Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень. - Пам'ять преподобної матері нашої Анастасії, переіменованої у чоловічому образі на Анастасія-скопця Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пам'ять преподобної матері нашої Анастасії, переіменованої у чоловічому образі на Анастасія-скопця
   

Місяця березня в 10-й день

У дні царя Юстиніяна Великого була одна вдова у Царгороді, Анастасія на ім'я, благочестива і богобоязлива, від благородних і багатих батьків, перша патриція в царських палатах. Вона мала у серці своєму страх Божий, пильно берегла заповіді Божі, ходячи в них без гріха. Була ж вроди виняткової видом тілесним, душевною ж красою ще гарніша. Настільки добра звичаями і лагідна, що всі, хто знав її життя, мали її за взірець для наслідування, і сам цар шанував її вельми. Кукілесіяч же диявол, заздрячи добрим, і не перестаючи воювати на рід людський, і влаштовуючи поміж людьми ворожнечу, навів і на цю блаженну Анастасію ворожу боротьбу. Цариці-бо Теодорі вклав до неї ненависть, і ворогувала вона на невинну Божу рабу. Довідавшись про те від когось, приязного до себе, Анастасія, сповнена божественного розуму, зібрала всі свої помисли і радилася зі собою, кажучи: "О Анастасіє, коли в добрий час причина ця прийшла, спасаючись, спаси душу свою: і царицю від гріха ненависти неправедної звільни, і собі самій небесне виклопочи Царство". Таке собі думаючи, найняла корабель таємно і, взявши із золота свого якусь частину, инше ж усе залишивши, відплила в Олександрію, коли ніхто про те не знав. І там на місці одному за п'ять поприщ від града створила малий монастир, жила там, для Бога працюючи і Йому одному догодити намагаючись, мала завжди в руках відповідне для себе рукоділля, а в устах ненастанні псалмоспіви і богославословлення. Був же той її монастир після того великий і славний, всіляким достатком забезпечений аж до агарянського володіння. Мав патриціянське найменування, завдяки блаженній Анастасії-патриції. Але до попереднього про неї слова повернімося.

Коли минуло декілька років після відходу святої Анастасії із Царгорода, цариця Теодора, яка ворогувала на неї, помер ла, і згадав цар про Анастасію-патрицію, послав усюди з великим допитуванням, шукаючи її. Про те довідавшись, знову агниця Божа покинула вночі монастир свій, пішла у скит до авви Даниїла і все про себе розповіла блаженному тому старцеві. Він же одягнув її в одяг чоловічий монаший і замість Анастасії нарік її Анастасієм-євнухом, відвів у вертеп один далеко від Лаври і замкнув її там, подавши їй правило та устав життя. І звелів їй нікуди не виходити з вертепу ані не пускати нікого до себе, назнаменував одному з братів, що служили йому, перед вертепом місце і звелів йому, аби приносив один раз на тиждень хлібець малий і води глечик, клав перед вертепом на місці тому і зразу, отримавши від затворника молитовне благословення, аби відходив. Там-бо діямантова та мужня душа безвихідно провела двадцять вісім років, дане від старця правило пильнуючи незмінно. І ніхто її не бачив, ніхто ж бо не приходив до неї ані ніхто инший не довідався про неї, окрім того брата, що приносив хліб і воду. Але навіть він не знав, що вона природою жінка, вважав її євнухом-чоловіком. Хто ж розумом своїм здійснені нею за двадцять вісім років у вертепі тому труди і подвиги осягне, чи язиком переповість, чи описати зможе, що вона сама собою весь час Богові приносила? Сльози, стогін, ридання, чування, співи, молитви, читання, стояння, колінопоклоніння. піст, брак необхідного, найбільше ж з усього — бісівські напа ди і боротьба з ними: вони ж вкладали в пам'ять попередні насолоди у світі, і тілесну вигоду, й инші всілякі світські бажання. Як же те все відкидала свята і перемагала поборника, до того ж безвихідна з вертепу у всі дні тих літ, перед якими в царських палатах жила років багато, будучи бояринею і найпершою патрицією, з багатьма ж мужами і жінками до трапез і веселостей світських приєднувалася, — вражає кожен розум і помисел, як те все зневажила і пам'ять про те в умі своєму винищила, як у таке велике прийшла смирення, піст, повстримність і скруту прескорбного шляху. Так свята добре подвизалася, стала посудиною Святого Духа й угодила Богові наприкінці — прийшла до блаженної кончини своєї. Передбачивши ж свій до Бога відхід, написала на черепині до старця так: "Чесний отче, візьми зі собою учня, який ста ранно приносив мені хліб і воду, візьми і потрібне знаряддя для поховання і прийди, аби поховати дитину свою, Анастасія-євнуха". Це написавши, поклала зовні вертепу перед дверима. Старець же нічним від Бога одкровенням про те довідавшись, сказав до учня: "Поспіши, дитино, до вертепу, де живе брат наш Анастасій-євнух, і подивися перед дверима печери. Маєш там знайти черепину з написом, її-бо взявши, з великим поспіхом повертайся до нас". Пішов брат і, за словами старцевими, знайшов черепину і приніс її старцеві. І прочитав старець, заплакав і, взявши до поховання необхідне, пішов з братом тим. Відчинивши вертеп, знайшли євнуха, хворобою вогненною охопленого, і, впавши на груди йому, авва Даниїл, плачучи, казав: "Блаженний ти, брате Анастасію, що, про цей день і годину смертну завжди піклуючись, знехтував земним царством". Анастасія ж мовила: "Блаженний і ти, новий Аврааме". Сказав старець: "Помолися за нас до Господа". Вона ж сказала: "Чесний старче, я більше потребую ваших молитов у годину цю". І сказав старець: "Коли б випередив я тебе останній день життя мого закінчувати, помолився б за тебе". Вона ж, сівши на рогозині, поцілувала в голову старця і молилася за нього, слова благословення промовляючи. Взяв же старець учня свого, підштовхнув його до ніг її, кажучи: "Благослови цього учня мого, твою дитину". Вона ж сказала: "Бог отців моїх, який стоїть переді мною в цю годину, щоб розлучити мене з тілом цим, який знає у вертепі цьому кроки мої і життя скруту, Імени його ради, і цю мою тілесну бачить недугу. Він нехай упокоїть дух батька його на ньому, як же спочив дух Іллі на Єлисеї". Звернувся євнух до старця і мовив: "Господа ради, отче, не скидайте після смерти одягу, в який я вбраний, щоб ніхто не довідався про мене". І, причастившись Пречистих Христових Таїнств, мовила: "Знаменуй мене, отче, знаменням Христовим і помолися за мене". Після цього поглянула на схід, і просіяло лице її, наче вогонь. Тоді сама хресне знамення на собі зробила і сказала: "Господи, у руки Твої передаю дух свій". І зразу зі словом передала дух. Авва ж Даниїл викопали з учнем перед вертепом гріб, і зняв старець із себе рясу, яку носив, і сказав до учня: "Одягни брата, дитино". І одягнув учень святу, випадково побачив груди її жіночі, що відкрилися, висохлі, як листя, насухо, і промовчав, не кажучи старцеві. І поховали святе Анастасії тіло зі звичаєвим надгробним ліснеспівом. Коли ж після поховання ішли собі, сказав учень до старця: "Чи не знав ти, отче, що євнух Анастасій жінкою був?" Старець же відповів: "Знав, дитино, і через те в чоловічий одяг одягнув її, і Анастасієм-євнухом назвав, щоб не було підглядання ані щоб ніхто не довідався про неї і щоб не розійшлися чутки всюди. Великі пошуки були за нею від царя по всіх краях, а найбільше у цих межах шукали її, але ось, благодаттю Божою, у нас збережена була". І тоді розповів старець учневі своєму все життя святої детально, яке після того стало відомим і в цілій Лаврі і написане на користь тих, які читають і слухають, на славу ж Христа Бога, який у святих своїх прославляється навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!