Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Петра Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Петра
   

Місяця червня в 29-й день

Святий апостол Петро перед апостольством звався Симон, родом був жидовин, із Галилейської, що в Палестині, області, із града малого й неславного, що називався Витсаїда. Був сином Йони з роду Симеона, братом святого апостола Андрія Первозваного. І взяв доньку Аристовула, який був братом святого Варнави-апостола, народив від неї одного сина й одну доньку. Був же вдачею простий, невчений, але боявся Бога і беріг заповіді Його, і ходив перед Ним без гріха у всіх ділах своїх. Рибалкою був за вмінням, як убогий, і добував з труду рук своїх їжу для дому свого — годував жінку, і дітей, і тещу, ще ж і старого батька свого Йону. А брат його Андрій, нехтуючи суєтою і галасом цього світу, вибрав собі безподружнє життя, пішов до святого Йоана Хрестителя, коли той на Йордані покаяння проповідував, і став його учнем. Чув же від учителя свого слова, коли той показував на Ісуса і казав: "Це Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу", — й инші свідчення про Господа нашого, залишив Йоана і пішов услід за Христом з иншими Хрестителевими учнями. Питав самого Христа про дім і життя Його, кажучи: Учителю, де ти живеш?" І казав їм Христос Господь: "Прийдіть і побачите". Прийшли ж і побачили, де живе, і в Нього перебули день той.

Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Петра

Зранку ж прийшов Андрій до брата свого Симона і сказав йому: "Ми знайшли Месію, який називається Христос". І привів його до Ісуса. Поглянувши на нього, Ісус сказав: Ти Симон, син Йони, ти назвешся Кифа, що означає Петро". І зразу святий Петро пройнявся любов'ю до Господа, повірив, що Він справжній Христос, на спасення світу від Бога посланий. Проте ще не залишав дому свого і промислу, дбаючи про потрібне домашнім своїм, у чому й Андрій часом помагав йому, бо батько постарів літами, поки обох не покликав Господь на апостольство. Коли Йоана Хрестителя посадили до темниці, Христос Господь при морі Галилейському (яке й Тиверіядське, і Генисаретське озеро називається) ходячи, побачив Петра з Андрієм, братом його, що закидали сіті в море. І сказав їм: "Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей". Якими ж ловцями хотів Господь зробити їх, виявив те, ловлячи рибу. Увійшов у човен Симоновий і звелів закинути сіті. На це веління Петро відповів, кажучи: "Наставнику, цілу ніч трудилися і нічого не взяли. Та на слово ж Твоє закину сіть". І, коли це зробив, взяли так багато риби, що сіть рвалася. Те було прообразом духовного апостольського ловлення: як сіттю Слова Божого мали багатьох людей зловити на спасення. Бачив же те чудо Симон Петро, припав до колін Ісусових, кажучи: "Відійди від мене, бо я чоловік грішний, Господи". Жах охопив його і всіх, що з ним рибу взяли. Але, незважаючи на слова Петрові "відійди від мене, Господи", Господь покликав його, кажучи йти услід за собою: "Іди за Мною, відтепер будеш ловити людей на життя, так, як ловив рибу на смерть". З того часу Петро святий став послідовником Христа, як же й Андрій, брат його, й инші новопокликані учні. І любив його Господь за простоту серця, і відвідав Господь убогий дім його своїм приходом, і тещу його, що гарячкою хворіла, зцілив дотиком руки. Коли вночі Господь встав і вийшов у пустельне місце на молитву, Петро святий, не терплячи ані години бути без Ісуса, покинув дім свій і всіх домашніх і біг услід Йому, ретельно шукаючи любого вчителя свого. Знайшовши, сказав Йому: "Усі Тебе шукають, Господи". І вже не відлучався від Нього, невідступно при Ньому був, насолоджувався спогляданням Його і солодшими від меду словами Його, і самовидцем був чуд Його багатьох великих, які явно показували, що Христос — Син Божий, у Нього ж він вірив без сумніву. А в що вірив серцем для правди, те устами ісповідував на спасення. Коли Господь у край Кесарії Филипової прийшов, спитав учнів своїх: "Ким Мене називають люди?" І казали: "Одні — Йоаном Хрестителем, инші ж — Іллею, инші ж — Єремією чи одним із пророків". І знову спитав: "Ви ж за кого Мене маєте?" Тоді відповів Симон-Петро: "Ти — Христос, Син Бога живого". І похвалив те його правдиве ісповідання Господь, кажучи: Блаженний ти, Симоне, вар Йони, бо не тіло і кров явили тобі, але Отець мій Небесний". І в той час обіцяв йому Господь дати ключі від Царства Небесного. Мав же Петро любов гарячу до Господа — хотів, щоб ніколи ніяке зло не трапилося з Ним. І від передбачених страждань відмовляв Господа через невідання, кажучи: "Змилосердися над собою, Господи, не має бути цього". Такі Петрові слова хоч і неугодні Господові були, бо Він прийшов, аби своїм стражданням викупити рід людський від загибелі, проте з них явилася сердечна Петрова любов до Господа. Ще ж і незлостивість його показалася, бо, суворе слово почувши від Христа — "відійди, сатано", не прогнівався на Господа свого Петро, не пішов від Нього, але прийняв з любов'ю те настановче слово і далі пішов за Ним усім серцем. І багато з учнів, не можучи зрозуміти слів Господніх, казали, що жорстоке те слово, і поверталися, і більше не ходили за Ним. І сказав Господь дванадцятьом: "Може, і ви хочете іти?" Тоді відповів Йому Симон Петро: "Господи, до кого підемо? Ти маєш Слово життя вічного, і ми повірили, і пізнали, що Ти — Христос, Син Бога живого". Таку ревність і віру до Господа маючи, святий Петро насмілився попросити в Нього ходження по воді. І не боронив йому того Христос, і вийшов Петро з човна, і йшов водою, щоб перейти до Ісуса. Але тому що перед прийняттям Святого Духа ще не був досконалий у твердій вірі, бачачи сильний вітер, злякався, почав тонути й закричав: "Господи, спаси мене!" І зразу Ісус простягнув руку, схопив його і сказав йому: "Маловіре, чого сумнівався?" І не лише від потоплення, а й від маловірства визволив його, коли сказав йому: "Я молився за тебе, і не бракуватиме тобі віри". Сподобився ж Петро святий з иншими двома (Яковом та Йоаном) бачити на Таворі відкриту їм славу Господнього переображення. І чув там своїми вухами голос, що від Бога Отця згори до Господа прийшов, як же про те в посланні своєму пише, кажучи: "Не наслідував вигадливі байки, коли розповідав вам про силу і прихід Господа нашого Ісуса Христа, але очевидцем був величі Його, прийняв бо від Бога Отця честь і славу. Голос прийшов до Нього такий від вельми прекрасної слави: "Це син мій улюблений, у якому Я благоволив". І цей голос ми чули, як з небес зійшов, з Ним на горі стоячи". А коли наблизився Господь до добровільних своїх страждань і смерти хресної, тоді Петро показав свою ревність у Господі: не лише словом мовив "Господи, з Тобою я готовий і в темницю, і на смерть іти", а й ділом — витягнув меч і вдарив архиєреєвого раба Малха, відтяв йому вухо. Хоч з допусту Божого і впав у трикратне відречення від Господа, проте справжнім покаянням і гірким риданням встав і виправився і сподобився першим зі всіх апостолів бачити Христа Господа після Воскресення Його, як же говорить про те Лука святий: "Справді встав Господь, і явився Симону". І святий Павло про те пише, кажучи: "Воскрес у третій день, за Писанням, і явився Кифі (тобто Петрові), тоді одинадцятьом". Побачив же Господа Петро святий — о, якої невимовної радости сповнився! І прийняв від Нього милостиве прощення свого гріха. Тоді те трикратне відречення віддав добре трикратним відкликом любові до Господа, кажучи: "Так, Господи, Ти знаєш, Ти все знаєш, як я Тебе люблю". І поставив його Господь пастирем овець словесних і ключником Небесного Царства.

Після Вознесення Господа нашого Ісуса Христа святий Петро, як верховний апостол, був першим учителем Слова Божого і проповідником, за одну годину до трьох тисяч душ Словом Божим здобував для Христової Церкви. Ще й чудотворцем був винятковим. Входячи в церкву зі святим Йоаном на молитву, побачив мужа одного, кривого з лона матері своєї, що при красних церковних дверях лежав. Взяв його за праву руку, підняв, кажучи: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа Назорея, встань і ходи". І зразу кривому утвердилися стопи й суглоби, і скочив на ноги, і ходив. Увійшов з ними до цекви, ходив, і скакав, і хвалив Бога. Тим чудом ще ж і проповіддю слова приєдналося до Христової віри мужів десь п'ять тисяч. Ананію Єрусалимця і жінку його Сапфіру за святотатство й обман Святого Духа Петро святий умертвив словом. У Лідді чоловіка на ім'я Еней, який вісім років на ложі в розслабленні лежав, зробив здоровим, сказавши: "Зцілює тебе Ісус Христос". В Іопії померлу дівчину Тавіту воскресив. Не лише руки його були чудотворні і слово сильне, а й сама тінь його була цілющою. Куди він хотів іти, виносили туди люди недужих своїх і клали з постіллю і на ліжках, щоб, коли Петро йтиме, принаймні тінь його впала на кожного з них. А коли цар Ірод поклав руки, щоб скривдити церкву вірних у Єрусалимі, й убив Якова, брата Йоанового, мечем, взяв святого Петра й посадив до темниці, зв'язавши двома путами залізними. Ангел Господній вночі звільнив його з пут і вивів з темниці.

Цей верховний апостол перший відкрив двері віри язичникам, охрестивши в Кесарії Корнилія-сотника, римлянина. Перед тим бачив пелену, з неба спущену, з чотириногими та гадами. І голос був, що велів Петрові зарізати їх і їсти, і що Бог очистив, того не називати нечистим, що було знаменням навернення до Христа язичників. Симона-волхва, самаритянина, який лицемірно прийняв святе хрещення і сріблом хотів купити дар Духа Святого, викрив, кажучи: "Срібло твоє хай буде тобі на погибель, бо серце твоє не є праведним перед Богом. І бачу, що ти в жовчі гіркій перебуваєш і в путах неправди". Ті й більші діяння святого Петра розлогішим словом описано в євангельських книгах і в книзі Діянь святих апостолів, які завжди можна слухати, коли їх читають у церкві. Тому нема потреби все детально тут збирати, усі добре те знають, і хай не продовжується слово. А про ті його подвиги і труди у благовісті Христовій, що були пізніше, мало кому відомо, про них святий Симеон Метафраст розповідає так.

Житіє, і подвиги, і страждання святого славного і всехвального верховного апостола Петра

З Єрусалиму святий Петро прийшов до Кесарії Стратонійської. І з тих пресвітерів, що йшли за ним, єпископа там поставив, потім прийшов до Сидону, де багатьох зцілив і єпископа поставив. Прийшов до Вириту і там єпископа поставив. Прийшов у Вивли, звідти — у Трипіль, де в Марсона, одного мужа розумного, перебував і поставив його єпископом тим вірним, що в Триполі Фінікійському були. Звідти перейшов до Ортосії, тоді до Антарди, тоді на острів, що називається Арадос, звідти пішов до Валанеї, звідти — до Паїту. Тоді — у Лаодикію, де багатьох хворих зцілив і духів нечистих з людей виганяв, зібрав Церкву вірних і єпископа їм поставив. Прийшов до Антіохії, граду сирійського, де Симон-волхв ховався від воїнів, посланих від царя (римського Клавдія), аби взяти його. І втікав той від лиця Петрового в гради юдейські. Петро ж, Господній апостол, в Антіохії багатьох зцілив, і єдиного Бога у трьох особах щасливо проповідував, і єпископів поставив: Маркіяна — Сиракузам у Сицилії, Панкратія ж — для Тавромена. Прийшов у Тиянін Кападокійський, звідти до Анкири Галатійської. У ній же мерця молитвою воскресив, і багатьох огласив, й охрестив, і влаштував Церкву, і поставив єпископа. Прийшов до Синопу, понтійського граду. Звідти — в Амасію, що в середині землі Понтійської. Тоді пішов до Гангра Пафлагонійського. Тоді до Клавдополя Оноріядського. Тоді в Никомидію Витинську. Звідти — в Нікею. Звідти вирушив до Єрусалиму задля празника Пасхи. Тоді прийшов до Писинуїт, звідти в Кападокію і Сирію і знову вернувся до Антіохії. З Антіохії прийшов до Єрусалиму. Коли там перебував, відвідав його святий апостол Павло, за три роки після свого навернення до Христа, як же сам у Посланні до галатів говорить: "Через три роки увійшов я до Єрусалиму побачити Петра, і пробув у нього днів п'ятнадцять". У ті дні, коли законоположення церковні встановилися, блаженний Павло пішов на діло, на яке був покликаний. Великий Петро знову повернувся до Антіохії, де поставив єпископом Євводія. Прийшов у Синад, град фригійський. Звідти пішов до Никомидії і там Прохора поставив єпископом (проте Прохор і після прийняття єпископства пішов за святим Йоаном Богословом). Із Никомидії Петро святий прийшов до Іліона, града елеспонтського, де Корнилія-сотника поставив єпископом, і повернувся у Єрусалим. Явився ж йому Господь у видінні, кажучи: "Встань, Петре, іди на захід, треба, щоб твоїми світилами Захід просвітився. І Я буду з тобою". Тим часом Симона-волхва взяли воїни, які його шукали, як же раніше ми казали, і в Рим привели, аби прийняв відплату за ділами своїми. Він же там чарівницькою хитрістю уми багатьох потьмарив і звабив і не лише кари не прийняв, а багато хто вважав його богом. Сатанинський той предтеча настільки здивував чарами римлян і самого цісаря Клавдія, що пам'ятник йому зробили і між двома мостами на Тивері поставили, написавши: "Симонові, богу святому". Про те Юстин та Іриней просторіше пишуть. Ми ж (говорить Симеон Метафраст) вернімося до попереднього слова.

Великий Петро про явлення Господнє у видінні братам сповістив, поцілував їх і знову пішов до Антіохії, відвідуючи церкви, де й Павла святого зустрів. Відтак поставив Урвана єпископом Тарсу, Єпафродита — адріятській Ликії, Фигела — Ефесу, про якого кажуть, що відійшов з путі праведної і до Симона приєднався. І Апелія, брата Полікарпа, — Смирні. Прийшов до Македонії і філіпійцям поставив єпископом Олімпа, тесалонікійцям — Ясона, коринтянам — Силу, якого зустрів у великого Павла. У Патрії ж поставив Іродіона і відплив до Сицилії. Прийшовши в Тауроменію, перебував мало часу в Пликартія, ученого мужа. Тоді, одного Максима огласивши, й охрестивши, і єпископом поставивши, прийшов до Риму. І там у всі дні в соборах і домах єдиного Бога, Отця Всемогутнього, і єдиного Господа Ісуса, Сина Божого, Бога істинного від Бога істинного, і єдиного Духа Святого, Господа животворного, проповідував, прилучив багатьох до Христової віри і хрещенням святим від ідольської зваби визволив. Це бачачи, Симон-волхв не захотів мовчати і своєї злости на нього приховувати: за сором собі мав проповідь апостолову, яка перемагала його славу. І почав чинити явні перепони істинному ученню своїми брехливими словами та ділами: посеред града безсоромно заперечував святому Петрові, робив перед людьми якісь примари та привиди, що йшли перед ним і за ним, називаючи їх померлими духами. Показував воскреслих із мертвих, що йому, як богові, кланялися, кривим давав рівно ходити і скакати — це ж все примарно, а не насправді, подібно до того Протея з байок, що в різні образи змінювався. Часом являвся з двома обличчями, тоді помалу перетворювався на козу, і на змія, і на птаха, не перестаючи зваблювати безумців. Коли ж великий Господній апостол тільки здалеку поглянув на його діла — зразу його примари зникали.

Про суперечку святого апостола Петра із Симоном-волхвом ще, окрім Метафраста, сказано в Пролозі і у Великій Мінеї таке. Коли Петро святий прийшов до Риму і довідався, що Симон називає себе Христом і чинить перед людьми багато чуд, розпалився ревністю, прийшов до дому Симонового і побачив, що багато людей стоїть біля його воріт, які й не дали йому зайти всередину, кажучи: "Не волхв він, а бог сильний. І поставив він сторожа біля воріт своїх, що знає помисли людські". Те мовивши, показали апостолові пса чорного, що біля воріт лежав, кажучи: "Ось пес, що умертвляє всіх, які про Симона неправду думають". Сказав же Петро святий: "Я правду про нього думаю: від біса є Симон". Підійшов до пса, сказав: "Іди й скажи Симонові: Петро, апостол Христовий, увійти до тебе хоче". І пішов пес, людським голосом сказав Симонові наказане йому від Петра. І всі бачили й чули пса, що людським голосом говорив, і вжахнулися. Симон же також того пса послав, кажучи: "Хай увійде сюди Петро". І увійшов Петро. Почав Симон робити примари перед людьми при Петрові. АПОСТОЛ же святий силою Христовою більші чуда показав. Які ж чуда? Одне з багатьох велике чудо згадує давній історіограф церковний Єгисіпос-грек, який жив близько від апостолів. Була в Римі вдова одна благородна з роду царського, син її помер у молодих літах, і плакала за ним мати невтішно. Ті, що втішали її, згадали про мужів, які в Римі з'явилися, — про Петра і Симона-волхва, що мертвих воскрешають. І зразу одні Петра, инші ж Симона прикликали до померлого. Зібралися ж і люди поважні, і з народу багато, щоб відпроваджувати померлого до гробу. І сказав Петро святий Симонові-волхву про силу свою, бо той пишався перед усім людом: "Хто з нас воскресить цього померлого, того учення істинне — хай усі повірять". І погодився люд зі словом Петровим. Симон же, уповаючи на чарівницьку свою хитрість, сказав до людей: "Якщо я воскрешу мертвого, чи уб'єте Петра?" Люди ж возвали, кажучи: "Живого спалимо перед очима твоїми". Підійшов Симон до ложа померлого, почав робити свої чари і дією бісівською собі помагав: зробив так, що мертвий порухав головою своєю. І зразу люди почали кричати, що живий юнак, воскрес померлий. Петра ж хотіли схопити на спалення. Апостол же зробив рукою знак, просячи, аби затихли. Коли люди затихли, сказав: "Якщо живий юнак, хай встане, і хай говорить, і нехай ходить, а доки того не побачите, знайте напевно, що Симон зваблює вас своїми примарами та привидами". Симон же довго навколо ложа ходив, бісівську силу прикликав — нічого не міг досягти. І сповнився сорому — хотів утікати. Але люди затримали його. А святий Петро, досвідчений у такому ділі, який і Тавіту мертву воскресив, й инших багато преславних чуд сподіяв, стоячи здалеку, підняв руки свої до неба, очі вгору возвів і молився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Ти звелів нам, кажучи: "Іменем Моїм мертвих воскрешайте". Прошу тому Тебе: оживи юнака цього мертвого, аби пізнали люди ці, що Ти Бог істинний. І нема иншого, окрім Тебе, що живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь". Так помолившись, звернувся до мертвого, кажучи: "Хлопче, встань, воскрешає тебе і зцілює Господь мій Ісус Христос". І зразу мертвий розплющив очі свої, встав, почав говорити і ходити. До цієї Єгипової розповіді Маркел Римлянин, який спочатку того Симона-волхва учнем був, тоді від святого Петра вірою і хрещенням святим просвітився, у посланні своєму до святих мучеників Нереона й Архилея про ту ж подію додає й таке, що воскреслий юнак припав до ніг Петрових і взивав: "Я бачив Господа Ісуса, який наказував ангелам, щоб задля твоєї молитви повернули мене вдові, матері моїй". Тоді всі люди почали взивати, кажучи: "Єдиний є Бог, той, що Його проповідує Петро!" А Симон-волхв чарами своїми зробив собі псячу голову і втік, проте люди схопили його й хотіли одні камінням побити, инші ж спалити. Але Петро святий заборонив їм, кажучи: "Господь наш і учитель не велів віддавати злом за зло. Відпустіть його, хай іде, куди хоче. Досить йому сорому та ганьби і пізнання немочі своєї, що чари його нічого не можуть". Відпустили Симона, прийшов до мене (говорить Маркел), думаючи, що я не знаю про те чудесне діло, поставив біля дверей моїх пса великого, ланцюгом залізним прив'язаного, і сказав мені: "Подивлюся, чи прийде до тебе Петро, як же звик приходити". Через годину прийшов до дверей Петро святий і, відв'язавши пса, сказав йому: "Іди скажи Симонові-волхву, аби перестав бісівською дією зваблювати людей, за яких Христос пролив кров свою". Пішов пес, людським голосом промовив до Симона, розповідаючи про наказане йому від апостола. "Те я, — говорить Маркел — чув і бачив, вийшов швидко назустріч Петрові і прийняв його з шаною в домі моєму, а Симона-волхва разом з псом вигнав геть. Пес же, який нікому не шкодив, кинувся на самого Симона і, схопивши його зубами, кинув на землю. А Петро, що через вікно на те дивився, Ім'ям Христовим звелів псові, аби не шкодив тіла Симонового. І не шкодив тому пес тіла, одяг на ньому весь пошматував, але ні одної частини тіла не було закривавленої. Люди ж, те бачивши, кричали на Симона, докоряючи йому і насміхаючись з нього, і разом із тим псом вигнали його з града. Через такий свій сором і встид Симон цілий рік не з'являвся в Римі. Аж поки пізніше перед Нероном (який після Клавдія настав), злим царем, від злих був похвалений злісний. І шукав його Нерон, полюбив його дуже і зробив собі другом. Доти Маркел.

У Пролозі і у Великій Четьї ще ж і те про Симона сказано, що казав себе стратити, обіцяючи воскреснути на третій день. І поставив під меч замість себе вівцю, зробивши її привидом людини, і стратили вівцю замість нього. Петро ж святий відігнав бісівську примару від страченої вівці, викрив Симона в брехливому його ділі — і видно було всім, що не Симон, а вівця на голову скарана. Про кінцеву перемогу святого Петра над тим волхвом і про загибель волхва всі одноголосно пишуть так. Не міг Симон-волхв перевершити апостола Петра ні в чому ані не міг винести більше сорому і встиду свого — обіцяв вознестися на небо. Зібрав тому всю бісівську силу, що служила йому, прийшов посеред града Риму і зійшов на якусь високу споруду, голову мав увінчану лавром. Почав спершу з гнівом з висоти тої до людей промовляти так: "Тому що аж дотепер у безумстві перебували, о римляни, покинули мене й пішли за Петром, тому і я вас покидаю, і міста цього більше захищати не буду, але звелю ангелам моїм — побачите — аби взяли мене на руки свої і вознесли до отця мого на небо. Звідти ж великі кари на вас зішлю, бо не слухаєте слів моїх ані не вірите ділам моїм". Так сказавши, волхв плеснув руками і простягнувся в повітрі, почав літати і на висоту підійматися — носили ж його біси. Люди ж дуже здивувалися, один одному казали: "Боже діло це, щоб з тілом у повітрі літати". Великий же апостол Петро почав, щоб усі чули, молитися до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Боже мій, викрий звабу волхва цього, аби не зваблював людей, які вірять у Тебе". І знову возвав, кажучи: "Вам, о дияволи, ім'ям Бога мого наказую, щоб не носили ви його більше, але залишили там, де нині він є, — у повітрі". І зразу біси, словом апостольським отримавши заборону, відбігли від Симона в повітрі — і летів окаянний волхв додолу, як колись скинений з неба диявол. І впав, розбився всім тілом. Люди ж, те бачивши, взивали довгий час, кажучи: "Великий Бог, якого Петро проповідує. Справді нема иншого, окрім того істинного Бога". Волхв же, впавши, хоч і дуже побився, проте ще живий був, Божим влаштуванням, аби пізнав бісівську і свою неміч та окаянство і сповнився сорому, щоб зрозумів силу всесильного Бога. І лежав розбитий на землі, лютий біль усім тілом терплячи, і весь люд з нього підсміхався. Зранку ж погано викинув нечисту свою душу — передав її в руки бісам, аби віднесли її в пекло до сатани, батька їхнього. А Петро святий після падіння Симонового став на високому місці, дав рукою знак людям, щоб затихли, і почав учити їх пізнання істиннного Бога, і достатнє слово до них розгорнув — більшість із них наставив на християнську віру.

Довідався ж Нерон-цар про таку ганебну смерть свого друга, розгнівався на Петра сильно і хотів його вбити. Однак та царська лють і гнів не зразу на святому апостолі скропилася, розповідає Метафраст святий, а через декілька літ. Пише, що після смерти Симона Петро святой недовго в Римі був, багатьох же хрещенням святим просвітив, і Церкву утвердив, і Ліна єпископа поставив — і пішов у Тарракину, де Єпафродита (не того, що перший) поставив єпископом, прийшов у Сирмію, град іспанський, у ньому ж Єпанета єпископом поставив, пішов у Картагену, град африканський, там Крискента освятив на єпископа, пішов до Єгипту, у якому ж у семиворітному граді, що Тиви називається, — Руфа, в Олександрії ж — Марка-євангелиста єпископами дав. Знову в Єрусалимі був після одкровення про Успення Пречистої Діви Марії Богородиці і знову до Єгипту повернувся. Пройшов же Африку, прийшов до Риму, звідти в Медіолан, і у Фотикін, у них же поставив єпископів і пресвітерів, пішов до Британії, де ж довгий час прожив і багатьох людей до віри Христової привів. Бачив явленого йому ангела, який казав: "Петре, зближається час твого відходу з життя цього. Належить тому тобі йти до Риму, де ж хресну смерть приймеш і винагороду справедливу від Христа Господа". Петро ж за це Богові подякував, ще декілька днів затримався у Британії, утверджуючи Церкву і ставлячи єпископів, пресвітерів і дияконів.

У дванадцятий рік царювання Нерона знову в Рим прийшов і Климента на допомогу церковному правлінню єпископом поставив. Той відмовлявся і не хотів такого ярма, проте, словами апостоловими переконаний, Климент, як же добрий під'яремник, схилив шию свою під ярмо Христове і разом з учителем своїм і з иншими священними мужами тягнув колісницю Божого Слова. І багато в Римі благородних і пресвітлих мужів і жінок із сенаторського чину вірою і хрещенням святим просвітлювалися.

Було ж у царя Нерона дві жінки прекрасні, їх же він понад усіх инших наложниць своїх любив. Вони прийняли святу віру, утвердили собі цнотливе життя й не хотіли царевому хтивому бажанню скорятися. Він же, найбезсоромніший похітник і неситий нечистодій, розгнівався на всіх вірних Церкви, а найбільше на апостола, що був винен у наверненні тих жінок до Христа і цнотливого їхньому житті. (Згадав при тому і про смерть свого прихильного друга — Симона-волхва.) І шукав Петра, щоб убити. Тут вищезгаданий історіограф церковний Єгисипос пише, що, коли Петра святого шукали, щоб убити, просили його вірні, аби ховався і йшов з Риму задля користи багатьох. Петро ж ніяк цього зробити не хотів, але більше бажав за Христа страждати й померти. А народ вірних, плачучи, просив апостола, аби беріг життя своє, вельми потрібне Церкві святій, що серед невірних хвилями бід збурена. Схилили Петра святого сльозами всього словесного Христового стада — обіцяв вийти з града і сховатися. Наступної ночі зробив соборну молитву і, зі всіма попрощавшись, пішов сам-один. Коли був біля воріт градських, побачив, що назустріч йому йде в град Христос Господь, і поклонився йому Петро, кажучи: "Господи, куди йдеш?" Відповів йому Господь: "Іду в Рим знову розіп'ястися". Те мовивши, Господь невидимим став. Петро ж, дивуючись, пізнав те, що Христос страждає у рабах своїх, як у власному тілі, хоче і в його тілі постраждати в Римі. Повернувся назад знову до Церкви, і взяли воїни його на смерть. Метафраст же святий розповідає, що не одного Петра святого ув'язнили, але багато вірних, серед них же і Климента, й Іродіона, й Олімпа взяли. Їх усіх кат засудив на страту мечем, Петра ж святого на розп'яття. Взявши ж усіх, воїни вивели їх на місце смертне. Климента, як родича царського, пожаліли й відпустили, Іродіона ж і Олімпа, які з Петром до Риму прийшли, мечем убили. А з ними разом і багато вірних потяли. Петро ж святий просив розпиначів своїх, аби не просто, а стрімголов його розіп'яли, почитаючи в тому Господа свого, який на хресті волею розіп'явся, — щоб не бути в розп'ятті подібним до Нього, але щоб під ноги Його схилити голову свою. Так помер великий Господній апостол Петро святий, хресною смертю прославив Бога, від цвяхів у руках і ногах терпів великий біль, непорочну свою душу в руки Божі передав місяця червня у 29-ий день. Святий же Климент, учень Петровий, випросив тіло апостолове, зняв його з хреста і, спорядивши, скликав вірних, що залишилися, і святителів і поховав чесно. Також і тіла святих Іродіона й Олімпа, які постраждали з ним, й инших вірних чесному похованню передали, славлячи Христа Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У Метафрастовій розповіді про святого апостола Петра згадано двох Єпафродитів: один був в андріянській Ликії єпископом поставлений, другий — у Таракині. Першого Єпафродита святого пам'ять між сімдесятьма апостолами. А другого святого Єпафродита пам'ять у Мартиролозі римському 22-го березня.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!