 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Бакіта розповідає про своє життя Ниже наводяться цитати з рукописів і думки з розмов, які були записані за життя Бакіти. Вислови, повні сердечної мудрості, наводяться у короткій формі для того, щоб кожен міг собі вибрати і вкласти у своє серце те, що породило серце Бакіти й що вийшло з її уст з природною простотою.
«Пригадую, що дивлячись на сонце, місяць і зірки, на красу природи, я запитувала у себе: "Хто ж господар усіх цих красот?". Й відчувала величезне бажання пізнати, побачити Його, виявити Йому мою шану» (Рук. 26). «Навіть, коли б я стояла навколішки все моє життя, я б не змогла висловити усієї моєї вдячності доброму Богові» (Док. 399). «Усе моє життя було даром Божим: люди були тільки знаряддям; дякуючи їм, Бог уділив мені дару віри» (там же 427). «Бог був завжди добрим до мене, на протязі всього мого життя» (Зібр. док. 308, 724). «Щасливі ви, народжені у католицькому краї. Я ж пришила сюди пізніше. Будьте за це вдячні Богові і Матінці Божій» (там же 89, 75). «Робімо все можливе, щоб задовільнити Господа» (там же 281, 559)• Коли її попросили розповісти про своє життя, вона розпочала так: «Все для хвали Бога, для прославлення всесильності Бога, який привів мене до спасіння» (Зібр. док. 45, 89). «З огляду на справедливість, багаті повинні давати бідним» (там же). «Чинити волю Божу є ділом справедливості» (там же 271, 630).
(Мимовільна молитва, 8/12/1896 p.). «Речі цього світу є нічим, бо вони — земля; тим, чим ми повинні займатися, є справи неба: це Господь» (Зібр. док. 41,81). «Я все дам Господу, й Він буде мною опікуватися: це Його обов'язок » (там же 42, 81). «Якби на цьому світі ми не покладали надії на Господа, що б ми робили?» (там же 41). «Міняються люди, одна людина приходить за другою, й на те воля Божа: Він залишається завжди; у раю ж ми знову всі зустрінемося, треба лиш трохи зачекати» (Зібр. док.). «У всіх ділах покладаюся на Господа» (там же 271, 627). «Я щаслива, що з милосердя Божого стала християнкою» (там же 427). «Я роблю все, що для мене можливе: решту зробить Він» (там же 238, 540). «У волі Божій є великий спокій» (там же 238, 540). «Господь мене полюбив; треба любити усіх людей, треба їм співчувати» (там же 203, 455). «У неволі треба було насильно покорятися, а як ні, падали побої, ще й які! Тепер же ми покоряємося з радістю» (там же 132, 268). «Здорові чи страждаючі, потрібно коритися з радістю» (там же 131, 208). Одній з новичок, яку відіслали з Вімеркате до власної провінції, бо її здоров'я не дозволяло їй виїхати на закордонні місії, сестра Йозефіна сказала: «Не хвилюйся, ми станемо святими й місіонерками, залишаючись на місці, і врятуємо багато душ». Та ж сестра визнала: «Вона це мені сказала таким чином, що я повернулася з великою радістю» (Зібр. док. 6, 13). З іншої нагоди вона сказала: «Якщо б наші африканські жителі почули про Господа і про Пречисту Діву, вони б усі навернулися і стали дуже добрими» (Зібр. док. 36, 69). Одній дівчині, якій порадили виходити заміж, а не вступати до Згромадження, вона сказала: «Не те гарне, що здається кращим, а те, чого хоче Господь» (там же 703). Якось у Йозефіни, яка сиділа у візку, один єпископ запитав: «Що сестра робить?». — «Те ж саме, що й отець Єпископ: виконую волю Божу» (там же 649). «Я ніколи не думала нічого поганого про моїх сестер» (там же 186, 413). Після переїзду з Венеції до Скіо вона сказала: «Ми завжди у домі Господньому» (там же 692). Якось її запитали: «Чи не маєте ви жалю до тих, які завдали вам стільки страждань?». Бакіта, усміхаючись, відповіла: «Я багато за них молюся, щоб Господь, такий добрий і щедрий до мене, був добрим і до них, аж до їх навернення і спасіння» (Док. 414). «Однак, ті работорговці були злі люди», -ствердила одна з сестер. Бакіта, приклавши палець до уст, прошепотіла: «Мовчіть, не були вони людьми злими, бідні, бо не знали доброго Бога, й не хотіли причинити мені нічого поганого: вони були панами, а я їх невільницею» (Зібр. док. 16, 89). «Що б зробила сестра, якби зустріла своїх викрадачів?» - запитав її один з молодих людей. «Якби я зустріла тих, які мене викрали, а також і тих, які мене мучили, я б нахилилася, щоб поцілувати їм руки; бо якби не вони, я б не стала християнкою, ані сестрою» (там же Зібр. док. 16, 37). З глибокою любов'ю вона згадувала своїх батьків, братів і сестер. Як часто вона пригадувала «бідну сестру-невільницю». «Я, однак, глибоко впевнена, що обійму їх у Раю, бо надіюся, що Господь дозволить, щоб і вони стали християнами: це той ідеал, який скрашує моє життя. О так, Ісусе, сповни мій обіт!» (Рук. 10). Про сестер, які ходили навчати катехизму, вона говорила: «Вони йдуть навчати катехизму, я ж залишаюся у церкві молитися за те, щоб вони добре робили своє діло» (Зібр. док. 127, 253). За якийсь час, коли її запитали, чи те, що про неї говорять, правда, вона відповіла: «Якщо йдеться про правду, то її скоріше менше, ніж більше, бо багато правдивих речей знає тільки Господь, і не можна їх ані розповісти, ані записати» (Док. 403). Вона гаряче прагнула привести нові душі до Христа: «Я б хотіла могти літати, щоб сягнути усіх і освітити їх у вірі; бо місіонерів небагато, а Африка велика» (там же 108, 221). «Як невільниця, я ніколи не впадала у розпач, бо в душі відчувала таємничу силу, яка мене підтримувала» (Зібр. док. 140, 290). «Якби під час мого довгого рабства я пізнала Бога, наскільки менше мені би пришилося страждати» (там же). «Страждання, причинені хворобою, мають більшу вагу, ніж будь-яка добровільна мука» (там же 49,98). «Ми ніколи не будемо страждати так, як Ісус і Його Мати» (там же 49, 98). «Я ніколи не буду відчувати втоми, стоячи перед Господом, — це мені задоволення. Скільки часу Він сам чекав на мене» (там же 125, 251). Настоятелька, мати Тереза Мартіні, чимсь стурбована, почала було розмову з сестрою Йозефіною. А та, спокійна, відповіла так: «А Ви, сестро, дивуєтеся, що наш Господь Вас змушує страждати? Якщо Він не прийде до нас зі стражданням, до кого ж має йти? Чи ж ми не вступили до монастиря, щоб робити те, чого Він хоче? Так, сестро, я, бідна, буду молитися, і буду багато молитися, але за те, щоб сповнювалася Його воля» (там же 407). Настоятелька відійшла, повторюючи про себе: «Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам» (Лк 10, 21). «Якщо Господь кличе, ми йдемо. Хай Він, Господь, чинить те, що хоче, ані годиною раніше, ані годиною пізніше. Так, це дивна річ — виконувати волю Божу» (Зібр. док. 41-42, 81). «Я мала щастя вступити у посвячене життя у день Непорочної Діви Марії. Сьогодні субота. Я закінчую своє життя з Богородицею. О, Богородиця так мене любила» (Док. 376). «Як дозволить мені Господь, я з неба буду просити багато ласк для спасіння душ» (Зібр. док. 203, 454).
[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ] [ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
