Загальні поради тим, що посвятили себе Господеві і осягненню свого спасіння Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Святий Єфрем Сирійський
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
3. Загальні поради тим, що посвятили себе Господеві і осягненню свого спасіння [1]
   

ПОДВИЖНИЦЬКІ НАСТАНОВИ СВЯТОГО ЄФРЕМА СИРІЙСЬКОГО

1. Усі, що посвятили себе Богові й завжди стараються віддати тіла свої як жертву живу, святу, приємну Богові (Рим. 12:1), повинні, згідно зі Священними обітницями Євангелія та інших Святих Писань, вірити, що завдяки всіляким добрим ділам та вправлянням у чесноті вони благодаттю Христовою і силою Божою можуть цілковито визволитися й очиститися від пристрастей безчестя, що вирують у душі й тілі. Неможливе для нас - можливе для Бога. До того ж, гріховні пристрасті не були властиві людині, вони пізніше проникли до душі й тіла - через гріхопадіння первозданних.

2. Ми, віруючі, прийняли у святому Хрищенні запоруку благодаті як талант, щоб збільшити його у багато разів і примножити заповіданий нам спадок. Божественний Дух-Утішитель, що зійшов на Апостолів, а через них - на єдину істинну Церкву Божу, з часу Хрищення перебуває в кожному, хто приступив до Бога з чистою вірою; і кожний отримує цей наділ, щоб примножити, обробити і збільшити його, як сказано в Євангелії.

3. Як народжене в цьому світі немовля не лишається назавжди дитиною, але за законом природи щодня росте, доки не досягне зрілого віку, так і народжений з висоти - з води і Духа - не повинен залишатися в духовному дитинстві. Він - постійним подвигом, трудом і багатьма терпіннями - мусить перемагати духовного ворога і зростати до повноти духовного віку, або до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа, як вчить Апостол (Еф. 4:13).

4. Тілесно народжене немовля доходить зрілого віку за законом природи. Так визначено Провидінням Божим, щоб тілесне зростання відбувалося не з власної волі, а за законом природи. В духовному народженні Бог установив інакше: віддав на свобідну волю людини труд, подвиг, терпіння, тверде прямування (до цієї мети - духовного зростання). Намагайтеся, - каже Господь, - ввійти через тісні ворота (Лк. 13:24); докладайте зусилля, бо mit що вживають силу, силоміць беруть Царство Небесне (Мт. 11:12). І ще: Вашим стражданням ви спасете душі ваші (Лк. 21:19). Так призначено благодаттю Божою, щоб кожен, за власним вибором і з власної волі, трудом і подвигом досягав духовного зростання.

5. Наскільки хто тілесно і духовно подвизається, отримуючи при тому насолоду від добрих діл, настільки й причаститься він Святого Духа в духовному зростанні, в оновленні ума. Благодать даватиме йому сили для спасіння, а віра, любов і подвиг свобідної волі піднесуть його до досконалости, щоби як з поміччю благодаті, так і власними зусиллями успадкував він вічне життя. Не лише Божою силою і благодаттю, без власних діянь і старань, стає людина досконалою; і не цілковито власними силами і міццю, без співдіяння і помочі Духа, доростає вона до досконалої волі Божої і чистоти. Бо коли Господь та не будує дому, - дарма працюють його будівничі (Пс. 126:1).

6. Що таке досконала воля Божа, яку Апостол (Рим. 12:2) радить осягати кожному? - Очищення й освячення серця причастям Духа Святого, що, поза сумнівами, відбувається в душі, яка з вірою і любов'ю цілковито віддає себе Богові. Господь сказав: Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога (Мт. 5:8). Тих же, що бажають осягнути таке блаженство, Господь закликає досконало очиститися від гріха, тобто рішуче визволитися від ганебних пристрастей і дбайливо плекати в собі найвищу чесноту. На це вказує Пророк, коли під час молитви просить: Серце чисте створи в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму (Пс. 50:12). І ще, на запитання: Хто на гору Господню зійде і хто буде стояти на Його святому місці? - дає таку відповідь: Той, чиї безвинні руки й чисте серце (Пс. 23:3-4). Тим Дух показав, що ми повинні своєю власною поведінкою повністю відкинути від себе гріх, який чинимо ділом, словом, думкою, і стреміти до досконалої чистоти духа, надіючись осягнути її благодаттю Святого Духа. Ось і Апостол, заповідаючи, якими мають бути душі, що зреклися тілесного подружжя та світських уз і бажають перебувати в невинності, говорив: Жінка незаміжня і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом (1 Κορ. 7:34). Тим він доводить, що душа, наречена Христова, бажаючи поєднатися з чистим небесним Царем, мусить бути вільною від гріховности як у ділах, так і в думках, як від явних, так і від потаємних пристрастей, бо, як сказав святий Йоан Богослов: Кожен, хто має на Нього цю надію, себе очищує, так само, як і Він чистий (1 Йоан 3:3).

7. Не лише від явних гріхів - блуду, крадежу, черевоугодництва, наклепництва, пустомовства, галасування, сміху, захланности - мусить очиститися душа, що зреклася світу і забажала єднання й спілкування з нетлінним Женихом. Особливо їй треба дбати про чистоту, берегти себе від надзвичайно сильних душевних пристрастей і потаємних гріхів, тобто від похоті, марнославства, людиноугодництва, лицемірства, властолюбства, лестощів, злих звичок, ненависти, невір'я, заздрощів, звеличення, ревнощів, самодогоджання, самолюбства, чванливости та подібних до них невидимих ганебних пристрастей (Рим 1:26). Святе Писання вважає потаємні душевні гріхи подібними до явних, тому що всі вони - паростки одного кореня. Пророк, наприклад, декого викриває: Та ж ви у серці творите беззаконня (Пс. 57:3). А молиться так: Від провин таємних очисти мене (Пс. 18:13). Отже, наскільки стараємося берегти людину зовнішню, тобто тіло своє як храм Божий, від гріхів явних, настільки ж охороняймо людину внутрішню, тобто душу, від будь-якого лукавого помислу, бо сказано: Понад усе пильнуй своє серце; бо з нього б'ють джерела життя (Прип. 4:23).

8. Ми очистимо своє серце, якщо завжди будемо протистояти і чинити опір лукавим помислам - пустомовству, ненависті, чванливості, лестощам, похоті, суперництву, жадобі влади та іншим. З усією суворістю повинні ми випробовувати самих себе й оберігати свій ум від союзу та згоди з потаємними душевними пристрастями, натомість спонукувати себе до всіляких добрих починань, труду й подвигу, щоб чинити перепони своєму ворогові. Якщо так робитимемо, то Господь, побачивши наш подвиг і з любові до нас, силою Духа неодмінно зцілить нас від таємних пристрастей і відімстить духовним ворогам нашим.

9. Святий Павло вчить нас, до якого духовного рівня ми повинні піднестися: Ви мусите дбати про те, щоб появити досконалою кожну людину в Христі (Кол. 1:28). А в чому полягає ця досконалість, - про те повідав у своєму молитовному побажанні ефесянам: Щоб дав вам (Бог) за багатством Своєї слави скріпитись у силі через Його Духа, на зростання внутрішньої людини, і щоб Христос вірою оселився у серцях ваших, і ви закорінені й утверджені в любові спромоглися... (Еф. 3:16-18). Вінець усього - любов; ще виразніше він сказав про це в іншому Посланні, де, перелічуючи різні щедроти Божі і самопожертви людські, щоразу додає, що всі вони - ніщо без любови. Потім зображує любов як таку, що нищить усі пристрасті (1 Кор. 13:1-8) Ось рівень досконалости. З цього випливає: той, хто сподобився названих дарів, але ще не звільнився (від пристрастей) силою досконалої і дієвої любови, - все ще перебуває в небезпеці, боротьбі й страсі.

10. Це показав Апостол для тих, що бажають вірно йти шляхом християнської досконалости, аби хтось, сподобившись деяких дарів, не подумав про себе, що й при неповній дії благодаті він вже досягнув її; щоб не гадав, начебто нічого більше вже не потребує, і не вдовольнився самими лише нижчими дарами, а тому й не досягнув належного рівня досконалости. Апостол, вказуючи мету досконалости, вчить, що кожен має визнати себе вбогим перед таким багатством любови, невпинно і неослабно подвизатися у добрих ділах, простувати духовною нивою, доки не добіжить до мети, як сказано: Біжіть так, щоб її осягнути (1 Кор. 9:24).

11. Так докладно розмірковую я про мету подвижництва для того, щоби в тому, хто забажав стати на цю дорогу, утвердити правдиву думку про те, на що саме ми надіємося і яка чекає на нас праця; щоб ті, які посвятили себе Богові, постійно пам'ятали, куди нас покликано і якого зобов'язані досягти ми рівня - усією силою своєю, якомога ревніше, - щоб самих себе і все, що маємо в цьому віці, завжди посвячувати на добро. Притім, однак, не припускати думки, начебто ми - щось; натомість вважати, що ми направду завжди є ніщо порівняно з неперевершеністю рівня досконалости нашого покликання і незбагненного багатства Христової любови. Біжімо витривало до багатства, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса (Євр. 12:1); забуваючи те, що позаду, і змагаючи до того, що попереду (Флп. 3:13).

12. Як же нам, брати, потрібно жити і ставитися один до одного? Якими трудами, яким потом і вправами осягнути згадану вище мету тим, що люблять істину?

Той, хто стремить до цієї мети, зрікшись світу і світських утіх, нехай віддасть свою душу братам. Так заповідав Спаситель, коли зазначив, що саме має полишити той, хто бажає йти слідом за Ним, а потім додав: та ще й свою душу (Лк. 14:26). Бо що означає: віддати свою душу, або зректися її? - Безумовно й цілковито віддати себе братству, а не діяти за власною волею, зовсім нічого не мати, крім однієї одежі, щоб, нічим не переймаючись, завжди радісно виконувати тільки те, що наказано. Той, хто зрікся своєї душі, нехай шанує всіх братів і насамперед настоятелів як панів і владик; якомога розсудливіше нехай служить їм, працюючи не задля ока, щоб подобатися людям, а як Христовий слуга, що з душі чинить волю Божу (Еф. 6:6). Віддавши себе Господеві, нехай прямує він цією вузькою й тісною дорогою (послуху) й радо нехай схиляється під цим благим ярмом Христовим з непохитною вірою, що воно готує йому велике спасіння.

13. Між собою брати повинні жити в простоті, чистоті, одностайності, мирі й сердечній щирості. Нехай ніхто не виноситься над іншим, не вважає себе кращим або вищим, натомість кожен учень Христовий нехай думає про себе як про найостаннішого з-посеред усіх людей, щоб любов'ю, простотою, без суперництва й марнославства, взаємно підкоряючись один одному, зі страхом Божим плекати у братстві союз миру так, щоб було воно одним тілом і одним духом во Христі Ісусі.

14. Кожен, хто бажає додержуватись таких правил, насамперед повинен з усіх сил дбати про священну любов і страх Божий у серці своєму. Тож мусить безнастанно просити їх для себе в молитві і часто, ліпше мовити, постійно пам'ятати про Господа свого та про небесну любов, щодня ревно плекати їх у собі з поміччю благодаті.

15. Після цього вже легко зможемо досягти любови до ближнього. Постав перше на першому місці, тоді й друге послідує за першим. Але якщо хтось не дбатиме про першу велику заповідь - любов до Бога, яка з поміччю благодаті постає в нас силою внутрішньої спонуки, чистого сумління і правильних думок про Господа, - а заходиться дбати про подібну до неї другу, то з того вийде одне тільки зовнішнє служіння братам, яке ніколи не доросте до чистої й правдивої любови. Бо підступи злоби, зауваживши, що людський ум - далекий від пам'яті про Бога, від любови й стремління до Нього, - збурюватимуть у ньому нарікання й скарги на братів, видаючи служіння їм складним і тяжким, або ж почнуть вихваляти людину, змушуючи її думати про себе як про благочестиву й достойну, зваблюючи думкою про її великі труди для загального добра. Коли людина не пам'ятає про Бога, не має страху Божого, тоді вона обов'язково шукає слави, домагається похвали від тих, кому служить. А коли ум і душа завжди думають про Бога і стремлять до Нього, тоді з любови до Господа людина все робить на прославу Господню і, збагачуючись чистими й богоугодними ділами любови до братів, досягає успіху в своїх трудах, що увінчуються вічною нагородою від Бога.

16. Вправлятися у доброчесності ми повинні на прославу Божу, а не заради нашої власної слави. Додержуватись заповідей є святим і чистим ділом лише тоді, коли пам'ятаємо про Господа, маємо страх Божий і любов до Бога. Такою настановою далеко проганяється від нас ворог, який завжди намагається осквернити зберігання заповідей, - і тоді їх легко і просто виконати. Адже любов Божа, що перебуває в нас, робить заповіді нетрудними і усуває будь-які перешкоди, щоб їх виконати. Ворог же докладає всіх зусиль, аби відволікти наш ум від пам'яті про Бога, від страху і любови до Нього різноманітними земними принадами, щоб потім під яким-небудь благовидним приводом відвернути й серце наше від блага істинного - любови до Бога -до уявних благ. І все, що б не робила людина доброго, лукавий старається очорнити й осквернити. Він домішує до виконання заповідей своє насіння марнославства, сумніву, нарікань або ще чогось подібного, щоб добро, котре чинимо, не було істинним добром, - яке буває лише тоді, коли смиренно-мудро й старанно робимо все для Бога. Ось чому нам потрібно чимало знань і думання, щоб розум наш міг розрізняти підступи й хитрощі ворога та відсікати від своїх діл усе гріховне. Адже й добре діло можна виконати абияк, недбало або з нечистими намірами, через що воно виявиться не благоугодним Богові. Однак ту ж таки справу можна зробити згідно з Божою волею, сумлінно, з усією відповідальністю - для Господа, - і вона буде угодною перед Ним.

17. Ті, що цілковито посвятили себе Богові, повинні дотримуватися всіх заповідей, оскільки мають на меті одне благочестя, а саме: вірою та ревним вправлянням у всіх чеснотах сподобитися Духа Святого і цілковито звільнитися від пристрастей. А це можливо лише тоді, коли серце очистить Дух, Який освячує душі вірних і благочестивих. Тому кожен нехай віддається доброму настільки, наскільки великою є його любов до Бога. І, нарешті, якщо хтось бажає безнастанно молитися, нехай постійно молиться (йдеться про затворників).

18. Отже, якщо хтось із братів бажає приступити до молитовного подвигу з любови до небесних благ, то треба дати йому таку можливість, - він гідний усілякої похвали перед людьми і перед Богом. Нехай брати одностайно, з радістю дозволять такому перебувати на молитві, щоби й самі вони одержали винагороду від Бога за наданий братові дозвіл і добру поміч; аби тільки той, хто зважився на це, відчував нестримну жагу перебувати з єдиним Господом, направду пробував у цьому подвигу безперестанного стремління до Господа і противився усім іншим помислам, щоб таким чином плоди його діла заради спільної для всіх науки ставали явними щоденно. Хто має любов до Господа, навіть коли б ще не був запалений Божественною любов'ю під час молитви, але якщо він подвизається й примушує волю до цього труду, беззастережно віддає себе небесній любові, старається осягнути істинну духовну молитву, - такому з радістю нехай дозволить решта братів перебувати на молитві і, ліпше мовити, нехай допомагають йому як помічники і признають за свої власні набутки успіхи брата в найдосконалішому. Нехай не відволікають його від цього, керуючись почуттями суперництва і ревнощів. Нехай не чинять перешкод початку прекрасного ревного подвигу і не переривають доброго стремління до Бога. І Господь, побачивши братню взаємну любов, здійснить усі прохання, задовольнить кожного за правдиве і добре ставлення один до одного.

19. Хто вступив до чину молільників, - прийняв на себе найвеличніше діло, тож і подвиг має взяти найбільший, тому що багато перешкод на шляху безнастанної молитви: сон, смуток, отяжіння тіла, кружляння помислів, нетерпеливість, розслаблення. А до того всього ще й полчища лукавих духів ведуть двобій з душею, яка ділами постійно лине до Бога, протидіють їй і чинять всілякі перешкоди, аби тільки вона не наблизилась до Нього. Тому треба постійно пильнувати, бути уважним і спостережливим до всього, що відбувається в тебе внутрі; у боротьбі, терпінні й плачу з усіх сил намагатися не допустити нічого, що заважало б молитві.

20. Якщо нашу молитву не прикрашатимуть смиренномудрість, любов, простота й доброта, то не буде нам з неї жодної користи - це буде лише сповид молитви. І справедливе це не тільки стосовно молитви, але будь-якого подвигу взагалі: чи то чистоти, чи посту, чи чувань, чи псалмоспівів, чи служіння або будь-якого іншого труду заради чеснот. Якщо не матимемо в собі плодів любови, миру, радости, лагідности, смирення, простоти, щирости, терпіння, доброзичливости тощо, то марними будуть усі наші труди й подвиги, бо ж саме заради цих плодів трудимося. Ті, що не матимуть цих плодів у день суду, стоятимуть там, де й нерозумні діви.

21. Нездатні цілковито посвятитися молитві повинні з вірою і страхом Божим служити братам у послусі. Коли вже стали на цей шлях служіння, мусять трудитися так, немовби заповідь Господню виконують, начебто духовне діло роблять; повинні бути уважними до цього труду як до діла Божого і служити з радістю, як раби Господні, не дозволяти злобі ворога осквернити їхнє добре діло черевоугодництвом або наріканнями, зарозумілістю або лінощами, недбальством. Натомість якомога старанніше повинні вони освячувати свій прекрасний послух благоговінням і любов'ю до Бога, щоб бути угодними перед Ним.

22. Оскільки всі брати, які живуть у спільноті, мають одну зазначену вище мету, то кожен мусить подвизатися з усіх своїх сил і вірити Богові, що, належно стараючись і вправляючись у чеснотах, досягне він досконалости християнського синівства. Простота, щирість, взаємна любов, радість і смиренномудрість у всьому нехай завжди будуть непорушною основою у братній спільноті, бо інакше -звеличуючись, вихваляючись або дорікаючи один одному, - трудитесь даремно. І той, хто постійно на молитві, - нехай не вивищується над тим, хто ще не здатний до такої молитви, щоб діло його могло бути добрим перед Богом і людьми. І той, хто посвятив себе служінню чи будь-якому іншому послуху, хай не нарікає за навіюванням злоби і хай не зводить наклепів на того, хто перебуває на молитві й постить, щоб і йому здобути в Бога благодать і щоб діло його стало вгодним перед Ним.

Будучи членами один одного, зобов'язані ми перебувати в мирі між собою. Як тілесні члени, керовані однією душею, без заздрощів прислуговують один одному, так і ми як члени один одного, ведені одним Духом і насичувані одним живим Словом істини, повинні заради загального спокою жити в згоді, любові, простоті, доброті та радості. -Коли зберігатимемо таку взаємну настанову простоти, тоді надмір тих, які вправляються у молитвах, надолужить нестачу серед тих, які несуть послух. І навпаки, надлишок трудів тих, які несуть послух, надолужить нестачу серед тих, які перебувають на молитві, щоб панувала, як сказав Апостол, рівність (2 Кор. 8:14). Аби тільки утвердились поміж братами простота, любов, смиренномудрість і не було між ними заздрощів. Тоді наскільки хто вірить, любить і трудиться, настільки, щоденно примножуючи діла милосердя, удостоїться Царства Небесного. Ось істинно ангельське життя! Саме це і означає: Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі, - коли без заздрощів єднаємося один з одним у простоті, любові, мирі та радості, коли успіх ближнього сприймаємо як свій власний набуток, а немочі, недосконалості й печалі інших - за власний збиток, як сказано: Майте на увазі користь не власну, а радше інших (Флп. 2:4). Так співстраждаючи один одному, а особливо сильні слабким, а здорові немічним, зможемо виконати закон Господній, про який сказав святий Павло: Носіте тягарі один одного і тим робом виконаєте закон Христа (Гал. 6:2).



[1] Зі Слова 110, скорочено, с. 508-565. Хоча Слово написане для ченців, але загалом воно стосується всіх (Прим. Теофана Затворника).

 

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Святий Єфрем Сирійський" ]

[ Купити книгу: "Святий Єфрем Сирійський" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!