Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 4. Ісус Христос страждав за Понтія Пилата, і був розп'ятий, і помер, і був похований. § 1. Ісус та Ізраїль. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 4. Ісус Христос страждав за Понтія Пилата, і був розп'ятий, і помер, і був похований. § 1. Ісус та Ізраїль
   

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава друга “Вірую в Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного”

574    Від початку публічного служіння Ісуса фарисеї та прихильники Ірода, первосвященики і книжники змовилися стратити Його (Пор. Мр. 3, 6.). Через деякі Свої вчинки (вигнання бісів Пор. Мт. 12, 24, прощення гріхів Пор. Мр. 2, 7, оздоровлення в суботу Пор. Мр. 3, 1-6; оригінальне тлумачення приписів закону про чистоту Пор. Мр. 7, 14-23; дружні стосунки з митарями і грішниками Мр. 2, 14-17.) Ісус в очах Своїх неприхильників видавався одержимим (Пор. Мр. 2, 7; Iв. 5, 18; 10, 33,). Його звинувачують у тому, що Він – богохульник (Пор. Мр. З, 22, Iв. 8, 48; 10, 20.) і фальшивий пророк (Пор. Iв. 7, 12; 7, 52.), тобто в релігійних злочинах, за які закон карав смертю через каменування (Пор. Iв. 8, 59; 10,31.).

575    Чимало вчинків і слів Ісуса були, таким чином, «знаком протиріччя» (Лк. 2,34) більше для релігійних властей у Єрусалимі (яких Євангеліє від св. Івана часто називає «юдеями» Пор. Iв. 1, 19; 2, 18; 5, 10; 7, 13; 9, 22; 18,12; 19, 38;20, 19.), ніж для простого Божого Народу (Пор. Iв. 7, 48-49.). Все-таки Його стосунки з фарисеями не були тільки полемічними. Саме фарисеї попередили Його про небезпеку, що Йому загрожує (Пор. Лк. 13,31.). Ісус схвально відгукується про декого з них, як, наприклад, про книжника у Мк. 12,34, і багато разів споживає їжу з фарисеями (Пор. Лк. 7, 36; 14, 1.). Христос підтверджує науку, яку поділяє ця релігійна еліта Божого Народу: про воскресіння з мертвих (Пор. Мт. 22, 23-34; Лк. 20, 39.), форми побожності (милостиню (Пор. Мт. 6, 2-18.), піст і молитву), звичай звертатися до Бога як до Отця, а також про центральність заповіді любові до Бога і до ближнього (Пор. Мр. 12, 28-34.).

576    Проте багатьом ізраїльтянам здавалося, що Ісусові вчинки спрямовані проти істотних установ вибраного Народу, як-от:

– підпорядкування Законові у цілісності його записаних вимог, а для фарисеїв - у тлумаченні усної традиції;

– центрального значення Єрусалимського храму як святого місця, де Бог перебуває особливим способом;

– віри в єдиного Бога, слави Якого не може поділяти жодна людина.

І. Ісус і Закон

577    На початку Нагірної проповіді Ісус урочисто виклав Свою позицію, де Він представив Закон, даний Богом на Синаї під час укладення Першого Союзу у світлі благодаті Нового Завіту:

«Не думайте, що Я прийшов усунути Закон чи пророків: Я не прийшов їх усунути, а доповнити. Істинно бо кажу вам: доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з Закону не перейде, поки все не здійсниться. Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві» (Мт. 5,17-19).

578    Ісус, Месія Ізраїля, а отже, найбільший у Царстві Небеснім, повинен був виконати Закон, за Його ж власними словами, у його цілісності, аж до найменших приписів. Однак Він єдиний, Хто міг це вчинити досконало (Пор. Iв. 8, 46.). Юдеї, як це вони самі визнають, так ніколи й не змогли виконати Закон у цілісності, не порушивши найменшого припису (Пор. Iв. 7, 19; Ді. 13, 38-41; 15, 10.). Тому під час щорічних свят Очищення сини Ізраїля просять у Бога прощення за порушення Закону. І справді, Закон становить єдине ціле, як про це нагадує св. Яків: «Бо хто ввесь Закон дотримає, а прогрішиться лише в одному, - стає у всьому винуватий» (Як. 2,10; Пор. Гал. З, 10; 5, 3.).

579    Цей принцип цілісності дотримання Закону - не лише щодо букви, щодо його духу - був дорогий фарисеям. Пропонуючи його Ізраїлеві, вони довели багато юдеїв за часів Ісуса до крайнього релігійного запалу (Пор. Рим. 10, 2.). Якби ця запопадливість не перетворилася в «лицемірну» казуїстику (Пор. Мт. 15, 3-7; Лк. 11, 39-54.), то вона могла б приготувати народ до того нечуваного Божого втручання, яким стане досконале виконання Закону єдиним Праведником замість усіх грішників (Пор. Іс. 53, 11;Євр. 9, 15.).

580    Досконале виконання Закону могло бути лише справою Божественного Законодавця, народженого під Законом в особі Сина (Пор. Гал. 4, 4.). В Ісусі Закон з'являється викарбуваним уже не на кам'яних скрижалях, а «в нутрі» і «на серці» (Єр. 31,33) Слуги Господнього, Який, позаяк «оповістить ретельно правду» (Іс. 42,3), буде поставлений «у завіт люду» (Іс. 42,6). Ісус виконав Закон аж до того, що прийняв на Себе «прокляття Закону» (пор. Гал. 3,13), яке тяжіє над тими, «хто постійно не пильнує, щоб виконати все, що написано в книзі Закону» (Гал. 3,10), бо «наступила Його смерть для відкуплення злочинів Першого Завіту» (Євр.9,15).

581    Ісус показався в очах юдеїв та їхніх духовних провідників як «Равві», «Учитель» (Пор. Iв. 11, 28; 3,2; Мт. 22, 23-24. 34-36.). Він часто навчав у межах равиністичного тлумачення Закону (Пор. Мт. 12, 5; 9,12; Мр. 2, 23-27; Лк. 6, 6-9; Iв. 7, 22-23.). Але водночас Ісус не міг не суперечити вчителям і: Закону, позаяк Він не вдовольнявся пропонуванням своєї інтерпретації як єдиної з численних - «Він бо навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні» (Мт. 7,28-29). У Ньому звучало те ж саме Слово Боже, що й на Синаї, аби передати Мойсееві писаний Закон, Воно знову дає себе почути на Горі Блаженств (Пор. Мт. 5, 1.). Це Слово не усуває Закон, а виконує 1 його, даючи йому остаточне Боже тлумачення: «Ви чули теж, що було сказано давнім (...). А Я кажу вам» (Мт. 5,33-34). Тим же Божим авторитетом Він спростовує деякі «традиції людські» (Мр. 7,8) фарисеїв, які «порушують Слово Боже» (Мр. 7,13).

582    Йдучи ще далі, Ісус виконує Закон про чистоту страв, дуже важливий у щоденному житті юдеїв, показуючи Божим тлумаченням його «педагогічне» (Гал. 3, 24.) значення: «...все, що ззовні входить у людину, не може й осквернити (...), виявляючи всі страви чистими. Те, що виходить із людини, - те оскверняє людину. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі помисли» (Мк. 7,18-21). Подаючи Своєю Божою владою остаточне тлумачення Закону, Ісус зустрів спротив деяких учителів Закону, які не сприймали Його тлумачення, хоч воно і було підтверджене Божими знаками, які його супроводжували» (Пор. Iв. 5, 36; 10, 25. 37-38; 12, 37.). Це особливо стосується питання про суботу: Ісус нагадує, часто використовуючи равиністичні докази (Пoр. Мр. 2, 25-27; Iв. 7, 22-24.), що відпочинок у суботу не можна порушити службою Богові (Пор. Мт. 12, 5; Чис. 28, 9.) чи служінням ближньому (Пор. Лк. 13, 15-16; 14, 3-4.), у тому числі й здійснюваними Ним зціленнями.

II. Ісус і Храм

583    Ісус, як і пророки, що були перед Ним, мав до Храму в Єрусалимі найглибшу повагу. Туди Його принесли у жертву Йрсиф і Марія через сорок днів після Його народження (Пoр. Лк, 2, 22-39.). Маючи дванадцять років, Він постановляє залишитися у Храмі, нагадавши Своїм батькам, що Він має бути у справах Отця Свого (Пор. Лк, 2, 46-49.). Туди Він приходив щороку, принаймні на свято Пасхи, протягом Свого прихованого життя (Пор. Лк. 2,41.). Саме Його публічне служіння визначалось немов ритмом Його прощ до Єрусалима на великі єврейські свята  (Пор. Iв. 2,13-14; 5,1.14; 7,1.10. 14; 8, 2; 10,22-23.).

584    Ісус увійшов до Храму як до особливого місця зустрічі з Богом. Храм є для Нього місцем перебування Його Отця, домом молитви, і Він обурюється, що зовнішній притвор став місцем торгівлі (Пор Мт. 21, 13.). Якщо Ісус виганяє торговців із Храму, то це робить з ревної любові до Свого Отця: «...не робіть дому Отця Мого торговим домом!» Пригадали тоді Його учні, що написано було: «Ревність дому Твого поїдатиме мене» (Пс. 69,10)» (Iв. 2,16-17). Після Його Воскресіння апостоли зберегли релігійну пошану до Храму (Ді 2, 46; 3, 1; 5, 20. 21).

585    Але перед Своїми страстями Ісус, однак, заповів зруйнування цієї прекрасної будівлі, з якої не залишиться каменя на камені (Пор. Мт. 24, 1-2.). Він таким способом заповів знак останніх часів, які почнуться разом із Його Пасхою (Пор. Мт. 24, 3; Лк. 13,35.). Проте це пророцтво було спотворене фальшивими свідками під час допиту в первосвященика (Пор. Мр. 14, 57-58.) і закинуте Йому як образа, коли Він висів прибитий цвяхами на хресті (Пор. Мт. 27, 39-40.).

586 Ісус жодним способом не був ворожим Храмові (Пор. Мт. 8,4; 23,21; Лк. 17,14; Iв. 4,22.), де проповідував те, що суттєве у Його науці (Пор. Iв. 18,20.): Він захотів заплатити податок на Храм і доручив це Петрові (Пор. Мт. 17, 24-27.), якого Він щойно поставив як скелю - основу Своєї майбутньої Церкви (Пор. Мт. 16, 18.). Більше того, Він ототожнив Себе з Храмом, показуючи Себе як остаточне місце перебування Бога серед людей (Пор. Iв. 2, 21;Мт. 12,6.). Тому-то Його засудження до тілесної смерті (Пор. Iв. 2, 18-22.) провіщає руйнування Храму, чим і відкривається входження у новий вік історії спасіння: «...час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві» (Iв. 4,21; Пор. Iв. 4, 23-24; Мт. 27, 51; Євр. 9, 11; Од. 21, 22).

III. Ісус і віра Ізраїия в Єдиного Бога і Спасителя

587    Якщо Закон і Храм у Єрусалимі могли з боку Ісуса стати «нагодою протиріччя» (Пор. Лк. 2, 34.) для релігійних влад Ізраїля, то справжнім каменем образи (Пор. Лк. 20, 17-18; Пс. 118, 22.) для Них була Його роль у відпущенні гріхів, яке належить тільки Богові.

588    Ісус був причиною обурення фарисеїв, коли їв з митарями і грішниками (Пор. Лк. 5, 30.) так же дружньо, як і з ними самими (Пор. Лк. 7, 36; 11,37; 14, 1.). До тих, «що були певні про себе, мовляв, вони праведні, й ні за що мали інших» (Лк. 18,9; Iв. 7, 49; 9, 34.), Ісус сказав: «Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (Лк. 5,32). Він пішов ще далі, проголошуючи перед фарисеями, що, оскільки гріх лежить на всіх (Пор. Iв. 8, 33-36.), ті, що думають, що не потребують спасіння, є засліплені самі в собі (Пор. Iв. 9, 40-41.).

589    Ісус викликав обурення передусім тим, що ототожнював Своє милосердне ставлення до грішників зі ставленням до них Самого Бога (Пор. Мт. 9, 13; Ос. 6, 6.). Він навіть дав зрозуміти, що, сідаючи до столу з грішниками (Пор. Лк. 15, 1-2.), допускає їх до месіанського бенкету (Пор. Лк. 15,23-32.). Але саме через те, що Він прощав гріхи, Ісус поставив релігійну владу Ізраїля перед особливою дилемою. Чи не справедливо вони, розгнівані, казатимуть: «Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мк. 2,7). Прощаючи гріхи, Ісус або богохулить, позаяк Він як людина робить Себе рівним Богові (Пор. Ів. 5, 18; 10,33.), або ж говорить правду, і тоді в Його особі присутній Бог і об'явлене Боже Ім'я (Пор. Iв. 17, 6. 26.).

590    Тільки Божественна ідентичність особи Ісуса може виправдати Його що абсолютну вимогу: «Хто не зо Мною, той проти Мене» (Мт. 12,30); як і слова Його про те, що Він більше, ніж Йона (...), більше від Соломона» (Мт. 12,41-42), «більше, ніж Храм» (Мт. 12,6); як і Його нагадування про те, що Давид назвав Месію Господом (Пор. Мт. 12, 36-37.), або ж слова: «Перше, ніж був Авраам, Я є» (Iв. 8,58); і навіть: «Я і Отець - одно» (Iв. 10,30).

591    Ісус вимагав від релігійної влади Єрусалима повірити в Нього за ділами Отця, які Він виконує (Пор. Iв. 10, 36-38.). Але такий акт віри повинен був перейти через їх таємничу смерть для себе самих, щоб «народитися з висоти» (Iв. 3,7) за допомогою Божої благодаті (Пор. Iв. 6, 44.). Ця вимога навернення в обличчі такого дивного сповнення обітниць (Пор. Іс. 53, 1.) дозволяє зрозуміти трагічну помилку Синедріону, який вважав, що Ісус заслуговує на смерть як богохульник (Пор. Мр. 3, 6; Мт. 26, 64-66.). Члени Синедріону діяли так через «незнання» (Пор. Лк. 23, 34; Ді. З, 17-18.), нілість» (Мр. 3,5; Рим. 11,25) і «брак віри» (Рим. 11,20).

КОРОТКО

592    Ісус не скасував Закону, даного на Сипаї, а сповнив його (Пор. Мт. 5, 17-19.) настільки досконало (Пор. Iв. 8, 46.), що об'явив його остаточний сенс (Пор. Мт. 5, 33.) спокутував переступи супроти нього (Пор. Євр. 9, 15.).

593    Ісус шанував Храм, приходний туди на юдейські свята; ревною любов'ю Він полюбив це помешкання Бога серед людей. Храм є прообразом Христових таїнств. Якщо Ісус заповідає знищення Храму, то робить це для об'явлення власного засудження на смерть і переходу історії спасіння в лову епоху, у якій Його Тіло буде остаточним Храмом.

594    Ісус вершив діла (такі, як прощення гріхів), які об'являли Його як Бога Спасителя (Пор. Ів. 5, 16-18.). Деякі юдеї, не визнавши в Ньому Бога, що став Людиною (Пор. Ів. 1, 14.), вбачали в Ньому людину, що «Бога з Себе робить» (Iв. 10,33), і засудили Його як богохульника.


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!