Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя. Частина друга. Втеча. Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя.
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Частина друга. Втеча
   

З книги Бакіта розповідає про своє життя

Господар розмістив нас у окремій кімнаті і завжди замикав двері на ключ, особливо коли віддалявся від житла.

Був майже час вечері. Повертаючись з ринку, господар привів додому мула, нав'юченого кукурузними кияхами. Він підійшов до нас, щоб зняти з ніг кайдани, і наказав налускати кияхів й нагодувати тварину.

Сам же, замислений, віддалився, забувши замкнути двері.

Ми були одні, без кайданів. О, Боже Провидіння, довгожданна мите!

Порозумівшись тільки поглядом, ми стиснули одна одній долоні, кинули оком довкола і, не помітивши нічого підозрілого, наскільки нам дозволяли наші бідні ноги, чимдуж кинулися у напрямку відкритого поля, навіть не знаючи добре, куди податися.

Цілу ніч ми продовжували бігти лісом і пустелею. Захекані і втомлені, у темряві ми прислухалися до ричання диких звірів. При їх наближенні для порятунку ми видряпувалися на дерева.

Одного разу ми тільки-но вийшли з нашої схованки, як почули підозрілий шум, характерний для близького до нас каравану.

Налякавшись до смерті, ми сховалися за густими колючими кущами. Дві довгі години група за групою проходили перед нашими очима, але, на щастя, ніхто нас не помітив.

Нас беріг не хто інший, як добрий Бог.

На світанку ми зупинилися, щоб перехопити дух. Які ми були втомлені! Серце відлунювало в грудях, величезні краплі поту котилися по тілу, пронизливий голод роздирав нам шлунок: довший час у роті у нас не було ані крихти.

Живе прагнення знову побачити рідних і страх, що нас переслідують, вливали в нас сили, щоб продовжувати бігти, хоча й не так швидко, як раніше.

Куди ж ми прямували?

Під вечір ми натрапили на якусь хижу. Чи це часом не наш дім? Серце забилося сильніше. Ми пильно вдивлялися, чи це не наша хата: на жаль, ні. Яке гірке розчарування!

У той час, як у розпачі ми зупинилися було навпроти хижі, перед нами появився якийсь чоловік. Перелякані, ми кинулися навтіч, але той, люб'язно зупинивши нас, запитав:

«Куди ви йдете?»

Ми мовчали.

«Нумо, куди ж ви йдете?» «До наших батьків.» «А де ваші батьки?»

«Там», — відповіли ми, нерішуче вказуючи рукою у незрозумілому напрямку.

Саме тоді він і втямив, що ми — втікачки.

«Ну що ж, — сказав він, — зайдіть-но, відпочиньте, а потім я сам відведу вас до ваших батьків».

Вірячи його словам, ми послідували за ним до хати. Як тільки ми туди увійшли, ми тут же впали на підлогу, мов мертві. Чоловік дав нам попити води, але ми були такі втомлені, що не могли навіть втримати у руках кухля. Тоді він залишив нас наодинці на якийсь час.

Після короткого сну незнайомець нас розбудив. Завівши до своєї оселі, він дав нам їсти і пити, а після цього повів до великої вівчарні, повної овець і ягнят. Там, звільнивши для нас місце на ліжнику, він закував разом наші ноги великим ланцюгом і наказав залишатися на місці до наступного розпорядження.

Знову рабство!

Яке там «завести до батьків»! Скільки гірких сліз ми пролили, скільки страждань винесли!

Так, між вівцями і баранами, він тримав нас кілька днів, аж поки один минаючий тими місцями торговець рабами не викупив нас із вівчарні.

Наші бідні ноги пройшли ще багато кілометрів, перш ніж ми дісталися до каравану.

Яким же великим було наше здивування, коли серед рабів ми побачили деяких із тих, які належали нашому попередньому господареві, від якого ми втекли. Вони нам описали його гнів та лють. Коли той не знайшов нас на місці, то у злості звинувачував і бив тих, хто потрапляв під його гарячу руку, погрожуючи розірвати нас на шматки, коли знайде.

Тепер я ще краще пізнала Божу милість, яка і тоді чудом мене врятувала.

У каравані ми безупинно йшли два з половиною тижні, у тому ж порядку, який я описала вище.

Під час тієї подорожі я бачила бідного раба, який почував себе так погано, що ледве тримався на ногах. Нарешті він попросив господаря присісти на відпочинок. Але той, не вірячи, бив його, як худобу. Я бачила, як бідний раб упав на землю і простогнав: «Я помираю, сил моїх більше немає!». Але той нелюд бив його все більше й більше, аж поки раб не підвівся.

Було видно, однак, що невільник не міг більше рухатися, й господар наказав зняти кайдани, якими він був прикований до інших товаришів по нещастю. Бідолаха лепетав щось про пощаду. У цю мить господар наказав нам продовжувати шлях, а сам затримався з нещасним.

Що сталося з тим рабом далі?

Ніхто його більше не бачив.


[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!