Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 4. Четверта Заповідь. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 4. Четверта Заповідь
   

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ другий. Десять Заповідей.

Глава друга. Люби ближнього твого, як самого себе.

«Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих. 20,12).

«І був їм слухняний» (Лк. 2,51).

Господь Ісус сам нагадував про силу цієї «заповіді Божої» (Мр. 7,8-13). Апостол учить: «Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька свого і матір — це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім» (Еф. 6,1-3; Втор. 5, 16.).

2197    Четверта Заповідь починає другу скрижаль Декалогу. Вона показує порядок любові. Бог бажав, щоб після Нього ми шанували наших батьків, яким ми зобов'язані нашим життям і які дали нам пізнання Бога. Ми повинні шанувати і поважати всіх тих, кого Бог наділив Своєю владою для нашого добра.

2198    Ця заповідь виражається у позитивній формі обов'язків, які слід виконати. Вона випереджує наступні заповіді, які стосуються особливої пошани життя, подружжя, земних благ, слова. Вона становить одну з засад суспільної науки Церкви.

2199    Четверта Заповідь виразно звернена до дітей, визначаючи їх стосунки з батьком і матір'ю, бо цей стосунок найбільш загальний. Вона стосується так само і родинних зв'язків з іншими членами родини. Вона вимагає шанувати, любити дідів і предків і бути їм вдячними. Вона поширюється, врешті, на обов'язки учнів щодо вчителя, працівників щодо працедавців, підлеглих - щодо керівників, громадян - щодо своєї Батьківщини і щодо тих, хто нею керує й управляє.

Ця заповідь передбачає й обов'язки батьків, опікунів, учителів, керівників, урядових осіб, державної влади та всіх тих, хто має владу над іншою людиною або над спільнотою осіб.

2200    Дотримання Четвертої Заповіді передбачає винагороду: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих. 20,12; Втор. 5,16). Пошанування цієї заповіді, окрім духовних плодів, дає земні плоди миру й добробуту. І навпаки, недотримання цієї заповіді завдає великої шкоди для спільнот і людських осіб.

І. Родина в Божому плані

Природа родини

2201    Подружня спільність встановлюється згодою подружжя. Подружжя і родина спрямовані для добра подружньої пари і народження та виховування дітей. Подружня любов і народження дітей встановлюють між членами однієї родини стосунки особистого характеру основоположні відповідальності.

2202    Чоловік і жінка, з'єднані подружжям, разом із дітьми утворюють родину. Цей зв'язок випереджує визнання його публічною владою. Він сам накладається на неї. Його треба вважати нормою, до якої прирівнюються різні ступені.

2203    Створивши чоловіка і жінку, Бог заснував людську родину і дав їй основний устрій. Члени її є особами, рівними в гідності. Для загального добра своїх членів і суспільства загалом сім'я передбачає різну відповідальність, різні права та обов'язки.

Християнська родина

2204    «Християнська родина є виявленням та реалізацією церковного співпричастя, з цієї причини (...) повинна називатися домашньою Церквою» (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 21; пор. II Ватиканський Собор Догм, копст. « Lumen gentium », 11,). Вона становить спільноту віри, надії і любові; вона набуває в Церкві особливої важливості, як це видно в Новому Завіті (Пор. Еф. 5, 21; 6, 4; Кол. З, 18-21; 1 Пт. З, 1-7).

2205    Християнська родина - це співпричастя осіб, відбиток та образ співпричастя Отця і Сина у Святім Дусі, її діяльність у народженні й виховуванні дітей є відображенням Божого творення. Вона покликана брати участь у молитві й жертві Христа. Щоденна молитва й читання Слова Божого зміцнюють її в любові. Християнська родина покликана до євангелізації і місіонерства.

2206    Стосунки всередині родини викликають близькість почуттів, розуміння та зацікавлень, що походить передусім від взаємної поваги людей. Родина - це унікальна спільнота, покликана осягнути «спільність думок подружньої пари, а також уважну співпрацю батьків у вихованні дітей» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 52.).

II. Родина і суспільство

2207    Родина є основною клітиною суспільного життя. Вона є природною спільністю, у якій чоловік і жінка покликані до взаємо обдарування любов'ю і життям. Авторитет, стійкість і життєве спілкування в родині підґрунтя свободи, безпеки, братерства в суспільстві. Родина є спільнотою, у якій від дитинства можна навчитися моральних цінностей, почати шанувати Бога та добре користуватися свободою. Життя в родині є вихованням до життя в суспільстві.

2208    Родина повинна жити так, щоб її члени вчилися піклування і відповідальності за молодих і старих, хворих, інвалідів і вбогих. Багато є родин, які в певний час не можуть дати такої допомоги. Тоді інші особи, інші родини, а також - у допомоговому порядку - суспільство повинні подбати про ці потреби: «Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт і вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу» (Як. 1,27).

2209    Родині повинні допомагати і захищати її відповідні суспільні заходи. Там, де родина не може виконувати своїх функцій, інші суспільні групи зобов'язані їй допомогти й підтримати родинну інституцію. Згідно із засадою допомоговості, більші спільноти, однак, не повинні привласнювати собі прав родини або втручатись у її життя.

Значення родини для життя і добробуту суспільства (Пор. II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 47.) накладає на нього особливу відповідальність за підтримку і зміцнення подружжя та родини. Цивільна влада повинна вважати своїм вагомим обов'язком «визнати й захистити правдиву природу подружжя і родини, захищати публічну мораль і сприяти добробутові родинного вогнища» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 52.).

2111    Політична спільнота має своїм обов'язком шанувати родину, допомагати їй і передовсім забезпечувати:

– свободу засновувати родину, мати дітей і виховувати їх відповідно до власних моральних та релігійних переконань;

– захист сталості подружнього зв'язку і родинної інституції;

– свободу сповідування та передання віри, виховання дітей у вірі за допомогою необхідних засобів та інституцій;

– право приватної власності, свободу підприємництва, отримання праці, житла, право емігрувати;

– право на медичне обслуговування, допомогу літнім людям і субсидії родинам згідно із законодавством країни;

– захист безпеки і здоров'я, особливо щодо загрози з боку наркотиків, порнографії, алкоголізму і т.ін.;

– свободу створення товариств з іншими родинами і свободу так бути представленими перед цивільною владою (Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 46.).

2212    Четверта Заповідь висвітлює інші зв'язки у суспільстві. У наших братах і сестрах ми вбачаємо дітей наших батьків; у наших двоюрідних - потемків наших предків, у наших співгромадянах - синів нашої Батьківщини; у хрещених - дітей Матері нашої Церкви; у кожній людській особі - сина чи дочку Того, Хто бажає, щоб Його звати «Отцем нашим». Тому-то наші стосунки з нашими ближніми мають особистий характер. Ближній - не проста «одиниця» людського колективу; він є «хтось», хто за відомим своїм походженням заслуговує особливої уваги і пошани.

2213    Людські спільноти складаються з осіб. Добре керування ними не обмежується гарантією прав, виконанням обов'язків і вірністю угодам. Справедливі стосунки між працедавцями і працівниками, владою і громадянами передбачають природну доброзичливість, яка відповідає гідності людської особи, яка дбає про справедливість і братерство.

III. Обов'язки членів родини

Обов'язки дітей

2214    Боже вітцівство є джерелом людського вітцівства (Пор. Еф. З, 15.); саме воно є підставою поваги до батьків. Пошана дітей, малолітніх або дорослих, до свого батька і матері (Пор. Прип. 1, 8; Тов. 4, 3-4) живиться природною прив'язаністю, яка випливає зі зв'язку, що їх об'єднує. Цієї пошани вимагає Божа Заповідь (Пор. Вих. 20, 12).

2215    Пошанування батьків (синівська любов) виникає з вдячності до тих, хто даруванням життя, своєю любов'ю і працею привели дітей на світ і дали їм зростати в мудрості й благодаті. «Усім твоїм серцем прославляй свого батька і не забувай про болі матері твоєї. Пам'ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?» (Сир. 7, 27-28).

2216    Синівська пошана виявляється у правдивій відкритості до повчання і у правдивому послузі. «Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, не відкидай навчання матері твоєї. (...) Коли ходитимеш, вони будуть тебе водити; як ляжеш, будуть чатувати над тобою; а як пробудишся, будуть розмовляти з тобою» (Прип. 6,20-22). «Мудрий син любить науку, насмішник не слухає напоумлення» (Прип. 13,1).

2217    Поки дитина живе в домі своїх батьків, вона повинна виконувати кожне прохання батьків, мотивоване її добром або добром родини. «Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне» (Кол. 3,20; Пор. Еф. 6, 1). Діти повинні також слухатися мудрих порад своїх вихователів і всіх тих, кому батьки їх довірили. Проте якщо дитина в сумлінні переконана, що слухатись того чи іншого наказу е моральним злом, вона не зобов'язана виконувати його.

Виростаючи, діти продовжуватимуть шанувати своїх батьків. Вони повинні попереджувати їхні бажання, охоче просити їхньої поради і сприймати їхні справедливі повчання. Послух батькам закінчується з  повноліттям дітей, але не закінчується повага, яка залишається назавжди. Повага у своєму корені пов'язана з богобоязливістю -одним із дарів Святого Духа.

2218    Четверта Заповідь нагадує дітям, які виросли, про їхню відповідальність перед батьками. Наскільки це можливо, вони повинні давати батькам матеріальну і моральну допомогу у старості, під час хворіб, самотності чи смутку. Ісус нагадує про цей обов'язок вдячності (Пор. Мр. 7, 10-12.).

«Бо Господь звеличив батька в дітях, і право матері на синах закріпив. Хто шанує батька, той гріхів збувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. Хто шанує батька, той матиме втіху в дітях і в день своєї молитви буде вислуханий. Хто звеличує батька - довго житиме; хто Господеві слухняний -матір свою заспокоїть» (Сир. З, 2-6).

«Дитино, допомагай твоєму батькові у старості і не засмучуй його за його життя; і коли розум його ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти - повносилий (...). Неначе богохульник, той, хто покидає батька; проклятий Господом той, хто гнівить свою матір» (Сир. 3,12-13.16).

2219    Синівська пошана сприяє гармонії всього родинного життя; вона торкається також і стосунків між братами і сестрами. Повага до батьків опромінює все середовище родини. «Вінець старих людей - сини синів» (Прип. 17,6). «Поводьтеся в повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові» (Еф. 4,2).

2220    Християни зобов'язані мати особливу вдячність до тих, від кого вони отримали дар віри, благодать Хрещення і життя в Церкві. Йдеться про батьків, інших членів родини, бабусь і дідусів, пастирів, катехитів, інших учителів чи друзів. «Пригадую собі ту щиру віру, що в тобі, яка перш була вселилась у твою бабуню Лоїду та у твою матір Евніку, а я певен, що й у тебе» (2 Тим. 1,5).

Обов'язки батьків

2221    Плідність  подружньої любові  зводиться  не  лише до народження дітей, а й також поширюється на їх моральне виховання та духовне формування. «Роль батьків у вихованні така важлива, що її майже неможливо замінити» (II Ватиканський Собор, Декл. « Gravissimum educationis », 3). Права та обов'язки щодо виховання є для батьків першочерговими і невіддільними (Пор. Іван-Павло II, Апост. зверн. « Familiaris consortio », 36.).

2222    Батьки повинні сприймати своїх дітей як дітей Божих і поважати їх як людських осіб. Вони вчать своїх дітей виконувати Божий Закон, будучи самі послушні волі Отця Небесного.

2223    Батьки першими відповідають за виховання своїх дітей. Вони засвідчують цю відповідальність насамперед створенням родинного вогнища, у якому панує ніжність, прощення, повага, вірність і безкорислива послуга. Родинний дім є відповідним місцем для виховання в чеснотах. Це виховання вимагає навчання самозречення, здорового судження, панування над собою, які є підставою всякої правдивої свободи. Батьки повинні навчати дітей підпорядковувати «фізичне й інстинктивне внутрішньому й духовному» (Іван-Павло II, Енц. « Centesimus annus », 36). Великою відповідальністю для батьків є давати добрий приклад своїм дітям. Коли батьки вмітимуть визнати перед дітьми свої власні недоліки, їм буде легше скеровувати дітей і виправляти їх:

«Хто любить свого сина - тримає для нього різку (...) Хто сина виховує добре - матиме з нього користь» (Сир. 30,1-2). «А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому» (Еф. 6,4).

2224    Родинний дім становить природне середовище для виховання дітей дo розуміння солідарності та суспільної відповідальності. Батьки повинні навчати дітей уникати моральних компромісів та деградації, які загрожують людському суспільству.

2225     Через благодать таїнства Подружжя батьки прийняли відповідальність і привілей у євангелізації своїх дітей. Вони вводять їх Із перших кроків у таїнство (II Ватиканський Собор Догм, копст. « Lumen gentium », 11; Кодекс канонічного права, кан. 1136) віри, адже вони є її «першими благовісниками»16 для своїх дітей. Вони залучають їх із раннього віку до життя Церкви. Уклад родинного життя може живити схильність до любові, яка на ціле життя залишається справжнім початком і підтримкою живої віри.

2226    Виховання у вірі батьки повинні розпочинати з раннього дитинства.  Воно дається  вже тоді,  коли  члени родини допомагають одне одному зростати у вірі засвідченням християнського життя відповідно до Євангелія. Родинна катехизація випереджає, супроводжує і збагачує інші форми  навчання віри. Батьки мають завдання навчити своїх дітей молитися і відкрити їхнє покликання як дітей Божих (II Ватиканський Собор Догм, копст. « Lumen gentium », 11.). Парафія є євхаристійною спільнотою й осередком літургійного життя християнських родин; вона є найсприятливішим місцем катехизацій дітей і батьків.

2227    Діти, своєю чергою, сприяють зростанню своїх батьків у святост (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 48.). Усі разом щиро пробачають одне одному образи, сварки, несправедливості і занедбання обов'язків. До цього спонукає взаємна любов. Цього вимагає і любов Христова (Пор. Мт. 18, 21-22; Лк. 17, 4.).

2228    У дитинстві батьківська любов і повага передаються насамперед у турботі й увазі, що їх батьки присвячують вихованню своїх дітей, турбуючись про їхні фізичні й духовні потреби. З роками ця сама пошана і ця сама посвята ведуть батьків до виховання в дітях правильного вживання їхнього розуму і свободи.

2229    Батьки, з огляду на пріоритетну відповідальність за виховання своїх дітей, мають право вибирати для них школу, яка відповідає їхнім власним переконанням. Це є основне право. Батьки, наскільки це можливо, мають обов'язок вибирати школи, які їм найкраще допоможуть у виконуванні завдання християнських вихователів (II Ватиканський Собор, Декл. « Gravissimum educationis », 6). Цивільна влада має обов'язок гарантувати це право батьків і забезпечити реальні умови його здійснення.

2230    Стаючи дорослими, діти мають обов'язок і право вибирати свій фах і стан життя. Вони мають прийняти на себе цю нову відповідальність у довірливому зв'язку зі своїми батьками, у яких вони охоче проситимуть поради й прислуховуватимуться до їх думки. Батьки мають остерігатись, щоб не примушувати своїх дітей у виборі фаху чи супутника життя. Цей обов'язок стриманості не забороняє, а, навпаки, зобов'язує допомагати їм мудрою порадою, передусім тоді, коли діти мають намір заснувати сім'ю.

2231    Дехто не одружується, щоб мати змогу доглядати своїх батьків, братів чи сестер, віддати себе винятково якомусь фахові чи з інших поважних причин. Ці особи можуть дуже багато зробити для добра людської родини.

IV. Родина і Царство Боже

2232    Родинні зв'язки, хоча й важливі, не є абсолютними. У міру дозрівання дитини до своєї людської й духовної незалежності все виразніше й сильніше виявляється її особисте покликання, що йде від Бога. Батьки повинні шанувати це покликання і сприятимуть дітям іти за ним. Треба усвідомити, що найпершим покликанням християнина є йти за Ісусом (Пор. Мт. 16, 25.): «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене» (Мт. 10,37).

2233    Стати учнем Христа означає прийняти запрошення належати до Божої родини згідно з Його способом життя: «Бо хто чинить волю Отця Мого, що на небі, той Мені брат, сестра і мати» (Мт. 12,50).

Батьки повинні прийняти і пошанувати з радістю та вдячністю Божий поклик до одного зі своїх дітей піти за ним у дівицтві задля Небесного Царства у посвяченому житті або священичому служінні.

V. Влада в цивільному суспільстві

2234    Четверта Заповідь Божа наказує нам також шанувати всіх тих хто для нашого добра прийняв від Бога владу в суспільстві. Вона висвітлює обов'язки тих, хто виконує владу, як і тих, для добра яких вона виконується.

Обов'язки цивільної влади

2235    Ті, що виконують владу, повинні виконувати її як служіння. «Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20,26). Виконання влади морально регулюється її Божим походженням, її розумною природою і її особливим предметом. Ніхто не може наказати чи встановити того, що суперечить гідності особи і природному законові,

2236    Виконування влади прямує до виявлення справедливої ієрархії вартостей, щоб усім полегшити користування свободою і відповідальністю. Вище керівництво повинне мудро виконувати «розподільчу справедливість», враховуючи потреби і внесок кожного, маючи на меті згоду й мир. Вони повині стежити за тим, щоб встановлені ними закони й розпорядження не спричинювали спокуси протиставлення приватних інтересів суспільним (Пор. Іван-Павло II, Енц. « Centesimus annus», 25.)

2237    Політична влада зобов'язана поважати головні права людини. Вона повинна служити справедливості гуманним способом, поважаючи права кожного, а передусім права родин і знедолених.

Політичні права, пов'язані з громадянством, можуть і повинні надаватись відповідно до вимог загального добра. Вони не можуть бути незаконно й безпідставно припинені цивільною владою. Використання політичних прав має на меті загальне добро нації і людської спільноти.

Обов'язки громадян

2238    Підвладні повинні вважати своїх керівників представниками Бога, Який настановив їх слугами Своїх дарів (Пор. Рим. 13, 1-2): «Коріться ради Господа кожній людській установі. (...) Поводьтеся як вільні, та не як ті, хто з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі» (1 Пт. 2,13.16). їхня лояльна співпраця містить право й обов'язок підносити голос на засуд того, що виглядає шкідливим для гідності людини і загального добра.

2239    Обов'язком громадян є співпрацювати разом із цивільною владою для добра суспільства в дусі правди, справедливості, солідарності і свободи. Любов до батьківщини, служіння їй випливають з обов'язку вдячності та з порядку любові. Покірність законній владі і служіння загальному добру вимагають від  громадян  сповнення їхньої ролі  в  житті  політичної спільноти.

2240    Підпорядкування владі та спільна відповідальність за загальне добро морально вимагають сплати податків, виконання права голосування, захист країни:

«Тож дайте кожному належне: кому податок - податок, кому мито - мито; кому острах - острах, кому честь - честь» (Рим. 13,7). Християни «живуть у власній батьківщині, але як поселені там чужинці. Вони користуються усіма своїми правами громадян і переносять усі тягарі, як чужинці. (...) Вони коряться установленим законам, але їхній спосіб життя перевищує закони (...). У такому почесному становищі поставив їх Бог, і їм не дозволено його покинути» (Послання до Діогнета, 5, 5. 10; 6, 10.)

Апостол закликає нас молитися і дякувати за царів та всіх тих, що мають владу, «щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю» (1 Тим. 2, 2).

2241    Багатші народи повинні по можливості прийняти чужинця, який шукає безпеки і засобів до життя, що їх не може знайти у своїй рідній країні. Публічна влада повинна забезпечити повагу природного права, яке ставить гостя під захист того, хто його приймає.

Політична влада для загального добра, за яке вона відповідає, може на право на імміграцію накласти різні правові умови, особливо, щоб іммігранти виконували свої обов'язки перед країною, яка їх приймає. Іммігранти повинні вдячно поважати матеріальну і духовну спадщину країни, яка їх прийняла, коритися її законам і брати участь у її видатках.

2242    Сумління зобов'язує громадянина не виконувати приписів цивільної влади, якщо ці приписи суперечать вимогам морального порядку, основним правам людини або вченню Євангелія. Відмова послуху цивільній владі, якщо її вимоги суперечать вимогам чесного сумління, знаходить своє оправдання у розрізненні між службою Богові і службою політичній спільноті. «Віддайте кесареве кесареві, а Боже - Богові» (Мт. 22,21). «Слухатися слід більше Бога, ніж людей» (Ді. 5,29):

«Якщо державна влада, перевищуючи свої повноваження, пригноблює громадян, то нехай громадяни не відмовляються від того, чого об'єктивно вимагає загальне добро і нехай їм буде дозволено захищати свої права і права своїх співгромадян від зловживань влади, дотримуючись меж, установлених природним і Євангельським Законом» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes», 74).

2243    Збройний опір проти гноблення політичною владою обґрунтований лише тоді, коли існують одночасно такі умови:

– у випадку несумнівних, тяжких і тривалих порушень основних прав людини;

– після вичерпання всіх інших засобів;

– якщо він не спричинить більшого безладдя;

– якщо обґрунтована надія на успіх;

– якщо раціонально неможливо передбачити кращі вирішення.

Політична спільнота і Церква

2244    Усяка установа ґрунтується, навіть якщо й невиразно, на якомусь баченні людини та її долі, звідки вона черпає свої критерії судження, ієрархію цінностей і лінію поведінки. Більшість суспільств сперла свої інституції на пріоритет людини над речами. Лише Богом об'явлена Релігія ясно визнала в Богові, Творцеві і Спасителеві, початок і призначення людини. Церква заохочує політичну владу спиратись у своїх судженнях і рішеннях на натхнення, що випливає з Правди про Бога і про людину:

Суспільства, які ігнорують це натхнення чи заперечують його в ім'я своєї незалежності від Бога, змушені шукати в самих собі чи запозичувати в певної ідеології свої критерії і свою мету; не приймаючи об'єктивних критеріїв добра і зла, вони накладають на людину та її призначення тоталітарну владу, явну чи приховану, як про це засвідчує Історія (Іван-Павло ІІ. «Centesimus annus», 45-46,).

2245    «Церква, яку, з огляду на її обов'язки і компетенцію, жодним способом не слід зводити до політичної спільноти, є водночас знаком та сторожем трансцендентного характеру людини» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 76.). «Церква поважає і підтримує політичну свободу й відповідальність громадян» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 52.).

2246    До місії Церкви належить «давати моральну оцінку також політичних справ, коли основні права людини чи спасіння душ цього вимагають, використовуючи всі і тільки такі засоби, що відповідають Євангелію та загальному добру, відповідно до часу і обставин» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 76.).

КОРОТКО

2247    «Шануй батька твого й матір твою» (Втор. 5,16; Мр. 7,10).

2248    Згідно із Четвертою Заповіддю Бог зволив, щоб після Нього ми шанували наших батьків і тих, яких Він, для нашого блага, наділив владою.

2249    Подружня спільнота базується на союзі і згоді подружжя. Подружжя і родина спрямовані на добро подружньої пари, народження і виховання дітей.

2250    «Людське і християнське благо особи і суспільства тісно пов'язане з добрим станом подружньої та сімейної спільноти» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 76.).

2251    Діти зобов'язані шанувати своїх батьків, бути їм вдячними, відповідно слухати їх і допомагати їм. Синівська пошана сприяє гармонії всього родинного життя.

2252    Батьки перші відповідають за виховання своїх дітей у вірі, молитві та всіх чеснотах. Вони зобов'язані піклуватися, наскільки це можливо, про фізичні і духовні потреби своїх дітей.

2253    Батьки повинні поважати покликання своїх дітей і сприяти його втіленню. Вони мають пам’ятати і навчати, що першим покликанням християнина є йти за Христом.

2254    Публічна влада зобов'язана поважати основні права людини та зберігати умови її свободи.

2255    Обов'язком громадян є працювати разом із цивільною владою над будуванням суспільства в дусі правди, справедливості, солідарності і свободи.

2256   Громадянин зобов'язаний сумлінням не виконувати розпорядження цивільної влади, якщо ці накази суперечать вимогам

морального порядку. «Слухатися слід більше Бога, ніж людей» (Ці. 5,29).

2257    Кожне суспільство спирає свої судження і свої дії на якомусь баченні людини та її призначення. Поза світлом Євангелія про Бога і про людину суспільство легко вироджується в тоталітарне.


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!