Духовна грамота святого Дмитра, митрополита Ростовського

ДУХОВНА ГРАМОТА СВЯТОГО ДМИТРА,
митрополита Ростовського, нового чудотворця, що її він перед своєю кончиною власною рукою написав

Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь

Ось я, смиренний архиєрей Дмитро, митрополит Ростовський і Ярославський, слухаючи голосу Господа мого, що в святім Євангелії мовить: «Пильнуйте, отже, і ви, бо не знає­те, коли прийде пан дому, — ввечері чи опівночі, чи як запіє півень, а чи уранці, — щоб, коли повернеться несподівано, не застав вас уві сні» (Мр. 13, 35—36), — того голосу Господнього слухаючи й боячись, та ще й будучи опанований недугою й з дня на день знемагаючи тілом і повсякчас очікуючи цієї Господом провіщеної раптової години смертної, і за силою моєю готую­чись відійти з цього життя, вирішую цією духовною грамотою моєю повідомити кожного, хто захотів би після моєї кончини віднайти моє келійне майно, щоби не трудитися йому намар­но та не вивідувати даремно в тих, що служили мені Бога заради: нехай знає, що собі скарбу й багатства ще від юности моєї не збирав (мовлю це не з марнославства, а щоби стало відомо тому, хто шукатиме мого майна по моїй смерти) відко­ли прийняв святий чернечий образ і постриг у Київському Кирилівському монастирі вісімнадцятого літа від мого народ­ження і обіцяв Богові вбозтво добровільне. Отож, відтоді й до часу наближення мого до гробу не накопичував я статків ко­ристолюбних, окрім святих книг, не збирав срібла й золота, не мав потреби в зайвій одежі, ані в жодних речах, за винят­ком найнеобхіднішого, а лише намагався дотримати, наскіль­ки це було можливим, безкорисливість і вбогість монашу ду­хом і ділом, не дбав за себе, а покладався на Промисел Божий, який ніколи не полишав мене. А пожертви, що їх приймали мої руки від благодійників, використав на свої та монастирські потреби, допоки був ігуменом та архимандритом, рівно ж за теперішнього архимандритства не громадив келійних (які й не були великими) прибутків, а тратив їх то на власні потреби, то на потреби нужденних, як Бог повелів був.

Отож, ніхто нехай не трудиться по смерті моїй, вивідуючи а чи дошукуючись якось мого келійного заощадження, бо ні на поргебення, ні на поминальну тризну не залишаю я нічого, аби вбозтво монаше найбільше в час кончини відкрилося Богові. Вірую-бо, що приємніше Йому буде, коли навіть єдина цата* не зостанеться по мені, аніж коли б щедре заощадження роздавати вбогим.

Якщо ж мене, такого нужденного, ніхто не захоче похова­ти, як то воно звично, то молю тих, які про свою смерть пам'ятають, нехай віднесуть моє грішне тіло до дому вбогих і там нехай поміж трупів покинуть його.

Коли ж воля владичних звелить поховати мене, померло­го, за звичаєм, то благаю Христолюбних погребальників, аби захоронили мене в монастирі святого Якова, єпископа Рос­товського, в куті храму, де я позначив місце для себе, про це чолом б'ю.

Того, хто зволить безкорисливо пом'янути душу мою в моліннях своїх Бога заради, нехай самого згадають у Царстві Небесному. Того ж, хто потребував би за поминання винаго­роди, благаю, хай не поминає мене, вбогого, бо ж нічого я на помин не залишив. А Бог нехай буде до всіх милосердним, та й до мене, грішного, навіки. Амінь.

Ось цей завіт — це моя духовна грамота, ось це — про майно моє звідомлення. Якщо ж хтось, не ймучи йому віри, почне допитливо шукати по мені золота й срібла, то навіть коли багацько докладе труду, все одно не здобуде нічого, і Бог йому суддя.

Написано в богоспасенному граді Ростові, в архиєрейських палатах 1707 року, в квітні, дня 4.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Лік духовний" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!