Життя після смерті Клавдії Устюжаниної Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Життя після смерті Клавдії Устюжаниної
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Життя після смерті Клавдії Устюжаниної
   

І
ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ КЛАВДІЇ УСТЮЖАНИНОЇ

II
ГОСПОДЬ ВОСКРЕСИВ МЕНЕ ІЗ МЕРТВИХ

III
ПАЛЕЦЬ БОЖИЙ


Львів - 2006
Книжечка складається з трьох частин.
В першій частині читач довідається про те, як під час операції помирає жінка і через деякий час повертається до життя. Що було з нею, що вона бачила довідаєтеся з її розповіді,яку записав ієрей Віктор.
В другій частині описана історія з життя Бориса Пилипчука з Хмельницької області, який помер від обширного інсульта. Господь показав йому Небо і повернув до життя.
Третя частина "Палець Божий" зібрана о. Михайлом Винницьким, ЧНІ і передана перед арештом п. Канонік.
Від Апостольства Молитви "Ріки води живої", 2006 Видання друге, доповнене

Життя після смерті Клавдії Устюжаниної

Cкачати книгу: "Життя після смерті Клавдії Устюжаниної" ]

 

ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ КЛАВДІЇ УСТЮЖАНИНОЇ

Я була безбожницею, сильно і жахливо ганила Бога і відкидала Святу Церкву. Вела гріховне життя і була зовсім мертва в дусі, затьмарена диявольськими чарами. Але Господнє Милосердя не дало загинути Своєму створінню, призвав мене до покаяння Господь.

Я захворіла на рак в 1962 році, прохворіла три роки. Не лежала я, а працювала і лікувалася у земних лікарів. Я плекала надію отримати від них користь, але користі не було: шість останніх місяців я зовсім занедужала, навіть не могла пити воду, у мене відкрилася сильна блювота, і мене поклали в лікарню; оскільки я була дуже активною, для мене викликали з Москви головного професора і вирішили робити мені операцію.

У 1965 році 19 лютого о 11 годині дня мені зробили операцію, де було виявлено: злоякісна пухлина шлунка і кишківника, що розклався. Під час операції, я померла. Коли розрізали мені живіт, моя душа стояла між двох лікарів, і я з жахом дивилася на свою хворобу.

Весь шлунок був в ракових вузлах, а також і тонкий кишківник. Я дивилася і думала: чому нас дві, я стою і я лежу. А потім лікарі вивалили мої нутрощі на стіл і сказали: де повинна бути дванадцятипала кишка, там виявилася одна рідина, немов зовсім була зогнила, – і викачали всього півтори літри гною. Коли прибрали весь гниляк, лікарі сказали: їй уже жити нема з чим, немає у неї нічого здорового, все гниле, тобто згнило від раку.

А я все дивилася і думала: чому нас дві, я лежу і я стою. Потім лікарі поклали шви на животі. Цю операцію робив мені професор Ізраїль Ісайович Нейман. У присутності десяти лікарів. Тоді лікарі сказали, що її треба віддати молодим лікарям на практику. І тоді моє тіло повезли в морг, і я пішла за ними і все дивувалася, чому нас дві, мене привезли в морг і я лежала гола. Потім накрили мене простирадлом по груди, тут же зайшов мій брат з моїм сином Андрійком. Син підбіг до мене і поцілував мене в чоло, плакав і говорив: "Мамочко, навіщо ти померла, я ще маленький, як без тебе я буду жити, у мене немає тата". Я його обійняла і цілувала, а він не звертав ніякої уваги на мене. Я бачила, як плакав мій брат. Потім я опинилася вдома, прийшла туди свекруха, мати першого законного чоловіка; там була і моя рідна сестра. З першим чоловіком я не хотіла жити тому, що він вірив в Бога. У моєму будинку тут же почався поділ моїх речей. Я жила багато, все це багатство я нажила неправдою і розпустою. Сестра моя стала вибирати найкращі речі, а свекруха моя попросила що-небудь залишити для мого хлопчика, але сестра нічого не дала їй, стала всіляко лаяти мою свекруху, говорити їй, що хлопчик не від її сина, і вона йому не рідня. Коли сестра лаялася, то тут я побачила бісів, вони записували в свої хартії кожне лайливе слово і раділи. А потім сестра і свекруха пішли і закрили дім, сестра понесла величезний клунок додому.

О четвертій годині я, грішна Клавдія, полетіла у височінь і дуже дивувалася, як я лечу: опинилася над Барнаулом, а потім і Барнаул зник, а потім стало темно. Темрява продовжувалася довго, на шляху мені показували ті місця, де і коли я була від моєї юності. На чому летіла – я не знаю або на повітрі, або на хмарі; пояснити не можу. Коли я долетіла до першої піднебесної, день був похмурим, потім стало дуже ясно, невимовно ясно, я навіть не могла дивитися. Мене поклали на чорний майданчик, хоч і під час польоту я знаходилася в лежачому положенні, а на чому лежала не знаю, на зразок фанери чорного кольору, але м'якої. Замість вулиці була алея, вздовж якої були чагарники невисокі і незнайомі мені, прутики на них дуже тонкі, а листочки загострені з обох кінців. Далі виднілися величезні дерева, на них було дуже красиве листя різного кольору, між ними стояли новенькі будиночки, але в них я нікого не бачила, на цій долині була дуже красива трава, і подумала я: де це я є і куди прибула, в село або місто, не видно ні заводів, ні фабрик, і людей не видно, і хто ж тут живе.

А потім бачу, що не так далеко від мене йде Жінка дуже красива і висока, на Ній був дуже довгий одяг і парчева накидка, а за Нею йде юнак; я бачу, що юнак сильно плаче, і щось неначе просить у Неї, а Вона не звертає ніякої уваги на нього, і я подумала: що це за матір, дитина просить, а Вона не хоче дати йому нічого. Коли Вона наблизилася до мене, юнак кинувся Їй в ноги, і знову щось у Неї просить, але я нічого не зрозуміла. Я хотіла спитати: де я? Але раптом Вона підійшла до мене і говорить: "Господи, куди її?" Вона стояла, склавши руки на грудях, а очі підняла до Неба. Тоді я сильно злякалася, зрозумівши, що я померла, а душа знаходиться на Небі, а тіло на землі, і я відразу збагнула, що у мене с багато гріхів і доведеться за них багато відповідати, і стала я гірко плакати. Я повернула голову, щоб побачити Господа, але нікого я не бачу, а лише чую голос Господа. Він сказав: "Поверни її знову на землю, вона прийшла не в строк. Доброчесність її батька і безперестанні молитви умилостивили Мене". Тут тільки я зрозуміла, що ця Жінка – Цариця Небесна, а юнак – мій Ангел-охоронець, який ходив за Нею і плакав, і упрошував Її.

А Господь продовжував говорити: "Набридло Мені її богохульство і блюзнірське смердюче життя, Я хотів стерти її з лиця землі без покаяння, але батько її благав Мене". Господь сказав: "Їй треба показати її місця, що вона заслужила", – і в мить я опинилася в пеклі, і полізли на мене страшні і вогненні змії, язики у них довгі, а з язика у них палає вогонь, і інші всякі гади; сморід там нестерпний, а ці змії впилися в мене і поповзли по мені черв'яки товсті, товстіші за палець, а довжиною в чверть і з хвостами, а на їх хвостах голки зубасті, і поповзли вони мені в задній і в передній прохід, у вуха, в очі і в рот, і в ніздрі, вп'ялися в мене. Біль нестерпний, а я кричу не своїм голосом, але милості і допомоги там немає ні від кого; тут же з'явилася вмерла від аборту жінка, вона стала просити у Господа милості, і Він їй відповідав: "Як ти жила, Мене не закликала, дітей губила у череві своєму і людям радила: не треба розводити злидні. Вам діти – зайві, а у Мене немає зайвих, і Я даю все і всім, і у Мене всього вистачає для Мого створіння". Тоді сказав мені Господь: "Я дав тобі хворобу, щоб ти покаялася, а ти до кінця ганила Мене; ти Мене не закликала, то Я тепер тут не визнаю тебе".

Закрутилася земля разом зі мною, і я полетіла, звідти пішов сморід, і земля вирівнялася; був гул, а потім я побачила свою церкву, яку я лаяла, коли відкрилися двері і звідти вийшов священик у всьому білому, блискучий від променів, він стояв з похиленою головою. Тоді спитав мене Господь: "Хто це?" – Я сказала, що це наш священик, а голос мені говорить: "А ти говорила, що він тунеядець, але він не тунеядець, а трудівник, він істинний пастир, а не найманець. Так ось знай, яким би він не був малим чином, але служить Мені, Господові, і якщо священик не прочитає над тобою молитву розрішення, то Я тобі не прощу".

Потім я стала просити Його: "Господи, відпусти мене на землю, у мене є хлопчик". Господь мені відповідав:. "Я знаю, що у тебе є хлопчик, тобі жаль його". А я говорю: "Дуже жаль!" "Так ось, тобі однієї дитини жаль, а вас у Мене немає числа і Мені всіх вас в три тисячі разів і більше шкода, але який ви обрали собі шлях неправедний в житті! Навіщо ви прагнете наживати собі велике багатство, навіщо робите всяку неправду; бачиш, як тепер розкрадають твоє майно, кому пішли всі твої пожитки. Майно твоє розкрали, дитину забрали в дитячий дім, а твоя брудна душа прийшла сюди; служите ідолу і жертви йому творите, в кіно ходите і тягнете гроші сатані, а в церкву Божу не ходите. Я чекаю, коли ви прокинетеся від гріховного сну і розкаєтеся".

А потім Господь сказав: "Спасайте самі душі ваші, і моліться, бо вік мізерний залишився, скоро прийду судити світ, моліться". Я спитала: "Господи, як мені молитися, я не знаю молитов". Господь сказав мені: "Не та молитва дорога, яку читають і вивчають, але та молитва дорога, яку ви вимовляєте від чистого серця з глибини душі; скажіть: Господи, пробач мені! Господи, допоможи мені! – і чистосердечно зі сльозами на очах ваших. Ось така молитва і прохання ваше будуть Мені бажані і приємні". Так сказав мені Господь. Потім з'явилася Мати Божа, і я знову опинилася на тому майданчику, але не лежала, а стояла.

Тоді Цариця Небесна говорить Господові: "На чому її спустити, у неї коротке волосся?" І чую голос Господа: "Дай їй косу в праву руку під колір її волосся". Коли Цариця Небесна пішла за косою, то я побачила, що Вона підійшла до великих воріт або дверей, які мали будову і переплетення в косу лінію, як ворота вівтаря, але красою неописанною і світло виходить від них, неможливо дивитися і не можна описати. Підійшла до них Цариця Небесна, і вони самі відкрилися перед Нею, і Вона увійшла всередину якогось палацу або саду, а я залишилася на своєму місці, і біля мене залишився Ангел, але мені він не показував свого лиця. У мене з'явилося бажання попрохати Господа показати мені рай, говорю: "Господи, кажуть, що тут є рай?" Господь промовчав. Коли прийшла Цариця Небесна, Господь сказав Їй: "Підніми її і покажи їй рай". Цариця Небесна провела наді мною Своєю рукою і говорить мені: "Для грішників ось який рай*", – і Вона підняла, як покривало, завісу, і я на лівому боці побачила, що стоять чорні обгорілі люди, як скелети, незчисленне число, і від них виходить смердючий запах.

Коли я зараз згадую, то відчуваю той нестерпний сморід, і боюся, щоб знову не попасти туди. Вони всі стогнуть і висохли гортані їх, вони просять пити, хоч би краплю, хто подав би їм пити води. Мені було страшно, і чую, вони кажуть про мене: "Душа ця прийшла із земного раю, від неї ароматний запах, людині на землі дане право і час, щоб вона могла набути рай Небесний, а якщо не попрацює на землі ради Господа і порятунку своєї душі, то не уникнути долі цього місця".

Цариця Небесна показала на цих чорних і смердючих людей і сказала: "У вас в земному раю дорога милостиня, навіть і ця вода; подавайте милостиню скільки хто може, від чистого серця, як сказав вам Господь в Євангелії: "Якщо хто навіть горня холодної води подасть в ім'я Моє, то отримає нагороду від Господа"; А у вас не тільки води багато, але і іншого всього в достатку, а тому треба старатися подавати милостиню потребуючим, – і далі говорить: особливо ця вода, якою однією краплею може насититися незліченна кількість людей, що мучаться тут. Цієї благодаті у вас моря і ріки невичерпні ніколи". І раптом в одну мить я виявилася в тартарі, де було ще гірше, ніж в попередньому місці.

Була там пітьма і вогонь, до мене підбігли біси з хартіями і показували всі мої погані справи, і говорили: "Ось ми ті, що ти нам служила на землі". І я сама читала свої справи, вони написані великими буквами, і я жахнулася своїх поступків. У бісів вилітає вогонь з їх рота, вони стали бити мене по голові, і впивалися в мене вогненні іскри. Я стала кричати від нестерпного болю, але, тільки мені почулися слабі стогони, як би курчат, вони говорили: "Пити, пити"; а коли просяє вогонь, тоді я бачу їх всіх, вони страшно худі, шиї видовжені, очі вирячені, і кажуть вони мені: "Ось і ти прийшла до нас, подруго, будеш тепер жити з нами, ти і ми жили на землі і нікого не любили, ні служителів Божих, ні бідних, а тільки займались розпустою і гордилися, Бога ганили, слухали боговідступників, а священиків ганьбили, і ніколи не каялися, а ті що грішили також як і ми, але щиросердо розкаялися, ходили в церкву і подорожніх приймали, жебракам подавали, і всім потребуючим допомагали, і добрі справи творили, вони знаходяться там, вверху".

Я дуже сильно злякалася і затремтіла від жаху, мені здалося, що я вік вже знаходжуся там, і мені стало дуже важко, а вони продовжують: "Ти будеш з нами жити і мучитися повіки, як і ми".

Потім з'явилася Мати Божа і стало ясно, біси всі попадали, а душі всі звернулися до Божої Матері: "Царице Небесна, не залиш нас тут". Одні кажуть: "Я стільки-то страждаю". Інші: "А я стільки-то страждаю". А третя говорить: "А я стільки-то страждаю, водички немає ні краплі". А жара нестерпна, а самі проливають гіркі сльози. І Мати Божа дуже плакала і говорила їм: "На землі жили, тоді Мене не закликали і не просили допомоги, і не каялися Сину Моєму і Богу вашому, і я тепер не можу вам допомогти. Я не можу переступити волю Сина Мого, а Син не може переступити волю Отця Свого Небесного і тому не можу Я вам допомогти і заступника за вас немає. Я помилую тільки тих і тих страждучих в аду*, за яких Церква молиться і родина молиться за своїх родичів, і ті моляться; які творили добрі справи, і заслуговували милість Божу, живучи на землі".

Коли я була в аду, то мені давали їсти черв'яків всяких, живих і дохлих, і що розіклалися, і смердючих, а я кричала і говорила, як же я їх буду їсти, а мені сказали: "Посту не дотримувала, коли жила на землі, хіба ти м'ясо їла? Не м'ясо ти їла, а черв'яків; пости не дотримувала, за це їси черв'яків тут", а замість молока давали всяких плазунів, гадів і всяких жаб. Потім ми стали підійматися, а ті що залишилися в аду, стали сильно кричати: "Не залиши нас, Мати Божа!" – і там стала знову пітьма, а я стояла на тому ж майданчику.

Коли Цариця Небесна показала мені все, Вона так само склала руки на грудях і підняла очі на Небо і сказала: "Як Мені з нею поступити і куди її подіти?" А голос Господа говорить: "Спусти її на землю за її волосся" – і тут же звідкись з'явилися тачки, але коліс у них не було, а рухаються вони в кількості дванадцяти штук. Цариця Небесна говорить мені: "Ставай правою ногою і йди попереду

Мене, і так до останньої йди все правою ногою, а ліву приставляй". Так я і йшла, правою наступала, а ліву приставляла, а Цариця Небесна йшла зі мною рядом. І коли ми підійшли до останньої тачки, то там було провалля, якому немає кінця. Цариця Небесна говорить мені: "Спускай ногу праву, потім ліву". Я говорю Їй: боюся, я ж впаду, а Вона відповідає: "А нам і треба цього". – Так я ж уб'юся? "Ні, не уб'єшся!" Вона дала мені косу в праву руку товстим кінцем, а тонкий взяла Собі, коса була сплетена в три пасма, а потім Цариця Небесна труснула, і я полетіла на землю.

І бачу я, як по землі біжать машини, і люди йдуть на роботу, бачу, що лечу на площу нового ринку, але не приземляюся, а тихо полетіла до моргу, де лежало моє тіло, і я миттю зупинилася на землі; час був половина другого дня. Після того світла не сподобалося мені на землі, але робити нічого, і я пішла в лікарню, прийшла до моргу, він був закритий. Я зайшла в нього, і дивлюся, лежить моє тіло мертве, голова трохи звисла і рука також звисла, а бік один був притиснутий мерцями; а як душа увійшла в тіло, я не знаю, тільки я відчула холод, я абияк звільнила притиснутий бік і сильно зігнула коліна, пригнула до ліктів. У цей час принесли чоловіка на носилках мертвого з відрізаними поїздом ногами. Я відкрила очі і поворушилася, вони з переляку втекли, а я бачу, що я лежу на боку, але клали мене як всіх навзнак, і коли вони побачили мене, як я зігнулася, тому їм стало страшно, вони втекли. Потім прийшли санітари і два лікарі, вони наказали швидше нести мене в лікарню; і тут же зібралися лікарі і сказали: треба відігріти мозок лампочками.

Це було 23 лютого о четвертій годині ранку 1965 року. На моєму тілі було 8 швів, три шви на грудях, а інші на руках і на ногах, всі лікарі практикувалися на мені. Коли відігріли мені голову і мене, я відкрила очі, через дві години я заговорила. Труп мій був напівзамерзлий, поступово відходив, а також і відійшов мозок. Годували мене штучно, а на двадцятий день мені дали сніданок: млинець зі сметаною і кавою, я відразу ж сказала, що їсти цього не буду, від мене в переляку сестра втекла і всі в палаті звернули на мене увагу; тут же прибіг до мене лікар і став мене питати: "Чому ви не будете їсти? Ви повинні їсти!" Я йому відповіла: сьогодні п'ятниця, і я скоромну їжу їсти не буду; і запропонувала лікареві сісти і послухати мене: я скажу вам де я була і що бачила. Хто не дотримує пісних днів і не шанує середу і п'ятницю, і взагалі всі пости порушує, то замість м'яса дають їсти черв'яків, а замість молока – всяких жаб і скорпіонів, і всяких гадів, що повзають, – це всіх нерозкаянних перед священиком грішників чекає в пеклі. Тому я скоромної їжі їсти в ці дні не буду.

Лікар під час моєї розповіді то червонів, то білів, а хворі всі з увагою слухали. Потім зібралося багато лікарів і багато було присутніх інших осіб, і я з ними розмовляла, розказувала їм, що бачила і чула, а головне, що у мене нічого не болить. Після цього йшли до мене безліч людей, і я показувала їм свої рани і про все розповідала. А потім міліція стала гнати від мене народ, а мене перенесли в міську лікарню, і там я остаточно видужала.

Я попросила лікарів, щоб вони швидше залічили мої рани, лікарі сказали: завтра. Але лікарям це було дуже цікаво, як я могла ожити, коли кишки мої були напівгнилі, а також і все нутро було уражене, і після операції всі нутрощі кинули як попало і зашили. На другий день мене поклали на операційний стіл. Коли головлікар Алябеєва Валентина Василівна зняла шви і розкрила живіт, то сказала: "Навіщо різали людину? У неї цілком все здорове". Я попросила, щоб мені не закривали очі, а також на моє прохання я була не приспана і сказала, що у мене нічого не болить. Лікарі знов вийняли всі мої нутрощі на стіл, а я дивлюся в стелю і бачу, що мені є, і що роблять лікарі, як через дзеркало. Я спитала лікаря, що зі мною, яка у мене хвороба. Лікар мені сказав: "У вас все здорове, а нутрощі -дитячі, чисті". Тут же невдовзі прибігли лікарі, які робили мені першу операцію, і я на них дивилася, потім вони сказали: "Де ж у неї хвороба? Всі нутрощі були зовсім гнилі, а стали зовсім здорові". Тим часом, лікарі питали: "Чи боляче тобі, Клаво?" Я відповідала: Ні!

Дивувалися, а потім пересвідчилися, що я цілком розсудливо, відповідаю, продовжували операцію. Всі лікарі підійшли до мене ближче і в жаху ахнули, дивуючись говорили: "Де ж хвороба, якою хворіла?" Лікарі, випробовуючи мене, говорили: "От, Клаво, тепер ти видужаєш і вийдеш заміж". А я говорю їм: швидше робіть і не жартуйте. Хворі перемовлялися, а лікарі бігали по палаті і в жаху хапали себе за голову, ламаючи собі руки і були бліді як мерці. Я їм сказала: це Господь виявив Свою милість на мені, щоб я жила і говорила іншим, а вам це для напоумлення, що над нами є Сила Всевишнього. Потім я сказала професору Ізраїлю Ісаєвичу: як ви могли помилитися? Він відповів: "У тебе не було нічого здорового". Тоді я у нього спитала: як ви тепер думаєте? А професор мені відповів: "Тебе Всевишній переродив!" Тоді я йому говорю: якщо ти цьому віриш, то похрестися і повінчайся; він був весь червоний від здивування з чуда, що відбулося.

Я все чула і бачила, як укладали мої нутрощі і накладали шви; а коли зробили останній шов, лікар Валентина Василівна, яка робила мені другу операцію, вийшла в коридор, впала на стілець і заплакала. Її питали: "Клава померла?" – "Ні, не померла, я вражена тим, що яка у неї з'явилася сила, що вона навіть не застогнала, хіба це знову не чудо? Це явно їй Бог допомагає". А ще говорила не боячись, що, коли я лежала тут в міській лікарні, під особистим наглядом Валентини Василівни, то неодноразово професор, той, який робив мені першу операцію 19 лютого, намагався умовити Валентину Василівну яким-небудь способом умертвити мене, але вона категорично не погодилася, і спершу день і ніч не відходила від мене, сама годувала і поїла, боячись, щоб не отруїли мене. При другій операції було присутніх багато лікарів з різних лікарень, в тому числі був директор медінституту, який сказав: "Небувалий випадок в світовій історії".

Коли я вийшла з лікарні, відразу ж запросила того священика, якого я лаяла і насміхалася як над тунеядцем, а по суті був великим служителем вівтаря Господнього; я йому все розказала і сповідалася, і причастилася Святими Тайнами. Священик відслужив молебень в моєму будинку і освятив його. До цього було в будинку одна сквернота, п'янка і бійка, усього і не перечислити, що я творила. На другий день мого розкаяння я пішла в райком і здала свій партійний квиток, оскільки колишня Клавдія, безбожниця і активна атеїстка, вже не існує, бо вона померла. Зроду мені сорок років, за допомогою Цариці Небесної і по милості Всевишнього Бога я ходжу в церкву і прагну вести своє життя християнське, ходжу по установах і розказую все, що зі мною сталося, і Господь у всьому мені допомагає. Я всіх приймаю, і кожному розказую, хто цікавиться моїм випадком. А тепер раджу всім, хто не хоче прийняти всі ті муки, про які я вам нагадую: розкайтеся у всіх своїх справах і пізнайте Бога. Про мене можете дізнатися: Алтайський край, м. Барнаул, вул. Крупської, д. 96, Устюжанина Клавдія Василівна.

Записано ієреєм Віктором зі слів Клавдії

Устюжаниної.


ГОСПОДЬ ВОСКРЕСИВ МЕНЕ ІЗ МЕРТВИХ

Ця історія обійшла сторінки багатьох християнських видань. Але слави Божої багато не буває. А саме про неї йде мова в оповіді Бориса Пилипчука із Хмельницької області. Милостиве зцілення, а тим більше воскресіння із мертвих, завжди були однією із багато-чисельних граней характеру люблячого Бога...

12 серпня 2003 р.

Раптова смерть такого здорованя, офіцера міліції, схвилювала багатьох і була подією №1. Про це свідчили часті телефонні дзвінки в лікарню співробітників і віруючих, які молилися в багатьох церквах України. Лікарі зафіксували смерть в результаті крововиливу, який вразов 95 % поверхні головного мозку.

Про смерть Бориса було негайно повідомлено дружині, котра в молитві чекала результатів боротьби за життя. Після констатації у Бориса клінічної смерті, лікарі ще близько півгодини боролися за його життя, а після встановлення біологічної смерті пройшло ще не менше двох годин, протягом яких він знаходився у відділенні реанімації. Отож, незворотні процеси і загибель мозкової тканини давно вже настали, оскільки часу на оживлення після клінічної смерті відводиться лише 4-5 хвилин. У даному випадку людина "мертвіша" бути вже не може. Смерть Бориса була встановлена лікарями і підтверджена приладами, які були підключені до його тіла. Через дві години дружині дозволили супроводжувати каталку з тілом чоловіка до дверей моргу... Далі сталися неймовірні події.

Ось що розповів сам Борис Пилипчук у розмові з коресподентом київської газети "Слово віри" Любов'ю Василенко.

– Борисе, розкажіть про свої відчуття, що ви бачили?

– Я не знаю, як передати ці видіння словами, але мені хочеться, щоб ви уявили собі цю картину. Після внутрішнього поштовху в тілі я відчув себе у свідомості і став бачити все немов зверху! Лікарі намагалися повернути мене до життя, вводили всілякі препарати, але нічого в них не виходило. Я став віддалятися від землі. Вона ставала все меншою і меншою, поки зовсім не зникла. Моє переміщення супроводжувалося тривалим свистом в вухах.

Ангели, ангели...

Я потрапив у незвичайне місце, дуже світле. Мені стало надзвичайно добре. Я побачив широкі золоті сходи. По обидва боки були золоті перила, вздовж яких на сходинках стояли ангели в білих одежах із золотими поясами. Зовні вони були схожі на людей. Волосся в них було біле, ноги і руки за кольором подібні до блискучої мідної стружки. Навколо сходів і під ними їх було безліч. Вони співали псалом. Я не знаю якою мовою вони співали, але в той момент я повністю розумів значення кожного слова псалма. Вони співали: "Достойний Ти, Господи, всієї слави і хвали! Ти, Господи, сотворив небо і землю! Ти достойний цього прославляння!"

Місто

В кінці східців я побачив світло. Але воно було не таке, як від сонця або від зварювального апарату, яке ріже очі. Воно було яскраве, але м'яке, від нього йшло тепло, спокій, радість і мир. Це світло наповнило мене таким захопленням, яке неможливо передати словами. І звідти, звідки лилося це прекрасне світло, я почув: "Сину Мій, ввійди до мене! Я покажу тобі дещо. Я дам тобі допомогу".

Від величезного числа ангелів віддокремилось двоє і стали позаду мене по ліву і праву руку. Я не обертав голови, не оглядався, але у мене було таке відчуття, що я все бачу на 360 градусів довкола себе.

Я перемістився на велику галявину по якій бігали дуже гарні білі коні. Посеред галявини стояло величезне місто в формі куба. Переміщаючись у просторі, я не торкався ногами до землі, це було як ковзання.

У міру наближення до міста моє захоплення від побаченого ставало все більшим. Високі стіни складались з різнокольорових шарів, котрі виблискували і мінилися в сяйві світла. Я бачив основу міста, зроблену з 12 дорогоцінних каменів цього світу, бачив ворота з перлів, по 3 в кожній стіні. Я не вимірював їх, але одна перлина була більше двох метрів, – як я оцінив. Господь підвів мене до цього міста з кута, тому я бачив тільки шість воріт. Коли я пройшов всередину міста, то побачив два надписи: один над воротами, другий – під ними. Над воротами було написано одне із імен Ізраїлевих колін, а під ними – ім'я одного з апостолів. Я зайшов у місто і завмер від захвату: воно було повністю золотим. Вулиці, будинки, двері – все з прозорого як скло золота. Я ще ніколи не бачив такого блиску. Я бачив, як виблискують золоті прикраси в ювелірному магазині, але ніщо в порівнянні з тим, що я побачив в цей момент. Про це я читав у Біблії, але не міг уявити, що твердий метал може бути таким прозорим і чистим. А тепер я все це побачив і захотів торкнутися.

Дерево

Я не питав у ангелів куди мені йти, а наче знав, куди йду. Було повне відчуття, що знаходжуся дома. Коли пішов по місту далі, ближче до центру, то в одному місці побачив велике дерево. На ньому висіли плоди грушевидної форми розміром з літрову банку. Листя нагадувало липове, але було більшим, як листя лопуха. Я підійшов до дерева і мені захотілося зірвати один з плодів. Я простягнув руку і подивувався: моя рука була прозорою. Я готовий був зірвати плід та ангел, котрий стояв трохи позаду, перепинив мій порух. Жестом він показав, що рвати не потрібно. Для мене було дивним, що я без всякого жалю і смутку відійшов від дерева.

Повернення

Коли я наблизився до самого центру міста, то побачив надзвичайно яскравий потік світла. Мій захват продовжував зростати, досягнувши найвищої точки. Важко передати словами цей надзвичайний стан душі. Коли я побачив центр цього випромінювання, то опустив голову і відчув непереборне бажання стати на коліна. Та ангели підтримали мене, і я почув голос: "Сину Мій, того, що Я показав тобі поки достатньо. Ти повинен повернутися назад, щоб сповістити Мою славу, силу і могутність, щоб передати те, що побачив і почув".

Я зрозумів, що зі мною говорить Господь, і став просити Його: "Господи, я не хочу назад!" На що Господь мені відповів: "У тебе є дружина і троє дітей. Ти повинен повернутися до них, тому тобі ще не час бути тут".

Тоді я знову почав благати: "Господи, я не хочу назад. Дозволь мені зостатися з Тобою".

Але Господь сказав мені: "Сину Мій, будь покірним і стриманим, не ремствуй, повертай назад. Ти повинен розповісти всім про Мою славу".

Вмить я перемістився в просторі і побачив, як на ношах встановлених на каталці, медпрацівники везли моє тіло. Коли я побачив дружину, що йшла поряд, то зрозумів, що везуть мене. Один з працівників заспокоював її і намагався не допустити в кімнату, куди везли тіло. В кімнаті на столах лежали люди, деякі були розрізані, я зрозумів, що знаходжуся в морзі. Двері перед моєю дружиною зачинили. Люди почали віддалятися. Коли я побачив все це, то відчув поштовх і різко опустився в своє тіло. Тут же відчув величезну силу, яка вибила двері моргу. Двостворчасті двері ударом зірвало з петель і вони впали на підлогу, а каталку з тілом викотило з приміщення моргу. Після цього верхня частина мого тіла піднялася, простирадло спало.

Санітар, сповзаючи вниз по стіні, упав, медсестра також... Обидва лежали напівпритомні. Прийшла ще одна медсестра і, побачивши мене сидячого, знепритомніла. Та ж надприродна сила поставила каталку вертикально, і я став на ноги. Каталка впала і покотилася назад у морг.

Я хотів іти, але не зміг. Було таке відчуття, що я не в своєму тілі, ноги мене не слухалися. Тоді я став молитися, тому що думки у мене були ясні. Я все усвідомлював, але голоси були якимись чужими, протяжними. Було враження, якби магнітофонну стрічку прокручували на зменшеній швидкості. Я став посити Господа, щоб Він дав мені сили піти. Коли закінчив молитися, то відчув приплив потужної енергії. Було таке відчуття, ніби волосся відділилося від голови і тисячі голок торкнулися мого чола. Я отримав такий приплив енергії, що мені здалося, ніби ноги мої по ступні взгрузли в підлогу. Я відчув тепло і велику силу з голови до ніг і пішов у напрямку ординаторської, де засідали лікарі.

Жах лікарів

Моя дружина впала на коліна, дякуючи Богові за те, що Він воскресив мене. Коли вона прийшла до тями, то схопила простирадло і побігла за мною, щоб прикрити мою голизну. На моєму шляху медпрацівники розбігалися з криками; хтось з них падав, хтось закривався в палатах. Дружина догнала мене біля ординаторської і накинула на мене простирадло. Я підійшов і легким доторком руки відчинив двері. Пізніше я дізнався, що лікарі замкнули двері на ключ, підсунули шафу і забарикадувалися зсередини. Але двері піддалися мені легко – їх відчинила сила Божа.

Коли я увійшов в ординаторську, дехто знепритомнів, дехто зі страхом збилися в купку в дальному кутку і кричали: "Хто ти? Що тобі від нас потрібно?" Я заспокоїв їх: "Не бійтеся, дайте мені тільки одяг". Бачачи на їхніх обличчях невимовний страх, я зрозумів, пояснювати причину свого воскресіння цим бідним переляканим лікарям. Щоб я їм не сказав, вони однаково не почули і не повірили б мені. Я повторно: "Віддайте мені одяг і я піду додому". Лікарі швидко дозволили мені звідси вийти, бо відчували страх в моїй присутності. Я одягнувся, нам вислали автомобіль, і ми поїхали додому.

– А що було потім?

– Всім, хто знав про те, що сталося важко було повірити, що я живий-здоровий. Коли наступного дня я прийшов на роботу, мій начальник сказав: "Я не можу допустити тебе до служби. Після інсульту тобі, як мінімум, потрібно отримати першу групу інвалідності. До того ж твоя смерть і твоє загадкове воскресіння".

Я сказав йому, що здоровий, як віл. Але мій начальник відповів: "Так, я тебе бачу і чую, але все одно такого бути не може".

-І до якого висновку прийшли медики?

– Питання про моє подальше перебування на службі два з половиною місяці вирішували 15 комісій. Лікарі хотіли довести, що повинні бути якісь наслідки того, що зі мною сталося. Але всі результати досліджень засвідчували, що я абсолютно здоровий. Мені дали допуск до подальшого проходження служби оперативним черговим райвідділком міліції.

Шлях відкритий

Лікарі просили мене, щоб я нікому не розповідав про своє воскресіння. Але Господь повернув мене на землю, щоб я повідав про це людям. Я стверджую, що Бог – це реальна особистість. І небеса реально існують. Деякі лікарі, свідки того, що сталося зі мною в лікарні, покаялися.

Ваше воскресіння – це унікальний випадок. Я хочу задати вам питання, яке хвилює багатьох людей: "Що треба робити, щоб після смерті бути з Богом?"

Цей шлях відкритий кожному. Я чистосердечно покаявся, звернувся до Бога. Ісповідав Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем і прийняв тверде рішення жити за Божим словом. Це шлях для всіх, хто хоче мати благословенне життя з Богом тут, на землі, і вічне життя з Ним після фізичної смерті. Бог повернув мене на землю, щоб я підтвердив цю істину.

P.S. Борис Пилипчук – старший лейтенант міліції одного з райвідділів Хмельницької області. Зараз йому 37 років, одружений, має троє дітей. Проживає в Старосинявському районі в селі Нова Синявка Хмельницької області.


ПАЛЕЦЬ БОЖИЙ

Як іскри серед темної ночі розлітаються від горіючого вогнища, так скрізь і завжди історія людського роду відмічує дивні сліди Божого Пальця, які безбожник назве "випадковим збігом обставин", а які треба фіксувати для утвердження віри маловірів. Зі всіх гонителів Церкви жоден не був в силі зашкодити їй поважніше, а многі з них мали страшний кінець (Шпіраго І, стр. 305).

Найкращий приклад цього маємо на Юді, першім гонителю Церкви і Ісуса Христа. Ірод – убивця дітей і гонитель Дитяти Ісуса – згинув від червів, що завелися в його тілі; при кінці терпів страшні болі у нутрощах і не міг приймати жодної їжі. Через страшний сморід в його спальні відреклася його жінка, а їду подавали йому на довгому дрючку. (Йос. Флавій). Ірода Агрипу (внука Ірода Великого), що казав убити апостола Якова і ув'язнити Петра, коли розгнівався на Тирійців і Сидонів, приймав їх посольство у царській одежі на сідалищі. Народ вигукував на його промову: "Це голос Бога, а не чоловіка". І зараз поразив його промову ангел Господній за те, що не віддав славу Богу і сточений червами вмер (Ді. 12, 20-23).

Ірод Антипа (син Ірода Великого) грішив з Іродіадою, дружиною Филипа, брата Ірода, в біді марно закінчив життя на засланні в Іспанії, а Саломея, яка зажадала за свій безстидний танець голову Івана Хрестителя у сп'янілого батька Ірода, підковзнулася на обмерзлім мості і впала в ріку, де дві криги відтяли її голову (проповідь на Усікновення 11/IX 1975 Рим -Ватикан, рос. мов.)

Страшно відпокутував Єрусалим переслідування Спасителя. В 70 р. згинуло в часі облоги міста коло мільйона євреїв. Саме місто римляни спалили і зруйнували, так що не залишилося каменя на камені. Всіх чоловіків повісили на хрестах, на це вирубали всю деревину у Святій Землі, а сто тисяч узяли в неволю на циркові ігрища гладіаторів і пожирання дикими звірами. Весь народ після упадку повстання Бар – Кохба 123 р. розселився по всьому світу. Єрусалим названо Elia Capitolina, на місці святині побудовано капище Богині розпусти (Йосиф Флавій). Каяфі відтяли голову як зрадникові. Анна, не чекаючи такої судьби, сам собі заподіяв смерть. Понтій Пилат засланий за хабарі в Гельвецію (Швейцарію) над Женевське озеро, втопився, кидаючись зі скали в озеро. Його мучила совість і привид Христа в терновій короні на голові. Жінка Claudia Procolla вернулася в Рим і стала християнкою.

Римський цісар Нерон, великий гонитель Християн, діждався того, що його скинено з престола, прогнано з міста, а в часі утечі пробив його мечем власний його невільник. (Qvo vadis Генрика Сенкевича).

Цісар Деоклетіан (+313) переслідував Християн так завзято, що погани поставили йому пам'ятник з написом "Цісареві Деоклетіанові, нищителеві християнського імени". На Деоклетіана спадав при кінці його життя один удар за другим. Його родина жила на вигнанні, його статуї поскидано, а він сам спух на цілім тілі так, що смердючі черви точили його язик.

Зараз по нім вступає на цісарський престол Константин Великий і підносить християнство до становища державної релігії.

Подібна судьба стрічала єретиків і всіх ворогів релігії. Єретик Арій розпукся в часі тріумфального в'їзду (р. 336) в Александрію.

В часі французської революції 1789 р. в Парижі, натовп богохульників зобразив процесію, в центрі якої високо на ношах несли вуличницю, що зображувала як Діва Марія родить Ісуса. Нагло нещасна дістала страшні корчі нутрощів і на очах усіх померла.

Вольтер, великий безвірок, сказав: "Забагато вже мені чути вічно про те, що 12 рибалок заснували Церкву. Я покажу світові, що сам один зумію знищити її. Тим часом вмер у великому приступі скажености і розпуки 25 лютого 1778 р. і дивно, що якраз 20 років перед смертю він написав до свого приятеля Далемберта: "За 20 літ буде Бог мати відпочинок".

Також ворог релігії Руссо був перед смертю тяжко мучений тривогою і стратив спокій до того ступеня, що відібрав собі життя в одному селі біля Парижа.

Коли Еміль Золя дістав приступ недуги, покликав до ложа священика, щоби відбути приготування на смерть. В обличчі смерте обіцяв написати книгу, в якій відкликав би свої блуди. Коли ж виздоровів, відкладав обітницю. При другому приступі недуги його друзі, почувши, що кличе священика, задушили його подушками.

"Страшно є впасти в руки Бога живого" (Євр. 10,31). З такими людьми стається те, що з тим, що жене стрімголов проти скали. "А хто впаде на цей Камінь ,- каже Христос про себе самого, – розіб'ється" (Мт. 21,44).

Цісар Юліан Відступник вмер, підносячи кулак до неба: "Sallilfi, uvicisti" ("Галилейче, Ти побідив"). Таких прикладів з історії церкви можна розказувати багато, але пора розповісти про XX століття і за моє особисте життя, чи близьких мені осіб.

В 1912 році відплив з Англії до Америки в першу подорож корабель "Титанік". В цей час був це найбільший пасажирський корабель. В дорозі ударився він об ледяну гору (айсберг) і почав тонути. Цього, щоби цей корабель міг затонути, не брали під увагу і на нім було замало човнів, щоби взяти на них всіх людей. Брали на човни в першу чергу жінок. Коли корабель тонув, то його передня частина занурилася у воду, а задня частина піднялася догори і тоді люди побачили на підводній частині корабля напис: "Ніхто мене не переможе, навіть Бог". Втопилося тоді 1600 людей.

17.01.1946 р. усіх львівських душпастирів після попередження 2.Х. 1945 р. відірвали від їх духовної пастви, родин за те тільки, що залишились вірними присязі своїй Церкві.

Коли капличка свщмуч. Йосафата по вул. Замарстинівській, 100, опустіла, домоуправління віддало її на житло якомусь шоферу Козію Василю. Він порубав престол, лавки, хоругви і замазав стінне мальовило. Через пару років після цього факту, він поліз під грузову машину, яку поставив без коліс на колодках. Випадково інша машина штовхнула його машину. Вона повалилася і переламала обидві ноги нещасного. Він втратив працю, жив на пенсії в тій же бувшій капличці. На візочку, що його порухував руками, часто бачили його на вулиці або на подвір'ю Калініна, 100. Часто признавався стрічним, що його Бог покарав, бо нищив його престол. Жінка розвелася з ним, перегородили капличку і живе з другим. З ним зійшлася якась, що втікла з колгоспу (це в неї не перший муж) і доглядала його до смерти. Просив похоронити його з хрестом і попом. Одна дитина втопилася в Полтві, друга, дівчинка, була глуха і німа.

2. В 1946 р. я зустрів цікаву людину – єврея

Зокрота Абрама Ісаковича. Він попав за сіонізм. Однак благодарив судьбу, що літом 1940р. його з жінкою з Любіня Великого, куди в неділю пополудні приїхав відвідати знайомих, взяли на вивіз. Маючи легку літню суконку, жінка в Бодайбо 2 тис. км на північ від Іркутська захворіла нирками. Однак ні біда, ні недуга не спиняли їх дякувати Богу, що живуть, а не як вся його родина з Любіня, яких німці знищили. Коли його жінка почулася матір'ю, знайомий лікар порадив аборт. Обоє батьків, як віруючі, не хотіли згодитися убити потомка. Пані Зокрот не то, що породила здорового хлопця, а і сама позбулася через вагітність недуги нирок.

3. В ансамблі III дільниці Печорської залізниці, крім мозаїки порядних хлопців і дівчат, попався мені бандурист Кінзін Раджа (татарин). Він мав якісь упередження до "бандерів" -якими називав усіх західних українців. Зокрема, докучав мені і все погрожував мене позбутися. Моя одинока зброя були молитва і терпіння. По якомусь часі я зауважив, що Кінзін починає хворіти, я мав апетит, і він завидував, що я можу зі смаком уплітати чорну пайку хліба з комою (така риба). Його відвели в шпиталь, де вмер від раку кишок.

4. Ще коли нас судьба в 1944 р. зі Стрия кинула в Нежухів, там на приходство дали нам на квартирування політрука Василя Кононовича Вознесенського. Це був, здається, учитель, людина доглянута, жонатий. Все ж таки самітний побут близько фронту в нас на приходстві під тихими галицькими вербами збудив і в його серці тепло. Навіть подарував на відхіднім свою фотографію з написом "лучше вспомнить и взглянуть, чем взглянуть и вспомнить". Але поки відійшов в березні на Закарпаття, влюбився в молоду їмость, якій недвозначно пропонував зраду за курорт в Сочі і Ялті. І знов молитва дев'ятниці була зброєю священика. Дев'ятого дня їх частину перенесли за Карпати. В 1945 р. появився в Нежухові "с победой", але ми вже були у Львові.

5. Коли мої батьки опинилися без мешкання, бо бувший господар їм виповів, мати почала дев'ятницю. Третю дев'ятницю закінчивши, зустрінула на базарчику коло св.Антонія п. Задунайську з Груневої, з якою договорились про квартиру. Це була релігійна жінка старого гарту, брала участь у богослуженнях з татом і матір'ю, а потім зі сестрою Партенією Студиткою. З бігом часу ставала прикра, збільшувала вимоги, відстрашувала прихожан, в кінці намовила сестриного сина Чеся відключити світло і інші пакості робити батькам. Накінець, виповіла тяжко хворому батькові мешкання до 15 червня із нотаріальною печаткою (у себе мала досить місця для своїх, бо дім був просторий). Батько точно вложилися в графік і 8.06.1970 р. замкнули очі навіки. Скоро помешкання освободили. Через 4 роки, відвідуючи Задунайську, я застав її в печальному стані. Лежала на ложі болізні паралізована на руки і ноги, і осліпла. Зять втік від них, Чесьо міняв жінок як рукавички і місце молитви перемінив у вертеп розпусти і п'янства.

– "Прошу передати всій родині, що я каюся, що так много раз робила прикрості о.доктору, чую на собі "Божий палець".

– Заспокійтесь пані, о.доктор, якби жили, Вам би простили".

6. Жив біля Козови на Тернопільщині господар та виховав четверо дітей і дав їм вищу освіту. Коли смертельно захворів, голова сільради поклявся, що "радше сам ляже в яму, ніж мав би його ховати піп". Після смерти переказали в церкву, що сільрада уряджує похорон сама, щоби ніхто з церкви не важився прийти. З міста приїхало кілька автомашин: начальство і діти покійного. На цвинтарі відбувся мітинг. Голова каже: "Отак ми тепер обходимося без попів і дурману". Тут в горлі йому забулькотіла кров і він звалився в яму на домовину. Витягай його ледве живого. Начальство втекло, а сильний вітер струтив авто з дороги. Голову трактором тягнули до поліклініки, де через півтори години помер. По селі розповсюджували чутки, що це жінки його трутили в яму.

7. На вулиці Залізняка був Реколекційний дім о.о.Єзуїтів. В 1939 р. перемінили його на корпус Академії сільськогосподарських наук. На подвір'ї стояла статуя Христа, що ніс хрест на гору Голгофту. Довший час не находили бажаючого знищити статую, а завгосп-єврей не хотів до цього братися. Нарешті, найшли молодого студента, гуцула за походженням. Він джиганом (кіркою) розбив статую. На другий день зійшов з розуму і більше його ніхто не побачив.

8. За часів Хрущова, к. 1959 р. була акція знищення хрестів з церков чи костелів не діючих і на роздоріжжях, на полях. Між іншими знято всі "хрести свободи" з нагоди скасування паншини 1848 р., які мали археологічне значення, як це слушно скритикувало Товариство охорони пам'ятників. У Чернівцях в центрі є бувший костел Єзуїтів. Один з робітників, за відповідну нагороду, поліз всередині костела вверх, втратив рівновагу, впав і розбився до підлоги, не виконавши доручення зрізати хрест.

9. У Львові оголосили в тюрмі, що хто закине залізну линву на хрест на костелі св. Єлизавети, буде звільнений. Один нещасний згодився. Коли вилазив по провізоричнім островерхім даху, прогнилі ґонти посунулися, він впав вниз, розбившись на смерть. Довелось робити штучне риштовання і так потім знизу за линву тягти хрест, щоб зігнувся, а потім, на 3-ій день вночі автогеном зрізали. До 2-х менших хрестів не взялися з невідомих причин.

10. Пару років пізніше в Палаці щастя розписувалася сестра загиблого. Після церемонії пішли вони нагору в кімнату фотографа. Коли молодята і дружби приготовилися до світлини, фотографа визвали на низ фотографувати весільний похід. Тим часом на горі один з п'яних дружбів кинув недокурок на купу плівок, які зараз же спалахнули. Протяг затріснув залізні двері, які не можна було відкрити. Один з дружбів вибив вікно і спасся по ринві. Молодий з молодою згоріли, інші були тяжко попечені. Відтоді знесли фотоательє в Палаці щастя.

11. 1968 чи 1969 р. в с. Білім коло Перемишлян Володимир Курок зруйнував капличку. Загинув від аварії в машині.

12. Іван Кривий в селі Пнятин коло Перемишлян звалив хрест. Корова збісилася, син 10-літній від хворого зуба помер. Сам Іван пробував вішатися, живе в пониженні.

13. За Старим Самбором є село Биличі. Там в лісі – капличка. В 1944 р. солдат родом з-під Омська збезчестив її і розвалив. Приїхав додому після війни, оженився згодом. Вродився йому хлопчик Володя сліпий. Бабуся віруюча казала, що його Бог карає. Лікарі оглядали очі і казали, що зір є, але є якась перешкода бачити. Батькові приснилась назва села, де він воював і що там його син прозріє. Приїхав і розшукував капличку з джерелом, хоч жінки, що пасли корови, не довіряли йому спершу, але показали місце. Він розчистив джерело з зарослей і дитину взявши за ноги тричі занурив у воду. Після третього разу хлопчик скрикнув -"Тату, який ти гарний, і як всюди кругом ясно". З вдячности відбудував капличку, розказавши в районі про випадок, просячи, щоби йому виписали матеріали.

14. Раптове одужання опухлої жінки тут же в Биличах.

15. Біля Гологорів на Золочівщині стояла фігура св.Івана. Михайло Дубас, зв.Місько Рижий, бригадир тракторної бригади к. 1969 р. знищив фігуру, розбиваючи її голову і потім цілу. В аварії мотоцикла біля хутора Малинівка загинув, розбивши собі голову. Священик відмовив у християнському похороні за зневаження фігури св.Івана. Майже рік стояв на тім місці мотоцикл і ніхто на нього не хотів сісти. Коротко після того загинув Боднар, тракторист, що валив хрест.

16. В Сокільниках біля Львова в середній школі вчителькою російської мови була Панченко Марія Леонтівна. Вона, як відповідальна за атеїстичне виховання учнів, була дуже прикра, настроюючи проти себе колектив і село. Навіть район упоминав її за настирливість, яка в селі викликала противний успіх. В кінці червня 1973 р. вона, спізнившись на рейсовий автобус, а мала вже білети на поїзд, пустилася йти пустомитівською дорогою до Львова з товаришками-попутницями. Несподівано їх обганяв самоскид, який трутив учительку. В гіпсі лежала в шпиталі з пошкодженим хребтом. Дітям і знайомим, що приходили її відвідувати казала, що покарана Богом.

17. Широкий відгук мала справа кінофільму "Іванна" продукції кіностудії ім.Довженка. Головний режисер Скляренко, сценарист Володимир Біляєв, роль Іванни грала Ніна Бурдюченко. Вона закінчила київську театральну студію і роль у фільмі "Іванна" була її першим деб'ютом. Вона грала дочку о.Ставничого, яка за німців стала монахинею, а потім вішана німцями на гицлівській горі відкидає хрест і топче його ногами (ту сцену потім скоротили). Невдовзі потім випало їй працювати в сценарії фільму про партизанів Донбасу. В кадрі треба було винести червоний прапор, із палаючої стодоли. Скляренко замість комбінованих зйомок зажадав зйомки з натури. Після дворазового "повтору" Ніна Бурдюченко скочила за прапором втретє і стеля палаючої стодоли завалилася. В згарище скочив артист, що грав партизана, і виніс страшно обпечену Ніну. Спеціальний лікар, висланий міністром культури Фурцевою, привіз її в спецлікарню в Москву, де 3-го дня померла. В "Известиях" появилась стаття на тему халатності режисера Скляренка, що закінчилися заувагою, а не судом, на який заслужив. Тепер віруючі казали, що Ніну покарав Божий палець за участь в атеїстичнім фільмі "Іванна". Батько Ніни писав листа до Беляєва, що він є причиною смерти його одинокої дочки. Кожний прихід почтальйона кидав його в нервовий шок. Після смерти його дочки, він виїхав назавжди зі Львова. Артист, що грав роль Митрополита Шептицького в нестарім ще віці помер від крововиливу у мозок.

18. В 1939 р. відвели монастир о.о.Редемптористів на Збоїщах на потреби армії. Близько монастиря при дорозі зліва була каплиця з фігурою Божої Матері. На приказ командира один вояк почав її руйнувати і впав на місці трупом. До 1941 р. фігури не зачіпали, аж після 1945 р. командир частини звернувся до пароха Збоїщ, щоби фігуру забрав на терен цвинтаря, що і зробили старші браття. Каплицю зруйнували.

19. Родина Семенів є в Польщі. Там у шпиталях висіли хрести. В родильну кімнату привезли молоду жінку, її чоловік сказав зняти хрест зі стіни, щоби його дитина, як вродиться, на нього не дивилася. Коли санітарка того не хотіла робити, він зробив це сам і виніс хрест з палати. Дитина (хлопчик) уродилася сліпа до сьогодні.

20. В слідчу кімнату в 1940 чи 1941 році приводять о.Величковського для очної ставки зі сестрою Іриною. На допиті слідчий Водоп'янов накидається на о.Величковського з кулаками і раптово падає на підлогу, піна йому тече з рота, сціпив зуби. "Что ты ему наделал?!" – крикнув старший слідчий. "Оставьте его в покое, его Божая Мать хоронит", – відзивається з землі Водоп'янов. Величковського тоді випустили на свободу.

21. В перших днях війни 1941 р. 22.06, як написано на барельєфі напроти Духовної Семінарії) впала велетенська бомба, що цілила на головну пошту з літака. Сліди велетенської ями на середині вулиці і досі видно на кладці із каменю, її діяння убило троє письменників: Олексюка, Степана Тудора, Гаврилюка, галицьку письменницю і жінку Олексюка. Вони бігли правою стороною вулиці під гору в напрямі вул. Степана Бандери. На вулиці лишився портфель, який хтось підібрав, а в ньому коло 250 адрес львів'ян.

22. Слід зареєструвати бодай кілька прізвищ підписаних священиків, що в годині смерти дістали розрішення католицьких.

1) о. др.Костельник 20.09.1948 – на вулиці (karaobar- Кістліскі);

2) о.Семчишин, о.Шпитковський;

3) о.Степан Кошель, парох Заставного (Глинян) відомий лікуванням раку і екземи – сповідь у львівському шпиталі по вул. Шептицьких – помер від раку легенів, розрішений помер в Мостах Вел.

4) о.Яків Мостюк – попереджений помершого жінкою про день смерти, розпорядився, щодо сповіді (в мед інституті) і григорянки по смерті в католицькій вірі.

5) о. Соловій в Косові.

6) о.Комар з Милошова, ще як жив у Львові на Куйбишева і дуже успокоївся після зняття клятви.

7) о.Зиновій Кузьмович, Лавочне, хоч помер нагло, але сповідався в католицьких Священиків і монахів.

8) о.Михайло Ховмак, Лани – Стрий,

9) о.Павлюк (б.Волиняк) сповідав о.Марусевич

10) о.декан з Керниці Крук – городоцький деканат.

11) о.Микола Декайло, Теребовля, об'єднаний знов Величковським.

23. о.Тихий Ярослав працював за німців якийсь час сотрудником в церкві св. П'ятниць, де парохом був о.Каштанюк. Парох проявляв многократну цілковиту бездушність, не допустив сотрудника до метрик, до кенкарт, не давав зарплати, а молоком кормив пса. Втікаючи перед воєнними діями сховався з родиною в австрійських Альпах в глухім селі. В повітрі розгорілась битва американської і німецької авіації. Палаючий літак впав якраз на хату, де проживала і загинула родина о.Каштанюка і він сам.

24. В Малехові коло Львова при дорозі є церква, а на ній хрест. Проїжджаючи на коні, солдат зупинився і декілька раз стрілив в хрест. Коли вертався швидким галопом тою ж стежкою, з церкви впав хрест і вбив його (1944р.)

25. До Калуша їхав з села начальник сільською підводою. На перехресті стояло Розп'яття. Начальник з автомата пересіяв навпоперек Христа. По дорозі був лісок і начальник розпорядився зупинитися, щоби зійти за потребою. Злізаючи, зачепився за орчик і впав. Автомат розрядився і кулями пересіяв його тіло напоперек. Дядько вивалив тіло на фіру і повіз в Калуш прямо в районну управу, розповівши там, що сталося, йому заборонили розказувати і відпустили додому.

26. В 1946 р. зустрівся мені Кучеренко із Мерехви. Він оповідав, що в них стояла велика камінна церква (собор). В 1930-х роках її знищили. Цікаво, що хто взяв камінь з церкви собі на будівельний матеріал, ні один своєю смертю не вмер. Чи то в бійці, чи нещасному випадку, більшість до війни погибли.

27. Голова Марійського гуртка Оля Петрик, закінчивши вищі студії, вийшовши 1960р. замуж, взялася робити дисертацію і залюбилася з людиною (Костецький), яка їй в тім помагала. Мужа попереджували знайомі, але "молодята" були засліплені і думали, що ніхто не догадується. Супружий трикутник закінчився раковою хворобою любовника і смертю його. Зраджений муж досі живе в домі матері з братами, здивачів, і старається виховати сина одинака (Петра) в ненависти до матері. Та знайшла собі вдівця з близької родини і з ним живе до сьогодні, виїхавши в Східну Німеччину на роботу.

31. На передмісті Куйбишева стався дивний випадок. Відомості підтверджені вірогідними свідками. 31 грудня 1954 р. запланували зустріч Нового року у дівчини Зої. Коли говорили про танці і кавалерів крикнула – "А я танцюватиму з Миколаєм". Зняла зі стіни ікону Миколая і почала танцювати з нею у руках. Нагло задеревіла, бо не змогла зробити й кроку. Могла лишень сісти на стілець. Почалося збіговисько людей, скора поміч, міліція. Коло хати чергував міліціонер, щоби люди не ходили. 7.04, на Благовіщення 1955 р. просився пройти старець з білою бородою. Зайшов і не вертався. Стійковий в хаті побачив лише Зою без ікони, яка вже знов висіла в кутку, а на ній був намальований цей старець. Під Пасху Зоя заговорила: "Кайтеся, носіть хрестики, скоро прийде це, в що я не вірила і, що я топтала". Їй повернувся рух, лягла в ліжко і на саму Пасху вмерла.

33. Коли в 1939 р. вибухла війна німецько-польська, німецькі війська вже були під Львовом на Голоско і Збоїщах 12 вересня. Тоді стався такий випадок: польський жовнір ввійшов до каплиці в монастирі в Голоску і вистрілом з карабіна пробив ікону Неустанної Помочі Матері Божої на висоті серця. Коли він вийшов на вулицю, його повалила німецька куля.

34. На Стрийщині в селі Гірне в 1939 р. відбувся сільський мітинг в читальні. Перед селянами виступав їх же односелець, бувший за Польщі комуніст. Виступав на антирелігійну тему.

– А тепер проголосуймо: хто за те, що нема Бога, хай піднесе кулак лівої руки. Ніхто.

– Тоді я проголосую обома руками. Руки задеревіли вгорі. Чоловік задеревів. Так його посадили у відкрите вантажне авто і повезли в Стрий до шпиталю.

35. Під Чернівцями в Садагурі стався в 1960 р. подібний випадок у клубі. Тут виступив на мітингу бувший баптистський проповідник: "А тепер це Святе Письмо, яке я проповідував, я топчу ногами". Нагло звалився на книжку мертвий. В Чернівцях визвали л.Красовського і запропонували, щоби він поїхав в Садагуру і в найближчу неділю в клубі виступив і пояснив, що буває в людини хворе серце, чоловік схвилювався і вмер, а не якийсь Божий палець його поразив.

– Мають там православного батюшку, хай виступить – відповів Красовський.

– Він необразований, Вас уважають. Зате поновимо Вас у реєстрації.

– Мені непогано працювати на заводі. На тім стало.

37. В Лядськім (тепер Красне) біля Золочева, зі сторони Львова стояв хрест. В 1940 р. оголосили в військовій частині, що стояла в бувшім жіночім монастирі (польськім), що хто звалить хрест при дорозі біля монастиря, дістане 30 днів відпустки. Солдат, що зголосився і це зробив, був відпущений додому, вийшов на дорогу, щоби ловити зустрічну машину, впав мертвий -серце.

38. В Гологорах біля церкви при дорозі стояла фігура. Голова колгоспу Стойко розвалив її. Вмер невдовзі на скрут кишок (1952р.)

39. В Карові коло Рави Руської Михайло Юськів, бригадир тракторної бригади валив хрести. 1.11.1975 р. їхав мотоциклом з коляскою п'яний. Нагло загальмував і придавлений коляскою загинув на місці.

40. В селі під самим Ходоровом (Отиневичі) стояла каплиця Божої Матері, люблена вірними обох обрядів фігура. Часто правились там молебні. Коли пішла акція нищення хрестів і фігур, люди дуже пильнували. Все-таки якось ранком (було це за Хрущова) закинули линву на фігуру і звалили, а потім її побили на куски комсорг села з двома парубками. Премійовані кожний по 100 крб., випили і поїхали мотоциклом з коляскою, який провадив на шаленій швидкості комсорг. На місці каплички мотоцикл зачепив за бетонний стовпчик. Водій зразу загинув, другий мучився 2 дні у лікарні в Ходорові, третій лишився живий, щоби був свідок події. Цей в лікарні розповідав іншим хворим, що його Бог покарав.

41. В Долинщині священик упімнув дочку голови сільради, що йшла вулицею в коротенькій спідниці. Дівчина пожалувалася вдома. Батько обіцяв помсту. Через пару днів сказав жінці привести священика, ніби він хворий. Як вона не вмовляла мужа, він настояв: "Я його провчу". Ліг в ліжко з сокирою. Приходить священик і застає в ліжку небіжчика.

42. В Оріхівці біля Підволочиськ Стояла за селом капличка з полицею, на якій стояли квіти перед іконою. Жінка сільського "начальства" жартома сіла на ту полицю і почала богохулити. Нагло, немов вітром здута, опинилась в сусідньому болоті. Підвелась перестрашена. Згадуючи цей випадок, не раз обіцяла ніколи "з Божого не сміятись".

46. В Татарбунарах біля Ізмаїла жінка в середнім віці іменем Вера була 40 днів в летаргічному сні. Подібно, як Клавдія Василівна Устюжанина 1965 р. з Барнаула, мала в тім часі видіння потойбічного життя, зокрема мук в пеклі. На підтвердження, що говорить правду навела муки тракториста, що переїхав сплячу людину, якої сліди смерти затер, а потім сам помер. Назвала теж двох братів, що за Румунії звабили єврея в пивницю, ограбили, вбили і тіло його замурували. Одного з них бачила в пеклі, другий живе, має 83 роки. Міліція знайшла в згаданій пивниці замурований кістяк людини, а другий брат зізнався у всьому. Померлий взивав його, поки не пізно, до покаяння тут у житті, якщо хоче спасти душу.

47. У папи Івана XXII був на аудієнції зять Хрущова Аджубей з жінкою Ніною Хрущовою. Папа передав вітання першій жінці-космонавту Терешковій. "В них горе – донька уродилася сліпа." "Я буду молитися за неї, але бачитиме аж по моїй смерті". Що і сталося в 1963р.

50. Дві комсомолки в Прибині коло Перемишлян 1946 р. вночі звалювали хрест. Одна з них нагнулась ломати куски хреста, в голові їй зашуміло і зомліла, до тижня вмерла. Друга Марія Бедрицька жила припадочна в Миколаївці коло Казанки, незамужня.

54. На Закарпатті, після ліквідації ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ церкви, один монах Васильянин відступив від віри і обітів, оженився і видав брошурку на підтвердження своїх нових переконань. Коли він захворів, до нього завітали двоє бувших друзів, ченців ЧСВВ, щоби уговорити до навернення і сповіді. Хворий був один в кімнаті з великою німецькою вівчаркою. "Коли зараз відси не підете, я нацькую на вас пса". Обидва тут же вийшли, бо пес виразно проявляв злість. Ще були біля хати, коли прибігла його "жінка" зі страшною вістю: пес перегриз хворому горло.

59. Вовчухи коло Городка Львівської обл. Ястрибок Юзько Маборко в 1948 р. скинув хрест з костела. Вечером застрілений. Жінка Анна поселилася в Судовій Вишні. З роки пізніше розпалювала в печі, влила нафту і згоріла з 3-ма дітьми.

61. В селі Пониква біля Бродів в часах Хрущова на празник Івана Хрестителя (7.07) зробили ударний день косовиці. В церкві йшла Служба Божа. До церкви прийшли: голова сільради (місцевий), редактор районної газети і представник райкому. Голова стояв в кашкеті і голосно перервав Богослуження.

– Чому задержуєте людей, коли робота. Священик зняв фелон і вийшов до них.

– Сьогодні в нас Івана Хрестителя.

– Що нас обходить Іван, у нас план,- відрізав голова, – розпустіть людей.

Священик обернувся до людей і сказав:

– Службу Божу не співатимемо, дочитаємо до кінця, а водосв'яття буде ввечері, після вечірні. Ідіть додому, переодягніться. Заки люди вийшли з хат перевдягнені і пішли на сіножать, звідси біжать перестрашені люди: "Не треба". Трійка начальства з церкви пішла прямо на сіножать. Хоч була гарна погода, надлетіла хмарка і з неї грім поразив голову. Робота зірвана. До кінця року ні в один релігійний празник людей на роботу не кликали.

62. Кнісело коло Новострілиськ. В церкві старшою сестрицею була Шпілик Варвара, її зять був головою сільради. Він поставив внесок на закриття церкви. Варвара агітувала між людьми, що владу треба слухати. Не довго була кар'єра голови – його замінили зайшлим. Варвара хворіла багато років, зовсім висохла. Дочка зійшла з розуму, її взяли в психлікарню. Тут, використовуючи неувагу обслуги, вискочила до річки і втопилася.

74. В 1948 р. в Грималові Тернопільської обл. на Мазурівці стояла фігура Божої Матері на роздоріжжю. Голова сільради Білоскірка казав людям її завалити. Ніхто не хотів. "Що ти каменя боїшся?" і сам натиснув на фігуру, яка падаючи, повалилась горішньою частиною йому на голову. Через тиждень помер. Родина, опозорена, виїхала.

77. В селі Залужжя біля Яворова на Щедрий Вечір 1979 р. жінка-селянка зачерпнула воду з колодязя відром. У відрі засвітив грецький хрест. Коли явище не зникало, вона наробила крику, збіглися люди з села, співали пісні, клякали і молилися. Надбіг священик, що працює з уряду в церкві. Два рази своїм хрестом пробував явище дістати наверх. За третім разом явище зникло. Міліція викликала його на допит і розпорядилась, щоби оголосив в церкві, що це не правда.

78. В селі Замочок біля Жовкви в напрямі на Каменку заставили жінок до льону на Чесного Хреста. Щоби дати приклад, бригадирка вилізла на купу льону, що мав висихати і взивала, щоби їй подавали в'язки льону. "Бачите, Чесного Хреста і нічого мені не буде". Нагло купа роз'їхалася, щогла простромила нутрощі бригадирки. До вечора померла.

80. В 1961 ρ. в Розівці, Куйбишевського р-ну Запорізької обл. за наказом згори замкнено церкву. Причину подали, що нема священика, хоч люди платили податки і церкву тримали в порядку. Потім ІІ-й секретар райкому комсомолу скинув хрест в криницю, власність одної селянки. Обурена прокляла, щоби втопився. Подала скаргу ще в Куйбишевський райком і робила там авантюри, її висміяно. Через два роки ІІ-й секретар, купаючись в ставку втопився в 2-х метрах від берега (шукали його в цілому ставі по глибинах). 1 -й секретар, чуючи в райкомі прокльони розлюченої жінки, щоби злочинець погиб у воді, і бачачи, що сталося, втік з тої околиці на постійно.

Матеріал до другої частини книжки "Палець Божий" збирав відомий мученик-ісповідник за Христову віру о. Михайло Винницький. Майже все своє молоде життя провів у тюрмах і таборах.

Народився о. Михайло в селі Чайковичі Симбірського району. Всупив в монастир ЧНІ в 1945 р. 21 листопада 1956 року був висвячений на священика.

Чотири рази був засуджений:

1. 1949-1955 – Березова в Сибіру.
2. 1964-1966-Луганськ.
3. 1975-1983 – Казахстан.
4. 1985-1987 – Котлас, Архангельська обл.

В 90-их роках працював парохом церкви Матері Божої Неустанної Помочі.

Помер 12 жовтня 1996 року.

Рукопис із записом цих свідчень о. М. Винницький передав перед третім арештом парафіянці підпільної УГКЦ – п. Канонік.



*Рай для грішників – це чистилище

* Ад – найнижчий рівень чистилища

 

[ Cкачати книгу: "Життя після смерті Клавдії Устюжаниної" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!