Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - У той самий день житіє святого Павлина Милостивого, єпископа Ноланського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
У той самий день житіє святого Павлина Милостивого, єпископа Ноланського
   

Місяця січня в 23-ий день

Угодник Божий Павлин, родом із краю Аквитанського, у світському житті був один із радних сенаторів римських, благочестивий вірою і боявся Бога, мав дружину на ім'я Тарасія, у вірі та доброчинствах собі подібну і таку ж вдачею. Не маючи ж природних дітей, взяли сиріт убогих і їх замість дітей собі мали, піклувалися про них, годуючи їх і страху Божого навчаючи. І зростали день від дня у всіляких чеснотах, творили багато милостинь убогим, врешті й самі захотіли задля Бога бути убогими і, продавши великий свій маєток і все потребуючим роздавши, жили в убогості добровільній як одні з убогих, на Божий покладаючись промисел. Коли зубожіли вони зовсім, прийшов жебрак, просячи милостині, і не було в них більше нічого, окрім однієї хлібини, і велів блаженний Павлин дружині своїй, щоб і той останній хліб віддала жебракові. "Подумає, — казав, — про нас Бог, ми ж, не жаліючи, прохачеві даймо Бога ради". Тарасія ж не дала, але затримала задля своєї потреби, бо не було що покласти в той день собі до трапези. І ось увійшов до блаженного Павлина посланець від одного друга його багатого, сповіщаючи, що посилає він йому через море багато їжі, але одна, остання, лодія з їжею потонула і загинула в безодні морській. Те чувши, Павлин сказав до своєї дружини: "Бачиш, якби ти дала жебракові хліб останній, то не потонула б у морі остання з їжею лодія. Через скупість багатьох маєтків Бог позбавляє". Тоді, з маєтком покидаючи і славу мирську, і весь гамір світу цього, вийшли з Риму у край Кампанію, бо там залишили були якийсь малий свій маєток на прогодування собі. І в граді, названому Нола, при гробі святого мученика Филікса для Господа працювали, від світу ж утаюючись, жили. Але не могла таїтися довго Павлинова чеснота, і через те взятий був насилу на престол Ноланської церкви, і неволею прийняв сан єпископський і управляв паствою своєю свято і пильно, як вірний і мудрий будівничий, його ж поставив Господь над челяддю Своєю. Годував-бо їх не лише їжею духовною, научаючи і настановляючи, але й про тілесну їжу і всілякі потреби для овець своїх турбувався, жебраків, і убогих, сиріт же, і вдовиць годуючи, і одягаючи, і полонених викуповуючи на волю.

Було в ті роки, допустом Божим, нашестя вандалів на італійську землю. її ж цілу повоювавши, прийшли і в край кампанійський, де град Нола, і там, багато градів і сіл спустошуючи, прийшли і в єпархію Павлинову, те ж творячи: полонили багато людей і у свій край Африканський за море відвели. У той час блаженний Павлин-єпископ усе, що мав у єпископії, видав на викуплення полонених і прогодування зубожілих від варварського нашестя, і вже зовсім нічого йому не залишилося. А коли вандальські воїни, люті нелюди, мучили християн, щоб про схований в землі скарб розповіли, святий Павлин співчував їм серцем, до Бога взивав: "Господи, дай, щоб мене через золото і срібло мучили, Ти-бо знаєш, де своє сховав багатство, — у руках рабів Твоїх — жебраків і убогих". Якось же прийшла до нього одна вдова убога, плачем голосячи: "Сина мого полонив вандал і чую про нього, що перебуває у зятя вандальського царя Риги в Африці. Прошу-бо твою святиню, дай мені чим викупити сина, одну прогодування мого надію й опору старости моєї". Чоловік же Божий, зі всілякою ретельністю пошукавши, аби щось дати про- 1 хачці, нічого не знайшов, лише себе самого, сказав до убогої вдовиці: "Жінко, не маю зовсім що дати тобі, хіба мене самого візьми: ось-бо у твою владу віддаюся, як раб, продай мене і викупи сина чи мене на роботу віддай замість сина твого". Вона ж, чуючи те з уст такого мужа, за насмішку це радше, аніж за милосердя прийняла. Але той, учений і премудрий, сумнів жінки спростував повчанням, що не насмішку, але правду говорить їй. І переконав, щоб повірила сказаному, не боялася віддати єпископа на роботу задля звільнення свого сина. Пішли-бо обоє в Африку і, до вандала прийшовши, стояли біля воріт князя того, царського зятя, у нього ж був син тої удовиці. Коли виходив же князь з дому кудись, впала перед ним вдовиця, просячи його з плачем, щоб відпустив її сина. Варвар же той гордий не лише сина її не відпустив, але й навіть чути прохання її не хотів. Вдовиця ж, показуючи на служителя Божого Павлина, сказала: "Ось чоловіка цього даю замість сина, лише вчини милосердя, сина відпусти мені, єдиний-бо в мене". Він же, лихим лицем на чоловіка поглянувши, спитав його, кажучи: "Яке ремесло умієш?" Відповів йому святий Павлин: "Ремесла ніякого не вмію, лише город добре обробляти знаю". Це чувши, князь радий був, бо такого чоловіка потребував, і віддав удовиці сина. Його ж взявши, вона до себе повернулася. А Павлин святий у рабстві залишився, прийняв турботу про город і працював, трудячися. Пан же його почав часто приходити на город і про деякі речі зі садівником своїм радитися, бачивши, що він премудрий і благорозумний. Бесідував з ним про все і багато разів, залишаючи домашніх своїх і друзів, його словами вельми насолоджувався. Блаженний Павлин щодня приносив йому з городу до трапези зілля різне до страв і, приймаючи з рук його хліб, повертався до свого діла.

Одного дня, коли пан його з ним бесідував, Павлин святий сказав до нього таємно: "Пильнуй, коли відійти хочеш: належить-бо тобі думати про прийняття Вандальського царства, бо ось цар, тесть твій, помре раптом смертю несподіваною, ти ж якщо відлучишся, то инший без тебе царство прийме". Це від садівника свого чуючи, князь того не замовчав, але пішов розповів цареві: вірний-бо йому був вельми, бо понад усіх був у нього улюбленцем. Цар же, засумнівавшися, сказав: "Хочу бачити мужа того, про якого ти кажеш". Зять же цареві сказав: "Нині звелю йому, щоб зілля з городу на обід до тебе приніс, і побачиш його". Коли сів цар обідати, увійшов до нього Павлин, несучи зілля на трапезу цареву за велінням пана свого. Цар же, побачивши його, зразу затремтів, і пана його, свого ж зятя, прикликавши, таємницю, яку сховати хотів, явив йому, кажучи: "Правда те, що від того чоловіка ти чув. Цієї-бо ночі у сонному видінні бачив, що якісь князі на престолах сиділи і суд наді мною чинили. Сидів же і цей посеред них, і їх судом віднято було в мене жезл і владу, яку спершу був прийняв. Я-бо не думаю, що цей чоловік є хтось із простих людей, бо у великому бачив його сані". Тоді зять царський, взявши блаженного Павлина осібно, спитав його, ким є? Відповів йому чоловік Божий, кажучи: "Рабом твоїм є, якого ж за вдовиного сина ти прийняв". Той же наполегливо допитувався, щоб сказав, не ким нині є, але ким був у своєму краї? Заклинав його і клятвами багатьма, щоб не ховав перед ним своєї тайни й істину щоб явив йому. Чоловік же Божий, втомившись і клятви переступити не мігши, сказав, що він єпископ. Пан же його, те чувши, вельми настрашився і зі смиренням сказав йому: "Проси в мене, чого хочеш, щоб у свою землю з великими дарами повернутися". Сказав до нього угодник Божий Павлин: "Одного в тебе прошу добродійства. Якщо можеш, те вчини: усіх полонених із града і краю мого, яких сюди заведено, відпусти на волю". І зразу старанням князя того в цілому Африканському краї шукано християн, з Кампанійської землі полонених, і були до святого Павлина приведені. І був святий той пастир відпущений чесно зі всіма пастви своєї словесними вівцями, і з великими иншими дарами, і з достатньою кількістю їжі, і прибули кораблями у свою землю з веселістю і радістю. Через небагато днів помер Рига, цар вандальський, за пророцтвом святого, а замість нього зять його прийняв царство. Так Павлин святий, себе одного на роботу віддавши, багатьох людей із рабства вивів на волю, наслідуючи Христа Господа, Який вигляд раба прийняв і людський рід від рабства диявола визволив. Пожив же святий Павлин після виходу з роботи вандальської літ доволі і вручене собі стадо добре випас, як пастир добрий, який ладний душу свою за овець покласти, багато милостинь для убогої братії, не щадячи себе самого, вчинивши, перейшов до Начальника Пастирів — Христа Господа свого, від Нього ж нині сторицею прийме і життя вічне унаслідує, славлячи Його навіки. Амінь.

У той самий день спогадування святого Вселенського шостого собору. І пам'ять преподобних отців: Максима Сирина у Кирі і Соломона Мовчальника в селі Каперсані при ріці Євфраті.

І преподобного отця нашого Геннадія Костромського і Любимоградського, що на Сурському озері. Дивись про нього у Пролозі.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!