Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 2. І в Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 2. І в Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного
   

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава друга “Вірую в Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного”

І. Ісус

430    Ісус єврейською мовою означає «Бог спасає». У Благовіщенні ангел Божий дає Ісусові це ім'я, яке виражає одночасно і Його ідентичність, і Його місію (Пор. Лк. 1, 31.). Ніхто не «може прощати гріхи, крім одного лише Бога» (Мк. 2,7), і тому Він в Ісусі, Своєму відвічному Синові, що став людиною, «спасе народ Свій від гріхів їхніх» (Мт. 1,21). Так в Ісусі Бог коротко підсумовує всю історію для спасіння людей.

431    В історії спасіння Бог не задовільнився тим, що визволив Ізраїль «з дому неволі» (Втор. 5,6), виводячи його з Єгипту. Він спасає його ще й від його гріха. Гріх завжди є образою Бога (Пс. 51, 6.), тому тільки Бог може його відпускати (Пор. Пс. 51, 11.). Ось чому Ізраїль, все більше усвідомлюючи універсальність гріха, не зможе надалі шукати інакше спасіння, як лише закликаючи ім'я Бога - Відкупителя (Пс. 79, 9.).

423    Ім'я Ісус означає, що саме Ім'я Боже присутнє в особі Його Сина (Ді 5, 41; 3 Ів 7), що став людиною для загального й остаточного відкуп-лення від гріхів. Ісус є Божим Іменем, яке єдине приносить спасіння (Пор. Ів. З, 18; Ді. 2, 21.), і до Нього відтепер можуть звертатися всі, бо через Своє Воплочення Він з'єднався зі всіма людьми (Пор. Рим. 10, 6-13.), що й «імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким належало б нам спастися» (Ді. 4,12; Пор. Ді. 9, 14; Як. 2, 7.).

433    Раз на рік первосвященик прикликав Ім'я Бога Спасителя заради очищення Ізраїля від його гріхів, коли окроплював вівтар примирення у Святая Святих кров'ю жертви (Пор. Лев. 16,15-16; Сир. 50,22, Євр. 9,7.). Вівтар примирення був місцем присутності Бога (Пор. Вих. 25, 22; Лев. 16, 2; Чис. 7, 89; Євр. 9, 5.). Коли св. Павло говорить про Ісуса, що Його «видав Бог як жертву примирення, в Його крові» (Рим. 3,25), то зазначає, що в людській природі Ісуса «Бог у Христі примирив Собі світ» (2 Кор. 5,19).

434    Воскресіння Ісуса прославляє Ім'я Бога Спасителя (Пор, Iв. 12, 28.), бо з цього часу Ім'я Ісуса виявляє у всій повноті найвищу могутність Імені, «що понад усяке ім'я» (Флп. 2,9-10). Злі духи бояться Його імені (Пор. Ді. 16, 16-18; 19, 13-16.), і Його іменем учні Ісусові творять чуда (Пор. Мр. 16, 17.), бо все, що вони тільки просять у Бога в Його ім'я, Господь Бог їм дає (Iв. 15,16).

435    Ім'я Ісуса перебуває в серцевині християнської молитви. Усі літургійні моління закінчуються словами «...через Господа нашого Ісуса Христа». Вершиною молитви «Богородице Діво, радуйся» є слова «благословен плід лона Твого, Ісус». Східна молитва серця, названа «Ісусовою молитвою», звучить: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного». Багато християн умирають, як св. Жанна Д'Арк, з єдиним словом на устах — «Ісусе!»

II.    Христос

436    Христос - це грецький переклад єврейського слова «Месія», що означає «Помазаний». Це ймення стало власним іменем Ісуса тому, що Він досконало виконує Божественну місію, яку воно означає. Дійсно, в Ізраїлі помазаними в ім'я Бога були ті, які були посвячені Богом на виконання призначеної Ним місії. Так було з царями (Пор. 1 Сам. 9, 16; 10, 1; 16, 1. 12-13; 1 Цар. І, 39.), священиками (Пор. Вих. 29, 7; Лев. 8, 12.) і в окремих випадках - із Пророками (Пор. 1 Царі 19, 16.). Таким найвищою мірою мав бути й Месія, Якого Бог посилає, щоб остаточно заснувати Своє Царство (Пор. Пс. 2, 2; Ді. 4, 26-27.). Треба було, щоб Месія був помазаний Духом Господнім (Пор. Іс. 11,2.) і як цар, і як священик (Пор. Зах. 4, 14; 6, 13.), і як Пророк (Пор. Іс. 61, 1; Лк. 4, 16-21.). Ісус здійснив месіанську надію Ізраїля у Своєму потрійному служінні Первосвященика, Пророка й Царя.

437    Ангел сповістив пастухам про народження Ісуса як про народження Месії, обіцяного Ізраїлеві: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). У Своєму началі Він - Той, «Кого Отець освятив і у світ послав» (Iв. 10,36), зачатий як «Святе» (Лк. 1,35) у незайманому лоні Марії. Бог покликав Иосифа «узяти Марію, свою жінку», «бо зачате в ній - то від Святого Духа» (Мт. 1,20), щоб Ісус, «що зветься Христос», народився від жінки Иосифа з месіанського роду Давида (Мт. 1,1 6; Пор. Рим. 1, 3; 2 Тим. 2, 8; Од. 22, 16.).

438    Месіанська посвята Ісуса виявляє Його божественну місію. «На це, зрештою, вказує Його ім'я, бо в імені Христовому розуміємо Того, Хто помазав, і Хто сам був помазаний, і саме помазання, яким Він був помазаний: помазав - Отець; Той, Хто був помазаний, - Син; а помазаний Він був у Дусі, Який є помазанням» (Св. Іриней Ліонський, Проти єресей, 3, 18, 3.). Відвічна месіанська посвята Сина стала явною в час Його Хрещення Іваном, коли «Бог помазав Його Святим Духом та силою» (Ді. 10,38), «щоб Ізраїлеві об'явлений був Він» (Iв. 1,31) як Месія. Його вчинки і слова дозволяють пізнати Його як «Божого Святого» (Мк. 1,24; Iв. 6, 69; Ді. 3,14)

439    Багато євреїв і навіть деякі погани, що поділяли їх надію,  пізнали в Ісусі основні ознаки месіанського «Сина Давида», обіцяного Богом Ізраїлеві (Пор. Мт. 2, 2; 9, 27; 12, 23; 15, 22; 20, 30; 21, 9. 15.). Ісус прийняв звання Месії, на яке Він мав право (Пор. Iв. 4, 25-26; 11,27.), не без застережень, бо воно сприймалося Його сучасниками в надто людському (Пор. Мт. 22, 41-46), здебільшого політичному трактуванні (Пор. Iв. 6, 15; Лк. 24, 21.).

440    Ісус прийняв визнання віри Петра, що пізнав Його як Месію, водночас заповідаючи близьке страждання Сина Людського (Пор. Мт. 16, 16-23.). Він розкрив справжній зміст Свого месіанського царювання у трансцендентній тотожності Сина Людського, «Який зійшов із неба» (Iв. 3, 13; Пор. Iв. 6, 62; Дан. 7, 13.), і у Своїй місії відкуплення як Страждаючий Слуга: «Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служити, але послужити й дати життя Своє на викуп за багатьох» (Мт. 20,28; Пор. Іс. 53, 10-12.). Тому-то правдиве значення Його царювання відкривається лише з висоти хреста (Пор. Iв. 19, 19-22; Лк. 23, 39-43.). Лише після Воскресіння Петро проголосить Його месіанське Царювання перед Божим народом: «Нехай, отже, увесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп'яли» (Ді. 2,36).

III. Єдинородний Син Божий

441    Син Божий - такий титул у Старому Завіті надається ангелам (Пор. Втор. (LХХ) 32, 8; Іов 1, 6.), вибраному народові (Пор. Вих. 4, 22; Ос. 11,1; Єр. 3, 19; Сир. 36, 11; Муд. 18, 13.), дітям Ізраїпя (Пор. Втор. 14, 1; Ос. 2, 1.) та їхнім царям (Пор. 2 Сам. 7, 14; Пс. 82, 6.). Це звання означає усиновлення, яким установлюються стосунки особливої близькості між Богом і Його творінням. Коли обіцяний Цар-Месія називається «Сином Божим» (Пор. 1 Хр. 17, 13; Пс. 2, 7.), то це не обов'язково означає, у буквальному значенні цих слів, що Він - більше, ніж людина. Ті, хто визнавали Ісуса Месією Ізраїля (Пор. Мт. 27, 54.), мабуть, не мали на меті сказати більше (Пор. Лк. 23, 47.).

442    Не так у Петра, коли він визнає Ісуса як «Христа, Сина Бога живого» (Мт. 16,16), бо їсус відповідає йому урочисто: «...не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах» (Мт. 16,17). Так само Павло скаже про своє навернення по дорозі в Дамаск: «Та коли Той, Хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав Своєю благодаттю, зволив об'явити в мені Сина Свого, щоб я проповідував Його між поганами...» (Гал. 1,15-16). «І зараз же почав по синагогах проповідувати Ісуса. Що Він - Син Божий» (Ді. 9,20). Це від початку (1 Сол. 1, 10.) стане стрижнем апостольської віри (Пор. Iв. 20,31.), яку насамперед Петро визнав основою Церкви (Пор. Мт. 16, 18.).

443    Якщо св. Петро зумів пізнати трансцендентну ознаку Божого синівства Ісуса-Месії, то тільки тому, що Ісус виразно дав йому це зрозуміти. Перед Синедріоном на запитання своїх обвинувачів: «То, значить, Ти Син Божий?»,- Ісус відповів: «Самі ж кажете, що то Я» (Лк. 22,70; Мт. 26, 64; Мр. 14, 62.). Уже давніше Він назвав Себе «Сином», Який знає Отця (Пор. Мт. 11, 27; 21, 37-38.) і відрізняється від «слуг», яких Бог раніше посилав до Свого народу (Пор. Мт. 21, 34-36.), і Який вищий від самих ангелів (Пор. Мт. 24, 36.). Він відрізнив Своє синівство від синівства Своїх учнів, ніколи не говорячи «Отче наш» (Пор. Мт. 5, 48; 6,8; 7, 21; Лк. 1 1, 13.), хіба що коли навчав: «Тож моліться так: Отче наш» (Мт. 6,9). Він навіть підкреслив цю різницю: «Іду я до Отця Мого і Отця вашого» (Iв. 20,17).

444    Євангелія згадують у двох урочистих хвилинах, - у Хрещенні Преображенні Христа - голос Отця, Який називає Його Своїм «Улюбленим Сином» (Пор. Мт. З, 17; 17, 5.). Сам Ісус називає Себе «Сином Божим Єдинородним» (Iв. 3,16) і цим титулом стверджує Своє відвічне існування (Пор, Iв. 10, 36.). Він вимагає увірувати «в ім'я Єдинородного Сина Божого» (Iв. 3,18). Таке християнське сповідування виявляється вже у вигукові сотника, що стояв біля розп'ятого Ісуса: «Чоловік цей справді був Син Божий» (Мк. 15,39). Віруючий тільки у пасхальному таїнстві може надати титулові «Син Божий» повного значення.

445    Після Його Воскресіння Боже синівство Христа виявляється у силі Його прославленого людства: «...установленого Сином Божим у силі, Духом святості, через воскресіння з мертвих» (Рим. 1,4; Ді. 13, 33.). Апостоли зможуть сповідувати: «І ми славу Його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Iв. 1,14).

IV.   Господь

446    У грецькому перекладі книг Старого Завіту невимовне Ім'я YHWH (Ягве), під яким Бог об'явився Мойсеєві (Пор, Вих. 3, 14.), передане грецьким словом Κύριος «Господь». Відтоді «Господь» стало звичним іменем для означення божества Самого Бога Ізраїля. Новий Завіт використовує це ім'я «Господь» у стислому значенні стосовно Отця, але також і стосовно Ісуса, що є новиною, визнаючи таким чином Його Самого Богом (Пор. 1 Кор. 2, 8.).

447    Ісус Сам приховано надає Собі це ім'я, коли говорить із фарисеями про зміст псалма 110 (Пор. Мт. 22, 41-46; див. також Ді. 2,34-36; Євр. 1, 13.), а також відверто, звертаючись до Своїх апостолів (Пор. Iв. 13, 13.). Упродовж усього Його громадського життя прояви панування Ісуса над природою, хворобами, демонами, смертю та гріхом показували Його Божу владу.

448    Дуже часто у Євангеліях люди звертаються до Ісуса, називаючи Його «Господом». Це свідчить про повагу й довіру тих, хто йде до Ісуса й очікує від Нього допомоги і зцілення (Пор. Мт. 8, 2; 14, 30; 15, 22 та ін.). Вимовам, під натхненням Святого Духа, це ім'я виражає визнання Божественного таїнства Ісуса (Пор. Лк. 1,43; 2, 11.). У зустрічі з воскреслим Ісусом це звертання стає актом богопоклоніння: «Господь мій і Бог мій» (їв. 20,28). Тоді воно набирає значення ознаки любові й прив'язання, яке стане властивим для християнської традиції: «То - Господь!» (Iв. 21,7).

449    Надаючи Ісусові Божественне ім'я Господь, перші церковні сповідування віри стверджували з самого початку (Ді. 2, 34-36.), що влада, шана й слава, належні Богові Отцеві, повинні належати також Ісусові (Рим. 9, 5; Тит. 2, 13; Од. 5, 13.), бо Він є «в Божій подобі» (Флп 2,6) і Отець виявив цю найвищу гідність Ісуса, воскресивши Його з мертвих і підносячи Його у славі (Рим 10,9; 1 Кор 12,3; Флп 2,9-11).

450    Від початку історії християнства ствердження панування Ісуса над світом і над історією (Пор. Од. 11, 15.) означає також визнання того, що людина не повинна підпорядковувати цілковито свою власну свободу жодній земній владі, а лише Богові Отцю й Господу Ісусові Христові: кесаря «Господом» не можна визнавати (Пор. Мр. 12, 17; Ді. 5,29.). «Церква вірує (...), що ключ, серцевина і мета усієї людської історії знаходяться у її Господі й Учителеві» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 10, § 2; пор. 45, § 2.).

451    Християнська молитва постійно повторює титул «Господь», чи то в заклику до молитви «Господь хай буде з вами», чи в закінченні молитви «через Ісуса Христа, Господа нашого», чи ще в заклику, сповненому віри й надії: «Марана та» («Господь приходить!») або «Марана та» («Прийди, Господи!») (1 Кор. 16,22). «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Од. 22,20).

КОРОТКО

452    Ім’я Ісус означає «Бог спасає». Дитина, народжена Дівою Марією, названа Ісусом, «бо Він спасе народ Свій від гріхів їхніх» (Мт. 1,21): «Бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ці. 4,12).

453    Ім’я Христос означає «Помазаний», «Месія». Ісус є Христом, бо «Бог помазав Його Святим Духом та силою» (Ці. 10,38). Він був «Той, що має прийти» (Лк. 7,19), «предметом надії Ізраїля» (Ді. 28,20).

454    Ім’я Син Божий означає унікальний і вічний зв'язок Ісуса Христа з Богом, Його Отцем: Він є Єдинородним Сином Отця (Пор. Ів. і, 14. 18;3, 16. 18.) і самим Богом (Пор. Ів. 1, 1.). Вірити, що Ісус Христос є Син Божий, необхідно, щоб бути християнином (Пор. Ді. 8, 37; 1 Ів. 2, 23.).

455    Ім’я Господь означає Божественну «ладу. Визнавати чи закликати Ісуса Господом ~ це вірити в Його божество. «І ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого» (1 Кор. 12,3).


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!