Преподобного Ніла, Подвижника Синайського, слово про молитву Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Святі отці про молитву та духовну тверезість
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Преподобного Ніла, Подвижника Синайського, слово про молитву
   

Святі отці про молитву та духовну тверезість

Преподобного Ніла, Подвижника Синайського, слово про молитву

Передмова

Вчасно підняв ти мене, що лежав у палючій гарячці[1] пеку­чих пристрастей, доторком боголюбивого твого листа, і ум мій, що хворіє найбільш сороміцькими недугами, звеселив потіхою, блаженно наслідуючи Наставника й Учителя. Це й не дивина. Долею твоєю завжди було шукати славного й визначного, як і благословенного Якова. Тому, добре попрацювавши заради Ра­хилі, й отримавши Лію, шукаєш і за коханою, що за неї сім літ трудився (Бут. 29, 20-28).

А я не зрікаюся зізнатися, що, потрудившись усю ніч, нічо­го не зловив, але, на Твоє слово, закинувши сіті, витягну ба­гато риби, не думаю, що великої, однак сто п'ятдесят три (див. Йо. 21, 11). Саме їх я посилаю тобі в кошику любови: і цим виконую твій наказ, склавши таке саме число глав (про мо­литву). Дивуюся я тобі й називаю преблаженним прекрасне твоє бажання, що побажав ти (не чогось иншого), а глав про мо­литву; і при тому не просто побажав, щоб вони були написані руками чорнилом на хартії, а щоб закоренила їх в ум любов і незлобливість. Оскільки одне покріплює доброту другого, за сло­вом премудрого Сираха (42, 25), то не лише за літерою прийми їх, а зрозумій і духом.

Слово про молитву, розділивши на сто п'ятдесят три глави, присилаємо тобі як євангельську данину...

За бідність глав не свари, як той, що вміє бути в упокоренні, уміє і в достатку (Фил. 4, 12). Але не свари, пам'ятаючи, що Господь не відкинув і двох лепт вдови, а прийняв їх прихиль­ніше, ніж багаті внески инших. А більше, вміючи бути щодо щирих своїх братів приязним і люблячим, молися за немічного, щоб видужати йому і, взявши своє ложе, почати ходити за бла­годаттю Христовою. Амінь.

153 глави про молитву

1. Якщо б хто забажав приготувати запахущий тиміям, то за законом йому слід було б поєднати рівними частинами чистого ла­дану, касїі, пахучої раковини і стакти (див. Вих. ЗО, 34). Це квартет чеснот. Коли вони всі порівну присутні в душі, тоді не буде зрад­жено ум (по-зрадницьки, звісно, якимось внутрішнім зрадником).

2. Душа, очистившись повнотою чеснот (тим, що стає спов­нена чеснотами), приводить ум у стан спокою, чинячи його здатним прийняти лад, який потрібний (у молитві).

3. Молитва — це бесіда ума до Бога. Який же потрібно лад для ума, щоб він міг несхитно піднятися до свого Владики й розмовляти з Ним без жодного посередника.

4. Якщо Мойсееві, коли він намагався наблизитися до Не­опалимої купини, було заборонено це зробити, допоки не скине він взуття зі своїх ніг (див. Вих. 3,5),— то як же тобі не відки­нути геть від себе усілякий пристрасний помисел, коли бажаєш бачити Того, Хто вищий за всіляке почуття і помисел, та й стати для Нього співрозмовником?

5. Передусім молися, щоб було даровано тобі сльози, аби плачем пом'якшити твердість, що у твоїй душі, і, беззаконня свого не затаївши перед Господом (Пс. 31,5), отримаєш від Ньо­го відпущення гріхів.

6. Уживай сльози як середник для отримання того, про що просиш. Бо дуже радіє тобою Владика, коли ти молишся зі сльозами.

7. Коли під час своєї молитви проливаєш джерела сліз, зов­сім у собі цим не пишайся, неначе ти вищий за инших. Цю допомогу до тебе привернула твоя молитва, щоб ти охочіше й щиріше сповідався зі своїх гріхів і зі слізьми умилосердив Вла дику. Тож не обертай у пристрасть засобу проти пристрастей, аби ще більше не прогнівити тобі Того, що дарував тобі сю бла­годать (тобто сльози).

8. Багато з тих, що проливали сльози за гріхи, забувши їх мету, ошаленіли і збилися (зі шляху праведного; проте не про нестяму йдеться, а про гордощі).

9. Стій до втоми й молися благотонно (благоумно, або бла­гоналаштовано), відкидаючи підступи життєвих турбот і всі­ляких помислів; вони-бо бентежать тебе й турбують, щоб роз­ладнати твій тон (добре налаштування).

10. Коли демони побачать, що хтось має старанність і рев­ність до належної молитви, то (не під час молитви) вкладають йому думки неначе про щось потрібне (і відходять), а трохи зго­дом знову розбуджують про це спогад, підбурюючи й ум шукати це (якщо питання, то вирішити його, а якщо річ, то здобути її), і він, не знаходячи цього (вирішення питання чи способу здобути річ) досадує й журиться. Потім, коли стане на молитву (цей ста­ранний ревнитель молитви), вони нагадують йому, про що думав і що він шукав, щоб ум, знову піднявшись вивідувати (те, що не розв'язав раніше), вчинив молитву (молільника) безплідною.

11. Подвизайся ум свій під час молитви вчинити німим і глухим, і матимеш можливість молитися (як належить).

12. Коли зустріне тебе спокуса чи розсердить чиєсь запере­чення — так, що ти чи на гнів здобудешся супроти того, хто сперечався з тобою, чи навіть на те, щоб промовити якесь нена­лежне слово, тоді згадай про молитву й про суд під час неї (над тобою у сумлінні перед Богом), і тут-таки приборкається в тобі безчинний порух.

13. Що б ти не вчинив як помсту братові, який звів на тебе наклеп, — усе це буде тобі як спокуса (бентежитиме тебе) під час молитви.

14. Молитва є проростання лагідности й негнівливости.

15. Молитва є прояв (вибух) радости й подяки.

16. Молитва є лік на смуток і нудьгу.

17. Піди, продай, що маєш, дай бідним (Мт. 19, 21) і, взяв­ши хрест, зречися себе (16, 24), щоб міг ти молитися не відво­лікаючись.

18. Якщо хочеш молитися похвальною молитвою, зрікайся себе щохвилі й, терплячи крайні озлоблення, терпеливо твори молитву.

19. Якщо здійснюватимеш молитовний подвиг, яку б тільки не доводилося зносити тобі скорботу, то в молитві здобудеш плід.

20. Коли хочеш належно молитися, не засмучуй душі (жур­бою цього віку); якщо цього не зробиш, то марний труд твій.

21. Зостав, — каже Господь, — перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом (Мт. 5, 24), і тоді, прий­шовши, молитимешся без збентеження; бо злопам'ятність наво­дить морок на владичний ум молільника й темрявою оточує його молитви.

22. Ті, що збирають у собі печалі (цього віку) і злопам'ятні помисли та й (в цьому стані) моляться, подібні на тих, що чер­пають воду й вливають її до дірявої бочки.

23. Якщо ти терплячий, то завжди молитимешся з радістю.

24. Коли молишся як належить, можуть трапитися якісь справи, за які тобі видаватиметься слушним розгніватися на ближнього. Проте немає гніву на ближнього, який був би пра­ведним. І коли постараєшся, то виявиш, що можна й без гніву добре залагодити діло. Тому всіляко намагайся, щоб не здобу­тися тобі на гнів.

25. Гляди, як би, думаючи вилікувати иншого, самому тобі не залишитися незціленим й не припинити своєї молитви.

26. Загнуздуючи гнів (на ближнього), здобудеш і для себе порятунок — виявиш себе розсудливим і будеш в числі істинних молільників.

27. Хто озброюється проти гніву, той ніколи не зазнає по­разки від похоті, вона-бо дає поживу гнівові, а цей збурює умове око й розладнує молитовний стан.

28. Молячись, не обмежуйся лише зовнішнім молитовним положенням, а вводи свій ум у почуття духовної молитви з ве­ликим страхом.

29. Буває, що тільки-но станеш на молитву, одразу почи­наєш добре молитися, а буває, що багато потрудишся, а бажаного не отримаєш. Це стається тому, аби ти ще старанніше шукав того й, отримавши, мав цілковито справну, неокрадену молитву.

30. Коли наблизиться до нас ангел, одразу віддаляються всі демони, що нас напастують: ум перебуває тоді у великій відраді й молиться здорово. А инколи під час звичної боротьби ум, борючись, б'ється, проте не дається йому доступитися (до бла­гих помислів і відчуттів). Це тому, що раніше він набув якостей різних пристрастей. Утім, якщо більше шукатиме, знайде, і коли не лінуватиметься стукати, буде йому відчинено.

31. Не молися, нехай буде за твоїми бажаннями, — вони-бо не у всьому бувають згідні з волею Божою. А краще молися, як те­бе навчено: нехай буде на мені воля Твоя (Мт. 6, 10). Й у кожному ділі так проси Його, щоб була Його воля: бо Він завжди бажає доброго й корисного твоїй душі, ти ж не завжди цього шукаєш.

32. Багато разів, молячись, просив, нехай станеться мені те, що видавалося для мене благом, і наполягав на проханні, неро­зумно змушуючи Божу волю, а не дозволяючи Богові краще влаштувати те, що Він вважає корисним для мене. Однак, отри­мавши те, про що просив, потім перебував у великій скорботі, і саме за те, що не просив: нехай краще буде за волею Божою, - бо справа виявилася для мене не такою, як я собі гадав.

33. Що за благо, крім Бога? Тож віддаймо Йому все, що до нас стосується, і буде нам благо: бо Благий є, звичайно, і По­датель благих дарів.

34. Не журися, коли не відразу отримаєш від Бога те, про що просиш. Він хоче принести тобі більше благодіяння, тому змушує тебе найбільше з терпінням стояти на молитві. Бо що є вище, ніж підносити бесіду до Бога і в такий спосіб співперебувати з Ним

35. Нерозсіяна молитва вища за вміння ума (вершина його розумної діяльности).

36. Молитва є сходження ума до Бога.

37. Якщо сильно прагнеш зробити поступ у молитві (якщо прагнеш ти справжньої молитви), зречися всього й усе успад­куєш.

38. Передовсім молися про те, щоб очиститися тобі від пристрастей, відтак аби позбутися незнання і забуття, а вже потім, щоб звільнитися від усякої спокуси.

39. Шукай у своїй молитві тільки правди й Царства, тобто чесноти і пізнання, а все решту тобі додасться (Мт. 6, 33).

40. Праведно не тільки за своє очищення молитися, а й про очищення кожного співвітчизника, наслідуючи ангельський образ (молитви).

41. Гляди, чи істинно стоїш ти перед Богом у молитві сво­їй, чи перемагає тебе бажання людської похвали й чи бажаєш ти її здобути, прикриваючи (цей недобрий намір) благовидною молитовною поставою.

42. З братами молишся чи наодинці, подвизайся стояти на молитві не тільки для того, щоб лишень відбути звичне пра­вило, а щоб помолитися в почутті.

43. Ця молитва в почутті є увага (до Бога й до слів молитви) з благоговінням, скрухою і вболіванням душі під час визнання гріхів, з неявними зітханнями.

44. Якщо ум твій ще окрадається під час молитви, то мо­литься він не як монах, а ще як мирянин, що приоздоблює зовнішню скинію.

45. Коли молишся, всіма силами охороняй свою пам'ять, аби вона не пропонувала тобі свого, й усіляко подвизайся до розумного стояння (усвідомлюючи, перед Ким і для чого сто­їш). Під час молитви пам'ять зазвичай окрадає ум (пригаду­ються речі, особи, події і заполонюють собою увагу ума).

46. Під час молитви пам'ять наводить думку чи уявлення  про колишні речі, чи нові турботи, або особу твого кривдника.

47. Демон дуже заздрить чоловікові, що молиться, і всіляко примудряється відвернути його від цього наміру, тому не при­пиняє збуджувати через пам'ять помисли про різні речі, а в тілі збуджувати всі пристрасті, аби тільки якось завадити цьому прекрасному діянню (тобто молитовному трудові) й пересе­ленню до Бога (піднесенню увагою).

48. Коли вселукавий демон, попри всі свої підступи, не встигне зашкодити молитві вселюб'язного (молільника), тоді трішки послаблює (свої напади), проте потім, коли закінчить той молитву, мстить йому. Отож, або, запаливши його гнівом, нищить те прекрасне налаштування, яке здобувається молит­вою, або, роз'ятривши якусь безмовну солодкість (спонуки до чуттєвих задоволень), підсміюється з ума.

49. Помолившись як належить, очікуй того, що не нале­жить, і стій, мужньо охороняючи свій плід. Для того тебе поставлено зі самого початку, щоб порати й доглядати (Бут. 2, 15). Тому, зробивши (звершивши як належить молитву), не зали­шай напризволяще того, що здобув трудом. Инакше жодної користи від молитви не матимеш.

50. Уся боротьба, що її безнастанно провадимо ми з не­чистими демонами, не через що инше відбувається, а через ду­ховну молитву, бо вона для них дуже супротивна й нестерпна, а для нас спасительна й благоприємна.

51. Навіщо демони хочуть збуджувати в нас (своєю дією) обжирство, блуд, грошолюбство, гнів, злопам'ятність та инші пристрасті? Аби ум, ставши нечутливим від них, не міг належно молитися. Бо пристрасті нашої безмовної частини, взявши си­лу, не дозволяють уму діяти словесно (як має бути в розумного).

52. Чесноти ми проходимо, бо їх вимагає від нас природа; природі скоряємося заради Слова (Бога), що її сповнює. Слово ж це являється (в нашій свідомості) зазвичай у молитовному стані (незрозумілий параграф).

53. Молитовний стан є безпристрасне налаштування, що якнайглибшою любов'ю підносить подвижницький ум.

54. Не тільки над гнівом і похіттю треба панувати тому, хто хоче істинно молитися, але цуратися й усякого пристрасного помислу.

55. Хто любить Бога, той завжди бесідує з Ним, неначе з Отцем, відвертаючись від усілякого пристрасного помислу.

56. Не кожен, хто здобув (хвилину) безпристрасности, уже й молиться істинно, такий-бо може ще просто уявляти (безпри­страсні речі в цьому порусі) і розважатися їхніми історіями (мож­ливо, їх образами й різними їх поєднаннями), та й далеким бути від Бога. (Пристрасних порухів немає, але ум мріє).

57. Навіть коли ум не скніє в простих помислах про речі, ще не значить, що він досягнув уже місця молитви, бо він може бути зайнятий (філософським) умоглядом про ці речі й заглиб­люватися в їхні причинові відношення. Хоча все це узагальнен­ня, але оскільки вони є роздумами про речі, то закарбовують в умі їхні образи й далеко відводять його від Бога. (Пристрасті не ворушаться, проте ум філософує, а не молиться. Стан учених.)

58. 1 хоч ум буде вище за умогляд про матеріальну природу, з цього ще не випливає, що він вже уздрів справжнє Боже місце, бо він може бути зайнятий пізнанням мисленних сотворінь (ангельського світу) і може аж пістрявіти ними (бути сповненим різнорідними про них думками).

59. Якщо хочеш як слід молитися, то потрібна тобі поміч Бога, Котрий дає молитву молільникові. Його й призивай у мо­литві, кажучи: Хай святиться Твоє ім `я. Хай прийде Твоє царство (Мт. 6, 10), тобто Дух Святий і Єдинородний Твій Син. Так-бо навчив сам Господь, кажучи, що Отцеві треба поклонятися в дусі і правді (Йо. 4, 24).

60. Той, хто молиться в дусі і правді, не від сотвореного запозичує думки, щоб величати Творця, а в Нього самого черпає споглядання для Його оспівування.

61. Якщо ти богослов, то молитимешся істинно; і якщо істинно молишся — ти богослов.

62. Коли ум твій, полум'яніючи бажанням до Бога, поволі неначе відділяється від плоті й відвертається від усіх помислів, що походять від чуттєвих вражень чи з пам'яті, водночас спов­нюючись благоговінням і радістю, тоді знай, що він наблизився до меж молитви.

63. Святий Дух, співстраждаючи нашій немочі, навідує нас ще й коли буваємо ми нечисті, і якщо лишень віднайде ум наш у щирій молитві, находить на нього й розганяє весь натовп помислів та уявлень, що оточують його (так, що він зникає), а в умі збуджує любов до духовної молитви.

64. Одні, діючи на тіло, вселяють в ум помисли чи поняття й умогляд. А Господь діє навпаки. Сходячи на сам ум, вкладає йому знання про що завгодно. А через ум приборкує й нестрим­ність тіла.

65. Всілякої огуди гідний той, хто, люблячи істинну мо­литву, гнівається чи тримає злопам'ятність, бо він схожий на того, хто хоче мати зіркий погляд, але запорошує свої очі.

66. Якщо бажаєш належно молитися, не чини нічого суп­ротивного (ворожого) молитві, аби Бог, наблизившись, йшов поряд з тобою.

67. Коли молишся, не надавай Божеству якогось образу й не допускай, щоб в умі твоєму викарбовувався якийсь образ, а нематеріяльно приступи до Нематеріяльного й увійдеш з Ним у сопричастя.

68. Бережися ворожих сітей, бо трапляється, що, коли мо­лишся чисто й без сум'яття, раптом постане перед тобою якийсь образ — дивний і сторонній. Це роблять вороги, аби ти впав у зарозумілість, подумавши, що ось божество (тобі явилося); а відтак щоб ти подумав, що подібно до цього, що тобі раптом явилося, і Божество є кількісне (займає місце, має довжину, має частини). А Божество ні кількости, ані образу не має.

69. Коли заздрісний демон не встигне розворушити па­м'ять, тоді діє на кров і соки, щоб через них витворити в умі якісь уявлення й сповнити його образами. А той, маючи на­вичку перебувати в помислах, легко захоплюється цим і, праг­нучи до споглядання Нематеріяльного й Незримого, сам себе обманює, приймаючи дим замість світла.

70. Стій на сторожі й оберігай ум (вільним) від помислів в час молитви, щоб виконати своє прохання, перебуваючи у внут­рішній тиші. Той, що може співчувати нетямущим і введеним в оману (Євр. 5, 2), навідається й до тебе, і ти приймеш преслав­ний дар молитви.

71. Не можеш ти молитися чисто, якщо заплутаний у матеріяльні справи й тривожишся постійними турботами, бо мо­литва є (потребує) зречення помислів.

72. Зв'язаний не може бігти, а ум, уярмлений якоюсь прис­трастю, не може бачити місце духовної молитви; хвилюється він і носиться дивним помислом і не може зупинитися несхитно на одному.

73. Коли врешті ум починає молитися чисто й безприс­трасно, тоді демони насуваються на нього вже не від лівих, а від правих: малюють неначе з'яву слави Божої і якесь видіння, що  приємне для відчуття: немов він уже цілковито досягнув мети молитви. Це, як сказав один тямущий у ділі муж (Євагрій), буває від пристрасти марнослав'я.

74. Думаю, що демон розворушує пристрасть марнослав'я на помисел (мріяння) і водночас малює якесь примарне ви­діння, яке ум легковажно приймає за з'яву Божества. Позаяк його не тривожать нечисті тілесні пристрасті і він чисто стоїть (у молитві), то йому й на думку не спаде, щоб тут було якесь вороже діяння, і він запевнює себе, що це точно-таки є Божес­твенне явління, тимчасом як воно походить від демонів.

75. Ангел Божий, ставши, одним словом припиняє в нас вороже діяння і налаштовує ум діяти, не підпадаючи звабі.

76. Те, що сказано в Апокаліпсисі про ангела, що при­носить тиміям, щоб поклав з молитвами всіх святих (Одкр. 8, 3), думаю, вказує на цю благодать, що діє через ангела, котрий звідомляє (вміння істинно молитися; так, що ум врешті стоїть на молитві) без сум'яття думок, нудьги й слабкодухосте.

77. Піяли з тиміямами суть молитви святих, що їх прино­сили двадцять чотири старці (Одкр. 5,8). Під піялою слід розу­міти співтовариство з Богом чи досконалу й духовну любов, у якій молитва чиниться духом та істиною.

78. Коли подумаєш, що під час своєї молитви не маєш потреби плакати про гріхи, тоді поглянь, як далеко ти стоїш від Бога, хоч зобов'язаний перебувати в Нім, — і проллєш якнай­тепліші сльози.

79. Істинно так, усвідомивши свою міру (бідність і нік­чемність), вволю поплачеш, гудячи себе як Ісая, що, будучи нечистим і з нечистими вустами й живучи серед такого народу (нечистих і неспокійних помислів), наважуєшся стояти перед Господом Саваотом (див. Іс. 6, 5).

80. Якщо молишся істинно, то багато в чім отримаєш ціл­ковите запевнення, й ангели зберуться до тебе, як і до Даниїла, і просвітять тебе пізнанням причин, чому що трапляється.

81. Знай, що святі ангели налаштовують нас на молитву, стоять з нами, тішачись, і разом за нас моляться. Отож, якщо не дбаємо і приймаємо супротивні помисли, то цим страшенно гнівимо ангелів, бо тоді, коли вони трудяться за нас, ми за самих себе не хочемо благати Бога, а, нехтуючи своє служіння й по­лишаючи їхнього Бога й Владику, розмовляємо з нечистими бісами.

82. Молися мирно й супокійно, співай розумно й до ладу і будеш як орля, що здіймається на висоту.

83. Псалмоспів присипляє пристрасті й приборкує спо­нуки тілесної нестриманосте, а молитва налаштовує ум до влас­тивого йому умовою ділання.

84. Молитва є належна для гідности ума діяльність, або найкраще й справжнє його використання.

85. Псалмоспів є образ многоликої премудрости, а молит­ва — початок нематеріяльного й багатоликого пізнання.

86. Пізнання є діло прекрасне, бо воно сприяє молитві, спонукуючи мисленну силу ума до споглядання Божественного знання.

87. Якщо ти ще не маєш дару молитви чи псалмоспіву, то проси невідступно — й отримаєш.

88. Він (Господь) розповів їм притчу про те, що їм треба мо­литись завжди й не падати духом (Лк. 18, 1). Тому не журися й не занепадай, що не отримав ще, бо отримаєш згодом. До прит­чі додав Господь ще й це: Хоч я Бога не боюся й людей не сором­люся, але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню (18, 5). А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до Нього день і ніч голо­сять? (18, 7). Тож умиротворися, з трудолюбивим терпінням перебуваючи у святій молитві.

89. Не бажай, щоб те, що стосується до тебе, було, як тобі видається (краще), а як вгодно Богові; і будеш безтурботним і вдячним Богові у своїй молитві.

90. Хоча б уже й з Богом перебував ти, бездєречно, стере­ жися демона блуду; він-бо дуже звабливий і підступний, та й усіляко силкується здолати пильність і духовну тверезість ума, щоб відвернути його від Бога, навіть коли він стоїть перед Ним з благоговінням і страхом.

91. Якщо дбаєш про молитву, то приготуйся до бісівських нападів; бо, як дикі звірі, нападуть вони на тебе й озлоблять усе твоє тіло (зранять).

92. Приготуйся, як досвідчений борець, не вагатися, нехай навіть зненацька й побачив би ти якийсь привид, хоч би й навис над тобою меч чи смолоскип було спрямовано тобі в обличчя, не падати духом (не страхатися), хоч явився би тобі якийсь по­творний і кривавий лик. Стій тоді, сповідуючи добре своє ви­ знання, і сміливо дивися на своїх ворогів.

93. Хто зносить сумне, той сподобиться й радісного; і хто терпить неприємне, того не буде позбавлено частки в приємному.

94. Гляди, щоб не звабили тебе лукаві біси якимось видін­ням. (Якщо ж трапиться щось подібне, то) перебувай у собізосередженим, звернися до молитви й проси Бога, щоб, якщо це від Нього (на поучения), Він сам просвітив тебе, а якщо ні, то щоб чимскоріш відігнав від тебе облудника. І приступай смі­ливіше: не потерплять-бо пси, коли ти вдасися до Бога з теплим молінням, й, одразу побиті незримою силою Божою, далеко розбіжаться від тебе.

95. Слід тобі знати й цю підступність демонів. Инколи вони розділюються (на групи. Одні приходять зі спокусою). І коли ти віднайдеш поміч, входять инші в ангельських образах і прога­няють перших, щоб звабився ти думкою, що вони — справжні ангели (й упав би в зарозумілість, що ти цього гідний).

96. Постарайся бути, наскільки це можливо, більше смирен­номудрим і мужнім, і ворожий напад демонів не торкнеться душі твоєї, і батіг їхній не наблизиться до тіла твого. Бо ангелам своїм Він звелить про тебе, зберегти тебе на всіх путях твоїх (Пс. 90,10), і вони незримо відіб'ють від тебе всяке вороже діяння.

97. Хоча й шум, і тупіт, і голосіння, й удари почує той, хто намагається мати чисту молитву, але не впаде помислом і не зрадить його, кажучи до Бога: Не боятимуся зла, бо Ти зо мною (Пс. 22, 4) й под.

98. Під час таких спокус звертайся до молитви й молися немногослівною молитвою, але напружено.

99. Якщо демони стануть погрожувати тобі, зненацька з'я­вившись у повітрі, щоб здивувати тебе й викрасти твій ум, не бій­ся їх і зовсім не бентежся цією їх погрозою. Це вони залякують те­бе, випробовуючи, чи маєш ти їх за щось, чи вже зовсім зневажив.

100. Якщо перед Богом Вседержителем, Творцем і Про­мислителем сущого став ти в молитві, то чому ж так нерозумно стоїш перед Ним, що, полишивши Його непоборний страх, боїшся мух і комарів? Чи не чуєш, що каже пророк: Господа, Бога твого, бійся (Втор. 10, 20) і ще: Тебе-бо все боїться і трем­тить перед силою Твоєю — й инш. (Молитва Манасії, Велике повечер'я; 2 Хр. 36).

101. Як хліб служить поживою для тіла, а чеснота для душі, так духовна молитва є поживою для ума.

102. Не як фарисей, а як митар молися у священному місці молитви, щоб і тебе виправдав Господь.

103. Подвизайся нікого не проклинати у своїй молитві, щоб не руйнувати того, що будуєш, чинячи огидною (перед Богом) свою молитву.

104. Боржник тисячею талантів нехай навчить тебе, що якщо ти не простиш (боргу) боржникові своєму, то й сам не отримаєш прощення (свого боргу), сказано-бо: передав його катам (Мт. 18, 34).

105. Відклади тілесні потреби під час стояння на молитві перед (Богом), щоб укус блохи, комара чи мухи не позбавив тебе величезного здобутку, що його дає молитва.

106. Дійшло до нас, що одному святому, коли той ставав на молитву, так протидіяв лукавий, що тільки-но святий підносив руки, як той, перемінившись на лева, здіймав вгору передні лапи й, увіп'явшись кігтями в боки подвижника, не відступав, допоки той не опускав рук. Але він ніколи не опускав їх, поки не закінчував своїх звичних молитов.

107. Такий самий, як знаємо, був і Йоан малий, що прак­тикував безмовність у рові, або, краще сказати, великий монах, що був неподвижний у сопричасті з Богом, коли демон у вигляді дракона обвився довкола нього, гриз його тіло й вибльо­вував його йому ж в обличчя.

108. Ти, звичайно ж, читав житія тавенисіотських иноків, де сказано, що коли авва Теодор говорив до братів слово, дві гадюки підповзли до його ніг, а він, не збентежившись, підніс стопи й, впустивши під них гадюк, продовжував слово до кінця; і тоді вже показав їх братам, розповівши про цей випадок.

109. Читали ми ще про одного духовного брата, що, коли він молився, гадюка, підповзши, торкнулася його ноги. Але він опустив руки не раніше, ніж звершив звичну молитву. І жодної шкоди не зазнав той, що полюбив Бога більше, ніж себе.

110. Щоб не поглядало туди й сюди око твоє (око ума — свідо­мість) під час молитви, зречися тіла й душі та й живи умом (духом).

111. Одному святому, сильному молільникові, що практи­кував безмовність у пустелі, явилися демони й упродовж двох тижнів бавилися ним, як м'ячиком, підкидаючи вгору й підхоп­люючи на рогожу; однак анітрішечки не змогли відвернути ум його від полум'яної молитви.

112. Ще перед иншим боголюбивим иноком, коли він творив умову молитву, ходячи пустелею, постали два ангели й пішли поряд з ним з обох боків. Але він ні на хвилину не звер­нув до них своєї уваги, щоб не зазнати збитку в кращому, пам'ятав-бо він вислів апостола, що мовив: Ні ангели, ні князів­ства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані инше якесь сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови (Рим. 8, 38-39).

113. Инок молитвою чинить себе рівноангельним, бажаю­чи бачити лик Отця, що на небесах.

114. Зовсім не бажай і не шукай того, щоб під час молитви побачив ти якийсь лик чи образ.

115. Не бажай чуттєво побачити ні ангелів, ні Сил, ані Христа, щоб не збожеволіти тобі, прийнявши вовка за пастиря й поклонившись ворожим демонам.

116. Початок зваби ума — марнослав'я, що підбурює ум описати Божество в якомусь образі чи ликові.

117. Я своє говоритиму, те, що сказав початківцям: бла­женний ум, який під час молитви залишається цілковито безвидним.

118. Блаженний ум, який, молячись без розваги, пройма­ється щораз то більшою любов'ю від Бога.

119. Блаженний ум, який під час молитви буває немате­ріяльним і некористолюбним.

120. Блаженний ум, який під час молитви цілковито відго­роджений від чуттєвого.

121. Блаженний инок, що будь-якого чоловіка вважає не­мов богом після Бога

122. Блаженний инок, який дивиться на спасіння і поступ усіх з радістю, як на свій власний.

123. Блаженний инок, що вважає себе непотребом для всіх.

124. Монах — це той, що, від усіх відділившись, з усіма перебуває у згоді.

125. Монах — це той, що вважає себе єдиним з усіма (що він одно з ними), бо в кожному гадає бачити себе самого вповні.

126. Той звершує молитву, хто завжди будь-яке перше своє мислення плодоносить Богові (всіляку справу і почин обертає у славу Божу й просить у Бога на це благословення).

127. Всілякої брехні й усілякої присяги (запевнення з при­сягою) уникай, як монах, що сильно прагне молитися (поступу в молитві); бо якщо ні, то даремно приймаєш властивий тобі вигляд (монаха чи молільника).

128. Якщо бажаєш молитися в дусі, не сприймай нічого плотського, і не матимеш хмари, що розливає над тобою тем­ряву під час молитви.

129. Довір Богові тілесні потреби, і явно буде, що ти Йому ж довіряєш і духовні.

130. Якщо сподобишся прийняти обітниці, то царювати­меш. Отож, споглядаючи на них, чи ж не варто тобі із задово­ленням переносити справжню вбогість.

131. Не цурайся вбогости й прискорбности (життя) — сих крил легкої молитви.

132. Тілесні чесноти нехай будуть тобі завдатком і провід­ником до душевних, а душевні — до духовних, а ці — до нематеріяльного й сутнісного пізнання.

133. Якщо, молячись проти якогось помислу, зауважиш, що він швидко й легко відходить, то роздивися, чому, щоб не потрапити тобі в засаду й, обманувшись, не стати зрадником самому собі.

134. Трапляється, що демони, вклавши тобі якісь помисли, самі спонукують тебе супроти них і відразу зникають (з помислами), — аби ти впав в оману, думаючи, що вже почав пе­ремагати помисли й лякати демонів.

135. Якщо молишся проти якоїсь пристрасті чи якогось демона, що напастує тебе, згадай слова псалмопівця: Буду пе­реслідувати ворогів моїх і дожену їх, і не повернусь, поки не поги­нуть. Утискатиму їх, і не зможуть встояти; впадуть під ноги мої {Не. 17, 38-39). Але скажи це вчасно, озброюючись супроти протиборців смиренням.

136. Не думай здобути чесноту, не поборовшись за неї до крови. Слід-бо божественному апостолові до смерти стояти проти гріха, подвизаючись, аби зберегтися непорочним (див. Євр. 12, 4).

137. Трапляється, що, зробивши добро одному, зазнаєш шкоди від иншого (через ворожі підступи), щоб, потрапивши в скруту, ти сказав чи зробив щось недоречне й так розтринькав те, що зібрав доброго. Оце й мета лукавих демонів. Тому слід розумно дослухатися до себе.

138. Демонські на тебе напади приймай (мужньо), турбую­чись про те, як би уникнути їхнього рабства.

139. Вночі лукаві біси самі домагаються збентежити духов­ного вчителя; а вдень — через людей, оточуючи його (непри­ємними) випадковостями, наклепами й небезпеками.

140. Не відмовляйся терпіти цих сукновалів. Нехай вони б'ють, топчуть ногами, розтягують, тримають у жарі, але через це одіж твоя стає прекрасною.

141. Поки не позбувся ти цілковито пристрастей і ум твій виявляє спротив чесноті й Істині, доти не віднайдеш ти запаш­ного тиміяму в лоні своєму.

142. Чи бажаєш молитися (належно)? Переселяючись від тутешнього, завжди май небесну оселю не лише на словах, а ангельським діянням і божественним знанням.

143. Якщо лише в разі труднощів у своїй діяльності (неус­піхи в доброму, небезпека впасти в гріх, дійсні прогрішення згадуєш ти про Суд, який він страшний і непідкупний, то не навчився ти ще служити Господеві зо страхом і радуватися Йому з трепетом (Пс. 2, 11). Знай, що в час духовної відради і втіхи (насичення) ще більше належить служити Йому зі страхом і благоговінням.

144. По-справжньому знає діло той, хто не полишає скорбної пам'яті про свої гріхи й про праведну за них муку у вічному вогні перед досконалим покаянням.

145. Одержимий гріхами, які прогнівляють Бога, що ще й безсоромно наважується наближатися до пізнання божественних речей чи прокрадається до нематеріяльної молитви, нехай знає, що апостол забороняє це йому. Такому не є безпечно молитися з непокритою головою. Така душа, скажемо словом апостола, му­сить мати на голові знак влади заради ангелів (1 Кор. 11, 10), зодягнувшись у сором і в належне смирення.

146. Як недужому на очі не буде корисно (а шкідливо), якщо він опівдні, коли найбільше світла, напружено дивити­меться на сонце, так уму пристрасному й нечистому небезпечно напружувати чи підлаштовувати себе до страшної і надпри­родної молитви в дусі й правді; навпаки, до сильного гніву на себе подвигає він Бога.

147. Якщо того, хто прийшов до жертовника з даром, не приймає Той, Котрий ні в чім не має потреби й не зважає на лиця, допоки він не примириться з ближнім (див. Мт. 5, 23), то гляди, яким слід бути розсудливим і як пильнувати себе, щоб принести Богові благоприємний тиміям на мисленнім жер­товнику.

148. Не люби ні слова, ні слави, бо инакше явно вже буде, що не на хребті твоєму, а на лиці будують грішники (див. Пс. 128, 3). І будеш ти посміховищем для них під час молитви, коли вони заманюватимуть тебе й зваблюватимуть для непри­стойних помислів.

149. Увага, що шукає молитву, знаходить її. За увагою не що инше йде, а молитва, про яку й слід всіляко турбуватися.

150. Як зір кращий за всі почуття, так молитва божествен­ніша за всі чесноти.

151. Похвала молитви — не просто кількість, а якість. Це яв­ляють ті, що прийшли в храм помолитись (Лк. 18, 10), і наступне слово: а коди молитесь, не говоріть зайвого — й инш. (Мт. 6, 7).

152. Поки переймаєшся ти догоджуванням тілу й буваєш зайнятий тим, що приємне для цієї твоєї тьми, доти (знай, що) не уздрів ти ще місця молитви, та й далеко ще від тебе її бла­женна путь.

153. Коли, стоячи на молитві, будеш вище за всіляку иншу  радість, тоді (знай, що) направду здобув ти молитву.


[1] Йдеться про зцілення тещі Симона доторком руки Спасителя.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Святі отці про молитву та духовну тверезість" ]

 


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!