Християнські статті на сайті TrueChristianity.Info Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Чи католики порушують заповідь Христову, коли своїх священиків називають отче?.
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Чи католики порушують заповідь Христову, коли своїх священиків називають отче?
   

Чи католики порушують заповідь Христову, коли своїх священиків називають отче?ПИТАННЯ: Часто від протестантів можна почути, що католики порушують заповідь Христову нікого не називати отцем, називаючи отцями своїх священиків. Чи це правда?

ВІДПОВІДЬ: Від багатьох членів протестантських деномінацій можна почути закид в сторону католиків, мовляв, Ісус заборонив називати будь-кого отцем, а ви своїх священиків називаєте отцями, ай-ай-ай, заповідь Божу порушуєте. Але насправді це закид викриває тільки те, що ті що цей закид ставлять, не розуміють Біблію, яку так «авторитетно» тлумачать.

Перше за все, «титул», отче , увійшов в християнство щойно в 5 ст. І то під впливом східних монахів. Католики латинського обряду до сьогоднішнього дня уникають називати священиків отче . А латинське padre , практично завжди резервовано священику-монаху.

Іншим моментом є контекст у якому Ісус забороняє називати провідників отче:

«На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять. В'яжуть тяжкі, не під силу тягарі й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці . Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учителю! Ви ж не давайте себе звати: Учителю, – один бо ваш Учитель, ви ж усі брати. Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі. Ані наставниками не звіться, один бо ваш Наставник – Христос.» (Мт. 23,2-10)

Тобто, йдеться в першу чергу про поведінку книжників та фарисеїв, які узурпували вчительську владу в народі Божому. Іншим моментом є те, що слова ῥαββί (rabbi), καθηγητής (kathegetes), πατήρ (pater) – це далеко не українські вчитель , отець і наставник у тому смислі, в якому ми їх вживаємо в щоденній мові.

Окрім цього, якби заборона була абсолютного характеру, то ні сам Ісус, ані євангелисти не вживали би цього слова в іншому контексті. Але в Мт. 10, 21; Мк. 9,24; Лк. 15, 20-31 – воно вжито в контексті простих сімейних відносин. Там всюди вжито слово πατήρ (pater) .

Отож, виявляється не все так просто з цими словами. Натяк на вирішення проблеми є в Ів. 8,56 – «отець ваш Авраам».

В семітських мовах (для Ісуса розмовною мовою була арамейська, а мовою молитви і богослужінь гебрейська) вживання слова з присвійним прийменником має свою специфіку – воно до певної міри абсолютизує значення самого слова. Отож з присвійним займенником, слова вчитель , наставник , отець отримують значення дуже близьке до того, як юдеї описували Бога.

Окрім цього, вже в часі Ісуса, як сталі вирази, мій/наш отець, мій/наш вчитель, мій/наш наставник використовувались у дуже вузькому специфічному значені. Те, що цілком очевидно, Ісус мав на увазі саме таке використання цих слів з присвійним займенником, вказує друга частина Його висловів стосовно цього питання – «Отець ваш», «Вчитель ваш», «Наставник ваш»

Вислів наш вчитель – רבי (rabbi), а також רבנו (rabbenu) – наш вчитель, був зарезервований виключно для означення авторитету Мойсея, як посередника Божественного Одкровення та Законовчитель – משה רבנו (Mo š e rabbenu). А це дуже добре узгоджується з контекстом в якому Ісус заявляє про те, що на катедрі Мойсея розсілися книжники і фарисеї.

А вислів наш отець – אבינו (avinu), використовувався для означення специфічного відношення Ізраїля до Бога, тобто, був зарезервований для означення Бога.

Також цей вислів, але у поєднанні з іменем Авраам – אברהם אבינו (Abraham avinu), був зарезервований для Праотця Авраама, задля означення того, що його дійсними і прямими потомками з Божої волі є сини Ізраїля.

А вислів מנהיגנו (manhignu) – наш провідник, був зарезервований для означення царя Давида, як провідника народу Божого, поставленого самим Богом, який одночасно був і царем і наставником Закону, хоча єдиним і правдивим Наставником Ізраїля був сам Бог.

Отож, коли знавці Закону привласнювали собі титули, чи погоджувались з тим, що їх називали אבינו (avinu), רבי (rabbi), רבנו (rabbenu), מנהיגנו (manhignu) – це було дуже близьким до обожнення.

Те що Ісус перераховування цих титулів завершує забороною вивищування: «Найбільший з вас буде вам слугою. Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений.» (Мт. 23, 11-13), після якого йде сувора критика книжників і фарисеїв за неправильне тлумачення Закону (див. Мт. 23,13-36), вказує на те, що критика Ісуса стосується привласнення людьми Божественних атрибутів і Божого авторитету.

З іншого боку, тут йдеться про створення людських авторитетів і протиставлення їх Божому авторитету. Саме тому, після цього йде критика того, як фарисеї вивертали слово Боже.

Дещо відмінною є ситуація з авторитетом у спільноті Христових учнів. Даючи Петрові владу (Мт. 16, 19): «Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.».

Ісус фактично делегує Петрові частину своїх повноважень. Вираз «ключі Царства» - типовий семітизм – означає повноту влади над чимось. Для порівняння Іс. 22,22 і Откр. 3,7-8. Тобто, Ісус дає Петрові повноту влади в Царстві Небеснім. Плюс «в'язати і розв'язувати» - теж типовий семітизм, часто зустрічається в позабіблійних текстах – небіблійних Кумранських текстах і в Талмуді – означає встановлювати і скасовувати правила поведінки на основі тлумачення Закону.

Тобто, Петро і його спадкоємці – Римські Архиєреї мають владу тлумачити Закон (Св. Письмо), тому до них і тим кому вони таку владу делегували законно говорити «отче», оскільки вони таку владу мають на відміну від фарисеїв, які її не мали.

Цікавим є той факт, що найпочеснішим титулом Папи Римського вважається Слуга слуг Божих.

В реальності Ісус чітко каже – не привласнюйте собі титулів. Давати титули належить Богові і тим кому він ту владу делегував.

о. Орест-Дмитро Вільчинський



За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у грудні 2016 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!