Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Страждання святих мучеників Олександра й Антоніни Діви Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святих мучеників Олександра й Антоніни Діви
   

Місяця червня в 10-й день

Ці святі мученики не цього місяця і дня постраждали, а в 3-ій день травня, як же стає зрозуміло з кінця наступної розповіді. А тому що в Прологах не там, а тут пам'ять про них покладено, ми також тут страждання їхні розміщуємо.

Було колись гоніння на християн, і багатьох правовірних за віру Христову різними видами мук убивали. Через багато днів взято було і приведено до Фіста, немилосердного ігемона, одну дівчину-християнку, на ім'я Антоніна, з міста, що звалося Кродамнав. її, що благочесно й добродійно жила, вибрав Господь достойною бути мученицького подвигу, воїнів же осоромити й перемогти злохитрого противника — диявола.

Коли ж ту діву поставили перед найлютішим ігемоном Фистом, почав він її дуже підступними словами зваблювати, кажучи: "Панно Антоніно, хочу тебе, дівчину чесну й цнотливу, Артеміді-богині поставити жрицею, дари ж і почесті тобі дати, ще ж і щоб домом моїм цілим ти володарювала". Вона ж довго мовчала, тоді відповіла, кажучи: "Нащо мені суєтні дари обіцяєш? Краще, о Фісте, мого багатства спільником забажай стати, щоб, повіривши в Господа мого Ісуса Христа, скарб вічних благ отримати". Сказав Фіст: "Не буде того, що кажеш. Хай бережуть мене від цього боги, щоб я повірив у такого Бога, краще сказати чоловіка, який був прибитий на хресті і повішений". Сказала Антоніна: "Не приховую я, що Господь наш Ісус Христос на хресті був прибитий і в гріб покладений, але й те про нього визнаю, що воскрес із мертвих у третій день і нині сидить праворуч Бога, Отця свого, як же написано в наших книгах: "Сказав Господь Господові моєму: "Сідай праворуч Мене, допоки покладу ворогів Твоїх до ніг Тобі". На це Фіст відповів: "Марні твої слова, якщо не підкоришся і богам нашим жертви не принесеш, щоб усіма благами у світі насолоджуватися". Мовила дівчина: "Я таким богам бездушним не поклонюся — біси вони, як же в законі Господа мого написано: "Всі боги язичників біси, Господь же небо створив". Фіст сказав: "Чи ти бісами богів називаєш?" Відповіла дівчина: "Так їх називаю, у них же нема ніякої сили ані жодної від них допомоги, вони є не богами, а бісами". Розгніваний тими словами, Фіст звелів воїнам сильно бити дівчину по лиці, аби хоч трохи засоромилася. Продовжував говорити до неї: "Присягаюся богами: якщо наказу царевому не покоришся, найлютішими ранами звелю бити тебе, відвести в блудилище, а потім на вогненне спалення засуджу тебе. Через те даю тобі час три дні подумати, чи ти зовсім відмовляєшся зробити, що наказую тобі, чи схочеш покаятися і богам принести жертву. Багато з вашої віри так само робити починали, як ти смієш робити, але потім, змінивши свою непокору, богам нашим покорилися". Тоді сказала Антоніна: "Роби, що хочеш, нечестивий кате". Повели тоді святу чотири воїни — з радісною душею і лицем веселим пішла до в'язниці. Тим часом ігемон старійшину сторожів таємно до себе закликав і звелів, аби ніякого зла не чинив дівчині, але більше щоб ласкою переконував її від християнства відійти і богам принести жертву, бо, казав, нелегко рід християнський від віри своєї відмовляється. Коли ж старійшина в'язниці святу ту дівчину замкнув у темниці, такими словами переконувати її почав: "Пречесніша Антонінодіво, чому перебуваєш у своїй непокорі? Хіба не краще тобі змінити рішення своє і принести жертву богам нашим, щоб уникнути мук, які мають тобі бути?" Вона ж нічого не відповідала, тож дивувався і не розумів сторож в'язниці, чому не відповідає йому дівчина. Свята ж Антоніна, схиливши коліна до землі, вдень і вночі молилася Господові, без їжі перебувала. Коли ж три дні минуло, раптом грім був, настільки страшний, що й замки темниці розбилися і двері відчинилися самі по собі. Світло ж велике цілу темницю всередині освітило, і голос з неба зійшов, що так говорив: "Встань, Антоніно, і підкріпися їжею, хліба і води скуштуй, і будь мужньою, ані не бійся нечестивого ігемона Фіста, бо Я з тобою". Вона ж, молитви свої закінчивши, промовила: "Амінь". Вставши, з'їла хліба і води і лягла трошки спочити.

Коли ж настав день, ігемон сів на судищі й мовив: "Приведіть мені ту погану жінку, щоб я довідався про наміри її". Вели її воїни, аби поставити перед Фістом-ігемоном. Ідучи на суд, дівчина свята возвела очі свої на небо і сказала: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що волю свою на мені здійснюєш. Прошу, не покидай мене до кончини моєї". І ось пролунав голос з неба, що говорив: "Іди в дорогу свою без страху, бо Я з тобою". Коли ж прийшла туди, де Фіст сидів на судилищі, засміялася свята діва Антоніна. Побачивши, що вона сміється, Фіст спитав: "Чого смієшся?" Відповіла свята: "Розповім тобі про причину мого сміху. Я наперед побачила, що престол, на якому сидиш, скоро перекинеться — і ти загинеш. І через те посміялася з тебе". Ігемон же, бачивши, що насміхається з нього Антоніна-дівчина, звелів палицями її бити. Вона ж, піднісши умові очі до неба, говорила: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що сподобив мене, окаянну і грішну, зі святими Твоїми частку прийняти, цього ж беззаконника, що кров невинну проливає, швидко в провалля пекла скинь, аби пізнав, окаянний, неміч суєтних богів своїх, на яких надію поклав". Коли ці слова почув ігемон, спраглий людської крови, більше почав лютувати і сказав до воїнів: "Ця злісна й мерзенна жінка не лише богів наших ображає, але і нам самим докорами дошкуляє, через те в блудилище ведіть її, аби насититися похіттю своєю". Воїни ж, взявши її, в якусь хатину повели.

Коли сиділа діва в тій хатині і ревно до Бога молилася, ангел Господній явився одному з воїнів, що мав від народження свого літ двадцять три, на ім'я Олександр, і сказав йому: "Іди скажи ігемонові, щоб пустив тебе увійти до Антоніни. До неї ж увійшовши, одягни її у свій плащ, аби, коли звідти виходитиме, не впізнав її ігемон". Тоді добрий воїн Христовий прийшов до ігемона і мовив: "Звели мені увійти до Антоніни, і якщо переконаю її, то добре буде, якщо ж ні, то зробиш їй, що хочеш". Ігемон же дозволив йому увійти, мовивши: "Роби з нею, що хочеш". Олександр же увійшов до тої хатини, де була свята дівчина, припав перед ногами її і мовив: "Рабо Божа дівчино Антоніно, Господь послав мене до тебе, аби я сповістив тобі, що Він мені сказав, як має зберегтися дівство твоє". Вона ж злякалася. І раптом світло велике осяяло хатину, і голос пролунав, що говорив: "Не бійся, Антоніно, той, хто прикликав тебе на цей подвиг, щедрий і багатомилостивий і цього Олександра до такого ж страдницького вінця прикликає. У плащ-бо його одягнися, голову ж і лице долі схили, вийди звідси — і так не впізнає тебе ігемон. Я-бо так тебе збережу, що він не впізнає". Взяла свята дівчина плащ від Олександра, одягнулася в нього, голову свою покрила і вийшла, рукою помахавши ігемонові й кажучи: "Роби, що хочеш". Так свята Христова діва, як сарна, з тенет утекла і пішла своєю дорогою, радіючи". Ігемон же, думаючи, що це Олександр вийшов з хатини, послав до Антоніни чотирьох воїнів і сказав їм: "Ідіть до неї і, як же вам хочеться, використайте її, чиніть їй наругу, виведіть її з хатини, щоб безчестям великим зганьбили ми її". Воїни ж пішли осквернити діву і не знайшли її — лише самого Олександра. І, здивувавшись, сказали: "Де та жінка? Ти ж як тут опинився?" Взявши його, привели до ігемона і сказали: "Цього лише самого в хатині знайшли, а дівчини нема". Ігемон же здивувався і сказав до Олександра: "Окаянче і негіднику, скажи нам: посмів ти зробити те, що нам суперечить? Де та мерзенна блудниця? Ти її розбестив і, у плащ свій одягнувши, відпустив, обіцяючи за жінку собі взяти? Але не буде так, бо не уникнеш рук моїх". Коли ж Олександр мовчав, ігемон, довго міркувавши, звелів його на катівні повісити і бити без милосердя. Коли ж битий був мученик, питав ігемон, кажучи: "Де погана та жінка, до якої ти входив?" Олександр же нічого не відповідав, тільки поглядав на небо. І був голос з неба до ігемона: "Нечистий Фісте, чому невинного чоловіка мучиш?" Він же, почувши той голос, перестав мучити святого, звелів зняти мученика з дерева й вести до темниці, дівчину ж Антоніну шукати всюди.

Коли ж минуло п'ять днів, ігемон поставив Олександра перед собою на судищі й питав, кажучи: "Що ти вирішив? Чи принесеш жертви богам, чи ні?" Тоді Олександр відповів: "Що иншого маю думати, о найнечистивіший і найлютіший кате?" Сказав Фіст: "Де жінка, до якої ти входив?" Відповів Олександр: "Не відаю, де вона". Коли він це говорив, сам Христос Господь явився Антоніні-дівчині, мовивши: "Кріпись і йди на те місце, де сидить неправедний і нечистий ігемон". Вона ж, прийшовши, стала сміливо перед ігемоном і сказала: "Нечестивий і поганий Фісте, кого шукаєш? Мене саму? Ось стою перед тобою, щоб осоромити й зруйнувати твою силу". Побачивши її, Фіст почав лютувати вельми, звелів воїнам, на катівні повісивши, бити її і питати, чи діва вона, чи ні. Вона ж, бита, анітрохи голосу не подавала. Коли ж, знявши з дерева, питав її сам ігемон, чи дівою вона є, чи ні, відповіла свята мучениця: "Окаянний і найлютіший кате, ми, християни, до вашої нечистої похоті непричетні, Бог наш і Господь своїм милосердям нерозтлінною мене зберіг". Тоді Фіст поглянув на неї, здивувався і сказав: "Якщо ти діва, то підійди разом з Олександром і принеси жертву богам нашим, і будете цілі". На це Олександр і дівчина Антоніна, мученики Христові, наче єдиними устами промовили: "Нема таких мук, окаянний Фісте, які могли б змусити нас поганим богам вашим, що не мають ні розуму, ні сили, поклонитися". Ігемон же звелів відтяти святим мученикам руки, а святі, великодушні й доблесні воїни Христові, руки до відтинання простягнувши, сказали: "Ще й раніше ми тобі, окаянний і поганий, повідомили, що ніякими видами мук не зможеш благочесного ума нашого перемогти. Роби, що хочеш". Воїни, оголивши мечі, руки святим мученикам відтяли, вони ж наче не відчували болю, славили Господа і, звертаючись до ігемона, казали: "Найлютіший і найнечистіший ігемоне, цих мук, яких ти нам завдав, анітрохи не відчуваємо. Тебе ж Господь наш, якого ми є рабами, скоро вкине в геєну вогненну, аби від неминучих мук ти страждав повік".

Спалахнув же найлютішим гнівом ігемон, якого святі дошкульно зачіпали, і звелів приготувати глибоку яму, а тим часом мучеників повісити й бити доти, поки не відчують болю від ран, які тілам їхнім завдавали. Яму ж великою кількістю дров і трісок звелів наповнити, щоби в ній святих мучеників спалити. Вони ж, люто биті, наче в чужих тілах були — не відчували болю, але славу Господню величали. Це бачивши, ігумен звелів муки до мук докладати, свічками запаленими ребра їхні обпалювати. Тоді святі мученики Олександр і Антоніна великим голосом скликнули до ігемона, кажучи: "Ми, окаянний Фісте, задля любови Христової так страждаємо, віруючи, що в майбутньому віці після тимчасового цього життя приймемо вічну винагороду в Царстві Небесному. Тебе ж Господь наш і Бог швидко стратить, бо невинно рабів Його так люто мучиш". Фіст же, спалахнувши гнівом, казав до слуг: "Запаліть дрова в ямі, аби вкинути цих у вогонь швидше". Коли ж зробили воїни наказане, звелів немилосердний кат помастити мучеників смолою і в яму, вогнем палаючу, вкинути. Коли воїни те зробили, звелів ігемон ще смоли сухої поверх дров покласти, щоб цілком згоріли і кості їхні щоб стали попелом. Нарешті звелів яму ту землею засипати, кажучи: "Щоб не зібрали костей їхніх жінки, як же за звичаєм християнським чинять". Коли ж Фіст святих мучеників у вогонь вкинув і, яму засипавши, повернувся у дім свій, уже не скуштував їжі чи пиття і німий став. Дух-бо нечистий, що його святі ангели в нього вселили, аж до сьомого дня мучив його. Через сім днів, тяжко бісівськими муками катований, гірко викинув нечисту свою душу. Коли він так загинув, припинилося гоніння на християн. Закінчили страждання своє святі мученики Олександр і Антоніна у п'ятий нон травня (тобто в 3-ій день місяця травня), у день суботній, о 4-ій годині дня, коли царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж хай буде честь і слава навіки-віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!