Християнська бібліотека. Божественна комедія. Чистилище: Пісня 3. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Чистилище: Пісня 3
   

Зміст: "Божественна комедія"


Передчистилище - Душі вмерлих, не примирених з церквою - Король Сицилії Манфред

1] Коли переполох, для душ нежданий,

2] По всій рівнині розпорошив тих,

3] Що йшли на шпиль, для розуму жаданий,

4] Я притуливсь до друга днів моїх -

5] Без нього що робив би я з судьбою?

6] І як би вийшов з мандрувань тяжких? -

7] І вчув, що він обурений собою,

8] Святе сумління - як найтонший слух!

9] Вина й мала стає йому тяжкою.

10] Коли ж нарешті він притишив рух,

11] Поважність звичну повернувши крокам,

12] То мій розгублений спочатку дух

13] Згадав мету, що втратив ненароком,

14] І от я очі звів на дивогляд -

15] Він в небо муром зводився широким.

16] Проміння, червоніючи позад,

17] Переді мною зникло на стежинці,

18] Як перед найгустішою з завад.

19] І, боячись лишитись наодинці,

20] Я озирнувсь, - аж по землі крутій

21] Лежала лиш переді мною тінь ця.

22] Мій захисник сказав: «Кинь, сину мій!

23] Чого це обдивлятись закортіло?

24] Чи я не тут? Чи не вожай я твій?

25] Де нині вечір, мир знайшло там тіло,

26] Що відкидало тінь мою хоч де

27] Й не в Бріндізі - в Неаполі спочило,

28] І от від мене тінь вже не впаде.

29] Хай вигляд хмар тебе сильніш вражає:

30] На промінь промінь тіні не кладе.

31] І хоч небесна сила полишає

32] У тілі біль і студінь навісну,

33] Та саме як - розкрити не бажає.

34] Закрито й іншу людям таїну -

35] Збагнуть її лиш дурня вабить мрія! -

36] Як три особи містять суть одну.

37] Тому й лишайся, людський роде, з quia!

38] Якби ти міг здійснить свої ждання,

39] То понести не мусила б Марія.

40] Ти бачив тих, що ждали навмання,

41] Але натомість, волею Закона,

42] Засуджені на вічне незнання.

43] Кажу про Арістотеля, Платона

44] І багатьох ще». Тиша залягла,

45] Й чоло поникле вкрила дум запона.

46] Нарешті стежка до гори звела.

47] Перемогти ці урвища могучі

48] Нога найдужча, певне б, не змогла.

49] З Турбії стежка в Лерічі по кручі

50] Здалася б і широка, і пряма

51] Проти цієї кам'яної кучі.

52] «Шукать дороги тут, либонь, дарма, -

53] Учитель вимовив, - яка б до стелі

54] Тих довела, у кого крил нема».

55] І от коли він в думи невеселі

56] Заглибився, понуривши чоло,

57] Я ж озирався навкруги на скелі, -

58] Побачив я ізліва, як ішло

59] До нас багато духів так повільно,

60] Що руху вздріти око не змогло.

61] Я мовив: «Вчителю, поглянь-но пильно -

62] Он рада йде; то може б, ти спитав,

63] Коли стежок не знаєш безпомильно».

64] Поет зирнув і лагідніш сказав:

65] «Ходім до них, бо їхні кроки важчі.

66] Ти, сину, сумніви свої зостав».

67] Були вони далеко: мовив краще -

68] Коли ми кроків з тисячу пройшли,

69] Лишалась відстань, як кидок із пращі.

70] Та ось вони спинились край скали,

71] Мов ті, що стали раптом у ваганні

72] І зовсім розгубилися були.

73] «О ви, померлі в добрім сподіванні! -

74] Віргілій вигукнув. - Хай мир благий,

75] Яким усі ви марите в єднанні,

76] На гору шлях підкаже до снаги,

77] Бо зволікання гірше, ніж удари,

78] Для тих, що час їм надто дорогий».

79] Як перша із овець іде з кошари,

80] Позаду ж всі - за одною одна

81] Із простої й сумирної отари,

82] Те саме й інші роблять, що вона, -

83] На спини лізли б, якби та спинялась,

84] Хоч їм причина зовсім не ясна, -

85] Так перша з душ до нас тут приєдналась -

86] Печаткою чесноти на чолі

87] Вона й серед щасливців одрізнялась, -

88] Та глянувши, що сонця до землі

89] Моя особа зовсім не пустила

90] І тінь лягла праворуч по скалі,

91] Вона спинилась, потім одступила,

92] І кожна з тих, що натовпом густим

93] Позаду йшли, те ж і собі зробила.

94] «Без вашого питання відповім,

95] Що тіло це людське - живого роду,

96] Тому-то й рвуться промені на нім.

97] Ви не дивуйте на його свободу,

98] Бо дозвіл він дістав на небесах

99] І хоче подолати перешкоду», -

100] Сказав поет, і у таких словах

101] Всі духи радили: «Ходімо з нами», -

102] J з радістю показували шлях.

103] Один з них мовив: «Як ідеш з мерцями,

104] Мені увагу приділи живу, -

105] Чи не стрічав мене поміж бійцями?»

106] Оглянув постать я, мені нову:

107] Він був русявий, гарний і рухливий,

108] Та шрам надвоє розтинав брову.

109] Не розпізнав я, хто цей дух вродливий;

110] Той мовив: «Глянь-но! - Показав перед,

111] Де в грудях зяяв розруб страхітливий,

112] І посміхнувсь, додавши: - Я Манфред,

113] Констанци рідний внук, імператриці.

114] Прошу, як вирвешся із цих тенет,

115] У доні будь, в сім'ї, де міг родиться

116] Блиск Арагону і Сицилій блиск,

117] І правді всій допоможи розкриться.

118] Як збив мене з коня ворожий тиск,

119] Я вдавсь до того, хто крізь рани бачив

120] Мого життя уже пригаслий приск,

121] В сльозах благав, щоб він мене пробачив,

122] Бо вельми щедрі руки в Доброти

123] Для тих, хто шлях свій каяттям позначив.

124] Якби козенцький пастир зміг не йти

125] Виконувати Климента веління,

126] А глянув би в Господній лик святий, -

127] При Беневенто й досі жерло б тління

128] Побіля мосту прах моїх кісток

129] Під вартою важенного каміння.

130] А так їх мочить дощ, вкрива пісок

131] Над Верде, за кордоном, і зотліють

132] Із тягарем обернених свічок.

133] Але не сильно так прокляття діють,

134] Щоб вічна не вернулася любов,

135] Аж поки в нас надії зеленіють.

136] Хто без відпущення з життя пішов,

137] Хоч і розкаявся в хвилину смерті,

138] Зайти не може під святий покров

139] Аж тридцять строків, поки був упертий

140] В провинах протягом десятиліть,

141] Як присуду молитвою не стерти.

142] Тепер добрав ти сам, як звеселить

143] Констанцу розповідь твоя про мене, -

144] Де стрів мене й за що їй слід молить.

145] Молитва там - розправить тут рамена».

- - -

Коментарі:

25-27. Тіло Віргілія, який помер 19 року до н. є. в Бріндізі, було поховане, за повелінням Августа, в Неаполі - де нині вечір.

36. Як три особи містять суть одну - натяк на християнський догмат про триєдиність Бога.

37. Quia («тому що») - латинський термін середньовічної схоластики, що означає опис життєвих явищ без дослідження їх причинних зв'язків, яке позначалося терміном «propter quia» («через що») Зміст Віргілієвих слів: «Людський рід не повинен заглиблюватись у з'ясовування причин життєвих явищ. Слід обмежуватись тільки зверхнім описом навколишньої дійсності».

39. То понести не мусила б Марія - тобто Христос не мав би потреби для спасіння людства сходити на землю у вигляді Маріїного сина Ісуса.

40-44. Віргілій згадує дохристиянських мудреців та філософів, таких як Арістотель, Платон та інші (між ними й сам Віргілій), які волею Закона, тобто Бога, не змогли спізнати істини.

49. Турбія і Ле'річі - крайні пункти гористої місцевості між Генуєю і Ніццою на побережжі Лігурійського моря.

103-145. Манфред (1231-1266) - король Неаполя й Сицилії (з 1258 р. до смерті), син Фрідріха II, внук імператора Генріха VI і Костанци, непримиренний ворог папства, відлучений від церкви. Загинув під Бе-невенто у бою з Карлом І Анжуйським, посланим проти нього папою. 115-116. У доні будь... - дочка Манфреда, на ім'я також Костанца, вдова Педро III Арагонського, мати королів Арагону і обох Сицилій (від неї народився блиск Арагону і Сицилій блиск).

117. І правді всій допоможи розкриться - тобто розвій тьму брехень про те, що Манфред, нібито як відлучений від церкви, перебуває в Пеклі. Дуже показово і характерно для послідовно гібелінської позиції Данте, що серед душ Чистилища, які рано чи пізно неодмінно всі ввійдуть у Рай, поет ставить на перше місце серед військових і державних діячів саме проклятого римською курією Манфреда.

124-131. Манфреда було поховано побіля мосту Беневенто. Кожен воїн королівського війська поклав камінь на його могилу, так що виріс цілий пагорб і король спочивав під вартою важенного каміння. Архієпископ міста Козенци, Бартоломео Піньятелло, виконуючи заборону папи Климента IV давати притулок навіть трупові відлученого Манфреда, наказав вийняти його з-під каміння й перенести за межу архієпископської парафії на другий берег річки Верде.

132. Із тягарем обернених свічок. - Під час обряду відлучування священики гасили свічки, швидко обертаючи їх ґнотом униз.


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!