Отець Боско. Приятель молоді. У пошуках Божого Провидіння.

Всі ті, котрі працювали з отцем Боско та забезпечували його заклади харчовими запасами та всім необхідним, впевнено казали: «Які ми були б раді, якби всі наші боржники платили нам так, як це робить отець Боско! Інколи запізнюється, проте завжди сплачує усе, тому що з ним завжди Боже Провидіння».

Будівельник Карло Буцетті говорив: «Для мене слово отця Боско вартує більше, ніж векселі».

«Щоб завжди хтось перебував у церкві та молився...»

На початку 1858 року отець Боско мав сплатити великий борг, проте в кишені не мав жодної копійки. Позикодавець вже досить довго чекав, тож в 20-х числах місяця хотів абсолютної сплати кредиту. Прийшов 12-ий день - нічого. В таких випадках отець Боско кличе декількох хлопців і сказав до них:

- Слухайте, сьогодні мені потрібна особлива ласка. Я піду до міста, а протягом всього того часу хтось з вас нехай завжди перебуває в церкві та молиться.

Хлопці обіцяли. Він вийшов, а біля церкви Місій до нього підійшов до нього незнайомий чоловік та ввічливо дав йому конверт з купюрами у тисячу лір. Отець Боско завагався, чи брати той дарунок і запитав:

- Чому ви даєте мені таку суму?

- Беріть, це для ваших хлопців, — наполягав той незнайомець та відійшов, не називаючи свого імені.

Ось інший факт з його життя. Одного дня він зійшов до їдальні в час обіду, але не зайшов до середини. Він збирався йти до міста. «Ми здивовані, - оповідав кардинал Кальєро, - запитали його:

- Отче Боско, сьогодні не обідаєте з нами?

- Не можу, - він відповів. - Лише прошу, щоб відтепер аж до третьої години хтось з вас та з кращих хлопців молилися в церкві. У вечері, якщо отримаю ласку, яка нам потрібна, поясню вам причину потреби цих молитов. Послухавши його прохання, хлопці молилися аж до третьої пополудні. Увечері отець Боско повернувся спокійним - як і тоді, коли відходив під час обіду. Відповідаючи на допитливі запитання, розповів про те, що мав заплатити десять тисяч лір Книгарні Паварії, тож вийшов шукати Божого Провидіння. Після того, як зайшов помолитися до церкви Марії Утішительки, йшов повз церкву Святого Томи, і там один чоловік передав йому від свого пана пачку грошей, якими зміг сплатити борг Паравії та ще інші менші борги. Також і цього разу він не зміг дізнатися імені жертводавця».

У 1860 році, напередодні одного свята, біля одинадцятої години ранку прийшов до отця Боско пекар, який погрозив, що більше не привезе жодного кусня хліба, якщо той не заплатить йому чималий борг. Він не хотів слухати ніяких виправдань та обіцянок.

Після обіду отець Боско покликав до себе декількох молодих салезіян та деяких хлопців і сказав до них:

- Будьте ласкаві, ідіть до церкви та моліться, хоча б півгодини в моєму намірі. Змінюйте одне одного попарно, аж до початку уроків.

І він вийшов, йдучи без конкретної цілі. Ось підійшов до нього один чоловік-лакей та сказав йому, що його пан захворів і хотів поговорити з ним. Отець Боско пішов разом з тим слугою, і той пан дав йому конверта з сумою, потрібною, щоб заплатити за хліб.

Дивні співпадіння

Ось ще один епізод. Один багатій хотів подарувати Ораторії велику суму грошей. Мав намір піти туди в суботу, в день, коли зазвичай ходив до отця Боско. Натомість ще в середу зранку до нього прийшла нав’язлива думка і не покидала його, незважаючи на всі його зусилля позбутися її: «Зараз Ораторія потребувала грошей». Він взяв гроші та пішов до отця Боско. Вони взаємно здивувались, коли отець Боско розповів про нагальну потребу в грошах, а той пан в свою чергу розповів йому про своє відчуття.

Отець Берто оповідав: «У 1882 році я був разом з отцем Боско в Римі, і протягом дня потрібно було заплатити будівельникові церкви Пресвятого Серця Христового п’ять тисяч франків... Стурбований будівельник вже декілька раз приходив до отця Боско за тими грішми, та все даремно: отець Боско не мав ні копійки. Несподівано на ім’я отця Боско прийшов рекомендований лист з Франції, в якому мало бути чотири тисячі лір. Відкривши листа, отець Боско, замість обіцяних чотирьох тисяч, знайшов там п’ять тисяч лір і сказав до мене:

- Я якраз потребував п’ять тисяч; ось чому замість чотирьох є п’ять. - І підписав квитанцію».

Іншого дня якийсь слуга приніс отцю Боско два листи. Він прочитав їх і почав плакати. Його запитали, чому плакав? А він відповів:

- Пресвята Богородиця любить нас!

І показав ті два листи. В одному з них вимагалося повернути тридцять тисяч лір, які були позичені одним добродієм; а в другому одна шляхетна пані з Бельгії питала, яке добре діло вона могла б вчинити тридцятьма тисячами лір.

«Хтось є у прихожій!»

14 серпня 1886 року економ отець Дурандо прийшов до отця Боско та забрав у нього всі гроші, зібрані тими днями - на невідкладні видатки. В той час, коли вийшов отець Дурандо, зайшов якийсь пан, котрий вже деякий час чекав у вітальні. Отець Боско сказав до нього:

- Перепрошую, що я змусив вас чекати: прийшов наш економ та забрав усі гроші. Ось вам отця Боско, - без жодної копійки!..

- Слухайте, отче Боско, — відповів той пан, — якщо зараз вам була б потрібна якась сума, то що б ви зробили?

- О, Боже Провидіння!.. - відповів отець Боско зі сльозами на очах.

- Так, Боже Провидіння... Добре, але зараз ви не маєте грошей. А якби ви потребували їх в цей момент?

- Тоді, - відповів отець Боско з таємничим поглядом, - я сказав би вам: «Приятелю, підіть до прихожої - там зустрінете особу, котра принесла пожертву для отця Боско».

- Справді? Ви не жартуєте? Та ж там не було нікого, коли я зайшов... Хто вам сказав про це?

- Ніхто. Але я це знаю і знає Марія Помічниця Християн. Ідіть, ідіть і подивіться!

Той пан пішов до вітальні і бачить там одного чоловіка.

- Ви хочете розмовляти з отцем Боско? - запитав його.

- Так, я хочу дати йому пожертву.

Чудо Божого Провидіння.

«Бог подбає!»

«Це - щоденні чуда, - повторював отець Боско, - але мої майбутні послідовники таки не захочуть у це повірити, думатимуть, що все це казки».

Отець Боско не соромився простягати руку. Казав: «Може, ви здивуєтесь, коли побачите одного священика, що просить милостиню. Але коли я дивлюсь на розп’яття і думаю, що зробив Ісус Христос для нашого спасіння, то радо йду просити милостиню з любові до Нього».

«Пам’ятай, - часто казав він до того чи іншого директора своїх установ, котрі розповідали йому про свою відразу до того, щоб постукати в двері багатіїв у пошуках милостині, — пам’ятай, що то не вони роблять добре діло тобі, а ти робиш їм, даючи можливість на вічну заслугу».

Тільки одного разу отець Боско відмовився прийняти гроші.

Два пани принесли отцю Боско п’ятсот лір, які призначив йому комітет організаторів карнавалу як знак благодійності. Він подякував їм за цей добрий намір, але не хотів прийняти тієї суми. Попросив вибачення через те, що не хоче насолоджуватись плодом грішних розваг карнавалу.

Також не відкладав грошей на майбутнє. «Боюся, — казав, - що, якщо є якісь труднощі з цього огляду, це тому, що забагато думаємо наперед... Коли людина хоче діяти тільки своїми силами, Бог ухиляється від неї».

«Це за допомогою люблячого Провидіння Божого, - писав він до салезіян в останні дні свого життя, - ми змогли збудувати церкви та школи, придбати для них все необхідне і допомогти сотням і сотням хлопців».

Він часто повторяв: «У справах будівництва церков та шкіл отець Боско є тільки незначним засобом».

Отець Боско був священиком, що працював над душами, але також і над цеглою: він був великим будівничим. Мав свої задуми, але водночас перебував з Богом в тих таємничих стосунках, в яких перебували тільки святі. «Я не маю великої заслуги. Це все робить Бог. Я - повністю під проводом Божого Провидіння», — говорив отець Боско.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!