Проповіді на Преображення Господнє Християнство. Православ'я. Католицтво. Проповіді.
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Проповіді на Преображення Господнє
   

Преображення Господа нашого Ісуса Христа

Одного разу Ісус Христос був зі своїми апостолами поблизу міста Кесарії Палестинської. В тому місті св. Петро від імені всіх апостолів визнав, що Ісус Христос — це Божий Син. Після цього Ісус сказав своїм учням, що незабаром багато терпітиме в Єрусалимі й помре. А згодом промовив: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт 16:24). Христові слова засмутили апостолів; перед їхньою уявою непевно й зовсім невесело вимальовувалася Христова та їхня власна майбутність. Щоб потішити їх і закріпити у вірності, Ісус Христос влив у їхні серця краплину того щастя, що чекає Його самого і його слуг , якщо витримають з Ним на хресній дорозі непохитно аж до кінця:

«По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея і один для Іллі.» Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: «Це — мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте». Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» Підвівши свої очі, вони не бачили нікого, крім самого Ісуса. Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих» (Мт 17:1—9).

Проповіді на Преображення Господнє

Христове преображення справило на Петра та інших апостолів надзвичайне враження. Видінням майбутнього щастя, що чекало їх біля воскресшого й прославленого Христа, вони були захоплені й піднесені духом; згодом вони навіть раділи, що можуть перетерпіти за Христа і його св. віру . В кінці всі вони, як Ісус, віддали за Боже Царство й спасіння людей свої життя.

Свято Христового преображення насамперед нагадує нам, що так, як Ісус та його апостоли, ми мусимо гідно, по-християнськи пройти свій життєвий шлях, який може бути тернистим і кривавим. А також те, що в час наших терпінь, коли ми можемо захитатися в своїй побожності й вірності Богові, наше страждання скоро скінчиться і ми ввійдемо до вічного щастя, яке буде для нас превеликою нагородою за нашу вірність Господеві в час терпіння та допоможе нам забути найприкріші переживання нашого земного життя.

Думка про небо — це осолодження гірких випробовувань щоденного життя й надія на велику нагороду . Пригадуймо собі цю правду й обітницю: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготував Бог тим, що його люблять» (І Кр 2:9). А думка про щастя, що безконечно перевищить все земне горе, додасть нам сили витримати під хрестом аж до кінця.

Пам’ять про небо й майбутню вічну радість повинна бути ясною зорею над життєвим шляхом кожної людини. З думкою про Божу справедливість і його безмежну любов до нас нам треба боротися доброю боротьбою, зберігаючи святу віру , що доведе нас до перемоги, волі й щастя як дочасного, так і вічного, яке здобувати треба долею і недолею, в час бою і миру , всюди і завжди.


Проповідь Владики Ігоря на празник Преображення ГНІХ

Всесвітліші та всечесні отці!

Достойні богомольці церкви!

Владика ІгорЗакликаю вас усіх до великої довіри Богу та до постійної щирої молитви, тому що вона вносить позитивну зміну в душу завдяки Божим дарам, що приходять до нас через неї. Нам подобаються особи, котрим Господь дарував зовнішню вроду... Ми любимо види Божих творів, нові гарні речі, певні кольори, високої якості меблі чи підібране пошиття одежі. Нам подобається певного кольору взуття та відповідний його фасон. З великою радістю та захопленням піднімаємо голови та любуємося зоряним небом, видом гір, лісів та лугів. Ми захоплюємося видом різноманітних речей, що виблискують та сяють своєю красою.

Ісус Христос прийшов у світ як маленьке убоге дитятко, подібно зростав, посідаючи певну зовнішню красу. А ось, прийшов час, коли він взявши із собою найближчих учнів, повів їх на високу гору і там перемінився. Для нас, людей, це дивна річ, тому що Бог свій чар й красу прикрив людським тілом. Його апостоли стали свідками неймовірного чуда, про котре розповідає євангеліст в міру можливості виразити це людською мовою та сприйняттям: «... обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт 17,2). Звичайно, що неможливо описати якось більше людською мовою, не існує слів, щоб влучно віддати Божу красу сяяння обличчя Спасителя і навіть, побіління його одежі, прирівняної до світла, а не до снігу. Як апостоли могли бути непошкодженими від сіяючого наче сонце обличчя? Незрозуміло. Як вони не попеклися, перебуваючи біля Спасителя, лице якого засяяло подібно сонцю? Старозавітний Мойсей бачив «велике диво»: кущ, що горів, але не згоряв. Коли наблизився до нього, почув слова Господні: «Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш - земля свята» (Вих 3,5). Учні Христа стали свідками надзвичайної зміни його зовнішнього вигляду, а до усього цього несподіваної з'яви пророків Мойсея та Іллі. Усе це впровадило апостолів у такий стан, що апостол Петро почуваючись так вигідно, захоплено й безпечно просив Ісуса, щоб залишитися тут на горі та подбати за Ісуса, Мойсея й Іллю, розташовуючи для них намети. А учням було затишно без наметів, перебуваючи у захоплені, вони не потребували більше нічого, бо до певної міри це був передсмак неба для землян. Голос Петра скерований в бік Ісуса та двох пророків, щоб подбати за них, не був основним голосом. Коли учень закінчував свою мову, дався чути інший голос з ясної хмари: «Це мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт 17,5). Говорив апостол Петро і разом дався чути голос Небесного Отця - різні голоси про різне говорили та свідчили. Петро говорив про трьох осіб, розташовуючи у певному порядку їхні імена, а Небесний Отець вказує тільки на свого Сина, звертаючи увагу на свою мову та на важність того, що він проголошує вдруге (пор. Мт 3,17), що Ісус Христос - Син Предвічного Отця, правдивий Бог, Друга Особа Божа. Ця мова (Отця) вельми налякала учнів, котрі попадали обличчям до землі й не піднімалися до цього часу, аж поки Христос не підійшов до них, доторкнувся й промовив, щоб не боялися й повставали із землі. Це лежання учнів на землі можна прирівняти до падіння людини в гріхи та перебування в них до цього часу, поки Господь не торкнеться її та не підніме з падіння у провину. Невідомо скільки часу пролежали апостоли на землі, часом людина довгі роки лежить у гріховному гною, ніби в якомусь затишку. А Бог не бажає людського лежання у гріхах, він хоче торкнутися людини та підняти її з гідного кари положення.

Спаситель своєю дією показав учням, що їхнє місце, яке вони собі резервували на горі, не визначається ними, але коли вони приймають слова Бога Отця, що впроваджують їх у дивний стан, то вони повинні слухати Ісуса Христа та виконувати його волю. Їхнє завдання у житті - бачити Господа Бога в усьому, слухати й виконувати його волю, не шукати когось або чогось іншого, а поборювати людські страхи та їхні пережитки, теж не звертати уваги на суд людей. А все це ми пізнаємо звідти, що підвівши свої очі, апостоли «не бачили нікого, крім самого Ісуса». Отже, не біжімо за вітром, не шукаймо марних речей, а стараймося в житті бачити Ісуса, жити з ним та у ньому. Дуже важливо у нашому житті, щоб осягнути вічну та безперервну насолоду спілкування з Ісусом Христом, Пресвятою Богородицею, з небесними силами та усіма святими в небі. Піднімімося вгору зі Спасителем «погляньмо на нього виблискуючого, як він засяяв, хоч і тоді він нам показав не повне сяяння майбутнього віку...» (св. Ів. Золот., «До Теодора упавшого» п.11). Борімося за небо - здобудемо його!

Дорогі брати та сестри! Господь бажає змінити нас, наше серце та нашу душу на краще. Існують певні особи, на жаль, віруючі чи ні, котрі нападають на наших священиків та єпископів. Називають їх огидними словами, виписуючи свої письма та вважаючи свої суди непомильними. Критикують нашу Церкву, відповідальних осіб, але дуже похваляють тих, хто не є у нашій Церкві, наприклад, священика Ковпака В., який перебуває під церковною карою і не є католицьким священиком. Так промовила свята Церква, це не мої слова. Дуже дивні особи, невідомо на що вони розраховують, називаючи католицького єпископа та священиків паскудними словами, а разом з тим видають себе за вірних виключеному з Католицької Церкви священикові. Це не віра в Бога, бо Господь навчає любити, а такі особи перебирають на себе обов'язки судді та насмілюються диявольськими ненависними словами ображати ближніх. Неможливо вірити таким, також і священикам, котрі б навіть чуда чинили, коли вони не слухаються вчення та проводу Святої Церкви (пор. Лк 10,16). Звертаюся до усіх вас, тих, хто дорожите своєю святою Католицькою Церквою, щоб трималися її вчення, гідного проводу встановленого Господом та зростали у любові до Бога й ближніх. Хай це велике свято Преображення ГНІХ внесе у нашу душу Господнє світло, щоб несучи його у собі ми здобули вічну нагороду в небі. Промовмо щиро молитву з автором святих псалмів: «Яви нам, Господи, світло лиця твого!» (Пс 4,7).

† Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський

храм Преображення у Львові, 19.08.2008

http://www.ugcc.lviv.ua/


Проповідь Владики на празник Переображення - 2006

Владика ІгорІсус Христос часто говорив про небесне Царство... Чому? Не для себе, - він Господь, котрий ніколи не може залишити цього Царства. Говорив це й навчав учнів, слухачів, всіх, хто приходив, щоб показати дорогу до цього справжнього Царства й захопити всіх, та пригадати, що ми покликані до життя тому, щоб здобути це щасливе Царство – небо. Одного разу він взяв своїх трьох учнів і пішов на гору. Очевидно, учні не знали чому Ісус взяв їх: двох рідних братів та Петра. Святий Іван Золотоустий навчає, що взяв тому цих трьох, що вони перевищували інших учнів: „Петро сильною любов’ю до Ісуса, Іван – особливою любов’ю Ісуса до нього, а Яків - відповіддю, котру він дав разом із своїм братом: можемо пити чашу” (св. І. Золотоустий, Бесіда 56 на Мт). Але учням було приємно й вони були заскочені, коли побачили переміненого Ісуса: „Обличчя засяяло немов сонце, а одежа побіліла, наче, світло”. Стали учасниками чогось неймовірного, немислимого. Попали у захоплення так, що на кілька слів спромігся тільки Петро, котрий - запропонував чомусь, поставити три намети – для Ісуса, Мойсея та Іллі. Захотів затримати учасників неба на землі, учасників вічного щастя на місці, де здобувається небо. Неможливо Бога огорнути наметом, бо він Цар неба і землі, що його не можна взагалі нічим огорнути... Теж, як зауважує св. Іван Золотоустий, що Петро зрівняв Творця із створінням, Бога з рабами (св. І. Золотоустий, там же). Цікаво б знати, що впровадило апостолів у захоплення: чудовий вид Ісуса Христа чи розмова поміж Господом і двома представниками Старого Заповіту?

Як можна було бачити сяюче лице Христа на рівні сонця або одежу, що побіліла як світло? Як краще можна було виразити цю переміну Ісуса, що саме на такі слова здобулися євангелісти? Що означали подібні вирази про переміну Христа? Це означало рівень очищення апостолів, їхній ступінь можливості прийняти й виразити те, що вони бачили й чого були учасниками... Євангеліст Лука пише про інший вигляд обличчя та про блискучість побілілої одежі (Лк 9,29). Він виразив всю історію трохи по-іншому і пише, що після Господньої переміни, коли Христос розмовляв з Мойсеєм та Іллею – апостоли заснули. ... Трудно вірити у це, щоб учні спали в той час, коли були учасниками переміни Ісуса та присутності двох великих пророків. Мабуть, апостоли захопилися усім цим так, що були ніби уві сні... Бо не розбудив їх голос з неба, а самі вони бачили цю славу і закінчення розмови, коли опам’яталися... Це ще не був кінець чудового побуту учнів з Ісусом на горі. Євангеліст Матій пише про ясну хмару, котра огорнула присутніх на горі, а в цей час роздався голос з неба: „Це Син мій улюблений; його слухайте!” І св. Матій пише, що учні впали на землю від почутого голосу. Злякалися. Не настрашилися переміни Ісуса Христа, його сяйва та блиску. Не перестрашилися дивної з’яви Мойсея та Іллі, а ось голос, що прозвучав із неба та вказував на щось добре й необхідне – поклав їх на землю. Голос, що закликав чинити добро й виконати просту річ: слухати Ісуса Христа, викликав страх й подив – учні попадали припавши обличчям до землі.

Коли Ісус христився у Йордані, тоді теж прозвучав голос з неба, але ніхто не припав обличчям до землі? Чому тут учні так вчинили? ”Причина тому: відлюдність і висота місця, глибока мовчанка, преображення зв’язане з страхом, надзвичайне світло й розпростерта хмара, - все це кинуло їх у сильний трепет” (св. Іван Золотоустий, там же). І хто їх виводить із цього стану: страху та нерозуміння? – Ніжний дотик Ісуса та його лагідний голос, немов тихесенький, лагідний вітерець: „Устаньте, не страхайтеся!” (Мт 17,7). Підвівшись вони вже нічого не бачили, все пройшло, - залишився Спаситель сам.

І людині не потрібно багато бачити та знати. Сьогоднішній світ дуже займається й цікавиться тим, щоб знати й дослідити багато й усе, а тим часом забуває про головне: слухати й пізнавати Христа, його науку й слідувати його дороговказові. Не закликає Всевишній до неможливих дій, щоб творити чудеса чи постити на хлібі і воді, але вказує нам на одну потрібну річ: „... його слухайте”. Вказує на одне - слухати Бога. Не важка це - заповідь, але чомусь люди не бажають з цим погодитися, багато-хто вважає, що Господь повинен слухати людських капризів та заряджень, а людина так часто помиляється, а до того така змінна, слабосильна й обмежена...

Пригадаймо, також, історію із Старого Заповіту, коли Господь приказав Мойсеєві йти на гору і той, покритий хмарою перебував на самоті з Богом сорок днів і сорок ночей (Вих 24,12-18). В місцях, де здається, що нічого не можливо робити, Всевишній довершує багато для людини і конкретно для цієї чи іншої особи. До кожної людини Господь промовляє в свій спосіб, на будь якому місці і в будь який час! Його ніхто й нічим не може обмежити місцем чи часом. Мабуть, до нас промовляв й не перестає говорити теж, багато разів у нашому житті. Ми свідомі, що Христос, улюблений Син Бога Отця і знаємо, що повинні слухати його науки та пропозицій освячуватися й спасатися. Але чи ми приймаємо ці слова у наше життя? Чи слухаємо голосу сумління, через котре Господь говорить до нас, особливо, коли чинимо зло, тобто, вибираємо гріх, а сумління противиться тому?! Творець бажає нас перемінити, щоб і ми засяяли, та стали як світло, але чи ми бажаємо це світло й сяйво пустити у наше притемнене сумління, наше життя? Бог не хоче силою нас змінювати й навертати. Він посилає лагідні проміння, щоб заохотити нас повірити йому, що він може довершити у нас багато добра. Дозволяймо нашому найкращому батькові діяти у нас. Скидаймо темну одежу підозрілого життя, а одягнімося у вбрання світла... Хто з нас не хотів би мати сяючого обличчя і виблискуючої одежі?! І можемо це мати не для того, щоб хвалитися тим перед іншими, але, щоб очистившись у св. Сповіді, кожного разу розпочинали глибше, по-новому духовне життя з Богом. Сіяючи в такий спосіб обличчям, Христос вказував на те, що спасенні будуть вічно світитися та сяяти у Небесному Царстві.

І ми повинні, й можемо досягнути таких вершин любові та переміни в нашому житті. Не можна заперечити, що люди спинаючись, досягають якихось гірських вершин. І насамперед, ставлять перед собою мету станути на тій чи іншій вершині. Потім наражаються на багато небезпек, коли спинаються вверх... А, коли стануть на вершині, бачать підніжжя, подолану важку стежину, каміння, колючки, сніг із льодом, може й падіння, всякі перешкоди, - все позаду.. Потім залишають пам’ятний знак, записують чи викарбовують у книзі, чи в камені своє ім’я, радіють із свого досягнення... І наша дорога до неба не легка, але всім зручна й можлива до осягнення. Всі хочемо бути молодими, мати привабливий вигляд, бути щасливими, тощо і це – можливо здобути усім, але ця правда здійсниться тоді, коли ми станемо учасниками неба. Тому спинаймося вгору, де Господь з розпростертими й простягнутими до нас руками очікує на наші устремління, щоб допомагати нам осягнути цей заповітний стан.

† Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський

http://www.ugcc.lviv.ua/


Преображення Господнє

Слово про те, чи може людина побачити Бога

В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!

Дорогi браття i сестри!

Люди завжди хотiли побачити Бога. I в наш час багато хто запитує, чи можна побачити Бога. Прагнення до єднання з Богом закладене у нашiй людськiй природi. Першi люди перебували у постiйному спiлкуваннi з Богом, як про це ми читаємо у Бiблiї.

Але пiсля грiхопадiння люди перестали бачити Бога, тому що наша природа затьмарилася грiхом. Мiж Богом i людьми постала стiна, яка не давала можливостi спiлкуватися з Богом, як це було ранiше в раю. Якась невидима пелена нависла над людьми i закрила Бога вiд людей. Про це у Бiблiї сказано так: "I зробив Господь Бог Адамовi та дружинi його одяг шкiряний i зодягнув їх" (Бут. 3, 21).

Шкiряний одяг означає нашу тлiнну плоть, яка не дає можливостi бачити Бога. Тлiнна людина не може безпосередньо бачити Бога, а нетлiнна, тобто та, яка буде звiльнена вiд грiха, вiд того шкiряного одягу, в якому вона сьогоднi перебуває, побачить Господа Бога. Про це говорить ап. Павло. Вiн каже: "Тепер ми бачимо, нiби у тьмяному дзеркалi, тодi ж вiч-на-вiч; тепер я знаю частинно, а тодi пiзнаю, подiбно як i я пiзнаний" (1 Кор. 13, 12).

У земному життi тiльки окремi святi люди бачили, i то лише частково, Бога. До них належать пророк Мойсей i пророк Iлля. Пророк Мойсей дуже хотiв побачити Бога, i тому в молитвi, звертаючись до Нього, благав: "Покажи менi славу Твою" (Вих. 33, 18). На це Господь вiдповiв Мойсею: "Ти не можеш побачити лиця Мого - бо людина не може побачити Мене - i жити" (Вих. 33, 20). Але все ж Господь дав можливiсть Мойсею частково побачити славу Божу. Господь сказав: "Ось мiсце при Менi, - i ти станеш на скелi. I станеться, коли буде переходити слава Моя, то я вмiщу тебе в щiлинi скелi, i закрию тебе рукою Своєю, аж поки Я перейду. А здiйму руку Свою, - i ти побачиш Мене ззаду, а обличчя Моє не буде видиме" (Вих. 33, 21-23). I коли Господь пройшов перед лицем Мойсея, вiн вигукнув: "Господи, Господи - Бог милосердний i милостивий, довготерпеливий i многомилостивий та правдивий" (Вих. 34, 6).

Так само i пророк Iлля бажав побачити Бога. В той час вiн перебував у тяжкому душевному станi, бо боровся з iзраїльтянами - своїми спiввiтчизниками, якi стали поклонятися неправдивим богам замiсть iстинного Бога. Пророк страждав настiльки, що просив Бога, щоб Вiн забрав його iз цього життя. Ось тодi Господь показав пророку Iллi Свою велич i повелiв йому стати на горi перед лицем Господнiм. Пронiсся сильний вiтер i була буря, яка розривала гори i крушила скелi, але не у вiтрi Господь. Пiсля вiтру почався землетрус, але не в землетрусi Господь. Пiсля землетрусу - вогонь, i не у вогнi Господь. Пiсля вогню - вiяння тихого вiтру, i там був Господь. (3 Цар. 19, 11-12). Таким чином, Господь показав Себе пророку Iллi у диханнi тихої прохолоди.

Сьогоднi ми святкуємо Преображення Господнє. Ця подiя вiдбулася незадовго перед голгофськими стражданнями Господа нашого Iсуса Христа. Цього разу Господь показав Своє Божество апостолам Петру, Якову та Iоану. Сучасники Христа бачили чудеса, якi творив Господь, але перед собою вони бачили хоч i святу, але все-таки людину. Божество Iсуса Христа залишалося невидимим навiть для апостолiв. Наближалися страждання Господнi. Iсус Христос передбачав, що ученики можуть втратити вiру в Нього, як у Сина Божого - Спасителя свiту. Про це скажуть Лука i Клеопа, йдучи до Еммауса: "А ми ж сподiвалися, що це Той, Хто має визволити Iзраїль". Для того, щоб апостоли не втратили вiру в Нього, Господь показав на горi Фавор славу Свого Божества. Вiдбулося це так. Iсус Христос взяв з Собою трьох ученикiв: Петра, Якова та Iоана й пiднявся на гору помолитися. Поки Спаситель молився, ученики вiд утоми заснули. Коли ж прокинулися, то побачили, що Iсус Христос преобразився: лице Його сяяло, мов сонце, а одяг Його став бiлим як снiг i блискучим як свiтло. В цей час до Нього явились у славi небеснiй Мойсей та Iлля i розмовляли з Ним про страждання i смерть, якi Йому належить зазнати в Єрусалимi. Звернiть увагу на те, що явилися саме тi пророки, яким свого часу Бог частково показав славу Свого Божества. Незвичайна радiсть наповнила тодi серця ученикiв. Коли ж вони побачили, що Мойсей i Iлля вiдходять вiд Iсуса Христа, Петро вигукнув: "Господи! Добре нам тут i, якщо хочеш, зробимо тут три намети: один Тобi, один Мойсеєвi i один Iллi", - не знаючи, що сказати. Раптом свiтла хмара осяяла їх, i вони почули з-за хмари голос Бога Отця: "Цей є Син Мiй улюблений, в Якому Моє благоволiння; Його слухайте". Ученики в страху попадали на землю. Iсус Христос пiдiйшов до них, торкнувся їх i сказав: "Встаньте i не бiйтеся!" Ученики встали i побачили Iсуса Христа у звичайному виглядi. Коли ж вони спускались з гори, Христос звелiв нiкому не розповiдати про те, що вони бачили, поки Вiн не воскресне з мертвих. (Див.: Мф. 17, 1-11; Мк. 9, 2 -13; Лк. 9, 28-36).

Пiзнiше ап. Петро буде про це згадувати у своєму благовiстуваннi. Вiн скаже: "Ми сповiстили вам силу i пришестя Господа нашого Iсуса Христа, не йдучи за хитромудрими байками, а бувши очевидцями Його величi". (2 Пет. 1, 16-17).

Таким чином, Бог, будучи невидимим, показав Себе на Фаворi, показав апостолам Своє Божество, показав їм Свою славу. Iсторiя християнської Церкви знає випадки, коли Господь показував Свою славу, щоправда частково, святим подвижникам, i серед них - св. Симеону, Новому Богослову.

Нам же, дорогi браття i сестри, залишається бачити лише ту Божественну славу, яка виявляється у красi Його творiння, особливо у премудро створенiй людинi, що називається вiнцем Його творiння. Слiди Його Божества ми спостерiгаємо у дiях благодатi Божої, яку ми вiдчуваємо у своєму життi, особливо пiд час богослужiння, молитов, читання Святого Письма i спостереження за дивними дiлами Божими, спрямованими на спасiння людини. Скiльки Господь виявляє до нас любовi i довготерпiння!

Будемо ж, браття i сестри, жити вiрою i надiєю, що настане час коли пiсля смертi, звiльнившись вiд тлiнної плотi, ми побачимо Бога лицем до Лиця.

Амiнь!


Слово на свято Преображення Господнього

В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!

Дорогi браття i сестри!

Сьогоднi ми урочисто святкуємо велике свято Христової Церкви - Преображення Господнє. Наближався час голгофських страждань Господа нашого Iсуса Христа. Господь знав, що Його страждання будуть великим випробуванням вiри апостолiв. Хоч ученики Христовi бачили багато чудес, що їх творив Iсус Христос, а апостол Петро на запитання: "А ви за кого Мене вважаєте?" - твердо сповiдаючи вiру, сказав: "Ти є Христос, Син Бога Живого", але Господь передбачав, що всi вони спокусяться, розбiжаться i залишать на Голгофi Його Самого.

Згадаймо, що сказали воскреслому Iсусу Христу еммауськi супутники: "Ми ж сподiвалися, що це Той, Хто має визволити Iзраїль". Слова "ми ж сподiвалися" свiдчать про те, що ученики зневiрилися в Iсусi Христi. На хрестi їхнiй Вчитель видався їм не Сином Божим i не Царем Iзраїльським, який нiбито повинен був визволити юдейський народ вiд римської неволi, а звичайною людиною.

Передбачаючи розчарування ученикiв, Iсус Христос хотiв попередити їх, що Його страждання будуть добровiльними. Вони потрiбнi для спасiння людського роду вiд грiха i смертi. Господь хотiв переконати апостолiв, що Його страждання не будуть ознакою Його слабкостi. Коли в Гефсиманському саду ап. Петро буде намагатися захистити Його, Вiн скаже йому: "Чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, i Вiн пошле на захист легiони ангелiв".

Господь попереджав апостолiв, що Йому належить багато постраждати вiд язичникiв, бути вбитому i на третiй день воскреснути. Цi слова Христовi апостоли чи забудуть, чи не звернуть на них уваги. Як ми знаємо iз Євангелiя, апостоли не згадають їх пiсля смертi Iсуса Христа i не повiрять жонам-мироносицям, що Вiн воскрес, як обiцяв.

Для того, щоб утвердити вiру апостолiв пiд час Своїх страждань, Господь зробив їх свiдками однiєї надзвичайної подiї. Вiн преобразився перед ними, показавши славу Свого Божества. Для цього Iсус Христос взяв трьох апостолiв: Петра, Якова та Iоана, пiднявся на гору Фавор i став там молитися Богу Отцю. I коли Вiн молився, лице Його засяяло незвичайним свiтлом, одяг Його став бiлим як снiг i блискучим. В цей час явилися з того свiту Мойсей та Iлля i стали говорити з Ним про Його страждання i смерть. Апостоли все це бачили i чули. I ось хмара осiнила їх, i з хмари вони почули голос: "Цей є Син Мiй Улюблений". Голос був у той час, коли з Iсусом Христом вже не було нi Мойсея, нi Iллi.

Преображення Господнє настiльки вразило апостолiв, що ап. Петро в натхненнi вигукнув: "Учителю, добре нам тут бути!" Цi слова свiдчать про те, яке блаженство вiдчули апостоли пiд час Преображення Господнього.

Господь усе зробив для того, щоб вiра апостолiв не похитнулася пiд час Його страждань. I все ж таки i Преображення Господнє не допомогло апостолам. Настiльки немiчна людина через свою грiховнiсть. Той же ап. Петро, який говорив "добре нам тут бути", i що вiн не вiдречеться вiд Христа, навiть якщо всi вiдмовляться, i що вiн готовий за Христа навiть вмерти, - вiдрiкся вiд Господа перед такою незначною людиною, як служниця.

Ось такою немiчною є людська природа. Тому на прикладi ап. Петра свята Церква звертається до нас з такими словами: "О чоловiче, будучи плоттю, не хвалися!"

Який урок повиннi ми зробити для себе з Преображення Господнього? Нам треба знати, що апостоли бачили на Фаворi не Божество, а лише славу Божества, свiтло. Божественна сутнiсть недоступна людинi. На горi Синай на прохання пророка Мойсея показати Своє лице, тобто Божество, Бог сказав, що людина не може побачити Божество i залишитися живою. Навiть погляду на сонце не може витримати людське око.

Святi Отцi говорять, що апостоли бачили на Фаворi свiтло, але це свiтло не є "тварним", тобто створеним. Воно не матерiальне. В Святому Письмi сказано: "Бог живе у свiтлi неприступному".

Якщо Божество недоступне для людини, то чи може бачити вона славу Божу, тобто оце свiтло, в якому живе Бог? Ця слава, або свiтло, доступна людям. Славу Божества бачили апостоли на Фаворi, Мойсей - на горi Синай. Господь показував Свою славу i святим новозавiтної Церкви. У свiтлi Божества перебувають ангели i душi померлих, яких Бог прийняв пiсля смертi у Своє Царство. Заради того, щоб прийняти нас у Царство Слави, i прийшов на землю Син Божий Господь наш Iсус Христос. Те, що бачили на Фаворi апостоли i що вони там вiдчували, побачимо i вiдчуємо й ми у Царствi Божому, якщо будемо жити вiрою за заповiдями Божими. Господь обiцяє нам великi блага. Вiн сказав: "Радiйте i веселiться, бо велика нагорода буде вам на небесах".

Який ще висновок треба зробити нам з Преображення Господнього? Нам, хто живе вiрою в Бога i часто страждає, терпить всiлякi бiди, кажуть невiруючi люди: "Де ваш Бог?", "Чому Вiн не захистить вас?" Преображення Господнє свiдчить, що на землi ми, люди, бачимо не все те, що iснує в дiйсностi. Ось i апостоли три роки були разом з Iсусом Христом, а не бачили слави Його Божества, аж поки Вiн не показав її трьом з них на горi Фаворi. Так i ми не бачимо Бога, але Вiн iснує, i не тiльки iснує, а й пiклується про кожного з нас.

Рiзними шляхами веде Господь нас до Царства Божого. Треба мати духовнi очi, щоб бачити, як Вiн мудро i по-батькiвськи пiклується про спасiння наших грiшних душ.

Навколишнiй свiт, в якому судив нам Бог жити, - жорстокий, аморальний, багато неправди в ньому. Диявол намагається заманити у свої тенета рiзними засобами: i через новiтнi секти, якi розпоясались у нас в Українi, i через псевдокультуру, якою нас "годують" кожний день, i через плотську розбещенiсть, пияцтво та наркоманiю. А останнiм часом диявол через своїх людей насмiлився вiдкрито порочити Господа нашого Iсуса Христа i все святе.

Дорогi браття i сестри! Не спокушайтеся всiм тим злом, що всюди оточує вас! Не зневiряйтеся у святiй Церквi православнiй, як зневiрилися у Христi Спасителi апостоли пiд час Його голгофських страждань. На Фаворi Господь показав Свою славу i силу не тiльки трьом апостолам, а й нам усiм. Прийде час, коли Господь переможе всяке зло у свiтi i знищить всiх антихристiв "явленням пришестя Свого". Йому слава на вiки вiкiв!

Амiнь!

http://www.poglad.org.ua/


Слово на празник Преображення Господнього

“Величаємо Тебе життєдавче Христе, і почитаємо пречистого Твого преславне Преображення”

(Величання на утрені празника)

Проповіді на Преображення ГосподнєСьогодні Свята Православна Церква святкує празник світлого Господнього Переображення. Завданням цього празника є звеличати з життя Ісуса Христа славну подію Переображення, що його деякі святі отці називають другим Богоявленням. Важливість події пізнати і з того,що її записали аж три Євангелісти: Матфей, Марк й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення,на установлення празника та на дух його богослужби.

Христова діяльність добігає до кінця. Невдовзі наступлять його муки і смерть. Хоча апостоли вірили,що Ісус - це Месія і ту віру визнали устами апостола Петра,то все таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче надзвичайним актом їхню віру скріпити.

Одного разу Ісус Христос з своїми апостолами близько міста Кесарії Палестинської. В тім місті апостол Петро іменем усіх апостолів склав щире віровизнання, що Ісус Христос - це Божий Син . Після цього Ісус заявив своїм учням, що незабаром Він буде змушений в Єрусалимі багато терпіти й вмерти, а одночасно до­дав надзвичайно виразні й поважні слова,що хто хоче йти за Ним, повинен відректися себе,взяти свій хрест та йти за Ісусом. Цією промовою Ісус Христос приготовляв апостолів до глибокого переживання його недалекої муки й смерти,а водночас подавав їм важливе поучення,що в Христовій службі треба завжди бути готовим до терпіння й жертви. Христові слова надзвичайно засмутили апостолів,бо перед їхньою уявою почали вимальовуватись непевна й зовсім невесела Хрис­това й їхня власна майбутність. Щоб потішити їх і закріпити в вірності Йому без огляду на прикрі події, Ісус Христос кинув опісля в їхні серця краплину того щастя, що чекає і його самого і їх, його слуг, як витримати з Ним на хресній дорозі та в його службі непо­хитно аж до кінця. Це зробив Ісус шість днів пізніше своїм Преображенням на горі Фавор. Цю подію залишив нам євангелист Матфей ось таке оповідання: “Коли минуло шість днів, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних, і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло. І ось явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовля­ли з Ним. При цьому Петро сказав Ісусові: «Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі. Поки він говорив це, ясна хмара осінила їх, і ось голос з хмари говорить: «Цей є Син Мій Улюблений, в якому Моє благовоління; Його слухайте». І почувши, ученики впали ниць і дуже полякались. Але Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся. Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, тільки одного Ісуса. І коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих (Мф. 17, 1-9).

Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого Божества? На думку св.Іоана Дамаскина, Христос взяв із собою Петра, щоб він визнав Христове Божество, почув пітвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Фавор Якова, бо він мав бути перший єпископ Єрусалиму і перший з апостолів мав віддати своє життя за Христа. В кінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Іоана, бо він був його улюблений учень.

Христове переображення зробило на Петра й інших апосто­лів надзвичайне враження. Видінням майбутнього щастя, що ждало їх коло воскреслого й прославленого Христа, вони були такі захоплені й піднесені духом, що ні Петро, ні ніхто з них не висказував опісля свого невдоволення з приводу Христової муки й смерти, а навіть вони самі раділи, що могли згодом перетерпіти якусь муку за Христа і його св. віру. В кінці всі вони, так як Ісус, віддали за Боже царство й спасіння людей своє життя.

Христове преображення подає й нам велику науку. Воно нагадує нам насамперед, що так, як Христос і його апостоли, ми повинні гідно, по-християнськи пройти свій життєвий шлях, що може бути для нас дуже тернистий.

Маючи перед очима славу Христового Божества, свята церква призиває своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Фавор і були свідками його преображення: “Господи, пошли світло твоє і істину твою – ті мене навчили і привели на гору святу твою”. Амінь.

† Митрофорний протоієрей Йосиф Пограничний,

с.Верхня Яблунька, Турківське благочиння


ПЕРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ

Апостол: 2 Пт 1,10-19 Євангеліє: Мт 17, 1-9

Ісус Христос часто навчав про Небесне Царство. Чому? Не для себе - Він Господь, який ніколи не може залишити цього Царства. Говорив це й навчав учнів, слухачів, усіх, хто приходив, аби показати дорогу до цього справжнього Царства, заохотити всіх і пригадати, що ми покликані до життя в Небесному Царстві. Одного разу Він взяв своїх трьох учнів і пішов на гору. Очевидно, учні не знали, чому Ісус взяв їх: двох рідних братів Якова та Йоана і Петра. Святий Іван Золотоустий навчає, що взяв цих трьох тому, що вони перевищували інших учнів: "Петро - сильною любов'ю до Ісуса, Іван - особливою любов'ю Ісуса до нього, а Яків - відповіддю, котру він дав разом зі своїм братом: можемо пити чашу" (св. Ів. Золотоустий, Бесіда 56 на Матея). Учням було приємно, і вони були вражені, коли побачили переміненого Ісуса: "Обличчя засяяло, немов сонце, а одежа побіліла, наче світло". Стали учасниками чогось неймовірного, немислимого. Були настільки вражені, що на кілька слів спромігся лише Петро, котрий запропонував поставити три намети - для Ісуса, Мойсея та Іллі. Захотів затримати учасників неба на землі, учасників вічного щастя на місці, де здобувається небо. Бога неможливо огорнути наметом, бо Він Цар неба і землі. Як зауважує святий Іван Золотоустий, Петро зрівняв Творця зі створінням, Бога з рабами (св. Ів. Золотоустий, там само). Цікаво було б знати, що впровадило апостолів у захоплення: чудесний вигляд Ісуса Христа чи розмова між Господом і двома представниками Старого Завіту?

Як можна було бачити сяюче лице Христа, подібне до сонця, або одежу, що побіліла, як світло? Як краще можна було виразити цю переміну Ісуса, що саме на такі слова здобулися євангелисти? Що означали подібні вислови про переміну Христа? Це означало рівень очищення апостолів, їхній ступінь можливості прийняти й виразити те, що вони бачили й чого були учасниками. Євангелист Лука пише про інший вигляд обличчя та про блискучість побілілої одежі (Лк 9, 29). Він подав цю подію трохи по-іншому і пише, що після Господньої переміни, коли Христос розмовляв з Мойсеєм та Іллею, -апостоли заснули. Трудно повірити, щоб учні спали в той час, коли були учасниками переміни Ісуса та присутності двох великих пророків. Мабуть, апостоли захопилися усім цим так, що були наче уві сні. Бо не розбудив їх голос з неба, а вони самі бачили цю славу і закінчення розмови, коли опам'яталися. Це ще не був кінець чудового перебування учнів з Ісусом на горі. Євангелист Матей пише про ясну хмару, котра огорнула присутніх на горі, а в цей час пролунав голос з неба: "Це мій Син улюблений... його слухайте!" І святий Матей пише, що учні впали на землю від почутого голосу. Злякалися. Не настрашилися переміни Ісуса Христа, Його сяйва та блиску. Не перестрашилися дивної з'яви Мойсея та Іллі, а ось голос, що пролунав із неба та вказував на щось добре й необхідне, - поклав їх на землю. Голос, що закликав чинити добро й виконати просту річ - слухати Ісуса Христа, - викликав страх і подив - учні попадали, припавши обличчям до землі.

Коли Ісус хрестився в Йордані, тоді також пролунав голос з неба, але ніхто не припав обличчям до землі. Чому тут учні так вчинили? "Причина тому - відлюдність і висота місця, глибока мовчанка, переображення, пов'язане зі страхом, надзвичайне світло й розпростерта хмара - усе це кинуло їх у сильний трепет" (св. Ів. Золотоустий, там само). І хто їх виводить із цього стану страху та нерозуміння? - Ніжний дотик Ісуса та Його лагідний голос, немов тихесенький, теплий вітерець: "Устаньте, не страхайтеся!" (Мт 17, 7). Підвівшись, вони вже нічого не бачили, усе закінчилося - залишився лише Спаситель.

Людині не треба багато бачити та знати. Сьогоднішній світ дуже цікавиться тим, аби знати й дослідити багато й усе, а тим часом забуває про головне - слухати й пізнавати Христа, Його науку і йти за Його дороговказом. Всевишній не закликає до неможливих дій -творити чудеса чи постити на хлібі та воді, але вказує нам на одну потрібну річ: "Його слухайте". Вказує на одне - слухати Бога. Не важка це заповідь, але чомусь люди не бажають із цим погодитися, багато хто вважає, що Господь має виконувати людські капризи та вимоги.

Пригадаймо також історію зі Старого Завіту, коли Господь наказав Мойсееві йти на гору, і той, покритий хмарою, перебував на самоті з Богом сорок днів і сорок ночей (пор. Вих 24, 12-18). У місцях, де, здається, нічого неможливо робити, Всевишній звершує багато для людини і конкретно для цієї чи іншої особи. До кожної людини Господь промовляє у свій спосіб, на будь-якому місці і в будь-який час! Його ніхто й нічим не може обмежити - місцем чи часом. Мабуть, до нас промовляв і не перестає говорити також, багато разів у нашому житті. Ми свідомі, що Христос - улюблений Син Бога Отця, і знаємо, що маємо слухати Його науки та пропозицій освячуватися і спасатися. Але чи приймаємо ці слова в наше життя? Чи слухаємо голосу сумління, через котре Господь говорить до нас, особливо коли чинимо зло, тобто вибираємо гріх, а сумління противиться тому? Творець бажає перемінити нас, аби й ми засяяли та стали як світло, але чи ми бажаємо це світло і сяйво пустити в наше притемнене сумління, наше життя? Бог не хоче силою змінювати й навертати нас. Він посилає лагідні промені, аби заохотити нас повірити Йому, що Він може звершити в нас багато добра. Дозволяймо нашому найкращому батькові діяти в нас. Скидаймо темний одяг підозрілого життя й одягнімося у вбрання світла. Хто з нас не хотів би мати сяючого обличчя і блискучого одягу? Можемо це мати не для того, аби хвалитися перед іншими, а щоб, очистившись у святій сповіді, щоразу розпочинати глибше, по-новому духовне життя з Богом. Сіяючи в такий спосіб обличчям, Христос вказував на те, що спасенні будуть вічно світитися та сяяти в Небесному Царстві.

І ми можемо досягти таких вершин любові та переміни в нашому житті. Не можна заперечити, що люди, бажаючи, досягають високих гірських вершин. Насамперед ставлять перед собою мету зійти на ту чи іншу вершину. Потім наражаються на багато небезпек. Однак, коли стануть на вершині, - із родості забувають весь труд. Так і наша дорога до неба нелегка, але всім можлива до осягнення. Тому намагаймося зійти на духовну вершину, де Господь із розпростертими й простягнутими до нас руками очікує на наші устремління, аби допомогти нам осягнути цей заповітний стан.

Собор Св. Юрія, м. Львів, 19.08.2006.

Слово Господнє живе та діяльне - ПроповідіДжерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

[ До змісту книги: "Слово Господнє живе та діяльне" ]

[ Cкачати книгу: "Слово Господнє живе та діяльне" ]

[ Купити книгу: "Слово Господнє живе та діяльне" ]


[ Повернутися до розділу: "Християнські проповіді" ]

[ Читайте также: "Христианские проповеди" на русском языке ]


Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!