Пекло: Пісня 29

Зміст: "Божественна комедія"

Коло восьме - Дев 'ятий схов (закінчення) - Десятий схов - Фальшівники металів

1] Великий натовп цей і ці терзання

2] До того обпоїли зір мені,

3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: «Що бачив ти на дні?

5] Чому ти роздивлятися готовий

6] Ці тіні покалічені, страшні?

7] Тебе ж не притягали інші схови,

8] І там же ти не зупинивсь ніде.

9] На двадцять дві аж милі ці закови.

10] А місяць вже під наші ноги йде,

11] Лишивши обмаль часу нам на жалі,

12] Багато ще небаченого жде».

13] «Якби ти знав, - я мовив у печалі, -

14] На що я зором націляв своїм,

15] Ти сам би не велів мені йти далі».

16] Але він рушив, я пішов за ним,

17] Розмову слухавши, на зміст багату,

18] А там додав: «У цім дуплі бруднім,

19] Де зір мій прагнув одшукати втрату,

20] Напевно, і мій родич зотліва, -

21] Він платить за гріхи велику плату».

22] Тоді сказав учитель: «Постривай,

23] І думка хай твоя над цим не б'ється,

24] Бо он його майнула голова;

25] Я бачив все, як він між тіней в'ється,

26] Гукає щось, погрожує тобі,

27] І чув, що Джері він дель Белло зветься.

28] А ти не помічав його в юрбі

29] Й, цікавлячись лиш владарем Отфору,

30] Не подививсь на родича в клятьбі».

31] «О вождю мій, він смерть мав наглу й скору,

32] Яку не відомстили, - мовив я, -

33] Ті, що несуть ганьби тяжкої гору,

34] Не змила кров йому гидка сім'я,

35] Тому ми і зустрілися чужими, -

36] Тож співчува йому душа моя».

37] Наблизились з розмовами такими

38] До скелі ми, і схов новий цей нам,

39] Коли б світліш було, до дна б став зримий.

40] Коли зійшли ми над останню з ям

41] Тих Лихосховів, і юрма безруха

42] Одкрилася здивованим очам, -

43] Розлігся лемент не одного духа,

44] Мов зойки караних з ста тисяч диб,

45] Тож затулив собі міцніш я вуха.

46] Такі знялися б стогони, коли б

47] У серпні всі лікарні в Вальдік'яні,

48] В Мареммі, на Сардинії у глиб

49] Занурити у звалище на твані.

50] Такий нестерпний дух сюди проник,

51] Мов гній зібрався в непромитій рані.

52] Ми підвелися на останній стик

53] Довгастої скали, звернувши вліво,

54] І погляд мій, що до імли вже звик,

55] Пройшов до дна, де Богу незрадливо

56] Слугує Справедливість, бо велить

57] Фальшівникам каратися жахливо.

58] Не знаю, чи було сумніше зріть

59] В Егіні, як людей, тварин до миші

60] Лихе повітря, сповнене страхіть

61] Заразних, вбило все, що тільки дише,

62] І винищило всіх, хто був живий,

63] Та знову людство, як поет нам пише,

64] Пішло уже від сім'я мурашви, -

65] Ніж бачити у цій жахній долині

66] Стражданнями заповнені рови.

67] Хто на живіт упав, а хто на спині

68] Лежав сусідовій, ті ж, мов козли,

69] Угору видирались по стежині.

70] Ми крок за кроком мовчазні ішли,

71] Дивуючися дивом стрічним трупам,

72] Що свого тіла звести не могли.

73] Побачив двох, що підпиравсь, як слупом,

74] Сусідом кожен, сидячи, цілком

75] Від пальців ніг до тім'я вкритий струпом.

76] Не бачив я, щоб працював скреблом

77] Бистріш слуга, як пан не терпить ждати,

78] Чи сторож, змінюючись перед сном,

79] Ніж кожен шкіру дер собі, затятий,

80] Та розривав сверблячі пухирі,

81] Щоб хоч на мить полегшення дістати,

82] І так шкребли по скровленій корі,

83] Як з коропа луску зчищають вміло

84] Або з ляща на чорному дворі.

85] «О ти, що дряпаєш і рвеш злютіло, -

86] Почав мій вождь до одного із них, -

87] Мов кліщами, руками власне тіло,

88] Скажи, латинців чи нема яких

89] Між вами, хай же ти не поламаєш

90] Повіки нігтів для трудів таких!»

91] «Латинці ми, яких ти розглядаєш, -

92] Обидва, - відповів він із плачем, -

93] Ти ж будеш хто, що пильно так питаєш?»

94] І вождь мій мовив: «Ми разом ідем

95] Із ним, живим; я вийшов у дорогу,

96] Щоб Пекла показати весь об'єм».

97] Забувши про взаємну допомогу,

98] У мене кожен, тремтячи, вдививсь

99] Як і всі ті, що чути мали змогу.

100] Мій добрий вчитель ближче нахиливсь,

101] Сказав: «Скажи їм, що в думках витає».

102] Я й розпочав, пораді підкоривсь:

103] «Хай вічно ваша пам'ять не зникає

104] У першім світі, де людський є плід,

105] Хай під сонцями багатьма сіяє!

106] Скажіть, звідкіль ви і який ваш рід,

107] А що в броні ви з лусочок-мерзенниць,

108] То вам цього стидатися не слід».

109] «Я був з Ареццо, і Альберо-сьєнець, -

110] Сказав один, - мене вогню віддав,

111] Та не за те сиджу в найглибшім з денець.

112] Я, правда, з ним якось пожартував:

113] «Літать я вмію летом небувалим», -

114] А він, глупак, до цих цікавий справ,

115] Хотів навчитись, та не став Дедалом.

116] І той, кому доводивсь як синок,

117] Звелів мене згубить вогненним палом.

118] Мінос же, що не робить помилок, -

119] А що в алхімії досяг я висі, -

120] В цей схов послав мене на вічний строк».

121] І я сказав поетові: «Дивися,

122] Який пихатий сьєнський весь народ!

123] Французи - й ті не так би повелися!

124] А другий прокажений гріховод

125] Таке тоді мені додав: «Крім Стрікки,

126] За скупість гідного всіх нагород;

127] Та й Нікколо, що сім'я вніс гвоздики

128] Найперший в ґрунт, а із садових див

129] Линули урожайні втішні ріки;

130] Ще й товариство, у яке вгатив

131] З Ашани Качча землі всі з садами,

132] Засліплений же розум загубив.

133] Щоб ти довідавсь врешті, хто це саме

134] Кепкує тут із сьєнців залюбки,

135] Хай очі в тебе ще добавлять тями

136] Й впізнаєш ти Капоккйо тінь, який

137] Алхімією підробляв метали;

138] Пригадуєш, я змалку був такий

139] І в мавпуванні став мастак чималий».

- - -

Коментарі:

10-11. А місяць вже під наші ноги йде... - значить, настала друга година дня. Подорож по Пеклу, куди поети вступили напередодні ввечері, має закінчитись протягом доби, так що їм зупинятися обмаль часу.

20. Мій родич - Джері дель Белло, тобто Джері син Белло (Гарбіел-ло). Брат Белло, Беллінчоне, доводився Данте дідом. Джері жив у середині XIII ст. За словами старих коментаторів, він був не тільки призвідником багатьох чвар, але навіть убивцею і загинув від руки якогось Бродайо Саккетті. До 1300 р. родичі Джері ще не помстилися за нього рідні Саккетті, і це непокоїть Данте, який, як син свого віку, вважав криваву помсту правом і обов'язком члена роду.

29. Владар Отфору - Бертран де Борн.

38-39. Схов новий цей... став зримий. - Десятий схов, де караються фальшівники металів, фальшівники людей (які видають себе за інших), фальшівники грошей і фальшівники слів (брехуни і наклепники). У цій пісні мова йде про фальшівників металів; вони хворіють на зловонну коросту.

47-48. Вальдік'яна - долина ріки К'яни в Тоскані, де було побудовано кілька лікарень; Тосканська Маремма і острів Сардинія - болотисті і нездорові місцевості.

59. Егіна - острів недалеко від Афін, названий так по імені німфи, яку тут кохав Юпітер. Злопамятна Юнона наслала на острів страшенну моровицю, від якої загинули всі звірі і птахи і майже всі люди. Цар Еак, син Юпітера і Егіни, один з небагатьох уцілілих, звернувся до свого батька з благанням подарувати йому стільки ж громадян, скільки мурашок живе на його священному дубі. Так виникло плем'я мірмідонів (грецьке - мурашка) (Метам. VII, 523-657).

109-120. Я був з Ареццо... - Говорить алхімік Гріффоліно, родом аретинець. Він сказав недоумкуватому Альберо, чи то синові, чи то улюбленцю єпископа Сьєни, що вміє літати в повітрі, і той просив Гріффоліно навчити його цього мистецтва. Та дурний не став Дедалом, а Гріффоліно встиг нажитись на уроках. Розгніваний Альберо звинуватив свого вчителя в атеїзмі, і єпископ сьєнський спалив того на вогнищі як єретика, тобто не за те, за що він опинився в царстві тіней, а тому що Мінос, знаючи, в чому Гріффоліно винен, засудив його як алхіміка і послав у десятий схов Лихосховів. Алхімія вважалася дозволеним мистецтвом, але Гріффоліно, напевно, зловживав нею для підробки металів.

124. А другий прокажений... - алхімік Капоккйо, що сидів «спина до спини» з Гріффоліно. Стрікка - мабуть, Стрікка леї Салімбені, брат Нікколо, що прогуляв батьківську спадщину.

127-129. Нікколо - Нікколо деї Салімбені (за іншими відомостями - деї Бонсіньйорі). Він увів звичай смажити дичину на вугіллі гвоздики (квіткові бруньки гвоздикового дерева). Для цього він сім'я вніс гвоздики найперший в грунт і з садових див линули урожайні втішні ріки (бо звичай цей там прищепився).

130. Товариство, до якого належали Стрікка і Нікколо, називалось марнотратним товариством і складалося з дванадцяти молодих сьєнців, які вирішили прогуляти свої багатства. Серед них був Лано, що потрапив у Пекло як марнотрат (II. XIII, 120).

131. Качча - Ката деї Шаленгі, уродженець Ашано.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!