Християнська бібліотека. Дике серце: Таємниця чоловічого серця. Битва: стратегія. Християнська бібліотека. Дике серце: Таємниця чоловічого серця.
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Битва: стратегія.
   

Вона мала рацію, що реальність може бути жорстокою, і що ви, закриваючи на неї очі, лише ставите себе під удар, бо якщо відмовитеся бачити ворога в усій його темній силі, тоді одного темного дня ворог з’явиться, підійде ззаду і знищить вас, коли ви дивитиметеся в інший бік.
ФРЕДЕРИК Б’ЮХНЕР

Опережи свій стан мечем, витязю, своєю славою і красою! Щасливо їдь верхи за вірність і за правду.
Псалми 45,4-5

Як член Христової армії ти маршируєш у рядах доблесних духів. Кожен із твоїх бойових товаришів є дитиною Царя.
Одні - такі, як ти - в розпалі битви, оточені звідусіль утисками і спокусами.
Інші після багатьох нападів, відкидань і відновлень віри вже стоять на мурах раю як переможці.
Вони дивляться звідти вниз на вас, своїх соратників на Землі, і підбадьорюють крокувати вгору слідом за ними.
Ось їхній клич: бийтеся до смерти - і місто буде вашим -
так само, як воно стало нашим!

ВІЛЬЯМ ҐЕРНАЛ

Вторгнення у Францію і завершення ІІ-ї Світової війни фактично почалося за ніч до того, як союзники висадилися на берег Нормандії, а саме тоді, коли за ворожі позиції були закинені 82-га і 101-ша повітрянодесантні дивізії, маючи завдання відрізати гітлерівські підкріплення. Якщо ви бачили фільми «Найдовший день» або «Врятувати рядового Раяна», то пам’ятаєте, яка небезпека чигала на тих парашутистів-десантників. Поодинці або нечисленними групами вони глупої ночі рухалися по абсолютно незнайомій місцевості, для того щоб вступити в бій із ворогом, якого вони не могли ні побачити, ні передбачити. Це був час нечуваної хоробрости... і малодушности. Тому що тієї доленосної ночі не кожен десантник проявив мужність. Звичайно, вони стрибнули, але згодом багато з них заховалися. Одна з груп підняла малодушність на новий рівень.

Дуже багато поховалися в придорожніх насадженнях, щоб дочекатися світанку, дехто навіть вклався спати. Рядовий Френсис Пелис з 506-го полку засвідчив, можливо, найгірше порушення обов’язку. Він зібрав підрозділ коло міста Вірвіля. Почувши на відстані різноманітний шум і пісні, разом зі своїми людьми він підкрався до одного сільського будинку. Там вони побачили змішану групу вояків з обох американських дивізій. Парашутисти-десантники знайшли у погребі алкоголь... і напилися сильніше, аніж якась компанія сільських гультяїв суботнього вечора. Неймовірно. («D-Dey»),

І справді, неймовірно. Ці чоловіки знали, що вони на війні, проте діяти відповідно відмовилися. Вони обрали небезпечний тип поведінки - відмову, яка створювала небезпеку не лише для них, але й незліченним іншим військовикам, які залежали від того, як виконають свою частину завдання. Ця історія є точною ілюстрацією до поведінки Церкви на Заході, коли справа доходить до духовної війни. На нещодавніх зборах представників церков один мій приятель висловив думку, що деякі з труднощів, з якими ми стикаємося, можуть бути справою рук ворога. «Що ви про це думаєте?» - запитав він. «Ну, припускаю що подібне буває, - відповів один із присутніх пасторів. - Мабуть, у країнах третього світу або, можливо, коли йдеться про великі хрестові походи. Знаєте... на передньому краю - служіння».

ПЕРШИЙ ЕТАП: МЕНЕ ТУТ НЕМАЄ

Неймовірно. Який зразок самообвинувачення: тут не відбувається нічого небезпечного. Цих людей вже виведено зі строю, бо вони проґавили першу лінію атаки ворога, кажучи: «Мене тут немає - це все лише ви». Неможливо взяти участь у битві, якої, на ваш погляд, немає. Цю подію начебто взято прямо з твору Люїса «Листи Крутеня», де старий біс інструктує молодого саме в цій справі:

Любий Крутеню, мене дивують ці твої роздуми про те, чи принципово утримувати пацієнта в невіданні про твоє існування. На це питання, принаймні щодо поточної стадії боротьби, було отримано відповідь від Високого командування. Наразі наша політика полягає в тому, щоб приховувати себе.

Ті ж, котрі хочуть бути небезпечними (тобто в авангарді), уважно прочитайте: «Будьте тверезі й чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі» (Пт. 5, 8- 9). Яку думку щодо вашого життя висловлює через ап. Петра Святий Дух? Те, що вас духовно атакують. Цей уривок не про невіруючих; він говорить про «братів ваших». Петро не сумнівається, що кожний віруючий перебуває під своєрідним невидимим штурмом. І що він наполегливо вимагає від вас? Чиніть опір дияволу. Відбивайтеся, не піддавайтеся.

Дуже сумно говорити про те, але цього тижня припинило свою діяльність християнське товариство, в якому чільні посади обіймали деякі мої добрі друзі. Вони об’єдналися з іншою організацією, щоб нести Євангеліє по містах США. Ці конференції дуже вагомі; фактично, я ніколи не бачив нічого впливовішого. Із вдячними сльозами учасники розповідають про зцілення, почуття свободи, визволення, що вони пережили. їхні серця відродилися, і вони встановили з Богом тісний зв’язок, невідомий для більшости з них. Це прекрасно і вартує захоплення. І ви гадаєте, що ворог просто так дозволить вам, щоби подібне минало без перешкод і без будь-якого втручання?

Товариство зазнало певних труднощів. У тому немає нічого особливого - подібне трапляється в будь-яких взаєминах. Проте деякі учасники вирішили припинити свою участь і серед сезону вийшли з товариства. Чи сталося тут щось на ґрунті особистих стосунків? Не сумнівайтеся - цей фактор завжди є. Але він не вирішальний. Здебільшого причина була в непорозумінні й ураженій гордині. Наскільки я знаю, жодного слова не було сказано і жодної думки не з’явилося про ворога і про те, що він міг робити, аби зруйнувати такий стратегічний союз. Коли я завважив, що їм варто тлумачили все з розплющеними очима, не забуваючи про напади лукавого, то мене не послухали. Ці добрі люди з добрим серцем хотіли пояснити все на людському рівні, проте дозвольте сказати вам, що коли ви ігноруєте ворога, він перемагає. Він просто любить перекладати вину за все на нас, так, щоб ми почувались ображеними, жертвами непорозуміння, підозрювали і ображались одне на одного.

Перш ніж проводити дієву військову операцію, ви повинні зруйнувати лінії зв’язку армії противника. Лукавий робить це постійно - серед мирян і, особливо, серед подружжів. Шлюб - це вражаюче зображення того, що Бог пропонує своєму народові. Писання каже нам, що це жива метафора, ходяча алегорія, зображення євангелія руки Рембрандта. Ворог знає це, і він ненавидить її кожною частиною свого підлого серця. Він не має наміру просто так дозволити цьому гарному портрету вижити перед світом, портрету настільки привабливому, що ніхто не зміг би відмовитися від Божої пропозиції. Тож, так само як і в Едемському саду, сатана приходить розділяти і завойовувати. Я часто відчуваю, як мене обвинувачують, коли я є поряд з дружиною. Це відчуття важко описати і зазвичай не можна висловити, але я просто отримую сигнал, що все провалюю. Коли я, врешті, заговорив про це зі Стейсі, на її очах з’явились сльози. «Ти жартуєш, - сказала вона. - Я відчуваю те саме. Я думала, що це ти розчарувався в мені». Зачекайте, подумав я. Якщо я не подавав цей сигнал і ти не подавала його...

У більшості випадків Ворог намагатиметься створити перешкоди для зв’язку зі штабом. Спробуйте впродовж двох тижнів щоранку молитися і побачите, що вийде з тих намірів. Ви не захочете вставати з ліжка, молитві перешкоджатиме несподівано призначена важлива зустріч, ви застудитеся або ж, якщо таки почнете молитися, ваш розум відволікатиметься думками про майбутній сніданок, про те, скільки доведеться заплатити за ремонт водонагрівача і якого кольору шкарпетки більше пасуватимуть до сірого костюма. Багато-багато разів мене просто полонила така суєта, що раптом я починав дивуватися, чому взагалі повірив в Ісуса. Приємне спілкування, яке я зазвичай провожу з Богом, розпадається, зникає, щезає, мов сонце за хмарою. Якщо ви не розумієте, що відбувається насправді, то подумаєте, що справді втратили свою віру або що Бог покинув вас, або ще якусь дурницю, котру вам підкине ворог. Освальд Чемберз застерігає нас: «Іноді немає потреби чомусь коритися, єдине, що потрібно робити,. - це підтримувати життєво важливий зв’язок із Ісусом Христом, подбати, щоби ніщо цьому не перешкоджало».

Далі - пропаганда. Мов горезвісне радіо «Токуо Яозе» часів ІІ-ї Світової війни, ворог, намагаючись деморалізувати нас, постійно поширює послання. Як у моєму прикладі про затор на дорозі, він постійно подає все, як це йому вигідно. Врешті-решт, Писання називає його обвинувачем братів наших (див. Одкровення 12,10). Подумайте, що відбувається - що ви чуєте і відчуваєте, коли по-справжньому все провалите. Мовляв, ну я й дурень, я завжди так роблю, мені ніколи нічого не вдасться. Як на мене, схоже на звинувачення. А що ви скажете про ті моменти, коли ви як чоловік справді намагаєтеся ступити крок уперед? Коли планую виступати, то, напевне, знаю, що станеться. Я їхав до аеропорту, щоб вилетіти на Західне узбережжя, щоб виступити перед людьми, презентуючи їм книжку «Дике серце». Всю дорогу я був вкритий хмарою глибокої пригнічености, мене ледь не здолало таке глибоке почуття: Джоне, ти - справжній позер. Тобі абсолютно нічого сказати. Зараз же розверни машину, їдь додому і повідом їм, що не можеш приїхати. Тепер я розумію, що це напад, але ви повинні збагнути: все виникає так підступно, що в той момент видається правдою. Я ледь не здався і не повернувся додому.

Коли лукавий штурмує Христа в пустелі, це, врешті-решт, напад на його ідентичність. Коли ти Син Божий, тричі глузує сатана, тоді доведи це (див. Луки 4, 1-13). Торік Бред повернувся з тривалої місіонерської роботи за кордоном. Після семи років перебування на чужині, без справжніх товаришів, Бред був доволі виснажений і почувався невдахою. Мені він розповів, що вранці, коли прокидався, чув у своїх думках голос, який вітав його: доброго ранку... невдахо. Дуже багато чоловіків живуть із таким самим звинуваченням. Креґ по-справжньому приєднався до цієї битви і сміливо боровся впродовж останніх декількох місяців. Тоді його переслідував кошмар, дуже яскравий жахливий сон, у якому він пробував зґвалтувати маленьку дівчинку. Креґ прокидався з відчуттям огиди і провини. Того ж самого тижня мені приснилося, що мене звинуватили в перелюбі. Хоч я не був винним, але ніхто тому не вірив. Послухайте мене: доки чоловік не є для ворога серйозною небезпекою, сатана підкидатиме йому таку думку: ви - чудовий. Але щойно чоловік визначиться, кого підтримувати, тоді починається: ваше серце погане, і ви про те знаєте.

Врешті, сатана випробовує зовнішні межі, шукаючи слабке місце. Ось як це відбувається: він підкидає нам думку або спокусу, сподіваючись, що ми проковтнемо наживку. Він знає про вас, знає, що спрацьовує у вашому випадку, тож свою поведінку підганяє до вашої ситуації. Того ранку, коли я молився, це почергово були гординя, тривога, перелюб, жадібність, переїдання. Якби я подумав, що це все я, моє серце, то дуже засмутився б. Знав, що моє серце є добрим. Це дозволило мені блокувати все те відразу і на місці. Ні з чим не погоджуйтеся, коли сатана випробовує вас. Якщо ми укладаємо угоду, якщо щось у нашому серці каже: так, ти маєш рацію, тоді він ще більше наполягає. Побачите гарну жінку - і щось усередині скаже: ти її бажаєш. Це до внутрішнього зрадника звертається лукавий. Якщо зрадник скаже: так, бажаю, тоді похіть справді починає вас опановувати. Дозвольте цьому відбуватися роками - і ви віддасте йому всю фортецю. Через те добрий чоловік може почуватися жахливо, бо вважатиме, що він похітливий, хоча таким і не є; і так напад за нападом.

Прошу зрозуміти мене правильно. Я не звинувачую в усьому диявола. Майже кожна ситуація дотична до людських проблем. Кожен чоловік із чимось бореться, в кожному шлюбі є свої невдалі моменти, в кожному духовному служінні - особисті конфлікти. Проте ці проблеми - мов багаття, в яке ворог підливає бензин і перетворює його на велике вогнище. Полум’я розгорається у вогненну геєну - і наші почуття несподівано приголомшують нас. Прості непорозуміння стають підставою для розлучення. Поки ми віримо, що причина лише в нас - ми все провалюємо, ми звинувачуємо самих себе, а ворог тим часом регочеться, бо ми проковтнули його брехню: мене тут немає, є лише ти. Нам слід бути набагато хитрішими.

МІЦНО ТРИМАЙМОСЯ ПРАВДИ

У будь-якому рукопашному бою його учасники постійно обмінюються ударами, блоками, контратаками тощо. Те ж саме відбувається в невидимому навколо нас. Тільки на першій стадії це минає на рівні наших думок. Коли нас атакують, слід триматися правди. Ухиліться від удару, блокуйте його непохитною відмовою, ударте з плеча правдою. Так відповів сатані Христос - Він не розпочинав із ним дискусії, не намагався обговорювати свій шлях. Він просто тримався правди. Він відповідав словами з Писання, і ми маємо діяти так само. Це не буде просто, особливо, коли навколо вас розгуляється все пекло. Враження буде таке, ніби вас тягне вантажівка, а ви тримаєтеся за мотузку, начебто утримуєте рівновагу під час урагану. Сатана не просто кидає в нас думкою, він ще підкидає і почуття. Заходите пізно вночі до темного будинку і відчуваєте, як вас несподівано охоплює страх, або ж стоїте в черзі в магазині, де навколо всі ті бульварні журнали вихваляють вам секс - і раптом почуття розбещености стає вашим.

Але через тренування ви відновлюєте і навіть збільшуєте свою силу. Тримайтеся того, що є істинним і не здавайтеся. Крапка. Зрадник усередині фортеці спробує опустити підвісний міст, але не давайте йому цього робити. Нам сказано охороняти наші серця (див. Прип. 4, 23). Це не означає замкнути їх, бо вони насправді злочинні до самої серцевини. Насправді їх слід захищати, мов фортецю, як місце перебування вашої сили, яку не хочеться втрачати. Як каже Тома Кемпійський: «Проте нам слід бути пильними, особливо, на початку зваблювання, бо набагато легше подолати ворога тоді, коли йому не дозволено зайти в двері нашого серця, коли опір йому чиниться ще на самому вході, після його першого стуку».

Пам’ятаєте сцену в фільмі «Хоробре серце», де лихий батько Роберта Брюса шепоче йому брехливі слова про зраду і компроміс? Він каже Робертові те, про що ворог запевняє нас тисячею способів: усі люди зраджують, усі люди падають духом. Як відповідає Роберт? Він кричить у відповідь: «Я не хочу падати духом! Я хочу вірити, як Волес. Я вже ніколи не стану на бік зла». Це поворотний момент у його житті... і в нашому. Битва переноситься на новий рівень.

ДРУГИЙ ЕТАП: ЗАЛЯКУВАННЯ

Багато років Стейсі жила під пеленою депресії. У пошуках зціленнями ми шукали допомоги у психолога, проте депресія не минула. Ми звернулися до фізичних аспектів, які можна було вилікувати за допомогою ліків, проте це також нічого не дало. Гаразд, подумав я про себе, Біблія каже, що ми маємо тіло, душу і дух. Ми бралися за те, що пов’язано з тілом і душею... залишилося те, що пов’язано із духовним. Стейсі і я почали потроху читати про те, як вживати заходів проти ворога. Під час наших досліджень вона натрапила на уривок, у якому йшлося про різні симптоми, що іноді супроводжують пригнічення. Одним із них було запаморочення. Коли вона прочитала цей уривок, в її голосі почулося здивування, мовляв, що ж тут такого, адже в неї досить часто бувають напади запаморочення. Мені було дивно, як щодня?! Я прожив у шлюбі зі Стейсі десять років, і вона жодного разу про це навіть не згадала. Бідна жінка просто гадала, що якщо це буває у неї, значить, нормально для всіх.

Ми почали молитися у намірі проти запаморочення, звертаючись до влади Ісуса при кожному нападі. Знаєте, що сталося? Їй стало гірше! Зазвичай виявлений ворог і не думає просто так здатися і забратися без бою. Зверніть увагу, що іноді Ісус погрозив нечистому духові (див. Лк. 4, 35). Насправді, коли Він стикається з чоловіком, який, мордований легіоном духів, живе поза містом в Геразинських гробах, слова Ісуса не досягають мети з першого разу. Йому довелося дізнатися про них більше, взятися за них по-справжньому (див. Луки 8, 26-33). Тож, якщо Ісусові довелося бути жорстким із тими демонами, хіба нам не слід робити те саме? Стейсі і я продовжували стояти на своєму, опираючись шаленій атаці і залишаючись, як сказав ап. Петро, твердими у вірі. І знаєте, що сталося? Напади запаморочення зникли. Тепер це все позаду. Вже сім років в неї не було жодного.

Це наступний рівень стратегії ворога. Коли ми починаємо досліджувати його, протистояти його лжі, помічати його руку в звичайних випробуваннях нашого життя, тоді він атакує по-іншому; він береться за залякування і страх. Насправді, в якийсь момент, читаючи декілька останніх сторінок, ви, можливо, почали відчувати щось на кшталт: чи я справді хочу мати справу з усім цим супер-духовним фокусом-покусом? У будь-якому разі, в цьому є щось жахливе. Сатана спробує примусити вас піддатися на залякування, тому що він боїться вас. Ви є великою загрозою для нього. Він не хоче, щоб ви пробудилися і дали йому здачі, бо коли це зробите, він програє. «Противтеся дияволові, і він утече від вас» (Як. 4, 7). Тож він спробує перешкодити вам зайняти непохитну позицію. Він переходить від ледь помітного зваблювання до відкритого нападу. Думки починають плутатися, різноманітні речі у вашому житті починають розпадатися, ваша віра стає, мов тонкий папір.

Чому так багато дітей духовних осіб потрапляють у халепу? Гадаєте, це випадковий збіг обставин? Стільки Церков починаються сповненими життя і енергії, а закінчують своє існування в розколі або просто чахнуть і помирають. Як це так? Чому моя приятелька ледь не знепритомніла на зборах, коли намагалася поділитися своїм досвідом? Чому, коли я намагався принести до якогось міста євангеліє, мої поїздки так часто зривалися? Чому здається, що коли ви досягаєте певного успіху вдома, на роботі все валиться або ж навпаки? Тому що ми перебуваємо на війні, і лукавий намагається використати стару тактику - вдарити першим із надією, що опозиція дезертирує і втече. Ви знаєте, що він не може перемогти. Як сказав Франклін Рузвельт: «Окрім самого страху, нам боятися нічого».

БОГ ІЗ НАМИ

Будь мужнім і хоробрим: ти бо маєш передати цьому народові в посілість землю, про яку я клявся їхнім батькам, що дам їм. Лише будь мужнім і вельми хоробрим... Отож наказую тобі: будь мужнім і хоробрим; не лякайся й не падай духом, бо Господь, Бог твій, з тобою, куди б ти не подався. (І. Н. 1, 6-7; 9)

Ісус Навин знав, що це таке - боятися. Роками він був заступником, правою рукою Мойсея. Але тепер настав його час іти першим. Діти Ізраїлю не сподівалися, що отримають землю обітовану просто і легко, вони були готові до того, що за неї доведеться битися. І Мойсея не було разом із ними. Якщо Ісус Навин почувався цілком упевненим у тій ситуації, чому мав би Бог ще раз і ще раз казати йому не боятися? Фактично, Бог особливо його підбадьорив: «Як я був з Мойсеєм, так буду з тобою; я не полишу тебе і не покину» (І. Н. 1,5). Як Бог був із Мойсеєм? Як могутній воїн. Пам’ятаєте моровицю? Пам’ятаєте всіх тих єгипетських солдатів, що потонули разом зі своїми кіньми і колісницями в Червоному морі? Народ Ізраїля заспівав: «Господь - муж-войовник, Господь - ім’я йому» (Вих. 15, 3) після прояву Божественної сили. Бог бився за Мойсея і за Ізраїль, потім він уклав угоду з Ісусом Навином діяти так само, і вони перемогли Єрихон та всіх інших ворогів.

Єремія також знав, що це означає мати Бога зі собою: «Але Господь зі мною, немов воїн сильний, - співав він, - тим то гонителі мої спотикнуться, не подолають» (Єр. 20, 11).

Навіть Ісус тут, на землі, боровся за нас із цією обіцянкою:

Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. (Діяння 10, 37- 38).

Як Ісус здобув перемогу у битві зі сатаною? З ним був Бог. Це насправді відкриває багатство обіцянки Христа. Він її дає, коли обіцяє: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Матея 28, 20) і «Я тебе не зоставлю, я тебе не покину» (Євр. 13,5). Це не означає лишень, що Він буде поблизу або навіть того, що Він утішить нас у наших стражданнях. Це означає, що Він битиметься за нас, разом із нами, так само, як б’ється за свій народ упродовж віків. Доки ми йдемо разом із Христом, перебуваємо в ньому, нам нічого боятися.

Коли сатана пробує звертатися до зацікавлености зрадника у самозбереженні, він використовує страх і залякування. Ця тактика буде дієвою, доки ми повертаємося до старої історії рятування власної шкури, оберігання свого «я». Ми відступатимемо. Проте правда також і зворотне. Коли чоловік приймає рішення стати воїном, коли його життя віддано трансцендентній справі, тоді його не залякаєш великим злим вовком, що погрожує повалити його хату. Після того як Одкровення зображує війну на небесах між ангелами і скинення сатани на землю, воно повідомляє, як його подолали святі: «І вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого до смерти» (Одкровення 12, 11).

Той, хто звів рахунки з власного смертю, є найнебезпечнішою людиною на землі. Всі люди помирають, мало хто насправді живе. Звичайно, ви можете створити для себе безпечне життя... і закінчити свої дні в інтернаті для людей похилого віку, базікаючи про якусь забуту невдачу. Я радше жив би повним життям. До того ж, чим менше ми намагаємося спасти себе, тим ефективнішим воїном ми станемо. Послухайте, що каже про хоробрість Ґ. К. Честертон:

Поняття хоробрості містить суперечність уже на рівні його визначення. Воно означає сильне бажання жити, але прибравши форму готовності померти. Той, хто погубить свою душу, той її врятує - це не приклад містицизму для святих і героїв. Це поради на щодень для моряків або альпіністів. Це має бути надруковано у путівнику по Альпах або в посібнику з проведення тривог на судні. Парадоксом є принцип хоробрості загалом, навіть, коли це стосується доволі земної або брутальної хоробрості. Чоловік, оточений морем, може врятувати своє життя, якщо він ризикне ступити на крутий обрив. Він може втекти від смерти, лишень постійно крокуючи в дюймі від неї. Оточений ворогами солдат, якщо він хоче вибратися, повинен поєднати сильне бажання жити з дивною безтурботністю щодо загибелі. Він не повинен просто чіплятися за життя, тому що в цьому випадку буде боягузом і не врятується. Він не повинен просто чекати на смерть, бо тоді буде самогубцем і не врятується. Він повинен шукати життя в дусі несамовитої до нього байдужості, він повинен бажати життя, як води і при тому пити смерть, як вино.

ТРЕТІЙ ЕТАП: УКЛАДАННЯ УГОДИ

Третій рівень нападу, який застосовує лукавий, після того як ви вчинили опір облуді і залякуванню - це просто спробувати з нами домовитися. На це, тим чи іншим чином, купилося стільки чоловіків. Щойно задзвонив телефон; це мій приятель повідомив, що ще одного християнського лідера викрито в аморальності на статевому ґрунті. Церква хитає головою і каже: розумієте, він просто не зміг утримати себе в чистоті. Це наївно. Ви що, думаєте, що чоловік, послідовник Христа, в своєму серці справді хотів згрішити? Чи починає хтось свою подорож словами: «Гадаю, що одного дня, після двадцяти років перебування в духовному сані, я все це знищу любовною інтригою»? Його підставили під удар, це все було організовано. У його випадку це було довготривале і ледь помітне завдання - подолати опір його захисних сил не через битву, а через нудьгу. Я знав того чоловіка. Він не мав великої справи, за яку варто боротися, лише одноманітно професійно виконував свої обов’язки. Їх він ненавидів, але не міг покинути. Він був приречений на гріхопадіння. Якщо ви не усвідомлюєте, що саме таке стається, вас також використають.

Зверніть увагу, коли згрішив цар Давид. Якими були обставини його зв’язку з Ветсавією? «На початку року, коли царі звичайно виступають у похід, послав Давид Йоава й своїх слуг, з ним і всього Ізраїля» (2 Сам. 11, 1). Давид уже не був воїном, він відправив інших воювати замість себе. Знудьгований, пересичений і гладкий, він прогулюється по даху палацу, очікуючи якоїсь розваги. Лукавий привертає його увагу до Ветсавії, а далі це вже історія - яка, як нам всім відомо, повторюється. Вільям Ґернел попереджує:

До кінця залишатиметься колючка під вашим сідлом - колючка у вашому тілі, - коли дорога попереду здається нескінченною, і ваша душа благає про завчасне звільнення. Вона переважає будь-яку іншу перешкоду вашого покликання. Нам відомо про багатьох, хто приєднався до Христового війська і кому подобалося бути солдатом в одній чи двох битвах, але хто швидко насичувався і закінчував дезертирством. Вони імпульсивно вступають на християнську службу... і їх так само легко можуть переконати залишити службу. Мов місяць-молодик, вони трохи сяють на початку вечора, але зникають, коли ніч минає. («Християнин у повному озброєнні».)

ЗБРОЯ ВОЇНА

Воїн застосовує дисципліну для тіла, внутрішнього зрадника. Зараз ми маємо її двовимірний варіант, який називаємо мирним часом. Але більшості чоловіків важко підтримувати будь-яке благочестиве життя, бо воно не має істотного зв’язку з відновленням і захистом їхньої сили. Все виглядає настільки ж важливим, як регулярне чищення зубів. Але якщо ви уявили б своє життя як визначну битву і знали, що для того, щоб вижити, потребуєте часу з Богом, то ви на це пішли б. Можливо, вам не вдасться на «відмінно» - нікому це не вдається і справа не в тому - проте ви мали би причину прагнути того часу. Коли єдиною причиною практикувати духовну дисципліну є те, що нам слід це робити, тоді наші спроби будуть млявими. Проте коли ми переконані, що без неї ми пропащі, то знайдемо спосіб її впровадити.

Наукові дослідження, вивчення певної кількости сторінок Писання, ще щось у такому напрямку, - це не означає, що ви перебуваєте з Богом щодня. Йдеться про зв’язок із Богом. Ми повинні тримати ці лінії зв’язку відкритими, тож використовуйте все, що цьому сприяє. Іноді я послухаю музику, іншого разу читаю Писання або уривки з якоїсь книжки, часто веду щоденник, можливо, здійсню пробіжку. Бувають дні, коли мені потрібна ця тиша, самотність і схід сонця. Суть у тому, щоб робити те, що повертає мене до мого серця і до серця Бога. Бог багато разів рятував мене від засідок, про існування яких я й поняття не мав. Коли я перебував із ним рано-вранці, Він попереджував мене про те, що має статися зі мною того дня. Наприклад, одного дня це був уривок книжки про прощення. Я відчув, що Бог звернувся до мене особисто. Господи, чи є я непрощенний? Ні, сказав Він. За якусь годину я отримав дуже дошкульний телефонний дзвінок - зраду. О, Ти казав мені бути готовим прощати, чи не так? Так.

До слова, дисципліна ніколи не є самоціллю. Головною метою благочестивого життя є зв’язок із Богом. Це наша головна протиотрута від фальшивок, що їх нам пропонує світ. Якщо ви не маєте Бога, якщо ви не прийняли його глибоко, то звернетеся до інших прихильників. Як каже Морис Робертс:

Для душі віруючого дуже важливі піднесення і радість, які сприяють освяченню. Ми не створені, щоб жити без духовного сп’яніння... Якщо віруючий дозволяє собі перебувати хоч який проміжок часу, не відчуваючи любови Христа, він є в духовній небезпеці... Коли Христос припинить наповнювати серце задоволенням, наші душі розпочнуть мовчазні пошуки інших прихильників.

(«Думка про Бога»)

Коли чоловік має на меті ранній вихід на пенсію, то приділяє багато часу своїм фінансовим операціям; він зносить суворі тренування, коли прагне пробігти 10 кілометрів або навіть маратонську дистанцію. Здатність дисциплінувати себе є в усіх, проте у багатьох з нас вона дрімає. «Однак коли воїн перебуває на службі в Істинного Царя, тобто на службі у трансцендентної справи, - каже Блай, - він почувається добре, його тіло стає працелюбним слугою, від якого він вимагає зносити холод, спеку, біль, поранення, шрами, голод, недосипання, тяжкі випробування всіх видів, робити те, що потрібно».

Виступаючи проти лукавого, ми вдягаємо лати від Бога. Бог забезпечує нас зброєю для ведення війни, і це, безумовно, має великий смисл, оскільки наш час подібний до сцен із фільму «Врятувати рядового Раяна». Скільки християн перечитали ті уривки, де йдеться про щит віри і шолом спасіння, і насправді не знають, як їх застосувати. Яка гарна поетична образність, цікаво, що це означає? Це означає, що Бог дав вам лати і їх краще носити. Щодня. Це оснащення насправді є там, в духовній невидимій царині. Ми не бачимо його, проте ангели і вороги бачать. Почніть зі звичайної молитви, читаючи ці уривки з Послання до ефесян так, начебто збираєтеся на поле битви:

«Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встояти. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші...». Господи, я вдягнув пояс правди. Я вибрав життя, сповнене правдивости і чистоти. Яви мені правду, якої я так відчайдушно потребую сьогодні. Викрий лжу, в яку вірю, навіть не усвідомлюючи цього, «...вдягнувшись у броню справедливости...» Отож, Господи, сьогодні проти всього осуду і морального розкладу я вдягнув твою праведність. Споряди мене своїми благочестям і чистотою, захисти від усіх нападів на моє серце, «...і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру...». Я справді вибрав у будь-яку хвилину жити для євангелія. Покажи мені, де розгортається найголовніша подія і не дозволь мені стати таким розбещеним, щоб я думав, що найголовнішим сьогодні є мильні опери цього світу.

«А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого...». Ісусе, я піднімаюсь проти кожної брехні і кожного нападу на впевненість, що ти добрий і що на майбутнє ти приберігаєш для мене добро. Нічого не буде сьогодні такого, що може перемогти мене, тому що ти зі мною. «...Візьміть також шолом спасіння...». Дякую тобі, Господи, за моє спасіння. Я отримую його від тебе в новому і свіжому вигляді і заявляю, що тепер ніщо не може відділити мене від любові Христа і місця, яке я колись матиму в твоєму царстві. «...і меч духовний, тобто слово Боже...». Святий Духу, яви мені саме сьогодні правду Божого світу, що я потребуватиму проти нападів і пасток ворога. Нехай я згадуватиму її впродовж дня. «...Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням і для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих». Зрештою, Святий Духу, я згоден йти поруч з тобою в усьому - в усіх молитвах, коли впродовж дня мій дух спілкується з тобою (див. Ефесянам 6, 13 18).

І ми діємо, уповноваженні Христом. Не нападайте в роздратуванні, не чваньтеся в гордині. Бо будете викриті. Я люблю той епізод із фільму «Маска Зорро», коли старий майстер фехтування рятує свого молодого учня, який на той момент забагато випив, стримуючи його від нападу на ворога. «Ти би хоробро бився, - каже він, - і швидко б загинув». Вся влада на небесах і на землі передана Ісусові Христові (див. Мт. 28, 18). Він каже нам це, перед тим як дати велике доручення - наказ поширювати його царство. Чому? Ми ніяк не можемо зрозуміти. Причина полягає в тому, що, якщо ви збираєтеся служити істинному цареві, вам знадобляться його повноваження. Ми не насмілюємося мірятися силами з будь-яким ангелом, не кажучи вже про ангелів грішних. Ось чому Христос поширює свою владу на нас: «і ви причастні в тій його повноті. Він бо голова всякого начала і власти» (Кол. 2, 10). Докоряйте ворогові від свого власного імени - і він сміятиметься, накажіть йому в ім’я Христа - і він рятується втечею.

Ще одне. Навіть не думайте вступати в битву самотужки. Не намагайтеся здійснити свою чоловічу подорож, не маючи хоча б одного чоловіка поруч. Так, буває, що чоловік мусить вести битву самотужки, на світанку, і битися, користуючись усім тим, що він має. Але не робіть самотність своїм стилем життя. Як підкреслює в своїй праці «Самотній американський чоловік» Девід Сміт, це може бути нашим найслабшим місцем: «Серйозною проблемою є брак друзів у середньостатистичного американського чоловіка. Чоловікам досить важко погодитися, що вони потребують приятельських стосунків з іншими чоловіками». Завдяки чоловічому рухові Церква тепер розуміє, що чоловік потребує товариства інших чоловіків, але те, що ми пропонуємо, є іншим двовимірним рішенням: групи або партнери підзвітности. Ет! Це так схоже на Старий Завіт: «Насправді ти дурень і просто чекаєш нагоди згрішити, тож ми краще приставимо до тебе охорону, щоб вона утримувала тебе від спокуси».

Нам не потрібні групи підзвітности, нам просто потрібні друзі по зброї, ті, з якими можна битися пліч-о-пліч і хто прикриватиме нас зі спини. На вулиці мене зупинив молодий чоловік і сказав: «Я почуваюся оточеним ворогами, і я зовсім самотній». Сьогоднішня криза мужности виникла тому, що ми не маємо культури воїна, не маємо місця, де чоловіки вчилися б битися як чоловіки. Нам не потрібні збори по-справжньому гарних хлопців, нам потрібні зібрання по-справжньому небезпечних хлопців. Ось що нам потрібно. Я думаю про Генріха V під час битви при Азенкурі. Від його армії залишився невеликий загін утомлених і виснажених чоловіків, серед них - багато поранених. На кожного з них припадає по п’ять ворогів. Проте Генріх згуртовує своє військо, коли нагадує їм, що вони не найманці, а брати по зброї.

Щасливців жменьку і братів по зброї,
Того, хто нині кров проллє зі мною
За брата матиму...
Хто в Англії, ті долю прокленуть
За те, що не звела сьогодні з нами.
Принишкне їхня честь при кожній згадці
Про битву в день святого Криспіяна.

Так, нам потрібні чоловіки, яким можна було б розкрити душу. Але цього не відбудеться в групі чоловіків, яким ви не довіряєте, які насправді не готові разом із вами йти в бій. Це стара істина, що не існує групи чоловіків, вірніших один одному, ніж ті, хто воювали пліч-о-пліч, чоловіків із вашого ескадрону, хлопців із вашого окопу. Така група ніколи не буде великою, але велика нам не потрібна. Нам потрібна «жменька» братів по зброї, готових пролити кров разом із нами.

ПОЧЕСНІ РАНИ

Попередження перед тим, як ми завершимо цей розділ: вас буде поранено. Те, що ця битва є духовною, не означає, що вона несправжня. Вона справжня і рани, які може отримати чоловік, можуть бути до певної мірі потворніші, ніж ті, що бувають під час перестрілки. Втрата ноги - дрібниця в порівнянні з втратою мужности. Каліцтво від поранення шрапнеллю не зруйнує вашу душу, зате її може скалічити ганьба і почуття вини. Вас поранить ворог. Він знає про рани, що ви отримали в минулому, і намагатиметься знову туди ж поцілити. Проте ці рани є іншими - це почесні рани. Як каже Рік Джойнер: «Почесно бути пораненим на службі Господу».

Якось за обідом Блейн показував мені свої шрами: «Цей у мене залишився після того, як Сем’юел поцілив мені в чоло каменем. А цей від Тетонсів, коли я впав на ту гостру колоду. Не пам’ятаю, де отримав цей. Ага, ось цікавий - він у мене залишився після того, як я впав у ставок, переслідуючи Люка. Цей вже досить давній, відколи я обпік ногу об табірну піч». Він пишається своїми шрамами, вони, як значки за прояви хоробрости для хлопця... і для чоловіка. Наразі ми не маємо еквівалента для медалі «Пурпурове серце» за духовні воєнні дії, проте матимемо. Один із найславніших моментів, що на нас чекає, прийде на весільний бенкет ягняти. Явиться наш Господь і почне викликати вперед тих, хто був поранений у битві в його ім’я. Вони будуть пошановані, а їхня відвага - винагороджена. Я думаю про слова Генріха V до своїх людей:

Сьогодні день святого Криспіяна.
І той, для кого він мине щасливо,
Доживши знов до нього, стрепенеться
Від спогадів хвилюючих і гордих...

Оголить руку у рубцях страшливих,
І скаже: - Це було в день святого Криспіяна. -
Звитяг чимало давніх він забуде,
Та слави, що на цей припала день,
Забуть не зможе. Наші імена
Згадають люди...
За чарою...

«Царство небесне здобувається силою, - сказав Ісус, - і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Матея 11, 12). Добре це чи погано? Будемо надіятися, що тепер ви бачите глибину і священну якість чоловічої агресії, і це допоможе вам зрозуміти слова Христа. Порівняйте Його слова з твердженням: небесне царство відкрите для бездіяльних, занудних чоловіків, які ввійдуть у нього, лежачи на дивані перед телевізором. Щоби потрапити до царства Божого, каже Ісус, вам доведеться докласти усю вашу пристрасть і силу. Ситуація ставатиме ще запеклішою, ось чому вам дано палке серце.

Я люблю образ, який дає Джон Банян у вірші зі «Шляху паломника»:

Тоді взяв тлумач християнина за руку і привів його до дверей палацу - і ось біля дверей стояло багато чоловіків, охочих зайти, але вони не насмілювалися. Ще неподалік від дверей за столом сидів чоловік. Перед ним лежала книга і чорнильниця, щоб записувати тих, хто хотів туди зайти. Він також побачив, що в дверях стоїть багато озброєних людей, для того щоб не пропускати через них твердо налаштованих спричиняти ушкодження і лихо тим, хто наважиться зайти. Тепер християнин був певною мірою здивований. Нарешті, коли присутні відступили через страх перед тими озброєними людьми, християнин побачив, як один чоловік із дуже рішучим виразом обличчя підійшов до того, що записував і промовив: «Пане, впишіть моє ім’я». Після того як це було зроблено, він побачив, як той чоловік дістав свого меча, надягнув на голову шолома і рушив до дверей на озброєну охорону, яка зі страшною силою накинулася на нього, проте чоловік аж ніяк не збентежився і почав шалено рубати і колоти на всі сторони. Лише після того як він отримав сам і завдав іншим багато поранень, він прорубав собі дорогу через тих, хто намагався стримати його і прорвався до палацу.


[ Повернутися до змісту книги: "Дике серце: Таємниця чоловічого серця." ]

[ Скачати книгу: "Дике серце: Таємниця чоловічого серця." ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!