Святе Письмо про життя фізичне (тілесне)

Господь Бог є творцем життя тілесного: «І створив Гос­подь Бог людину з пороху земного, і вдихнув в обличчя її дихання життя, — і стала людина душею живою» (1 М. 2, 7).

Йов сказав: «Твої руки створили мене і впорядкували ме­не... Пам'ятай, що, мов глину, мене обробив Ти, — і в порох мене обертаєш. Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил. Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа» (Йов 10, 8-9; 11-12).

Павло сказав афінянам: «Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба і землі, проживає не в храмах рукотворних, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і ди­хання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб заселити всю поверхню землі, й призначив окреслені доби й границі заселення їх. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, й іс­нуємо, як і деякі з ваших поетів казали: "Навіть рід ми Йо­го!" (Дії 17, 24-26, 28).

Він зберігає життя тілесне: «Господи, милість Твоя до небес, істина Твоя понад хмарами. Правда Твоя - як гори Божі, а присуди Твої — як безодня велика, про людей і про тварин піклуєшся Ти, Господи, яка велика милість Твоя, Бо­же! Сини людські під захистом крил Твоїх спокійні» (Пс. 35, 6-8);

Господь Бог держить життя людей у Своїх руках: Йов сказав, що в руці Господа душа всього живого і дух кожного людського тіла. Данило сказав цареві Валтасарові: «А Бога, що в руці Його душа твоя й що Його всі дороги твої, ти не прославляв. За це від Нього посланий зарис руки, і написа­не оце писання (про твою смерть — прим. О. К.)» (Дан. 5, 23-24).

Життя тіла було загублене через гріх: «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: "Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева пізнання добра й зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!"» (1 М. 2, 16-17). Адам Господа не послухав. «І до Адама сказав Він: "За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дере­ва, що Я наказав був тобі, говорячи: "Від нього не їж", — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їсти­меш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся"» (1 М. З, 17-19). Життя тілесне зображається так:

— обмежене, коротке і сумне: «Людина, що від жінки на­роджена, короткоденна та повна печалями: вона виходить, як квітка, — й зів'яне, і вмирає, мов тінь, і не зостається... Як­що визначені його дні, число його місяців у Тебе, якщо Ти призначив для нього границю, якої він не перейде» (Йов 14, 1-2; 5). «Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — ві­сімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби: час швид­ко минає і ми зникаємо» (Пс. 89, 10);

— неправильне: «Ану тепер ви, що кажете: "Сьогодні чи завтра ми підемо в те чи те місто і там рік проживемо, та бу­демо торгувати й заробляти", ви, що не відаєте, що трапить­ся завтра, — яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'явиться, а потім зникає! Замість того, щоб вам краще каза­ти: "Як схоче Господь, то будемо живі, то зробимо це або те"» (Як. 4, 13-15);

— марне: «Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні» (Йов 7, 16). «У днях марноти своєї я всього набачивсь» (Екл. 7, 15).

Життя має бути прожите...

— у страху Божому: «І коли ви Отцем звете Того, Хто кожного, незважаючи на особу, судить за вчинок, то в страху провадьте час вашого тимчасового залишання» (1 Петр. 1, 17);

— у святості та правді: Захарій став пророкувати і каза­ти: «Щоб ми служили безстрашно Йому у святості й правед­ності перед Ним по всі дні життя нашого» (Лк. 1, 74-75);

— у Господі: «Бо коли живемо — для Господа живемо, і коли вмираємо — для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо — ми Господні!» (Рим. 14, 8);

— у мирі та добрих справах: «Коли можливо, якщо це за­лежить від вас, - живіть у мирі з усіма людьми! Дбайте про добре перед усіма людьми» (Рим. 12, 18, 17). «Отже, перш над се я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провалити тихе й мирне життя в усякій побожності та чисто­ті» (1 Тим. 2, 1-2). «Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті» (Екл. З, 12).

Потрібно:

— піклуватися про життя ближніх: «...Павло став тоді се­ред них (моряків — прим. 0. К.) і промовив: "О мужі, тож треба було мене слухатись та не відпливати від Криту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди. А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не загине, окрім ко­рабля. Бо ночі цієї з'явився мені ангел Бога, Якому належу й Якому служу, то й прорік: "Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе». Тому-то благаю вас їжу приймати, бо це на рятунок вам буде, — бо в жодного з вас не спаде з голови волосина!" А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усі­ма, і, поламавши, став їсти. Тоді всі піднеслись на дусі й ста­ли поживу приймати» (Дії 27, 21-24, 34-36);

— берегти життя ближнього: «Не вбий!» (2 М. 20, 13);

— бути готовим віддати життя за Христа: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, — той знайде її» (Мт. 10, 39). «Тільки Дух Святий у кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани і муки чекають мене. Але ні про що не турбуюсь, і своє життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, — щоб засвідчити Євангелію бла­годаті Божої» (Дії 20, 23-24);

— жертвувати своїм життям за братів своїх: «Ми з то­го пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів» (1 їв. З, 16). «Вітайте Прис­киллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, — що го­лови свої за душу мою клали» (Рим. 16, 3-4);

— не боятися тих, які можуть забрати тільки життя тілесне: «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душу вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в гієні» (Мф. 10, 28).

Не потрібно особливо журитися про потреби земного життя: «...Не журіться про життя, — що ви будете їсти, і ні про тіло — у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться» (Лк. 12, 22-23, 30-31).

Небезпека зайвих клопотів і задоволень життєвих: «А зер­но, що впало між терен, — це ті, хто слухає слово, але, хо­дячи, бувають пригнічені клопотами, та багатством, та жит­тєвими розкошами, — і плоду вони не дають» (Лк. 8, 14). «Уважайте же на себе, щоб ваші серця не обтяжувались не­нажерством, і пияцтвом, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано» (Лк. 21, 34).

Будьте вдячні за збереження вашого життя: «Благосло­ви, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його. Він очищає всі беззаконня твої, зціляє всі недуги твої. Він звільняє від тління життя твоє, вінчає тебе милістю і щедро­тами (Пс. 102, 2-4).

Життя тілесне буває довге:

— за страх Божий: «Страх Господній — початок премуд­рості, а пізнання Святого — це розум, — бо мною помножать­ся дні твої і додадуть тобі років життя» (Пр. 9, 10-11). «Страх Господній примножує днів» (Пр. 10, 27);

— за покору Богу: «...і будеш пильнувати виношувати їх (заповіді), як наказав вам Господь, Бог ваш, будете ходити, щоб жили ви, й було вам добре, і щоб довгі були ваші дні» (5 М. 5, 1-3). «Благочинні всі, що бояться Господа, ті, хто хо­дять путями Його. Ти житимеш трудами рук твоїх. Блажен­ний ти, і добро тобі буде. Ось так буде благословенний чоло­вік, що боїться Господа. Нехай благословить тебе Господь від Сіону. І побачиш блаженство Єрусалима по всі дні життя твого, щоб побачив ти дітей синів твоїх» (Пс. 127, 1-2, 4-6);

— за покору батькам: «Шануй батька свого та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (2 М. 20, 12). «Послухай, мій сину, й бери ти слова мої, і помножаться роки твойого життя» (Пр. 4, 10). «Шануй свого батька та матір» — це перша заповідь з обітницею, — «щоб добре велось тобі і щоб ти був на землі довголітній!» (Еф. 6, 2-3);

— унаслідок відмови від зла, а натомість творення добра: «Хто з людей бажає жити і бачити дні благі — стримуй язик свій від зла, уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від усього злого і роби добро, будь мирний і пильнуй того» (Пс. 33, 13-15). «Бо хто хоче любити життя і бачити добрі дні, нехай стримає свого язика від лихого та уста свої від лу­кавих розмов. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай ми­ру і стремися за ним!» (1 Петр. З, 10-11);

— інколи по молитві: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів церкви і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє ім'я, і молитва віри вздоровить не­дужого, і Господь його підійме» (Як. 5, 14-15). «І заплакав Єзекія ревним плачем... І до днів твоїх я додам п'ятнадцять літ ...врятую тебе та місто твоє» (2 Цар. 20, 3, 6).

Життя вірних знаходиться під особливим покровом Бо­жим: «Бо ось очі Господні на тих, хто боїться Його, і на тих, хто надіється на милість Його. Він спасе душі їхні від смер­ті і в часи голоду наситить їх» (Пс. 33, 18-19). «Бо очі Гос­подні — до праведних, а вуха Його — до їхніх прохань» (1 Петр. З, 12). «Бо на це ми працюємо і зносимо ганьбу, що надію кладемо на Бога Живого, який усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних» (1 Тим. 4, 10).

Життя злих не охороняється Богом і скорочується: «Ти, Боже, кинеш їх у яму погибелі. Кровожерні й підступні не доживуть і половини віку свого. Я ж, Господи, уповаю на Те­бе!» (Пс. 55, 24). «А нечестивому добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем стра­ху не має» (Екл. 8, 13).

Подоба тимчасового життя: «А дні мої стали швидкіші, як той скорохід, повтікали, не бачили доброго, проминули, немов ті човни очеретяні, мов орел, що несеться на здобич» (Йов 9, 25-26). «Бо ми конче помремо, і ми як та вода, ви­лита на землю, що її не зібрати» (2 Сам. 14, 14). «Людина — як трава, дні її — немов цвіт польовий, цвіте й відцвітає. По­віє вітер над нею, і не стає її: не знайти вже й місця по ній» (Пс. 102, 15-16). «Бо щезають, наче дим, мої дні, і кості мої висохли» (Пс. 101, 4). «Бо кожне тіло — немов та трава, і всяка слава людини — як цвіт трав'яний: засохне трава — то цвіт опаде» (1 Петр. 1, 24). «Усі дні наші минають у гніві Твоїм, і роки наші щезають, як мрії» (Пс. 89, 9). «Яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'являється, а потім зни­кає» (Як. 4, 14).

Короткість життя повинна вести нас до мудрості: «Нав­чи нас так обчислювати дні наші, щоб ми придбали серце мудре. Час швидко минає, і ми зникаємо» (Пс. 89, 10, 12). «Отож, уважайте, щоб поводитись обережно, не як немудрі, використовуючи час, — дні бо лукаві!» (Еф. 5, 15-16).

Ми мандрівники в цьому житті: «Я подорожній на землі» (Пс. 118, 19). «Бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього!» (Євр. 13, 14). «Благаю вас, любі, як мандрів­ників та подорожніх, щоб ви здержувалися від тілесних по­жадливостей, що воюють проти душі» (1 Петр. 2, 11).

Вірні бажають залишити земне життя, щоб бути із Хрис­том: «Бо для мене життя — то Христос, а смерть — то над­бання. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання помер­ти та бути з Хрнстом, бо це значно ліпше» (Фил. 1, 21, 23).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!