Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 2. Християнський похорон. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 2. Християнський похорон
   

Частина друга. Здійснювання християнського таїнства.

Розділ другий. Сім святих таїнств Церкви.

Глава четверта. Інші літургійні відправи.

1680     Усі таїнства, насамперед таїнства християнського втаємничення, мають на меті останню Пасху дитини Божої, Пасху, що через смерть приводить її до життя в Царстві. Тоді сповняється те, що визнаємо у вірі і надії: «Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку» (Нікейсько-Константинопольський Символ віри: DS 150

І. Остання Пасха християнина

1681    Християнський сенс смерті розкривається світлом Пасхального таїнства смерті і Воскресіння Христа, на Якому основана наша єдина надія. Християнин, який умирає в Христі Ісусі, «виходить із тіла, щоб жити біля Господа» (пор. 2 Кор. 5,8).

1682    До смерті є для християнина - у кінці його сакраментального життя - завершенням його нового народження, розпочатого у Хрещенні, остаточним «уподібненням» його до «образу Сина», яке дароване помазанням Святого Духа й участю в Бенкеті Царства, яка випереджується у Євхаристії, навіть якщо б ще було необхідне остаточне очищення, щоб одягнути весільний одяг.

1683    Церква, яка як Мати таємниче носила у своєму лоні християнина впродовж його земного життя, супроводжує його до кінця його дороги, щоб віддати «в руки Отця». Вона дає Отцеві - у Христі - дитину Його благодаті, кладе в землю, з надією, зародок тіла, що воскресне у славі (Пор. 1 Кор. 15,42-4.). Це приношення у повноті здійснюється в євхаристійній жертві; їй передують і йдуть після неї благословення.

II. Відправа похорону

1684    Християнський похорон є літургійною  відправою Церкви. Служіння Церкви повинне тут виражати як дієве спілкування з померлим, так і залучити до участі в похороні зібрану спільноту і проповідувати їй вічне життя.

1685    Різні обряди похоронів виражають Пасхальний характер смерті християнина і відповідають ситуаціям і традиціям кожного регіону, навіть у тому, що стосується літургійного кольору (Пор. II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsапсtит Сопсіliит», 81.).

1686    Обряд похорону римської літургії пропонує три типи відправи похорону, що відповідають трьом місцям його здійснення (дім, церква, кладовище) і тому значенню, якого йому надає родина відповідно до місцевих звичаїв, культури І народної побожності. Його перебіг спільний для всіх літургійних традицій і передбачає чотири головних моменти:

1687    Зустріч спільноти. Привітання в дусі віри починає відправу. До близьких померлого звернене слово «розради» (у значенні Нового Завіту: сила Святого Духа в надії (Пор. 1 Сол. 4, 18)). Зібрана молитовна спільнота очікує також «слів життя вічного». Смерть одного з членів спільноти (або її річниця, сьомий або тридцятий день) є подією, яка повинна змусити вийти за перспективи «цього світу» і привернути вірних до справжніх перспектив віри у воскреслого Христа.

1688    Літургія Слова під час похоронів вимагає особливо уважного приготування, позаяк серед присутніх можуть бути вірні, далекі від літургійної практики, і друзі померлого, що не є християнами. Проповідь, зокрема, повинна «уникати жанру похоронної оди» (Пор. Римський Ритуал, Чин Поховання, 41.). І висвітлювати таїнство християнської смерті у світлі воскресдого Христа.

1689    Євхаристійна жертва. Коли відправа відбувається в церкві, Євхаристія є центром Пасхальної дійсності християнської смерті (Пор. Римський Ритуал, Чин Поховання, 1.). Тоді Церква виражає своє дієве співпричастя з померлим: приносячи Отцеві у Святому Дусі жертву смерті і Воскресіння Христа, вона просить Його про очищення своєї дитини від гріхів та їх наслідків і про прийняття її до повноти Пасхального столу Царства Небесного (Пор. Римський Ритуал, Чин Поховання, 56.). Саме через цю євхаристійну відправу спільнота вірних, особливо родина померлого, вчиться жити у спільності з тим, хто «заснув у Господі», приймаючи причастя Тіла Христа, живими членами Якого е померлі, далі молячись за нього і з ним.

1690    У прощанні з померлим Церква «доручає його Богові». Це «останнє прощання, яким християнська громада звертається до одного зі своїх членів перед тим, як тіло його буде покладене в могилу» (Пор. Римський Ритуал, Чин Поховання, 10.). Візантійська традиція виражає його прощальним поцілунком померлого:

Цим останнім прощанням ми «співаємо про його відхід із цього життя і про розлуку з ним, а також тому, що далі триває спільність з ним і возз'єднання. І справді, коли помираємо, ми зовсім не відділюємося одні від одних, бо всі ми йдемо тією самою дорогою і знову зустрінемося в цьому самому місці. Ми ніколи не будемо розлучені, бо живемо для Христа, а тепер ми з'єднані з Христом; і, йдучи до Нього (...), будемо всі разом у Христі» (Св. Симеон Солунський, Про чин Поховання, 367).


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!