний дар для всіх нас через їхню молитву і через жертву їхніх страждань і недуг. На одній із загальних аудієнцій 1994 р. блаженний Войтила сказав, що літні люди, відповідно до згасання своїх фізичних сил, особливим чином долучаються до Страстей і Хреста Ісуса Христа. Зрілі можуть «глибше увійти в цю таємницю викупної жертви і давати свідчення віри в цю таємницю, свідчення мужності й надії, які приходять посеред труднощів і випробувань старості. Усе в житті літньої людини може послужити виконанню її земної місії. Немає нічого марного. Навпаки, її участь стає ще більш цінною для Церкви тому, що вона захована».



За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у березені 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!