Християнська бібліотека - На початок книги Приповідок Соломонових 1, 1-5 Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Святий Василій Великий: Гомілії
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
На початок книги Приповідок Соломонових 1, 1-5
   

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"


1. Добрий Отець щедро винагороджує слухняність, тому, послухавшись Його й отримавши натхнення від Святого Духа, спробую порозважати над словами Святого Письма і трохи повправлятися в цій вдячній справі. Бо Він, неначе вправний й мисливець, прагне випробувати мене, мов молодого пса-гончака, і впевнитися, наскільки добре той долає перепони на своєму шляху. Він поставив переді мною нелегке завдання - в витлумачити вступ до книги Приповідок. Кожен, навіть мало = обізнаний із текстом, добре знає, наскільки важким для розуміння є це місце, а тим більше для тлумачення. Проте, сподіваючись на Божу допомогу, спробую виконати Його доручення. Він же, вислухавши молитву Пастиря, пошле й мені в потрібні слова, щойно відкрию вуста. 

Загальновідомо, що премудрий Соломон написав три книги: книгу Приповідок, книгу Проповідника та Пісню над піснями. Окремо кожна з них має свою особливу ідею, але всі вони разом націлені не одне - принести користь людині. Книга Приповідок прагне удосконалити людські звичаї, угамувати пристрасті, показує, як треба жити, а отже, там ми знайдемо багато корисних порад на щодень. У книзі Проповідника автор торкається суті людської природи і викриває марноту всього земного, щоб ми не прагнули до минущого й не витрачали душевних сил на пусте. Пісня ж над піснями, вказуючи нам шлях до духовної досконалости, зображує злагоду між нареченим і нареченою і завдяки цим образам змальовує близькість душі і Бога-Слова. Але повернімося до книги Приповідок Соломонових.

2. Приповідки Соломона, сина Давидового, царя Ізраїльського (Прип. 1, 1). Слово "приповідка" походить від слова "шлях" і буквально перекладається як "промова, виголошена в дорозі або під час подорожі". Отже, у загальновживаному значенні цим словом позначають народні приповідки, що їх найчастіше розповідають у дорозі, але взагалі це слово в народній мові багатозначне. У коротенькому оповіданні-притчі зазвичай міститься декілька думок. Ми ж під цим словом розуміємо повчальну промову, яка навіть на перший погляд є корисною, а, окрім того, у ній завжди приховано глибокий зміст. Тому Господь говорить: Це Я в притчах, сказав вам; надходить година, коли більше в притчах не говоритиму вам, але відкрито (Йо. 16, 25), оскільки прихований таємний зміст притчі одразу збагнути неможливо; тож він відкривається лише допитливим людям.

Тому впродовж усього життя прислухайся до порад, що їх дають Соломонові приповідки, - вони стануть тобі у великій пригоді!

Я назвав уславлене ім'я Соломона, щоб привернути пильнішу увагу слухачів, оскільки вже сам авторитет відомої людини робить її слова вартими довіри. Отже, автор Приповідок Соломонових є тим самим Соломоном, до якого промовляв Господь: Ось даю тобі мудре і розумне серце: такого як ти, не було перед тобою, ані після тебе не з'явиться подібного тобі(1 Цар. З, 12). І ше: І дав Господь Соломонові мудрість і вельми великий розум, і широту серця, як пісок на березі моря. І була мудрість Соломона більшою за мудрість усіх синів Сходу і за всю мудрість єгиптян (1 Цар. 4, 29-30). Тому мені видається цілком слушним те, що на початку книги згадано ім'я автора: Приповідки Соломона, сина Давидового. Згадано й ім'я батька, щоб ти знав, що Соломон не тільки сам був премудрий, а й мав батька, також премудрого, до того ж пророка. З дитинства його навчали священних письмен, і владу він отримав не за жеребом і не захопивши чуже царство, на яке не мав жодних прав, а прийняв скіпетр згідно зі справедливим рішенням батька і Божою волею.

Царював він у Єрусалимі. Це я згадав не випадково, а задля того, щоб його не поплутали з иншими царями, що мали таке саме ім'я, а оскільки він ще й побудував славнозвісний храм, ти будеш знати будівничого цього храму, великого законодавця й упорядника державного ладу. Безперечно, що порядки, які встановлює достойний цар, мають силу законности, оскільки їх встановлювано для загального блага, а не створювано задля царської вигоди. Бо тим і відрізняється цар від тирана, що перший думає про користь для підданих, а другий у всьому переслідує лише власні інтереси. У книзі також розповідається про користь, яку матимуть від порад ті, хто їх дотримається. 

3. По-перше, з приповідок можна пізнати премудрість і покарання . А мати премудрість - означає пізнати всі Божі й людські справи та їх причини. 

Тому людина, яка успішно вивчає богослов'я, пізнає премудрість і, як каже блаженний Павло: Ми ж говоримо про  мудрість між досконалими, - не про мудрість цього віку, ані про  мудрість князів цього віку, які гинуть, - але говоримо про премудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед  віками (1 Кор. 2, 6-7). А хто, розглядаючи світобудову, пізнає Творця, той здатен пізнати Бога із премудрости, яку бачить у  світі. Невидиме ж Його після створення світу через роздумування а над творіннями стає видимим (Рим. 1, 20). А пізнання народжує  в нас думку про премудрість Бога, що про неї сказано: Бог премудрістю заснував землю (Прип. З, 19). І: Коли Він закладав (готував) небо, я (премудрість) була з Ним (Прип. 8, 27). Тоді я була при Ньому художницею, і була тою, ким Він втішався (Прип. 8, ЗО). Усе це Соломон говорить вустами уособленої премудрости, щоб допомогти нам осягнути її сутність. І взагалі, коли він каже: Господь створив мене почином Його шляхів (Прип. 8, 22), то має на увазі премудрість, яку світ відкриває нам і яка ледь не волає до нас на повен голос у всьому видимому. Воно кричить про те, що Бог є його Творцем і що досконалість творіння, у якому видно стільки премудрости, не постала волею випадку. Бо як небеса проповідують славу Божу, і про творіння рук Його сповіщає небозвід (Пс. 18, 1), а звіщає ж, не зронивши ні звуку, оскільки То не мови і не слова, яких би голосу не було чути (Пс. 18, 3), то, значить, існують якісь слова предвічної премудрости, яку під час творення, в перевагу над усім иншим, було покладено в основу кожного творіння.

Вона своїм мовчанням волає про Господа, щоб завдяки їй, у тобі, народилася думка про єдиного премудрого Творця.

4. Але людською мудрістю часто називають життєвий досвід, завдяки чому називаємо мудрими людей досвідчених і вправних у якомусь ремеслі. Тому Соломон у книзі Приповідок весь час закликає пізнати премудрість. Премудрість по вулицях голосить, свій голос по майданах піднімає, на площах лунає її голос, при входах у міські ворота виголошує (Прип. 1, 20-21).

Яку насолоду приносить нашому серцю слава, що її здатна дати премудрість! Спостерігши це, Соломон оспівує її, а отже, змушує душу пильно й безнастанно прагнути до неї. Він оповідає, як часто і багато говорять про неї на шляхах, на площах, при міських брамах. Він перелічує ворота, вулиці і стіни: ворота і вулиці згадує, щоб показати, наскільки відомою є премудрість, а говорячи про стіни, хоче довести її користь і ствердити, що той, хто володіє нею, досить убезпечив своє життя. Соломон, прагнучи призвичаїти нас до неї, говорить: Скажи премудрості: "Ти - моя сестра/" (Прип. 7, 4). І ще: Полюби її, і вона буде оберігати тебе (Прип. 4, 6). А потім, показуючи, як багато користи здатна вона всім принести, говорить: Заколола свої жертви (Прип. 9, 2), тобто має на увазі, що вона приготувала поживу для тих, хто зміцнив душу і розум довгим навчанням. Розчинила у чаші своє вино, яке веселить людське серце; образ чаші символізує загальне і всенародне причастя до благ, коли всім дозволяється на рівних правах черпати, хто скільки подужає і скільки потребує. Приготувала свою трапезу (Прип. 9, 2). Ці слова свідчать про те, що під виглядом матеріяльних образів Соломон подає нам духовні істини, оскільки словесну їжу для душі називає трапезою, до якої мудрість скликає нас урочистими словами, тобто за допомогою вчень, що навчають лише достойного і цінного.

Хто нерозумний, нехай зайде до мене! (Прип. 9, 4). Бо, як хворі потребують лікаря, так ті, що не мають розуму, потребують мудрости. Придбати її краще, ніж срібло і золото. Вона дорожча від перлів: ніщо, з того, що жадаєш, не зрівняється з нею (Прип. З, 14-15). Сине, якщо премудрим будеш для себе, премудрим будеш і для своїх близьких (Прип. 9, 12). Мудрий син матиме успіх у справах (Прип. 8, 13). Коли знайдеш вільний час, досліди все, що Соломон написав про премудрість, і переконаєшся в істинності цих слів.

Оскільки у лукаву душу не ввійде премудрість (Муд. 1, 4), то душі, які прагнуть спілкування з мудрістю, передусім мають очиститися Божим страхом. Бо розкривати таємниці спасіння В63 кожному без розбору і приймати однаково всіх, а зокрема тих, що живуть нечестиво, чий розум не пройшов випробувань, все а одно, що наливати безцінне миро у брудну посудину. Тому початком премудрости є страх Господній (Прип. 1, 7). А страх - очищення душі, як про це говорить пророк у своїх молитвах: Тіло моє тремтить від страху перед Тобою (Пс. 118, 120). А де страх, там і душевна чистота, бо звідтіля утікає всякий порок, і а людина уникає нечестивих вчинків, на які вже не здатне її тіло, що тремтить від страху. Подібно до того, як біль обмежує рухи я людини, члени якої простромлені металевими гвіздками і скуті є болем, так і страх Господній спиняє людину, бо вона пам'ятає  про страшні кари і, неначе стримувана якимсь болем, не здатна ані подивитися на недостойне, ані вчинити щось безчесне. 

5. Низьких і підлих людей Соломон не допускає до божественного вчення, кажучи: Ті, що не мають страху, стоятимуть перед воротами. Будете шукати премудрости у лихих і не знайдете (Прип. 14, 6). І ще сказано: Будуть злі шукати мене і не знайдуть (Прип. 1, 28), бо не очистив їх страх Божий. Хто ж сподівається прийняти премудрість, нехай приходить, очистившись від сорому гріха завдяки спасительному страхові. Отож, повчання Приповідок відкриває нам очі і на инше благо, а саме - страх, що вселяє в нас премудрість.

Обіцяє нам Соломон і таке: пізнати покарання. Покарання - корисний для душі провідник, воно, не без чималих зусиль, очищує її від плям гріха, хоча спочатку не здається чимось радісним, але сумним; та згодом тим, що його зазнали, приносить мирний плід праведности на спасіння (Євр. 12, 11).

Тому пізнати це покарання здатен не кожен, оскільки багато хто втомлений сьогоденними труднощами і через свою неосвіченість не спроможний дочекатися успішного завершення справи, але, пригнічений суворістю турботи, яку до нього виявляють, ще дужче загрузає в недолугому неуцтві. Гідні ж подиву слова праведних, що промовляють: Господи, не докоряй мені у гніві Твоїм, і не карай мене в Твоєму обуренні (Пс. 6, 2), Вони прагнуть уникнути не покарання, а гніву. Схожа думка звучить у словах: Карай нас, Господи, але справедливо, не у гніві  Твоєму (Єр. 10, 24), а також: Покарання Господнє відкриває мої вуха (Іс. 50, 5). Як малі діти, що занедбали навчання, після різки, якою покарав їх учитель або наставник, стають старанніші і беруться за уроки і до тих самих слів, що їх до покарання пропускали мимо вух, після болю від удару різкою (яка неначе відкрила їм вуха) починають прислухатися й утримувати їх у пам'яті, так само буває і з тими, котрі не сприймали Божого навчання і з презирством відкидали заповіді. Коли Бог посилає їм покарання, тоді Божі повеління, про які їм так часто говорили і які вони завжди залишали поза увагою, приймають, неначе вперше їх почули. Тому сказано: Покарання Господнє відкриває мої вуха.

Покарання навертає безпутних на шлях істинний. Про це . пам'ятав Павло, коли віддав декотрих сатані, немов мучителю, що викручує члени і бичує, щоб навчилися не хулити Бога (1 Тим. 1, 20). Повсталого покарання повертає до виконання обов'язків, подібно до того, про кого сказано: Після полону свого розкаявся (Єр. 31, 19).

Але необхідно зважати на те, яку силу може мати покарання, а також для чого воно корисне. Соломон, розуміючи цю користь, радить: Не припиняй дитину карати: навіть якщо різкою його поб'єш, не помре. Ти битимеш його різкою - душу ж його врятуєш від смерти (Прип. 23, 13-14). Хіба є такий син, якого батько не карає (Євр. 12, 7)? Таке покарання для розсудливої людини дорожче за будь-які гроші. Тому Соломон говорить: Прийміть покарання, а не срібло (Прип. 8, 10), щоб у годину нужденну, коли або нездужаєш, або домашні справи занепали, не відвідали тебе лихі думки про Бога і щоб ти з великим терпінням приймав Його удари, розуміючи, за що тебе покарано, і щоб, пізнавши покарання, сказав: Гнів Господній стерплю, бо згрішив проти Нього (Міх. 7, 9). Благо мені, що впокорив ти мене (Пс. 118, 71). Таким був Павло, який говорить: Ми карані, але не вбиті (2 Кор. 6, 9). І: Коли Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом (1 Кор. 11, 32).

6. Оскільки навчання наук також називається вихованням, як, наприклад, написано про Мойсея, що він був навчений усякої єгипетської мудрости (Ді. 7, 21), то для спасіння  важливо займатися не будь-якими науками, а пізнати найкорисніше для виховання. Деякі ж, вивчаючи геометрію, що її винайшли єгиптяни, або астрологію, якою займалися халдеї, д або розпорошуючись думками і розмірковуючи про образи та тіні, зневажливо ставляться до Божого слова. А багато хто захоплюється поезією, риторикою і софістикою, в основі яких лежить брехня, бо поезія не може обійтися без байки, риторика - без словесних прикрас, а софістика - без хитросплетіння думок. Отже, оскільки багато хто, старанно займаючись  вивченням усього цього, занедбав науку про Бога, зістарився, вивчаючи пустопорожні предмети, то й заслуговує на покарання, щоб обирав навчання корисне й уникав нерозумного я і шкідливого.

Вивчаючи книгу Приповідок, отримуємо здатність розуміти слова мудрости. Про мудрість знаємо, що вона є однією із основних доброчесностей, завдяки якій ми, люди, усвідомлюємо, що є добром, а що злом, а що не є ні тим, ні иншим. Людину, що має мудрість, називають мудрою, бо "мудрий" походить від слова "мудрість".

Але, як відомо, змій був мудрішим за усіх звіріє (Буг. З, 1). І ще Господь говорить: Будьте мудрими, як змії (Мт. 10, 10). І неправедний будівничий названий мудрим (Лк. 16, 8). Хіба це не свідчить, що слово "мудрість" може мати різні значення? В одному випадку мудрість - це розсудливість і корисливість, поєднані з лихими намірами проти ближнього; такою є мудрість змії, яка береже свою голову. Ця ж мудрість, ймовірно, є певною хитрістю вдачі, умінням швидко віднаходити в усьому власну користь і схиляти на свій бік простодушних людей - такою є мудрість неправедного будівничого. Але справжня мудрість полягає в тому, щоб розпізнавати, що слід робити, а чого робити не варто. Той, хто керується нею, ніколи не зійде зі шляху доброчинности, і згуба пороку ніколи не торкнеться його!

Тому людина, яка розуміє справжню мудрість слів, здатна розрізнити, де софіст і брехун, а де той, хто прагне зробити життя кращим. Така людина, як вправний міняйло, залишить для себе добротне, а сама утримається від усякого зла. Саме ця мудрість допомагає тому, хто будує храм свій, закласти  фундамент на скелі, тобто спертися на віру в Христа, щоб залишитися непохитним у годину дощів, вітрів і паводків (Мт. 7, 24-25). За допомогою цих образів Господь змальовує у притчі непохитність перед лицем випробувань, як людських, так і тих, які посилаються нам небом. Мудрість учить нас не забувати про необхідне, а завчасно запастися життєвими засобами і з готовністю в серці очікувати приходу Нареченого. Бо сказано, що мудрі діви, які мали олію у світильниках, зійшли разом із Нареченим, а нерозумні, оскільки не були готові, і позбавили себе радости весільної світлиці (Мт. 25, 1-12).

7. А тепер подивимося, що означає зрозуміти заплутану мову. Істинне і розумне слово, породжене здоровими думками, є просте й однозначне, а у слові багатозначному і вишуканому багато привнесеного, нашарованого і штучного, воно приймає тисячі образів і вигинається в численних хитросплетіннях, пристосовуючись до забаганок слухачів. Тому Приповідки надзвичайно корисні для нас, навчаючи протистояти тим, хто навчився словесного крутійства. І тому тим, хто уважно поставився до Приповідок і їхніх порад, неначе озброївшись досвідом, не зашкодять словесні виверти; вони його не обмануть, і він ні на йоту не відступить від істини. Коли річ існує в природі одним чином, а слово описує її зовсім по-иншому, тоді це перекручування слів, инакше кажучи, викривлення істини за допомогою слова. Людина, що видає себе за одну, а насправді є зовсім инша, користується заплутаною мовою і вводить в оману тих, хто з нею має справу, подібно до того, як зайці та лисиці заплутують сліди. 

І коли щось називають чужим іменем, то це також якесь крутійство. Бо люди, котрі не здатні сприйняти простоти духовного вчення, але вправні в діялектиці, що майстерно долає різні парадокси, нерідко перекручують істину за допомогою хибних доведень, які видаються правдоподібними. А людина, озброєна мудрістю Приповідок, витримує натиск софістичних викривлень думки, хоча й може опинитись у ситуації, коли в дискусії докази обох сторін видаватимуться і однаково переконливими і через це буде важко відрізнити, які з них найбільш правдиві. Проте розум людини, досвідчений приповідками, не розгубиться, навіть коли співбесідники своїми доказами завдаватимуть один одному майже однакових за силою ударів.

8. Приповідка дозволяє діставати насолоду від осягнення а істинної справедливости. Бо справедливість - це прагнення душі віддавати за все по заслугах, а досягти цього важко, оскільки одні, котрим бракує мудрости, не здатні зрозуміти, яким чином можна віддати кожному по заслугах, инші ж, перебуваючи в полоні людських пристрастей, чинять несправедливо і до бідних ставляться з презирством, а перед  сильними кривдниками запобігають. Тож книга Приповідок обіцяє своїм учням допомогти зрозуміти справжню справедливість.

На світі є багато людей, які прагнуть завоювати любов народу з корисливих міркувань, на словах вихваляючи рівність і братерство, хоча насправді віддають перевагу неправді й користолюбству. Але навченого Приповідками такі люди не обдурять, бо він здатний відрізнити справжнє від підробного та розпізнати істинну справедливість і вдавану.

Світські мудреці проповідують людям багато вчень про справедливість і, спотворюючи істину, вводять в оману тих, які не здатні дотримуватися істинного вчення, а ця книга обіцяє нам відкрити справжню справедливість, щоб ми могли уникати шкідливих учень.

Погани навіть не спромоглися навести лад у системі законів, що створює чимало труднощів для тих, чиї уявлення про справедливість не відзначаються чіткістю. Доведемо це на прикладах: деякі язичницькі народи визнають справедливим навіть батьковбивство, а инші будь-яке вбивство вважають огидним злочином. Одні цінують понад усе цноту, а инші не бачать нічого поганого в тому, що вступають в інтимні стосунки

з власними матерями, дочками, сестрами. І взагалі багато хто, перебуваючи в полоні застарілих звичаїв, не усвідомлює злочинности власних вчинків. Але книга Приповідок, навчаючи істинної справедливости, звільняє людину від пристрастей і злочинів, що їх можна скоїти через незнання істинної справедливости.

Існує вроджена справедливість, що живе в нашому серці, яка вчить нас віддавати за все по заслугах (хоча ми й не здатні завжди виявляти справедливість, проте, щиро намагаючись завжди робити це, хоча б частково можемо бути справедливими). Також існує справедливість небесна, яку посилає нам справедливий Суддя, - справедливість, котра вдосконалює, винагороджує і якої ми до кінця не здатні збагнути, оскільки вона є для нашого розуму недосяжно високою. Я вважаю, що саме про неї говорить Псалмоспівець: Справедність твоя, як гори Божі (Пс. 36, 6). Отже, книга Приповідок обіцяє тим, які осягнули її, науку, пізнати істинну Божу справедливість.

9. Одні гріхи ми коїмо мимоволі, инші - зумисне, отже, і Суддя неоднакові вироки виносить. Уявімо, що судять за розпусту двох блудниць: одна з них грішить з примусу, бо її продали господареві дому розпусти, й увесь прибуток отримує він, инша ж займається цим добровільно, бо отримує від того насолоду. У першому випадку гріх скоєно мимоволі, отож жінка заслуговує на прощення, у другому - навмисно, з власної злої волі, отож другу маємо засудити. Знову ж, один згрішив, бо отримав погане виховання: і батьків мав неправедних, і зростав, постійно чуючи лихі слова і бачачи беззаконні вчинки; иншому все сприяло для розвитку чеснот, бо виховували його достойні батьки, які завжди допомагали порадами, навчався у вимогливих вчителів, вивчав Слово Боже, провадив життя, повне достатку, та й усе инше сприяло йому і скеровувало душу до чесноти. Але і він скоїв подібний гріх - то чи не справедливим буде визнати, що така людина заслуговує на найсуворіше покарання. Тож одного буде засуджено, бо не прийняв спасительних настанов, що були посіяні в нього, і не скористався ними належним чином, а иншого, окрім цього, ще й за те, що звів нанівець усю надану допомогу і завдяки власній необачності втягнувся в порочне життя. Тому осягнути істинну справедливість здатні тільки величний розум і досконале серце.

А ще книга обіцяє, що людина, яка навчиться із Приповідок, буде готова розпочати вивчення богослов'я. Бо істинною справедливістю є Христос, Який став для нас мудрістю від о Бога, і оправданням, і освяченням, і відкупленням (1 Кор. 1, 30).

Тільки той, хто пізнав істинну справедливість, здатен бути в справедливим суддею, а той, хто не пізнав її, не здатен вершити справедливого суду. Навіть Соломон, якби не мав точного уявлення про справедливість, не зміг би винести такого справедливого й мудрого рішення в усім відомій справі, коли дві повії сперечалися про немовля. Оскільки не було свідків, які могли б підтвердити слова котроїсь із цих жінок, то він в закликав на допомогу природу і завдяки цьому віднайшов істину, бо чужа жінка без жалю погодилася вбити немовля,  а справжня мати в силу природної любови не припускала навіть думки про те, що дитина може постраждати. Тому той, хто пізнав істинну справедливість, а завдяки їй навчився віддавати кожному за заслугами, здатний і судити справедливо. Як стрілець посилає стрілу прямо в ціль, і стріла падає ані далі, ані ближче, ані по цей бік, ані по инший від цілі, так суддя мусить приймати правильні рішення, не зважаючи на особи, оскільки зважати на особи у суді не годиться (Прип. 24, 23), і чинити суд, не прагнучи комусь догодити, і виносити справедливі й чесні вироки.

І коли він має винести вирок двом підсудним, один з яких багатій, а инший злидар, то він урівнює їх і віднімає в того, який має більше стільки, скільки, на його думку, бракує скривдженому. Людина ж, якій не відома істинна справедливість, не спроможна справедливо судити. Бо такому судді заважають бути об'єктивними до підсудного або підкуп, або почуття дружби, чи помсти, або страх перед сильним. Це до нього звертається Псалмоспівець: Чи дійсно ви правду говорите судді, і чи справедливо судите, сини людські? (Пс. 57, 1). Бо неупередженість судді є гарантом справ едливости присуду. Саме тому Соломон повторює: Не однакові терези, не рівна міра, те й інше - мерзота перед Господом (Прип. 20, 10); недотримання принципу рівности всіх перед законом він порівнює тут із шальками терезів, що мають неоднакову вагу.

Усвідомлення цього корисне не тільки для суддів, а й для кожної людини в будь-яких инших життєвих ситуаціях. Оскільки маємо якесь вроджене почуття справедливости, завдяки якому відрізняємо добре від поганого, то, коли перед нами постає вибір, необхідно мати правильне уявлення про речі та, подібно до судді, що неупереджено приймає справедливе рішення, довіритися чесноті і засудити порок. Уяви, що ти суддя, який вирішує суперечку між блудом і цнотливістю, твій високий розум, якому довірено розсудити їх, головує, прагнення насолод захищає блуд, а страх Божий є адвокатом цнотливости. Отже, якщо осудиш гріх і даси перемогти цнотливості, то розсудиш справедливо. А якщо, прислухавшись до ласолюбства, надаси перевагу гріхові і визнаєш, що його правда, то винесеш несправедливий вирок, і впаде на тебе прокляття, бо сказано: Горе тим, які гірке називають солодким, темряву називають світлом, а світло темрявою (Іс. 5, 20).

10. Оскільки, за словами того ж Соломона: Думки праведних - справедливість (Прип. 12, 5), то намагайся, щоб твоє серце в таємному судилищі думок виносило незмінні рішення і щоб розум став подібним до перевірених терезів, на яких точно зважуються вчинки.

Коли кожна заповідь судиться в тебе з протилежним їй пороком, віддай їй перемогу над гріхом. Судяться жага багатства і помірність? Осуди прагнення заволодіти чужим майном, а чесноту виправдай. Вступають у тяжбу між собою дратівливість і довготерпіння? Присором дратівливість і винеси рішення на користь довготерпінню. А може, судяться ворожнеча і любов? Ворожнечу, піддавши безчестю, жени якнайдалі, а любов, вшанувавши, наблизь до себе. Судяться лицемірство і щирість, мужність і боягузтво, розсудливість і нерозважливість, справедливість і несправедливість, цнотливість і розпуста - простіше кажучи, судиться будь-яка чеснота з будь-яким пороком? Саме тоді вчини справедливий суд у потаємному судилищі душі і, зробивши заповідь своїм помічником, доведи, що ненавидиш лукавство, уникаєш гріхів і любиш чесноту! Якщо досягнеш того, що в кожній справі буде в тебе перемагати достойніше, то будеш блаженним у той день, коли Бог, згідно з моїм благовістям, судитиме таємні вчинки людей, їхні думки, які то засуджують, то виправдовують їх (Рим. 2, 15-16),  не відійдеш засудженим за схильність до поганого, але вшанують тебе вінцями праведности, якими протягом усього життя увінчував ти чесноту. От як багато благ дасть тобі книга Приповідок, яка вчить розпізнавати істинну справедливість і справедливо судити. 

11. Що ж окрім цього? Сказано: щоб дасть невинним хитрість, юнакові чуття і розуміння (Прип. 1, 4). Слово "невинність"  має два значення. В одному випадку цим словом позначають якість розуму, який уникає гріха. Так, якщо н ми весь час дбали про добро і, вправляючись у ньому, викорінили в собі зло, тоді, абсолютно від нього позбавившись,  маємо право називатися невинними. А ще невинністю називають необізнаність зі злом, як, наприклад, деякі, найчастіше завдяки молодості або безтурботному життю, не знайомі з пороками. Наприклад, дитина може не мати жодного уявлення про пиху, підступність чи шахрайство і завдяки цьому не виявляти цих рис. Так само люди, що живуть у селі, не стикаються з обманом у торгівлі або крутійством у суді. Таких називають невинними не тому, що вони з власної волі уникають пороку, а тому, що не мали ще досвіду спілкування з ним.

У власному значенні слово "невинний" Давид уживає, кажучи про себе: Я ж у моїй невинності ходжу (Пс. 25, 11), бо говорить про людину, яка, завдяки вправлянням у чесноті, вигнала зі своєї душі всіляке лукавство й заслужила успадкувати блага, оскільки: Господь нє відмовить благо тим, що ходять у невинності (Пс. 84, 12). Така людина впевнено може сказати: Розсуди мене, Господи, бо ходив я у невинності Твоїй (Пс. 25, 1), і ще: Суди мене, Господи, по справедливості моїй і по невинності моїй, що в мені (Пс. 7, 9). Риси, що вирізняють невинну людину, - це простота, шляхетність, щирість. Таким був Яків, як сказано: людиною лагідною, яка живе у шатрах (Бут. 25, 27), тобто, від природи невинний, він не вдягав масок, щоб видати себе за иншого й обдурити тих, що мали з ним справу.

Отже, мені видається, що Соломон називає невинним того, хто з досвіду не пізнав зла, тому й говорить, що така людина має потребу в похвальній хитрості, щоб, за природної наївности, набути і кмітливости, яка приходить з досвідом. І, озброївшись цією доречною хитрістю, наївна людина стає недосяжною для лихих задумів ворогів. Бо, на мою думку, досконала людина мусить виявляти розум, коли осягає добро, і невинність у розумінні зла. З цієї книжки, як із джерела, нехай невинні черпають спасенну хитрість.

Бо чоловік хитрий панує над своїми почуттями (Прип. 12, 23); і: хитрий, помітивши небезпеку, ховається (Прип. 27, 12); і: той, хто остерігається закидів - найхитріший (Прип. 15, 5). Хитрість - це мистецтво ретельно подбати про все наперед, подібно до того, як злодійство - постійна готовність чинити зло.

Але оскільки хитрий береться за всілякі справи, серед яких бувають і недостойні, то слово "хитрий" має два значення. Той, хто отримує зиск для себе і шкодить иншим, - той лукавий і злий хитрун, а похвально хитрим є той, хто швидко і мудро відшукує власну користь та уникає шкоди, яку зловмисно й підступно сплітають проти нього инші. Тому зважай на різні значення слова "хитрість" і знай, що існує якийсь проміжний стан, у якому дії людини, котра розумно шукає власної користи та виявляє хитрість на користь ближньому, заслуговують на схвалення. Але той, хто користується хитрістю, щоб зашкодити ближньому, буде осуджений, тому що своє вміння перетворює на смертельну зброю.

12. Історія пам'ятає багато прикладів того, коли люди по-різному використовували це вміння. Похвальною є хитрість євреїв, котрі перехитрили єгиптян. Вони взяли з них гроші на будівництво міст і таким чином отримали кошти, що були потрібні на скинію (Вих. 12, 35). Похвальною є хитрість повитух, що рятували єврейських хлопчиків-немовлят (Вих. 1, 17). Прекрасною є хитрість Ревеки, що допомогла їй отримати для улюбленого сина велике благословення (Бт. 27, 13). Достойними є хитрі вчинки Рахав та Рахилі, коли одна порятувала розвідників (Іс. Нав. 2, 4-14), а друга обманула батька і звільнила його від ідолослужіння (Бт. 31, 34-35). А ось лукаво хитрили з ізраїльтянами гівошти (Іс. Нав. 9, 4-27). Лукавою є  хитрість Авесалома, який, вдаючи захисника перед царем, підбурював підданих вчинити заколот проти батька (2 Сам. 15, 4-12). А деякі підступно хитрі люди винні в тому, що замислювали зло проти народу Божого (Пс. 82, 4). 

Зрештою, Святе Письмо схвалює хитрість, яку використовують задля того, щоб вона обороняла в життєвих справах і захищала простодушних людей. Якби таку хитрість виявила Єва, то не потрапила б у тенета змія. Тому людині наївній, яку через надмірну довірливість легко обдурити, це вчення має стати союзником, щоб допомогти їй у різних життєвих обставинах.

13. Варто поміркувати над словами про те, що книга  Приповідок дає юнакам чуття і розуміння (Прип. 1,4). Оскільки людина, за словами апостола, має подвійну природу, а саме: є людина зовнішня і людина внутрішня (2 Кор. 4, 16), то маємо розуміти, що кожна людина - внутрішня і зовнішня - має свій ступінь зрілости. Чи ж не посміялися б ми з людини, яка б стверджувала, що новонароджене немовля набуває відчуттів, оскільки якого з чуттів ми вчимося з книг, коли і зір, і слух, і нюх, і чуття смаку, і дотику отримуємо від народження і набуваємо не внаслідок навчання, а сама природа наділяє чуттями живу істоту? Тому треба затямити, що слово "немовля" вжито не в буквальному значенні, й усвідомити, що коли вживано слово "чуття", то не йдеться про жодне з вище перерахованих.

Навпаки, під словом "вік" треба розуміти ступінь зрілости внутрішньої людини. Бо Письмо багаторазово згадує про дитинний вік, вік квітучий і похилий вік душі. Наприклад, дізнаємося від Павла, що коринтяни були немовлятами, тому й мали потребу в молоці, тобто в підготовчому і простому Євангельському вченні, бо ще не були здатні перетравлювати тверду поживу вчення (1 Кор. З, 1-3). А юним душею є той, хто досяг досконалости в усіх чеснотах, має палке серце, сповнений ревности у справах доброчесности й усіма силами прагне чинити добро. Його і Євангеліє називає насильником, який здатен Царство Небесне здобути силою (Мт. 11, 12). Його і Дух Святий вважає здібним до співу псалмів, бо сказано: Юнаки і дівчата нехай хвалять ім'я Господнє (Пс. 148, 12-13). У Йоіла обіцяно юнакам, що: видіння бачитимуть (Йоіл. 2, 26). Старим же душею є той, хто досяг досконалої розсудливости. Таким був Даниїл, який, маючи тіло юнака, виявляв тямущість, що викликала повагу, більшу, ніж до будь-яких сивин. Тому і звертаються до нього старі люди, що зістарилися в лихих днях: Прийди, сядь посеред нас і оголоси нам, бо дав тобі Бог старійшинство (Дан. 13, 50).

Отже, і тут Приповідка називає немовлям відродженого через купіль і вигодуваного, який став мов немовля, і в цьому віці здатний уже до Царства Небесного. Такому немовляті, що запрагло словесного і чистого молока, книга Приповідок, якщо вчитися за нею, дає чуття і розуміння: чуття - для сприйняття теперішнього, а розуміння - для майбутнього, бо навчає того, що притаманне людині, і робить людей сприйнятливими до різних речей, щоб не стали вони рабами огидних насолод і не запаморочила їм голови суєтна земна слава, а також дає розуміння майбутнього віку і своїми словами породжує в людини віру в обітниці.

14. А оскільки ми визначили різницю між ступенями духовної зрілости, то й назви чуттів слід співвіднести з душевними якостями. Тому, коли Соломон говорить: Прихили вухо до моїх слів (Прип. 22, 17), то треба знати, що він шукає богослухняну душу, як і Господь, коли промовляє: Хто має вуха слухати, нехай слухає (Мт. 13, 9); і: Мудре слово приємне для слуху (Прип. 25, 12). Отже, цими словами й подібними до них дає немовляті здоровий слух. Коли ж говорить: Не слухай лиху жінку (Пор. Прип. 5, 1-8), і ще: Не прикипай очима до неї (Пор. Сир. 9, 8); і: Нехай очі твої прямо дивляться (Прип. 4, 25), то, очевидно, дає немовляті духовний зір. А коли настановляє: їж мед, синку, нехай відчує його солодкий смак гортань твоя (Прип. 24, 13), то медом називає Божественне вчення, бо сказано: Які солодкі для гортані моєї Твої слова; солодше меду вустам моїм (Пс. 118, 103), і настановами цими прищеплює духовний смак, про який сказано: Скуштуйте, і побачите, що благий Господь (Пс. 33, 9). Також існує і духовне чуття дотику, завдяки якому доторкається до душі премудрість, яка неначе а обіймає свого улюбленця. Бо сказано: Полюби її, і обійме тебе   (Прип. 4, 6-8). Екклезіяст говорить: Час обіймати і час ухилятись від обіймів (Проп. З, 5). Бо нечисті обійми оскверняють в тіло, а душа, яку обійняла премудрість, уся всуціль єднається а з нею та наповнюється святістю і чистотою. 

Ось у який спосіб книга Приповідок дає немовляті чуття. А яким чином вона наділяє розумінням? Вона робить це, коли  говорить: Не допоможе багатство у день гніву (Прип. 11, 4), бо цими словами у твоє серце вкладає думку про те, що прийде той день, коли навіть велике багатство не допоможе тобі й не н відкупить від вічного покарання, а також тоді, коли говорить: Невинні успадкують землю (Прип. 2, 20) - ту землю, якої  спадкоємцями є і лагідні, за словами Псалмоспівця: Лагідні успадкують землю (Пс. 36, 11), так і за благовістуванням Господа, Який сказав: Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю (Мт. 5, 11); а ще коли вона говорить: Славу премудрі успадкують (Прип. З, 35), то підштовхує душу прагнути обіцяних благ. Вона таке розуміння дає немовляті, а отже, і страх перед тим, що загрожує грішникам, і прагнення того, що очікує на праведників.

Цих же послухавши, мудрий стане ще мудрішим (Прип. 1, 5). Святе Письмо свідчить про велику силу Приповідок: про те, що вони перевершують мудрість мудрих і що те, чого навчає ця книга, важливіше від уроків, що їх можна отримати в мудреців. Тому учні инших учителів є недосвідченими людьми, а слухачі цієї книги - люди мудрі. Оскільки слово "мудрий" має не одне значення (І Кор. 1, 20) і мудрими називають як мудреців цього віку (2 Кор. 11, 19), так і тих, що прийняли істинну Мудрість - Господа нашого Ісуса Христа, завдяки вірі в Нього, то людям, які ще не прилучилися до нашого вчення, Святе Письмо обіцяє, що стануть вони премудрими, якщо, відкинувши знання суєтне і з захопленням навернувшись до істини, почнуть осягати здорове вчення Приповідок.

Оскільки мудрим можна назвати і того, хто прагне мудрості, і того, хто вже досяг успіхів у ній, і того, хто удосконалив якусь навичку, то, цих послухавши, мудрий, в усіх значеннях цього слова (чи він шанувальник мудрости, чи досяг у ній деяких успіхів і досвідчений у тому, що притаманно людині, - однаково називається мудрим), стане ще мудрішим, оскільки він багато чого почерпнув з Божественного вчення, бо книга ця найрізноманітнішими способами викорінює порок і, натомість, у різний спосіб впроваджує чесноту. Вона вгамовує несправедливий язик, виправляє лукаве око, зв'язує неправедні руки, відганяє лінощі, карає непристойні пожадання, вчить розсудливости, мужности, звеличує цнотливість. Тому той, хто навчився усього цього, хто відчуває в собі сильну відразу до пороку, та, маючи велике прагнення, неначе підтримуваний якимись схвальними вигуками, полюбив добро, він, уже будучи мудрим за власним бажанням, робиться ще мудрішим завдяки тому, що вчення удосконалює його.

15. Мудрий здобуде управління (Пор. Прип. 1, 5). Той, хто бажає навчатися якогось ремесла, мусить мати природні задатки до нього: борець - гарне і сильне тіло, скорохід - стрункість і легкість членів, а правителю необхідний гострий і швидкий розум. Тому й Письмо не кожного закликає бути правителем, а тільки розумного.

Чим же є управління? Хіба це не постійне усвідомлення суєтности людських справ і того, як треба перепливати мінливий потік життя? У багатьох місцях Святого Письма теперішнє життя порівнюється з водами і морем, наприклад у псалмі: Він простягнув руку з висоти і взяв мене, витягнув мене із вод глибоких (Пс. 17, 17). Очевидно, що у псалмі водами називають швидкоплинний потік життя, оскільки як щастя й усе те, чого так прагне більшість, нестабільне і мінливе, так само нещастя й неприємності не є постійними, але все хитається, хвилюється і несподівано змінюється. Тому як море не здатне перебувати довго в одному й тому самому стані, - якщо зараз воно спокійне і лагідне, то за хвилину можна побачити, як збурять його пориви вітру, а якщо зараз кипить і лютує від бурі, то скоро запанує на ньому глибока тиша, - так і життєві справи можуть легко набувати як того, так і иншого спрямування. 

Для цього потрібен правитель, який, коли щастя йому сприяє, передбачав би зміни і не заспокоювався теперішнім, а неначе воно непорушне, а коли справи йдуть погано, не втрачав би надії і не занурювався б у надмірну скорботу. Бо ані тілесне здоров'я, ані квітуча юність, ані благополуччя дому, а ані будь-яке инше щастя в житті не можуть тривати довго. Навпаки, і посеред цього безвітряного життя очікуй негоди. Прийдуть хвороби, прийде нужда, вітер не завжди дме попутний - так до людини, що мала велику славу і з усіх оглядів, здавалося б, заслуговувала на заздрість, нерідко приходить неочікуване забуття. Також і всі життєві блага можуть бути знищені непередбачуваними обставинами, неначе якимись в стихійними лихами. Сама безперервність ударів долі для тебе те ж саме, що хвилі, які одна за одною піднімаються, збурюють твоє життя і страшно нуртують. А з часом побачиш, що й це промине, життя зміниться і повернеться до тебе радісною стороною, і запанує справді приємна тиша. Тому розумний управитель вникає в суть речей, керує обставинами, залишається завжди вірний собі, не заносячись у щасті і не занепадаючи духом у нещастях. 

І в иншому стане нам у пригоді вміння володіти собою. Бо знаю й инші хвилі і страшні бурі, які вирують у душі, - бурі тілесних пожадань. Роздратування і страх, задоволення і скорботи, що їх завдають нам плотські бажання, - усе це, неначе якась буря, нерідко затоплює душу, позбавлену керманича. Тому нехай розум, як досвідчений керманич, підніметься над пристрастями і, керуючи плоттю, неначе кораблем, та майстерно спрямовуючи помисли, неначе корму, нехай мужньо долає хвилі, високо тримаючись над ними, недосяжний для пристрастей, щоб не наковтатися їх гіркоти, наче солоної морської води, але нехай завжди молиться: Визволи мене від тих, які ненавидять мене, і від вод глибоких. Нехай не поглине мене потік вод і не проковтне безодня (Пс. 68, 15-16).

16. Якщо хочеш, опишу тобі ще й инше плавання, яке вимагає від нас здібностей управління. Царство Небесне подібне до купця (Мт. 13, 45). Бо всі ми - купці - ті, що йдуть євангельським шляхом і, завдяки виконанню заповідей, набувають небесне. Ми маємо зібрати велике та різноманітне небесне багатство, щоб, коли настане час оголосити, який прибуток отримали ми з доручених талантів, не зазнати нам зневаги й не почути: лукавий слуго і лінивий (Мт. 25, 26), але щоб ми, навантажені товарами, відважилися безпечно переплисти потік цього життя. Багато хто, зібравши в молодості статки, досяг середини життя і, коли злі духи починають спокушати його, не витримує цієї негоди, бо не має керманича, тож зазнає збитків. Так одні відпали від віри (1 Тим. 1, 19), инші втратили цнотливість, яку зберігали з юности, бо їх, неначе якась буря, охопило ласолюбство. Це, справді, найжалюгідніше видовище - після посту, після суворого життя, після тривалої молитви, після рясних сліз, після двадцятирічного, навіть тридцятирічного утримання завдяки неуважності й лінощам душі несподівано втратити все. Жалюгідне видовище - спостерігати за людиною, що, розбагатівши виконанням заповідей, уподібнилася до багатого купця, вдоволеного успішним товарообігом, що несподівано залишився без усього, оскільки його корабель, який несли попутні вітри і який уже майже переплив страшне море, розбивається поблизу гавані. І людина уподібниться до збанкрутілого купця, якщо те, чого набула великими зусиллями і потом, втрачає від одного наближення біса, бо тоне у гріху, неначе в бурхливій безодні! Такій людині, чия чеснота потрапляє в корабельну аварію, треба було б сказати: Увійшов я у глибини морськії і буря потопила мене (Пс. 68, 3).

17. Тому надійно тримай кермо життя! Керуй своїм оком, щоб якогось дня не потрапили в тебе через нього стрімкі хвилі пожадання. Керуй слухом і язиком, щоб перший не прийняв у себе чогось шкідливого, а другий не вимовив чогось забороненого. Пильнуй, щоб не захлинула тебе буря роздратування, щоб не впасти тобі під ударами страху, щоб не потопив тебе тягар скорботи. Бо пристрасті - то хвилі, тримаючись над якими, станеш надійним керманичем життя. А якщо не будеш постійно й розсудливо ухилятися від кожної з них і, подібно до незавантаженого корабля, будеш захоплюватися усім, що трапляється з тобою, то потонеш у морі гріха.

Отож послухай, як можеш навчитись управляти. Мореплавці мають звичай дивитися на небо і там знаходити путівник кораблю: вдень - на сонце, а вночі - на сузір'я Ведмедиці

або инші зірки, що їх постійно можна побачити на небі. Завдяки цьому путівникові вони завжди дізнаються, чи правильним шляхом пливуть. Тому й ти піднімай очі до неба, послухавшись того, хто сказав: До Тебе я підводжу свої очі, до Тебе, я що живеш на небі (Пс. 122, 1). Дивися на сонце правди, і нехай Господні заповіді, неначе зірки, вказують тобі шлях, а око нехай завжди пильнує, не давай очам твоїм сну, ані повікам твоїм дрімання (Пс. 131, 4), щоб вони стали для тебе достатнім а путівником. Бо сказано: Закон Твій світильник для ніг моїх  і світло на стежках моїх (Пс. 118, 105). Якщо ніколи, доки перебуватимеш у цьому житті, у цих мінливих морських пригодах, не задрімаєш біля керма, то Дух підтримає тебе й, повівши вперед, безпечно проведе короткими і мирними шляхами в спокійну й тиху спасительну гавань волі Бога, Якому слава і влада на безкінечні віки віків! Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!