Християнські статті на сайті TrueChristianity.Info Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Що мав на увазі Папа, коли в розмові зі Скальфарі сказав “У кожного своє бачення добра і зла”?.
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Що мав на увазі Папа, коли в розмові зі Скальфарі сказав “У кожного своє бачення добра і зла”?
   

ПИТАННЯ: Не так давно я прочитав розмову Папи Франциска з італійським журналістом Е. Скальфарі. Дві фрази мене особливо збентежили: «У кожної людини - своє бачення добра і зла. Ми повинні спонукати людину йти до того, що в її розумінні є добром». І ще: «У кожного - своя ідея про добро і зло, і потрібно зробити вибір на користь добра і боротися зі злом таким, яким він його розуміє. Цього було б достатньо, щоб зробити світ кращим». Якщо застосувати цю логіку, наприклад, до дискусії про людський ембріон, то ми не повинні закликати захищати ембріон перед тими, хто вважає добром аборт чи досліди над зародком. Чи не могли б ви прояснити позицію Папи?

ВІДПОВІДЬ: Розмова Папи зі Скальфарі не була записана на диктофон, тому текст розмови є записом по пам'яті, зробленим самим Скальфарі, який вклав деякі фрази в уста Святішого Отця. Папа Франциск не бачив цього тексту перед його публікацією. Не дивно, що деякі твердження викликали у публіки подив. І той факт, що ватиканські ЗМІ відкликали публікацію, означають, що цитовані слова не можуть вважатися позицією Папи Франциска, і свідчить про те, що сам Папа під ними не «підписався».

Тому є сенс прокоментувати слова, що пролунали в питанні, і які належать Еугеніо Скальфарі, редактору італійської газети «La Repubblica», який називає себе невіруючим.

Дійсно, його твердження про добро і зло, які він приписує Папі, є помилковими і суперечать Святому Письму і вчительству Церкви.

Згідно з християнським віровченням, існують об'єктивні критерії добра і зла, які можуть пізнати всі люди. Вони складають ряд моральних принципів і цінностей, які формуються в людині відразу ж, як її розум отримує здатність керувати дією. Ці критерії однакові для всіх людей і не можуть бути перекручені. Практично вони ідентифікуються з головними моральними принципами совісті. На них посилається апостол Павло, коли говорить, що і язичники, у яких немає Моїсеєвого закону, слідують своїй совісті і в її світлі виносять судження: «Бо коли погани, що не мають закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, то осуджуючи, то виправдуючи їх» (Рим. 2,14-15).

На цей закон посилається Другий Ватиканський собор, стверджуючи: «У глибині своєї совісті людина відкриває закон, який не сама собі дала, але якому вона повинна коритися і голос якого, що завжди закликає її любити і творити добро, а зла уникати, закликає, коли потрібно, в її серці: ось це роби, а ось цього уникай. Адже в серці людини - написаний Богом закон, в покорі якому полягає вся її гідність і за яким вона буде судимою. Совість - найбільш потаємне ядро людини, її святая святих, де вона залишається наодинці з Богом, Чий голос звучить у глибині її душі. У совісті дивним чином відкривається той закон, який виконується в любові до Бога і до ближнього («Радість і надія», 16).

Блаженний Папа Павло VI висловлює ту ж саму думку в одному з послань 1969: «Перш за все необхідно підкреслити, що совість як така не є суддею моральної цінності дій, які вона підказує. Совість - це тлумач внутрішньої і вищої норми; вона не є її створювачкою. Вона (совість) просвічується осягненням певних нормативних принципів, властивих людському розуму. Совість не є джерелом добра і зла: вона є попередженням, вона слухає голос, який і називається голосом совісті. Цей голос закликає до відповідності між дією і внутрішньою потребою людини, з тим щоб людина була справжньою і досконалою. Іншими словами, це суб'єктивний і негайний припис закону, який ми називаємо природним, незважаючи на те, що багато хто сьогодні не хоче більше чути про природній закон».

Звернемо особливу увагу на те, як Папа говорить про закон, який сам з'являється у людській совісті, тобто вписаний в неї. Цей закон просвіщає совість з допомогою інтуїції, а не міркування про те, що є добро, а що - зло.

Точно так само, святий Папа Іван Павло II, посилаючись на документи Другого Ватиканського собору, стверджував: "Моральна совість не є автономним суддею наших вчинків. Вона черпає критерії для своїх суджень в Божественному законі, вічному, об'єктивному та універсальному, від непорушної істини (...). Цей закон, цю істину людина може відкрити в самому порядку буття. Ось чому (Другий Ватиканський) собор каже, що людина у своїй совісті знаходиться один на один з Богом. Зауважимо, що текст не обмежується словом «один», але додає: «З Богом». Моральна совість не закриває людини всередині непереборної і непроникної самотності, але відкриває її назустріч покликанню, голосу Божому. У цьому, а не де-небудь ще, полягає таємниця і гідність моральної совісті: тобто в тому, що це святе місце, простір, в якому Бог промовляє людині. З цього випливає, що якщо людина не слухається власної совісті, якщо вона погоджується на те, щоб у ній мешкала неправда, то вона порушує найглибші узи, що зв'язують її в завіті з Творцем».

Отже, що це за закон, який виникає в нашій совісті? Чи дійсний він для всіх? Чи може він у кому-небудь викривитися?

Святий Тома Аквінський говорив: «Що стосується первинних принципів, то природний закон не може бути викреслений до кінця з серця людини на загальному рівні». Більш того, «людський розум не може помилитися в абстрактному знанні самих загальних принципів природного закону». Святий Тома заявляє: «Роль первинних принципів совісті полягає в тому, щоб обурюватися проти зла і схилятись до добра. І в цьому не може бути вади».

Моральна совість, згідно зі святим Томою Аквінським, неушкоджена в своїх основних принципах навіть в людях невіруючих. Вона непорушна і тотожна у всіх людях.

Але в деяких людях совість може бути замутнена в силу певних перешкод, наприклад, божевілля, коли людина не усвідомлює того, що робить. Однак після моментів божевілля основні принципи моральної совісті відновлюються.

Ось що говорить на цю тему Катехизм Католицької Церкви: «Природний закон незмінний і постійний, незважаючи ні на які історичні зміни; він існує серед ідей і звичаїв, що змінюються, і сприяє їх розвитку. Правила, в яких він висловлюється, залишаються по суті в силі. Навіть якщо дійти до заперечення принципів цього закону, не можна ні знищити його, ні вирвати з серця людини. Він постійно відроджується в житті індивидумів і суспільства» (1958).

Що ж це за незмінні принципи, присутні в совісті всіх людей, які неможливо знищити? Святий Тома каже з цього приводу: «Порядок приписів природного закону слідує порядку природних нахилів. Дійсно, ми насамперед знаходимо в людині схильність до природного блага, загального для всіх сутностей: тобто коли сутність по природі спрямовується до збереження свого буття. В силу цієї схильності до природного закону належить все, що корисно для збереження людського життя і перешкоджає його руйнуванню. По-друге, ми знаходимо в людині схильність до більш специфічних речей, в силу природи, спільної для всього тваринного світу. З цієї точки зору до природного закону відносяться речі, яким природа навчила всіх тварин, наприклад, союз чоловічої і жіночої статі, турбота про потомство й інші подібні їм речі. По-третє, в людині ми знаходимо схильність до добра, відповідного природі розуму, і це стосується тільки людини: наприклад, природна схильність до пізнання істини про Бога і до життя в суспільстві. З цієї точки зору до природного закону відноситься все, що стосується цієї схильності, а саме втеча від невігластва, повага до тих, з ким ми живемо та інші подібні речі».

Отже, первинні принципи совісті - це право на життя (самозбереження), право на створення сім'ї, право на пізнання істини і на життя в суспільстві. Ці принципи передують самому людському суспільству і закладені в кожній людині. Суспільство ж покликане визнавати й охороняти ці права.

Навіть для Еугеніо Скальфарі, яким би релятивістом він не був, існують ці права. І якщо хтось вирішить потоптати ці його права, то він готовий відреагувати і боротися за них. Навіть найзапекліший релятивіст не скаже іншій людині, яка топче його права: «Ти дотримуєшся свого сумління, а значить, поступай як знаєш».

Отже, моральні принципи природного закону закладені в кожній людині, і вони непорушні. Омана ж походить від спадщини цінностей, досвіду і суджень, які кожен індивідуум додає до непорушних принципів своєї совісті. До них відносяться і отримане виховання, і вплив шкідливих звичок, культури, середовища ... Святий Тома так говорить про це: «Що стосується вторинних принципів, то моральний закон може бути перекреслено в серці людини або за допомогою помилкових міркувань, що відбувається також і в умоглядній області, або в силу зіпсованості, або в силу розбещених звичаїв. Ось чому деякі не вважали гріховними злодійство або, за словами святого Павла, протиприродні вади».

«Природний закон, - стверджує святий Тома Аквінський, - може бути перекреслено в конкретних випадках, коли хіть або інші пристрасті заважають розуму застосовувати універсальний принцип до конкретної дії».

Тому святий Іван Павло II писав: «Недостатньо сказати: слідуй совісті. Потрібно завжди і негайно додавати до цього: запитай у себе, чи говорить твоя совість істину чи брехню, і невпинно старайся пізнати істину. Якщо не робити цього обов'язкового уточнення, людина ризикує знайти в своїй совісті силу, що руйнує її справжню людяність, а не святе місце, де Бог відкриває Своє благо».

На завершення нагадаємо, що незнання морального закону можна пояснити непереборним невіглаством, проте саме це невігластво може ставитись людині в провину.

Другий Ватиканський собор нагадує: «Нерідко трапляється і так, що совість помиляється внаслідок нездоланного невідання, хоча і не втрачає при цьому своєї гідності» (GS 16).

Катехизм Католицької Церкви уточнює: «Якщо ж, навпаки, незнання непереборне, чи судження помилкове без відповідальності за це морального суб'єкта, то зло, скоєне людиною, не може бути поставлене їй за провину. Тим не менше, воно залишається злом, недоліком, беззаконням. Значить, необхідно трудитися над тим, щоб виправити помилки совісті» (1793). Але часто незнання совісті пов'язане з відповідальністю, з виною: це можна сказати «про людину, що мало піклується про пошуки істинного і доброго: в силу звички до гріха совість її мало-помалу майже не чути» (GS 16).

Жодна поведінка людини не може бути виправдана релятивізмом, за який несе відповідальність особа, яка мало піклується про пошук істини і добра.

Ось таке судження можна дати про слова Скальфарі, які він вклав в уста Папи. У світлі всього сказаного стає зрозумілим, що Скальфарі зрозумів і передав слова Святішого Отця по-своєму, і вміст тут прийняв форму посудини, тобто слова Папи були сприйняті відповідно до можливостей Скальфарі.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у травні 2015 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!