Християнська бібліотека. Божественна комедія. Пекло: Пісня 10. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пекло: Пісня 10
   

Зміст: "Божественна комедія"


Коло шосте (продовження) - Фаріната дельї Уберті - Кавальканте Кавальканті

1] І от іде стежиною вузькою

2] Між мурами товстими й полем мук

3] Учитель мій, і я за ним ступою.

4] «О вишній уме, що до гірших лук

5] Ведеш мене, - почав я, - як владика,

6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!

7] Чи можна тих, чия вина велика,

8] Побачити? Нехай би підвелись -

9] Немає ж варти, і розкриті віка».

10] І він: «...Вони закриються колись,

11] Як з Йосафату вернуть опочилим

12] Тіла, в які свого часу вляглись.

13] Це кладовище віддане могилам

14] Для Епікура та його рідні,

15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,

16] Але небавом при одній труні

17] Задовольниться й це твоє жадання

18] І друге, що ховаєш в таїні».

19] І я: «Мій добрий вождю, запитання

20] Я пильно бережу в душі своїй,

21] Щоб виконать твої заповідання».

22] «О ти, що йдеш по місту цім живий

23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,

24] Прошу тебе, зі мною мить постій.

25] Твоя вимова - доказ безперечний,

26] Що ти із благородної землі,

27] Якій я, може, був занебезпечний».

28] Так гримнув голос у гробничій млі, .

29] І з страхом до вождя я пригорнувся,

30] Немов до нені злякані малі.

31] А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?

32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь

33] По крижі в домовині й не схитнувся».

34] І пильно в нього зором я втуплявсь,

35] А він, чоло здіймаючи та груди,

36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.

37] Вожай до нього між могильні груди

38] Штовхнув мене, уміло ведучи,

39] Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».

40] Коли ж наблизився я, ідучи,

41] На мене скоса він поглянув знизу

42] Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»

43] І я, щоб догодить його капризу,

44] Нічого не втаївши, все повів,

45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.

46] А далі вимовив: «Твоїх дідів

47] Вважав я з партією ворогами

48] І двічі на вигнання засудив».

49] «Та привела до рідної їх брами, -

50] Я відказав, - і перша, й друга путь, -

51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами».

52] І тут, в труні, приховуючи лють,

53] Звелась ще друга голова по шию -

54] Навколішки підвівся дух, мабуть.

55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію

56] Побачить поруч мене ще когось,

57] Але, даремну втративши надію,

58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось

59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,

60] Де син мій? Не з тобою він чогось».

61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю:

62] Керує мною той, що поряд жде,

63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться».

64] Сумні слова й лице його бліде

65] Були для мене ясні й зрозумілі,

66] І я в відмові не схибнув ніде.

67] І з зойком підхопивсь він у могилі:

68] «Ти що? «Не міг!» Отож його нема?

69] І світло дня не тішить очі милі?»

70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,

71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,

72] Впав навзнак, і його покрила тьма.

73] А гордівник, що мовою своєю

74] Мене затримав, не змінивсь в лиці

75] І далі вів перервану рацею:

76] «Не вміють вас мої долать бійці,

77] І це мене жахливіше терзає,

78] Ніж язики вогню в могилі цій.

79] Та п'ятдесят разів не запалає

80] Прекрасна владарка держав нічних, -

81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.

82] Та хай ти вернеш до країв земних! -

83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий

84] В своїх законах до людей моїх?»

85] І я йому: «Багряні ті потоки,

86] Що нам при Арбії несли загин,

87] Нерідко згадує наш храм високий».

88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:

89] «Не сам я був, - сказав, - як до навали

90] Приєднувався я не без причин.

91] Але був сам, коли усі жадали

92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.

93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий».

94] «Ах, угамувався врешті ваш би рід! -

95] Я побажав. - Зніміть же пута з мови,

96] Під їх вагою я неначе зблід.

97] Як я гадаю, зір у вас готовий

98] Побачить, що з собою час несе,

99] Сучасність же огорнута в покрови».

100] «Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, -

101] Сказав він, - що віддалене від ока:

102] Всевишній вождь дає нам світло се.

103] Коли ж близьке воно, то зависока

104] Нам ця завада; без вістей од вас

105] Ріка знання про світ в нас неглибока.

106] Отож ти розумієш, що запас

107] Всіх наших знань загибель жде єдина,

108] Коли замкнеться хід в майбутній час».

109] І каючись, мов то моя провина,

110] Відмовив я: «Скажіть тому, хто впав,

111] Щоб не оплакував живого сина.

112] Не відповів я через безліч справ,

113] В мою бо душу сумнів труту крапав,

114] Що з неї розум ледве врятував».

115] І мій учитель тут мене поквапив,

116] І поспішив я духа розпитать,

117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.

118] І він: «Душ з тисячу - чимала рать;

119] Є Федеріко Другий, а крім нього -

120] Ще Кардинал; не варт і рахувать».

121] Він щез, і до поета я старого

122] Вернувсь у хвилюванні - мова ця

123] Передвіщала безліч зла нового.

124] Він вирушив, і я - в сліди співця.

125] Йдучи він запитав: «Про що турботи?»

126] І я йому відкрився до кінця.

127] «Запам'ятай все мовлене навпроти

128] Твоєї долі, - наказав мудрець.

129] Звів палець, - та дізнайся ось про що ти:

130] Лиш ставши перед любим для сердець

131] Промінням зір, що бачать все правдиво,

132] Життя свого ти взнаєш реченець».

133] Сказавши це, він повернув наліво,

134] Й пішли ми до середини, де був

135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,

136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.

- - -

Коментарі:

11. Йосафат - долина біля Єрусалима в Палестині, де, за церковними уявленнями, відбудеться Страшний суд. До того часу труни будуть розкриті, бо мають класти в них ще багато єретиків.

14. Епікур - грецький філософ-матеріаліст (341-270 pp. до н. є.), який заперечував безсмертя душі, був проти втручання богів у земні справи. В середні віки епікурейцями називали взагалі всіх єретиків, вважали, що епікурейці - це люди, які вбачають мету життя в чуттєвих насолодах.

17. Задовольниться й це твоє жадання... - тобто бажання зустріти в Пеклі могутній дух Фарінати дельї Уберті, про якого він розпитував Чвакала (П. VI, 79-84).

32-51. Фаріната. - Фаріната дельї Уберті (н. на поч. XIII ст.) - глава флорентійських гібелінів (прибічників імперії). Предки Данте, належачи до ворожої гібелінам партії гвельфів (яка в боротьбі з домаганнями імперії спиралась на папство), двічі були розгромлені. Вперше їх вигнали з міста гібеліни, з допомогою кінноти імператора Фрідріха II, в 1248 р. їх будинки і вежі були зруйновані. Через три роки вони повернулись у Флоренцію і в 1258 р. в свою чергу вигнали властолюбного Фарінату та його прибічників. Ті заручились допомогою Сьєни і неаполітанського короля Манфреда і в 1260 p., поблизу замку Монтаперті на ріці Арбії, завдали жорстокої поразки флорентійським гвельфам та їх союзникам. Ріка Арбія тоді переповнилась кров'ю. Гвельфи мусили вдруге залишити Флоренцію. У 1264 р. Фаріната помер. У 1266 p., коли Манфреда було розбито біля Беневенто, зміцнілі гвельфи повернулися знову до міста. Разом з тим вони вдались до заступництва Карла І Анжуйсько-го який владарював у Неаполі і Сицилії, і, коли той вислав їм на допомогу військову силу, гібеліни, в ніч перед Великоднем 1267 p., назавжди залишили Флоренцію. Особливо суворо поставилась гвельфська Флоренція до роду Уберті. На місці їхніх зруйнованих будинків влаштували площу; амністія, надавана іншим вигнанцям, ніколи на них не поширювалась, і ті Уберті, які потрапляли до рук правлячої в республіці партії, засуджувались на смерть.

52-72. І тут, в труні... - інший епікуреєць, Кавальканте Кавальканті, зять Фарінати, гвельф, батько Гвідо Кавальканті (бл. 1259-1300), філософа і поета, найближчого друга Данте. Він здивований, не побачивши свого сина поряд з Данте, і той йому пояснює, що приведений сюди Віргілієм, з яким Гвідо «не міг заприязниться». Зрозумівши це слово так, що Гвідо вже нібито нема на світі (насправді Гвідо помер через кілька місяців), і по-своєму сприйнявши мовчання замисленого Данте, він у відчаї падає в свою розжарену могилу.

80. Прекрасна владарка держав нічних... - В античних віруваннях Прозерпіну, нарівні з Діаною, вважали богинею Місяця. Рядки 79- 81 означають: «Не мине й п'ятдесяти місяців, як ти сам зрозумієш, чи легко вигнанцю повернутися на батьківщину». Справді, на цей час, тобто у червні 1304 p., Данте втратив надію на повернення і порвав із своїми товаришами по вигнанню.

92. Фйоренца - старовинна назва Флоренції.

93. Сам проти всіх був... - Після перемоги біля Монтаперті вожді тосканських гібелінів вимагали зруйнування Флоренції. Цього не допустив Фаріната, заявивши, що він, поки живий, один проти всіх з мечем у руці виступить на її захист.

97-99. Як я гадаю... - Слова Фарінати, як і пророкування Чвакала, переконали Данте, що грішники в Пеклі наділені даром передбачення, тим часом, судячи з запитання Кавальканте, вони не знають того, що відбувається на землі тепер.

108. Коли замкнеться хід в майбутній час... - тобто коли настане Страшний суд.

119. Федеріко Другий - Фрідріх II Гогенштауфен (1194-1250), імператор Священної Римської імперії, король Неаполя і обох Сицилій. Його непримиренна ворожість до папства, що тричі приводила його до відлучення від церкви, покровительство арабським і єврейським ученим і вільний спосіб життя створили йому серед сучасників славу небезпечного єретика-епікурейця.

120. Кардинал - Оттавіано дельї Убальдіні (пом. 1273), завзятий гібелін, такий впливовий, що коли говорили просто «кардинал», то мали на увазі саме його. Зберігся його афоризм: «Якщо є душа, то я загубив її заради гібелінів».


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!