“Не судіть, і не судимі будете”

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 5.

Пристрасті і чесноти

Розділ перший. Пристрасті.

“Боротьба з пристрастями — це постійне солодке мучеництво за дотримання заповідей заради любові до Христа”

Третя частина. Осуд – найбільша несправедливість.

“Тільки Бог судить праведно, тому що тільки Він знає серця людей. Ми, не відаючи праведного суду Божого, судимо “за зовнішністю”, зовні, і тому осуджуємо і несправедливо звинувачуємо інших”

Осуд сповнений несправедливості

— Геронде, я з легкістю суджу і осуджую.

— Твоя здатність судження — це дар, даний тобі Богом, але користується ним тангалашка, котрий змушує тебе осуджувати й грішити. Тому, поки твоя здатність судження не очиститься й не освятиться, поки не прийде Божественне просвітлення, не довіряй власній думці. Якщо в людини не очистилася здатність судження, а вона втручається в чужі справи й судить інших, то постійно впадає в осуд.

— А як може освятитися здатність судження?

— Потрібно її очистити. У тебе може бути благе налаштування й бажання, але ти впевнена, що завжди судиш правильно. Однак твій суд людський, мирський. Постарайся звільнятися від людського, здобувати безкорисливість, для того, щоб прийшло Божественне просвітлення і твій суд перетворився на духовний, Божественний. Тоді твій суд буде відповідати Божественному, а не людському правосуддю, буде в згоді з любов’ю й милосердям Божим, а не з людською логікою. Тільки Бог судить праведно, тому що тільки Він знає серця людей. Ми, не знаючи праведного суду Божого, судимо “за зовнішністю”, зовні, і тому осуджуємо й несправедливо звинувачуємо інших. Наш людський суд — це найбільша несправедливість. Пам’ятаєш, що сказав Христос: “Не судіть з вигляду зовнішнього, але судіть праведним судом”.

Потрібна велика обережність, ми ніколи не можемо знати істинного стану речей. Багато років тому в монастирі на Афоні мешкав благочестивий диякон, котрий одного чудового дня залишив монастир і повернувся в світ, на батьківщину. Тоді отці говорили про нього різне. Але що відбулося? Хтось написав йому, що його сестри дотепер не влаштовані в житті, і він, боячись як би вони не збилися з правильного шляху, поїхав їм на допомогу. Знайшов роботу на одному із заводів і жив там ще аскетичніше, ніж у монастирі. Як тільки він влаштував сестер, залишив роботу й знову пішов у монастир. Ігумен, побачивши, що він все знає: статут, послух й т.д. — запитав, де він цьому навчився. Тоді він відкрив своє серце й все йому розповів. Ігумен повідомив єпископа, і той відразу висвятив його на священика. Потім він виїхав в якийсь далекий монастир, де строго подвизався, досяг святості й духовно допоміг багатьом людям. А ті, хто не знає, чим справа закінчилася, можливо, дотепер його осуджують.

Ми маємо бути дуже обережними з осудом! Яку несправедливість ми заподіюємо ближньому, коли його осуджуємо! Хоча в дійсності ми заподіюємо несправедливість собі, а не іншим, тому що Бог від нас відвертається. Ніщо так не ненависне Богові, як осуд, тому що Бог праведний, а осуд сповнений несправедливості.

Як ми доходимо до осуду

— Геронде, чому я часто впадаю в осуд?

— Тому що дивишся на інших. Виявляєш надмірну цікавість і хочеш знати, що робить одна сестра, що інша. Збираєш матеріал, щоб тангалашці було чим займатися і втягувати тебе в осудження.

— Раніше я не зауважувала недоліків інших, а тепер зауважую й осуджую...

— Тепер ти бачиш недоліки інших, тому що не бачиш своїх власних.

— Геронде, звідки беруться помисли осуду?

— Від зарозумілості, тобто від гордості й від схильності до самовиправдання.

— Геронде, осуд буває через нестачу любові?

— І через нестачу любові буває, і через презирство. Коли в тебе нема любові, то нема й поблажливості до чужих помилок, ти подумки принижуєш і ображаєш інших. Потім приходить тангалашка, підштовхує їх до нової помилки, ти бачиш її, засуджуєш їх знову, а потім починаєш ставитися з презирством.

— Геронде, іноді мене засмучує сестра, з якою я разом працюю, і я її осуджую.

— Звідки ти знаєш, зі скількома тангалашками в цей час бореться сестра? Може, на неї напало п’ятдесят демонів, намагаючись перемогти, щоб ти потім сказала: “А, ось ти яка”. І коли побачать, що ти її осудила, то прийде вже п’ятсот демонів, щоб знову принизити її перед тобою, щоб ти засудила її ще більше. Наприклад, ти можеш сказати: “Сестро, не клади туди цю річ, її місце тут”. Наступного дня тангалашка може зробити так, що вона забуде, що ти їй говорила, і покладе річ на старе місце. Зробить ще щось не так, і ти почнеш подумки говорити: “Хіба вчора я їй не сказала, а сьогодні вона робить те ж саме! Ще й інше натворила!” Отут ти її осуджуєш і не можеш втриматися, щоб не сказати: “Сестро, хіба я тобі не казала не класти це туди? Це безладдя. Ти мене спокушаєш своєю поведінкою!” От і все: диявол зробив свою справу! Зробив так, що ти її осудила й зіпсувала з нею стосунки. А вона, не знаючи, що ти була винуватцем її неуважності, буде відчувати докори сумління за те, що довела тебе до збентеження, і впаде в печаль. Бачите, з яким лукавством працює тангалашка, а ми його слухаємо.

Тому постарайтеся нікого не осуджувати, осуджуйте тільки тангалашок, які з Ангелів зробилися демонами, і замість того, щоб покаятися, стають усе більш лукавими і злими й щосили намагаються довести до погибелі творіння Божі. Лукавий спонукує людей робити дивні дії й створювати безладдя й сам же вселяє іншим людям помисли осуду, перемагаючи в такий спосіб і тих, і інших. Але ті, що створюють безлад, відчувають потім свою провину й каються, а інші, які осуджують, виправдовують себе, стають зарозумілими й падають так само, як упав лукавий, — від гордості.

Від осудження Благодать Божа відходить

— Геронде, коли мені приходить помисел проти когось, це завжди осудження?

— Ти цього не розумієш у той момент?

— Іноді я розумію це із запізненням.

— Намагайся усвідомлювати своє падіння якнайшвидше й проси пробачення в сестри, котру осудила, і в Бога, тому що осуд стає перешкодою в молитві. Від осуду Благодать Божа сама собою відходить, і у твоїх стосунках з Богом з’являється прохолодність. Як ти будеш потім молитися? Серце перетворюється на лід, на камінь.

Осудження й лихослів’я — найстрашніші гріхи, вони сильніше, ніж будь-який інший гріх віддаляють Благодать Божу. “Як вода гасить вогонь, — говорить святий Йоан Лєствічник, — так осуд гасить благодать Божу”.

— Геронде, я засинаю на ранковій службі.

— Може, ти осудила якусь сестру? Ти дивишся на речі зовні й осуджуєш інших, тому потім і засинаєш на службі. Коли людина осуджує й не дивиться на речі духовно, то втрачає духовні сили. А коли знесилиться, то її або хилить на сон, або вона, навпаки, страждає безсонням.

— Геронде, я часто грішу обжерливістю.

— Зараз тобі всю увагу варто звернути на осудження. Якщо ти не припиниш осуджувати, то й від обжерливості не зможеш звільнитися. Людина, котра осуджує, відганяє від себе Благодать Божу, стає беззахисною і тому не може виправитися. І якщо вона не усвідомить своєї помилки і не смириться, то постійно буде падати. Але якщо зрозуміє й звернеться за допомогою до Бога, то Благодать Божа повернеться.

Той, хто осуджує інших, впадає в ті ж гріхи

— Геронде, чому так відбувається: коли я осуджую сестру за якийсь недолік, то потім сама роблю те ж саме?

— Якщо хтось осуджує за щось іншого, але не усвідомлює свого падіння й не кається, то зазвичай сам впадає в той самий гріх. Так відбувається, щоб людина усвідомила своє падіння. Бог у Своїй любові допускає скопіювати стан того, кого вона осудила. Якщо, наприклад, скажеш про когось, що він користолюбний, і не зрозумієш того, що ти осудила, то Бог відніме Свою благодать і допустить, щоб і ти впала в користолюбство — і ти почнеш накопичувати. Поки ти не усвідомиш свого падіння й не попросиш у Бога прощення, будуть діяти духовні закони.

Щоб допомогти тобі краще це зрозуміти, розповім таку історію зі свого життя. Коли я жив у монастирі Стоміон, дізнався, що одна з моїх однокласниць збилася з правильного шляху. Я молився, щоб Бог вселив їй думку прийти до мене в монастир. Я навіть виписав зі Святого Письма й святих отців деякі думки про покаяння. І ось одного разу вона прийшла. Ми поговорили, і мені здалося, що вона все зрозуміла. Вона стала часто приходити в монастир разом з дитиною, приносити свічки, олію, ладан для храму. Одного разу мої знайомі, прочани з Коніци, мені сказали: «Геронде, ця жінка лицемірить. Сюди приносить свічки й ладан, а в місті продовжує гуляти з офіцерами». Коли вона прийшла в монастир наступного разу, я став на неї кричати в храмі: “Іди звідси, ти засмерділа все навколо!..” Бідна жінка пішла в сльозах. Через якийсь час, я відчув сильну плотську боротьбу. “Що це? Ніколи зі мною не бувало таких спокус. Що відбувається?” Я не міг знайти причину. Молюся — не проходить. Я відправився на гору Гамілу. “Краще хай мене з’їдять ведмеді”, — думав я. Піднявся високо, але спокуса не проходила. На поясі в мене висіла маленька сокирка. Я її дістав і тричі вдарив по нозі в надії, що від болю спокуса мине. У черевик полилася кров, а спокуса не проходила. Раптом у мене в голові промайнула думка про ту жінку. Я згадав слова, які їй сказав. “Боже мій, — подумав я, — я лише трохи зазнав цієї пекельної муки, а вона живе з нею постійно!.. Боже, прости мене за те, що я її осудив”. І відразу відчув небесну прохолоду, боротьба минула. Бачиш, що робить осуд?

Якщо ми поблажливо ставимося до помилок інших, то Бог виявить поблажливість і до наших помилок

— Геронде, сьогодні під час збору маслин я осудила деяких сестер, тому що вони ставилися до справи неуважно.

— Знаєш, полиш суд і осудження, а інакше Бог тебе теж осудить. Хіба ти ніколи не кладеш трохи зіпсовану маслину разом зі здоровими?

— Ні, намагаюся не класти.

— Якщо Христос буде нас так само уважно сортувати на Страшному Суді, ми пропали! Але якщоми будемо поблажливо ставитися до помилок інших людей і не будемо їх осуджувати, то потім зможемо сказати Христові: “Боже, помісти і мене в Рай, у який-небудь куточок!” Пам’ятаєш, що написано в Отечнику про недбалого ченця, який спасся, тому що не осуджував. Коли йому прийшов час помирати, він був веселим і спокійним. Тоді старець заради духовної користі отців, тих, що зібралися з інших келій, запитав його: “Брате, чому ти не боїшся смерті, адже ти ж жив недбайливо?” Брат йому відповів: “Це правда, що я жив недбайливо, але відтоді, як став ченцем, намагався нікого не осуджувати, тому тепер я скажу Христові: «Христе, я нещасна людина, але, принаймні, Твоєї заповіді “Не судіть, і не судимі будете” я дотримав»”. “Блаженний ти, брате, — відповів йому старець, — тому що дістав спасіння без зусиль”.

— Геронде, деякі віруючі люди, коли бачать людину, котра живе гріховно, кажуть: “Він прямою дорогою йде в пекло!”

— Так, якщо мирські люди підуть у пекло через розпусту, то духовні через осуд... Ні про кого не можна сказати, що він піде в пекло. Ми не знаємо, як діє Бог. Суди Божі — безодня. Нікого не треба осуджувати, тому що так ми забираємо суд з рук Божих, самі робимо себе богами. Якщо Христос запитає нас у день Суду, отоді й скажемо свою думку...

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. ]

[ Cкачати книгу в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти". Том 5. (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!