Артикул 6. Моральна свідомість (сумління)

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ перший. Покликання людини - життя у Святому Дусі.

Глава перша. Гідність людської особи.

І. Суд сумління

1777    Присутнє у серці людини моральне сумління (Пор. Рим. 2, 14-16.) наказує їй у відповідний момент чинити добро й уникати зла. Воно судить також і конкретні вибори, схвалюючи ті, які є добрими, засуджуючи ті, які є злими (Пор. Рим. 1, 32.). Воно свідчить про авторитет правди стосовно Найвищого Добра, до Якого людина відчуває себе належною і заповіді Якого вона приймає. Розсудлива людина, коли слухає свого морального сумління, може почути Який говорить з нею.

1778    Моральне сумління є судом розуму, через який людина пізнає моральну якість конкретного вчинку, що його виконуватиме, тепер виконує чи виконала. У всьому, що людина робить і говорить, вона повинна йти за тим, про що вона знає, що воно є правдивим і чесним. Саме через суд своєї совісті людина сприймає й пізнає накази Божого Закону:

Сумління «є законом нашого духу, але воно перевищує наш дух, дає нам накази, визначає відповідальність і обов'язок, страх і надію. (...) Воно є післанцем Того, Хто на рівні природи і на рівні благодаті говорить до нас через заслону, навчає нас і нами керує. Сумління є першим із усіх заступників ("вікаріїв") Христа» (Джон Генрі Нью ман, Лист герцогові Норфольському, 5.).

1779    Важливо, щоб кожен настільки увійшов сам у себе, щоб міг почути голос свого сумління і йти за ним. Ця вимога внутрішнього зосередження є тим більш необхідна тому, що життя часто спонукує нас ухилятись від усяких роздумів, самоаналізу чи повернення в себе:

«Повернись до свого сумління, розпитай його. (...) Верніться, брати, до вашого внутрішнього світу і в усьому, що чините, дивіться на Бога, що є свідком» (Св. Августин, Трактат на Послання Івана до Парфян, 8, 9).

1780    Гідність людини потребує правоти морального сумління. Моральне сумління передбачає сприйняття принципів моральності (synderesis), застосування їх у конкретних обставинах через практичне розпізнавання мотивів і благ і, як висновок, судження про конкретні вчинки, задумані або вже виконані. Правда про моральне добро, виражена в законі розуму, визнається практично і конкретно розсудливим судженням сумління. Розсудливою називають ту людину, яка обирає щось згідно з цим судженням.

1781    Сумління дозволяє прийняти відповідальність за вчинені дії. Якщо людина чинить зло, справедливий суд сумління може бути в ній свідком істини добра, як і водночас хибності її конкретного вибору. Вирок суду совісті залишається запорукою надії і милосердя. Засвідчуючи вчинену провину, він нагадує про прощення, якого треба просити, про добро, яке ще треба чинити, і чесноти, які треба безперервно розвивати з Божою благодаттю:

«Заспокоїмо перед Ним серце наше, коли б нас звинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає» (1 Iв. 3,19-20).

1782    Людина має право діяти згідно з сумлінням і володіє свободою, щоб особисто приймати моральні рішення. «Людину не можна змушувати чинити супроти свого сумління, але також не можна їй перешкодити діяти згідно зі своїм сумлінням особливо коли це стосується релігії». (II Ватиканський Собор, Декл. «Dignitatis humanae», 3.).

II.  Формування сумління

1783    Сумління повинно бути сформованим, а моральне судження - просвітленим. Добре сформоване сумління є правильне і правдомовне. Воно формулює свої судження, керуючись розумом, згідно з правдивим добром, якого хоче мудрість Творця. Виховання сумління необхідне для людей, тому що вони зазнають негативних впливів і їх гріх спокушує, щоб надавати перевагу своїм власним судженням і відкидати авторитетне вчення.

1784    Виховання сумління є завданням цілого життя. Від перших років це виховання збуджує в дитини пізнання й практикування внутрішнього закону, який пізнається сумлінням. Розсудливе виховання навчає чеснот; воно охороняє або звільняє від страху, самолюбства й гордості, від фальшивого почуття провини і схильності до поблажливості до себе, що виникають з людської немочі і вад. Виховання сумління гарантує свободу й породжує душевний спокій.

1785    У формуванні сумління Слово Боже є світлом нашої дороги; нам необхідно засвоїти Його через віру і молитву, ввести його у практику. Нам ще треба перевіряти наше сумління, вдивляючись у Хрест Господній. Нас підтримують дари Святого Духа, допомагають свідчення або поради інших людей; нас веде авторитетне вчення Церкви  (II Ватиканський Собор, Декл. «Dignitatis humanae», 14.)

III.  Вибір згідно із совістю

1786    Сумління, поставлене перед моральним вибором, може дати або правильне судження, згідно з розумом і Божим законом, або, навпаки, помилкове судження, що віддаляється від них.

1787    Іноді людина стикається з такими ситуаціями, які роблять моральне судження менш певним, а рішення - важким. Але людина завжди повинна шукати те, що є справедливим і добрим, і розпізнавати волю Бога, виражену в Божому законі.

1788    Для цього людина намагається інтерпретувати результати досвіду і знаки часу, за допомогою чесноти розсудливості, завдяки порадам обачливих людей і з допомогою Святого Духа . та Його дарів.

1789    Деякі правила застосовуються в усіх випадках:

– Ніколи не дозволено чинити зло, щоб із нього вийшло добро.

– «Золоте правило»: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт. 7,12; Пор. Лк. 6,31; Тов. 4, 15).

– Любов завжди має в собі пошану до ближнього і його сумління: «Згрішивши так проти братів і ранивши їхнє немічне сумління, ви грішите проти Христа» (1 Кор. 8,12). «Добре (...) не робити того, через що твій брат спотикнувся б, або спокусився, або знесилився» (Рим. 14,21).

IV. Хибне судження

1790    Людина повинна завжди слухати чіткого судження свого голосу сумління. Якщо б вона добровільно діяла проти нього, то осуджувала б сама себе. Але трапляється так, що моральне сумління перебуває в незнанні і дає помилкові судження про вчинки, які будуть здійснені чи вже здійснені.

1791    За це незнання часто особа може нести відповідальність. Так трапляється, «якщо людина мало дбає про шукання правди і добра і коли звичка гріха мало-помалу робить сумління майже сліпим» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 16.). У цих випадках людина є винною за зло, яке вона чинить.

1792    Незнання Христа та Його Євангелія, погані приклади інших, підвладність пристрастям, домагання неправильно зрозумілої незалежності сумління, відкинення авторитету Церкви та її вчення, брак навернення і любові можуть бути початком спотворення суджень у моральній поведінці.

1793    Якщо ж, навпаки, незнання є нездоланне або судження хибне без відповідальності морального суб'єкта, тоді зло, учинене людиною, не може бути їй зараховане. Але воно залишається злом, недоліком, безладдям. Слід, отже, працювати над виправленням морального сумління в цих похибках.

1794    Добра і чиста совість освітлена правдивою вірою. Бо'любов виходить водночас «із щирого серця, з доброго сумління та невдаваної віри» (1 Тим. 1,5; Пор. 1 Тим. 3, 9; 2 Тим. 1, 3; 1 Пт. 3, 21; Ді. 24, 16.):

«Чим більше правильне сумління відіграє вирішальну роль, тим більше люди і групи людей уникають сліпого рішення і намагаються пристосуватися до об'єктивних правил моральності» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. Gaudium et spes», 16.).

КОРОТКО

1795    «Сумління є найпотаємнішим ядром та святилищем людини, у якому вона є наодинці з Богом і голос Якого лунає у його нутрі» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 16.).

1796    Моральне сумління є судженням розуму, через яке людська особа пізнає моральну якість конкретного вчинку.

1797    Для людини, яка вчинила зло, вирок її сумління залишається запорукою навернення і надії.

1798    Добре сформоване сумління правильне й правдиве. Воно формулює свої судження, керуючись розумом згідно з правдивим добром, задуманим мудрістю Творця. Кожен повинен віднайти відповідні засоби для формування свого сумління.

1799    Сумління, поставлене перед моральним вибором, може дати або правильне судження, згідно з розумом і Божим законом, або, навпаки, помилкове судження, що віддаляє від нього.

1800    Людина повинна завжди бути слухняною, коритися чіткому судженню свого сумління.

1801    Моральне сумління може перебувати в незнанні і виносити хибні судження. Це незнання і такі помилки не завжди звільнені від вини.

1802    Слово Боже є світлом на нашій дорозі. Нам необхідно засвоїти Його через віру і молитву та втілити в життя. Так формується моральне сумління

[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]

Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!