Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя. Частина перша. Християнський Судан. Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Частина перша. Християнський Судан
   

З книги Бакіта розповідає про своє життя

Цілком вірогідно, що першими євангелізаторами Єгипту й межуючого з ним Судану були християни-втікачі, гнані люттю римських переслідувань.

Історично було доказано, що, вже починаючи з VI століття, у Судані існувала широка й добре організована місіонерська діяльність. У 580 році цар Соби писав цареві Донґоли: «Христос з нами». Інші ж запевнювали: «У Нубії повсюди стоять християнські церкви».

Але ісламський наступ, про який ми вже говорили, залишив на своєму шляху одну пустку. Від тисячолітнього християнського життя не залишилося нічого, крім розвалин церков, монастирів і кладовищ.

Церква, як видавалося, програла свої битви, але перемогла війну. Могили двадцяти двох молодих місіонерів позначили шлях Євангелії через Судан, а все ж ніхто не помер «переможеним».

Дон Франціск Олібоні (помер у 1858 р. на 33-му році життя) так говорив у своїй агонії:

«Браття, я помираю, але, разом з тим, я щасливий, бо на те є воля Божа; й ви не повинні втрачати духу... І навіть якщо тільки один із вас залишиться, хай не покине його віра, хай продовжує своє діло... Бог хоче навернення африканців, і я помираю з цим переконанням».

Пророчий крик цього героїчного місіонера дійшов до Отця Данієля Комбоні, який згодом передав своє апостольське завдання гаслом: «Чорна земля або смерть».

Слова, які звучать, немов військовий клич, насправді були програмою завоювання Африки для Христа. Комбоні розпочинає її саме у західній частині Судану: у Кордофані й Гебель Нубі, з центральною станцією у місті Хартум.

У той самий час і саме в цих місцях історія католицької місії перетинається з особистою історією Бакіти.

Її довгий вимушений марш починається в Ольґоссі, селищі під пагорбом Аґілерей, що перед горою Марра.

Повна різних пригод дорога привела Бакіту до Кордофану, Ель Обейду й, нарешті, до Хартуму. Маленька невільниця проходила цими шляхами під враженням подій, які потрясли увесь край і радикально змінили її власне життя.

Саме у цей період знаряддям у Божих руках був сам Магді Мухамед Ахмед.

[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!
Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!