Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя. Частина друга. Моя черга. Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя.
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Частина друга. Моя черга
   

З книги Бакіта розповідає про своє життя

Мені було близько дев'яти років [1], як одного ранку, після сніданку, разом з моєю дванадцятилітньою приятелькою я пішла на прогулянку нашими полями, досить далеко від мого дому. Добре набігавшись, ми покинули наші забави й подалися збирати траву.

Раптом з хащі появилося двоє страхітливих озброєних чужинців. Наблизившись до нас, один із них сказав моїй товаришці: «Хай мала побіжить до лісу і принесе пакунок, який я там забув. А ти іди далі, вона тебе наздожене».

Зрозуміло, що вони хотіли віддалити мою приятельку, щоб та не здіймала галасу, коли мене викрадатимуть.

Я ж ні про що не здогадувалася, лиш покірно виконала їх волю, як часто це робила зі своєю мамою.

Як тільки я заглибилася у хащі, старанно шукаючи згаданий пакунок, за моїми плечима появилися ті двоє...

Один з них грубо хапнув мене за руку, витягнув із-за пояса ніж, приставив його мені під бік і наказав: «Як закричиш, тут тобі й смерть, давай-но, рухайся за нами!».

Я закам'яніла від страху. З широко розплющеними очима, тремтячи з ніг до голови, я спробувала було закричати, але розпач стиснув мені горло, й я не могла ані говорити, ні плакати.

Грубо підштовхуючи мене у лісові хащі, прихованими стежками, полями, бігом, вони вели мене за собою до самого вечора.

Смертельна втома валила мене на землю. Ноги і стопи кровоточили через уламки камінців та подряпини колючих кущів.

Всю дорогу я схлипувала, але кам'яні серця моїх викрадачів не знали милосердя.

Нарешті, переходячи баштаном з кавунами [2], ми зупинилися, щоб перевести дух. Тим часом мої вороги розрізали кілька кавунів і дали й мені шматок, щоб поїсти. Але мені не вдалося проковтнути навіть кусочка, хоча я не їла з самого ранку.

Бакіта розповідає про своє життя

Не думалося мені ні про що інше, як про мою сім'ю. З тривогою у серці я тихо кликала маму й тата, але ніхто мене не чув. Більше того, зі страшними погрозами мені наказували мовчати, й так, втомлена і голодна, я знову пустилася в дорогу, яка тривала цілу ніч.

На зорі ми увійшли до якогось селища. Мені бракувало сил. Один із моїх викрадачів схопив мене за руку й затягнув до свого помешкання, де закрив у якійсь комірчині, заповненій різними знаряддями і ломом, й де не було ані сінника, ні ліжка: ним мені мала служити гола земля. Він дав мені шматок чорного хліба і наказав: «Сиди тут!». А виходячи, замкнув двері на ключ.

Там я просиділа більше місяця. Маленька дірка у стелі служила мені вікном.

Двері ж відкривалися тільки на хвилину, щоб подати мені пісну їжу. Словами неможливо описати страждання, які я пережила у тому місці.

Все ще пам'ятаю ті тривожні години, коли, втомлена від сліз, я задубіло падала на землю, й думки несли мене до моїх рідних, далеко-далеко звідси...

Там я бачила моїх коханих батьків, братів і сестер, яких я ніжно обіймала, розповідаючи про те, як мене викрали й як сильно я страждала.

Часами мені видавалося, що я забавлялася з моїми приятельками на наших полях, й мене раптово охоплювала радість; але, повернувшись до жорстокої правди страхітливої самотності, я впадала у розпач, який, здавалося, розірве мені серце.


1 - Щодо свого віку Бакіта часто вживає слово «близько». Це не дивно, бо серед населення, яке не відвідувало школи й серед якого не велося анаграфічних записів (ще й сьогодні таких місць там є багато), ані діти, ні дорослі не знали свого точного віку.

2 - Сезон кавунів - місяць лютий. Правдоподібно, саме у лютому і викрали Бакіту.


[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!