Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Празник Пречистої Діви Богородиці з нагоди явлення Пречистої її чудотворної ікони, названої Тихфінською, що в межах Великого Новгорода Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Празник Пречистої Діви Богородиці з нагоди явлення Пречистої її чудотворної ікони, названої Тихфінською, що в межах Великого Новгорода
   

Місяця червня в 26-й день

У рік буття світу 6891-ий, у час благочестивої держави великого князя Димитрія Івановича, у дні ж святішого митрополита при архиєпископі Великого Новгорода Олексії, явилася Пречиста ікона Пресвятої Богородиці, яка на лівій руці тримала Немовля Предвічне — Господа нашого Ісуса Христа.

Явлення ж це було так. У межах Великого Новгорода, недалеко від Варязького моря, на глибинах великого озера Неви рибалки ловили рибу. І раптом осяяло їх згори проміння світлозоре. Вони ж, поглянувши вгору, побачили чудо дивне: ікона Пречистої Діви Богородиці сонцеподібно сяяла, ішла по повітрі хвилями, несена невидимою рукою. Вони ж через те вельми дивувалися, сповнилися жаху і радости. Покинули діло своє і, спрямувавши очі свої й ум у бачене те преславне чудо, хотіли довідатися, куди йде і де стане та Богородична свята ікона. Але не було Божої волі на бажання їхнє, пішла з очей їхніх ікона і стала невидимою. Після того з'явилася та ікона в тих же межах великоновгородських — у селі, названому Вимоченці, при ріці Ояті, за сто поприщ від Тихфіни, явилася у повітрі, стоячи й невимовним сяючи світлом. Побачивши те, люди села того зійшлися всі і з жахом дивувалися чуду баченому, і почали молитися до Пречистої Богоматері віддано. Чудесна ж ікона Владичиці, з повітря до людей тих зійшовши, стала на землі. Вони ж прийняли її з невимовною радістю і зразу постаралися збудувати малу каплицю молитовну, де пізніше була церква в ім'я Пречистої Богородиці, чесного і славного її Різдва. І подавалося чудесно від тої ікони багато зцілень хворим. Не через довгий час була забрана звідти невидимою рукою і невимовно в повітрі перемішалася. Явилася на місці, названому Кожела, поблизу ріки, що називалася Паша, на горі за двадцять поприщ від Тихфіни, подібним чином, як і в попередньому селі. І там чудесним світлом сяяла. Побачили це мешканці того місця і зійшлися з подивом і жахом. Молилися дуже до Божої Матері, щоб перебувала вона з ними на місці тому. Й отримали прошене: зійшла з висоти додолу свята її ікона, і побудували їй там люди ті також малу каплицю молитовну, де пізніше була церква в ім'я Пречистої Богородиці, чесного її Покрову. Але й на тому місці недовго перебувати іконі своїй Пречиста Богородиця дозволила. Через якийсь час знову була взята звідти невидимо і, перенісшись, явилася на Тихфіні, на горі поблизу ріки, що Тихфіна називалася. Явилася подібно до попередніх своїх з'яв: то стояла, то пливла, як хмарка легка, у повітрі. О чудесний і надприродний хід Богоматері! Зійшлося туди багато людей, великим тим чудом притягнені. І прийшли з навколишніх сіл священики з чесними хрестами, і святими іконами, і з псалмоспівом. І здійснювали молитви довгий час, взивали люди зі сльозами: "Прийди до нас, царице, прийди до нас, Владичице, зглянься на нас, недостойних рабів своїх, зішли до нас щедроти твого чоловіколюбства, відвідай нас згори і просвіти потьмарених гріхами світлозорим своїм приходом. Коли вони так усім серцем молилися і багато сліз проливали, прийшла в руки їхні свята та ікона. її радісно обійнявши, і люб'язно цілувавши, і багато зробивши поклонів, — зразу почали рубати дерева на молитовну каплицю, яку заснували на тій же горі. І того ж дня зрубали три вінці й обклали навколо чудотворної ікони. Коли ж надійшла ніч, розійшлися люди по домах своїх, залишилося біля чудотворної ікони декілька людей, аби цілу ніч без сну перебувати на молитві. І перебували люди, що залишилися, цілу ніч молячись. До ранку вже задрімали, і сталося предивне чудо таке: чудесну ту пресвяту ікону Богородиці з фундаментом забрано звідти Божим помахом, перенесено деінде, ще ж і дерево, на каплицю приготоване, з іконою і фундаментом невидимими руками взято й деінде перенесено. Не лише те, а й щепки аж до останньої і невідомо як перенеслися звідти. Жоден з тих, що стеріг, не бачив ані не чув нічого. Коли ж збудилися люди ті й не побачили образу Богородичного на фундаменті ані дерева, страхом, і жахом, і нерозумінням великим охоплені були.

Наступного дня прийшли люди поклонитися Пречистому Богородичному образові й будувати новозасновану каплицю. Але коли нічого на місці тому не знайшли, налякалися й питали тих, які ночували там, що сталося. Ті ж розповідали, як цілу ніч без сну перебували, над ранок трохи заснули, а коли збудилися, то побачили, що невідомо як і ким все звідти зі святою іконою було взяте й кудись віднесене. Тоді всі разом сповнилися печалі та жалю, що таке багаточудесне багатство духовне втратили. І почали плакати, і ридати, і молитви посилати до Бога, взиваючи: "О Владико, чоловіколюбче, яви нам знову божественний дар Твій, який же чоловіколюбно й преславно російському краю послав. Не ховай від нас безцінного того скарбу, яким же душевну нашу убогість збагатити сподіваємося. О Владичице милосердя, мати, куди від нас, недостойних дітей своїх, ти пішла? Вчора своїм до нас приходом багатьох із нас сповнила радости, нині ж відходом своїм у сльози й ридання кинула. Але явися нам знову, світе наш, і печаль нашу перетвори на радість". Коли так ридали, розійшлися по тій горі і по цілій діброві, очима слізними всюди, і в повітрі, і на землі, дивилися і бажаного старанно шукали. Коли вони так трудилися, явилося світло чудесне на иншому березі ріки Тихфіни — до сходу, у болотяній пустелі, на відстані від гори десь дві стадії. І побачили світло ті люди, зразу поспішили всі, і знайшли ікону Пресвятої Богородиці, разом з фундаментом, і з усім деревом, і з тими трісками. Стояв зруб той цілий, як же і на горі заснований був. І свята ікона у зрубі посеред східної стіни в повітрі стояла, нічим до стіни не прикріплена, сяяла, як сонце. І всі до неї припадали з радісними сльозами, взивали: "Слава тобі, Христе Боже, слава тобі, Мати Божа, що не покинула нас, рабів своїх, не покидай же нас до кінця, але завжди з нами перебувай, рятуючи й пильнуючи словесне стадо Сина твого. Коли помолилися досить, взялися до будівництва. І вибрали мужів достойних, послали до Великого Новгорода до преосвященного архиєпископа Олексія і до градоначальників, сповіщаючи про преславне явлення чудотворної ікони, яка невідомо звідки, ангелами невидимо в повітрі несена, до них прийшла. Архиєпископ, і градоначальники, і всі, що те чули, дивувалися і сповнилися радости духовної. І, дякуючи, прославили Бога і Божу Матір. Сповістили ж те і самодержцеві, пославши до царюючого града Москви, і його сповнили веселости духовної. Тоді архиєпископ хіротонізував пресвітерів і дияконів, відпустив їх до Тихфіни разом з тими мужами, що прийшли, давши їм антимінс і благословення на побудову й освячення церкви в ім'я Пречистої Богородиці, чесного і славного її Успення. Ті ж, дійшовши до Тихфіни й молебні перед чудотворною іконою співаючи, взялися старання щодо закінчення церкви, яку й закінчили до празника чесного і славного її Успення, що наближався.

І послали пономаря в навколишні села, за двадцять поприщ і більше, сповістити християнам день освячення церкви і про празник Богородичний, що надходив. Разом і заповісти піст, аби з постом і молитвою на празник освячення церкви приходили. Був же посланий паламар — муж, життям чистий, благоговійний і богоугодний, на ім'я Юрій. Він наказане йому виконав, повертався до церкви в день празника, і був від церкви за три поприща в пустельному місці, коли відчув якісь пахощі невимовні, наче багато тиміяму й ароматів пахучих. Благодать-бо Святого Духа присутністю своєю овіювала те місце, на якому мала явитися сама Пречиста Богородиця. Ішов-бо Юрій і думав собі, звідки виходять такі пахощі в пустелі. Раптом побачив ту саму Пречисту Діву Матір Божу, яка світлом невимовним сяяла, сиділа на колоді сосновій, у правій руці мала палицю червлену, нею наче підпиралася. Стояв же перед нею муж світлий у святительських ризах, сивиною прикрашений, усім виглядом подібний на святителя Миколая. Те дивне явлення бачивши, паламар страхом і жахом сповнився і впав на землю, наче мертвий. Святитель, що стояв перед Богородицею, підійшов, торкнувся до нього, мовивши: "Встань, не бійся". Він же з тремтінням і радістю став на коліна, руки на грудях складені мав, дивився на видиме. Тоді Пречиста Діва, що на колоді сиділа, сказала до нього: "Чоловіче, іди до церкви, скажи священикам і людям, аби не ставили залізного хреста на церкві моїй, який хочуть поставити, але дерев'яний нехай поставлять, така-бо моя воля". Паламар же, трохи осмілівши, сказав зі страхом: "Пані Владичице, не повірять мені". На це відповів йому святитель: "Коли не повірять тобі, тоді буде знамення задля запевнення". По слові цьому явлені Пречиста Діва і святитель, що стояв перед нею, невидимі стали. Тоді паламар зрозумів, що то було справжнє явлення Владичиці Богородиці, а у святителі, що перед нею стояв, — пізнав чудотворця Миколая. І припадав до того місця, молитви й дяку віддавав Богові, що такого преславного видіння сподобився. І, прийшовши до церкви, розповідав священикам і людям, що бачив і що чув. Але ті не йняли йому віри. І звеліли церковним робітникам ставити на церкві хрест залізний. Коли ж один із робітників тих за велінням священиків взяв хрест залізний, зійшов з ним на церкву і почав його ставити на церковній бані, раптом піднявся вітер сильний і буря велика, що чоловіка того із залізним хрестом, наче руками, з верху церкви схопило й поставило на землі без жодної шкоди, наче не з висоти падав, а ногами зійшов додолу. Тоді священики й люди, бачачи те страшне чудо, злякалися дуже й повірили паламаревим словам, і прославили Бога і Пречисту Його Богоматір, й ублажили великого чудотворця Миколая. Зразу хрест дерев'яний зробили, поставили його на церкві й святкували радісно день освячення церкви, разом же й Успення Пречистої Діви Богородиці. Відбувалося тоді від чудотворної ікони Пречистої Богоматері чуд багато, і подавалися різні зцілення для одержимих усілякими хворобами, не лише тоді, а й пізніше.

Після освячення церкви Пресвятої Богородиці на Тихфіні пішли всі люди на те місце, де богоугодний муж Юрій-паламар Пресвяту Богородицю й чудотворця Миколая бачив. І, помолившись, збудували там каплицю в ім'я святого чудотворця Миколая. А з колоди тої, на якій Пречиста Богородиця, як видно було, сиділа, зробили хрест і поставили в молитовній каплиці на поклоніння правовірним людям, що приходили, і на незабутню їм пам'ять, що було там видіння Пречистої Богородиці і святителя Миколая. Відбувалися ж і чуда там, як же і в церкві Богородичній, на славу Божу, людям же вірним на користь.

Коли минуло сім літ, з Божого допусту, через необережність церковників зайнялася вночі церква від свічки незагашеної і згоріла вся на попіл. Чудотворна ж ікона Пречистої Богородиці, невидимою силою Божою з вогню винесена, знайшлася недалеко, десь на відстані пів поприща у смерчії. У той же час і каплиця в пустелі згоріла — хрест же той, зроблений з колоди, на якій сиділа Богородиця, також невидимо з вогню був винесений, виявися цілий, недалеко в хащах смерекових стояв. Збудували другу дерев'яну церкву на місці тої, що згоріла, також і молитовну каплицю в пустелі на тому ж місці збудували. І поставили чесно святу ікону Пречистої Богоматері в новоствореній церкві на своєму місці. Також і хрест той у новій молитовниці прийняв своє місце. Коли минуло п'ять років, знову церква вночі зайнялася і згоріла дотла. Чудесна ж ікона Пресвятої Владичиці нашої, як неопалима купина, виявилася цілою в попелі, анітрохи вогнем не була ушкоджена. Також і каплиця молитовна в пустелі в той час невідомо як згоріла — хрест же той неушкоджений у попелі знайшли. Таким чудам дивувалися всі вельми — прославляли Бога і Богородицю. І старалися знову поставити третю церкву дерев'яну, більшу й гарнішу від попередніх, також і молитовню третю в пустелі. Та-бо третя церква стояла літ сто й більше, аж до днів благочестивої держави благовірного й достохвального всеросійського великого князя Василія Івановича. Він, особливою ревністю, сердечністю і любов'ю до Пречистої Діви Богородиці і її чудотворної ікони зрушений, звелів зі своєї царської скарбниці кам'яну церкву на Тихфіні збудувати. її скоро, з папертями навколо, збудували. Коли робітники почали в паперті вигладжувати й білити стіни, тоді, Бог знає, якими судами, впали стіни паперті й засипали камінням робітників церковних, числом двадцять осіб. І була священикам, і приставникам, і всі людям велика скорбота через засипаних робітників цих. Думали-бо, що вони від побиття каменем померли, і почали зразу розкидати каміння. Через три дні, коли було розкидане каміння, знайшли всіх живими й нічим не пошкодженими, збережених Божим милосердям і заступництвом Пречистої Богоматері. Тоді радість була всьому люду велика, і дяку віддавали Христу Богові і Тій, що народила Його, за таке чудо преславне. Взявшись за діло, знову збудували паперті прекрасні. І коли готова була ціла церковна споруда й прикраси, прийшов волею самодержця на освячення тої церкви преосвященний Серапіон, архиєпископ Великого Новгорода. І освятив її, вніс чесно до неї чудесну Богородичну ікону. У пустелі ж тій, де після явлення Пречистої Богородиці була молитовна каплиця, велінням великого князя, благословенням же тодішнього архиєрея, збудовано було дерев'яну церкву в ім'я святителя Христового Миколая і монастир на перебування ченцям влаштовано. Після створення кам'яної Богородичної церкви на Тихфіні і після освячення її преподобний Кирило Білозерський, чудотворець, чуючи про преславні чуда Матер Божої, що від пречистої її ікони бувають, розпалився духом і прийшов туди на поклоніння. І бачив своїми очима зцілення, що подавалися на хвороби людські. І з великої відданости перебував у паперті цековній без виходу три дні й три ночі, молячись, без їжі та сну, і пиття не приймаючи. Коли ж закінчувалася по трьох днях третя ніч, з великого труду трохи задрімав — і бачив у видінні Пречисту Богородицю, що явилася йому, і слова якісь духовні від неї чув, і збудився з дрімоти, і сповнився невимовної радости від видіння того, і, велику дяку віддавши Утішительниці своїй, пішов собі, веселячись духом. Після цього минуло декілька років, прийшов і сам благовірний великий князь Василій Іванович на Тихфіну, любов'ю до Пречистої Богоматері ведений, щоб бачити пречеснішу ікону її чудотворну, і сподобитися цілувати її, і молитви свої сердечні здійснювати, ще ж і новозбудовану з його скарбниці церкву бачити. Був же той його прихід у Тихфін у дні архиєрейства у Великому Новгороді преосвященного Макарія, який після того волею Божою на престол Всеросійської митрополії був возведений. А в той час із великим князем на Тихфін прийшов був. Після достатніх молитов з вірою і сльозами перед чудотворною іконою князь повернувся, сповнений духовної веселости, у царюючий свій град.

Після переставлення того богоугодного князя прийняв престол російського самодержавства син його, благовірний великий князь Іван Васильович, який і царським вінцем увінчався. Мав також велику віру й сердечність у Бозі до Пречистої Богородиці і до чудотворного її образу в Тихфіні. Наслідуючи батька свого, приходив туди сам з поклоном. Бачив же церкву ту, якою управляють світські єреї і диякони, і посе лення людей навколо велике — і не благоволив у тому, але захотів, аби там були ченці. Порадився зі святішим митрополитом Макарієм і з великоновгородським архиєпископом, із князями і боярами своїми — і звелів ті людські поселення зі священиками мирянськими на инше місце, далеко від церкви, переселити, при церкві ж чернечому чинові оселитися й церковні співи відправляти. І через недовгий час влаштовано було на Тихфіні монастир прекрасний з немаліючих скарбниць царських, цілий з каменю збудований, кам'яними стінами загороджений. Й уставилося в ньому спільнотне життя, як же і в инших великих обителях. Був же першим ігуменом тої обителі Кирило, і почали добродійні пустельні ченці покидати свої мешкання, приходити до Тихфінської обителі, приваблювані чудами, що бували від ікони Богоматері, як же зразу наступна явить розповідь.

Коли почали будувати обитель і преосвященний архиєпископ Великого Новгорода Пимин там задля влаштування монастирського чину був присутній, прийшов Аврамій, чернець із пустинножительного монастиря, що називався Сергієвим, який лежить на Великих Луках, десь за п'ятсот поприщ від Тихфінської обителі. Той Аврамій (як же сам про себе розповідав) хворий був у монастирі своєму довгий час і вже сподівався померти від важкої і довгої хвороби. Наставник же його, муж богоугодний, на ім'я Мартирій, знаючи з чуток про чудотворну ікону Пречистої на Тихфіні і про багато зцілень недужим, що подаються від неї, нагадав йому, учневі своєму, щоб обітницю зробив іти туди помолитися Пречистій Божій Матері. Хворий же зразу почав обітувати подорож і молитви до Богородиці. І в ту ж годину отримав зцілення довгій і важкій недузі своїй, від воріт смертних повернувся і встав з одра хвороби цілком здоровий, радіючи й славлячи Бога. Зрадів же і наставник його Мартирій через швидку учневу зміну від недуги, а найбільше через чудо Богоматері. І звелів учневі, не відкладаючи, іти виконати обітницю свою. Пішов тому, не зволікаючи, Аврамій і, досягнувши місця, виконав обіцяне, з радісними сльозами до Пречистої ікони припадаючи, устами ж і серцем її цілуючи з відданням великої дяки й розповідаючи всім про милість, яку вчинила з ним Пресвята Богоматір. Почув про те й архиєрей, який у той час клав початок обителі й братів по службах влаштовував, і сповнився святитель радости духовної, прославив Бога і Пречисту Владичицю, що Його народила. Аврамія ж не відпустив повернутися до старця, але доручив йому ключі церковні, аби він як перший і останній біля чудотворного образу завжди був за невимовну милість Божої Матері, яка на ньому сповнилася. Старець же Мартирій після відходу Аврамія почав жаліти, що й сам не пішов з учнем на поклоніння до чудотворного образу Пресвятої Діви, і поклав собі за намір піти, коли повернеться учень. Чекав довго учня, тужив через його затримання, і було йому в сонному видінні явлення таке.

Стовп великий стояв на тому боці, де Тихфін. На висоті стовпа того видно було образ Пречистої Богородиці, на подобу ікони Тихфінської, що пресвітло сяяв. І хотів Мартирій якось досягнути того образу, щоб поцілувати. І в тому бажанні збудився. Тоді додалося йому більше бажання до бажання, щоб бачити наяву ту святу ікону й сподобитися її цілування. Зразу-бо, все покинувши, пішов з поспіхом до Тихфіну. Досягнувши його й образ Богоматері бачивши, припав до нього з невимовною радістю і з великими сльозами, що з радости були. Бачив же й учня свого здорового, не хотів більше повертатися в монастир свій, але перебував в обителі Тихфінській, аби завжди бачити чудесну ікону Богоматері.

Проте за якийсь час, благоволінням Божим, переселений був на инше місце пустельне, за сорок поприщ від Тихфінської обителі, над яким же вищезгаданий Аврамій одного вечора бачив хрест на небі, зорями зображений, що місце те осявав. На те бо місце блаженний старець Мартирій переселився, взяв із собою образ, перемальований із чудотворної ікони Пресвятої Діви, і перебував у пустелі тій безмовно, служачи Богові. Ікону ж Богородичну, із чудотворної списану, всюди, де траплялося йому йти, зі собою носив. І трапилося йому якось бути в місті Твері, де велінням благовірного царя й великого князя Івана Васильовича жив цар казанський Симеон. У того Симеона син Іван, захворівши, помер. Старець Мартирій, що був там, поклав на мертвого ікону Богоматері, яку носив із собою, — і зразу мертвий воскрес. Батько ж сповнився радости, велику дяку віддавав Богові і Пречистій Богоматері. Блаженному ж старцеві Мартирію подякувавши, збудував з коштів своїх у його пустелі церкву кам'яну в ім'я Пресвятої Богородиці, і монастир влаштував. Але ми повернімося до Тихфінської обителі, більше ж до самої чудотворної ікони Богородичної, аби хоч почасти розповісти про чуда її.

Від явлення святої ікони на Тихфіні до створення обителі минуло літ сто сімдесят сім, в які світські єреї церкву утримували. І багато чуд від чудесної Богородичної ікони бувало, і різні зцілення подавалися, але ніхто того не записував, щоб знав останній рід, — і так простота попередників позбавила нас великої користи. Але й коли обитель була влаштована, небагато записували, чи то з простоти, чи з недбалости, і лише дещо з того, що після них нам залишилося, наче дрібні колоски після жнив і малі грона після збирання винограду, збираємо.

Теофіл був сліпий чотири роки і шість місяців. Прозрів, молячись перед іконою Пречистої Богоматері в рік 7089-ий. У той же час хлопця, на ім'я Харлампій, біснуватого, привели до чудотворного образу Пресвятої Діви — звільнився юнак від духа нечистого.

Захарію-сліпця, що п'ять років не бачив очима світла, привели перед святу ікону — й отримав прозріння.

У чоловіка одного, на ім'я Климент, що мешкав у царюючому граді Москві, жінка Параскевія на ложі хвороби лежала. І недомаганням усього тіла цілий рік страждала, ще ж від важкої хвороби розум стратила й очима осліпла. Чоловік її багато турбувався про зцілення її, але нічого не досягнув і вже втратив надію, що вона житиме. Чув же, що Пречиста Богородиця через пречесний свій образ на Тихфіні всім вірним подає милість і швидке зцілення, сповнився надії і переконав жінку скласти обітницю, щоб іти на поклоніння до чудотворного того образу Богоматері. Вона ж обіцяла — і зразу, зі словом відповіді, наче зі сну, встала із сильної хвороби, і була цілим тілом здорова, лише для очей не отримала прозріння. І, не гаючись, пішли обоє, чоловік і жінка, до Тихфіну обітницю свою виконувати. Діставшись обителі Богоматері в першу суботу Великого посту, молебні співи перед багаточудесною тою іконою здійснили. Коли на всенічній недільній співали, дарувалося жінці прозріння з милосердя Богородиці. І всі, те чудо бачивши, прославили Бога і Богородицю. Ті, що отримали таку милість, багато дякували і з радістю додому повернулися. Було це року 7091-го. Року 7094-го привели чоловіка Григорія, сліпого. Коли він на празник Покрову Пресвятої Богородиці перед чудотворним її образом молився, дарувалося світло його правому оку — і так, ніким не ведений, пішов до дому свого, славлячи Христа Бога і його Пречисту Матір за дарування одного ока. Через декілька днів принесли в обитель до чудотворного образу Владичиці чоловіка на ім'я Андрій, розслабленого, разом же глухого і німого, — страждав він у таких недугах п'ятнадцять років. Той, коли за нього молилися, зразу зцілився зі своїх хвороб. Дався йому слух, і звільнився від німоти язик його, і став усім тілом здоровий після розслаблення. Жінка одна, на ім'я Мавра, що жила при гирлі ріки, охоплена була сліпотою, цілком не бачила світла сімнадцять років. Привели ж її до чудотворного образу — отримала прозріння року 7095-го.

Того ж року в 4-ий день березня привели до святої обителі з Великого Новгорода хлопця, на ім'я Юрій, що був охоплений духом нечистим шість літ і люто мучений. І коли став перед святим образом Богоматері, зразу дух темряви, не терплячи світла Богородичної благодаті, як пітьма перед сонцем, зник — і здоровий був хлопець цілком.

Удова одна, на ім'я Юліянія, захворіла очима настільки важко, що забране було світло очей її, і була сліпа два роки. Чуючи про багаточудесну ікону Пресвятої Богоматері на Тихфіні і про невимовні зцілення, які людям від неї подаються, розпалилася гаряччю віри до Богородиці й обіцяла іти в дорогу до тої ікони на поклоніня. І зразу в ту ж годину дала їй Владичиця в домі її світле прозріння очей року 7097-го. Вона ж вдячність віддати поспішила — ніким не ведена, прийшла до обителі її, і обітницю свою виконала, і сповістила про явлену їй чудесно милість Божої Матері. У той час один кривий, на ім'я Акиндин, не можучи зовсім ногами ходити два роки, бо ноги його скорчені були, повзав на колінах. Прийшов перед багаточудесний Владичиці нашої образ — і зразу розпросталися ноги його, і, вставши, перед усіма ходив здоровий, дякуючи Христові та Його Пречистій Матері. Того ж року в 10-ий день серпня привели з Великого Новгорода у святу обитель хлопця сліпого, на імя Йона, — отримав прозріння біля образу Пречистої Богородиці. Иншого хлопця, біснуватого, на ім'я Максим, вів батько до чудотворного образу Пречистої, і ще в дорозі вони були, як втік із хлопця біс від сили Божої. І, прийшовши до обителі, розповіли вони про чудо, що сталося. І дяку віддали Богові та Богородиці у рік 7099-ий, у 6-ий день вересня.

Жінка, на ім'я Олена, незрячою була два роки і шість місяців, зовсім не бачила світла — прозріла перед багаточудесним образом Богоматері у день недільний на Літургії, коли співали "Достойно є". Иншу жінку незрячу, на ім'я Марія, на празник Успення Пресвятої Богородиці привели до чудотворного її образу — прозріла благодаттю її в рік 7101-ий.

Також чоловік один, на ім'я Климент, ремеслом срібляр, захворів на очі й світло втратив. Отримав здоров'я і прозріння, молячись до чудотворного Богородичного образу. Инший сліпець, на ім'я Филип, п'ять років не бачив світла. Привели його в неділю Православ'я, стояв і молився перед чудотворною іконою Пречистої Богородиці — у час Літургії на перенесенні Чесних Дарів прозрів ясно в рік 7104-ий.

Того ж року із царюючого града Москви прийшов чоловік на ім'я Кирило, на одне око сліпий. І молився до Богородиці — отримав прозріння. Розповідав же про себе, що раніше розхворівся головою й очима сильно. І з великого болю осліп на обидва ока, не бачив світла півроку ані на біль той не мав відради, хоч і велику мав від своїх турботу. Було ж дружині його в сонному видінні таке явлення, що веліло, аби муж її ішов до Тихфіну до чудесного Богородичного образу і прийняв зцілення. Якщо ж не піде, то гірше терпітиме. Жінка ж, збудившись, зразу розповіла мужеві своєму — і почав він молитися гаряче до Пречистої Богородиці, і поклав обітницю піти до Тихфіну — і в ту ж годину було йому полегшення болю. І побачив обома очима світло, і цілком став здоровий. Але тому що обітницю свою від часу до часу відкладав, цілковито про те забув і не виконав обіцяного, за якийсь рік знову найшла на нього попередня хвороба. І знову на обидва ока осліп. Тоді, згадавши про невиконану обіцянку і гріх свій пізнавши, почав плакати й ридати, каючись, і знову обіти постановив, і молився до Пречистої Божої Матері. І знову милосердям її отримав здоров'я. І прозів на одне лише око. А друге залишилося сліпим. Не відкладаючи, вирушив у дорогу до Тихфіну до чудотворної ікони. Коли її побачив одним оком, зразу відкрилося йому й друге. У той самий рік, у 9-ий день грудня, прийшло в обитель двадцять троє чоловіків, серед них найголовнішими були Григорій і Михаїл. Вони склали молитви подяки перед чудотворною іконою Пречистої й розповіли про себе, що були в океані далеко, ловили морських звірів, через бурю затрималися на пустельному березі довгі дні, і закінчилися в них харчі, і при смерті були від довгого голоду. Кожен-бо, чекаючи смерти, молився до Бога за відпущення гріхів своїх. Згадали ж про чудотворну ікону Пречистої Богородиці на Тихфіні і почали до неї молитися старанно — і тої ж ночі, коли один з них задрімав, явилася швидка Помічниця, наказуючи, аби їли траву, що там росла, потім буде їм легка водна дорога до повернення. Той, що бачив те видіння і явлення, розповів своїм друзям — скуштували тої трави і виявили, що смак має надзвичайний, і ситість хліба, і була їм та трава як колись ізраїльтянам манна в пустелі. І їли ту траву двадцять днів, аж поки не припинився шторм.

Через довгий час жінка, на ім'я Олена, прийшла, розповідаючи, що сліпа була три роки. Тоді, вірою зрушена, звеліла вести себе до ікони Богоматері. Коли була в дорозі, раптом прозріла очима, сама, без допомоги, дісталася до обителі й віддала вдячне поклоніння Божій Матері перед її пречудесною іконою. Також і муж один, на ім'я Мамант, із білозерських земель прийшов, розповідаючи, що сліпий був довгий час і як лише обіт поклав іти на Тихфін до чудотворного образу Пречистої Владичиці, зразу прозрів ясно у рік 7110-ий. Инший чоловік з того ж краю, на ім'я Діомид, прийшов того ж року, розповідаючи, що в розслабленні лежав цілий рік, а потім згадав про чудотворну ікону Пречистої Владичиці на Тихфіні, почав до неї молитися й обітувати свій прихід туди. І зразу став здоровим. Й обіт свій виконав. Того ж року Пимина, чоловіка одного, одержимого бісом лютим, родичі веригами зв'язали і привели до Богородичної ікони. Коли був на півдорозі, зцілився милосердям Пречистої Владичиці — вийшов з нього біс. І здоровий дійшов, поклонився швидкій цілительці своїй у 9-ий день грудня.

Чоловік один, на ім'я Конрад, захворів на голову, й осліп на очі, і не бачив світла півтора року. Почув же про чудесну ікону Богоматері на Тихфіні, помолився розчулено, поклав обіт іти до неї на поклоніння — і зразу прозрів. Але відклав дорогу на инший час, а потім забув про обіцянку зовсім. І не пішов віддати вдячности цілительці своїй Пречистій Діві Богородиці. Через десять років знову найшла на нього така сліпота, як же й раніше, проте не згадав про попередню обітницю свою, аж сонним видінням переконаний був — бачив когось, що казав йому: «Іди до Пречистої Богородиці на Тихфіну, виконай свою обіцянку. Якщо ж не підеш й обіцянки не виконаєш, прозріння очам не отримаєш». Він же, збудившись, зразу згадав, що обіцяв, і пізнав своє прогрішення, і пішов, ведений, в обитель Богоматері. Коли ж привели його перед чудотворний образ, гаряче помолився — отримав прозріння милосердям Пресвятої Богородиці.

Чоловіку одному, на ім'я Іван, який довгий час важко хворів і був при смерті, явився в сонному видінні святитель Христовий Миколай, кажучи: «Якщо хочеш живим і здоровим бути, обіцяй Пречистій Богородиці йти до чудотворного її образу, що на Тихфіні». Чоловік же той, збудившись, зразу почав зі сльозами молитися і класти обітницю — і в ту ж годину став здоровим. Прийшов в обитель, виконуючи обітницю з вдячністю, у рік 7107-ий, у 15-ий день серпня.

У той же час привели жінку сліпу, на ім'я Марія, що десять років не бачила світла, — отримала прозріння перед іконою Пречистої. Инша жінка, Євдокія на ім'я, з краю коло озера, що називалося Онега, біснувата й розслаблена, ще ж і руку суху мала, коли пообіцяла піти до Богородичного образу, — зразу в домі своєму зцілилася, втік-бо від неї дух нечистий, і розслаблення на здоров'я перетворилося, лише рука залишался незціленою, аби не забула про свою обіцянку. Коли ж на Тихфін прийшла й помолилася Божій Матері, — тоді і рука її стала здорова. Було це в рік 7111-ий, у місяці серпні.

Кривий і сліпий чоловік Іван обіцяв прийти до чудотворного образу Пречистої — прийняв у домі своєму зцілення милосердям Богоматері: очима прозрів і ноги його випросталися. І прийшов на Тихфін віддати вдячність цілительці своїй року 7114-го, у 1-ий день березня. Але й багато инших, різними недугами охоплених, у ті роки і після того, лише склавши обітницю піти на поклоніння до чудотворного образу Пречистої Богородиці, що на Тихфіні, — зразу отримували зцілення. Духи нечисті відступали, сліпі просвітлювалися, розслаблені з лож своїх вставали здорові. І хоч якою хто недугою був охоплений, обіцяючи молитви свої Божій Матері, скоро зцілювався.

У дні держави благочестивого царя і великого князя Василія Івановича, на прізвисько Шуйський, допустом Божим, за гріхи людські, було збентеження велике в землі Московській і через внутрішні міжусобиці, і через зовнішні війни. І проливалася кров християн правовірних всюди. І взяли царюючий град Москву люди іновірці порубіжні, а великий Новгород з навколишніми його межами взяли варяги у своє володіння. У той час і обителлю Тихфінською варяги володіли, і великі утиски терпіли від них ченці. Коли ж милосердям Божим і всесильною Його допомогою зібралися військові полки російські, царюючий град Москву знову відібрали і воцарився благовірний цар і великий князь Михаїл Теодорович, послав він полки свої в межі великого Новгорода на варягів. І коли була між ними битва при ріці, що Уст називалася, зазнали поразки супротивні. Тоді й тих варягів, що були на Тихфіні, царське військо одних побило, инших же живими взяло. Те чувши, воєвода варязький, що Великим Новгородом володів і в ньому зі своїми полками був, сповнився великого гніву і люті на святу Тихфінську обитель і, хотівши помститися, послав воїнів своїх з мечем і вогнем спустошити і зруйнувати її дощенту, також і навколишні поселення людей. Про те довідавшись, навколишні мешканці збіглися, з жінками й дітьми, в обитель, яка міцна була кам'яними стінами, і в ній разом з ченцями і з небагатьма людьми царськими замкнулися — не стільки на міцність стін, як же на Пречисту Діву Богородицю, стіну непоборну, покладалися. Варяги ж, прийшовши, оточили обитель і добивалися її сильно. Ті, що замкнулися в обителі, були у страху великому: одні на стінах стояли, билися із супостатами, инші з ченцями в церкві зібралися, молилися зі сльозами до Бога і Пречистої Його Матері перед чудотворною її іконою і всенічне моління служили. У ту ніч жінка одна, на ім'я Марія, задрімала, і сльози були на щоках її, явилася їй Пречиста Діва Богородиця, кажучи: «Скажи всім, хто є в обителі, аби взяли ікону мою й обійшли по мурах навколо, — і побачать милість Божу». І зразу жінка почала розповідати те всім. Вони ж, чувши, сповнилися радости й уповання і, взявши чудотворний Богородичний образ, з молитовним співом вознесли на мур монастирський. І творили литію навколо, плачучи й голосячи: «Поглянь, царице, на біди рабів твоїх, і визволь нас від супостатів, що нас обложили, яви силу свою, аби зрозуміли всі вороги, що ти з нами, ти — Заступниця наша». І в ту ж годину напав страх великий на варягів, і збентежилися, і втікали з обителі, ніким не гнані. Після цього минув якийсь час, і знову прийшли варяги з більшою силою, й обсіли обитель, добивалися її багато днів невідступно. І тому що в облозі немало було людей, жінок і чоловіків різного віку, не без гріха було в такій людській тисняві, де вогонь із сіном в одному місці опинився. Через те й гнів Божий найшов, і сильні були вороги, Божим допустом за гріхи, і жорстоко допікали своїми різними хитрощами, і вже близько, здавалося, була загибель тих, що в облозі. Великий же страх і розгублення мали вони, знемагали від безперестанної війни. Почали з гірким риданням приходити до чудотворного образу Пречистої Діви й розчулено взивати: «Зглянься, Діво Богородице, на смирення наше, і не покидай обителі своєї, яку ти сама, царице, приходом святого твого образу зволила збудувати, але змилосердися над стадом своїм, Пречистая. Бачиш-бо, о Владичице, люте стремління на нас супостатів наших, не покидай тому нас, рабів своїх, що не маємо допомоги нізвідки, окрім тебе, Владичице». Трапилося, що був в облозі тій слуга монастиря Соловецького на ім'я Партеніян, муж богобоязливий. Йому у видінні явилася Пречиста Богородиця зі святителем Миколаєм, і з преподобним Варлаамом Хутинським, й із Зосимом Соловецьким, кажучи: «При загибелі місце це — через багато нечистот гріховних, якими осквернилося святе це місце». Муж той, збудившись від видіння, вельми злякався і з великими сльозами розповідав те старшим обителі. Ті ж, почувши, зразу пошукали всіх сквернодіяльних осіб і з обителі вигнали, а притвор церковний очистили. Багатьма ж плачевними моліннями умилостивлювали Бога і Богородицю, щоби не передали їх у руки ворогів їхніх. Чоловіколюбний же Господь заступництвом Пречистої своєї Матері праведний свій гнів перетворив на милосердя — і з того дня почали набиратися сили ті, що були в облозі, а супостати знемагали. Тоді оточені, порадившись і милістю Пречистої Діви загородившись, вийшли й кинулися несподівано на супостатів, і боролися з ними сильно. Божа ж милість, молитвами Богоматері, допомагала їм і дала славне здолання ворогів і перемогу: небагато їх було, а багато тисяч супостатів перемогли й прогнали, а инших живими взяли і в обитель привели. Після того варяги знову мстилися за сором свій — з більшою силою до обителі прийшли і з лютим стремлінням добивалися її звідусіль, почали робити підкопи під ворота і мури. І явилася знову Пречиста Діва Богородиця у видінні нічному вищезгаданому Мартиніянові, кажучи: «Скажи начальникам, аби пішли вигнали свиней з дому мого, всюди-бо навколо порили, вже й поріг дверей підкопали». Те ж явлення і веління Пречистої в той самий час було й иншому чоловікові, на ім'я Григорій, й обидва сповістили всім в обителі. У ту ж ніч показав Господь варягам чудо страшне: бачили, що з боку Москви йшло на обитель багато полків озброєних воїнів з багатьма пресвітлими хрестоносними знаменнями. Бачивши те, налякалися, думали-бо, що то військо царське на допомогу тим, що в облозі, прийшло. І хотіли втікати, але ще на підкопи свої мали надію, якими ж намагалися ворота й стіни зруйнувати. Оточені ж, чуючи, від двох чоловіків, Мартиніяна і Григорія, наказ Пречистої Богоматері, укріпилися доброю надією і вчинили молебні співи зі сльозами перед чудотворною іконою. Вийшли, як же й раніше, озброєні, і кинулися на супостатів. Бог же, помагаючи правовірним, збаламутив полки варязькі: найшли-бо на них страх і тривога, і збентежилися, і завагалися, і кинулися втікати із соромом, один одного ззаду б'ючи, гнані не так небагатьма видимими, скільки ж незліченними невидимими ратниками. Правовірні ж, бачачи, що супостати втікають, набралися більшої сміливости і гнали за ними, тнучи їх, як стебло, инших живими беручи. А тих варягів, що були в ровах, воїнство, яке вийшло з обите лі, одних повбивало, инших живих землею засипало. Ті супостати, яких взяли живцем і в обитель привели, розповідали, що бачили минулої ночі, як велика кількість озброєних воїнів в обитель приходила, те саме військо бачили, що з обителі вийшло і з великим стремлінням гнало їх. Правовірні ж, те чуючи, віддавали велику вдячність зі сльозами Богові і Пречистій Божій Матері. Була ж ця преславна на ворогів перемога місяця вересня в празник Воздвиження Чесного й животворного Хреста Господнього у рік 7122-ий.

Наступного ж року варязький воєвода у Великому Новгороді, лютуючи на обитель Тихфінську, бо під нею ж така кількість воїнів його загинула, знову більше сили своєї послав, наказуючи дощенту зруйнувати обитель й чудотворну ікону Пречистої Богоматері рубати на частини, церкву ж її по цеглині розібрати й розкидати. Коли ті варязькі сили рушили в дорогу до Тихфіну, відомо стало про те в обителі Тихфінській, і боялися всі, що були в ній, страхом великим, і хотіли, взявши чудотворну ікону, втікати до царствуючого града Москви. Але ікона залишалася на місці своєму непорушна. І скільки священичі руки з молебнями не намагалися взяти її з місця, нічого не досягли. І розуміли, що не благоволить Пречиста Діва Богородиця втечі, тому поклали надію на її всесильну допомогу, замкнулися в обителі й чекали приходу супостатів. Швидка ж помічниця правовірних і невсипуша Хранителька своєї обителі не дала варягам дійти до монастиря — перепинила їм дорогу чудом предивним. Показала їм велике й страшне озброєне воїнство, що проти них стрімко рухалося. Вони ж, проти такої непереможної сили не відважившись стати, страхом великим були охоплені — обернулися на втечу, один одного штовхаючи. І з того часу не сміли більше варяги приходити до обителі Тихфінської. Так Пречиста Діва преславно обитель свою багато разів захищала. Не лише ж ту одну обитель, а й Великий Новгород з усіма його межами від рук і володіння варязького після того скоро визволила і вручила правовірному цареві християнському. І була тиша Російському царству молитвами її.

Коли минули вищезгадані біди та нужди й обитель у відраді була, через недовгий час ЗБОЛИЛОСЯ Богові за недовідомими Його судами ту обитель, яку вберіг цілу від варягів, відвідати вогнем на очищення скверни і настанову. Відвідання те чудесно провістилося так. Був на Тихфіні один чоловік убогий, на ім'я Микита, який вдавав юродство Бога ради. Йому не уві сні, а наяву явився преподобний Макарій Жовтоводський, кажучи: «Іди скажи ігуменові та братам, щоб пильно дотримувалися повстримности, а найбільше щоб не тримали в обителі п'янкого питва, бо пиятика у всіх бідах винна. Ще ж і особам, що можуть чинити спокусу, як-от жінкам, в обитель, крім церкви, хай не дозволяють заходити, і хай моляться ненастанно до Бога і Пречистої Богоматері, бо вогненна кара має прийти на обитель". Думав же собі Микита, хто той чесний старець, сивиною прикрашений, що каже таке. Явлений же мовив йому: «Я — Макарій Жовтоводський, прийшов поклонитися чудотворному й ангелам говійному образові Пречистої Богородиці». Те мовивши, невидимий став. Микита ж пішов, розповів ігуменові та братам, але ті не йняли йому віри, більше ж: насміхалися з нього як з юродивого. Через декілька днів від малого якогось випадку зайнялася одна келія — і зразу від неї поширився вогонь по всіх спорудах, і запалала ціла обитель. Така гнівом Божим пожежа була, що не лише всі дерев'яні будівлі на попіл згоріли, а й багато кам'яних від сили вогню розсипалося. Тоді зрозуміли ченці, що правдиве було явлення преподобного Макарія юродивому Микиті і пожежі провіщення, і почали дотримуватися слів, які преподобний сказав, і з покаянням молитися до Бога і Пречистої Божої Матері. її ж милосердям через небагато літ обитель знову прекрасно оновилася і нині стоїть ціла, як лілея розквітла, збагачується чудесами, що від Пречистої чудотворної Богородичної ікони відбуваються. Бо й нині, хто приходить туди з вірою, приймає прошене, і багато людей з усілякими недугами чудесно отримують зцілення. Про ті чуда не будемо нині говорити й писати детально, записують їх у тій обителі на славу Христа Бога і його Пренепорочної Матері.

Звідки ж ту чудотворну ікону незбагненним повітряним шляхом на Тихфін було принесено, точно не відомо. Проте в давніх рукописних книгах написано, що з Грецької землі, із Царгорода, Божим помахом до Росії прийшла за царювання Івана Палеолога, за сімдесят років перед взяттям турками Царгорода. А що звідти вона була, виявляє така розповідь. У ті роки, коли чудесна та Богородична ікона почала прославлятися на Тихфіні багатьма й різними чудами, трапилося якимось купцям з Великого Новгорода, благочестивим мужам, бути в царюючому Констаниновому граді. Святіший царгородський патріярх, розмовляючи з ними, згадав про чудотворну ікону, що була в них і пішла з царюючого града. Питав їх, чи не чули нічого про таку ікону. Вони ж йому про те правдивим свідченням розповідали, що одна чудотворна ікона Богоматері Бог знає звідки до Великої Росії [Московії] преславно повітрям прийшла і в різних місцях являлася, з місця на місце переходячи в межах Великого Новгорода, на відстані ста вісімнадцяти поприщ від нього, що врешті на ріці Тихфіні також преславно явилася, дивні й невимовні чуда творячи й незліченні зцілення подаючи, де й нині чесно в церкві перебуває. Таке чуючи, святіший патріярх зрозумів, що то та ікона, про яку питав, почав з глибини серця зітхати й ретельніше про неї допитуватися. Після того і сам розповів, як та чудотворна ікона Богоматері від царюючого Константинограда преславно морем відходила, як же їй влаштував Божий промисел, і як через який час у царюючий град знову повернулася, багато чуд і благодіянь людям вірним робила, перемоги і здолання противників подавала, як міцна помічниця. Через гординю, казав, і братоненависть, і неправду цілком від них пішла і більше не поверталася.

Те все святіший патріярх з великим розчуленням розповів, пішов до церкви, показав їм місце і кивот, де стояла чудотворна та ікона. Було те місце при вході до церкви із західного боку при правому стовпі, на ньому ж иншу було поставлено ікону Пречистої Богородиці, але меншу за розміром, і світильник перед нею горів незгасимий. Це чувши й бачивши, московити вельми здивувалися і прославили Господа Бога і Пречисту Його Матір, що творить через чудотворний свій образ у різних краях чуда надприродні. І довго зі святішим патріярхом про те бесідували, і навзаєм чуда розповідали: і ті, що у грецькому краю відбувалися, і ті, що московську землю здивували. І втішилися московські мужі вельми звісткою про чудотворний образ. Коли з царюючого града Константинового пішли й Московії дісталися, тоді в російських краях розповідями возвістили й коротко писанням передали те питання вселенського патріярха про чудотворну ікону Богоматері, і його самого розповідь, і місця того показування, де стояла чудотворна ікона. І так вважають вірні, що не инший то святий образ, а той, що вийшов із Константинограда. І через те за царгородським прикладом в обителі Тихфінській влаштовано в церкві місце для чудотворного образу Пресвятої Богородиці. Коли заходити до церкви із західного боку — біля першого правого стовпа, де й донині стоїть, багато неісповідимих чуд творить.

А тому що та чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, що на Тихфіні, прийшла, як вважають, із Царгорода, багато хто називає її то Одигитрією, то Римлянкою, то Ліддською. Не зайвим є тут згадати, що в Царгороді були дві найвидатніші в чудах преславні Богородичні ікони — Одигитрія і Римлянка, яка й Ліддська. Инша — Одигитрія, а инша — Римлянка. Про обидві ж ті чудотворні ікони хай кожному відомо буде. Згадаємо коротко.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!