Християнські статті на сайті TrueChristianity.Info Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Про імена демонів..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про імена демонів.
   

Про імена демонів.ПИТАННЯ: У релігійній літературі можна знайти багато імен ангелів і демонів, служителів Сатани. Наприклад, «Люцифер», «Вельзевул». Це один і той же демон, чи мова йде про різних палих ангелів?

ВІДПОВІДЬ: У часи Старого Завіту за межами Палестини існувало сильне переконання в присутності демонів. Численні лиха, які вражали людину, приписували їх пагубному впливу. Люди вірили в те, що їх – незліченна безліч. Щоб боротися з яким-небудь злом, чаклуни повинні були знати ім'я демона. Тому язичницька література тієї епохи містить численні імена демонів.

Найсуворіша старозавітна заборона на чаклунство фактично виключає звернення до демонів з народної практики.

Згадок про демонів в Старому Завіті не так уже й багато. У Псалмі 106 читаємо: «І розгнівали Бога над Меріва-водами, і через них дізнав і Мойсей лиха. Вони бо так допекли його серцю, що в нього вирвалося з уст необачне слово. Вони не знищили народів, про котрих говорив Господь їм, але з поганами змішались і навчились, як вони, чинити. Узяли служити їхнім божищам, що стали для них петлею. Синів своїх і дочок рідних, жертвували демонам.»

У Книзі Товита згадується злий дух Асмодей, який убивав мужів Сари.

У міру наближення до Нового Завіту ми зустрічаємо все більше згадок про демонів. Деякі дослідники пояснюють це впливом на Палестину грецького світогляду, який до того часу вже поширився всюди, а також спадщиною древніх східних культур.

Євангелія оповідають про декілька випадків одержимості бісами. В епоху Ісуса Христа було поширене переконання, що пожертвування ідолам насправді віддаються демонам: «погани, коли щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів. Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського», – попереджає апостол Павло (Перше послання св. апостола Павла до коринтян 10,20-21).

Демони – це брехливі духи, і тому вони стають джерелом псевдовчень. У Новому Завіті ми зустрічаємо також переконання, що і демони можуть здійснювати чуда. Так, в Апокаліпсисі читаємо: «І побачив я: з рота дракона і з рота звіра, і з рота лжепророка виходили три духи нечисті, немов жаби; то ж і є духи демонські, що творять знамення, що виходять до царів цілої вселенної – зібрати їх на битву в день великий Бога Вседержителя» (Об'явлення св. Івана Богослова 16,14). У тій же Книзі Одкровення Івана Богослова згадується про те, що руїни Вавилона населені демонами: «Упав, упав Вавилон – блудниця велика і став житлом демонів і пристановищем усякого духа нечистого і пристановищем усякого птаха нечистого і ненависного» (Об'явлення св. Івана Богослова 18,2).

У Новому Завіті біси названі різними іменами, але їх число нескінченно мале в порівнянні з тією кількістю імен, якими наділяли демонів в язичницьких культурах. А нам, щоб боротися з бісами, зовсім не потрібно знати їх імен, як стародавнім волхвам. Для нас достатньо того, що на нашій стороні – Ісус Христос, досить Його імені, яке спонукає до втечі всіх демонів.

Імена, під якими в Новому Завіті представлені біси, – наступні: Сатана, що означає «противник». Сатана діє за допомогою брехні і обману, він ворожий задумам Бога і є ворогом людини, спокушуючи її злом. Його називають князем світу цього. «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько брехні», - йдеться в Євангелії від Івана.

Далі – Веліар: «Яка згода між Христом і Веліяром?» – запитує апостол Павло у 2 Посланні до Коринтян.

Велзевул, князь демонів, згадується в Євангелії від Матея (12,24) «Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського».

Святий Павло називає бісів також началами і властями тьми: «Наша боротьба не проти крові і плоті, але проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби піднебесних» (Послання св. апостола Павла до ефесян 6,12).

Мова йде не про одного, а про різних впалих ангелів. Але, повторюємо, немає абсолютно ніякої необхідності знати їх по імені. Ми повинні вдаватися тільки до імені Господа, бо перед «ім'ям Ісуса схиляється всяке коліно небесне і земне» (Послання св. апостола Павла до филип'ян 2,10).



За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у березені 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!