Християнські статті на сайті TrueChristianity.Info Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Чи правда, що комунізм не суперечить християнству?.
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Чи правда, що комунізм не суперечить християнству?
   

Чи правда, що комунізм не суперечить християнству?ПИТАННЯ: Дехто каже, що комунізм не суперечить християнству. А що про це говорить католицьке віровчення?

ВІДПОВІДЬ: Церква неодноразово засуджувала комунізм. Офіційне засудження комунізму прозвучало в енцикліці Папи Пія XI Divini Redemptoris, опублікованій 19 березня 1937 року з підзаголовком «Про безбожний комунізм і про християнську соціальну доктрину».

Для того, щоб стверджувати про несумісність комунізму з католицькою вірою, вже досить того факту, що комуністична ідеологія має на увазі атеїзм. «Релігія - це зітхання пригнобленої тварі, - писав Маркс, - серце безсердечного світу, подібно до того як він - дух бездушних порядків. Релігія є опіум народу».

Але повернемося до комуністичної ідеології і до енцикліки Divini Redemptoris. Папа написав цю енцикліку, тому що після більшовицької революції 1917 року комунізм показав себе згубним не тільки через тоталітаризм, а й через свій ідеологічний зв'язок з марксизмом-ленінізмом. Ця ідеологія включала в себе радикальне заперечення Бога, духовності, релігії, і де б вона не затверджувалася, всюди спалахували нещадні антирелігійні гоніння, а за допомогою атеїстичного виховання молоді комуністи прагнули викорінити всяке релігійне почуття зі свідомості людей.

У своїй енцикліці Папа Пій XI проголошує «урочистий осуд», який вже виголосив його попередник Пій IX в 1846 році, - засудження «мерзенної доктрини так званого комунізму, який цілком суперечить самому природному праву. Якщо його допустити, то він приведе до радикального перекручення прав, речей і власності всіх людей і всього людського суспільства».

Пій XI нагадує також сказане Папою Левом XIII в енцикліці Quod apostolici muneris. Лев XIII називав комунізм «руйнівною чумою, яка, торкнувшись кісткового мозку людського суспільства, може привести його до краху».

Пій XI пише: «Ця доктрина вчить, що існує тільки одна реальність, матерія, з її сліпими силами. Еволюціонуючи, вона стає рослиною, твариною, людиною. Людське суспільство - теж не що інше, як видимість і форма еволюціонуючої матерії (... ) у постійному конфлікті сил вона веде до остаточного підсумку: безкласового суспільства. Очевидно, що в цій доктрині немає місця для ідеї про Бога, немає різниці між духом і матерією, між душею і тілом; душа не наділяється життям після смерті, і немає жодної надії на інше життя.

Наполягаючи на діалектичному аспекті матеріалізму, комуністи претендують на те, що конфлікт, що веде світ до остаточного підсумку, може бути прискорений людьми. Тому вони докладають зусиль до того, щоб ще більше загострити антагонізм, що виникає між різними класами суспільства ... Всі сили (...) які чинять опір систематичному примусу, повинні бути знищені як вороги роду людського» (DR 9).

Енцикліка Divini Redemptoris стверджує, що шлях комунізму проклав лібералізм: «Щоб пояснити, як комунізму вдалося бути беззаперечно прийнятим з боку безлічі мас робочого класу, доречно згадати, що вони вже були підготовлені релігійною та моральною занедбаністю, в яку їх спровадила ліберальна економіка. Робочі зміни, включно з неділею, не давали можливості навіть виконати найважливіші релігійні обов'язки у святкові дні. Не було передбачено ні будівництва церков при фабриках, ні полегшення діяльності священиків. Навпаки, постійно просувався лайцизм. Так що тепер, - свідчить енцикліка, - ми збираємо плоди помилок, які вже не раз ставали предметом викриття з боку наших попередників і нас самих, і не дивно, що в світі, вже широко дехристиянізованому, поширюється комуністичний обман» (DR 16).

Пій XI пише потім, що комунізм став причиною жорстоких гонінь на Церкву: «Там, де комунізму вдалося утвердитися і панувати (тут Папа згадує «з батьківською любов'ю» народи Росії та Мексики), - докладалися всілякі зусилля, щоб зруйнувати (проголошуючи це відкрито) цивілізацію від самих її основ, а також християнську релігію, викорінивши пам'ять про неї з людських сердець, насамперед у молоді. Єпископи і священики, - констатує Пій XI, - були вигнані, засуджені на каторжну працю, розстріляні, вбиті. Звичайні миряни за те, що вони захищали релігію, піддавася підозрам, катуванням, гонінням, були кинуті в тюрми і віддані під суд» (DR 19).

Папа продовжує: «Навіть там, де, як у нашій возлюбленій Іспанії, бич комунізму ще не встиг явити всі наслідки своєї теорії, на жаль, спалахнуло найжорстокіше насильство.

Не просто була зруйнована та чи інша церква, той чи інший монастир, але по можливості була зруйнована кожна церква, кожен монастир, всякий слід християнської релігії, навіть якщо він пов'язаний з видатними пам'ятками мистецтва і науки.

Комуністична злість не обмежилася вбивствами єпископів і тисяч священиків, ченців і черниць, в першу чергу тих, хто якраз більше всіх дбали про робітників і про бідних; але вона породила набагато більше жертв серед мирян усіх станів. Донині вони практично щодня піддаються масовим розстрілам за те, що є добрими християнами або хоча б за неприйняття комуністичного атеїзму. Це жахливе знищення здійснюється з ненавистю, варварством і жорстокістю, немислимими для нашого століття» (DR 20).

«Вперше в історії ми стали свідками холоднокровної в своїх цілях і прорахованої до найдрібнішої деталі боротьби людини проти "всього, званого Богом". Комунізм за природою своєю антирелігійний. Він вважає релігію "опіумом народу", оскільки принципи релігії, що говорять про життя після смерті, відволікають пролетаріат від мрії про радянський рай, який від світу цього». (DR 22 )

Підкресливши, що «над законами природи і їх Автором не можна насміхатися безкарно», і попередивши, що комунізм не зможе досягти своїх цілей навіть у сфері економіки, Пій XI викладає розуміння державного устрою згідно християнської соціальної доктрини. Перш за все він нагадує: «Понад всією реальністю існує одна найбільша Істота: Бог, всемогутній Творець усього, премудрий і справедливий Суддя всіх людей. Ця найбільша реальність - Бог - є абсолютним викриттям брехні комунізму» (26).

Нарешті, Папа закликає озброїтися проти хитрощів комунізму: «На початку комунізм проявив себе у всій своїй збоченості, але незабаром зрозумів, що таким чином відштовхує людей. Тому він змінив тактику і намагається спокусити маси різними обманами, приховуючи свої справжні задуми під ідеями, які самі по собі благі і привабливі. Так, знаючи про загальне бажання миру, вожді комунізму видають себе за найбільш ревних покровителів і пропагандистів руху за всесвітню дружбу. Але в той же час вони розпалюють класову ворожнечу, що приводить до того, що ллються ріки крові, і, розуміючи, що їх система не містить гарантій миру, збирають необмежені запаси озброєнь» (57).

«Дивіться ж, високоповажні браття, - вигукує Папа, - щоб віруючі не дозволяли себе обдурювати! Комунізм брехливий за самою своєю суттю, і ніхто з охочих зберегти християнську цивілізацію не може співпрацювати з ним в якому б то не було підприємстві» (58).

Можна також процитувати Декрет Священної Канцелярії проти комунізму від 1 липня 1949 року. У ньому дається відповідь на питання, які надійшли до Ватикану стосовно комунізму.

Питання I: чи дозволено вступати в комуністичну партію або надавати їй підтримку?

Відповідь: ні. Комунізм - вчення матеріалістичне і антихристиянське; лідери ж комуністів, навіть якщо часом заявляють на словах, що не боряться проти релігії, все ж і вченням, і діями являють свою ворожість по відношенню до Бога, до істинної релігії і до Церкви Христової.

Питання II: чи дозволено публікувати, поширювати або читати книги, періодичні видання, журнали або листівки, в яких захищаються вчення і дії комуністів, або писати в них?

Відповідь: ні. Це заборонено самим законом.

Питання III: чи дозволено християн, які свідомо і вільно здійснюють те, про що йдеться в пп. 1 і 2, допускати до прийняття Таїнств?

Відповідь: ні, відповідно до звичайного принципу відмовляти у Таїнствах тим, хто не має належного налаштування.

У 1961 році Папа Іван XXIII писав в енцикліці «Mater et magistra»: «У сучасну епоху з цією метою (тобто устрій громадського співжиття) були розроблені і поширені різні ідеології: деякі вже розсіялися, як туман на сонці; інші піддалися і піддаються істотному перегляду, а треті були значно пом'якшені і все більше втрачають привабливість для людського духу. Причина в тому, що ці ідеології враховують лише деякі аспекти людини, і часто найменш глибокі з них; оскільки вони не беруть до уваги неминучі людські недосконалості, такі як хвороба і страждання, і навіть найпередовіші суспільно-економічні системи не можуть їх викорінити. Крім того, існує вкорінена релігійна потреба, яка виражається всюди і завжди, навіть коли насильство майстерно її пригнічує» (ММ 222).

Двома роками пізніше в енцикліці Pacem in terris Папа Іван XXIII стверджував: «Потрібно також мати на увазі, що не можна ототожнювати помилкові філософські вчення про природу, походження і призначення світу і людини, з історичними рухами, що переслідують економічні, соціальні, культурні та політичні цілі, навіть якщо ці рухи беруть свій початок у вищевказаних навчаннях і ними надихалися або ще досі надихаються. Бо вчення, раз вироблені і визначені, залишаються все тими ж, тоді як зазначені рухи, діючи на історичні обставини у невпинному розвитку, не можуть не піддаватися їх впливу і не можуть не підлягати навіть глибоким змінам. Крім того, хто може заперечувати, що в цих рухах, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з нормами розсудливості і висловлюють законні прагнення людської особистості, можуть бути елементи позитивні і заслуговуючі схвалення?» (84) Тут абсолютно очевидне посилання на комунізм.

Таким чином, одна справа - комуністична ідеологія, яка в жодному випадку не допустима, і інша справа - рух, який спочатку був натхненний цією ідеологією, але сьогодні значно від неї віддалився.



За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у березені 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!