Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень. - Житіє преподобного і богоносного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського Київського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень..
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного і богоносного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського Київського
   

Місяця травня на 3-й день

Тим, хто хоче довідатися про преподобного і богоносно-го Отця нашого Теодосія, що був другим, після преподобного і богоносного отця нашого Антонія Печерського, світилом великим руського неба — святої чудотворної Лаври Печерської Київської, і був численними, наче зорями, подвигами й чудами прикрашений, — свідок правдивий, що вже на небесах, преподобний Нестор, літописець печерський, відкрив достатнім описом у Патерику Печерському. З нього трохи скорочуємо. Написано про це так.

Житіє преподобного і богоносного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського Київського

Преподобний і богоносний отець наш Теодосій Печерський був із града землі Руської, що називався Василів4, від благовірних батьків народжений і вихований у благочесті. Віддали ж батьки його навчатися божественних книг, і швидко їх навчився, що всі дивувалися благорозумності отрока. Ходив у церкву Господню молитися щодня, з великою увагою слухав те, що читали в ній і співали, і вистоював усе правило терпеливо. До дітей, що бавилися, не приєднувався, але цурався забав їхніх. Сталося так, що батьки його переселилися далі у краю Руському — у град Курськ. Батько ж його і з життя цього переселився земного, шляхом вірних, що переходять до небесного Сходу, і залишив при матері цього сина свого, який хлопцем був тринадцяти літ. Він ріс літами і благодаттю у Бозі, вічному в Тройці, який його не покидав. Бачивши кінець життя батькового дочасного, почав більше про вічне життя безкінечне собі думати, віддаючись богоугодним трудам і від усілякого мирського забавляння віддаляючись. Не одягався в ризи світлі, але убогими задоволений був. Бажання єдине мав — яким би чином у спасення одягнутися. У той час трапилися подорожні до Єрусалиму — блаженний юнак Теодосій великою любов'ю розпалився до Святих місць, домовився з тими подорожніми, хотівши відвідати місця, де Спас світу спасення нашого ради потрудився і кров свою найдорожчу пролив. Тому вночі вирушив з ними в дорогу, таємно від матері своєї. Мати ж, три дні з плачем шукаючи його, коли довідалася, куди пішов, гналася за ним швидко із сином своїм молодшим. Наздогнавши ж, схопила, розгнівана дуже, жорстоко його била, кинувши на землю й ногами своїми топчучи, і, наче злодія, зв'язаного привела у дім свій, замкнула в якійсь комірчині. Він же все це з вдячністю приймав. Потім же мати, змилосердившись над ним і звільнивши його, переконувала, благаючи, щоб більше не втікав від неї. Блаженний же до попереднього свого подвигу повернувся — ходив до церкви Божої щодня. Бачачи ж, що багато разів не було Божественної в церкві Літургії через те, що не спечені просфори, замислив сам приготувати такий хліб, що в жертву Господові приноситься. І почав купувати пшеницю, і сам руками своїми молоти, пекти ж просфори і до церкви на жертву приносити. Якщо хтось давав йому за них якусь плату, складав те на Боже від себе, а решту — роздавав убогим. У такій роботі минуло два роки чи більше. Діти ж, однолітки його, насміхаючись з такого діла, ображали його, намовляв їх ворог душевний, який і матір його озброїв на нього. Мати ж говорила йому: "Прошу тебе, дитино, покинь таку роботу, зневаги завдаєш родові своєму". Блаженний хлопець зі смиренням відповідав їй: "Послухай, о мати, прошу тебе: Господь, Бог наш Ісус Христос, сам смирив себе заради нас, нам приклад даючи, щоб і ми задля Нього смирилися, і сам у тіло своє хліб, для Тайної Вечері приготований, перетворив. І яка ж то зневага сподобитися готувати хліб такий? У ньому ж ця велика тайна — перетворення в тіло Христове — здійснюватися має". Це чувши, мати здивувалася премудрості хлопця й відтоді не чіпала його. Але ворог не покидав заохочувати її забороняти таке смирення і труд хлопцеві. Через рік, коли мати знову побачила його, що пік просфори і почорнів біля печі, почала боронити йому то ласкою, то погрозою, часом і б'ючи, щоб покинув таке діло. Блаженний же юнак, не знаючи, що робити, встав уночі, таємно вийшов з дому свого й пішов в инший град, жив у пресвітера, роблячи за звичаєм діло своє. Мати ж, прийшовши у той град і знайшовши його в домі пресвітерському, схопила і волокла, б'ючи, у свій град. Там володар града, бачивши, що хлопець смиренний, у церкву завжди благоговійно ходить і з усього серця прислуговує, дав йому одяг світлий, щоб ходив у ньому, але той, трохи в ньому походивши, віддав його убогим. Володар і кращий від попереднього одягу йому дав, він же і той скинув, убогим віддав. І так багато разів зробив.

Після цього блаженний Теодосій пішов до одного коваля, попросив його ланцюг залізний викувати, яким же підперезав чересла свої по нагому. І так ходив, залізо те тісне вгризалося в тіло його. Якось був день святковий, мати змушувала його одягнутися в одяг світлий, найбільше через те, що наказано було блаженному предстояти там і служити при трапезі у володаря града при людях шанованих. Коли він почав вбиратися в одяг світлий, мати його уважно приглядалася до нього, і не могло те втаїтися — побачила на хітоні його кров. Хотіла ж точніше довідатися, звідки вона, знайшла на ньому залізо і зрозуміла, що від вгризання заліза. Тому розпалилася гнівом, роздерла хітон на ньому і, б'ючи його, зняла залізо із чересел його. Блаженний ж отрок, наче нічого злого не прийняв, одягнувся і пішов, служачи з усілякою тихістю перед володарем і тими, що з ним були.

Через якийсь час почув Господні слова з Євангелії: "Той, хто любить батька чи матір більше від Мене, не є Мене достойний". І знову: "Мати моя і брати мої це ті, хто слухає слово Боже і виконує його". Цими словами розпалився, вийшов таємно від матері з дому свого і пішов у град Київ. Туди прийшовши, почув про преподобного Антонія, який инокував суворо в печері, і прийшов до преподобного старця. Його ж побачивши, впав, поклонився йому зі сльозами, просячи, щоб прийняв його в инокування до себе. Преподобний же Антоній сказав до нього: "О дитино, чи бачиш печеру цю скорботну й тісну, ти ж не витерпиш скрути на місці цьому". Богонатхненний же Теодосій із розчуленням відповів: "Знай, чесний отче, що Опікун всіх Христос Бог привів мене до твоєї святости, бажаючи, щоб я спасся через тебе. Тому, що мені накажеш робити, все зроблю. Тоді преподобний Антоній прийняв його з любов'ю і, благословивши, поручив блаженному Никонові, який був єреєм і ченцем досвідченим, аби постриг його, мав він тоді літ двадцять три. Це ж було за князювання в Києві благовірного князя Ярослава Володимировича.

Преподобний же отець наш Теодосій, прийнявши чернечий чин, усього себе вручив Богові та богоносному своєму старцеві Антонію і віддався на труди великі, наче справді ярмо прийняв. Чував тому щоночі у славослов'ї Божому, сонну ваготу відкладаючи, щодня повстримністю і постом себе погамовував, руками своїми працював, що дивувалися преподобний Антоній і блаженний Никон таким його в юності добрим звичаям, смиренню, чуванню і працьовитості і вельми прославляли за це Бога. Мати ж його довго шукала сина не лише в граді своєму, але й в околицях і, не знайшовши, плакала за ним гірко, наче за мертвим. Тоді, через довгий час, довідавшись, що постриг прийняв у Києві в преподобного Антонія в печері, прийшла туди і просила, аби вийшов до неї преподобний старець з печери. Довго просила його і відчайдушно примушувала, аби показав їй сина її. Він же, увійшовши в печеру, сповістив про неї блаженному Теодосію. Збентежився той вельми, що не може втаїтися від матері своєї, і ледве переконав його старець — послухався і вийшов до неї. Мати ж, бачивши сина свого в чині чернечому, зміненого на лиці, висохлого від великої повстримности і трудів, впала на шию його і плакала гірко й довго, вмовляла його, кажучи: "Ходи, дитино, додому, до мене і, що тобі для спасення треба, робитимеш там, як воля твоя. Коли ж із життя цього відійду, віддаси тіло моє гробу, тоді повернешся в цю печеру, не можу-бо живою бути, коли не бачу тебе". Блаженний же сказав до неї: "О мати, залишися й ти тут, у Києві, і прийми постриг у монастирі жіночому, і так можеш часом, приходячи сюди, бачити мене. Але насамперед — здобудеш спасення і будеш бачити Лице Боже в житті вічному". Мати ж навіть не хотіла про таке слухати. Тоді блаженний увійшов у печеру, молився до Бога усім серцем за спасення матері своєї — і почув Бог молитви угодника свого, бо через декілька днів прийшла до блаженного мати його і сказала йому: "Ось, дитино, те, що сказав ти мені, зроблю і більше не повернуся назад. Якщо Божа воля, піду тут в монастир жіночий і, в ньому постригшись, перебуватиму подальші дні мої. Ось-бо зі слів твоїх я пізнала, що нічим є світ цей короткочасний". Це чувши, блаженний зрадів духом і пішов, сповістив преподобному старцеві Антонію. Той же прославив Бога за навернення серця її. І, вийшовши до неї, навчав її багато про користь душі, потім віддав її в монастир Святого Миколая жіночий, де ж пострижена була і, проживши богоугодно років досить, у доброму ісповіданні з миром заснула в Господі. Після постригу матері, відкинувши цілком усіляку мирську печаль, блаженний Теодосій більшими трудами почав подвизатися в ревності богоугодній із преподобним старцем Антонієм і блаженним Никоном. З ними ж скоро переможцем виявився в печері злих духів, розганяючи пітьму бісівську постом і молитвою до Бога, що помагав йому сповненням свого слова: "Де є двоє чи троє, зібрані в ім'я моє, там Я посеред них".

Коли ж відійшов від преподобного Антонія блаженний Никон в инший край на осібне подвизання, богонатхненного отця нашого Теодосія, волею Божою, за бажанням преподобного Антонія, поставлено було єреєм, і щодня Божественну Літургію відправляв з усіляким благоговінням. Коли ж преподобний Антоній для дванадцятьох братів, у печері зібраних, поставив ігуменом блаженного Варлаама, сам же переселився на инший схил і, викопавши печеру, почав жити в ній, тоді благоговійний цей, саном єрейства вшанований, отець наш Теодосій залишився з блаженним Варлаамом-ігуменом у печері першій і з ним поставив над печерою церкву малу на честь Пресвятої Богородиці, для того щоб збиралися туди брати на спільну молитву. Перевищував усіх, що там суворо подвизалися, постом, чуванням і працею рук, найбільше ж — смиренням і послухом. З готовністю всім служив, часом воду носячи, часом із лісу дрова, часом, коли брати вночі спочивали, взявши розділене для них зерно, призначене для праці рук, частину кожного з них молов і на своєму місці ставив. Сам же щоночі чував на молитві. Часом, коли мух було багато і комарів, вночі виходив над печеру і, оголивши тіло своє до пояса, сидів, руками вовну пряв, устами ж Псалтир читав. Там від багатьох мух і комарів ціле тіло його закривавлене було, він же нерухомо сидів, не встаючи з місця того, допоки час утрені не надходив. І так швидше від инших опинявся в церкві і ставав на своєму місці невідступно, не бентежачись умом, церковні молитви сповнював, тоді останній зі всіх із церкви виходив. Через те любили його всі вельми і за батька мали, дивувалися найбільше смиренню і терпінню його.

Після цього вивів князь Із'яслав блаженного Варлаама, ігумена братів у печері, у монастир святого великомученика Димитрія і там поставив ігуменом. Тоді, згодою і проханням усіх братів, преподобний Антоній прикликав святого Теодосія і благословив його на ігуменство, було братів тоді двадцять. Достохвальний же ігумен, преподобний отець наш Теодосій, хоч і старійшинство прийняв, не змінив свого смиренного звичаю, у всьому сам подавав приклад добрих діл, на всі роботи швидше від усіх встигав і в церкву раніше від инших приходив, останнім зі всіх виходив. І відтоді цвіло й примножувалося місце те, праведника цього богоугодними молитвами сповнювалося написане: "Праведник, як фінік, зацвіте і, як кедр у Ливані, примножиться". Примножувалися при ньому брати в печері, справді як при зерні, що має благодать і в землі добрій плодоносить у сто разів, — через короткий час зібралося братів числом сто, які цвіли добрими своїми звичаями і багато приносили достойних плодів покаяння.

Бачив же преподобний отець наш Теодосій, що примножилося братів дуже, місце було тісне й немістке в печері — для безмовного життя, у церкві ж малій над печерою — для спільної молитви. Нагледів місце гарне недалеко від печери, достатнє для будівництва монастиря, і почав дбати, щоб населити місце те. І так, із благословенням преподобного Антонія, випрошене було місце те в христолюбивого князя Із'яслава. За короткий час збудував там (Бог допомагав йому) церкву велику дерев'яну Успення Пресвятої Богородиці і поставив келій багато, і збудував монастир, і тоді переселився з печери з братами на місце те.

Дав же йому Бог пізнати устав студійський, його ж блаженний Єфрем Євнух, який відвідував тоді святі місця, за порядком записав і приніс йому. Те написане прийнявши, преподобний отець наш Теодосій почав у своєму Печерському монастирі все влаштовувати за уставом святої студійської обителі. І після того почали всі руські монастирі чину досконалого (якого раніше на Русі не було) дотримуватися, взираючи у всьому на начало Печерського монастиря і шануючи його першість.

Наставляв же учнів своїх преподобний цей наставник на правдиве покаяння. Мав звичай щоночі обходити всі келії, хотівши довідатися про життя кожного з них і ревність до Бога. Коли-бо чув, що хтось молився, тоді радісний ставав, прославляв за нього Бога, коли ж чув бесіду двох чи трьох вкупі, що зійшлися після вечірньої молитви, тоді, вдаривши рукою в двері, відходив збентежений, позначивши їм свій прихід. Тоді наступного дня, прикликавши, не викривав їх зразу, але здалеку притчами наставляв, і якщо хтось із братів таких був смиренний серцем, той, зразу пізнавши свою вину, прощення просив, якщо ж хтось був зачерствів, то думав, наче про когось иншого мовилося, сам честь собі робив, допоки преподобний не викривав його й епітимію не накладав на нього. І так всіх учив уважно молитися Богові, не розмовляти після вечірньої молитви ані не переходити з келії в келію, але у своїй келії Богові молитися, руками ж своїми працювати щодня, псалми Давидові в устах мати. І було видно тоді на землі людей, що життям до ангелів дорівнялися, і монастир Печерський — подібний на небо, у ньому ж преподобний отець наш Теодосій наяву просіяв світлом діл добрих, наче одне з великих світил небесних, як же це виявилося і матеріяльним світлом, яким Бог прославив його.

Софроній-бо, ігумен монастиря святого архистратига Михаїла, ішов якось у монастир свій, ніч тоді була темна. І ось побачив світло пречудне над монастирем преподобного Теодосія. Дивувався тому, славлячи Бога, і сказав: "О, яка благодать Твоя, Господи, що показав такого світильника на місці цьому святому, що так просвітлює монастир свій". Таке саме й инші бачили багато разів і розповідали всім. Почули князі і бояри і зарахували те світлові діл доброго життя начальника місця того святого.

Любив же дуже блаженного Теодосія христолюбний князь Із'яслав, який після батька свого Ярослава престол у Києві тримав, часто до нього приходив, богонатхненними словами від нього насолоджуючись. Поклав же був преподобний отець наш Теодосій устав воротарю монастирському, аби після обіду не відчиняв воріт нікому і ніхто щоб не входив у монастир, допоки не буде часу вечірньої в церкві молитви, аби в полуднє спочили трохи брати задля майбутніх нічних молитов і вранішнього співу. Одного ж дня в полуднє прийшов до монастиря христолюбний князь Із'яслав з малим отроком і, злізши з коня (ніколи-бо не заїжджав на коні в монастир), підійшов до воріт. Постукавши, просив відчинити, хотів увійти. Воротар же відповів йому, що є наказ ігумена не відчиняти воріт нікому, доки час вечірні не надійде. Тоді знову христолюбний князь, сповіщаючи йому, щоб знав, хто є, сказав: "Це я, мені одному відчини". Той же не знав, що то князь, відповів йому: "Кажу тобі, наказав мені ігумен, що навіть якщо й князь прийде, не відчиняти воріт. Тому, якщо хочеш, потерпи трохи, допоки час буде вечірньої". Той же відповів: "Я — князь, і що — не відчиниш мені?" Воротар же заглянув, щоб побачити, і впізнав, що то князь, проте не відчинив воріт, але побіг до преподобного і сповістив: "Князь стоїть перед воротами і чекає". Тоді преподобний вийшов і, побачивши князя, поклонився йому. Князь же почав говорити йому: "Що то, отче, за заборона твоя, про яку говорить чернець цей, що коли й князь прийде, не пустити його". Преподобний же відповів: "Для того це, добрий владико, щоб у час полуденний спочили трохи брати, бо надходить нічний труд молитовний. Твоє ж Богом зрушене старання до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці добре і душі твоїй на успіх є, і ми дуже тішимося приходом твоїм". Тоді пішли до церкви, і помолився преподобний, христолюбний князь насолоджувався душекорисними словами з уст преподобного і велику користь прийняв від нього — повернувся у дім свій, славлячи Бога. І з того дня більше почав любити святого, вважаючи його таким, як давні святі отці були, і у всьому слухаючи його. Преподобний же отець наш Теодосій не величався через те, що князь і вельможі шануть його, але був справжнім світилом, що більше світить у пітьмі, так він у смиренні — для науки всім учням своїм. Тому, смиряючись, більше трудився руками своїми щодня і показував ділом, а не словом. Часто заходив у пекарню і сам, ігумен цей, з тими, що пекли, працював, тісто місячи і хліби виробляючи, ніяк не приховуючи талант сили тілесної. Веселився ж духом, й инших утішав, й утверджував не слабнути в ділі своєму.

Одного дня, коли надходив празник Успення Пресвятої Богородиці, не було води на кухні, і прийшов до преподобного келар на ім'я Теодор, кажучи, що нема кому води наносити. Тоді преподобний, зразу вставши, почав з колодязя сам воду носити. І ось один з братів, бачивши, що він так трудиться, пішов швидко, сповістив иншим, вони ж із поспіхом прибігли, наносили води, аж забагато. Так само коли дров не було приготованих на потребу, прийшов той же келар до преподобного, кажучи: "Звели, отче, аби хтось із братів, хто нічого не робить, пішов приготував дров на потребу". Відповів йому преподобний: "Ось я нічого не роблю, я йду". Був же тоді час обіду. Блаженний звелів братам до трапези йти, сам же, взявши сокиру, почав рубати дрова. І ось, коли наїлися, вийшли брати, побачили преподобного свого ігумена, що рубав дрова, взяли також сокири і стільки приготували дров, що досить було на багато днів.

Коли ж блаженний Никон (який преподобного постриг, після того з печери вийшов) повернувся в Печерський монастир, тоді преподобний отець наш Теодосій, ігумен цей, наче батька його шанував. І багато разів, коли блаженний Никон зшивав і робив книги (був-бо майстром того діла), мотузки на потребу його сукав, таке було смирення і простота богонатхненного цього мужа в трудах для кожної справи. До того ж і одяг смиренний і скорботний цей ігумен носив. Була-бо на тілі його свитка волосяна колюча, зверху ж на ній — инша свитка, дуже убога, її ж для того на себе вбирав, щоб не видно було волосяниці.

Одного дня пішов преподобний задля полагодження якоїсь справи до христолюбного князя Із'яслава, який далеко тоді був від града, і там до вечора затримався. А як хотів він повертатися, звелів христолюбний князь на колісниці відвезти його до монастиря. Коли ж отрок, що віз його, бачив його бідний одяг, не думав, що то ігумен, і сказав йому: "Чорноризче, сідай ти на коня, я ж нехай спочину на колісниці". Преподобний же зразу, зі смиренням вставши, сів на коня і віз шляхом хлопця, що лежав на колісниці, — то на коні сидячи, то обабіч коня ідучи, а втомившись, сідав знову на коня. Тоді, коли світав уже день, почали вельможі їхати до князя і, здалеку пізнаючи преподобного, що сидів на коні, кланялися йому. Тоді преподобний сказав до хлопця: "Ось уже ранок, встань і сядь на коня свого". Хлопець же, бачивши, що кланяються преподобному, злякався і затремтів — вставши, сів на коня. Коли преподобний сидів на колісниці, ще більше зустрічних кланялися. Хлопець же, що віз, у більшому страху перебував. Тоді прибули до монастиря, і ось вийшли всі брати, поклонилися преподобному до землі. Хлопець же ще більше перелякався, думаючи, хто то, що всі кланяються йому. Але преподобний, взявши його за руку, увів у трапезну і звелів дати йому їсти й пити і, обдарувавши, відпустив його. Це розповідав пізніше братам сам той отрок, преподобний же нікому не відкрив, навчаючи щодня братів не зазнаватися ні в чому, але смиренним бути ченцем і меншим від усіх ставати.

Найбільше ж такого смирення навчав преподобний учнів своїх, щоб у всілякому ділі спершу благословення отримували від старшини: "Сій-бо, — казав, — діла свої так у благословенні, щоб у благословенні і плід від них для насолоди пожати". І цього вчення силу показав таким чином. Коли приходили до нього благочестиві задля користи, після божественного повчання ставив перед ними з їжі монастирської хліб і сочиво. Якось і сам князь Із'яслав прийшов. Того скуштувавши, сказав до преподобного: "Ось, як же знаєш, отче, всіх благ світу цього сповнився дім мій, проте ніколи в ньому так не смакувало, як же нині тут. Бо коли раби мої готують хоч і розмаїті страви, і коштовні, але не такі смачні, як же ці. Прошу тому, отче, розкажи мені, звідки смак у стравах ваших?" Богонатхненний же отець наш Теодосій відповідав: "Якщо, добрий владико, довідатися хочеш — послухай, і розповім тобі. Коли в нас брати хочуть страву варити чи хліб пекти, мають устав такий: спершу приходить брат, що служить, до ігумена і бере благословення від нього. Тоді б'є поклони перед святим вівтарем тричі до землі, запалює свічку від святого вівтаря і нею запалює вогонь у кухні чи в пекарні. Коли ж після того воду хочуть у котел наливати, говорить служачий старійшині: "Благослови, отче". Той же відповідає: "Нехай Бог благословить тебе, брате". І так ціле діло їхнє з благословенням здійснюється, через те для насолоди служить. Твої ж раби, як же думаю, працюючи, сваряться, нарікають і обмовляють один одного, багато разів і биті від приставників. І таке все діло їхнє — не без гріха роблене — не для насолоди буває". Це чувши, князь відповів: "Справді, отче, так є, як же кажеш".

Якщо ж траплялося коли преподобному в монастирі його чути про діло, що без благословення робилося і було з непослуху, то ворожою часткою те називав і ніколи ж не хотів, щоб благословенне його стадо куштувало з їжі такої, але велів те викидати або у воду, або у вогонь. Так було й тоді, коли на празник святого великомученика Димитрія у монастир того святого, що поблизу був, виходив преподобний з братами. І ось приніс йому хтось із благочестивих хліби дуже гарні. Велів келарю додати їх у той день до трапези братам, що залишалися. Келар же його не послухав, подумав собі, що наступного дня, коли прийдуть всі брати, поставить ці хліби, нині ж брати, що залишилися, хай монастирські хліби їдять, і так зробив. Наступного дня, коли преподобний і всі брати прийшли до трапези і хліби ті нарізані лежали, преподобний поглянув, закликав келаря і спитав його: "Звідки ці хліби?" Він же відповів, що вчора принесені, але через те не дав учора, що мало було братів, і подумав цього дня всім братам запропонувати. Преподобний же сказав йому: "Краще тобі не піклуватися про день, що надходить, але за моїм велінням чинити. І тому нині Господь наш, який завжди піклується про нас, подав би нам на потребу і про більше потурбувався б". Тоді звелів зібрати окрайці ті в кошик і висипати в ріку. І наклав єпітимію келареві як тому, хто непослух вчинив. Так само і при иншому непослусі робив.

Бачив же преподобний отець наш Теодосій, що турбота про завтрашнє і здобування тимчасового не буває в ченців без непослуху, учив старанно братів своїх чесноти незапопадливости, щоб збагачувалися вірою і надією до самого Бога, не покладалися на маєтки тлінні. Через те багато разів ходив по келіях і, якщо знаходив щось у когось: чи їжу, чи одяг понад устав, чи майно суєтне якесь — усе це забирав і в піч кидав, як ворожу частку і діло непослуху. Так їх переконував: "Недобре нам, брати, ченцям, що світу відреклися, збирати щось у келії. Як зможемо молитву чисту приносити Богові, скарби тримаючи в келії. І чуймо Господа, що про це говорить: "Де скарби ваші, там буде і серце ваше". І знову: "Безумче, цієї ночі душу твою заберуть від тебе, а те, що приготував, кому буде?" Тому ж, браття, будьмо задоволені уставним одягом нашим і їжею, що лежить на трапезі, у келії ж із того мати щось не треба, щоб так з усього серця і цілою думкою молитву чисту ми приносили до Бога.

Такими переконуваннями учив їх з усілякою тихістю і зі сльозами. Був-бо преподобний милосердний, лагідний, негнівливий, мав любов до всіх. І якщо хтось із безкорисливого стада його, розслабившись серцем, ішов з монастиря, тоді преподобний у великій печалі і скорботі через нього був і молився Богові зі сльозами, аби той, хто відлучився від стада, ягня його, повернувся назад, — допоки не повертався той, що пішов.

Був же брат один нетерплячий, який часто втікав з монастиря і знову повертався, тоді преподобний з радістю приймав його. Казав же, що не має Бог покинути його, аби поза монастирем цим помер, що хоч багато разів відходить, проте кінець життя у монастирі цьому має прийняти. І молився до Бога зі сльозами, аби подав терпіння братові. Отож, після багатьох відходів своїх прийшов брат той у монастир, просячи преподобного, щоб прийняв його. Преподобний же, справді милостивий, його, як вівцю заблукалу, з радістю прийняв і до стада свого зарахував. Тоді брат, працюючи своїми руками, здобув маєтку трохи (був-бо кравцем), приніс і поклав перед преподобним. Преподобний же йому сказав: "Якщо хочеш ченцем досконалим бути, то візьми це, вкинь у піч палаючу, бо непослуху це діло". Той справді каявся, зібрав усе, поніс за велінням преподобного і в піч кинув, спалив. Сам же відтоді жив у монастирі без виходу, решту днів своїх у покаянні провадив і тут, за пророцтвом преподобного, заснув з миром.

Був же преподобний отець наш Теодосій, що навчав безкорисливости, вельми милосердний до бідних. Через те побудував двір поблизу монастиря свого і церкву святого первомученика Стефана збудував у ньому: тут звелів перебувати убогим, сліпим, кривим, прокаженим, їм же з монастиря подавав усе, що на потребу, і з усього майна монастирського десяту частину давав їм. Ще ж і кожної суботи посилав віз хлібів для тих, що в темниці й ув'язненні перебували.

Не лише до бідних, але й до тих, що кривду чинили, милосердним був преподобний отець наш Теодосій. Коли привели до нього розбійників, схоплених у полі монастирському, що прийшли красти, бачивши їх зв'язаних і в скорботі, зжалився і, просльозившись, велів розв'язати, дати їм їсти і пити. Тоді повчив їх нікому не чинити кривди, але своєю працею бути задоволеним, дав же їм з маєтку досить на потребу і так з миром відпустив їх у каятті. Покладався преподобний отець наш Теодосій на те, що Господь сам збереже від грабунку розбійницького все, що потрібне рабам Його. І неосоромлене було це уповання преподобного. Відомо це через чудо таке.

Брати примножувалися, треба було преподобному отцеві нашому Теодосію розширити монастир для побудови келій, і почав сам своїми руками з братами працювати і більшу загороду робити. І коли розгороджений був монастир і без охорони, однієї ночі, була тоді темрява велика, прийшли до нього розбійники, кажучи, що "в палатах церковних є маєток схований". І через те до церкви кинулися. І ось почули голос співаючих у церкві, гадали, що брати вечірні молитви творять, і відійшли. Трохи почекавши в лісі, думали, що вже закінчилися співи, і знову прийшли до церкви, і ось той самий голос почули і бачили світло пречудесне в церкві і пахощі, що з неї виходили (ангели-бо співали в ній). Вони ж думали, що брати опівнічні співи здійснюють, знову відійшли й чекали, поки закінчаться співи, щоб тоді, увійшовши у церкву, взяти те, що в ній було. Так багато разів приходили — той самий голос ангельський чули. Після того настав час утрені. Пономар же, за звичаєм, почав дзвонити на утреню, а розбійники, почувши, відійшли трохи в ліс і говорили: "Що нам робити? Це наче здавалося нам, наче привид був у церкві, але вже коли зберуться всі в церкві, тоді ми підемо і, від дверей заступивши, усіх винищимо і майно їхнє візьмемо". Тому, трохи затримавшись, допоки брати зібралися в церкві з наставником своїм блаженним Теодосієм і почали співати псалми утрені, кинулися розбійники до церкви. І ось раптом чудо бачили страшне: із землі піднялася церква зі всіма в ній і в повітря зійшла, що її досягти стрілою неможливо було. Вони, те бачивши, злякалися вельми і з трепетом повернулися до себе. І відтоді, розчулившись, обіцяли розбою не чинити. Старшина ж їхній з иншими трьома прийшли до преподобного Теодосія, каючись і розповідаючи йому, що було. Преподобний, те чувши, прославив Бога, який врятував їх від такої смерти, не лише зберіг потреби церковні. Тоді, повчивши їх про спасення душі, відпустив. Вони ж славили Бога і дякували Йому і преподобному Його.

Таке ж чудо при ігуменстві богоугодному преподобного Теодосія було і вдруге, у тій же в монастирі його церкві, справді Богом з небес береженій, наче під Покровом самої Пресвятої Богородиці в повітрі. Коли трапилося одному з бояр христолюбного князя Із'яслава їхати вночі через поле, десь за п'ятнадцять миль від монастиря преподобного Теодосія здалеку побачив церкву, що під хмарами стояла. У страху був, погнав з отроками своїми, хотів довідатися, яка то церква. І як дійшов до монастиря преподобного Теодосія, тоді бачив: відступила церква і стала в монастирі на своєму місці. Він же вдарив у ворота, і коли відчинив воротар, увійшов і розповів преподобному, що було. І відтоді часто приходив до нього, насолоджуючись від нього богонатхненних слів і даючи з коштів своїх на потреби монастиря і на прикрашання Богом береженої його церкви.

Не лише ж сама церква, але й володіння монастирські преподобного Теодосія були під чудесним захистом Господнім. Відкрито це було так. Якось схоплені були мужі, що розбій чинили, їх же, зв'язавши, вели у град до суддів. І ось трапилося їм іти біля одного поля Печерського монастиря. Тоді один зі зв'язаних кивнув головою на поле те, кажучи: "Одної ночі прийшли до цього поля, розбій хотівши зробити і вкрасти все, що на ньому. Але побачили тут град, високий вельми, що не могли наблизитися до нього". Так-бо благий охоронець Бог загородив був усе володіння монастирське — молитвами преподобного Теодосія, який уповав на Нього, щоночі обходив монастир свій з молитвою і нею, наче міцною стіною, загороджував його зі всім, що було в ньому.

Цей преподобний ігуменство печерське тримав з упованням на Бога і на Богородицю — як щодо охорони його монастиря, так і прикрашання церковного. Боярин вищезгаданого князя Із'яслава на ім'я Судислав Геуєвич, у хрещенні ж святому Климент, коли йшов із князем своїм на війну, обітницю склав: "Якщо вернуся здоровий у дім свій, то дам Пресвятій Богородиці у монастир Печерський блаженного Теодосія дві гривни золота. І на ікону її вінець золотий викую". Тоді війна налягла, багато з обох сторін від зброї падали, пізніше ж переможені були вороги, а боярин той зі своїми повернувся цілий і забув, що обіцяв. І ось через декілька днів, коли спав він у полуднє в домі своєму, почув голос страшний, що на ім'я його кликав: "Клименте". Він же, збудившись, бачив перед собою ікону Пресвятої Богородиці, яка була в монастирі преподобного Теодосія, і голос від неї виходив: "Чому, Клименте, те, що обіцяв мені дати, не дав? Але ось нині говорю тобі: поспіши виконати обіцянку свою". Коли був цей голос, зразу ікона невидимою стала. Боярин же у великому страху був, взяв золота, скільки обіцяв, також і вінець зробив із золота на прикрасу ікони Пресвятої Богородиці, поніс в монастир Печерський і преподобному Теодосієві віддав.

Не через багато днів замислив той боярин дати Євангеліє у той-таки монастир і прийшов до преподобного Теодосія, маючи святе Євангеліє під одягом своїм сховане. Тоді після молитви, коли вони хотіли сісти, сказав преподобний бояринові, який ще не відкрив про Євангеліє: "Брате Клименте, вийми спершу Святе Євангеліє, обіцяне Пресвятій Богородиці, яке маєш під своїм одягом, і тоді сядемо". Це почувши, боярин вжахнувся через провидіння преподобного, ще-бо нікому про те не сповістив, і зразу вийняв святе Євангеліє, дав преподобному в руки. І тоді, сівши, духовними з ним бесідами насолодився і з користю душевною повернувся у дім свій.

Але найбільше уповання своє на Господа в заповненні нестачі у своєму монастирі преподобний Теодосій явив пребагатьма чудами. Розповідав-бо чернець на ім'я Іларіон, який щодня і щоночі писав книги в келії преподобного Теодосія, що той Псалтир співав устами тихо, руками ж пряв вовну чи инше щось робив. Одного вечора, коли він робив свою роботу, увійшов економ на ім'я Анастасій і сказав преподобному, що на завтра не має за що купити потрібне на трапезу братам й на иншу потребу. Преподобний же відповів йому: "Ось нині, як же бачиш, вечір, а завтрішній день далеко, тому йди і потерпи трохи, молячись Богові. Він попіклується про нас і помилує нас, як же сам захоче". Те послухавши, економ пішов, преподобний же, зразу вставши, пішов у внутрішню келію свою співати, за звичаєм, правило своє. Після молитви прийшовши, сів і також робив діло своє. І ось знову увійшов економ, те ж говорячи. Преподобний сказав йому: "Чи не казав тобі: молися до Бога, завтра ж підеш в град, у продавців візьмеш у позику те, що на потребу братам, а потім, з Божою допомогою, віддамо борг. Правдивий той, хто каже: "Не турбуйтеся про завтрішнє". Не має Бог нас залишити без своєї благодаті". Коли пішов економ, увійшов світлий юнак у військовому одязі і, вклонившись, поклав на столі золоту гривну і зразу, нічого не сказавши, вийшов. Преподобний же, вставши і взявши золото, зі сльозами помолився Богові, дякуючи. Тоді зранку, прикликавши воротаря, питав його, чи хтось приходив до воріт цієї ночі? Воротар же до нього казав, що тільки-но зайшло сонце, замкнені були ворота, і відтоді не відчиняв їх, і ніхто не приходив до них. Тоді преподобний, прикликавши економа, дав йому гривну золота, кажучи: "Чому кажеш, брате Анастасію, що не маємо за що купити братам потрібного? Але ось маєш золото, тому йди і купи, що потрібно". Економ же, пізнавши благодать Божу, впав, поклонився, прощення просячи. Преподобний же повчав його: "Брате, ніколи не впадай у відчай, але у вірі зміцнися і всю печаль свою склади на Господа, бо Він піклується про нас, як же хоче. Тому зроби нині братам пригощення, бо відвідання це Боже. Коли ж знову нам чогось забракне, Бог знову потурбується про нас". І так було.

Одного-бо дня прийшов також до преподобного келар на ім'я Теодор, кажучи: "Сьогодні не маю що покласти братам на трапезу". Відповів йому преподобний: "Іди, потерпи трохи, молячись до Бога, Він попіклується про нас. Якщо ж не будемо достойні, то звариш пшеницю і, змішавши з медом, поставиш перед братами на трапезу. Проте покладаймося на Бога, який у пустелі людям непокірним хліб небесний давав, то й нам сьогодні має силу їжу подати". Те чуючи, келар пішов. Преподобний же молився до Бога за це безперестанно. І ось Иоан, перший серед бояр князя Із'яслава (Бог йому вклав у серце), наповнив три вози їжею — хлібом і рибою, сочивом же, пшоном і медом — і послав до преподобного в монастир. Преподобний же, бачивши те, прославив Бога і сказав келарю: "Чи бачиш, брате Теодоре, що не має нас Бог покинути, якщо лише покладаємося на Нього всім серцем. Іди, зроби братам трапезу цього дня, ось-бо відвідання Боже". І так возвеселився преподобний з братами на трапезі веселістю духовною, дякуючи Богові, що нема страти для тих, хто боїться Його. Бог же подібні чуда молитвами преподобного в обителі його робив щедро.

Одного дня прийшов до преподобного Теодосія пресвітер із града, просячи вина на служіння Божественної Літургії. І зразу преподобний, прикликавши урядника церковного, звелів йому, щоб налив пресвітерові посудину вина. Той же відповів: "Мало маю, ледве на три чи чотири Святі Літургії". Преподобний же сказав йому: "Вилий все чоловікові цьому, а про нас Бог подбає". Той же пішов, не послухав веління святого і влив пресвітерові у посудину трошки вина, залишивши на завтра на Божественну Службу. Пресвітер же поніс і показав преподобному, що мало йому влив. Тоді преподобний прикликав урядника, сказав йому: "Чи не казав я тобі: вилий все, а про завтрішній день не турбуйся, не має-бо Бог покинути тут церкви Матері своєї завтра без служби, але ще нині подасть нам вина щедро". І так урядник пішов, вилив усе вино пресвітерові і відпустив його. І ось, це було ще до вечора, за пророкуванням преподобного, привезли три вози бочок, повних вина, від якоїсь урядниці дому христолюбного князя Всеволода. Урядник же церковний, це бачивши, прославив Бога, дивуючись провіщенню преподобного Теодосія, який казав, що "ще цього дня пошле нам Бог вина щедро", як же й було. Той же урядник церковний побачив чудо, рівне цьому, молитвами преподобного, таке. Коли надійшло свято Успення Пресвятої Богородиці, закінчилася олія оливкова, яку наливали в лямпади для освітлення церкви. Вирішив урядник церковний із земного насіння добути олії, налити в лямпади і запалити. Спитав про те преподобного Теодосія, і коли він не боронив, так зробив, як задумав. Коли ж захотів лити олію ту в кандила, побачив, що миша впала і вже нежива плавала в ній. Тоді швидко пішов, сповістив преподобному, кажучи: "Дуже надійно накрив був посудину з єлеєм тим і не відаю, звідки влізла миша і втопилася". Преподобний же, пізнавши, що Божим провидінням це було, сказав урядникові: "Краще нам було, брате, уповати на Бога, що може нам подати те, що потрібно, а не так невірствувати, робити те, що недобре. Але йди, вилий єлей той у землю, і трохи почекаємо, молячись Богові. Він же має дати нам у цей день досить оливкової олії". Коли урядник наказане виконав і преподобний помолився, настала ж година вечірня — хтось із багатих привіз бочку, велику вельми, повну олії оливкової. Те бачивши, преподобний прославив Бога, що так швидко почув молитву його. Налили її у всі кандила, і ще велика частина олії оливкової залишилася. І так зробили наступного дня у світлий празник Пресвятої Богородиці.

Серед таких чудес, коли молитвами преподобного Теодосія наповнювалася нестача, було й таке. Христолюбний князь Із'яслав, який справді любов Христову до преподобного Теодосія мав, часто приходив до нього, насолоджувався медоточивими його словами. Одного дня, прийшовши, затримався на божественній бесіді з преподобним аж до часу вечірніх співів у церкві і так з преподобним і з братами він і на вечірніх співах був. І ось раптом, така була Божа воля, дощ пролився великий. Преподобний, бачивши такий дощ, прикликав ключаря і сказав йому, аби приготував їжу на вечерю князеві. Ключар же сказав: "Отче, не маю меду для пиття князеві і тим, що з ним". Преподобний же йому сказав: "І що, анітрошки не маєш?" Відповів ключар: "Так, отче, анітрошки не маю, що й посудину, в якій було пиття те, перевернув порожню і догори дном поклав". Преподобний же Теодосій, сповнений, за іменем своїм, Божої благодаті, сказав йому: "Іди за словом моїм, в ім'я Господа нашого найсолодшого Ісуса Христа знайдеш мед у посудині тій". Той же, повіривши, пішов і, за словом преподобного, знайшов бочку, що рівно стояла і була повна меду. У страху ж був, швидко пішов, розповів преподобному, що було. І сказав йому преподобний: "Мовчи, дитино, і не кажи нікому про те, але йди і неси, скільки буде на потребу князеві і тим, що з ним. Ще ж і братам дай з того ж, це-бо благословення Боже". І коли після цього дощ припинився, пішов князь додому. У монастирі ж було таке благословення, що на довгий час вистачило братам пиття того.

Якось після того до преподобного прийшов старший над тими, що пекли хліб, і сказав йому, що не має муки на випікання хлібів братам. Відповів преподобний: "Іди й подивися в житницю, може, хоч трохи муки знайдеш у ній, поки Бог подбає про нас". Той же до преподобного сказав: "Правду тобі кажу, отче, що я сам вимів засік, і нема в ньому нічого ж, окрім купки висівок в одному куті, десь зо три чи чотири пригорщі". І сказав йому преподобний: "Повір мені, дитино, що може Бог і з тих висівок наповнити нам борошна, як же при Іллі зробив удові тій,16 їй же примножив з одної пригорщі багато муки, щоб прогодувалася вона з дітьми своїми в голодний час, допоки достаток буде в людей. Ось-бо й нині той самий Бог може також і нам з малого багато зробити. Тому йди і поглянь, чи благословення Боже буде на місці тому". Той же, це почувши, пішов і, коли увійшов у комору, побачив загороду, яка раніше була порожня, уже, молитвами преподобного Теодосія, повну борошна, що й пересипалося через верх на землю. І зразу у страху був, бачивши преславне те чудо, повернувся до преподобного і розповів. Преподобний же йому сказав: "Іди, брате, і не відкривай того нікому, але зроби, як звично, хліб. Так-бо, молитвами преподобних братів наших, послав Бог милість свою до нас".

За ці превеликі благодіяння Божі чудесні преподобний отець наш Теодосій дякував Богові у молитвах зі сльозами, щоночі без сну перебуваючи, часто до землі коліна схиляючи, про що довідалися церковні урядники, які приходили перед утренею до келії його благословення отримати, — чули, що він завжди молиться і дуже плаче, головою ж до землі часто б'є. Преподобний же, почувши тупіт, зразу замовкав, вдаючи, ніби спить, що до трьох разів стукали, кажучи: "Благослови, отче". І тоді він, наче зі сну збудившись, відповідав: "Нехай Бог благословить". Тоді раніше за всіх опинявся в церкві, і так щоночі, розповідали, робив. До того ж й инші в час ігуменства свого чинив подвиги: ніколи не бачили його, щоб на ребрах своїх лежав, але, коли хотів через неміч тілесну після вечірні перепочити, тоді, сидячи, трохи спав; і зразу на нічні співи вставав, поклони робив. Також ніколи не бачили, аби зливав на тіло своє воду задля вигоди, але тільки руки й лице умивав. Якщо ж і гостина коли для братів була, то сам він завжди їв сухий хліб і зілля, зварене без олії, і воду пив. Проте ніколи не бачили, щоб він сумний при трапезі сидів, — завжди веселе лице мав: благодаттю Божою, а не їжею серце його утверджувалося.

Щороку на піст святої Чотиридесятниці відходив преподобний у печеру (де ж і чесне його тіло після того покладене) і там замикався сам, поки не надходила Квітна неділя. У п'ятницю ж перед тою неділею у час вечірні приходив до братів. Багато разів і з тої печери, де замикався, ішов уночі, ніхто про те не відав, на одне поле монастирське і там у печері, яка була в таємному місці, Бог один знав, перебував сам. Звідти ж знову вночі, перед п'ятницею, що випереджувала Квітну неділю, приходив у попередню печеру і так з неї у п'ятницю виходив до братів — тож вони вважали, наче там перебував протягом усіх днів посту.

Багато скорботи і привидів злі духи робили тоді преподобному в печері і ран завдавали йому, але Бог невидимо силу йому подав на перемогу їх, що не могли вигнати його. У такій темній печері перебував сам, не боячись багатьох полків князя пітьми, але міцно стоячи, як добрий воїн Христовий, — молитвою і постом від себе відганяв їх, і після того не сміли вони підійти до нього, але тільки здалеку примари робили.

Після вечірні, коли він хотів трохи спочити і сідав, чути було голос крику великого в печері від багатьох бісів, наче вони на колісницях їздили, инші ж у тимпани били, а инші в дудки дули, — і всі так кричали, що аж печера тряслася. Преподобний же, все те чуючи, не боявся і не жахався, але, загородивши себе зброєю хресною, вставав і починав співати Псалтир. І тут зразу трус той великий і крик нечутні ставали. Тоді після молитви, коли сідав, як же й раніше — незліченних бісів голос чувся. Преподобний же знову, вставши, псаломні співи починав — і голос той зникав знову. Так багато днів і ночей робили йому злі духи, не даючи нітрохи спочити, допоки благодаттю Божою цілком їх не переміг і не взяв такої влади над ними, що вже і здалеку не сміли підійти до місця того, де преподобний молився, але втікали від нього. Те стало відомо через багато чуд.

У домі, де хліби брати пекли, немалу шкоду робили біси, то муку розсипаючи, часом розчину, для замісу хлібів поставлену, розливаючи й иншого багато поганого роблячи. Тоді старший над пекарями пішов і розповів це преподобному Теодосієві. Він же ввечері пішов у хатину ту і, замкнувши двері за собою, перебував у ній до утрені, молячись. І з того часу не являлися біси на місці тому і шкоди не робили.

Якось прийшов брат із поля монастирського до преподобного і казав, що в хліві, де худобу замикають, оселилися біси і велику шкоду роблять, не даючи худобі їсти. Багато ж разів і пресвітер молився, водою святою кроплячи, але все безуспішно. Тоді преподобний озброївся молитвою і постом, прийшов на поле те і, коли настав вечір, увійшов у хлів, замкнув же двері й там перебував до ранку, молячись. І з того часу не являлися більше біси на місці тому і нікому в полі тому шкоди не робили.

Не лише сам преподобний силу бісівську перемагав, а й коли чув, що хтось із братів має боротьбу з примарами бісівськими, тому наказував не відходити з місця того, але постом і молитвою загороджуватися, Бога прикликаючи на перемогу над бісами. Казав же їм: "Так і мені було спочатку. Однієї ночі, коли я співав у келії звичні псалми, пес чорний став переді мною, що поклонитися я не міг. Стояв він довго, хотів я вдарити його — і ось невидимий став. Тоді такий страх і трепет охопили мене, що захотів я втікати з місця того, якби не поміг мені Господь. Тому, трохи опам'ятавшись від жаху, почав я усім серцем молитися до Бога і часто поклони бив — і так утік від мене страх той, що з тої години не боявся я примар бісівських, хоч і являлися перед очима моїми".

Розповідав же один з братів, вищезгаданий Іларіон: "Велику мені шкоду роблять в келії біси. Коли-бо лягаю уночі, приходить багато бісів, за волосся хапають, штовхають, волочать мене. Инші ж стіну підіймають і кажуть: "Сюди затягнімо його, щоб стіною придушити його". І так щоночі роблять мені. Я ж, не мігши більше терпіти, прийшов, розповів про те преподобному Теодосієві і хотів піти з місця того в иншу келію. Преподобний же сказав мені: "Ні, брате, не відходь, щоб не похвалилися через тебе біси, що перемогли, втікачем тебе зробивши. І відтоді більше зло почнуть тобі робити, бо владу приймуть над тобою. Але молися Богові усім серцем у келії своїй, і Бог, бачивши терпіння твоє, подасть тобі перемогу над ними, що не посміють вони й наблизитися до тебе". Я ж знову сказав до нього: "Прошу тебе, отче, відтепер ніяк не можу перебувати в келії тій, через те що живе в ній багато бісів". Тоді преподобний зробив на мені знамення хреста і сказав: "Іди, брате, в келію свою, і відтепер не мають тобі ніякої шкоди робити лукаві біси ані бачити їх не маєш більше". Я ж, повіривши, поклонився преподобному і пішов. І відтоді пронирливі ті духи не посміли наблизитися до келії моєї, молитвами преподобного Теодосія відігнані були.

До такої мужности проти ворогів невидимих додав преподобний Теодосій мужність і проти ворогів Божих видимих. Мав-бо такий звичай, що багато разів уночі вставав потай від усіх, виходив до жидів і мужньо їх переконував про Христа, докоряючи і викриваючи, нищівниками закону й боговбивцями називаючи. Хотів-бо дуже за ісповідання віри Христової вбитий бути, а надто, як справжній наслідувач Христовий, від тих, від кого ж і сам Христос був вбитий.

Хотів до того ж мужній цей ісповідник постраждати і за ісповідання правди, як же відомо стає з цього.

Було в дні ігуменства його збентеження від ворога безтілесного — князя пітьми — серед братів по крові, — князів руських трьох, таке. Два брати — Святослав, князь чернігівський, і Всеволод, князь переяславський, — війну неправедну підняли на старшого брата свого христолюбного князя київського Із'яслава. Його ж прогнали зі стольного града Києва, а самі прийшли до Києва і послали до преподобного Теодосія, просячи його прийти до них на обід. Але преподобний сміливо їм відповів: "Не годиться мені йти на трапезу неправди, наче на трапезу Єзавелі". Тоді Всеволод пішов у землю свою в Переяслав, а Святослав сів у Києві на княжінні Із'яславовому. Преподобний Теодосій почав ненастанно викривати князя Святослава, що неправедно сів на престолі братньому, і багато разів перед тими, що приходили від нього в монастир, докоряв йому, просячи, щоб йому сповістили. Потім же послав до нього послання викривальне велике, у ньому ж написав так: "Голос крови єдиноутробної брата твого взиває на тебе до Бога, як же Авелевої на Каїна". И инших багато давніх неправедних братоненависних гонителів, наставляючи його, згадав. Князь же Святослав, прочитавши епістолію ту, розгнівався дуже, вдарив нею до землі. І відтоді пообіцяв на вигнання засудити преподобного Теодосія. Були брати тоді в монастирі у великій печалі, просили преподобного, аби перестав викривати князя. Також і з бояр багато приходило, і розповідали про гнів княжий, радили не противитися йому. "Ось-бо, — казали, — у вигнання має тебе князь за це послати". Преподобний, чуючи, що про вигнання говорять, радів духом і казав: "Через це радію дуже, браття, і нічого нема блаженнішого для мене в житті цьому, ніж вигнаному бути за правду, за неї ж готовий чи у вигнання, чи й на смерть". І відтоді більше почав у братоненависництві викривати князя, вельми бажаючи вигнаним бути. Проте князь, хоч і дуже розгнівався, не посмів ніякого зла вчинити преподобному, знаючи, що він праведний і святий. Через нього й раніше заздрив братові своєму князеві Із'яславу, що такого світильника має у володінні своєму. Після цього ж дуже просили преподобного Теодосія брати і вельможі, і зрозумів він, що нічого не досягне суворими словами, перестав викривати князя, замислив відтоді просьбами його спонукати, аби повернув братові володіння його.

Невдовзі довідався князь Святослав про те, що перестав преподобний Теодосій викривати його, зрадів дуже і послав до преподобного, просячи: чи звелить йому прийти в монастир свій, чи ні. Той же не боронив — прийшов князь радісно з боярами у монастир його. Преподобний з братами вийшов із церкви, зустрів його з шаною, поклонилися йому всі. Князь же привітав преподобного, сказав йому: "Ось, отче, не смів приходити до тебе, думаючи, що гніваєшся на мене, не пустиш мене в монастир свій". Преподобний йому відповів: "І що, добрий владико, досягне гнів наш на державу твою. Але годиться нам викривати і говорити те, що для спасення душі. Вам же краще послухати того". Тоді увійшли в церкву, помолилися, і після молитви преподобний Теодосій почав говорити з Божественного Письма, багато навчаючи його про любов братню. Князь же також велику вину складав на брата свого. І так після довгої душекорисної бесіди пішов князь у дім свій, славлячи Бога, що сподобився з таким мужем розмовляти, і відтоді часто приходив до нього. Багато разів і сам преподобний Теодосій ходив після того до державного цього князя Святослава, нагадуючи йому про страх Божий і любов до брата. Одного дня прийшов до нього преподобний і бачив багатьох, що грали перед ним різні музичні мелодії і всіх веселили. Преподобний же, обабіч князя посаджений, дивився долі і сказав йому: "Чи буде це у той вік майбутній?" Князь же розчулився, просльозився трохи і звелів зразу перестати тим, що грали. І відтоді, коли наказував їм грати, а чув про прихід преподобного, завжди велів їм переставати грати. Багато разів, коли сповіщали князеві про прихід преподобного, той зразу, вийшовши, радісно зустрічав його перед дверима дому. Якось, коли прийшов преподобний, сказав князь, веселячись: "Ось, отче, правду тобі кажу: коли б мені сповістили, що батько, який народив мене, встав із мертвих, то так би не радів, як через твій прихід, і не боявся б так його, як же преподобної твоєї душі". Преподобний же йому сказав: "Якщо так є, як же кажеш, виконай прохання моє і поверни братові своєму престол, його ж йому благовірний батько твій дав". Князь же про це змовчав, не знаючи, що відповісти, настільки ворог розпалив у ньому гнів на брата, що навіть чути про нього не хотів. Проте преподобний Теодосій щодня і щоночі молився до Бога за христолюбного князя Із'яслава і в єктеніях церковних захотів його згадувати як законного престольного київського князя і старшого брата. Цього ж, що не за чином праведним сів на престолі тому, довго не велів згадувати у своєму монастирі. І ледве після того впросили його брати, щоб дозволив і цього з тим згадувати, проте спершу Із'яслава, пізніше ж Святослава. Таке збентеження бачивши серед князів руських, вищезгаданий блаженний Никон (який помогав у всьому преподобному Теодосієві, що від нього постриг прийняв) пішов вдруге з двома ченцями з Печерського монастиря на острів Тьмутороканський, де монастир збудував. Преподобний же Теодосій залишився на инші труди без нього.

Коли ж сповнений достатньо чеснот був цей преподобний отець наш Теодосій і монастир свій старий братами вже невмістильно заповнив, почав думати, просячи Бога усім серцем, як би й куди переселитися на инше, просторіше, місце й церкву велику кам'яну в ім'я тої ж Пресвятої Богородиці спорудити. Бог же показував, що приємна його за це молитва, і місце для переселення йому і на спорудження великої кам'яної церкви явив дивними чудами.

Чоловік-бо один благочестивий і богобоязливий ішов горою попри старий Печерський монастир, ніч тоді була темна. І ось посеред світла великого, що сяяло тільки над тим монастирем, побачив, як явився преподобний Теодосій, перед церквою стоячи, руки до неба здійнявши і молитву до Бога творячи. Поки він дивився і дивувався, зразу й инше чудо явилося: полум'я-бо велике дуже з верху церковного вийшло і наче дуга зробилося, перейшло на инший горб. Там пізніше преподобний Теодосій церкву нову кам'яну будувати почав. І стояло те полум'я, наче дуга, одним кінцем на верху старої церкви, иншим же на місці нової. Таке чудо після цього чоловік той правдиво в монастирі преподобного розповів.

Також однієї ночі люди, що поблизу жили, почули спів голосів незліченних. Тоді, вставши з ліжок своїх, вийшли з домів і стали на високому місці, дивилися, звідки той голос. І ось засяяло світло велике над монастирем Печерським старим. У тому ж світлі бачили багато ченців, що виходили зі старої церкви і йшли на місце нової. Несли ж одні ікону Пресвятої Богородиці, инші, що вслід ішли, співали, мали в руках своїх свічки палаючі. Перед усіма ж ішов отець їхній і наставник — преподобний Теодосій. Тоді, коли дійшли до місця того і на ньому співали й молилися, повернулися назад й увійшли знову, співаючи, у стару церкву. Це видіння багато людей бачило і розповідало, і тому, що ні одного з братів там не було, розуміли, що справді ангелів, які так виходили і заходили, бачили.

Після сповненого чуд заснування кам'яної, до неба подібної, в ім'я Богородичне Печерської церкви, на місці, яке Бог з небес знаменував, коли її вже будували, тоді й сам преподобний Теодосій трудився, щодня приходячи до діла того, ретельно наглядаючи і, скільки можна, помагаючи співпрацею. Був в одязі поганому, що міг хтось подумати, наче то не ігумен сам, але хіба один із менших послушників.

Одного-бо дня, коли йшов преподобний до робітників, що церкву будували, зустріла його вдова, яку скривдили в суді, і спитала його: "Чорноризче, скажи мені, чи в монастирі ігумен ваш?" Відповів їй преподобний: "А чого потребуєш від нього, він — чоловік грішний". Сказала ж йому жінка: "Що грішний, не знаю, лише те знаю, що багатьох звільняє від печалі і напасти, через те і я прийшла, просячи, щоб і мені поміг, скривдженій без правди від судді". Преподобний, довідавшись причину образи її, зжалився і сказав до неї: "Жінко, нині йди в дім свій, коли прийде ігумен наш, я сповіщу йому про тебе, і він визволить тебе від печалі твоєї". Те чувши, жінка пішла в дім свій, преподобний же пішов до судді і сказав йому про неї, звільнив її від насилля, що той відпустив її і віддав усе, чим її скривдив.

Такими й иншими небес достойними своїми ділами допомагав преподобний Теодосій у спорудженні тої, до небес подібної, Богородичної печерської церкви. її ж хоч і не добудував до кінця, поки в тілі був, проте після смерти своєї молитвами, ближчими до Бога, допомагав преподобному Стефанові, який після нього ігуменство прийняв, діло своє до кінця допровадити.

Коли-бо преподобний отець наш Теодосій богоугодно прожив і до кінця життя прийшов, тоді, наперед довідавшись про відхід свій до Бога і про день упокоєння свого, звелів зібрати всіх братів, не лише в монастирі, а й тих, що в полі чи на иншій якійсь потребі були, і всіх служителів. І почав наставляти всіх, щоб перебував кожен у дорученій йому службі зі всілякою пильністю і страхом Божим. І всіх зі сльозами учив про спасення душі, про богоугодне життя в пості, про старання щодо церкви і в ній зі страхом стояння, про покору і любов не лише до старших, а й до однолітків своїх. І, це сказавши, благословив і відпустив їх. Тоді прийшов благочестивий князь Святослав відвідати преподобного. Він же, відкривши уста свої, що благодать виливали, почав навчати його про благочестя і як берегти православ'я й турботу мати про святі церкви. До того ж сказав: "Молюся Господеві Богові і Його Всенепорочній Матері за твоє благочестя, аби подав тобі тиху й безбентежну державу. Ось поручаю твоєму благочестю святий цей монастир Печерський, дім Пресвятої Богородиці, його ж сама зволила збудувати, щоб не володів ним архиєпископ Київський ані инший хтось із клириків софійських, тільки щоб завідувала ним держава твоя, і після тебе діти твої, аж до останніх роду твого".

Після цього земна хвороба його охопила, гарячка палила, знеміг преподобний дуже і ліг на одрі, на якому ніколи ж не лежав. І сказав: "Воля Божа нехай буде, як же благозволив щодо мене, так нехай і зробить. Але молюся Тобі, Владико мій Ісусе Христе, милостивий будь душі моїй, нехай не страшить її противних духів лукавство, але нехай приймуть ангели Твої, які проводять через темні митарства і приводять до світла Твого милосердя". І, це промовивши, замовк. Брати ж у великій скорботі і печалі були. Не міг він три дні говорити після того ані очей звести, і міг би хтось подумати, що вже помер, якби не видно було ще трохи дихання в ньому.

Після трьох днів хвороби тої преподобний з одра встав і, коли зібралася всі брати, сказав: "Браття мої і отці, ось уже час життя мого закінчується, як же явив мені Господь у дні посту в печері, тому ви подумайте собі, кого хочете, аби я поставив вам замість себе ігуменом".

Те чувши, брати у велику печаль і плач впали, проте, вийшовши і порадившись, вирішили Стефана, який доместиком був церковним, назвати собі ігуменом. Тоді знову, наступного дня, прикликав преподобний всіх братів, сказав їм: "Що, діти, думаєте собі, хто достойний у вас ігуменом бути?" Вони ж усі сказали, що Стефан достойний. Преподобний же, Стефана прикликавши, благословив його замість себе на ігуменство, кажучи: "Ось, дитино, передаю тобі монастир, пильнуй його уважно. І як же я влаштував у службах, так тримайся передання монастирського, уставу не міняй, але роби все за законом і за чином монастирським". Братів же багато повчив коритися йому і так відпустив їх, назвавши їм день переставлення свого. "У суботу, — казав, — коли сонце зійде, душа моя вийде з тіла". І знову, прикликавши самого Стефана, про випасання святого стада навчав його. Той же не відлучався від преподобного, служив йому зі смиренням, бо вже преподобний тілом вельми знеміг. Коли надійшла субота і день уже світав, послав преподобний і прикликав усіх братів. І так по одному всіх з любов'ю попрощав, вони ж плакали і ридали через розлуку з таким своїм пастирем. Тоді сказав їм: "Діти мої любі і брати, ось любов'ю всіх вас цілую, бо відходжу до Владики мого Ісуса Христа. І ось вам ігумен, якого самі захотіли. Його за батька духовного майте, його слухайте і за велінням його все робіть богоугодно. Бог же, що все добре словом і премудрістю створив, сам вас нехай благословить і збереже від підступного ворога без біди. І тверду й непорушну віру вашу хай збереже в однодумстві і в одній любові до останнього подиху. Про це прошу вас і благаю, аби в тому одязі, в якому вбраний я нині, поклали мене в печері, де я в дні посту перебував. Не омивайте убогого мого тіла, і нехай ніхто з мирян не бачить, як мене ховають, але ви самі поховайте у вищеназваному місці тіло моє". Це чувши з уст святого, брати плач і сльози з очей своїх випускали. Преподобний же знову, втішаючи їх, казав: "Ось обіцяю вам, брати й отці, що нехай тілом відходжу від вас, але духом завжди буду з вами. І за того, що помре в монастирі цьому, і за того, кого ігумен відішле кудись на послушництво, якщо б і гріх вчинив, з немочі людської, я відповідатиму перед Богом. Якщо ж хтось піде собі з місця цього — до такого я діла не маю. Яка ж моя сміливість перед Богом, зрозумієте з цього: коли побачите, що все добре в монастирі цьому примножується, знайте, що біля Владики Небесного я перебуваю, коли ж побачите, що занепад і все зменшується, тоді розумійте, що далеко я від Бога і не маю сміливости молитися до Нього". Тоді, після слів цих, відпустив усіх, ні одного біля себе не залишив. Один же з братів, який завжди служив йому, малу зовні зробивши шпарку, дивився через неї на нього. І ось преподобний встав і ниць упав, молився зі сльозами до милостивого Бога за спасення душі своєї, прикликаючи на допомогу всіх святих, найбільше ж Пресвяту Владичицю нашу Богородицю, їй же вручав стадо своє і місце те. І знову після молитви ліг на одрі своєму. Тоді, трохи спочивши, поглянув на небо і лице веселе мав, великим голосом мовив: "Благословен Бог. Якщо так є, то вже не зі страхом, а швидше з радістю відходжу зі світу цього". Це ж (як можна зрозуміти) явлення якесь побачивши, таке сказав. І після того ліг, ноги простягнув і руки на грудях хрестоподібно поклав — передав святу душу свою в руки Божі і приєднався до святих Отців у рік від створення світу 6582-й, від Різдва Христового 1074-й, місяця травня у 3-й день, у суботу (як же сам прорік), коли зійшло сонце. Тоді брати вчинили над ним плач великий і, взявши святе його тіло, несли в церкву, здійснюючи звичні за переставленого молитви і співи. Зразу ж, із якогось божественного явлення, зрушилося багато люду, з ревністю самі прийшли і чекали перед воротами монастирськими, допоки тіло преподобного до печери на поховання винесуть, там же і бояр багато було, що перед воротами стояли. Брати ж ворота замкнули, нікого не впускали, чекали, поки розійдуться люди, щоб тоді тіло преподобного поховати, як же сам заповідав. І ось, Божим провидінням, захмарилося небо раптом і зійшов дощ великий — і так люди розійшлися. І зразу дощ перестав, і сонце знову засіяло. І тоді брати понесли тіло преподобного в печеру, поклали в ній із шаною.

Князь же Святослав був тоді недалеко від Печерського монастиря, і ось видно було стовп вогненний від землі до неба над монастирем тим. І з того зрозумів він, що переставився преподобний. І сказав до тих, що були з ним: "Ось, як же думаю, сьогодні преподобний Теодосій переставився із землі до неба. Був-бо перед тим день у нього і бачив недугу його важку дуже". Тоді послав і довідався, чи справді переставлення його, і плакав за ним дуже.

У рік той, молитвами преподобного отця нашого Теодосія, примноження було всіх благ у монастирі його, у полях його був достаток і в худобі приплід, як ніколи. Це бачивши, брати згадали обіт святого отця свого і прославили Бога, що сподобився учитель їхній і наставник такої божественної благодаті. Це сповістилося через багато чуд після переставлення його, які траплялися тим, хто прикликав його на допомогу.

На боярина одного в той час гнівався дуже князь Святослав, і багато хто казав, що хоче його у вигнання послати. Боярин же молився до Бога всім серцем і преподобного Теодосія прикликав на допомогу, кажучи: "Знаю, отче, що ти святий. Ось час напасти моєї надійшов, постарайся, молячись до Владики Небесного, щоб визволити мене від неї". І ось, коли він заснув, явився йому преподобний Теодосій і сказав: "Чого так сумуєш? Чи думаєш, що я відійшов від вас? Хоч і тілом відлучився, проте духом завжди з вами. Ось-бо завтра прикличе тебе князь, не маючи гніву ніякого на тебе, і знову влаштує тебе в попередній твій чин". Боярин той, зі сну збудившись, побачив преподобного, який ззаду виходив з дверей. І збулося йому слово ділом. Відтоді він більшу любов прийняв до монастиря преподобного Печерського.

Муж (так само) один, хотівши вирушити в дорогу, приніс скриньку, повну срібла, у монастир преподобного Теодосія і дав на зберігання знайомому своєму чорноризцеві на ім'я Конон. Бачив те один із братів на ім'я Миколай і, намовою бісівською, забрав і сховав скриньку. Конон же, увійшовши в келію свою, подивився і не знайшов срібла того. Тоді в печалі великій зі сльозами молився Богові, прикликаючи преподобного Теодосія, щоб допомогою його неосоромленим бути від того, що дав йому те срібло на зберігання. І після цього, трохи заснувши, побачив явлення преподобного Теодосія, який казав до нього: "Те, через що журишся, чорноризець Миколай взяв, диявольською намовою, і сховав у печері". Показав же йому і місце, кажучи: "Іди і, нікому не кажучи про це, візьми своє". Той же збудився і радісний був, встав скоро, запалив свічку, пішов на показане місце і загублене знайшов, віддаючи дяку Богові й угоднику його преподобному Теодосію.

Також було й таке, що один із клиру святої великої соборної київської Софійської церкви захворів дуже, недугою вогненною палений. Трохи до тями прийшовши, молився до Бога і до преподобного Теодосія про полегшення хвороби своєї. І так, ледве заснувши, побачив преподобного Теодосія, який палицю свою давав йому і казав: "Візьми її і ходи з нею". Той же, збудившись, відчув, що відступило вогненне палення і відійшла хвороба. І відтоді зміг піти в монастир Печерський і розповів братам, як зцілився від хвороби молитвами преподобного Теодосія. Ті ж, почувши, прославили Бога, який дав таку благодать рабові своєму й отцеві їхньому.

Ще ж і таке було, що преподобний Теодосій у час ігуменства свого в Печерському монастирі встановив, аби в Чотиридесятницю святого Великого посту, у п'ятницю першого тижня, класти на трапезу братам, як добрим подвижникам, що у повстримності потрудилися, хліби дуже чисті, більше ж — з медом і маком. Це і блаженний Никон, який прийняв ігуменство печерське після блаженного Стефана, котрого поставив ігуменом сам преподобний Теодосій, також, за встановленням преподобного, звелів келареві робити у святий Великий піст першої п'ятниці. Він же наказу того не послухав і встановлення преподобного Теодосія не виконав, сказав неправдиво, наче муки не має, щоб зробити такі хліби. Бог же не допустив зруйнування того, що встановив преподобний Теодосій: тоді, коли після Святої Літургії йшли брати до трапези на пісний обід, коли ніхто не сподівався, привезли їм віз таких хлібів. Те бачивши, брати прославили Бога й угодника свого, який не покидав їх і після відходу свого з життя цього, отця і наставника свого, преподобного Теодосія, що виконує у благих устав свій і обіцянку допомоги своєї, за Божим даром, який даний був богоугодним ділам його з богодарованим іменем його. Його ж святими молитвами, сильними, праведними і помічними, хай і ми сподобимося отримати дар Божий — життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашому, славимо Його з Богом Отцем і святим Духом навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!