Християнська бібліотека. Катехизм Католицької Церкви. Артикул 8. Восьма Заповідь. Катехизм. Катехизм Католицької Церкви.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Артикул 8. Восьма Заповідь
   

Частина третя. Життя у Христі.

Розділ другий. Десять Заповідей.

Глава друга. Люби ближнього твого, як самого себе.

«Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого» (Вих. 20,16).

«Було сказано давнім: «Не клянись неправдиво і виконаєш твої клятви Господеві» (Мт. 5,33).

2464    Восьма Заповідь забороняє перекручувати правду у стосунках з іншими. Цей моральний припис випливає з покликання святого народу стати свідком Бога, Який є Правдою і бажає Правди. Провини проти Восьмої Заповіді виражають - словами або вчинками - відмову від моральної чесності: вони є великою зрадою Бога і в цьому значенні порушують підвалини Союзу з Богом.

І. Жити у правді

2465    Старий Завіт свідчить, що Бог - джерело усякої правди (Пор. Прип. 8, 7; 2 Сам. 7, 28). Його Слово є правдою (Пор. Пс. 119, 142). «Від роду й до роду твоя правда»

(Пс. 119,90; Пор. Лк. 1, 50.). Тому що Бог є «Правдомовний» (Рим. 3,4), члени Його Народу покликані жити у правді (Пор. Пс. 119, 30.).

2466    В Ісусі Христі правда Божа виявилася повністю. «Благодаттю та істиною сповнений» (Ів. 1,14), Він є «світлом світу» (Ів. 8, 12), Він є Правдою (Пор. Ів. 14,6.). «Кожен, хто в Нього вірує, не перебуває у темряві» (Ів. 12,46). Учень Ісуса перебуватиме в Його слові, щоб пізнати правду, яка визволяє (пор. Ів. 8,31-32) і освячує (Ів. 17, 17.). Йти за Ісусом - це жити з «Духа істини» (Ів. 14,17), що Його Отець посилає в ім'я Своє Пор. їв. 14, 26.і Який веде «до всієї правди» (Ів. 16,13). Ісус навчає Своїх учнів безумовної любові до правди: «Хай буде ваше слово: "Так? Так"; "Ні? Ні"» (Мт. 5,37).

2467    Людина, за своєю природою, прагне до правди. Вона зобов'язана шанувати її і свідчити про неї: «Силою своєї гідності всі люди, тому що вони є особи (...), спонукувані своєю власною природою і мають моральний обов'язок шукати правду, насамперед правду в ділянці релігії. Вони теж зобов'язані триматися пізнаної правди і ціле своє життя скеровувати згідно з вимогами цієї правди» (II Ватіканський Собор, Декл. « Dignitatis humanae », 2).

2468    Правда як чесність поведінки і чесність людського слова називається ще правдомовністю, щирістю або відвертістю. Правда, або правдомовність - це чеснота, яка полягає в тому, щоб виявити себе правдивим у своїх учинках і говорити правду у своїх словах, остерігаючись дволичності, вдавання і лицемірства.

2469    «Люди не могли б жити разом, якщо взаємно не вірили б, що вони виявляють одне одному правду» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 109, 3, аd 1.). Чеснота правди справедливо віддає кожному те, що йому належиться. Правдомовність дотримується золотої середини між тим, що повинo бути висловлене, і таємницею, яку треба зберегти: вона . передбачає чесність і розсудливість. По справедливості, «справа честі кожної людини - це говорити іншій людині правду» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 109, 3.).

2470    Учень Христа готовий «жити у правді», тобто у простоті життя, за прикладом Господа і триваючи в Його правді. «Коли ми кажемо, що маємо з Ним спільність, а ходимо в темряві, то ми говоримо неправду й не чинимо правди» (1 Iв. 1,6).

II. «Свідчити про правду»

2471    Перед Пилатом Христос проголошує, що Він «прийшов у світ на те, щоб свідчити про істину» (Iв. 18,37). Християнин не повинен «соромитися свідчити про Господа нашого» (2 Тим. 1,8). В обставинах, які вимагають свідчення віри, християнин повинен визнати її без двозначності за прикладом св. Павла перед своїми суддями. Слід завжди мати «чисту совість перед Богом і перед людьми» (Ді. 24,16).

2472    Обов'язок християн брати участь у житті Церкви спонукає їх поводитися як свідки Євангелія та дотримуватись обов'язків, які з нього випливають. Це свідчення є переданням віри словами і вчинками. Свідчення є актом справедливості, яке утверджує або дає пізнати правду  (Пор. Мт. 18, 16.):

«Усі християни, скрізь, де вони живуть, зобов'язані показувати (...) прикладом свого життя і свідченням свого слова нову людину, в яку вони одягнулися через Хрещення, І силу Святого Духа, Який скріпив їх таїнством Миропомазання» (II Ватиканський Собор, Декр. « Ad gentes », 11.).

2473    Мучеництво є найвищим свідченням істинності віри; це свідчення аж до смерті. Мученик дає свідчення Христові, Який помер і воскрес і з Яким він злучений любов'ю. Він дає свідчення істинності віри і християнського вчення. Він приймає смерть через 1258 акт внутрішньої сили. «Нехай я стану кормом для тварин. Через

них бо дано мені буде прийти до Бога» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Римлян, 4, 1.).

2474    3 найбільшим старанням Церква зібрала спогади про тих, які віддали життя, щоб засвідчити свою віру. Це діяння мучеників. Вони є архівами Правди, що написані кривавими літерами:

«Ніщо не стане мені принадним зі світу, ні з царства віку цього. Краще мені померти [щоб з'єднатися] з Ісусом Христом, аніж панувати аж до кінця землі. Бо я шукаю Того, Хто помер за нас; я прагну Того, Хто воскрес за нас. Народження моє наближається...» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Римлян, 6, 1.).

«Благословляю Тебе, що Ти сподобив мене бути зарахованим до Твоїх мучеників (...). Ти дотримав Своєї обітниці, Боже вірності і правди. За цю благодать і за все славлю Тебе, благословляю і прославляю Тебе у вічного і небесного Первосвященика Ісуса Христа, Твого улюбленого Сина. Через Нього, Який є з Тобою і зі Святим Духом, нехай буде Тобі слава нині і навіки. Амінь» (Мучеництво Полікарпа, 14, 2-3.).

III. Провини проти правди

2475    Учні Христа «одягнулися в нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 4,24). «Відкинувши брехню» (Еф. 4,25), вони мають «залишити всяку злобу й усякий підступ, лицемірство, заздрість і всілякі обмови» (1 Пт. 2,1).

2476    Фальшиве свідчення і кривоприсяга. Висловлене публічно слово, що суперечить правді, набирає особливої ваги. Перед судом воно стає фальшивим свідченням (Пор. Прип. 19, 9.). Висловлене під присягою, воно є кривоприсягою. Така поведінка стає причиною або засудження невинного, або оправдання винуватого, або збільшення покарання, яке накладається на обвинуваченого (Пор. Прип. 18, 5.). Вона поважно ускладнює виконання справедливості і слушність вироку, виданого суддями.

2477    Пошанування доброго імені людини забороняє всякий вчинок і слово, які здатні заподіяти їм шкоду (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 220). Провиняється:

– нерозважливим судженням, хто навіть мовчазно без достатніх на це підстав вірить у моральні вади ближнього;

– обмовою, хто без об'єктивно важливої причини виявляє перед людьми, які цього не знають, вади та провини іншого (Пор. Сир. 21, 28.);

– наклепом, хто словами, які суперечать правді, шкодить доброму імені інших і дає нагоду до фальшивого осуду їх.

2478    Щоб уникнути нерозважливого судження, кожен повинен намагатись давати якнайбільш доброзичливе пояснення думок, слів і вчинків свого ближнього:

«Усякий добрий християнин повинен швидше схвалювати невиразні думки чи висловлювання ближнього, ніж їх осуджувати. Якщо жодним способом не можна його захистити, то треба запитати, як він їх розуміє; а якщо значення чи намір його слів є неправильний, то його треба поправити з любов'ю; якщо І цього недостатньо, то необхідно шукати всіх відповідних засобів, щоб привести його до правильного розуміння І захистити від хибної думки» (Св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, 22.).

2479    Обмова та наклепи знищують добре ім’я і честь ближнього. Честь є суспільним свідченням гідності людини, і кожен має природне право на честь, добре ім'я і пошану. Так, обмова та наклепи порушують чесноту справедливості і любові.

2480    Треба засудити всілякі слова або поведінку, які через підлещування, підлабузництво або вислуговування підтримують й утверджують іншого у злих вчинках і фальшивості його поведінки. Підлещування є поважною провиною, якщо сприяє виникненню пороків або тяжких гріхів. Бажання прислужитися чи приязнь не виправдовують дволичності. Підлещування є легким гріхом, коли воно є лише бажанням бути приємним, уникнути зла, зарадити потребі, отримати законні користі.

2481    Чванливість, або хвалькуватість, є провиною проти істини. Те саме стосується й іронії, якою намагаються когось принизити, висміюючи презирливо той чи інший аспект його поведінки.

2482       «Брехня полягає в говорінні неправди з наміром обдурити» (Св. Августин, Про брехню, 4, 5.). Господь викриває у брехні диявольське діло: «Диявол вам батько (...), правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зі свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Iв. 8,44).

2483    Брехня є найбільш безпосередньою провиною проти правди. Брехати - це говорити або діяти проти правди, щоб увести в оману. Перериваючи зв'язок людини з правдою і зі своїм ближнім, брехня порушує основний зв'язок людини та її слова з Господом.

2484    Вага брехні вимірюється природою правди, яку вона спотворює, обставинами, наміром того, хто її чинить, і шкодою, якої зазнали ті, що стали ЇЇ жертвами. Якщо сама собою брехня становить легкий гріх, то цей гріх стає смертельним, якщо він поважно шкодить чеснотам справедливості і любові.

2485    Брехня вже у своїй природі гідна осуду. Вона є оскверненням слова, покликаного передавати іншим пізнану правду. Добровільний намір увести ближнього в оману словами, що суперечать правді, є порушенням справедливості і любові. Провина є тим більша, якщо намір обманути може мати згубні наслідки для тих, кого їх брехня відвернула від правди.

2486    Брехня (як порушення чесноти правдомовності) є справжнім насильством, заподіяним іншим. Вона посягає на їхню здатність пізнання, яка є умовою будь-якого судження та будь-якого рішення. Вона має в собі зародок розбрату з усіма його наслідками. Брехня згубна для будь-якого суспільства; вона порушує довіру між людьми і розриває тканину суспільних відносин.

2487    Будь-яка провина, вчинена проти справедливості і правди, зобов'язує до відшкодування, навіть якщо винуватцеві прощено провину. Якщо неможливо відшкодувати збитки публічно, то це слід зробити таємно; якщо неможливо відшкодувати безпосередньо потерпілим, то необхідне бодай моральне відшкодування в ім'я любові. Цей обов'язок відшкодування стосується також провин проти доброго імені іншого. Це відшкодування, моральне чи іноді матеріальне, повинно бути пропорційне до завданої шкоди. Воно зобов'язує в сумлінні.

IV. Пошанування правди

2488    Право на виявлення правди не є безумовним. Кожен повинен над узгодити своє життя з євангельською заповіддю братньої любові. Братерська любов вимагає в конкретних обставинах зважити, чи варто виявляти правду тому, хто її хоче знати.

2489    Любов і пошанування правди повинні визначати відповідь на кожне прохання про інформацію або виявлення правди. Добро і безпека ближнього, пошанування приватного життя, загальне добро є достатніми причинами для того, щоб замовчати те, що не повинно бути знаним, або для того, щоб обережно висловлюватись. Обов'язок уникнення скандалу часто наказує дотримуватися суворої мовчанки. Ніхто не зобов'язаний виявляти правду тому, хто не має права и знати (Пор. Сир. 27, 17; Прип. 25, 9-10).

2490    Таємниця святого таїнства Примирення є святою і не може не бути виявлена за жодних обставин. «Таємниця сповіді є непорушною, і тому сповідник повинен пильно берегтись, щоб ні словом, ні знаком, ні жодним чином чи з будь-якої причини не зрадити каянника»  (Кодекс канонічного права, кан. 983, § 1.).

2491    Фахові таємниці - до яких зобов'язані, наприклад, політичні діячі, військові, лікарі, правники, - або довірні зізнання, передані «як на сповіді», повинні бути дотримані, за винятком особливих випадків, коли дотримання таємниці може завдати тому, хто її довірив або кому її довірено, чи ще комусь третьому великої шкоди, якої можна уникнути лише виявленням правди. Приватна інформація, яка несе в собі шкоду для інших, навіть якщо вона не була подана в таємниці, не може бути виявлена без поважної і пропорційної причини.

2492    Кожен повинен дотримуватися справедливої стриманості щодо приватного життя людей. Відповідальні за розповсюдження інформації повинні зберігати правильну пропорцію між вимогами загального добра і пошануванням особистих прав. Втручання засобів масової інформації у приватне життя людей, пов'язаних із політичною чи громадською діяльністю, повинно бути осуджене настільки, наскільки воно посягає на їхню інтимність і свободу.

V. Використання засобів соціальної комунікації

2493    У новітньому суспільстві засоби соціальної комунікації відіграють важливу роль в інформуванні, розвитку культури та освіти. Ця роль зростає у зв'язку з технічним поступом, обсягом та різноманітністю переданих новин, впливом на громадську думку.

2494    Інформація, передана масовими засобами, є на службі загального добра (Пор. II Ватиканський Собор,  Декр. « Inter mirifica », 11.). Суспільство має право на інформацію, якщо вона спирається на правду, свободу, справедливість і солідарність:

«Правильне застосування цього права вимагає, щоб стосовно свого предмета інформація завжди була правдивою і повною, при збереженні справедливості і любові; щодо способу пере-дання, щоб була чесною і відповідною, тобто щоб у збиранні І поширенні новин вона повністю зберігала моральні закони,

права та гідність людини (II Ватиканський Собор, Декр. « Inter mirifica », 5.).

2495    «Необхідно, щоб усі члени суспільства виконували у царині соціальної інформації свої обов'язки справедливості і любові. Отож, вони повинні використовувати засоби масової інформації для сприяння формуванню І поширенню здорової громадської думки» (II Ватиканський Собор, Декр. « Inter mirifica », 8.). Солідарність виникає як наслідок правдивої і правильної інформації і вільного обміну ідей, які сприяють пізнанню і пошануванню іншого.

2496    Засоби соціальної комунікації (особливо засоби масової інформації) можуть породити деяку пасивність користувачів, роблячи їх малочутливими до того, що вони слухають і бачать. Користувачі повинні виробити в собі поміркованість і розважливість щодо засобів масової інформації. Вони повинні сформувати в собі ясне і чесне сумління, щоб легше протистояти нечесним впливам.

2497    Особи, які обіймають відповідальні посади в органах преси, уже силою свого фаху зобов'язані, поширюючи інформацію, служити правді й не ображати любові. Вони повинні однаково старатися шанувати природу фактів та межі критичних суджень про людей. Вони мають уникати наклепів.

2498    «Щодо цього, з огляду на спільне добро, окремі обов'язки лежать на цивільній владі. Ця влада повинна захищати й підтримувати правдиву і слушну свободу інформації» (II Ватиканський Собор, Декр. « Inter mirifica », 12.). Через окремі закони і старання про їх виконання публічна влада повинна запобігати тому, щоб зловживання засобів масової інформації не «заподіяло великої шкоди моралі і поступові суспільства» (II Ватиканський Собор, Декр. « Inter mirifica », 12.). Вона повинна карати порушення прав кожного на добре ім'я і таємницю приватного життя. Вона своєчасно І чесно має подавати інформацію, яка стосується загального добра або відповідає обґрунтованим тривогам населення. Ніщо не може виправдати використання неправдивої Інформації для маніпулювання громадською думкою через засоби масової інформації. Ці втручання не повинні порушувати свободи осіб та груп.

2499    З морального погляду слід засудити зло систематичного спотворювання правди, яке існує в тоталітарних державах. Через засоби масової інформації ці держави політичне опановують публічну думку, «маніпулюють» обвинуваченими і свідками в публічних процесах і прагнуть зміцнити свою тиранію, придушуючи І поборюючи все, що вважають «ідеологічним злочином».

VI. Правда, краса і сакральне мистецтво

2500    Творення добра супроводжується спонтанною духовною втіхою і моральною красою. Подібно і правда несе радість і блиск духовної краси. Правда гарна сама собою. Правда слова, раціональне вираження пізнання створеної і нествореної дійсності, необхідна людині, обдарованій розумом. Однак правда може знайти інші додаткові форми людського вираження, особливо коли йдеться про висловлення того, що в ній неможливо виразити словом, як, наприклад, глибину людського серця, піднесення душі, таїнство Бога. Перед тим як об'явити Себе людині словами правди, Бог об'явився їй загальною мовою творіння, яке є виразом його Слова і Мудрості - це порядок і гармонія космосу, яку відкривають і дитина, і вчений, «бо з величі і краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх» (Муд. 13,5), «бо Сам Творець краси творив їх» (Муд. 13,3).

«Мудрість - подув Божої сили і чистий виплив слави Вседержителя; тому нічого заплямленого не впаде на неї. Вона -Вічного Світла відблиск, безплямне дзеркало Божого діяння і образ Його доброти» (Муд. 7,25-26). «Вона ж над сонце краща, понад увесь зоряний світ. У порівнянні зі світлом вона з'являється вища, бо світло поступається ночі, а зло не подолає Мудрості» (Муд. 7,29-30). «Та й закохавсь я в її вроду» (Муд. 8,2).

2501    Людина, «створена на образ Божий» (Бут. 1,26), виражає також правду свого зв'язку з Богом Творцем через красу своїх художніх творів. Мистецтво є властивою формою людського самовираження. Попри пошуки необхідних життєвих потреб, які є притаманні усім живим створінням, воно є безкорисливим надміром внутрішнього багатства людини. Походячи від таланту, даного Творцем, і від зусиль самої людини, мистецтво є формою практичної мудрості, що поєднує знання і вміння (Пор. Муд. 7, 17.), щоб мовою, доступною для зору і слуху, надати форму правді про реальність. Мистецтво уподібнюється творчій діяльності Бога настільки, наскільки воно черпає натхнення від правди і любові створінь. Подібно до будь-якого іншого виду людської діяльності, мистецтво не є само в собі абсолютною метою, але воно підпорядковане остаточній меті людини й облагороджене цією метою (Пор. Пій XII, Промови 24 грудня 1955 р. і 3 вересня 1950 р.).

2502    Сакральне мистецтво є правдивим і гарним, якщо своєю формою воно відповідає своєму власному покликанню: у вірі й поклонінні відображати і прославляти трансцендентне таїнство Бога, невидиму і найвищу красу Правди і Любові, об'явленої у Христі, що є «сяйвом Божої слави, образом Його сутності» (Євр. 1,3), у Якому «живе вся повнота Божества тілесно» (Кол. 2,9); духовну красу, віддзеркалену в Пресвятій Діві, Матері Божій, ангелах і Святих. Справжнє церковне мистецтво заохочує людину до поклоніння, молитви і любові до Бога Творця і Спасителя, Святого та Освячуючого.

2503    Тому єпископи повинні самі або через уповноважених осіб піклуватися про розвиток сакрального мистецтва, старовинного і нового, в усіх його формах і з такою самою релігійною старанністю усувати з богослужінь і з церковних будівель усе, що не узгоджується з правдою віри та автентичною красою сакрального мистецтва (Пор. II Ватиканський  Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 122-127.).

КОРОТКО

2504    «Не свідкуй ложно на ближнього твого» (Вих. 20,16). Учні Христа «одягнулись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 4,24).

2505    Правда, або правдомовність, є чеснотою, яка полягає в тому, щоб виявити себе правдивим у своїх вчинках і говорити правду, остерігаючись дволичності, удавання і лицемірства.

2506    Християнин не повинен «соромитися свідчити про нашого Господа» (2 Тим. 1,8) у вчинках і словах. Мучеництво є найвищим свідченням про істинність віри.

2507    Пошанування доброго імені і честі людей забороняє всілякі вчинки або слова обмови чи наклепу.

2508    Брехня полягає в говорінні неправди з наміром обманути ближнього.

2509    Провина, вчинена проти правди, вимагає відшкодування.

2510    Золоте правило допомагає в конкретній ситуації розпізнати доцільність виявлення правди тому, хто її вимагає.

2511    «Сакраментальна таємниця сповіді є непорушною» (Кодекс канонічного права, кан. 983, § 1.). Треба зберігати таємниці, пов'язані з фахом. Таємниці, які шкодять іншим, не повинні бути виявлені.

2512    Суспільство має право на інформацію, яка спирається на засади правди, свободи, справедливості. Треба бути поміркованим і стриманим у використанні засобів соціальної комунікації.

2513    Мистецтво, особливо сакральне, «за своєю природою спрямоване на вираження певним чином у людських творах безмежної краси Бога. Чим більше мистецтво ставить собі за єдину мету навертати своїми творами думки людей побожно до Бога, тим більше воно відповідає Богові і примножує Його славу» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsапсtит Сопсіliит », 122.).


[ Повернутися до змісту книги: "Катехизм Католицької Церкви" ]


Читайте також - Католицький народний катехизм

Читайте также - Катехизис католической церкви


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!