Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 9. Вірую у святу Католицьку Церкву. § 1. Церква в Задумі Божому. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 9. Вірую у святу Католицьку Церкву. § 1. Церква в Задумі Божому
   

Частина перша. Визнання віри.

Розділ другий. Xристиянське визнання віри.

Глава третя “Вірую у Святого Духа”

І. Назви й образи Церкви

751    Слово «Церква» [έκκλησία, від грецького έκ-кαλεĩν -«ви-кликати»] означає «скликання». Воно означає народні збори (Пор. Ді. 19,39.), звичайно релігійного характеру. Це термін, що часто вживається у Старому Завіті грецькою мовою для означення зібрань вибраного народу перед Богом, переважно зібрань біля гори Синай, де Ізраїль отримав Закон і був установлений Богом як Його святий народ (Пор. Вих. 19.). Називаючи себе «Екклесією», перша спільнота тих, що вірили у Христа, визнає себе спадкоємницею цього зібрання. У ній Бог «скликає» Свій Народ зі всіх сторін світу. Термін Κυριακή, похідними від якого стали сhurch (англ.), Кirche (нім.), означає «та, що належить Господеві».

752    У мові християн слово «Церква» означає літургійне (Пор. 1 Кор. 11, 18; 14, 19. 28. 34-35.) зібрання, а також місцеву спільноту (Пор. 1 Кор. 1, 2; 16, 1.) або цілу вселенську спільноту віруючих (Пор. 1 Кор. 15, 9; Гал. 1, 13; Флп. 3, 6.). Ці три значення насправді є невіддільними. «Церква» - це Народ, що його Бог збирає з цілого світу. Вона існує в місцевих спільнотах і здійснюється як літургійне зібрання, передусім євхаристійне. Вона живе Словом і Тілом Христа і таким чином сама стає Христовим Тілом.

Символи Церкви

753    У Святому Письмі знаходимо багато образів і фігур, пов'язаних між собою, через які Об'явлення розповідає про невичерпне таїнство Церкви. Образи, взяті зі Старого Завіту, є різновидом основної ідеї «Божого Народу». У Новому Завіті (Пор. Еф. 1, 22; Кол. 1, 18.) всі ці образи знаходять новий центр силою факту, що Христос стає «Головою» цього народу (Пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium», 9.), який є від цього часу Його Тілом. Навколо цього центру гуртуються образи, «взяті або з пастушого життя чи сільського життя, або з будівництва, чи з життя родинного або подружнього» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

754    «Церква стала кошарою, до якої єдиним і необхідним входом є Христос (Пор. Ів. 10, 1-10.). Вона є також стадом, пастирем якого заздалегідь проголосив Себе Сам Бог (Пор. Іс. 40, П; Єз. 34, 11-31.) і овець якого, хоча їх ведуть пастирі-люди, безперервно веде і живить Сам Христос, Добрий Пастир і Архи - пастир (Пор. Ів. 10, 11; 1 Пт. 5, 4.), що поклав Своє життя за овець (Пор. Ів. 10, 11-15.)» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

755    «Церква є оброблене поле, Божа нива (1 Кор. 3,9). На цій ниві росте старе оливкове дерево, святим корінням якого були Патріархи і в якому здійснилося й буде здійснюватися примирення між юдеями і язичниками (Пор. Рим. 11 13-26.). Церква була посаджена небесним Виноградарем як виноградник Господа (Пор. Мт. 21,33-43 і парал.; пор. Іс. 5,1-7.). Правдивою виноградною лозою є Христос, бо це Він дає життя і родючість гілкам, тобто нам: через Церкву ми перебуваємо в Ньому, а без Нього ми не спроможні чинити нічого (Iв. 15,1-5)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

756    «Досить часто Церкву називають також Божою будівлею (1 Кор. 3,9). Сам Господь порівняв Себе з каменем, якого відкинули будівничі і який став наріжним каменем (Мт. 21,42 і парад.; Пор. Ді. 4, 11; 1 Пт. 2, 7; Пс. 118, 22.). На цій основі Церкву збудували апостоли (1 Кор. 3,11), і з цієї основи вона отримує силу і згуртованість. Цю будівлю прикрашають різні найменування: Божий Дім (1 Тм. 3,15), у якому живе Його родина, житло Бога в Дусі (Еф. 2,19-22), житло Бога з людьми (Од. 21,3), і особливо храм Божий, символом якого є камінні святині І який прославляється святими Отцями і в літургії справедливо порівнюється зі святим містом - новим Єрусалимом. Ми справді є в ньому на землі ніби тим живим камінням, закладеним у будівлю (1 Пт. 2,5). Іван вбачає у цьому святому місті «Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога» в годину, коли світ обновиться, «приготовлений, мов наречена, прикрашена для мужа свого (Од. 21Д-2)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

757    «Церкву називають ще «вишнім Єрусалимом» і «Матір'ю всім нам» (Гал. 4,26; Див. Од. 12, 17.); її змальовують як непорочну Наречену Непорочного Агнця (Од. 19,7; 21,2.9; 22,17), яку Христос «полюбив і видав Себе за неї, щоб її освятити» (Еф. 5,25-26), яку Він з'єднав із Собою нерозривним союзом і яку не перестає «годувати й піклуватися нею» (Еф. 5,29)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).

II. Походження, фундамент і місія Церкви

758    Щоб проникнути в містерію Церкви, треба насамперед розважити про її походження в задумі Пресвятої Трійці і поступове її здійснення в історії.

Задум, народжений у серці Отця

759    «Предвічний Отець вільним і таємничим рішенням Своєї мудрості і доброти створив усесвіт; Він вирішив підняти людей до участі в Божественному житті», до якого Він закликає всіх людей у Своєму Синові: «Усіх, хто вірує в Христа, Отець закликав утворити Святу Церкву». Ця «Божа родина» створюється і здійснюється поступово, упродовж етапів людської історії, відповідно до рішень Отця: отож, Церква була «заповідана у прообразах від початку світу; вона була чудесно приготовлена в історії народу Ізраїля і в Старому Завіті; врешті, вона була заснована в останніх часах і об'явлена через вилиття Святого Духа і при кінці світу осягне своє завершення у славі» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 2.).

Церква, заповідана у прообразах уже від початку світу

760    «Світ був створений задля Церкви», - говорили перші християни (Єрмії, Пастир 8,1, Видіння 2,4,1;пор. Аристид, Апології, 16, 7; Юстин, Апології, 2, 7.). Бог створив світ, щоб він мав співпричастя в Його Божественному житті, співпричастя, яке здійснюється через «скликання» людей у Христі, а це «скликання» є Церквою. Церква є метою усього (Пор. св, Епіфаній, Панаріон, або проти 80 єресей, 1, 1, 5), і навіть скорботні події, такі, як падіння ангелів і гріх людини, були допущені Богом тільки для того, щоб дати Йому нагоду і спосіб розгорнути силу Його правиці, усю міру любові, яку Він хотів дати світові:

«Як воля Божа є дією і цей чин називається всесвітом, так Його наміром є спасіння людей, і цей намір називається Церквою» (Климєнт Олександрійський, Педагог, 1,6,27,2.).

Церква, приготовлена у Старому Завіті

761    Збирання Божого Народу починається від моменту, коли гріх зруйнував єдність людей з Богом і єдність людей між собою. Скликання Церкви стало, так би мовити, відповіддю Бога на хаос, спричинений гріхом. Це возз'єднання відбувається таємно в лоні усіх народів: «...в кожному народі, хто Його боїться і чинить правду, той Йому приємний» (Ді. 10,35)(Пор. II Ватиканський Собор, Догм. конст. « Lumen gentium», 9; 13; 16.).

762    Дальше приготування до збирання Божого Народу розпочинається з покликання Авраама, котрому Бог обіцяє, що той стане батьком великого народу (Бут 12,2; 15,5-6). Безпосереднє приготування розпочинається з вибрання Ізраїля як Божого народу (Вих. 19, 5-6; Втор. 7, 6.). Силою свого вибрання Ізраїль повинен стати знаком майбутнього об'єднання усіх народів (Іс. 2, 2-5; Міх. 4, 1-4.). Проте вже пророки звинувачують Ізраїль у тому, що він розірвав Союз і повів себе як блудниця (Ос.1; Іс. 1, 2-4; Єр. 2, та ін.). Вони сповіщають Новий і вічний Союз (Єр 31,31-34; Іс 55, 3). «Цей Новий Союз установив Христос» (II Ват.Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 9.).

Церква, заснована Ісусом Христом

763    Синові належало здійснити в повноті часів Задум спасіння, усталений Отцем, - це і є мотивом Його «місії» (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 3; II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 3.). «Господь Ісус поклав початок Своїй Церкві, проповідуючи Добру Новину, тобто прихід Царства Божого, обіцяного від віків у Писанні» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.). Щоб виконати волю Отця, Христос встановив Царство Небесне на землі. Церква «є Царство Христа, вже присутнє таїнственно» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.).

764    «Царство це сяє перед очима людей через слово, дії і присутність Христа» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.). Прийняти слово Ісуса - це «прийняти саме Царство» (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 5.). Зародком і початком Царства є «маленьке стадо» (Лк. 12,32) тих, яких Ісус прийшов скликати навколо Себе і Пастирем яких є Він Сам (Пор. Мт. 10, 16; 26, 31; Ів. 10, 1-21.). Вони становлять справжню Ісусову родину (Пор. Мт. 12, 49.). Тих, кого Він об'єднав навколо Себе, Він навчає нового «способу життя», а також Своєї молитви (Пор. Мт. 5-6.).

765    Господь Ісус надав Своїй спільноті такої структури, яка триватиме до повного завершення Царства. Насамперед Він вибрав Дванадцятьох апостолів на чолі з Петром (Пор. Мр. 3, 14-15.). Представляючи дванадцять племен Ізраїля (Пор. Мт. 19, 28; Лк. 22, 30.), вони є підвалинами нового Єрусалима (Пор. Од 21, 12-14.). Дванадцять апостолів (Пор. Мр. 6, 7.) та інші учні (Пор. Лк. 10, 1-2.) беруть участь у місії Христа, у Його владі, а також у Його долі (Пор. Мт. 10, 25; Ів. 15, 20.). Усіма Своїми діями Христос приготовляє й будує Свою Церкву.

766    Проте Церква народилася передусім з цілковитого дару віз, Христа за наше спасіння, провіщеного установленням Євхаристії і здійсненого на хресті. «Початок і зростання Церкви позначені кров'ю і водою, що витікають з боку розп'ятого Ісуса» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.). «Бо саме з боку Христа, що вмирає на хресті, народилося прекрасне таїнство всієї Церкви» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 5.). Як Єва була утворена з ребра сплячого Адама, так Церква народилася з пробитого серця Христового, що вмер на Хресті (Пор. св. Амвросій, Пояснення Євангелія від Луки, 2, 85-89.).

Церква, об'явлена Святим Духом

767    «Коли була завершена справа, яку Отець доручив Синові вчинити на землі, у день П'ятдесятниці Дух Святий був зісланий, щоб безперервно освячувати Церкву» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 4.). Тоді «Церква явилася відкрито перед усіма і почалося поширення Євангелія через проповідування» (II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 4.). Через те, що Церква є «скликанням» усіх людей до спасіння, вона є за своєю природою місіонерська, післана Христом до всіх народів, щоб зробити їх учнями (Пор. Мт. 28, 19-20; II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 2; 5-6.).

768    Щоб Церква могла сповнити свою місію, Святий Дух «наділяє її різними ієрархічними і харизматичними дарами і через них керує нею» (ІІ Ватиканськнй Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 4.). «Церква, наділена дарами свого Засновника, вірно зберігаючи Його заповіді любові, покори і самовідречення, отримує місію проповідувати Царство Христа і Бога і впроваджувати його в усіх народах; вона є зародком і дочатком цього Царства на землі» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 5.).

Церква, завершена у славі

769    «Церква (...) осягне своє завершення лише у славі небесній» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 48.), після славного повернення Христа. До цього дня Церква «продовжує свою мандрівку серед переслідувань світу і втішань Божих» (Св. Августин, Про Боже місто, 18,51; пор, II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 8.. Тут, на землі, вона почувається на вигнанні, далеко від Господа (Пор. 2 Кор. 5, 6; II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 6.), і прагне цілковитого приходу Царства, «тієї години, коли вона з'єднається у славі зі своїм Царем» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 5.). Завершення Церкви у славі, а через неї і завершення світу у славі станеться лише через важкі випробування. Лише тоді «всі праведні, починаючи від Адама, від праведного Авеля і до останнього вибраного, об'єднаються у Вселенській Церкві біля Отця» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium»; 2.).

ІІІ. Таїнство Церкви

770    Церква перебуває в історії, але водночас вона стоїть понад нею. Лише «очима віри» (Римський Катехизм, 1,10, 20.) можна в ц видимій дійсності бачити одночасно духовну дійсність, що є носієм Божественного життя.

Церква - одночасно видима! духовна

771    «Христое, Єдиний Посередник, постійно будує й підтримує Свою Святу Церкву, спільноту віри, надії й любові, тут, на землі, як видиму дійсність, через яку Він дарує всім людям правду і благодать». Церква - це водночас:

– «ієрархічно організована громада і Містичне Тіло Христа;

– видиме зібрання і духовна спільнота;

– Церква земна і Церква, обдарована небесними дарами».

Ці виміри творять водночас «одну складну дійсність, яка Зрощується з начал - Божественного і людського» (ІІ Ват. Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 8.).

Властивістю Церкви є те, що «вона одночасно людська і Божа, видима і багата на невидимі дійсності, ревна в діянні і віддана контемпляції, присутня у світі і, проте, мандрівниця». Але таким способом, що людське підпорядковане і підвладне Божому; видиме - невидимому; діяльне життя - контемпляції; тимчасове - майбутньому граду, який ми шукаємо» (ІІ Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит», 2.).

«О, покоро! Висото! Кедровий Намете, Божий храме; земне житло І небесна палато; глиняна хато і царський дворе; смертне тіло і святине світла; врешті, предмете погорди для гордих і наречена Христа! Я є чорнява, але гарна, дочка Єрусалима, і хоч зблідла від втоми і страждань довгого вигнання, однак прикрашена небесною звабою» (Св. Бернард Із Клевро, Проповідь на Пісню Пісень, 27, 7, 14.).

Церква - таїнство (mysterium) з'єднання людей із Богом

772    У Церкві Христое сповнює й об'являє Своє власне таїнство як мету Божого Задуму: «об'єднати наново все у Христі» (Еф. 1,10). Св. Павло називає «великим таїнством» (Еф. 5,32) з'єднання Нареченого Христа з Церквою-нареченою. Оскільки Церква, поєднана з Христом, як зі Своїм Нареченим (Пор. Еф. 5, 25-27.), вона сама теж стає таїнством (Пор. Еф. 3, 9-11.). Вбачаючи в ній це таїнство, св. Павло пише: «Христое між вами, надія слави» (Кол. 1,27).

773    У Церкві це сігівпричастя людей з Богом через любов, яка «ніколи не переминає» (1 Кор. 13,8), є метою, яка керує всіма її сакраментальними засобами, пов'язаними з цим минущим світом (Пор. II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 48.). «її структура повністю узгоджена зі святістю Христових членів. А святість оцінюється згідно «з великою таємницею», у якій Наречена відповідає даром любові на дар Нареченого» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Mulieris dignitatem », 27.). «Марія випереджує нас усіх у святості, що є таїнством Церкви, оскільки вона є Наречена «без плями чи зморшки» (Еф. 5,27). Тому-то «Богородичний вимір Церкви випереджує її Петровий вимір» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Mulieris dignitatem », 27.).

Церква - вселенське таїнство (sakramentum) спасіння

774    Грецьке слово μστήριον було перекладено на латинську мову двома термінами: туsteriит і sасraтепtuт. У пізнішому тлумаченні термін sасraтепtuт виражає більше видимий знак прихованої дійсності спасіння, позначений терміном туsteriит. У цьому сенсі Христос Сам є таїнством (туsteriит) спасіння: немає ж іншого таїнства, крім Христа (Св. Августин, Послання, 187, 11, 34.). Спасенне діло Його святої і освячуючої людськості є таїнством спасіння, яке виявляється і діє у святих таїнствах Церкви (що їх Східні Церкви називають також «святими містеріями»). Сім святих таїнств є знаками і знаряддями, через які Святий Дух розливає благодать Христа, Який є Головою, у Церкві, яка є Його Тілом. Отже, Церква носить у собі і передає невидиму благодать, якої вона є знаком. У такому аналогічному значенні Церкву також називають «святим таїнством (sасraтепtuт)».

775    «Церква у Христі є своєрідним святим таїнством, тобто водночас знаком і знаряддям внутрішнього єднання з Богом і єдності цілого людського роду» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 1.). «Бути святим таїнством (sасraтепtuт) внутрішнього з'єднання людей із Богом - це перша мета Церкви. Оскільки спільність між людьми закорінена в з'єднанні з Богом, Церква є також святим таїнством єдності роду людського. У ній ця єдність уже розпочалася, бо вона збирає людей «усякого народу і племен, і людностей, і мов» (Од. 7,9); водночас Церква є «знаком і знаряддям» повного здійснення цієї єдності, яка повинна ще настати.

776    Як таїнство, Церква є знаряддям Христа. «У Його руках вона є знаряддям Відкуплення усіх людей» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 9.), «загальним таїнством спасіння» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 48.), через яке Христос «проявляє і водночас здійснює таїнство любові Бога до людини» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 45, § 1.). Церква «є видимим задумом любові Бога до людства» (Павло VI, Промова 22 червня 1973 р.), задумом , який бажає, щоб «увесь рід людський став єдиним Божим народом, зрісся у єдине Христове Тіло і став будівлею єдиного храму Святого Духа» (II Ватиканський Собор, Декр. «Ad gentes», 7; II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 17.).

КОРОТКО

777    Слово «Церква» означає «скликання». Воно означає зібрання тих, яких Слово Боже скликає, щоб утворити Божий Народ, і які, живлені Тілом Христовим, самі стають Тілом Христовим.

778    Церква є водночас дорогою і метою Божого Задуму: заповідана у прообразах, приготовлена у Старому Союзі, заснована словами й діями Ісуса Христа, здійснена Його відкупляючим Розп'яттям і Його Воскресінням, вона була явлена як містерія спасіння через вилиття Святого Духа. Вона завершиться у небесній славі як зібрання усіх відкуплених на землі (Пор. Од. 14, 4.).

779    Церква є водночас видимою і духовною, ієрархічною громадою і Містичним Тілом Христовим. Вона є одна, сформована з подвійного елементу - людського і Божого. У цьому її таїнство, яке лише віра може прийняти.

780    У цьому світі Церква є таїнством (sасraтепtuт) спасіння, знаком і знаряддям єднання Бога і людей.


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!