Наслідування Христа - Заохочення до духовного життя Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Наслідування Христа. Заохочення до духовного життя
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Заохочення до духовного життя
   
Наслідування Христа

Друга книга

Заохочення до духовного життя

Тома Гемеркен Кемпійський

Аскетична бібліотека


Розділ 1 - Про життя всередині душі
Розділ 2 - Про покірну підлеглість
Розділ 3 - Про добру тихомирну людину
Розділ 4 - Про чисте серце і добрий намір
Розділ 5 - Роздумування над собою
Розділ 6 - Про радощі чистої совісті
Розділ 7 - Про любов Ісуса понад усе
Розділ 8 - Про щиру дружбу з Ісусом
Розділ 9 - Про відсутність будь-якої втіхи
Розділ 10 - Про вдячність за благодать Божу
Розділ 11 - Про невеличке число приятелів хреста Ісусового
Розділ 12 - Про царську дорогу святого хреста


Розділ 1

Про життя всередині душі.

Царство Боже є між вами, каже Господь (Лк.17,21). Навернися цілим своїм серцем до Господа і покинь цей нужденний світ, і твоя душа знайде бажаний спокій.

Вчися погорджувати змисловим світом й віддаватися внутрішньому життю, і побачиш, що Царство Боже завітає до тебе.

А Царство Боже - це мир і радість у Святому Дусі (Рм.14,17); безбожні його не мають.

Христос завітає до тебе і потішить, якщо в серці приготуєш для нього достойне привітання.

Вся Його слава і величність походить із глибини серця, бо тільки там Йому добре.

У серці духовної людини Він часто гостює, солодко розмовляє, ласкаво потішає, приносить святий спокій та напрочуд дивну дружбу.

Ну, вірна душе! приготуй своє серце для цього нареченого, щоб забажав до тебе завітати і в тобі перебувати.

Бо Він так каже: " Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло"(Йо. 14,23).

Отже дай Христові увійти в твоє серце, а все інше не допускай.

Коли матимеш Христа, тоді станеш багатим і буде у тебе всього доволі.

Він дбатиме про тебе і щиро про все старатиметься, і тоді не буде потреби покладатися на людей.

Бо люди швидко змінюються і несподівано покидають нас. А Христос залишиться повіки і вірно стоятиме біля тебе аж до кінця.

Не треба занадто надіятися на немічну і смертну людину, хоч би вона й була дбайлива і до вподоби тобі, та й тим не треба багато журитися, коли хтось часом, тобі противиться і суперечить.

Ті, що з тобою сьогодні в злагоді, завтра можуть противитися і навпаки; люди часом, мов вітер, мінливі.

Всю свою надію покладай на Бога; нехай Він стане твоїм страхом і твоєю любов`ю. Він заступиться за тебе і, безсумнівно, зробить так, як буде для тебе найкраще.

Не маєш тут постійної домівки (Єв. 13,14); і де б ти не був, залишишся чужинцем і подорожнім; і ніколи не будеш мати спочинку, якщо не з`єднаєшся сердечно з Христом.

Чому розглядаєшся тут на всі боки, коли це не місце твого спочинку?

Твоя домівка має бути на небесах, а на все земне повинен дивитися мимохідь.

Усе те минає і ти разом із ним.

Гляди ж, щоб ти до чогось не прив`язався, та щоб воно не полонило й не погубило тебе.

Твоя думка нехай буде із Всевишнім, а твоя молитва нехай без упину звертається до Христа.

Коли не вмієш роздумувати над високими і небесними правдами, залишайся при муках Христових і радо перебувай у Його святих ранах.

Бо коли всім серцем припадеш до ран і предорогих синців Ісусових, то почуєш велику допомогу в біді, не будеш дуже журитися людською зневагою і легко стерпиш прикру обмову.

На цьому світі Христос також зазнав від людей зневаги, і в найтяжчу хвилину серед наруги знайомі та приятелі відреклися Його.

Христос Хотів терпіти муки і зневаги, а ти смієш нарікати на щось?

Христос мав ворогів та кривдників, а ти хочеш підтримувати зі всіма людьми приятельські і добросусідські стосунки?

За що ж буде вінчатися твоя терпеливість, якщо не зустрінеш на своєму шляху прикростей?

Яким чином станеш приятелем Христовим, якщо не хочеш терпіти ніякої кривди?

Терпи з Христом і за Христа, якщо хочеш разом з Ним царствувати.

Коли б ти хоч раз всім єством занурився у серце Ісусове і скуштував принаймні крихітку Його гарячої любові, тоді б ти вже зовсім не дбав про свою вигоду, а тішився б радше зневагою, яка тебе зустріне, бо Ісусова любов дає силу людині нехтувати собою.

Хто любить Ісуса і правду, хто дійсно живе духовним життям, хто звільнився від невладнаних пристрастей, той може вільно звертатися до Бога, духом линути вище себе і там солодко спочивати.

Хто все розуміє так, як воно є, а не так, як то люди кажуть або цінять, той справді мудрий, і той більше навчився в Бога, ніж у людей.

Хто вміє жити духовним життям і маловажити зовнішнім світом, той не потребує окремішнього місця і не чекає догідної пори, щоб відбувати побожні вправи.

Духовна людина швидко збирається з думками, бо вона ніколи не розсіює їх легковажно на зовнішній світ.

Їй ні фізична праця не перешкоджає, ні те заняття, яке на той час необхідне; вона швидко пристосується до кожної справи, яка випаде.

Хто своє серце налаштував і владнав як слід, той не дбає про дивацькі та химерні людські вчинки.

Людина стільки має перешкод і розсіяння, наскільки вона до якоїсь речі прив`яжеться.

Коли б все було гаразд із тобою, і ти як слід очистив свою душу, то це, безсумнівно, вийшло б тобі на добро і сприяло б твоєму поступу.

Але те, що тобі багато дечого не подобається і часто воно тебе непокоїть, свідчить, що ти ще досі не вмер остаточно для себе самого і не відокремився від усіх світських справ.

Ніщо так не поганить і не сковує людського серця, як та нечиста любов до створінь.

Тільки тоді, коли зречешся світових утіх, зможеш вдивлятися у небо і серцем раз у раз веселитися.


Розділ 2

Про покірну підлеглість.

Не надавай занадто великої ваги тому, хто з тобою, а хто проти, але так роби і дбай, щоб Бог був присутній в кожній справі, яку ти робиш.

Май чисту совість, і Бог оборонить тебе.

Кому Господь хоче допомогти, тому нічия злоба не зможе зашкодити.

Якщо вмієш мовчати і терпіти, то дочекаєшся Божої допомоги.

Він знає, коли і як тебе звільнити, і тому можеш цілком покластися на Нього.

Це Боже діло - допомагати і визволяти нас від усіх турбот.

Нерідко причиною до зберігання ще більшої покори є те, що інші люди знають і осуджують наші помилки.

Коли людина через свої помилки упокорюється, тоді легко їй помиритися з іншими, і вона без зусиль втамує гнів тих, які розгнівалися на неї.

Покірного Бог боронить і спасає, покірного Він любить і втішає, до покірного Він прихиляється; покірного Він щедро обдаровує великою ласкою і після упокорення підносить його до слави.

Покірному Він відкриває свої тайни і солодко приваблює його та запрошує до себе.

Покірний, якщо зустрінеться зі зневагою, досить спокійно і швидко її здолає, бо він має силу від Бога, а не від світу.

Не гадай собі, що ти духовно зріс, коли не вважаєш себе за гіршого від усіх людей.


Розділ 3

Про добру тихомирну людину.

Наперед заведи мир у себе, а тоді зможеш ще й інших заспокоювати.

Тихомирна людина більше корисна, ніж та, що дуже вчена.

Пристрасна людина навіть добру річ на зле оберне і при тому щось зле згадає.

Добра тихомирна людина обертає все на добре.

Хто завів у себе святий спокій, той не підозрює нікого; а хто з будь-чого невдоволений, того постійно тривожать всілякі підозріння: такий ні сам не має спокою, ні іншим людям не дасть.

Він часто таке верзе, чого б не повинен казати, і тим легковажить, що найбільше придалося б йому зробити.

Він зважає на те, що інші люди мають робити, а не дбає про те, до чого він сам зобов`язаний.

Отже подбай насамперед про себе; щойно тоді по справедливості можна буде тобі дбати і про ближнього.

Ти вмієш гарненько виправдати і прикрасити свої вчинки, а не хочеш прийняти вибачень інших людей.

Було б справедливіше, якщо б ти себе звинувачував, а свого брата виправдовував.

Коли хочеш, щоб тебе люди терпіли, то й ти також терпи їх.

Вважай, як далеко тобі до правдивої любові й покори: вона не вміє ні на когось гніватися, ні нарікати, хіба тільки на себе.

Невелика заслуга спілкуватися з добрими і лагідними людьми, бо це вже від природи всім до вподоби. Кожна людина прагне мати спокій і більше любить таких, що однієї з нею думки.

Але прожити у злагоді з такими, які вперті, перекірливі, непорядні або наші противники - це велика благодать і вельми похвальна і мужня справа.

Є такі люди, що в собі мають спокій і з іншими людьми також живуть у спокої.

А є й такі людці, які самі не мають спокою і в інших його відбирають; прикрі вони для інших, але для себе все-таки прикріші.

І такі бувають, що самі спокійні, а ще й інших намагаються втихомирювати.

А ввесь наш спокій у цьому нужденному житті має ґрунтуватися радше на покірній терпеливості, ніж на вразливості та прикрості.

Хто краще вміє терпіти, той більший матиме мир.

Такий себе переміг, він пан над світом, друг Христа і спадкоємець неба.


Розділ 4

Про чисте серце і добрий намір.

На двох крилах людина злітає понад земним світом, а саме на крилах правоти і чистоти.

Правота має бути в намірі, а чистота в почутті.

Правота шукає Бога, чистота знаходить Його і радіє Ним.

Коли станеш вільним від не владнаного почуття в серці, ні в якій добрій справі не матимеш перешкоди.

Коли нічого іншого не прагнеш і не шукаєш, а тільки волі Божої і добра ближнього, то досягнеш свободи серця.

Коли твоє серце буде чисте і праведне, тоді кожне створіння стане тобі дзеркалом життя і книгою святої науки.

Немає створіння настільки дрібного і нікчемного, яке б не виявляло Божої досконалості.

Коли твоє серце буде добре й чисте, тоді все без перешкоди побачиш і як слід зрозумієш.

Чисте серце прозирає в небо і пекло.

Хто який є в серці, так він судить словами.

Якщо є якась радість на світі, то зазнає її неодмінно людина чиста серцем.

А коли є якась мука і скрута, то найбільше вона дається нечистій совісті.

Як залізо, вкинуте у вогонь, тратить іржу і розпікається, так і людина, яка всім серцем тулиться до Бога, скидає з себе лінощі і перетворюється зовсім у нову людину.

Як тільки людина почне ледащіти, тоді вона боїться й легенької праці і радо приймає втіху від світу.

Але як тільки вона зробить зусилля, щоб перемогти себе і мужньо йти по Божій дорозі, тоді вже менше відчуває те, що давніше важко їй давалося.


Розділ 5

Роздумування над собою.

Ми не можемо занадто довіряти собі, бо часто бракує нам ласки Божої та розуму.

Є у нас крихітка світла, та й ту тратимо через недбайливість.

Нераз навіть не зауважуємо того, як дуже наше серце засліплене.

Нерідко чинимо зло і, що ще гірше, виправдовуємо це.

Деколи непокоїть нас пристрасть, а ми гадаємо, що це ревність.

Інших людей ми осуджуємо за дрібниці, а в себе важчі прогріхи пропускаємо.

Ми досить швидко відчуваємо і розважуємо те, що терпимо від інших людей, а не добачаємо того, скільки люди натерпілися від нас.

Той, хто добре і по справедливості розглянув би свої вчинки, певно, не судив би тяжко когось іншого.

Людина, яка живе духовним життям, перш за все дбає про свою власну душу; а хто пильно вважає на себе самого, той радо мовчить про інших.

Ти ніколи не станеш духовним і побожним, доки займатимешся чужими справами і не будеш добре пильнувати себе.

Коли всіма силами вважаєш на себе і Бога, тоді те, що бачиш на світі, мало чим занепокоїть тебе.

Де ти буваєш, коли немає тебе вдома? І що ти досягнув тим, що переміг думками ввесь світ, а себе занедбав?

Коли хочеш мати мир і правдиву єдність у серці, то мусиш все стороннє залишити, а тільки себе самого мати перед очима.

Тоді багато осягнеш, коли будеш остерігатися всілякої журби за світ.

Багато втратиш, якщо будеш високо цінити якусь дочасну річ.

Нехай ніщо не буде для тебе ані великим, ані високим, ані гарним, ані приємним, окрім єдиного Бога, або того, що є від Нього.

Вважай марною всіляку втіху, яку принесе тобі будь-яке створіння.

Душа, яка любить Бога, погорджує всім тим, що нижче від Нього.

Один тільки Бог вічний і безмежний, що все наповняє, є втіхою для душі і правдивою радістю серця.


Розділ 6

Про радощі чистої совісті.

Слава доброго чоловіка - це засвідчення чистої совісті.

Май чисту совість, і будеш завжди веселий.

Чиста совість у змозі чимало перенести і навіть серед прикростей вона буває дуже весела.

Коли твоє серце не докорятиме тобі, будеш солодко спочивати.

Не тішся, хіба що тоді, коли ти зробив щось добре.

Лихі люди ніколи не мають правдивої веселості і не зазнають спокою в серці, бо "для безбожних нема спокою", - каже Господь (Іс.57,21).

А коли б вони сказали: "Ми спокійні, нещастя не спаде на нас, та й хто посміє нам прикрість вчинити?" - ти їм не вір. Нараз запалає гнів Божий, справи їхні зведуться нанівець, а думки щезнуть.

Тому, хто любить, неважко і серед своєї журби похвалитися: - це значить хвалитися хрестом Господнім.

Недовга та слава, яку люди чинять або збирають.

Зі світовою славою йде смуток у парі.

Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці.

Веселість праведних є ради Бога і в Бозі, і радість їх правдива.

Хто бажає правдивої і вічної слави, той не дбає про дочасну.

А хто шукає дочасної слави або хто не погорджує нею всім серцем, той дає доказ, що небесну славу не дуже полюбляє.

Той має святий спокій у серці, хто не дбає ні про похвалу, ні про догану.

У кого совість чиста, того легко можна буде задовільнити і заспокоїти.

Ти не є праведніший, коли тебе люди хвалять, ані гірший, коли тебе ганять.

Яким ти є, таким ти є; та й годі вважати себе вищим, ніж ти є перед лицем Божим.

Коли вважаєш на те, який ти є у своєму серці, то не будеш звертати увагу, що там люди у світі говорять про тебе.

Чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце (І Сам. 16,7).

Чоловік судить діла, а Бог важить наміри.

Завжди добре робити, а не мати себе на думці - це ознака покірливої душі.

Небажання прийняти втіхи від створіння, хоч яке б воно не було - це ознака великої чистоти і надії в серці.

Хто не шукає для себе ніякого засвідчення на світі, той, без сумніву, весь поклався на Бога.

Бо святий Павло каже: "Не той випробуваний, хто сам себе вихваляє, але той, кого Бог хвалить" (ІІ Кор. 10,18).

З Богом у серці жити і ніяким вподобанням не в`язатися зі світом - це стан духовного чоловіка.


Розділ 7

Про любов Ісуса понад усе.

Щасливий той, хто розуміє, що то значить любити Ісуса, а себе заради Нього за ніщо мати.

Нераз треба задля свого улюбленого і від бажаної речі відмовитися, бо Ісус хоче, щоб Його Єдиного понад усе любити.

Прив`язаність до створіння зрадлива і нетривала, а любов до Ісуса вірна і вічна.

Хто прив`яжеться до створіння, той загубиться в минулому, а хто припаде до Ісуса - стане сильним у вічності.

Його люби і тримайся, як приятеля; Того, який не покине тебе навіть тоді, коли всі відступлять, і не дасть тобі наприкінці загинути.

Хочеш чи не хочеш, але треба буде колись з усім розлучитися.

Тримайся Христа в житті і смерті. Покладися на Його вірну любов: Він один зможе тобі допомогти, коли всі інші тебе покинуть.

Твій улюблений є такої вдачі, що не хоче, щоб ти допустив ще когось стороннього до себе; Він єдиний бажає мати твоє серце і як володар засісти на своєму власному престолі.

Коли зумієш відсторонитися від усілякого створіння, тоді Ісус радо схоче у тебе гостювати.

З часом переконаєшся, що майже все те пропало, у чому ти покладався на людей, а не на Ісуса.

Не надійся та не покладайся на тростину, що нею колише вітер, бо кожна смертна людина - то трава, і вся слава її. як цвіт трави зів`яне (Іс. 40,6-7).

Швидко ошукаєшся, якщо будеш дивитися тільки на зовнішню людську подобу.

Бо коли шукаєш своєї втіхи і користі в інших людях, дуже часто зазнаєш втрати.


Розділ 8

Про щиру дружбу з Ісусом.

Коли всюди шукаєш Ісуса, то, без сумніву, знайдеш Його.

А коли шукаєш себе самого, то також знайдеш, але на свою погибель.

Бо хто не шукає Ісуса, той сам собі більше шкодить, аніж увесь світ і всі вороги.

Коли Ісус є з тобою, тоді все йде гаразд і ніщо не видається тяжким; а коли немає Його - все йде тяжко.

Коли Ісус мовчить у твоєму серці, лиха тоді втіха; а коли Він хоч одне слівце промовить, відчуєш велику радість.

Чи Марія Магдалина не встала зразу ж з того місця, де плакала, як тільки Марта сказала їй: "Учитель прийшов і тебе кличе!" (Йо. 11,28).

Щаслива та година, коли Ісус кличе від сліз до сердечної радості.

Як тобі сумно й тяжко без Ісуса! Який ти нерозумний і пустий, коли бажаєш чогось ще крім Ісуса.

Чи це не буде більша втрата, якщо б ти увесь світ втратив?

Що може тобі дати світ без Ісуса?

Жити без Ісуса - це тяжке пекло; а з Ісусом бути - солодкий рай.

Коли Ісус буде з тобою, ніякий ворог не зможе нашкодити тобі.

Хто знайде Ісуса, той здобуде дорогий скарб: такий, що понад усі скарби.

А хто втратить Ісуса, той незмірно багато тратить: більше ніж увесь світ.

Найбідніший той, хто живе без Ісуса, а найбагатший той, хто - з Ним.

Велика то штука - вміти жити з Ісусом, та й велика мудрість - триматися Його.

Будь покірний і тихомирний, і Він буде з тобою.

Будь побожний та спокійний, й Ісус залишиться з тобою.

Хутко можеш віддалити від себе Ісуса і втратити Його ласку, коли закортить тобі звернутися до світу.

А коли Його відправиш і втратиш, до кого ж пригорнишся і якого тоді шукатимеш приятеля?

Без приятеля не зможеш щасливо жити, і якщо Ісус не буде твоїм найсердечнішим приятелем, будеш дуже сумний і самотній.

Тому не мудро чиниш, якщо на когось іншого покладаєшся або кимось іншим тішишся.

Треба хотіти радше увесь світ на себе нацькувати, ніж образити Ісуса.

Із усіх дорогих тобі осіб нехай один тільки Ісус стане твоїм найбільшим улюбленцем.

Маєш любити всіх людей ради Ісуса - задля Нього самого.

Єдиного Ісуса Христа треба всім серцем любити, бо Він найдобріший і найвірніший за всіх приятелів.

Задля Нього і при Ньому як приятелі, так і вороги нехай будуть тобі дорогими; за них усіх маєш молитися до Ісуса, щоб вони пізнали і полюбили Його.

Ніколи не бажай для себе особливої похвали чи любові, бо це належить єдиному Богу, який рівного Собі не має.

І не бажай собі того, щоб хтось носив тебе у своєму серці, і ти ні в кого не закохуйся: тільки Ісус хай буде в твоєму серці і в серці кожного доброго чоловіка.

Будь чистий, май вільне серце, не з`єднане ні з яким створінням.

Маєш бути сам-самісінький і чисте серце принести Ісусові, коли хочеш мати спокій і бачити, який солодкий Господь (Пс. 33,9).

Та правду сказати, не дійдеш до того, якщо тебе не випередить і не притягне до себе Його ласка, щоб ти, нічим не зв`язаний і вільний, сам душею з Ним єдиним з`єднався.

Бо коли Божа благодать прийде до чоловіка, тоді він набирає сили до всього. А коли вона покидає його, тоді він стає вбогим і немічним, та немов призначеним для того, щоб біда била його.

Проте він не повинен ані занепадати духом, ані в розпуку, а спокійно здатися на волю Божу і все, що випаде йому, перетерпіти на славу Ісуса Христа. Бо після зими приходить літо, після ночі знову настає світлий день, а після бурі - ясна погода.


Розділ 9

Про відсутність будь-якої втіхи.

Не тяжко гордувати людською втіхою тоді, коли є втіха Божа.

Але велика це річ, коли хтось може обійтися без втіхи як людської, так і Божої, а задля Господньої слави радо бажає терпіти самоту в серці та й ні в чому не шукає себе самого, й не покладається на свою заслугу.

Що в тому великого, що ти веселий і побожний тоді, коли благодать до серця прибуде?

Така година для всіх жадана.

Легко тому жити, кого Божа благодать несе.

Тай яке тут диво, що той не чує тягару, кого Всемогутній на руках несе і веде найвищий Провідник?

Ми завжди раді все щось мати на свою втіху, тому людині важко відрікатися від себе.

Святий мученик Лаврентій разом зі своїм священиком переміг світ, бо відкинув усе, що на цьому світі видавалося приманливим; він із любові до Христа спокійно переносив і те, що забрали від нього Божого архієрея, Папу Сикста, якого дуже любив.

Так св. мученик силою любові до Творця переміг прив`язання до людини і бажав радше подобатися Богові, ніж людської втіхи.

Так і ти вчися з любові до Бога розлучатися зі своїм давнім і добрим приятелем.

І не впадай в тугу, коли тебе приятель покине: бо ж знаєш, що всі ми колись нарешті мусимо розлучатися.

Тяжко і довго людина мусить боротися сама з собою, поки вона навчиться підкоряти собі своє тіло і всі свої бажання звертати до Бога.

Доки людина на себе покладається, вона дуже жадна людських втіх.

Але хто правдивий христолюбець і пильно прямує до чесноти, той не жадний таких втіх і не шукає тих смислових солодощів, але радше пильнує тяжкі подвиги і Христа ради піднімається до великих трудів.

Отож, коли Бог дає тобі духовну втіху, прийми її з подякою; але знай, що це Божий дар, а не твоя заслуга.

Не пишайся, не тішся над міру і надаремне не надійся на себе, а радше за той дар будь покірнішим, обережнішим і стараннішим у всіх своїх справах; бо така година минеться, а потім прийде спокуса.

Коли втіхи вже не стане, не впадай зразу ж у розпуку; але покірно і терпеливо чекай на благодать з неба, бо Бог всемогутній може знову дати тобі ще більшу втіху.

Це ані не нове, ані небувале для тих, що знають Божі дороги; бо великі святі і старозавітні пророки нераз відчували таку переміну.

Так один із них, відчуваючи на собі благодать Божу, мовив: "Я сказав у моїх достатках; не захитаюся по вік" (Пс.29,7).

А чого зазнав у своїм серці, коли благодаті не стало, те він висловив наступними словами: "Ти відвернув лице своє від мене і я стривожився" (Пс. 39,8).

Проте він зовсім не впадає у розпуку, а ще гарячіше благає Бога і так каже: "До тебе, Господи, взиватиму і Бога мого благатиму" (Пс. 29,9).

Нарешті збирає овоч своєї молитви і засвідчує її вислухання словами: "Господь вислухав і змилувався наді мною: Господь прийшов мені на допомогу" (Пс. 29,11).

Але в якій? "Ти перемінив мені, каже, мій плач у радість і звеселив мене втіхою" (Пс. 29,12).

Коли ось таке відбувалося з великими святими, то й нам, немічним і бідолашним, непотрібно впадати у розпуку, коли раз буваємо ревні, а інший раз мляві.

Бо дух приходить і відходить за своєю волею та вподобанням. Тому блаженний Йов каже: "Навідуватись до нього щоранку, і випробовувати його щохвилі" (Йов 7,18).

Так на що ж я можу надіятися, або на що я маю уповати, як не на єдине змилування Боже і не на одиноку надію на небесну ласку?

Бо нехай би були коло мене чи то добрі люди, чи побожна братія, чи вірні друзі, чи то святі книги, чи гарні писання, чи, нарешті, солодкий спів та пісні.

Все те мало що допомагає мені, мало що значить, коли мене благодать залишила і покинула на мою біду.

Тоді нема вже кращого ліку за терпеливість і самозречення, як здатися на волю Божу.

Я ще ніколи не бачив благочестивого і побожного чоловіка, який не зазнав би позбавлення ласки і не чув у собі зменшення ревності.

Жоден святий не був до тієї висоти піднятий і осяяний, щоб він перед тим чи опісля не мав спокус.

Бо спокуса звичайно буває попередньою ознакою наступаючої втіхи.

Тільки тим, хто вберіг себе від спокус, обіцяно небесну втіху: "Переможцю дам спожити від дерева життя, що в Божому раю" (Од. 2,7).

Божа ж втіха на те дається, щоб людина набрала сили витримати в прикростях. І на те також приходить спокуса, щоб людина із-за гаразду не пишалась.

Спокусник не спить, і змисловість ще не завмерла, тому не лінуйся готуватися до боротьби; бо ліворуч і праворуч тебе такі вороги, які ніколи не дармують.


Розділ 10

Про вдячність за благодать Божу.

Чому шукаєш спокою, коли ти для боротьби народився?

Готуйся більше до терпеливості, ніж до втіхи, швидше до несення хреста, ніж до радості.

Бо хто зі світських людей не хотів би радо прийняти втіхи та духовної радості, якби тільки міг її завжди дістати?

Бо духовні втіхи вищі за всі світові радощі і тілесні розкоші.

А всі світові радощі, то або марні, або погані. Лиш духовні радощі милі й чесні, бо вони походять із чеснот, і Бог налив їх у чисті серця.

Але ніхто не може безупинно за своїм бажанням одержувати ті небесні втіхи, бо хвиля спокуси не дає довго на себе чекати.

Хибна свобода духа і завелика впевненість у собі - це велика перепона для відвідин з висот.

Бог творить добро, даючи нам ласку втіхи; але людина зле робить, коли вона за все те не віддячується Богові.

І тому не можуть спливати на нас дари ласки, якщо ми буваємо невдячними Творцеві та не повертаємо всього знову до первісного джерела.

Бо ласка завжди належиться тому, хто гідно за неї дякує, а від гордого відбирається те, що звичайно дається покірливому.

Я не хочу такої втіхи, яка позбавляє мене сокрушення серця, і не прагну такого боговидіння, яке веде до гордості.

Бо все те, що високе, - святе; не все, що солодке, - добре; та й не кожне бажання; не все, що нам дороге, Богові миле.

Радо приймаю таку ласку, з якою завжди стаю покірніший і богобоязні ший, та більш готовий до самозречення.

Кого наділення благодаті просвітило, а відібрання її гірко провчило, той не наважиться приписувати собі що-небудь доброго: але він радше буде визнавати свою бідноту і наготу.

Дай Богові, що Боже, а собі залиши те, що твоє - це значить: віддай Богові дяку за благодать і знай, що тільки твоя вина і та кара, яка належиться за провину.

Став себе постійно на найнижчому місці, а дасться тобі найвище, бо нема найвищого без найнижчого.

Ті, що в Бога найбільші святі, у своїх власних очах бувають найменшими; чим більша їхня слава, тим покірніше вони в серці.

Повні правди і небесної слави, вони не жадні марного розголосу.

Божою силою змінені і скріплені, вони ніяк не можуть бути гордими.

А ті, які все добро, яке тільки одержали, Богові приписують, не шукають слави в людей, але вони жадні тієї слави, що походить від єдиного Бога; вони перш за все бажають хвали Божої від себе і від усіх святих і постійно до Нього прямують.

Так і ти будь вдячний за найменший дар, і будеш гідний отримати ще більший.

Нехай навіть і найменша річ буде в тебе за найбільший дар, а маловажна дрібниця за нечуваний дарунок.

Якщо звернути увагу на достойність Давця, ніякий дар не видається малим, ані дуже благеньким. Бо не може бути малою та річ, яку дає найвищий Бог.

І навіть коли зішле кару чи бич, вони мають бути милі, бо Він завжди чинить те для нашого спасіння, коли якийсь допуст на нас зсилає .

Хто бажає зберегти ласку Божу, хай буде вдячний за вділення благодаті і терпеливий, коли її не стане; хай буде обережний і покірливий, щоб її не втратити.


Розділ 11

Про невеличке число приятелів хреста Ісусового.

Ісус має тепер чимало приятелів свого Небесного Царства, а замало своїх хрестоносців.

Має багато жадних втіхи, але обмаль таких, які бажають собі прикростей.

Він застає багатьох товаришів за столом, але обмаль за поміркованістю.

Всі бажають з ним веселитися, але мало хто хоче щось задля Нього перетерпіти.

Багато людей йде за Ісусом до ламання хліба, але мало хто з них аж до пиття з чаші страждання.

Чимало людей віддає честь Його чудам, а мало хто йде вслід за неславою Його хреста.

Багато людей любить Ісуса, доки не стріне їх якась прикрість.

Багато хвалять і благословлять Його, коли одержать від Нього якісь втіхи.

Але нехай тільки Ісус віддалиться й на хвильку їх покине, то або нарікають, або цілком занепадають духом.

Зате ті, що люблять Ісуса ради Ісуса, а не задля власної втіхи, ті так само благословлять Його у всякій журбі і скруті серця, як і в хвилі найбільшої втіхи.

І коли б Він зовсім не хотів дати їм втіхи, то вони все-таки хвалили б Його і складали б Йому подяку.

О, яку велику силу має чиста любов Ісуса, не змішана ні з якою власною користю ані самолюбством!

Чи не доречно наймитами звати всіх тих, що завжди тільки утіх шукають?

Чи ті, що постійно промишляють для своєї користі чи зиску, не дають доказу, що вони себе більше люблять, аніж Христа?

Де знайти такого, хто хотів би служити Богові, не потребуючи подяки?

Рідко коли знайдеться така духовна людина, яка б всього зреклася.

Бо хто знайде такого, що по правді вбогий духом і вільний від будь-якого прив`язання до створіння?

Ціна його, як тієї речі, що здалека та й від краю світу (Прип. 31,10).

Коли людина роздасть увесь свій маєток, то це ще не велике діло.

І коли буде тяжко покутувати, то це мало що ще значить.

І коли здобуде все знання, то далеко йому ще до кінця.

І коли він матиме великі чесноти і вельми гарячу побожність, то багато ще бракуватиме йому того, у чому в нього найбільша потреба.

Що це таке? Хай зречеться всього і себе відречеться, нехай свою волю зовсім полишить і ні сліду не зоставить від любові до себе.

А коли він зробить усе те, що вважає за свій обов`язок, нехай думає, що нічого не зробив.

Нехай не надає великого значення тому, що можна високо цінити, але нехай назве себе непотрібним слугою, як Свята Правда каже: "Коли ви все те зробили, що було вам наказано, говоріть: ми не потрібні слуги" (Лк. 17,10).

Лиш тоді він справді зможе стати вбогим духом, мовлячи з Пророком: "Я однісінький і вбогий" (Пс. 24,16).

Однак немає нікого багатшого, могутнішого, сильнішого за того, хто вміє покинути себе та й все інше і найглибше впокоритися.


Розділ 12

Про царську дорогу святого хреста.

Багато декому жорстокою здається така мова: "Відречися себе самого, візьми свій хрест, та йди слідом за Ісусом" (Мт. 16,24; Лк. 9,23).

Але далеко прикріше почути таке останнє слово: "Йдіть геть від мене, прокляті, у вогонь вічний!" (Мт. 25,41).

А ті люди, що тепер радо слухають слова про хрест і йдуть услід за Ним, потім не будуть боятися слухати слів вічного осудження.

Цей знак хреста з`явиться на небі, коли Господь прийде судити.

Тоді всі слуги хреста, які за життя уподібнювалися Розп`ятому, приступлять до Христа-судді з великою надією.

Тож чому боїшся взяти на себе хрест? По ньому йдеться до Царства Небесного!

У хресті спасіння, в хресті життя, в хресті охорона від ворогів, в хресті джерело небесних солодощів, у хресті сила для розуму, в хресті радість для душі, в хресті ввесь зміст чесноти, в хресті завершення святості.

Немає для душі спасіння ні надії на вічне життя, як тільки у хресті.

Так візьми свій хрест і йди вслід за Ісусом, і зайдеш у вічне життя.

Він ішов перед тобою, несучи свого хреста, і вмер за тебе на хресті для того, щоб і ти носив свій хрест і бажав на хресті вмерти.

Бо коли вмреш разом з Ним, то разом з Ним і житимеш; а коли будеш Йому товаришем у стражданні, то будеш товаришем і в славі.

На хресті все основується і все залежить від умирання, і немає іншої дороги до життя і до правдивого спокою в серці, як дорога святого хреста і щоденного умертвіння.

Йди, куди хочеш, шукай, чого хочеш, - а не знайдеш ані вгорі вищої, ані внизу безпечнішої дороги, крім святого хреста.

Уклади собі і впорядкуй усе як сам хочеш і зрозумієш, і побачиш, що завжди треба щось витерпіти; чи доброхіть, чи знеохоту, щоб стрінути хрест.

Бо або на тілі почуєш біль, або в душі буде тобі серце боліти.

Нераз Бог тебе полишить, нераз ближній допече. та, що більше, часто сам собі тягарем станеш.

А однак ніякий лік ані втіха не зможе ні допомогти тобі, ні дати пільги: але мусиш терпіти, доки Бог схоче.

Бо Бог так хоче, щоб ти вчився терпіти лихо без втіхи, щоб ти Йому цілком корився і через прикрості ставав покірнішим.

Ніхто так не відчуває мук Христових, як той, кому прийдеться колись таке саме терпіти.

Так, хрест завжди готовий і всюди чекає на тебе.

Не встигнеш від нього утекти, куди не побіжиш; бо куди не прийдеш, приносиш і себе й завжди з собою стрінешся.

Подивишся вгору чи вниз, оглянешся довкола себе і заглибишся у своє серце - всюди знайдеш хрест, і всюди мусиш зберігати терпеливість, якщо хочеш мати спокій у серці й заслужити собі на вінець вічної слави.

Коли радо несеш хрест, то й він тебе підніме і заведе тебе до бажаного кінця, себто туди, де терпіння скінчиться, хоч це буде не тут, не на землі.

Коли ж ти неохоче його носиш, завдаєш собі тягару і ще більше обтяжуєш себе - але все-таки мусиш носити.

Коли скинеш із себе один хрест, то неодмінно знайдеш другий, але знай, що ще важчий.

Чи гадаєш, що втечеш перед ним, чого не встиг ні один смертний чоловік обминути?

Котрий святий жив на світі без хреста і прикрості?

Навіть Господь наш, Ісус Христос, доки тут жив, не пробув ні одної години без болю і терпіння. "Бо треба було, - каже, - щоб Христос терпів муки і воскрес із мертвих і так увійшов у свою славу" (Лк. 24,26).

І яким чином ти шукаєш іншої дороги, крім цієї царської дороги святого хреста?

Все життя Христове було тільки хрестом та мукою - а ти шукаєш для себе спокою і радості?

Помиляєшся, так помиляєшся, коли шукаєш чогось іншого, замість того, щоб терпіти прикрості; бо все те смертне життя повне недолі й обставлене довкола хрестами.

І чим вище в духовному житті зросте, тим тяжчі хрести він нераз стрічатиме, бо біль вигнання його через любов збільшується.

Проте людина, хоч і така нещасна, все ж не буває без пільги і втіхи, і вона відчуває, які великі плоди приносить їй терпеливе зношення хреста.

Бо як тільки вона доброхіть піддається йому, ввесь її прикрий тягар перемінюється надією на Божу ласку і втіху.

І чим більше тіло знесилюється терпінням, тим дужче кріпиться його дух внутрішньою благодаттю.

А нераз, завдяки любові і прив`язанню до хреста Христового, вона стільки набирає сил із бажання терпінь і прикростей, що вже не хотіла б жити без болю і страждань: бо вона переконана, що тим миліша Богові, чим більше і тяжче зможе ради Нього терпіти.

Так річ, то не людська, але Христова ласка, що в немічному тілі так багато може вчинити, що воно всією жагою серця до того припадає і те любить, від чого вже з природи відвертається і втікає.

Людині не до вподоби: носити хрест, любити хрест, карати і неволити тіло, втікати від почестей, радо зносити зневаги, себе за ніщо мати, бажати собі приниження, терпеливо зносити всілякі прикрості разом зі шкодами та й не бажати собі ніякого гаразду на цьому світі.

Коли пильнуєш тільки себе, тоді нічого такого не зможеш зробити з собою.

Але коли надієшся на Господа, сила з неба скріпить тебе, і під твою владу упокориться і світ, і тіло.

Та навіть і ворога, диявола, не будеш боятися, коли озброїшся силою віри і позначиш себе знаком хреста Христового.

Отже, будь готовий, як добрий і вірний Христовий слуга, носити мужньо хрест Господа твого, що з любові до тебе дав розп`яти себе.

Приготуйся до того, щоб зносити багато прикростей і всіляку недолю цього нужденного життя, бо вони й так стрінуть тебе, де б ти не був; по правді й так наткнешся на них, де б ти не ховався.

Так має бути й нема іншої ради на те, щоб позбутися прикрого терпіння та болю, як тільки, щоб покірно піддатися Божій волі.

Охоче пий чашу Господню, коли бажаєш стати приятелем Його і тримати з Ним спілку.

Втіхи залиши Божій волі: нехай Він сам ними так орудує, як Йому подобається.

А ти будь готовий терпіти прикрості і вважай їх за найбільші втіхи, бо сьогочасні терпіння не в силі заслужити на прийдешню славу (Рм. 8,18), навіть коли б ти сам зміг усі перенести.

Коли ти вже дійдеш до того, що терпіння стане тобі солодким і милим ради Христа, тоді знай, що гаразд із тобою, бо ти знайшов рай на землі.

Доки тобі терпіння прикре й ти намагаєшся від нього утекти, доти зле тобі буде, і погоня терпіння всюди побіжить услід за тобою.

Коли ти готовий до того, що повинно бути, себто терпіння і вмертвіння, незабаром стане краще і ти знайдеш спокій.

Навіть хоч би тебе, як св.. Павла, піднято аж до третього неба, то тим ще не будеш забезпечений від усіляких прикростей і терпінь.

"Я, - сказав Ісус, - покажу йому, скільки то він має терпіти задля ймення мого" (Ді. 9,16).

Так, лишається тобі терпіти, коли ти радий любити Ісуса і Йому повік служити.

О, коли ти був гідний що-небудь терпіти ймення Ісусового! Яка то велика слава чекала б тебе за те, яка велика була б радість для всіх святих Божих, який також повчальний приклад для ближнього!

Бо терпеливість усі хвалять, хоч тільки дехто хоче терпіти.

По справедливості, ти повинен охоче бодай трохи Христа ради терпіти, коли багато людей далеко тяжче терпить задля світу.

Знай, як певну річ, те, що повинен жити життям умертвіння.

І чим більше хтось замре для себе, тим більше він починає жити для Бога.

Ніхто не є в силі збагнути небесні правди, коли не впокориться і не буде ради Христа зносити прикрості.

Немає нічого для тебе спасеннішого на цьому світі над те, щоб радо терпіти задля Христа.

А коли б ти зупинився перед вибором, то повинен радше бажати ради Христа терпіти прикрості, ніж веселитися різними втіхами: бо тільки таким чином ти став би більше подібний до Христа і більше схожий на всіх святих.

Бо наша заслуга і наш духовний поступ не основується на великих радощах, ані на втіхах, але радше на зношенні великих прикростей і терпінь.

Бо коли б для спасіння людей було щось краще і корисніше за терпіння, то Христос неодмінно би на те вказав і словом, і прикладом.

А Він виразно заохочує своїх невідступних учнів і всіх, хто бажає йти Його шляхом, щоб хрест свій несли, і так каже: "Хто хоче йти за мною, нехай відречеться себе самого і візьме свій хрест на себе та й іде вслід за мною" (Мт.16,24; Лк.9,23).

Коли ми все це прочитали і добре поміркували, то повинні зробити собі таку постанову: "Треба нам через багато терпінь іти до Царства Божого!" (Ді.14,22).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Джерело - Всеукраїнська Організація "Тризуб" імені Степана Бандери ]

Читайте также по-русски: Фома Кемпийский. О подражании Христу.


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!