Артикул 1. Вірую в Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі. § 7. Гріхопадіння

Частина перша. Визнання віри.

Розділ перший. «Вірую» - «Віруємо».

Глава перша. “Вірую в Бога Отця”

І. Де розмножився гріх, там зарясніла благодать

Дійсність гріха

386    Гріх наявний в історії людини: було б даремно намагатися його ігнорувати чи давати цій темній дійсності інші назви. Щоб зрозуміти, що таке гріх, треба передусім пізнати глибокий зв'язок людини з Богом, бо поза цим відношенням зло гріха не розкривається у своїй справжній суті як відкинення Бога і протиставлення Йому, хоч продовжує тяжіти на житті людини й на Історії.

387     Дійсність гріха, передовсім первородного, стає ясною тільки у світлі Божого Об'явлення. Без пізнання, яке Об'явлення дає нам про Бога, не можна ясно пізнати гріх, і тоді з'являється спокуса пояснити його лише як ваду розвитку, як психічну слабкість, помилку, необхідний наслідок недосконалого суспільного ладу і т.п. Лише через пізнання Божого задуму щодо людини можна зрозуміти, що гріх - це надуживання свободою, яку Бог дав творінням, щоб вони могли любити Його й одне одного.

Первородяий гріх - основна правда віри

388    Відповідно до розвитку Об'явлення також поступово з’ясовується реальність гріха. Хоча Божий Народ у Старому Завіті пізнав болюче становище людини у світлі історії падіння, про яку оповідає Книга Буття, він не міг зрозуміти остаточного значення цієї історії, яка виявляється тільки у світлі смерті та Воскресіння Ісуса Христа (Пор. Рим. 5, 12-21.). Треба пізнати Христа як джерело благодаті, щоб пізнати Адама як джерело гріха. Дух - Утішитель, післаний воскреслим Христом, прийшов «переконати світ у грісі» (Ів. 16,8), об'являючи Того, Хто є його Відкупителем.

389    Наука про первородний гріх — це , так би мовити, «зворотний  бік» тієї Доброї Новини, що Ісус є Спасителем усіх людей, що всім потрібне спасіння і що спасіння пропонується всім через Христа. Церква, що має «смисл Христа» (Пор. 1 Кор. 2,16.), знає, що не можна применшувати об'явлення про первородний гріх без того, щоб не завдати шкоди містерії Христа.

Як читати розповідь про гріхопадіння

390    У розповіді про гріхопадіння (Буг. 3) вжито образну мову, але сказано про первісну подію, яка мала місце на початку історії людини (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. « Gaudium et spes », 13, § 1.). Об'явлення дає нам певність віри, що вся історія людства позначена первородною провиною, якої добровільно допустилися наші прародичі (Пор. Тридентський Собор: DS 1513; Пій ХП, Енц. « Humani generis »; DS 3897; Павло VI, Промова II липня 1966р.).

II. Падіння ангелів

391    За вибором непослуху наших прабатьків стоїть голос спокусника, противника Бога (Пор. Бут. З, 1-5.), який із заздрості штовхає їх у смерть (Пор. Муд. 2, 24.). Св. Письмо і Традиція Церкви вбачають у цій істоті упалого ангела, названого сатаною, або дияволом (Пор. Ів. 8, 44; Од. 12, 9.). Церква вчить, що спочатку він був добрим ангелом, створеним Богом. «Диявол та інші нечисті сили були дійсно створені Богом добрими з природи, але вони самі стали злими» (IV Латеранський Собор 1215 р.: DS 800.).

392    Писання говорить про гріх цих ангелів (Пор. 2 Пт. 2, 4.), їхнє «падіння» полягає у вільному виборі цих створених духів, які радикально і безповоротно відкинули Бога і Його Царство. Відгомін цього бунту знаходимо у словах спокусника до наших прабатьків: «... і ви станете, як Бог» (Бут. 3,5). Диявол «грішить від початку» (1 Ів. 3,8), він «батько брехні» (Ів. 8,44).

393    Безповоротність вибору ангелів, а не брак безмежного Божого милосердя, є причиною того, що їхній гріх не може бути прощений. «Для них немає каяття після падіння, як немає каяття для людей після смерті» (Св. Іван Дамаскин, Про віру православну, 2, 4.).

394    Св. Письмо свідчить про згубний вплив того, кого Ісус називає «душогубець від початку» (Ів. 8,44), того, хто навіть намагався відвернути Ісуса від місії, яку Він отримав від Отця (Пор. Мт. 4, 1-11.). «На це з'явився Син Божий, щоб знищити діла диявола» (1 Ів. 3,8). Найважчим, щодо наслідків, ділом диявола була брехлива спокуса, яка привела людину до непослуху Богові.

395    Могутність сатани не є безмежною. Він є лише створінням, могутнім тому, що є чистим духом, але завжди створінням: він не може перешкодити будові Царства Божого. Хоч сатана діє у світі через ненависть до Бога і Його Царства в Ісусі Христі, а діяння його спричинює велику шкоду — духовного, а посередньо, і фізичного порядку, - для кожної людини і для суспільства, це діяння дозволене Божим Провидінням, яке силою і лагідністю керує історією людини і світу. Божий попуст на діяльність диявола є великим таїнством, але «ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро» (Рим. 8,28).

III.   Первородний гріх

Випробування свободи

396    Бог створив людину на Свій образ та утвердив її у Своїй приязні. Як духовне створіння, людина може утримуватися в цій приязні тільки через добровільне підпорядкування себе Богові. Таким є значення заборони людині їсти з дерева пізнання добра і зла, «бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Буг. 2,17). «Дерево пізнання добра і зла» (Буг. 2,17) символізує неперехідну межу, яку людина як створіння повинна визнати і шанувати з довірою. Людина залежить від Творця; вона підпорядкована законам творіння і моральним нормам, які визначають користування свободою.

Перший гріх людини

397    Людина, яку спокусив диявол, дала вмерти у своєму серці довір'ю до свого Творця (Пор. Бут. 3, 1-11.) і, зловживаючи своєю свободою, не послухала Божої заповіді. Саме в цьому полягає перший гріх людини (Пор. Рим. 5, 19.). Усякий гріх надалі буде непослухом Богові і браком довіри до Його доброти.

398    У цьому гріхові людина поставила саму себе вище від Бога і цим самим погордила Богом: вона вибрала себе замість Бога, проти вимог свого стану створеної істоти, а відтак проти свого власного добра. Створена у стані святості, людина призначена бути цілковито «обожненою» Богом у славі. Піддавшись спокусі диявола, вона захотіла «бути, як Бог» (Пор. Бут. 3, 5.), але «без Бога і понад Богом, а не згідно з Богом» (Св. Максим Сповідник, Книга про спірні питання.).

399    Св. Письмо показує трагічні наслідки цього першого непослуху. Адам і Єва відразу втрачають благодать первородної святості (Пор. Рим. 3, 23.). Вони бояться Бога (Пор. Бут. 3, 9-10.), фальшивий образ Якого вони собі створили - Бога, заздрісного на Свої привілеї (Пор. Бут. 3, 5.).

400    Гармонія, у якій вони жили і яка була встановлена завдяки первородній праведності, зруйнована; зруйноване і панування духовних властивостей душі над тілом (Пор. Бут. 3, 7.); єдність чоловіка і жінки зазнає напруження (Бут. 3, 11-13.); їхні стосунки відтепер позначатимуться пристрастю і жадобою панування (Пор. Бут. 3, 16.). Гармонія зі створеним світом розірвана: видиме створіння стало для людини чужим і ворожим (Пор. Бут. 3, 17. 19.). Людина спричинилася до того, що створіння було «підпорядковане суєті» (Рим. 8,20). Нарешті, здійсниться виразно оголошений наслідок непослуху (Пор. Буг. 2, 17.): людина «вернеться в землю, що - з неї її взято» (Буг. 3,19). Смерть увійшла в історію людства (Пор. Рим, 5, 12.).

401    Після первородного гріха справжнє «нашестя» гріхів заповнює світ: братовбивство Авеля Каїном (Пор. Буг. 4, 3-15.); повселюдне зіпсуття як наслідок гріха (Пор. Бут. 6, 5. 12; Рим. 1, 18-32.); так само в історії Ізраїпя гріх виявляється передовсім як невірність щодо Бога, Союзу і як порушення закону Мойсея; навіть після Відкуплення, здійсненого Христом, серед християн гріх виявляється численними способами (Пор. 1 Кор. 1-6; Од. 2-3.). Св. Письмо і Церковна Традиція не перестають нагадувати про присутність та універсальність гріха в історії людини:

«Те, що відкриває нам Боже Об'явлення, підтверджується нашим власним досвідом. Бо людина, коли загляне у глибину свого серця, також помічає, що вона схильна до зла, і занурена у численні нещастя, які не можуть походити від її Творця, що є добрим. Людина, часто відмовляючись визнати Бога своїм початком, руйнує належний стосунок своєї остаточної мети й одночасно розриває всю гармонію і стосовно себе самої, і щодо інших людей і всіх створених речей» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 13, § 1.).

Наслідки гріха Адама для людства

402    Усі люди втягнуті у гріх Адама. Св. Павло підтверджує це: «...через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками» (Рим. 5,19); «Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх, бо всі згрішили...» (Рим. 5,12). Універсальності гріха і смерті апостол протиставляє універсальність спасіння у Христі: «І, таким чином, як через переступ одного на всіх людей прийшов засуд, так через чин справедливості Одного на всіх людей приходить життєдайне оправдання» (Рим. 5,18).

403    За св. Павлом Церква завжди навчала, що величезні злидні, які гнітять людей, їхня схильність до зла і до смерті не є зрозумілі без їхнього зв'язку з гріхом Адама та з фактом, що той передав нам гріх, яким ми народжуємося поражені і який є «смертю душі» (Пор. Тридентський Собор: DS 1512.). З огляду на цю правду віри Церква дає Хрещення на відпущення гріхів навіть малим дітям, які ще не вчинили особистого гріха (Пор. Тридентський Собор; DS 1514.).

404    Як гріх Адама став гріхом усіх його нащадків? Увесь людський рід в Адамі - «як одне тіло однієї людини» (Св. Тома Аквінський, Спірні питання про зло, 4, 1.). Через цю «єдність людського роду» всі люди втягнуті у гріх Адама, як і всі втягнуті у праведність Христа. Проте передання первородного гріха - таїнство, якого ми не можемо повністю зрозуміти. Але знаємо через Об'явлення, що Адам отримав первородну святість і праведність не для себе самого, а для цілої людської природи: піддавшись спокусникові, Адам і Єва скоїли особистий гріх, але цей гріх торкнувся людської природи, яку вони передаватимуть уже у стані упадку (Пор. Тридентський Собор: DS 1511-1512.). Цей гріх передаватиметься через народження всьому людству, тобто через передавання людської природи, позбавленої первородної святості й праведності. Ось чому первородний гріх названий «гріхом» за аналогією: це - гріх «набутий», а не «вчинений», це стан, а не акт.

405    Хоча первородний гріх е власним гріхом кожного (Пор. Тридентський Собор: DS 1513.), але в жодному з нащадків Адама він не має характеру особистої вини. Це — позбавлення первородної святості й праведності; однак людська природа не є цілковито зіпсованою: вона лише поранена у своїх природних силах, піддана незнанню, стражданню та владі смерті, схильна до гріха (така схильність до зла називається «похіттю»). Хрещення, даючи життя Христової благодаті, змиває первородний гріх і повертає людину до Бога, але наслідки ослабленої і схильної до зла природи залишаються в людині і закликають її до духовної боротьби.

406    Наука Церкви про передавання первородного гріха була уточнена особливо в V столітті; зокрема під впливом роздумів св. Августина, спрямованих проти пелагіанства, і в XVI столітті - на противагу протестантській реформі. Пелагій твердив, що людина може природною силою своєї вільної волі, без необхідної допомоги Божої благодаті вести морально добре життя; таким чином він зводив вплив Адамової вини до поганого прикладу. Перші протестантські реформатори, навпаки, вчили, що людина через первородний гріх була цілковито зіпсута, а її свобода знищена; вони ототожнювали гріх, успадкований кожною людиною, зі схильністю до зла (соncupiscentiam - похіть), яку неможливо подолати. Церква спеціально висловилася про значення об'явлених правд щодо первородного гріха на другому Соборі в Оранжі 529 р (Пор. Оранжський Собор: DS 371-372.) і на Тридентському Соборі 1546 р. (Пор. Тридентський Собор: DS 1510-1516.).

Запекла боротьба...

407    Наука про первородний гріх, разом з наукою про Відкуплення через Христа, дає ясний погляд на становище людини та діяльність у світі. Через гріх праотців диявол здобув певне панування над людиною, хоча людина залишається вільною. Первородний гріх тягне за собою «неволю під пануванням того, хто має владу смерті, - тобто диявола» (Пор. Тридентський Собор: DS 1511; пор. Євр. 2, 14.). Нехтування фактом, що людина має поранену природу, схильну до зла, стає причиною великих помилок у ділянці виховання, політики, суспільної діяльності (Пор. Іван-Павло II, Енц. « Centesimus annus », 25.) і звичаїв.

408    Наслідки первородного гріха та всіх особистих гріхів людей І865 спричиняють у світі, узятому як одне ціле, стан гріховності, який може бути визначений словами Святого Івана як «гріх світу» (Iв. 1,29), Цей вираз окреслює також негативний вплив, що його мають на людей суспільні умови та суспільні структури, які є плодом людських гріхів (Пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. « Reconciliatio et poenitentia », 16.).

409    Ця трагічна ситуація у світі, який увесь «лежить у Лихому» (1 Iв. 5,19; Пор. 1 Пт. 5, 8.), перетворює життя людини в боротьбу:

«Запекла боротьба з силами темноти ведеться упродовж цілої історії людства; вона почата на початку світу і триватиме, як нам сказав Господь, до останнього дня. Втягнена в цю битву, людина безперервно змушена боротися, щоб обстояти добро; з великими зусиллями, з допомогою Божої благодаті вдається здобути свою внутрішню єдність» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 37,§ 2.).

IV.   «Ти не полишив людину владі смерті»

410    Людина після свого упадку не була покинута Богом. Навпаки, Бог кличе її (Пор. Бут. 3, 9.) та таємничим способом провіщає їй перемогу над злом і підняття її з безодні падіння (Пор. Бут. 3, 15.). Цей уривок книги Буття було названо «Протоєвангелієм», оскільки воно було першим провіщенням Месії Відкупителя - у словах про боротьбу між змієм і жінкою та про остаточну перемогу її нащадка.

411    Християнська Традиція бачить у цьому уривку провіщення про «нового Адама» (Пор. 1 Кор. 15, 21-22. 45.), Який, «ставши слухняним аж до смерті, смерті ж - хресної» (Флп. 2,8), виправив із надлишком провину Адама (Пор. Рим. 5, 19-20.). Зрештою, багато Отців і вчителів Церкви бачать у жінці, про яку звіщає «Протоєвангеліє», Матір Христа Марію, як «нову Єву». Вона була тією, що перша й унікальним способом скористалася плодами Христової перемоги над гріхом: Вона була без жодної плями первородного гріха (Пор. Пій IX, Булла « Ineffabilis Deus »: DS 2803.) і впродовж усього Свого земного життя, через особливу Божу благодать, не вчинила жодного гріха (Пор. Триденгський Собор: DS 1573.).

412    Але чому Господь не перешкодив першій людині згрішити?  Св. Лев Великий відповідає: «Невимовна благодать Христа дала нам блага, більші від тих, яких позбавила нас заздрість диявола» (Св. Лев Великий, Проповіді, 73, 4.). Св. Тома Аквінський говорить: «Ніщо не суперечить тому, щоб людська природа була піднесена після гріха до чогось вищого. Бог справді допускає зло, щоб вивести з нього ще більше добро. Звідси слова св. Павла: «Де розмножився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5,20). А великодній гімн «Ехultet» гласить: «О, щаслива вина, яка заслужила великого Відкупителя» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 3,1,3, аd 3.).

КОРОТКО

413    «Бо Бог не створив смерть ані не радіє з погибелі живучих (...) А через заздрість диявола смерть увійшла у світ» (Муд. 1,13; 2,24).

414    Сатана, чи диявол, та інші демони є упалими ангелами, бо добровільно відмовилися служити Богові та Його Задумові, їхній вибір проти Бога є остаточним. Вони намагаються залучити людину до свого бунту проти Бога.

415    «Людина, отримавши від Бога стан праведності, спокушена лукавим, на початку історії надужила своєю свободою, повставши проти Бога і намагаючись прийти до своєї мети поза Богом» (II Ватикаиський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 13, § 1.).

416    Через свій гріх Адам як перша людина утратила первородну святість і праведність, яку вона отримала від Бога не лише для себе, а й для всього людства.

417    Адам і Єва передали своїм нащадкам людську природу, поранену першим гріхом, а отже, позбавлену первородної святості й праведності. Це позбавлення називається «первородним гріхом».

418    Унаслідок первородного гріха людська природа ослаблена у своїх силах, піддана незнанню, стражданню, пануванню смерті і схильна до гріха (цю схильність називаємо «похіттю»).

419    «Ми разом із Триденським Собором вважаємо, що первородний гріх передається з людською природою "не через наслідування, а через народження ", і тому він є "власним гріхом кожного "» (Павло VI, « Sollemnis Professio fidei », Символ віри Народу Божого, Урочисте визнання віри, 16.).

420    Перемога над гріхом, здобута Христом, дала нам блага, яких нас позбавив гріх: «Де розмножився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5,20).

421    «Християни вірять, що світ постав й існує з любові Творця; і хоч він потрапив у неволю гріха, Христос - зламавши владу лукавого - висвободив його Своїм розп'яттям і воскресінням» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 2, § 2).

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!