 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик" Через певний час захотів Георгій, син Симона, внук Африкана, обкувати домовину преподобного отця Теодосія, що і зробив. Отож послав одного зі своїх підлеглих бояр, на ім'я Василій, із міста Суздаля до богоіменитого міста Києва, до Печерського монастиря, обкувати домовину преподобного Теодосія. І видав йому Георгій 500 гривень срібла і 50 гривень золота на обкування домовини Преподобного. Узяв це Василій і неохоче вибрався в дорогу, проклинаючи своє життя і день свого народження, подумки собі промовляючи: «Чому це задумав князь витратити таке багатство, і яка нагорода йому буде за те, що обкує гріб мерця? Але якщо воно задарма здобуте, то марно й пропаде. Мені одному горе, бо не смію не послухати свого пана. Навіщо я залишив мій дім і заради чого подорожую цим гірким шляхом? Та й від кого буде мені якась шана? До князя мене не послано, ані до жодного вельможі. Що скажу і що промовлю до тієї кам'яної брили, і хто мені дасть відповідь? Тай хто не посміється через мій безглуздий прихід?» Отаке та ще багато іншого казав своїм супутникам. Уві сні йому з'явився Святий, смиренно промовляючи: «О сину, я хотів нагородити тебе за твої труди, але якщо не розкаєшся, то зазнаєш багато лиха». Та Василій не припиняв нарікати, і Господь навів на нього велику біду за його гріхи: вигинули всі коні, злодії розікрали в них усе, крім посланого з ними скарбу. Відкрив Василій посланий із ним скарб на обкування домовини Святого, узяв звідти п'яту частину золота і срібла і витратив це на потребу собі і коням, та не зрозумів, що лихо трапилося через його хулу. Коли він був у Чернігові, то впав з коня і розбився так, що не міг і рукою поворухнути. Супутники його, поклавши його на віз, уже під вечір привезли його під Київ. Тої ночі з'явився йому Святий, кажучи: «Василію, чи не чув ти Господа, який мовить: «Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні» (Лк. 16, 9). Добре ж задумав син мій Георгій за словом Господа: «... хто приймає праведного, тому, що він праведний, той одержить праведничу нагороду» (Мт. 10, 41). Ти ж хочеш бути увінчаний за твій труд, але такої слави ніхто не дістав, а ти хочеш бути йому спільником; нині ти позбавлений усього, але не зневіргойся у своєму житті. Не можеш інакше виздоровіти, якщо не розкаєшся у тому гріху. Накажи внести тебе до Печерського монастиря, у церкву Святої Богородиці, і нехай покладуть тебе на мою домовину. І станеш здоровий, і знайдеш цілим розтрачене тобою золото і срібло». Це явилось Василію тієї ночі, і не уві сні, бо того ж вечора з'явився перед ним преподобний Теодосій. Уранці прийшов до нього князь Георгій Володимирович зі всіма боярами, побачив його дуже засмученого - і сам засмутився та відійшов. Василій же повірив видінню Святого і звелів занести себе до Печерського монастиря. Коли вони були на березі, то якийсь незнайомець зайшов до ігумена, промовивши: «Йди скоро на берег, виведи нагору Василія і поклади його на гріб преподобного Теодосія. Коли ж він віддасть скарб, то звинувачуй його перед усіма, що він узяв звідти п'яту частину, а якщо він розкається, то подаруй йому». Сказавши це, зник. Ігумен шукав таку людину, котра до нього заходила, та ніхто не бачив, щоби хтось входив чи виходив. Пішов він до Дніпра, вивів на гору Василія і поклав його на домовину Святого. І той устав зцілений І здоровий усім тілом та віддав ігумену 400 гривень срібла і 40 гривень золота. Тож ігумен йому сказав: «О сину, а де ще 100 гривень срібла і 10 золота?» Василь же почав каятися, промовляючи: «Я взяв і потратив. Зачекай мені, отче, я все віддам тобі. Хотів-бо я втаїти і не віддати тобі цього, сподіваючись приховати від всевидящого Бога». Тоді висипали все із мішка, в якому зберігалося, і перед усіма порахували. Знайшли все у цілості: 500 гривень срібла і 50 золота. І всі прославили Бога і святого Теодосія. Тоді почав Василій розповідати по порядку - і об'явлення Святого, і діяння. Наступного дня вранці князь, узявши з собою лікарів, прийшов до згаданого вище місця, щоби лікувати Василія, та не знайшов його. Дізнавшись, що його відвезено до Печерського монастиря, і вважаючи, що той уже помер, хутко помчав до монастиря і знайшов його здорового, наче ніколи й не хворів. Почув від нього князь про чудеса і здивувався. Сповнившись духовної радості, пішов поклонитися гробові Великого Теодосія і відійшов. Почув про це Георгій Симонович, тисяцький, припав душею до Святої Богородиці і святого Теодосія і до численних дарунків додав гривну, яку носив [на собі], а в ній було на вагу 100 гривень золота, і написав таке: «Я, Георгій, син Симона, слуга Пресвятої Богородиці Владичиці і святого Теодосія, благословенний його святою рукою. Колись я хворів три роки на очі й не бачив сонячного світла, а його словом я зцілився, бо, почувши з його уст "дивись", я прозрів і пишу оцей лист нащадкам мого роду, щоб ніхто не був відлучений від дому Пресвятої Володарки Богородиці і преподобних Антонія й Теодосія. Якщо би хтось потрапив у велику біду й не мав нічого подати, то нехай буде похований у котромусь із сіл цієї церкви, бо всюди сягає молитва Антонія й Теодосія. Адже коли ми вирушили з половцями на Ізяслава Мстиславовича і побачили здалеку високе місто, то одразу пішли на нього, та ніхто не знав, чиє це місто. Половці билися біля нього, багато було поранених, і ми втекли з того міста. Згодом я довідався, що це село Святої Богородиці обителі Печерської, а міста тут ніколи не було, ані самі мешканці того села нічого не розуміли: наступного дня побачили сліди кровопролиття і дуже дивувалися. А пишу вам це тому, що всі ви вписані до молитви святого Теодосія, а той обіцяв моєму батькові Симонові молитися за нас так, як і за своїх ченців. Цю молитву звелів мій батько вкласти йому до рук, коли вже готувався померти, очікуючи обітниці Святого. Відомо, що з'явився він [батько] одному з богоносних отців, промовляючи так: «Скажи моєму синові Георгію, що я отримав усі блага заради молитов Святого. Намагайся і ти, сину, йти слідом за мною добрими ділами!» Хто ж не забажає молитви й благословення святого отця Теодосія й ухилиться від нього, а полюбить прокляття, яке б на нього прийшло? Тому-то його правнуки мають велику любов до святого Димитрія, бо у ньому мають своє місце. Якщо би хтось із них від нього відхилився, то той буде під клятвою своїх прародичів і батьків, бо добровільно ухиляється від молитви святого, благословення й обітниці преподобного отця Теодосія. [ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ] [ Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
