Пекло: Пісня 10

Зміст: "Божественна комедія"

Коло шосте (продовження) - Фаріната дельї Уберті - Кавальканте Кавальканті

1] І от іде стежиною вузькою

2] Між мурами товстими й полем мук

3] Учитель мій, і я за ним ступою.

4] «О вишній уме, що до гірших лук

5] Ведеш мене, - почав я, - як владика,

6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!

7] Чи можна тих, чия вина велика,

8] Побачити? Нехай би підвелись -

9] Немає ж варти, і розкриті віка».

10] І він: «...Вони закриються колись,

11] Як з Йосафату вернуть опочилим

12] Тіла, в які свого часу вляглись.

13] Це кладовище віддане могилам

14] Для Епікура та його рідні,

15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,

16] Але небавом при одній труні

17] Задовольниться й це твоє жадання

18] І друге, що ховаєш в таїні».

19] І я: «Мій добрий вождю, запитання

20] Я пильно бережу в душі своїй,

21] Щоб виконать твої заповідання».

22] «О ти, що йдеш по місту цім живий

23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,

24] Прошу тебе, зі мною мить постій.

25] Твоя вимова - доказ безперечний,

26] Що ти із благородної землі,

27] Якій я, може, був занебезпечний».

28] Так гримнув голос у гробничій млі, .

29] І з страхом до вождя я пригорнувся,

30] Немов до нені злякані малі.

31] А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?

32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь

33] По крижі в домовині й не схитнувся».

34] І пильно в нього зором я втуплявсь,

35] А він, чоло здіймаючи та груди,

36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.

37] Вожай до нього між могильні груди

38] Штовхнув мене, уміло ведучи,

39] Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».

40] Коли ж наблизився я, ідучи,

41] На мене скоса він поглянув знизу

42] Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»

43] І я, щоб догодить його капризу,

44] Нічого не втаївши, все повів,

45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.

46] А далі вимовив: «Твоїх дідів

47] Вважав я з партією ворогами

48] І двічі на вигнання засудив».

49] «Та привела до рідної їх брами, -

50] Я відказав, - і перша, й друга путь, -

51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами».

52] І тут, в труні, приховуючи лють,

53] Звелась ще друга голова по шию -

54] Навколішки підвівся дух, мабуть.

55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію

56] Побачить поруч мене ще когось,

57] Але, даремну втративши надію,

58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось

59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,

60] Де син мій? Не з тобою він чогось».

61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю:

62] Керує мною той, що поряд жде,

63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться».

64] Сумні слова й лице його бліде

65] Були для мене ясні й зрозумілі,

66] І я в відмові не схибнув ніде.

67] І з зойком підхопивсь він у могилі:

68] «Ти що? «Не міг!» Отож його нема?

69] І світло дня не тішить очі милі?»

70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,

71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,

72] Впав навзнак, і його покрила тьма.

73] А гордівник, що мовою своєю

74] Мене затримав, не змінивсь в лиці

75] І далі вів перервану рацею:

76] «Не вміють вас мої долать бійці,

77] І це мене жахливіше терзає,

78] Ніж язики вогню в могилі цій.

79] Та п'ятдесят разів не запалає

80] Прекрасна владарка держав нічних, -

81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.

82] Та хай ти вернеш до країв земних! -

83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий

84] В своїх законах до людей моїх?»

85] І я йому: «Багряні ті потоки,

86] Що нам при Арбії несли загин,

87] Нерідко згадує наш храм високий».

88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:

89] «Не сам я був, - сказав, - як до навали

90] Приєднувався я не без причин.

91] Але був сам, коли усі жадали

92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.

93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий».

94] «Ах, угамувався врешті ваш би рід! -

95] Я побажав. - Зніміть же пута з мови,

96] Під їх вагою я неначе зблід.

97] Як я гадаю, зір у вас готовий

98] Побачить, що з собою час несе,

99] Сучасність же огорнута в покрови».

100] «Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, -

101] Сказав він, - що віддалене від ока:

102] Всевишній вождь дає нам світло се.

103] Коли ж близьке воно, то зависока

104] Нам ця завада; без вістей од вас

105] Ріка знання про світ в нас неглибока.

106] Отож ти розумієш, що запас

107] Всіх наших знань загибель жде єдина,

108] Коли замкнеться хід в майбутній час».

109] І каючись, мов то моя провина,

110] Відмовив я: «Скажіть тому, хто впав,

111] Щоб не оплакував живого сина.

112] Не відповів я через безліч справ,

113] В мою бо душу сумнів труту крапав,

114] Що з неї розум ледве врятував».

115] І мій учитель тут мене поквапив,

116] І поспішив я духа розпитать,

117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.

118] І він: «Душ з тисячу - чимала рать;

119] Є Федеріко Другий, а крім нього -

120] Ще Кардинал; не варт і рахувать».

121] Він щез, і до поета я старого

122] Вернувсь у хвилюванні - мова ця

123] Передвіщала безліч зла нового.

124] Він вирушив, і я - в сліди співця.

125] Йдучи він запитав: «Про що турботи?»

126] І я йому відкрився до кінця.

127] «Запам'ятай все мовлене навпроти

128] Твоєї долі, - наказав мудрець.

129] Звів палець, - та дізнайся ось про що ти:

130] Лиш ставши перед любим для сердець

131] Промінням зір, що бачать все правдиво,

132] Життя свого ти взнаєш реченець».

133] Сказавши це, він повернув наліво,

134] Й пішли ми до середини, де був

135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,

136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.

- - -

Коментарі:

11. Йосафат - долина біля Єрусалима в Палестині, де, за церковними уявленнями, відбудеться Страшний суд. До того часу труни будуть розкриті, бо мають класти в них ще багато єретиків.

14. Епікур - грецький філософ-матеріаліст (341-270 pp. до н. є.), який заперечував безсмертя душі, був проти втручання богів у земні справи. В середні віки епікурейцями називали взагалі всіх єретиків, вважали, що епікурейці - це люди, які вбачають мету життя в чуттєвих насолодах.

17. Задовольниться й це твоє жадання... - тобто бажання зустріти в Пеклі могутній дух Фарінати дельї Уберті, про якого він розпитував Чвакала (П. VI, 79-84).

32-51. Фаріната. - Фаріната дельї Уберті (н. на поч. XIII ст.) - глава флорентійських гібелінів (прибічників імперії). Предки Данте, належачи до ворожої гібелінам партії гвельфів (яка в боротьбі з домаганнями імперії спиралась на папство), двічі були розгромлені. Вперше їх вигнали з міста гібеліни, з допомогою кінноти імператора Фрідріха II, в 1248 р. їх будинки і вежі були зруйновані. Через три роки вони повернулись у Флоренцію і в 1258 р. в свою чергу вигнали властолюбного Фарінату та його прибічників. Ті заручились допомогою Сьєни і неаполітанського короля Манфреда і в 1260 p., поблизу замку Монтаперті на ріці Арбії, завдали жорстокої поразки флорентійським гвельфам та їх союзникам. Ріка Арбія тоді переповнилась кров'ю. Гвельфи мусили вдруге залишити Флоренцію. У 1264 р. Фаріната помер. У 1266 p., коли Манфреда було розбито біля Беневенто, зміцнілі гвельфи повернулися знову до міста. Разом з тим вони вдались до заступництва Карла І Анжуйсько-го який владарював у Неаполі і Сицилії, і, коли той вислав їм на допомогу військову силу, гібеліни, в ніч перед Великоднем 1267 p., назавжди залишили Флоренцію. Особливо суворо поставилась гвельфська Флоренція до роду Уберті. На місці їхніх зруйнованих будинків влаштували площу; амністія, надавана іншим вигнанцям, ніколи на них не поширювалась, і ті Уберті, які потрапляли до рук правлячої в республіці партії, засуджувались на смерть.

52-72. І тут, в труні... - інший епікуреєць, Кавальканте Кавальканті, зять Фарінати, гвельф, батько Гвідо Кавальканті (бл. 1259-1300), філософа і поета, найближчого друга Данте. Він здивований, не побачивши свого сина поряд з Данте, і той йому пояснює, що приведений сюди Віргілієм, з яким Гвідо «не міг заприязниться». Зрозумівши це слово так, що Гвідо вже нібито нема на світі (насправді Гвідо помер через кілька місяців), і по-своєму сприйнявши мовчання замисленого Данте, він у відчаї падає в свою розжарену могилу.

80. Прекрасна владарка держав нічних... - В античних віруваннях Прозерпіну, нарівні з Діаною, вважали богинею Місяця. Рядки 79- 81 означають: «Не мине й п'ятдесяти місяців, як ти сам зрозумієш, чи легко вигнанцю повернутися на батьківщину». Справді, на цей час, тобто у червні 1304 p., Данте втратив надію на повернення і порвав із своїми товаришами по вигнанню.

92. Фйоренца - старовинна назва Флоренції.

93. Сам проти всіх був... - Після перемоги біля Монтаперті вожді тосканських гібелінів вимагали зруйнування Флоренції. Цього не допустив Фаріната, заявивши, що він, поки живий, один проти всіх з мечем у руці виступить на її захист.

97-99. Як я гадаю... - Слова Фарінати, як і пророкування Чвакала, переконали Данте, що грішники в Пеклі наділені даром передбачення, тим часом, судячи з запитання Кавальканте, вони не знають того, що відбувається на землі тепер.

108. Коли замкнеться хід в майбутній час... - тобто коли настане Страшний суд.

119. Федеріко Другий - Фрідріх II Гогенштауфен (1194-1250), імператор Священної Римської імперії, король Неаполя і обох Сицилій. Його непримиренна ворожість до папства, що тричі приводила його до відлучення від церкви, покровительство арабським і єврейським ученим і вільний спосіб життя створили йому серед сучасників славу небезпечного єретика-епікурейця.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!