Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 1. Моральний закон. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 1. Моральний закон
   

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ перший. Покликання людини - життя у Святому Дусі.

Глава третя. Боже спасіння: закон і благодать.

1950    Моральний закон є ділом Божої Мудрості. За біблійним висловом його можна визначити як батьківське повчання, Божу педагогіку. Він приписує людині шляхи, правила поведінки, які ведуть до обіцяного блаженства. Він забороняє дороги зла, які відвертають від Бога і Його любові. Закон є водночас твердий у своїх заповідях і люб'язний у своїх обітницях.

1951    Закон є правилом поведінки, виданим компетентною владою для загального добра. Моральний закон припускає розумний порядок, установлений між творіннями силою, мудрістю і добротою Творця для їхнього добра і з огляду на їхню мету. Будь-який закон знаходить свою першу й остаточну правду у Вічному Законі. Закон проголошується і встановлюється розумом як участь у Провидінні Живого Бога, Творця і Спасителя всіх. «Розпорядження розуму називається законом» (Лев XIII, Енц. « Libertas praetantissimum »; пор. св. Тома Аквінський, Сума теології, 1-2,90,1.):

«Серед усіх живих істот лише людина може пишатися тим, що вона була гідною отримати Закон від Бога; як істота, наділена розумом, здатна розуміти І розпізнавати, людина буде керувати своєю поведінкою, розпоряджаючись своєю свободою і розумом, піддана Тому, Хто їй усе передав» (Тертуліян, Проти Маркіона, 2, 4, 5.).

1952     Моральний закон виражається в різних формах, і вони всі узгоджені між собою: Вічний Закон, що є джерелом у Бозі всіх законів; природний закон; об'явлений Закон, який містить Старий Закон і Новий Закон, або Євангельський; нарешті, громадянські і церковні закони.

1953     Моральний закон знаходить у Христі свою повноту і єдність. Особа Ісуса Христа є шляхом до досконалості. Він є метою закону, бо Він Сам навчає і надає Божої праведності: «Бо мета закону - Христос, на оправдання кожного, хто вірує» (Рим. 10,4).

I. Природний моральний закон

1954    Людина бере участь у мудрості і доброті Творця, Який надав з їй панування над своїми вчинками і здатність керувати собою для правди і добра. Природний закон виражає первинне моральне чуття, яке дозволяє людині розпізнавати розумом, що таке добро і зло, правда і брехня:

«Природний закон записаний і викарбуваний у душі кожної людини, тому що він є людським розумом, який наказує робити добро і забороняє грішити. (...) Проте такий припис людського розуму не може мати сили закону, якщо він не є голосом і вираженням вищого розуму, якому повинні підпорядковуватися наш розум і наша свобода» (Лев XIII, Енц. « Libertas praetantissimum »).

1955    «Божий і природний закон» (II Ватиканський Собор, Ласт, конст. «Gaudium et spes», 89.) вказує людині шлях, яким вона повинна йти, щоб робити добро і досягти своєї мети. Природний закон виголошує перші й істотні приписи, які керують моральним життям. Стрижнем його є прагнення до Бога і послух Йому, Джерелу і Судді всякого добра, а також ставлення до ближнього як до рівного собі. У головних своїх приписах цей закон викладений у Декалозі. Він називається природним не тому, що стосується природи нерозумних істот, а тому, що розум, який його виголошує, належить до природи людини:

«Де записані такі правила, як не у книзі світла, яке називається Правдою? Саме тут записано всякий справедливий закон, І саме звідти він переходить у серце людини, яка чинить справедливість, - не в значенні, мовби переносився, але передається відбитком, подібно до печатки, яка від персня переходить на віск, не полишаючи персня» (Св. Августин, Про Святу Трійцю, 14, 15, 21.).

Природний закон «є не чим іншим, як світлом пізнання, вкладеним у нас Богом; через нього ми пізнаємо те, що слід зробити, І те, чого необхідно уникати. Це світло і цей закон Бог дав людині, коли створив її» (Св. Тома АквінськиЙ, Зібрані науки на Десять Заповідей, І.).

1956    Природний закон, присутній у серці кожної людини і встановлений розумом, є універсальним у своїх правилах, а його влада поширюється на всіх людей, Він виражає гідність особи і визначає підвалини основних її прав і обов'язків:

«Існує справжній закон - істинний розум; він узгоджується з природою і є в усіх людях; він незмінний і вічний; його накази закликають до виконання обов'язку; його заборони відвертають від провини. (...) Не дозволено замінити його на протилежний закон; заборонено нехтувати хоча б одним його розпорядженням; а скасувати його цілковито - ніхто не має можливості» (Марко Тулій Цицерон, Про державу, 3, 22, 33.).

1957    Застосування природного закону дуже видозмінюється; воно може вимагати обдумування і пристосування до дуже різних умов життя, залежно від місця, епохи і обставин, Однак у розмаїтті культур природний закон залишається своєрідним правилом, яке об'єднує між собою людей і накладає на них спільні принципи, які переборюють неминучі відмінності.

1958    Природний закон незмінний (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «.Gaudium et spes», 10.) і сталий,, незважаючи на жодні історичні зміни; він продовжує існувати серед потоку ідей і звичаїв, розвиток яких він підтримує. Правила, які його виражають, залишаються правосильними у своїй суті. Навіть якщо заперечити його засади, то його самого не можна ані знищити, ат вирвати зі серця людини. Він завжди відроджується в житті індивідів і суспільств:

«Крадіжка, безперечно, карається Тобою, Господи, і законом, записаним у серці людини, якого не зітре навіть сама грішність» (Св. Августин, Сповідь, 2, 4, 9.).

1959    Як видатне діло Творця, природний закон дає тверду основу, на якій людина може споруджувати будівлю моральних пра вил, що керуватимуть її рішеннями. Він становить також моральне підґрунтя, необхідне для будування спільноти людей. Він забезпечує, нарешті, основу, необхідну для цивільного закону, пов'язаного з ним чи то через застанову, яка робить висновки з його принципів, чи то через позитивне і юридичне доповнення.

1960    Приписи природного закону не сприймаються всіма виразно і безпосередньо. У сьогоднішній ситуації благодать та Об'явлення необхідні для людини-грішника, щоб «усі без труднощів, із твердою певністю і без домішок помилок» (Ватиканський Собор І: DS 3005; Пій XII, Енц. « Humani generis »: DS 3876.) могли пізнати релігійні та моральні правди. Природний закон забезпечує об'явленому Законові і благодаті основу, підготовлену Богом, яка перебуває в гармонії з дією Святого Духа.

II. Старий Закон

1961    Бог, наш Творець і Відкупитель, вибрав Ізраїль як Свій народ та об'явив йому Свій Закон, готуючи таким чином прихід Христа. Закон Мойсея виражає численні правди, природно доступні для розуму. Ці правди проголошені й достовірно підтверджені в рамках Союзу спасіння.

1962    Старий Закон є першим етапом об'явленого Закону. Його моральні приписи підсумовані в Десятьох Заповідях. Приписи Декалогу закладають фундамент покликання людини, створеної за образом Божим; вони забороняють те, що суперечить любові Бога і ближнього, і наказують те, що для неї істотне. Декалог є світлом для сумління кожної людини, щоб виявити їй заклик Бога і Його шляхи і захистити її від зла:

Бог «записав на таблицях Закону те, чого люди не читали у своїх серцях» (Св. Августин, Пояснення Псалмів 57, 1.).

1963    За християнською традицією, Старий Закон святий (Пор. Рим. 7, 12), духовний (Пор. Рим. 7, 14) і добрий (Пор. Рим. 7, 16.), навіть якщо ще недосконалий. Як вихователь (Пор. Гал. З, 24), він вказує на те, що слід робити, але не дає від себе сили, благодаті Святого Духа, щоб це сповнити. Через гріх, якого він не може усунути, він залишається законом неволі. За св. Павлом, закон має своєю функцією викривати і виявляти гріх, який утворює «закон пожадливості» (Пор. Рим. 7) в серці людини. Проте Закон залишається першим етапом на дорозі до Царства. Він готує і налаштовує вибраний народ і кожного християнина до навeрнення і до віри в Бога Спасителя, Він подає вчення, яке залишається назавжди, бо це - Слово Боже.

1964    Старий Закон є певним приготуванням до Євангелія. «Закон був для них вихователем і пророцтвом прийдешніх дійсностей» (Св. Іриней Ліонський, Протії єресей, 4, 15, І.). Він проповідує і пророкує звільнення від гріха, яке сповниться з Христом; він дає Новому Союзі образи, «прообрази», символи для вираження життя згідно з Духом. Закон доповнюється, нарешті, ученням із книг мудрості і пророків, які спрямовують його до Нового Союзу і Небесного Царства.

«За часів Старого Завіту були (...) такі, які мали любов і благодать Святого Духа й очікували передусім духовних і вічних обітниць. Через це вони об'єднувалися з Новим Законом. Подібно за часів Нового Союзу існують люди тілесні, ще далекі від досконалості Нового Закону: щоб спонукати їх до чеснотливих діл, навіть за часів Нового Союзу необхідними були страх покарання і деякі земні обітниці. В усякому разі, якщо навіть Старий Закон приписував любов, він не давав Святого Духа, через Якого «любов Бога влита в серця наші» (Рим. 5,5)» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 1-2, 107, 1, аd. 2)

III. Новий Закон, або Євангельський Закон

1965    Новий Закон, або Євангельський Закон, є вдосконаленням на землі Божого Закону, природного й об'явленого. Він є ділом Христа і виражається особливо в Нагірній проповіді. Він є також ділом Святого Духа і через Нього стає внутрішнім законом любові: «Я укладу з домом Ізраїля Новий Союз (...). Я, поклавши Мої закони їм в ум, напишу їх у них на серці й буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом» (Євр. 8,8-10; Пор. Єр. 31, 31-34.).

1966    Новий Закон - це благодать Святого Духа, яку дано через віру в Христа. Він діє через любов і вживає Господнє сл«во, щоб навчити нас того, що треба робити, і святі таїнства, щоб дати нам благодать виконувати ці приписи:

«Той, хто побожно і проникливо роздумуватиме над проповіддю, яку наш Господь виголосив на горі такою, як ми її читаємо в Євангелії від св. Матея, знайде там, безсумнівно, досконале «правило» християнського життя. (...) Ця проповідь містить усі приписи, які керують християнським життям» (Св. Августин, Про Нагірну проповідь Господа, 1, 1, 1).

1967    Євангельський Закон «сповнює» (Пор. Мт. 5, 17-19), очищує, перевищує і веде до досконалості Старий Закон. У Заповідях Блаженства він виконує Божі обітниці, піднімаючи їх і спрямовуючи до Царства Небесного. Він звернений до тих, які готові прийняти з вірою цю нову надію: убогих, покірних, засмучених, чистих серцем, переслідуваних за Христа; таким чином він прокладає дивні шляхи до Царства.

1968    Євангельський Закон сповнює заповіді Закону. Проповідь Господа, далека від того, щоб скасувати чи знецінити моральні приписи Старого Закону, виділяє в ньому приховані можливості і виявляє нові вимоги. Вона об'являє всю їхню Божу і людську правду. Вона не додає нових зовнішніх приписів, обновляє корінь вчинків - серце, де людина вибирає між чистим і нечистим (Пор. Мт. 15, 18, 19), де формується віра, надія і любов, а з ними - й інші чесноти. Таким чином, Євангеліє веде Закон до його повноти через наслідування досконалості Небесного Отця (Пор. Мт. 5, 48), через прощення ворогам і молитву за тих, хто переслідує, - за взірцем Божої щедрості (Пор. Мт. 5, 44).

1969    Новий Закон здійснює акти релігії: милостиню, молитву і піст, - спрямовуючи їх до Отця, «що бачить таємне», на відміну від тих, що бажають, «щоб було видно людям» (Пор. Мт. 6, 1-6; 16-18). Його молитвою є «Отче наш» (Пор. Мт. 6, 9-13.).

1970    Євангельський Закон містить вирішальний вибір між «двома І696,   дорогами» (Пор. Мт. 7, 13-14.) і втілення в життя слів Господа (Пор. Мт. 7, 21-27.); він підсумований у золотому правилі: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, - це ж бо закон і пророки» (Мт. 7,12; Пор. Лк. 6,31).

Увесь Євангельський Закон міститься в «новій заповіді» Ісуса (Ів. 13,34) - щоб ми любили один одного, як Він нас полюбив. (Пор. Ів. 15, 12)

1971    До проповіді Господа необхідно долучити моральну катехизу апостольських повчань, як: Рим. 12-15; 1 Кор. 12-13; Кол. 3-4; Еф. 4-5 і т.ін. Це вчення передає науку Господа авторитетом апостолів, особливо через викладення чеснот, які випливають із віри в Христа і які оживлені любов'ю - головним даром Святого Духа. «Любов нехай буде не лицемірна. [...] Любіть один одного братньою любов'ю [...]. Веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; святих у потребах спомагайте і дбайте про гостинність» (Рим. 12,9-13), Ця катехиза також нас вчить розглядати справи нашого сумління у світлі нашого ставлення до Христа і Церкви (Пор. Рим. 14; 1 Кор. 5-10.).

1972    Новий Закон названо Законом Любові, бо він спонукає до дії більше через любов, яку вливає Дух Святий, ніж через страх; він є Законом Благодаті, бо дає силу благодаті, щоб діяти через віру і святі таїнства; Законом Свободи (Пор. Як. 1,25; 2, 12), бо звільняє нас від дотримання обрядових та формальних приписів Старого Закону, схиляє нас до спонтанної дії під впливом любові і переводить нас зі стану слуги, який «не відає, що його пан робить», до стану друзів Христових, «бо все Я вам об'явив, що чув від Отця Мого» (Iв. 15,15), чи до стану сина-спадкоємця (Пор. Гал. 4, 1-7; 21-31; Рим. 8, 15-17.).

1973    Окрім приписів, Новий Закон містить також євангельські ради. Традиційне розрізнення між заповідями Божими і євангельськими радами основується на їх різному відношенні до любові - досконалості християнського життя. Заповіді призначені усунути те, що не сумісне з любов'ю. Ради мають на меті відкинути те, що, навіть не суперечачи любові, може становити перешкоду для розвитку любові (Пор. св. Тома Аквінський, Сума теології, 1-2, 184, 3.).

1974    Євангельські ради проявляють живу повноту любові, яка невтомно бажає давати завжди більше. Вони засвідчують її потяг і спонукають нашу духовну готовність. Досконалість Нового Закону полягає істотно в заповідях любові до Бога і до ближнього. Ради вказують на пряміші шляхи і більш вдалі засоби вони повинні бути застосовані залежно від покликання кожного:

«[Бог] не прагне, аби кожен дотримувався усіх рад, а лише тих, які відповідні до особи, часу, обставин і сил кожного і яких вимагає любов; бо саме вона, як цариця всіх чеснот, усіх заповідей, усіх рад і загалом усіх законів та всіх християнських учинків, надає їм усім місце, порядок, час і вартість» (Св. Франциск Сальський, Трактат про Божу любов, 8, 6).

КОРОТКО

1975    Згідно зі Святим Письмом, Закон є батьківським повчанням Бога, яке приписує людині шляхи, що ведуть до обіцяного блаженства, і забороняє дороги до зла.

1976    «Закон є певним розпорядженням розуму для загального добра, що проголошене тим, хто має відповідальність за спільноту» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 1-2, 90, 4.).

1977    Христос є метою закону (Пор. Рим. 10, 4); Він Єдиний навчає Божої праведності та вділяє її.

1978    Природний закон є участю людини, створеної на образ свого Творця, в мудрості і доброті Бога. Він виражає гідність людської особи і становить фундамент її основних прав та обов'язків.

1979    Природний закон незмінний і постійний упродовж: історії. Правила, якими він виражається, залишаються правосильні у своїй суті. Він є необхідним підґрунтям для визначення моральних правил і для цивільного закону.

1980    Старий Закон є першим етапом об'явленого Закону. Його моральні приписи підсумовані в Десятьох Заповідях.

1981    Закон Мойсея містить численні правди, що є природно доступні для розуму. Бог об 'явив їх тому, що люди не читали їх у своєму серці.

1982    Старий Закон є певною підготовкою до Євангелія.

1983    Новий Закон є благодаттю Святого Духа, яка отримується через віру в Христа і діє через любов. Він виражається насамперед у Нагірній проповіді Господа і через святі таїнства уділяє нам благодать.

1984    Євангельський Закон здійснює, перевищує і завершує Старий Закон: обітниці Старого Закону - через Заповіді Блаженства Царства Небесного; а його заповіді - через обновлення серця, джерела вчинків.

1985    Новий Закон є Законом Любові, Законом Благодаті, Законом Свободи.

1986    Окрім заповідей, Новий Закон містить також євангельські ради. «Святість Церкви підтримується особливо численними радами, яких Господь пропонує дотримуватися Своїм учням у Євангелії (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 42.)


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!