Християнська бібліотека. Божественна комедія. Пекло: Пісня 23. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пекло: Пісня 23
   

Зміст: "Божественна комедія"


Коло восьме - П'ятий схов (закінчення) - Шостий схов - Лицеміри

1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,

2] Один за одним надійшла пора,

3] Як в міноритів прийнято покутніх.

4] Мені згадалась байка прастара,

5] Подібна тим подіям проречистим:

6] Езоп в ній вивів жабу та щура.

7] В «цю мить» і «зараз» схожість та ж за змістом,

8] Що в бійці тій і в баєчних рядках,

9] Коли поглянуть оком променистим.

10] А що думки по других йдуть думках,

11] То народилась з тої мислі друга,

12] І ось чому подвоївся мій страх.

13] Я думав так: «Лиш через нас наруга

14] Спіткала так їх і жорстоко, й зло,

15] Тож їх гризе і гіркота, і туга,

16] Що зло коли б їх дужче припекло,

17] Його б на нас зігнали і негайно:

18] Як зайцю з хортом, так би й нам було».

19] Волосся диба стало незвичайно,

20] Коли назад я раптом озирнувсь,

21] І так сказав: «Учителю, сховай-но

22] Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь

23] Тих Лихолапів: не одну їх тушу

24] Уже я бачу, гнівом всяк надувсь».

25] І він: «Твоє лице не швидше мушу

26] Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,

27] Аніж твою пойняту страхом душу.

28] Думки одним в нас в'яжуться вузлом;

29] Мої з твоїми легко поєднати,

30] Тож до ухвали звів я їх притьмом;

31] Якщо доволі правий схил покатий,

32] То в дальший схов потрапимо за мить

33] І вороги не зможуть нас догнати».

34] Не встиг свою він мову закінчить,

35] Як я побачив - на простертих крилах

36] Рій демонів до нас чимдуж летить.

37] Мій вождь схопив мене (він був ще в силах!),

38] Як мати, що прокинулась в диму,

39] У стінах, від пожежі спломенілих,

40] Хапає сина та й біжить у тьму,

41] Турбуючись ним дужче, ніж собою,

42] Накинувши сорочку лиш саму.

43] Умить рвонувсь він до крутого звою,

44] Що обертавсь на косогір стрімкий

45] І замикав наступний схов стіною.

46] Не швидше наповняє лотоки

47] Перед млиновим колесом струмина

48] І з розмаху б'ють в лопаті струмки, -

49] Ніж ковзала учителева спина,

50] І він мене до серця пригорнув,

51] Не як товариша, як свого сина.

52] І лиш ногами землю він торкнув,

53] Як вискочили на скалу з розгону

54] Дияволи, та страх уже минув:

55] Бо вишній Промисл, давши в охорону

56] їм цю лише єдину - п'яту - з ям,

57] Наклав на вихід з неї заборону.

58] Блискучі тіні посувались там

59] Повільно, заливаючись сльозами,

60] Знесилені тяжким якимсь чуттям.

61] На кожній плащ із довгими кінцями,

62] Каптур на очі низько насувавсь, -

63] Отак в Колоньї вчинено з ченцями:

64] Плащ зверху золотом сяйним вкривавсь,

65] Але тяжким, свинцевим був зісподу,

66] Що Фрідріхів - солом'яним здававсь.

67] О вічний одяг для цього народу!

68] Пішли ми - вліво, як черга журна,

69] Вслухаючись у зойки й плач наброду.

70] Під тягарем, за одною одна

71] Йшли тіні, і супутника нового

72] Хода щокрок давала забарна.

73] Тож я вождеві: «Пошукай, на кого

74] З людей, ділами чи ім'ям значних,

75] Слід глянути, поки йде спуск полого».

76] Впізнав тосканську мову хтось із них

77] І вигукнув: «Чом женете в дорогу

78] Ви, що хапаєтесь між тіней цих?

79] Можливо, дам тобі я допомогу».

80] І озирнувся й мовив вождь: «Зістав

81] Ступні разом із ним і йдіть у ногу».

82] Спинивсь, побачив двох, чий вид являв,

83] Що допомога в них для нас готова,

84] Але вантаж і шлях їм заважав.

85] Наблизившись до нас, вони без слова

86] Оглянули від ніг до голови,

87] Й така почулась поміж ними мова:

88] «Як видно з рухів горла, цей живий,

89] Коли ж померлі, чом же їм, гордливим,

90] Як всім, не скручено плащами вий? -

91] Й до мене: - О тосканцю, нещасливим

92] Нам, лицемірам, запит серце стис:

93] «Хто ти такий?» - дай відповідь тужливим».

94] І я до них: «Я народився й зріс

95] Над любим Арно, у великім місті,

96] Те саме тіло я й сюди приніс.

97] Хто ж ви такі, що муки пломенисті,

98] У вас, я бачу, по щоках струмлять?

99] Чому на вас ці тягарі злотисті?»

100] Один відмовив: «Так ваги гримлять

101] У жовтій та свинцевій оболонці,

102] Що терези від гир тяжких скриплять.

103] Ми з ним брати-веселуни, болонці,

104] Я - Каталано, Лодерінго - він;

105] Закликані як миру охоронці

106] До тебе в землю; слід, щоб був один,

107] А ми удвох служили так завзято,

108] Що Гардінго не видно з-під руїн.

109] Почав я: «О братове, вас узято...»

110] Й замовк, побачивши, що в три коли

111] Людину долі до землі прип'ято.

112] Мене помітив, зойки вмить зросли

113] Крізь довге бородище чорно-синє.

114] Брат Каталано вчув той крик хули

115] І мовив: «Цей, чий стогін знизу лине,

116] Упевнив фарисеїв сонм сліпий,

117] Що краще хай один за всіх загине...

118] Лежить він, голий, впоперек тропи

119] І терпить болі під важким ходінням

120] Від натискання кожної стопи.

121] Карався й тесть тим способом незмінним,

122] І радники, що слухались їх слів

123] І стали для євреїв злим насінням».

124] Я бачив, як того, хто так терпів,

125] Із здивуванням розглядав Віргілій,

126] Розп'ятого, який довічно скнів.

127] А там звернув слова до брата милі:

128] «Скажи, як добре ставлення твоє,

129] Чи вихід є якийсь на правім схилі,

130] Щоб швидше на бажання йти своє

131] І чорних ангелів нам не просити

132] Знести туди, де міст який не є?»

133] Сказав: «Скоріш, ніж можна уявити.

134] Тут є стіна великої гряди,

135] Що ям перетинає ряд розбитий.

136] Стіна ж та обвалилась, і туди

137] Ви можете піднятись по руїні,

138] Що вкрила схили й дно після біди».

139] Постояв вождь і по малій хвилині

140] Мені сказав: «Молов казки дурні

141] Той чорт, що гаком грішних бив по спині».

142] І брат: «В Болоньї лічено мені

143] Гріхи диявола, їх цілу зливу ,

144] Наведено. Він - кат, отець брехні».

145] З обличчям, перекошеним од гніву,

146] Ходою вождь широкою пішов;

147] І, кинувши юрбу, сумну й тужливу,

148] Ступив я в слід вождевих підошов.

- - -

Коментарі:

3. Мінорити - ченці-францисканці, які звичайно ходили не поряд, а один за одним.

4-6. Байка прастара. - В середньовічних збірниках можна було прочитати байку, приписувану Езопові, про те, як жаба, прив'язавши до себе ниткою довірливого щура, пірнула з ним у воду. Коли щур, захлинувшись, виплив на поверхню, шуліка схопив його, а разом з ним і прив'язану жабу і з'їв обох.

7. В італійському тексті то і issa - близькі за значенням слова (синоніми).

8. Що в бійці тій і в баєчних рядках. - Старий хотів нашкодити Росотопчію, як жаба щурові, і обидва опинились у киплячій смолі, як персонажі байки в пазурах шуліки (П. XXII, 133-141).

26. Свинцеве скло - дзеркало.

58. Блискучі тіні - тобто лицеміри.

63. Отак в Колоньї... - в нинішньому місті Кельні.

66. Фрідріхів (плащ)... - Розповідали, ніби винних в ображанні особи імператора Фрідріх II наказував одягати у важкий свинцевий плащ і ставити на розпечену жаровню. Свинець розтоплювався, і засуджений згоряв живцем.

103. Брати-веселуни. - У 1261 р. в Болоньї було засновано орден «рицарів діви Марії», метою якого вважалось примирення ворогуючих і захист знедолених. Через те, що члени ордену найбільше дбали про свої веселі утіхи, їх прозвали братами-веселунами (fratres gaudentes).

104-108. Каталано деї Малавольті, гвельф, і Лодерінго дельї Андало, гібелін, були подеста (правителями) в ряді міст. У 1266 р. флорентійські гібеліни, побоюючись повстання гвельфів, які частково лишилися в місті після розгрому при Монтаперті (див. прим. П. X, 32-51), запросили Каталано і Лодерінго на посаду подеста для умиротворення громадян. (Звичайно запрошували лише одного подеста.) Але Каталано і Лодерінго, діючи за вказівками папи, під виглядом безсторонності допомагали гвельфам. Дайте вважав їх винними в тому, шо гвельфи незабаром вигнали гібелінів і зруйнували їхні будинки, в тому числі будинки роду Уберті в міському окрузі Гардінго.

116-117. Упевнив фарисеїв сонм сліпий... - Іудейський первосвященик Каіафа, ім'я якого зв'язано з євангельською легендою про смерть Христа.

121. Тесть Каіафи - первосвященик Анна, в дім якого було приведено Христа після засудження його до страти.

122. Радники - рада первосвящеників і фарисеїв.


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!