Християнська бібліотека - Києво-Печерський Патерик - Слово монаха Печерського монастиря Нестора про перенесення мощів святого преподобного отця нашого Теодосія Печерського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Києво-Печерський Патерик
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Слово монаха Печерського монастиря Нестора про перенесення мощів святого преподобного отця нашого Теодосія Печерського
   

Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик"


14 серпня.

«Як праведних багато - народ радіє» (Прип. 29, 2), - каже премудрий Соломон. Бо є звичай у торжество божественного празника духовно радіти богообраним людям, за висловом премудрого Соломона: «Повіки праведник не похитнеться» (Прип. 10, ЗО). Бо прославляє Господь тих, хто славить Його, як і насправді Бог благоволив явити своїм угодником цього блаженного, чесного мужа, високого життям, чудного у чеснотах, визначного чудесами, блаженного Теодосія. Так справді сотворив Бог через 18 років по смерті Преподобного.

Року 1091 року зібралося у пречистій Печерській Лаврі багато ченців зі своїм наставником-ігуменом і вчинили спільну раду, щоби перенести мощі преподобного Теодосія. Тому належить похвалити вас: воістину ви блаженні, отці, добра рада ваша. О Богом зібраний люде! О посницький великий соборе! О пречесний полче! О благий збір, коли на вас збулося співане пророцтво Бога Отця, промовляюче: «Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі!» (Пс. 133,1). Воістину добра ваша рада, велемовні отці, голос труби ваших нарад. Бажаючи свого істинного пастиря, ви тут не сказали: «Ми позбавлені Отця і Вчителя», - а всі одними устами любили: «Візьмімо чесні мощі любого отця нашого Теодосія, бо не личить нам бути позбавленими пастиря, як і пастирю не належить залишати Богом доручених овець, щоби не прийшов дикий звір і не розігнав Христову отару словесних овець, а нехай прийде пастир у свою загороду і божественно затрубить духовною трубою, нехай пастирська сопілка віджене напад мисленного звіра». І ангели покличуть охоронця нашого життя і сторожа, всі одноголосно один одному кажучи: «Краще нам, брати, мати перед своїми очима завжди чесну домовину отця нашого Теодосія і завжди йому віддавати гідний поклін, як справжньому Отцю і Вчителю, бо не личить перебувати преподобному отцю нашому Теодосію поза монастирем і своєю церквою, оскільки він їх заснував і зібрав ченців».

Завершивши нараду, одразу звеліли приготувати місце для покладення мощів святого та поставили кам'яну домовину і ось настав празник - пречесне Успення Святої Володарки Богородиці. За три дні до свята Божої Матері звелів ігумен іти до печери, щоб показати місце, де лежать мощі святого отця нашого Теодосія. За ласкавим дозволом і я, грішний Нестор, удостоївся бути між першими очевидцями його святих мощів. Оце й справді правдиво вам розповім, бо не від інших чув, а сам був серед перших.

Прийшов ігумен і каже мені: «Ходімо, сину, в печеру, до преподобного отця нашого Теодосія». І прийшли ми в печеру, а ніхто про це не знав. Оглянувши, де розкопувати, і назначивши місце біля входу, щоб розкопувати, каже мені ігумен: «Не кажи нікому, хіба візьми, кого хочеш, на допомогу, і нехай не дізнається про це жоден із братів, поки мощі Святого не винесемо перед печеру». Сьомого дня я приготував знаряддя, щоби ним копати. Було це у вівторок увечері, я взяв зі собою двох ченців, мужів дуже доброчесних, а більше ніхто не знав. І так прийшли ми до печери, помолилися з поклонами, проспівали псалми та й приступили до справи. Я почав копати і дуже змучився, тож передав лопату другому братові. І так копали ми до півночі, та не могли знайти мощів Святого. Я дуже засумував, навіть заплакав і подумав, що Святий не хоче показати себе. Та майнула і друга думка: можливо, ми копаємо збоку. Узяв я лопату і почав старанно копати. А чернець, що був зі мною, стояв перед печерою і, коли почув церковне било на Утреню, сказав мені, що вдарили у церковне било. А я вже прокопав над мощами Святого, тож коли він сказав мені про удар била, я відповів йому: «Я прокопав, брате!» Коли я прокопав над мощами Святого, то одразу огорнув мене великий страх, і я почав кликати: «Заради преподобного Теодосія, Господи, помилуй мене!».

У той час два монахи в монастирі не спали, пильнуючи, щоб ігумен, змовившись із деким, не переніс потай мощів Преподобного, тож пильно приглядатися до печери. Коли ж ударили в церковне било на Утреню, то вони побачили три вогняних стовпи, немов світлі дуги, які, постоявши, перейшли на верх церкви Пречистої, де був похований преподобний Теодосій. І це бачили всі ченці, що йшли на Утреню, і багато благочестивих у місті. Бони уже знали про перенесення мощів Святого, і сказали вони тоді собі: «Оце переносять чесні мощі преподобного Теодосія із печери». І коли почало розвиднятися, то про це ширилася звістка по всьому місті, і прийшло багато людей зі свічками й кадилом.

А гідний чудес знаменитий Стефан, про якого йшлося у житті Блаженного (він був ігуменом на його місці; одразу після відходу з монастиря спорудив у Клові свій монастир, а потім за Божим благоволінням був єпископом міста Володимира), у той час будучи у своєму монастирі, бачив уночі через поле велике сяйво над печерою. Він подумав, що переносять мощі святого Теодосія, бо йому було оповіщено день перед тим, і він дуже засумував, що без нього переносять мощі Святого, одразу сів на коня, швидко погнав до печери, взявши з собою Климента, якого поставив на своє місце ігуменом. Коли вони їхали, то бачили над печерою велике сяйво, а наблизившись до печери, не побачили нічого, тож зрозуміли, що то було ангельське сяйво. Так приступили до дверей печери, коли ми сиділи біля мощів святого.

А я, коли прокопав, послав до ігумена сказати: «Прийди, отче, щоб ми винесли мощі Преподобного». І прийшов ігумен з двома братами. Коли я добре прокопав і нахилився, то побачив: мощі його лежать наче святі; всі органи його цілі, не зачеплені тлінням; волося на голові присохло, а лице Преподобного світле, очі закриті і доброслівні уста стулені. І так поклавши на ноші його святі й чесні мощі, винесли ми їх перед печерою.

Наступного дня за Божим повелінням зібралися разом усі єпископи і прийшли до печери, а імена їх такі: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Йоан Чернігівський, Марин Юріївський, Антоній Пороський. Прийшли усі ігумени з усіх монастирів із численними монахами і благовірний народ, і взяли пречесні мощі святого Теодосія із печери з численними свічками і кадилом. І як сказано раніше, із міста вийшли люди назустріч Святому, тримаючи в руках свічки. Принесли його у Богом створену й пречисту церкву. І зраділа пречиста церква, прийнявши свого служителя. Було видно у церкві, бо денне світло перекривалося сяйвом свічок, як підходили святителі, цілували мощі Святого; як припадали єреї, любовно цілуючи їх; як приступав народ і ченці, доторкалися країв одягу Святого, посилаючи Богові духовні пісні, приносячи Святому вдячну похвалу.

ї так покладено його у його ж церкві Божої Матері праворуч, у 14 день серпня місяця, у четвер, о першій годині дня. І так світло святкували цей день.

Року 1108 ігумен Теоктист почав наполегливо благати благовірного великого князя Святополка, щоби поминати ім'я святого і преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського, в Синодику. Бог так велів. Святополк був радий, обіцяв так вчинити, знаючи його життя. Тож почав Святополк розповідати усім житіє преподобного Теодосія. Митрополит учинив це і наказав уписати до Синодику. Митрополит звелів усім єпископам вписати ім'я святого Теодосія до Синодику. Усі єпископи з радістю вписали ім'я святого преподобного отця нашого Теодосія і поминають його на всіх соборах і донині.

Про пророцтво Святого

Не гоже це обійти мовчанкою. То розповім вам, як збулося пророцтво святого отця нашого Теодосія. Коли великий Теодосій ще був у цьому житті, то служив ігуменом і управляв дорученою йому Богом отарою, турбуючись не лише самими монахами, а й мирянами, про їхні душі, щоби вони спаслися. Найбільше ж про своїх духовних синів, потішаючи й розраджуючи тих, хто приходив до нього, а іноді й сам ходив до них додому і давав їм благословення. Був один благочестивий вельможа, духовний син Святого, називався Ян. Одного разу прийшов він у дім Яна і його дружини Марії. Обоє були благочестиві, жили чесно, згідно з божественним Павлом, дотримуючись чесного шлюбу. За це любив їх блаженний Теодосій, бо жили у заповідях Господніх і любили одне одного. Коли ж він до них прийшов, то навчав їх про милостиню убогим і про Небесне Царство, яке матимуть праведні, а грішні - муки, і про смертний час. Ще він говорив багато іншого зі Святого Письма, аж поки не дійшов до слів, де йдеться про покладення тіла до гробу. І благочестива жінка, слухаючи слова Преподобного, каже йому: «Отче, чесний Теодосію, хто знає, де буде покладене моє тіло?» А богонатхненний Теодосій, сповнений пророчого дару, сказав їй: «Кажу тобі правду: де буде покладене моє тіло, там і ти згодом спочинеш». Це й збулося через 18 років після смерті Святого. Преподобний Теодосій помер за 18 років до перенесення його тіла, а коли перенесли мощі Святого, тоді, у той рік і місяць, померла жінка Яна, на ім'я Марія, у 16 день серпня місяця. Прийшли ченці, співали звичайні пісні, а принісши, поклали її у церкві Святої Богородиці Печерської навпроти гробу Теодосія, ліворуч. Преподобного поклали 14 серпня, її ж - 16.

Гляньте на цього гідного подиву мужа, як збулося пророцтво преподобного Теодосія, доброчесного пастиря, який пас словесних овечок не лицемірно, а лагідно: мудро оберігаючи їх і начуваючи, і молячись за доручену йому громаду, і за всіх православних християн, і за землю Руську. Він і після свого відходу із цього життя молиться за вірних людей і за своїх учнів, які, споглядаючи його чесну домовину і згадуючи його повчання і стриманість, прославляють Бога. І я, грішний і недостойний його слуга і учень Нестор, не знаю, як похвалити добре його життя і стриманість, а говорю оцю дещицю.

Радій, наш Отче і Наставнику, що відкинув земні пристрасті і полюбив мовчання! Радій, послуживши Богові в тиші та чернечому житті, бо ти приніс у собі всі Божі дари! Радій, Отче, що звеличився постом, зненавидів тілесні пристрасті і світську красу та відкинув бажання цього віку! Радій, що пішов високодумними стежками, наслідуючи отців, возвеличуючись мовчанням і прикрашаючись смиренням, звеселяючись книжними словами! Радій, зміцнившись надією вічних благ, які й дістав! Радій, який умертвив тілесні мудрування, засудив беззаконня і приглушив бунт. Преподобний! Радій, який уник бісівських підступів і сітей його! Радій, отче, який із праведними спочив, прийнявши нагороду за свої труди! Радій, який, будучи наставником отців, наслідував їх вчення, звичаї і стриманість, і їх божественне у молитві стояння; вони ж намагалися наслідувати великого Теодосія, бути подібним на нього поведінкою і житієм наблизитись до його житія, наслідуючи його перебування, переходячи від праці до ще важчого труду, підносячи до Бога звичайні молитви при запашному димі кадила, приносячи кадило молитовне, запашний ялівець! Радій, що переміг світську хіть і світовладця, князя пітьми цього віку! Радій, що переміг супостата - диявола і перехитрив його підступи, ухилився від його стріл, що сильним помислом став проти! Радій, що укріпився хресною зброєю і вірою непереможною, Божою допомогою!

Тому, чесний пастирю Христової отари, богомудрий Теодосію, молися за нас і за мене, раба твого Нестора, щоби звільнитися нам від ворожих сітей, і від ворога супостата охорони нас твоїми молитвами до Христа Ісуса, Господа нашого. Йому ж належить честь, і слава, і поклоніння з безначальним Отцем і з Пресвятим і благим і животворящим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


[ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!