Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 3. Ісус Христос був зачатий від Духа Святого і народився від Діви Марії. § 1. Син Божий став людиною. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 3. Ісус Христос був зачатий від Духа Святого і народився від Діви Марії. § 1. Син Божий став людиною
   

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава друга “Вірую в Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного”

І. Чому Слово стало плоттю?

456    За Нікейсько-Константинопольським Символом віри сповідуємо: «Він задля нас і нашого ради спасіння зійшов із небес, воплотився з Духа Святого і Діви Марії і став людиною» (DS 150.).

457    Слово стало плоттю, щоб спасти нас, примиривши з Богом: «Він полюбив нас і послав Сина Свого - примирення за гріхи наші» (1 Iв. 4,10). «Отець послав Сина - Спаса світу» (1 їв. 4,14). «Він з'явився, щоб наші гріхи взяти» (1 Iв. 3,5).

«Хвора наша природа вимагала оздоровлення; занепала -підняття, вмерла - воскресіння. Ми втратили участь у добрі, треба було її повернути. Ми були замкнені в пітьмі, треба було нам принести світло; полонені - ми очікували визволителя; невільники - рятівника. Чи ці причини не були важливі? Чи вони не заслуговували на зворушення Бога, щоб Він зійшов аж до нашої людської природи і відвідав її, бо людство перебувало в такому нужденному і нещасливому стані?» (Св. Григорій Нисський, Катехитична проповідь, 15, 3.).

458    Слово стало плоттю, щоб таким чином ми пізнали любов Бога: «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого Єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього» (1 Iв. 4,9). «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Iв. 3,16).

459    Слово стало плоттю, щоб стати для нас взірцем святості: «Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене...» (Мт. 11,29).

«Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ів. 14,6). І Отець на горі Преображення наказує: «Слухайтесь Його» (Мк. 9,7; Втор. 6, 4-5.). Справді, Він є взірцем блаженств і нормою нового Закону: «...щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив!» (Iв. 15,12). Ця любов, згідно з Його прикладом, означає справжню пожертву самого себе (Пор. Мр. 8, 34.).

460    Слово стало плоттю, щоб зробити нас «учасниками Божої природи» (2 Пт. 1,4): «Такою бо є причина, через яку Слово стало людиною, а Син Божий - Сином Людським: щоб людина, поєднавшись зі Словом і отримавши таким чином Боже синівство, стала сином Божим» (Св. Іриней, Проти єресей, 3, 19, 1.). «Син Божий став людиною, щоб ми стали Богом» (Св. Атанасій, Про втілення Бога-Слова, 54, 3.). «Єдинородний Син Божий, бажаючи, щоб ми були учасниками Його Божества, прийняв нашу природу, щоб, ставши людиною, зробити людей богами» (Св. Тома АквінськиЙ, Служба на свято тіла Христового, 1.).

II.    Воплочення

461    Спираючись на слова св. Івана («І Слово стало плоттю»: Iв. 1,14), Церква називає Воплоченням той факт, що Син Божий прийняв людську природу, щоб у ній довершити наше спасіння. У гімні, який подає св. Павло, Церква оспівує містерію Воплочення:

«Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христа Ісуса. Він, існуючи в Божій подобі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, а применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою з'явившись як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж -хресної!» (Флп. 2,5-8) (Пор. Літургія Годин, Пісня Вечірні неділі.).

462    У посланні до Євреїв йдеться про це саме таїнство:

«Тому, входячи у світ, Христос говорить: «Ти не хотів ні жертви, ані приношення, але приготував єси тіло Мені. Ти не вподобав Собі ні всепалень, ні жертви за гріхи». Тоді я сказав: «Ось іду (...), щоб учинити Твою волю, Боже» (Євр. 10,5-7, цитуючи псалом 40, 7-9 LХХ).

463    Віра у правдиве Воплочення Сина Божого є визначальною рисою християнської віри: «З цього спізнавайте Божий Дух: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов у плоті, той від Бога» (1 Iв. 4,2). Таким є радісне переконання Церкви від самого початку, коли вона оспівує «велике таїнство побожності»: «Христос явився у плоті» (1 Тим. 3,16).

III.   Правдивий Бог і правдива людина

464    Унікальна й неповторна подія Воплочення Сина Божого не означає, що Ісус Христос є частково Богом, а частково людиною або результатом неясного змішання Божественного з людським. Він правдиво став Людиною, правдиво залишаючись Богом. Ісус Христос є правдивим Богом і правдивою Людиною. Цю правду віри Церква змушена була захищати й з'ясовувати упродовж перших століть, заперечуючи єресі, які її фальсифікували.

465    Перші єресі не так заперечували Божественну природу Христа, як Його правдиву людську природу (гностичний докетизм). Від апостольських часів християнська віра наполягала на правдивому Воплоченні Сина Божого, «що прийшов у плоті» (Пор. 1 Iв. 4, 2-3; 2 Iв. 7.). Але від третього століття Церкві довелось стверджувати на Антіохійському Соборі, на противагу Павлові Самосатському, що Ісус Христос - Син Божий за природою, а не за усиновленням. Перший Вселенський Собор у Нікеї 325 р. визнав у своєму Символі віри, що Син Божий «роджений, не сотворений, єдиносущний з Отцем (по-грецьки йотиоішол) Нікейський Символ віри: DS 125.» і засудив Арія, який твердив, що «Син Божий вийшов із нічого» (Нікейськнй Собор: DS 130.) і «є іншого єства, чи суті, ніж Отець» (Нікейський Символ віри: DS 126.).

466    Несторіанська єресь вбачала у Христі людську особу, поєднану з Божою Особою Сина Божого. На противагу їй св. Кирило Олександрійський і Третій Вселенський Собор в Ефесі в 431 р. визнали, що «Слово, приєднуючи до Себе іпостасно (у Своїй особі) плоть, оживлене розумною душею, стало людиною» (Ефеський Собор: DS 250.). Суб'єктом людської природи Христа є тільки Божественна Особа Сина Божого, Який її прийняв і зробив Своєю від часу Свого зачаття. Тому Собор в Ефесі проголосив 431р., що Марія стала правдиво Матір'ю Божою через людське зачаття Сина Божого у Своєму лоні: «Вона є Матір'ю Божою не тому, що Слово Боже взяло від неї Свою Божу природу, а тому, що Слово поєднане іпостасно зі святим тілом, наділеним розумною душею, яке народилось від неї, - кажемо, що Слово народилось "у плоті"» (Ефеський Собор: DS 251).

467    Монофізити твердили, що людська природа перестала існувати як така у Христі, коли була поєднана Божественною Особою Сина Божого. Протиставляючись цій єресі, Четвертий Вселенський Собор 451 року в Халкедоні визнав:

«Услід за Отцями Церкви ми одноголосне вчимо визнавати Одного й Того ж Самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, однаково досконалого в божестві і однаково досконалого у людській природі, правдивого Бога й правдиву Людину; Того ж, що має розумну душу і тіло, єдиносущного з Отцем у Божестві, єдиносущного з нами у людській природі, Який «у всьому подібний до нас, крім гріха» (Євр. 4,15); родженого від Отця перед усіма віками по Божестві і в ці останні дні, Він же народився задля нас і задля нашого спасіння, по людському порядку, від Діви Богородиці.

Одного і Того Самого Христа, Господа, Сина Єдинородного, ми повинні визнати у двох природах, без змішування, без змін, без розділення й без відділення. Відмінність двох природ зовсім не скасовується їхнім поєднанням, а радше властивості кожної зберігаються Й об'єднуються в одній особі, в одній іпостасі» (Халкедонський Собор: DS 301-302.).

468    Після Собору в Халкедоні дехто вбачав у людській природі Христа щось на зразок особового суб'єкта. П'ятий Вселенський Собор 553 року в Константинополі визнав на противагу їм: «Є тільки одна Його іпостась [або особа] - Господь наш Ісус Христос, один із Пресвятої Трійці» (II Константинопольський Собор: DS 424.) Отож, усе в людській природі Христа повинно приписуватись Його Божій Особі як власному підметові (Пор. вже в матеріалах Ефеського Собору: DS 255.) - не лише чуда, а й страждання (Пор. II Константинопольський Собор: DS 424.) і навіть смерть: «Той, що був розп'ятий на хресті в плоті, Господь наш Ісус Христос, є правдивим Богом, Господем слави та Одним із Трійці Святої» (II Константинопольський Собор:  DS 432.).

469    Церква визнає таким чином, що Ісус є неподільно правдивим Богом та правдивою Людиною. Він направду є Сином Божим, що став Людиною, нашим братом, не перестаючи бути Богом, Господом нашим:

«Він залишився Тим, Ким був, і прийняв те, чим не був», -оспівує римська літургія (Літургія Годин, 1 січня на Хваяах Утрені; пор. Лев Великий, Проповіді, 21,2.). У літургії св, Івана Золотоустого проголошується і співається: «Єдинородний Сину і Слово Боже, Безсмертний Ти, і зволив Ти спасіння нашого ради воплотитися від святої Богородиці і Приснодіви Марії, незмінне ставши чоловіком. І розп'ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав. Ти один зі Святої Трійці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас!» (Св. Іван Золотоустий, Тропар «Єдинородний Сину».).

IV.   Яким чином Син Божий є Людиною?

470    Оскільки в таїнственному поєднанні Воплочення «людська природа була прибраною, а не поглинутою» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 22, § 2.), Церква впродовж століть прийшла до того, щоб визнавати повну дійсність як людської душі Христа, з усіма її діями розуму й волі, так і Його людського тіла. Проте одночасно вона змушена була нагадувати, що людська природа належить Христові як властива божественній Особі Сина Божого, Який узяв її на Себе. Усе, чим Він є і що Він чинить у ній, походить від «Одного зі Св. Трійці». Отож Син Божий наділяє людську природу Своїм особистим способом існування у Святій Трійці. Так Христос у Своїй душі, як і у Своєму тілі по-людськи виражає Божественні властивості Трійці (Пор. Iв. 14, 9-10.):

«Син Божий людськими руками працював, людським розумом думав, людською волею діяв, людським серцем любив. Народжений від Діви Марії, Він справді став одним із нас, подібним до нас у всьому, крім гріха» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 22, § 2.).

Душа і людське пізнання у Христа

471    Аполінарій Лаодикейський твердив, що у Христі Слово заступило душу або духа. Церква всупереч цій помилці визнала, що Вічний Син прийняв також розумну людську душу (Пор. св. Дамас І, Послання до східних єпископів: DS 149.).

472    Ця людська душа, яку прийняв Син Божий, наділена правдивим людським пізнанням. Як таке, людське пізнання само в собі не могло бути необмеженим: воно діяло в історичних умовах Його існування у просторі і часі. Ось чому Син Божий, ставши людиною, «зростав мудрістю, літами й ласкою» (Лк. 2,52) і мав потребу запитувати про те, чого людина має навчитися з досвіду (Пор. Мр. 6, 38; Мр. 8, 27; Iв. 11, 34 і т. п.). Це відповідало дійсності Його добровільного приниження «до вигляду раба» (Флп. 2,7).

473    Проте таке правдиво людське пізнання Сина Божого виражало водночас Божественне життя Його Особи (Пор. св. Григорій Великий, Посл « Sicut aqua »: DS 475.). «Людська природа Сина Божого не сама собою, а через своє поєднання зі Словом пізнавала і виявляла в собі все, що властиве Богові» (Св. Максим Сповідник, Питання і сумніви, 67.). Насамперед це стосується внутрішнього й безпосереднього пізнання воплоченого Сина Божого про Свого Отця (Пор. Мр. 14, 36; Мт. 11, 27; Iв. 1, 18; 8, 55 і т.п.). Син виявив також у Своєму людському пізнанні Божу проникливість у таємниці думок людських сердець (Мр. 2, 8; Iв. 2, 25; 6, 61 і т.п.).

474    Через поєднання з Божою Премудрістю в особі Воплоченого Слова людське пізнання Христа мало повне знання вічних задумів, які Він прийшов об'явити нам (Пор. Мр. 8,31; 9; 31; 10, 33-34; 14,18-20. 26-30.). Того, чого Христос, як Сам визнавав, у цьому аспекті не знав (Пор. Мр. 13, 32.), того Він, як пояснював в іншому місці, не мав завдання об'явити (Пор. Ді. 1,7.).

Людська воля Христа

475    Подібно й Церква на Шостому Вселенському Соборі визнала, що Христос посідає дві волі й дві природні дії - Божу й людську, не протиставні, а взаємодіючі таким чином, що Христос, Воплочене Слово, бажав по-людськи в послусі Отцеві Своєму всього, що Він вирішив по-божому з Отцем і Святим Духом для нашого спасіння (III Константинопольський Соб. 681 р.: DS 556-559.). Людська воля Христа «іде за Його Божественною волею, не суперечачи їй і не опираючись, а радше підпорядковуючись цій всемогутній волі» (III Константинопольський Соб.: DS 556.).

Правдиве тіло Христа

476    Оскільки Слово стало тілом, прибираючи правдиву людську природу, тіло Христа було обмежене (Пор. Латеранський Собор 649 р.: DS 504.). Тому-то людське обличчя Ісуса може бути «зображеним» (Гал. 3,1). На Сьомому Вселенському Соборі (II Нікейський Собор 787 р.: DS 600-603.) Церква визнала дозволеним Його зображення у святих іконах.

477    Водночас Церква завжди визнавала, що в тілі Ісуса Бог, «Сам невидимий, став видимим для нас» (Римський Мисал, Префація Різдва.). Індивідуальні риси Христового тіла дійсно виражають Божественну Особу Сина Божого. Він зробив Своїми риси Свого людського тіла такою мірою, що, намальовані на якомусь святому образі, вони можуть бути предметом пошани, бо християнин, вшановуючи Його образ, «вшановує особу, яка зображена» (II Нікейський Собор: DS 601.).

Серце Воплоченого Слова

478    Ісус під час Свого життя, Своєї агонії і Своїх страстей пізнав і полюбив нас усіх і кожного зокрема та видав Себе за кожного з нас: «... живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене і видав Себе за мене» (Гал. 2,20). Він полюбив нас усіх людським серцем. Тому-то Святе Серце Ісуса, пробите нашими гріхами і для нашого спасіння (Пор. Iв. 19, 34.), «вважається найвищим знаком і символом... тієї любові, якою Божественний Відкупитель безнастанно любить Предвічного Отця і всіх людей» (Пій ХП, Енц. « Haurietis aquas »: DS 3924; Пій XII, Енц. « Муstісі соrроrіs »: DS 3812.).

КОРОТКО

479    У час, встановлений Богом, воплотився єдинородний Син Отця, вічне Слово, тобто Слово й істотний Образ Отця: не втративши Своєї Божої природи, Він прийняв людську природу.

480    Ісус Христос є правдивим Богом і правдивою Людиною в єдності Своєї Божої Особи; тому-то Він - єдиний Посередник між Богом і людьми.

481    Ісус Христос має дві природи, Божу і людську; вони не змішані, а з'єднані в одній Особі Сина Божого.

482    Христос, будучи правдивим Богом та правдивою Людиною, має людський розум і волю, досконало узгоджені й підпорядковані Його божественному розумові й волі, які Він має спільно з Отцем і Святим Духом.

483    Отож, Втілення є таїнством предивного поєднання Божої природи з людською природою в одній Особі Слова.


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!