Проповіді на свято Трьох Святителів Християнство. Православ'я. Католицтво. Проповіді.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Проповіді на свято Трьох Святителів
   

Проповідь Владики Ігоря на свято Трьох Святителів

Любі богомольці!

У нашій Церкві вшановуємо окремо цих великих святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Це – святі з четвертого століття, грецького обряду, східного обряду, котрим й ми прославляємо Бога у наших богослужіннях. Завдяки святому Іванові Золотоустому та святому Василієві Великому до цього часу служимо святі Літургії, котрі вони уклали, щоб прославляти Господа. А сьогодні у наших богослужіннях ми прославляємо разом цих трьох праведних архієреїв святої Церкви. Чому ще й разом? А тому, як пише історія, що за часів імператора Олексія Комнена, у Царгороді постало питання, кого з цих трьох святих велетнів вважати більше святим («Життя святих»). І питання вирішено так, що святі самі з’явилися Іванові, побожному єпископові міста Євхаїди та сказали, що вони в Бога одне, котрі з натхнення Святого Духа самі освячувалися та допомагали в освяченні іншим людям своїми побожними навчаннями. Тоді було введено свято для прославлення усіх трьох Святителів разом. І Церква у різних місцях богослужінь такими словами оспівує цих прегарних угодників Божих: «Василій – божественний розум, Григорій – божественний голос, Іван – прегарний світильник, три високі угодники й слуги Пресвятої Тройці…». Вартує пригадати, що вони були добре виховані своїми батьками, зокрема богомільними матерями: Емілія, мати св. Василія; св. Нонна, мати св. Григорія та Антуса, мати св. Івана Золотоустого.

Проповіді на свято Трьох Святителів

Святі походили із заможних родин, здобули добру освіту, про що дбали їхні батьки. Це були обдаровані юнаки, котрі мудро використовували час, котрих «пристрасть гнала до науки», а сам св. Григорій коли згадує про Василія то пише, що вони знали дві дороги: першу – до церкви й святих її учителів, а другу – до світських шкіл. Ці молоді люди не віддавалися навіть невинним розвагам, не говорячи про ризик, щоб наразитися на грішні практики. Ось, що значить правильне та святе виховання, котре вкладали батьки у дитячі серця. Так багато залежить від батька та матері, котрі дбають про праведне християнське виховання своїх дітей і самі служать добрим прикладом у цьому. Хоч батько святого Григорія був довший час поганином, а мати святого Івана Золотоустого залишилася передчасно вдовою, однак дітей вони виховували згідно Божого закону і не зважали, що навкруги панує нехристиянське оточення. Хтось сказав, що певний батько, котрий добре виховував сина й послав його на навчання у Рим, син мав сказати, що тут живуть по-іншому, як його виховував батько і йому подобається вільний, а не християнський спосіб життя. Можливо, батько не до кінця добре виховував сина, а може й син тільки вдавав, що він християнського походження, до першого разу випробовування. Дуже важливо – праведно виховати своїх дітей!

Коли ми задумаємося над життям цих трьох святих, котрі мали добре забезпечення, походили з багатих родин, отримали високі науки, мали успіхи у своїй пізнішій праці, котрим світилися висока кар’єра у світі, - вони усім цим згордили. Стали духовними людьми, проповідували слово Боже, віддавалися строгим постам, мешкали певний час на пустині, на самоті, одягалися в просту одежу, були переслідувані, гнані, терпіли погрози смерті, але не відступили від Божої любові, не стидалися бути іншими людьми. Пам’ятали про слова Спасителя: «Кожен, хто визнає мене перед людьми і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими. Хто ж мене відречеться перед людьми, того і я відречуся перед ангелами Божими» (Лк 12,8-9). Який це чудовий приклад, коли молодий юнак чи дівчина, знаходячись у різних компаніях, пам’ятають про своє християнське походження, не піддаються тискові друзів і недругів, вміють відмовитися від споживання м’яса у п’ятницю, не танцювати у заборонений Церквою час, взагалі, живуть праведною любов’ю до Бога, даючи виразне свідоцтво оточуючим. Так про чесноту дбали святі, про котрих сьогодні говоримо та роздумуємо.

Мені хочеться сьогодні поділитися з вами ще одним переживанням, що ми досвідчили з кількома нашими священиками та певним числом вірних в Італії, у Флоренції минулого року. Наш громада вірних, котру обслуговує священик нашої архієпархії отець Володимир Волошин, святкувала п’ять років від заснування. Приготувалися до маленького ювілею, запросили мене та священиків із Львова, й тих, котрі знаходяться в Італії, щоб разом молитися й святкувати. Дійсно, все було приготоване дуже гарно, на подив тим мешканцям Флоренції, котрі побачили наших людей у вишиванках, з хоругвами у руках, з побожним співом та походом вулицею, молитвою та гарним побожним співом під час Служби Божої. Але, бажаю згадати про щось іншого: минулого року свята Церква вшановувала 1600-ту річницю від дня смерті св. Івана Золотоустого. Нашу громаду запросили до місцевої катедри, щоб відслужити з цієї нагоди службу Божу святого Івана Золотоустого. Зібралося небагато наших людей, можливо сорок прийшли на богослужіння, також кілька італійців. Ми служили в одній із бічних каплиць катедри, де були виставлені мощі св. І. Золотоустого. Це була голова, череп, покритий до цього часу присохлою, посірілою й полущеною шкірою. Голова невеликого розміру із невисоким скошеним лобом та висунутою назад частиною. На голові, де розміщене тім’ячко, прикріплена срібна кругла пластинка із грецьким написом, що свідчить, чия це голова. Залишився знак, відрізаного лівого вуха, котре афонські монахи взяли собі як мощі. Біліють всі до одного зуби, частина котрих, спереду прикрита присохлими губами. Для нас усіх, було великою радістю побачити цінні мощі великого святителя, святого Івана Золотоустого, котрого святу літургію ми молимося кожного разу. Хай свято цих праведних великих Подвижників стає все більше нашим святом, щоб наслідувати їхнє богоугодне життя!

З цієї нагоди бажаю поділитися з вами певним спостереженням у нашому соборі святого вмч. Юрія, до котрого ми з вами приходимо, і вірю, теж, ми скромні подвижники або ті, хто набирає руху в цьому напрямі. Багато з вас, хто часто приходите у церкву, мабуть спостерегли, що сюди приходив один старший, високий й вже похилений чоловік, кожного дня на службу Божу, а також на Вечірню, коли ми служили. Він завжди тримав у руках молитовник синього кольору, «Прийдіте поклонімося», котрий носив у невеликій торбі. Минулого року його не стало. Помер. Мешкав недалеко нашої церкви. Ми довідалися, що він був академіком у сфері біологічних наук. Написав певні книги у галузі своєї спеціальності. Жив скромно, сам, в одній кімнаті по вулиці Рилєєва. Не знаємо його докладнішого життя, невідома його біографія для нас. Але відомий приклад цієї скромної людини, котрий сідав часто на крісло, бо вік його сягнув понад 80 років або на лавку з молитовником у руках і уважно молився. Нікому не робив зауважень, не вимагав уваги до себе, але своїм прикладом навчав, щоб всю увагу направляти до Господа. І до святості не вимагається надзвичайних подвигів, котрих довершували ті, кого Господь благословив на це, але вистарчає скромне, просте, покаянне життя, подібно, як чинив цей незнаний нам чоловік, Михайло. Хтось скаже, можливо, його попереднє життя було гідне кари, - але на це можна відповісти, що його кінцеве життя було покаянне та богоугодне, він часто причащався й побожно молився.

Святі святителі: Василіє Великий, Григоріє Богослове та Іване Золотоустий заступайтеся перед Богом за нас, нашу Церкву, наш народ і благословіть нас на праведне християнське життя!

† Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський, УГКЦ

св. Юр, 12.02.2008

http://www.ugcc.lviv.ua/


Проповідь Владики на свято Трьох Святителів і святкування 100-ліття Вл. Володимира

Преосвященні владики!

Всесвітліші, всечесні та преподобні отці, сестри й брати!

Достойні брати та сестри!

Владика ІгорВітаю усіх вас у цей особливий й святковий день. Чому особливий? Не тільки тому, що сьогодні день великих трьох Святителів: Василія Великого, Івана Золотоустого та Григорія Богослова, але ми з вами святкуємо 100-річчя від дня народження нашого архієпископа Володимира Стернюка. Мені приємно згадати, що у середу, 7-го лютого, єпископи нашого Митрополичого Синоду відслужили подячну Службу Божу за дар для нашої Церкви такої особи, яким був слуга Божий Володимир. Бажаю повідомити усіх вас, що такі відзначення розпочалися у четвер, 8-го лютого, в приміщеннях Львівської Духовної семінарії, організаторами цієї академії, були представники УКУ. У суботу, 10-го лютого, ми посвятили пам'ятну таблицю в честь архієпископа Володимира, що розміщена на стіні будинку одної із вулиць, де мешкав наш владика. І тут мені хочеться подякувати тим сотням наших краян та львів'ян, котрі прийшли уважити покійного. А 10-го лютого у нашому соборі св. Юра о 10-тій годині була відслужена, заупокійна свята Літургія за світлої пам'яті згадуваного владики, а ввечері, у цьому ж соборі, ми спільно помолилися панахиду та провели вечір спогадів пам'яті згадуваного архієрея. Надзвичайно приємним було бачити стільки сотень людей у неділю 11 лютого о 15-тій годині у виставковій залі Музею Історії Релігії, де виставлені експонати, що якимось чином зв'язані із блаженної пам'яті владикою Володимиром. Разом з тим, ми почули надзвичайно різні спогади повні вражень та доброго прикладу із життя покійного архієрея, і наші святкування продовжуються сьогоднішньою Службою Божою, а ввечері відбудеться академія у Оперному театрі в честь нашого святителя. І це відзначення продовжиться у Медичному ліцеї нашого міста, а також в Пустомитах, де народився згаданий Божий слуга...

Нехай сьогодні інші три святителі: Василій, Іван та Григорій, святкують з нами 100-літній ювілей від дня народження владики Володимира і гадаю, що вони не будуть мати до нас претензій, коли ми промовчимо, щоб більш докладніше згадати про їхнє святе життя та діяльність.

Стоїмо у церкві, поріг, котрої переступали ноги нашого архієрея Володимира. Тут, при цьому святому престолі, він молився до Бога за свій народ і за себе. Тут він висвячував дияконів та священиків, голосив слово Боже, закликав до покаяння та освячення душ. Він голосно любив співати із народом, що збирався у церкві, бо дуже любив своїх краян, з котрими разом страждав за вірність Христові та своїй Церкві. Життя його не було встелене лаврами, хоч народився у сім'ї священика, у невеликому місті Пустомитах, здобувши початкову освіту там і у Львові, як молодий юнак, маючи всього чотирнадцять років, виїхав на студії у Бельгію. Далеко від дому, від батька та матері, залишивши сестер та брата, здобував потрібну освіту та виховував свій характер, стійкість та мужність, котрого спостерігалася аж до самої смерті. Доля не бавила його. Він став ченцем-редемптористом, священиком, а потім єпископом катакомбної Церкви. Прожив майже ціле 20-те століття, бо народився 1907 року, а розлучився із життям на землі 1997 року. Господь дарував йому довгий вік, мимо пережитих двох воєн, загнання церкви в укриття, арешту і заслання, катування та довгих років мовчазного страждання за свою Церкву та народ. Хто може зрозуміти його терпіння, коли він був свідком, як радянський режим нищив нашу Церкву, нищівно розправлявся з її вірними та духовними, арештував невинних людей, вбивали, навіть дітей; везли у брудних та холодних вагонах у далекі російські необжиті простори. Ті, хто знав цю особу ближче, пам'ятають його велику любов до людей, котра проявлялася навіть, у картанні когось, а з цього можна розуміти, як краялося його серце, коли він був свідком розправи із любленим народом. Він молився у в'язниці та на засланні, тому що єдиною надією та порятунком, розрадою та рівновагою душі було - віддатися цілковито у руки Творця.

Дуже багато глибоких життєвих свідчень про архієпископа Володимира ми почули у ці дні. Його називали слугою, духовним батьком, святим, святителем, стрийком Влодзьом, містоблюстителем, митрополитом, архієпископом, владикою, ченцем, духовним подвижником, слугою Божим, місіонарем, доброю людиною - озвучую те, що мені вдалося запам'ятати і мабуть, іншими добрими словами та званням, котрі надають йому миряни та духівництво. Чому ми так багато говоримо про цього Божого чоловіка? Адже немало є таких людей, котрим виповнюється столітній ювілей від дня народження, що залишили теж, по собі добрий слід життя? Тому що це був добрий чоловік, доброту котрого можемо написати з великої букви. Хочу сказати цим про нього, як співчутливу людину, котрий вмів пошанувати ближнього, але не боявся сказати правди в очі і як потрібно - карати. Він любив бути із народом, не відгороджував себе стіною, відгороджували його ті, хто був в останні місяці та дні при ньому, що ми почули з розповідей-спогадів про його життя. Свою близькість до вірного люду від показував, одягаючи вишивану сорочку, брав участь у скромних забавах, співав разом з тими, хто сидів при столі, а при тому контролював себе та інших, щоб не допустити якогось надужиття. Що кажу не допуститися? У його присутності, з поваги до нього, люди не насмілювалися виражатися нескромними словами або не властиво поповодитися. А до усього цього, він діяв як священик, зі страхом наражаючись на небезпеку бути арештованим.

Не легко було йому рішитися прийняти єпископський сан в 1964 році, коли Церкву загнано в укриття і всюди було повно агентів, що готові послужити безбожному урядові, щоб видати невинного та прислужитися можновладцям. Коли владика Василь Величковський, його святитель на єпископа, був викликаний у Канаду, від 1972 року єпископ Володимир став Місцеблюстителем Глави УГКЦ і пробув ним аж до 1991 року, бо повернувся в Україну Кардинал Мирослав-Іван Любачівський, Глава нашої Церкви. За ті роки, коли Церква перебувала в укритті, єпископ Володимир висвячував дияконів, священиків та єпископів. Дбав про свою Церкву, відчував тягар відповідальності на своїх плечах, але не заломився, витривав всі обшуки та «відвідування» органів тодішньої влади. А такі відвідування коштували здоров'я, страху та всякого роду небезпек. Він був наслідником апостольського передання священства, щоб не була перервана ця послідовність, котру отримуємо від наших попередників, Церковних провідників Римського Престолу. Йому було доручено провід нашої Церкви і він з честю виконував свій обов'язок. Хоч було небезпечно, але він обережно наражався. Маємо короткий збірник із його життя, що вийшов невеликою книжкою цього часу. Почули ми бажання вірних нашої Церкви, щоб назвати вулицю у Львові, при домі, де він мешкав, його ім'ям. Бажання - написати обширне його життя, здобутися на музей нашої Церкви, зокрема, катакомбної та написати її історію. Багато й добрих слів можна говорити про цього Церковного та громадського діяча, але не вистарчить часу, щоб усе розповісти про його життя та діяльність. Повторю слова автора послання до євреїв: «Ти - священик навіки за чином Мелхіседека» (Євр 5,6).

Вкінці бажаю скласти щиру подяку отцю Севастіяну Дитруху, монаху студійського уставу за організацію та почин цього святкування. Дякую родині покійного владики, котрі, за словами отця Севастіяна приклали дуже багато зусиль, щоб це святкування набрало належного рівня. Подяка усім, хто спричинився до організації такого великого свята, що набрало значного розмаху у нашому місті. Всі прийміть подяку, хто молився, приходив на відповідні заходи зв'язані з особою архієпископа Володимира, уболівав за це та радів цьому. Хай Господь стане за це нагородою усім вам!

† Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський, УГКЦ

12.02.2007

http://www.ugcc.lviv.ua/


ТРЬОХ СВЯТИТЕЛІВ

Апостол: Євр 13, 7-16 Євангеліє: Мт 5, 14-19

Упродовж церковного року є дні, коли окремо вшановуємо великих святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Це - святі Східної Церкви, котрі жили в четвертому столітті. Також у нашій церкві служимо Святі Літургії, які мають ім'я Івана Золотоустого та Василія Великого. Однак є день, коли в наших богослужіннях ми прославляємо разом цих трьох праведних архиє-реїв святої Церкви. Чому так трапилося? Як знаємо з історії, за часів імператора Олексія Комнена в Царгороді постало питання, кого з цих трьох святих велетнів вважати більшим у святості. І це питання було вирішено так, що самі святі з'явилися Іванові, побожному єпископові міста Євхаїди, і сказали, що вони в Бога одне, однаково з натхнення Святого Духа самі освячувалися й допомагали в освяченні іншим людям своїми побожними навчаннями. Тоді було вирішено установити свято для прослави всіх трьох Святителів разом.

Церква під час богослужінь такими словами оспівує цих прегарних угодників Божих: "Василій - божественний розум, Григорій -божественний голос, Іван - прегарний світильник, три високі угодники й слуги Пресвятої Тройці". Варто пригадати, що їх добре виховали їхні батьки, зокрема богомільні матері: Емілія - мати святого Василія; побожна Нонна - мати святого Григорія, та Антуса - мати святого Івана Золотоустого. Святі походили із заможних родин, здобули добру освіту, про що дбали їхні батьки. Це були обдаровані юнаки, котрі мудро використовували час, котрих "пристрасть гнала до науки", а сам святий Григорій, коли згадує про Василія, пише, що вони знали дві дороги: першу - до церкви і святих її учителів, а другу - до світських шкіл. Ці молоді люди не віддавалися навіть невинним розвагам, не кажучи про ризик наразитися на грішні практики. Ось що значить правильне та святе виховання, котре вкладали батьки в дитячі серця. Так багато залежить від батька та матері, які дбають про праведне християнське виховання своїх дітей і самі служать добрим прикладом у цьому. Хоч мати святого Івана Золотоустого залишилася передчасно вдовою, однак виховала сина згідно з Божим законом і не зважала, що навколо панує нехристиянське оточення!

Задумаймося над життям цих трьох святих, котрі мали добре забезпечення, походили з багатих родин, здобули високу освіту, мали успіхи у своїй пізнішій праці, котрим світила висока кар'єра у світі, - й усім цим погордили. Стали духовними людьми, проповідували слово Боже, дотримувалися строгих постів, мешкали певний час у пустелі, на самоті, одягалися в просту одежу, були переслідувані, гнані, терпіли погрози смерті, але не відступили від Божої любові, не стидалися бути інакшими людьми. Пам'ятали слова Спасителя: "Кожен, хто визнає мене перед людьми, і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими. Хто ж мене відречеться перед людьми, того і я відречуся перед ангелами Божими" (Лк 12,8-9). Як це чудово, коли юнак чи дівчина, перебуваючи в різних компаніях, пам'ятають про своє християнське походження, не піддаються тискові друзів і недругів, уміють відмовитися від споживання м'яса у п'ятницю, не танцюють у заборонений Церквою час, - взагалі, живуть праведною любов'ю до Бога, даючи виразне свідчення оточенню. Так про чесноту дбали святі, про котрих сьогодні говоримо й роздумуємо.

Бажаю поділитися з вами певним спостереженням з життя вірних нашого собору Святого Юрія. Багато хто спостерігав, що сюди приходив один старший, високий, але вже похилений чоловік щодня на Службу Божу, а також на Вечірню та інші відправи. Він завжди тримав у руках молитовник синього кольору "Прийдіте поклонімося", якого носив у невеликій торбі. Минулого року його не стало. Помер. Мешкав недалеко від нашої церкви. Ми довідалися, що він був академіком у сфері біологічних наук. Написав декілька книг зі свого фаху. Жив скромно, сам, в одній кімнаті по вулиці Рилєєва. Не знаємо його докладнішого життя, його біографія нам невідома. Але відомий приклад цієї скромної людини, котрий сідав часто на крісло, бо вік його сягнув понад 80 років, або на лавку з молитовником у руках й уважно молився. Нікому не робив зауважень, не вимагав уваги до себе, але своїм прикладом навчав, аби всю увагу скеровувати до Господа. Для святості не обов'язкові надзвичайні подвиги, що їх довершували ті, кого Господь благословив на це, але вистачає скромного, простого, покаянного життя, подібно, як чинив цей не знаний нам чоловік Михайло. Навіть якщо хтось скаже, можливо, що його попереднє життя було гідне кари, - на це можна відповісти, що його кінцеве життя було покаянне й богоугодне: він часто причащався й побожно молився.

Святі святителі Василію Великий, Григорію Богослове та Іване Золотоустий, заступайтеся перед Богом за нас, нашу Церкву, наш народ і благословіть нас на праведне християнське життя!

Собор Св. Юрія, м. Львів, 12.02.2008.

Слово Господнє живе та діяльне - ПроповідіДжерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

[ До змісту книги: "Слово Господнє живе та діяльне" ]

[ Cкачати книгу: "Слово Господнє живе та діяльне" ]

[ Купити книгу: "Слово Господнє живе та діяльне" ]


[ Повернутися до розділу: "Християнські проповіді" ]

[ Читайте также: "Христианские проповеди" на русском языке ]


Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!