Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень. - Житіє преподобного отця нашого Теофіла-Ісповідника Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень..
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Теофіла-Ісповідника
   

Місяця жовтня на 10-ий день

Блаженний Теофіл від доброчесних християнських батьків народився поблизу міста Тиверія[1], і, трилітній бувши, святим хрещенням був просвічений. Якось батьки його пішли із ним на Селевтійську гору до святого отця Стефана заради благословення. Святий же Стефан благословив їх і дитину їхню, блаженного Теофіла, і довгою бесідою їх напучував та навчав, тоді відпустив із миром. Відтоді-бо хлопець Теофіл, за благословенням преподобного отця, встигав, учився старанно божественним книгам, був доброго норову й покірливий. Коли ж дійшов тринадцятилітнього віку від свого народження, прийшов до преподобного отця Стефана. Його побачивши, святий спитав: "З якої причини, дитино, прийшов ти?" Хлопець відповів: "Ти покликав мене, чесний отче! І я, покинувши батьків, прийшов до тебе". Рече ж преподобний: "Коли, дитино, покликав тебе, то що казав при цьому?" І мовив отрок: "Як ходив містом моїм, ти, отче, явився мені і, подивившись на мене, сказав[2]: "Дитино Теофіле, віддалився ти від Господа, який сказав: "Візьми свого хреста і йди вслід за мною"[3]. І від тих слів я уразився серцем і за тобою пішов аж до воріт цієї твоєї загорожі; коли ж до них доходив, ти невидимий мені став, я ж побачив зачинені ворота. І тепер, святий отче, не відверни лиця свого від мене, який спасатися хоче". Преподобний подивувався, почувши це, знав-бо, що не виходив із своєї келії аж ніяк, і дякував Богові за таке чудесне покликання незлобливого хлопця. Його ж прийняв і навчав страху Божому й наставляв до іночого життя, служби та посту.

Минуло три літа, і хлопець від доброго наставника навчився всіх іночих подвигів. Закликав преподобний Стефан ігумена із лаври і вручив йому хлопця послушливого й смиренного, щоб постриг його. Ігумен же, його взявши, повів у лавру й постриг, і був він іноком управним, всілякими чеснотами прикрашений, жив ніби ангел посеред братії і всім був на користь. Батьки ж не знали, де пробуває люба їхня дитина, вельми за ним тужили і ненастанно всюди шукали, знайти бажаючи того, котрий заради любові Божої сховався від усіх знайомих собі, таємно служачи Господеві своєму посеред лику добрих подвижників. Минуло кілька літ, і дізналися про нього батьки, де пробуває, й пішли до лаври, молячи із плачем ігумена, щоб показав їм сина їхнього. Ігумен довго був невмолимий, не бажав явити їм Теофіла, одначе, бачачи їхню тугу, скорботу та гіркі сльози, зворушився від того і, прикликавши Теофіла, повелів йому побачитися зі своїми батьками. І коли побачили його батьки в іночому образі, замість радості більше почали плакати. І пробули кілька день у лаврі, приглядаючись до життя святих отців і корисних їхніх бесід слухаючи. Тоді намислили з маєтку свого збудувати монастир і в ньому мати сина свого Теофіла. І почали ретельно просити ігумена лаври тієї, щоб відпустив у дім їхній Теофіла із деякою братією, обіцяючи невдовзі в діло перевести те, що неодмінно поклали за радою своєю. Ігумен же заперечував їм, говорячи: "Не є корисно, щоб юний чернець до батьків та знайомих своїх наблизився". Бог же, все на користь ладнаючи, відкрив волю свою щодо Теофіла, маючи ним виявити бажання свої. Бо коли батьки ретельним проханням вельми наполягали, ігумен закликав братію і повелів їм поста і всеношні молитви творити, доки звістить Бог, чи подобає відпустити Теофіла за проханням батьків його, а чи ні. І була щодо того старанна молитва. На третій день почуто було голос у церкві, який повелівав відпустити того, за якого просять. Тоді зрозуміли всі, що сам Бог вимагає його, й учинили за нього молитву, і відпустили із благословенням, придавши йому в поміч і декого із братії заради примноження слави Божої.

Взяли його батьки і пішли додому, радіючи, і обитель невдовзі збудували і, зібравши в неї іноків, усіляким задоволенням обдарували і догоду рабам Божим учинили. Теофіл же, пробуваючи в тій обителі, як світло, чеснотами сяяв, його ж усі добрі діла бачили й ними користувалися, прославляючи Отця небесного. Жив він по-постницькому довгі літа, і підняв ворог огуду на чесні і святі ікони і на тих, що поклонялися їм, наслав гоніння через безбожного царя Лева Ісавра, іконоборця, котрий зненавидів красу дому Божого і відібрав прикраси храмів Господніх, ікони ж святі у болото вкидаючи, ногами топчучи і палячи вогнем, і багатьох добровірних людей за ікон поклоніння замучив. Святий же Теофіл міцно тому противився і добророзумно всіх навчав, щоб у належній честі святі ікони зберігати й поклонятися особі, на них зображеній. Довідавшись про те, законопереступний цар послав воїв своїх, і взяли його, тоді поставити перед собою велів, щоб відрікся поклоніння святих ікон, — він же не підкорився. Тоді цар повелів худоб'ячими жилами бити святого, також, руки позаду зв'язавши, по Никейському місту, ніби злодія, водити, сміхи й наруги йому чинячи. Приєднався до нього один із воїнів, на ім'я Логвин, що засудив мучителеве безум'я і навчав шанувати святі ікони. Того мучитель, просто по землі простягши, на голові його численні ікони спалив. Святий же Теофіл, усе місто Никейське пройшовши, знову постав перед судищем беззаконного царя і дерзновенно перед ним говорив, за ікони змагаючись і викриваючи блуд його. Не терплячи викриття, нечестивий звелів хрестоподібно на двох стовпах розіп'ясти святого і сухими жилами спереду й ззаду бити його. Коли ж били, текла кров від пораненої плоті і землю обагрила. Побачивши це, цар ніби звір лютий учинився. І якого норову звірі, — коли кров уздрять, то лютіші стають, — такого і всезлобний мучитель: побачивши мученичну кров, на більшу ярість піднявся і, вставши зі свого престолу, сам бив по лиці святого тривалий час. По тому, залізні чоботи розпаливши, наказав озути його і дорогою гонити. Все це доблесно перетерпів добрий страждалець. Бачачи це, один князь на ймення Іпатик, подивувавшись мужньому його терпінню, забрав його від рук слуг, що мучили, і вільного привів до себе та й каже йому: "Чи ти, Теофіле, один безумний є, поклоняючись іконам, чи ми всі, не поклоняючись їм? Чи ж не має цар та увесь його синкліт настільки доброго розуму, щоб розсудити, чи достойно кланятися намальованому Божому подіб'ю, чи ні? Коли б достойно було поклонятися іконам, то не повелів би Бог у законі: "Не сотвори собі кумира, ані будь-якого подіб'я". Святий же рече: "Бачу, княже, що ти знаєш книги, побесідуй отож зі мною". І почав йому говорити про честь святих ікон від божественного Писання, показуючи, що ще в Старому Заповіті іконне пошанування приписувалося у змії мідяному, піднесеному Мойсеєм у пустелі, і в херувимах золотих, поставлених над кивотом заповіту. В новій же благодаті сам Господь дав образ на обрусі Авгарові, князю Єдеському. І багато святий Теофіл говорив, перемігши Іпатика-князя. І рече йому князь: "Істинна суть слів твоїх, чесний старче! О коли б цар наш до такого прийшов розуму! Його переконати спробую, коли зможу. Ти ж прийми відпущення від мене і йди в свою келію".

Святий же пресумний був, що не здійснив путі мучення. Однак, маючи рани, радів, із апостолом кажучи: "Я радію у стражданнях своїх, бо доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі моїм за тіло Його, що воно — Церква"[4]. І повернувся до монастиря свого, наповнивши братію радості та веселощів. Невдовзі по тому пізнав відхід свій до Бога, що наблизився, і добрі слова склав про паству, навчив братію і, благословивши її, відійшов до Господа.


[1] "Від Прологу".

[2] "Дивне покликання в іноцтво".

[3] Мр. 8, [34].

[4] Кол. 1, [24].


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!