Християнська бібліотека. Похвали святому апостолові Павлові - Слово І Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Похвали святому апостолові Павлові.
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Похвали святому апостолові Павлові. Слово І.
   

Святитель Йоан Золотоустий

Во святих отця нашого Йоана,
архієпископа Константинограда, Золотоустого,
Похвали святому Апостолові Павлові

Слово І

1.    Не схибив би ніхто, назвавши душу Павла лугом чеснот і раєм духовним: так рясно розквітав він благодаттю і достойне благодаті проявив любомудріє1 душі. Саме тому, що він став вибраною посудиною та належно себе очистив, на нього щедрий вилився дар Святого Духа2. Звідси він виточив3 нам і дивні ріки, не чотири лише, подібно до райського джерела, а значно численніші, які течуть щодня, не землю зрошуючи, а пробуджуючи душі людські, щоб приносили плоди чесноти. Тому яке слово буде достатнім для [зображення] його досконалостей або ж який язик буде здатний гідно приносити йому похвали? Бо коли одна душа зібрала4 всі людські чесноти5, до того ж усі —"понад міру, і не тільки людські, а й ангельські6, то як ми осягнемо велич цих похвал? Проте, ми не мовчатимемо через це, але тому, і переважно саме тому й говоритимемо. Бо в цьому й полягає найвизначніший вид похвали, коли велич досконалостей з усякою перевагою бере верх над витонченістю слова, і тоді така поразка для нас — славніша від тисячі трофеїв.

2.    Звідки, отже, було би зручно розпочати похвали? Звідки ж іще, як не з того, щоб спочатку показати, що в нього були чесноти всіх [святих]? Бо коли щось благородне проявили чи пророки, чи патріярхи, чи праведники, чи апостоли, чи мученики, — то все це в цілості він зібрав з такою перевагою, з якою ніхто з них окремо тією чеснотою, яку мав кожен, не володів.

3. Ось поглянь7: приніс Авель жертву, і тому звеличується; проте, якщо представиш жертву Павла, то вона виявиться настільки вищою від тієї, наскільки небо [вище] від землі. Про яку ж, ви хочете, щоб я розповів? Бо ж не одна лише вона. Оскільки він і себе самого щодня приносив в жертву, а це приношення знову ж виконував подвійно: з одного боку — вмираючи щодня, а з иншого — носячи мертовність8 у своєму тілі. Він і проти небезпек боровся безнастанно і жертвував себе добровільно, та умертвляв природу плоті так, що нічим не менше перебував у стані заколюваних жертв, але ще й багато більше. Бо не волів або овець приносив він, але себе самого подвійно жертвував щодня. Тому й насмілився сказати: Я вже готовий на кровну жертву (2 Тим. 4, 6), назвавши жертвою власну кров.

4. Однак, він не вдовольнився цими жертвами, а, цілковито посвятивши себе [Богові], приніс [Йому] і вcеленну, і сушу, і море, і Елладу, і варварські сторони, та й всю взагалі землю, яку освітлює сонце; її, наче птах який, — облітав усю, не просто мандруючи, а виполюючи терня гріхів та сіючи науку благочестя9, проганяючи оману та відновлюючи істину, роблячи з людей ангелів, а радше їх — з демонів ангелами. І тому, маючи відійти після багатьох трудів і численних своїх перемог, він на потіху мовив своїм учням: Навіть коли мушу пролити свою кров на жертву та службу за вашу віру, я радуюся й співрадію з усіма вами. Тому й ви також: радуйтеся і співрадійте зо мною (Флп. 2, 17-18). Що ж, в такому разі, може зрівнятися з цією жертвою, яку приніс він, витягнувши меч Святого Духа, і представив на жертовнику, вищому від небес? Авель був Каїном підступно вбитий, і через це ще більше прославився; а я тобі тисячі перерахував смертей, і то стільки, скільки днів прожив, проповідуючи, цей блаженний. Якщо ж довідатись ти хочеш і про те, яка смерть дійсно спіткала [їх], то той загинув [від руки] брата, якому ані не заподіяв кривди, ані вчинив добра; а цей убитий був тими, яких визволити намагався з незліченних лих, і задля яких все, що зазнавав, перетерпів.

5. Ной був праведний і досконалий у своєму роді, та й був такий один між усіма. Проте й Павло один такий між усіма. Той врятував лише себе самого з дітьми, цей же, коли вселенну охопив куди нищівніший потоп, не двох чи трьох рідних, або п'ятьох, а всю вселенну, що мала потонути, вихопив із хвиль, не дошки збивши і зробивши ковчег, але послання замість дошок склавши. Бо ж і не такий був цей ковчег, що крутився на одному місці, але до кордонів вселенної сягнув, і відтоді він (Павло) аж донині вводить усіх у цей ковчег. Бо, збудувавши його відповідно до великої кількосте тих, що спасаються, приймає [Павло] нерозумніших від безсловесних [тварин], а вчиняє їх рівними в змаганні з вишніми силами, цим і перевищує той ковчег. Справді, той, ворона прийнявши, знову ворона випустив, і вовка прийнявши, не змінив звірячости його; цей же (Павло) не так, а прийнявши вовків, вівцями зробив, прийнявши ж яструбів і шулік10, голубками їх учинив, і виганяючи всяку безсловесність та звірячість із людської природи, вводив у неї тихомирність11 Святого Духа; й донині залишається на плаву цей ковчег, та не розпадається. І не мала сили буря злодіянь розбити дошок його, ба більш того — перепливаючи під час бурі, він приборкав буйство моря. І це цілком природно, бо не замазкою чи смолою змащені дошки його, а Духом Святим.

6. Усі подивляють Авраама, бо він, почувши: Вийди із землі твоєї, і з рідні твоєї (Бут. 12, 1), покинув рідну землю, й дім, і друзів, і рідних, - повеління Боже було всім для нього. Та й ми це подивляємо. Але що може зрівнятися з Павлом? Не батьківщину, дім чи рідних він залишив, але сам світ — задля Ісуса; він радше за ніщо вважав і саме небо, і небо небес, шукав же лиш одного — любови Ісуса. Послухай же, як сам він це виявляє, кажучи: ані теперішнє, ані майбутнє, ні висота, ні глибина не зможе відлучити нас від Божої любови (Рим. 8, 38-39). Той, наражаючи себе самого на небезпеки, племінника12 свого від чужоплемінників визволив; а цей — не племінника, не три чи п'ять міст, а всю вселенну, і не від чужоплемінників, а від самої демонської влади вихопив, щодня зазнаючи силу силенну небезпек і власними смертями здобуваючи для инших надійний захист. Там вершина чеснот і вінець любомудрія — принести сина в жертву, але і тут знайдемо першість у Павла. Не сина бо, але себе самого тисячу разів приніс він в жертву, як сказано вже вище.

7.   Що можна подивляти в Ісаака? З багатьох инших [чеснот] особливо його незлобивість, бо копаючи криниці та зі своїх кордонів будучи гнаний, він не противився, а бачачи, як їх засипають, терпів і постійно переходив на инше місце, не виступаючи [ніколи] збройно проти кривдників своїх, а поступався та всюди відмовлявся від власного майна, аж доки не задовільнив неправедну їх пожадливість. Проте Павло, не криниці бачачи, як їх камінням засипають, а власне тіло, не тільки відступав, як той, але тих же, що кидали каміння в нього, на небо намагався возвести. Бо чим більше засипали це джерело, тим більше воно пробивалося й постійно виливало численніші ріки.

8.   Писання подивляє терпеливість його сина (Якова). Проте яка адамантова13 душа зможе Павлову виявити терпеливість? Не двічі по сім років він служив, а все життя своє заради Христової невісти, не тільки переносячи спеку дня і холод ночі, але спокус зазнаючи незліченні хмари, то приймаючи бичування, то тіла каменування, то борячись із звірами, то воюючи з морем, безнастанно день і ніч [терплячи] голод та холод, всюди понад пастками ступаючи, вихоплював овець із паші диявола.

9.   Йосиф [був] ціломудренний14? Але боюся, чи не буде смішно возхваляти за це Павла, який себе для світу розіп'яв, та не на красу лише тілесну, а на всі речі дивився так, як ми — на порох та на попіл, і, наче б мертвий до мертвого15, став байдужий. Так він, старанно приборкуючи природні пожадання16, ніколи до чогось людського не мав ніякої пристрасти17.

10.     Дивуються всі люди Йову? — І цілком справедливо. Він був дійсно великий подвижник18 і до самого Павла може рівнятися за своїм терпінням, чистотою життя, свідченням Бога, нестерпною тією боротьбою, і дивною перемогою, [що настала] по тій боротьбі. Проте Павло не кілька місяців у таких подвигах провів19, але багато років, не брили земляні розм'якшуючи гноєм і на гноїші сидячи, а в саму невидиму левину пащу безупинно впадаючи та борючись із безліччю спокус, твердішим був від усякого каміння. Та й не трьома чи чотирма друзями, але всіма невіруючими лжебратами був зневажений, обпльований та злословлений.

11.    Великою була у Йова гостинність20 і турбота про нужденних? І ми не станемо перечити. Проте знайдемо, що вона настільки слабша від Павлової турботи, наскільки тіло поступається душі. Бо що той виявляв для немічних тілом, то той для зкалічених душею чинив, випростовуючи всіх кульгавих та знівечених умом і зодягаючи нагих та неблагопристойних в одіж любомудрія. Та й щодо тілесних потреб, він настільки його переважав, наскільки незрівнянно важливіше нужденним помагати, теж живучи у голоді й нужді, аніж робити це з достатку. У того дім був відчинений для кожного перехожого, у цього ж душа була відкрита для всієї вселенної, і цілі народи приймала до себе. Тому він і казав: Вам у нас не тісно, тіснота у вашім серцр (2 Кор. 6, 12). Той був щедрий для потребуючих, оскільки мав у себе незліченну кількість овець та волів; а цей, не маючи нічого, крім власного тіла, ним же самим працював для забезпечення нужденних, і взиває він, кажучи: Моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки (Ді. 20: 34), і тілесною працею здобував він прожиток для спраглих та голодних,

12. Черви та рани спричиняли Йову болісні й нестерпні муки? Визнаю це і я. Але якщо протиставиш цьому бичування Павла впродовж стількох років22, безнастанний голод, наготу, кайдани, в'язницю, небезпеки, нападки з боку своїх, а й з боку чужих, від тиранів та від всієї вселенної, до того ж — важче від цього, а саме, вболівання над тими, що падають, піклування про всі Церкви, палкий неспокій, який за кожного, хто спокушався, він зазнавав, — то побачиш, що твердішою за камінь була душа, яка це зносила, переважала [міцністю] залізо й адамант. Що, отже, той переносив тілом, то цей — душею, і болісніше від усякого черва пожирала душу його журба про кожного, хто спокушався. Тому й потоки сліз він проливав постійно, не лиш удень, а й уночі, і тяжче від усякої жінки-породіллі мучився через кожного з них. Тому й говорив: О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках (Гал. 4, 19).

13. Кого можна подивляти після Йова? Без сумніву, Мойсея. Проте [Павло] і його з великою перевагою перевершив. [Є] в нього й инші великі [чесноти], головне ж і найвище в тієї святої душі те, що заради спасения юдеїв він обрав бути викресленим із книги Божої. Проте він вибрав загинути з иншими. Павло ж [вибрав] не загинути з иншими, а самому віддалитися від вічної слави, а иншим — спастися. Той боровся з фараоном, а той — щодня з дияволом. Той подвизався за один народ, а той — за всю вселенну, не потом, але кров'ю замість поту весь обливаючись, і не тільки заселену землю, але й безлюдну направляв, та не лише Елладу, але й варварські сторони.

14. Потім можна було би представити й Ісуса [Навина], Самуїла та инших пророків. Але щоб занадто не затягувати слово, перейдімо до найвизначніших із них. Бо коли виявиться він вищим від них, жодного сумніву не залишиться щодо решти. Які, отже, між ними провідні? Хто ж инший після цих, як не Давид, Ілля та Йоан, з яких один — першого, а другий — другого Пришестя Господнього предтеча, тому й прийняли вони імена один одного23. Чим же відзначився Давид? Смиренномудрієм24 та прагненням25 до Бога. Але хто більше, чи, радше, хто не менше Павлової душі і те, і инше досягнув? Що ж дивного в Іллі? Чи те, що він заключив небо, навів голод та низвів вогонь? Ні, я думаю, але те, що був ревний задля Господа та [в цьому] був палкіший від вогню. Проте, якщо поглянеш на ревність Павла, побачиш, що вона настільки перевершує [ту], наскільки той перевищує решту пророків. Що бо зможе рівнятися до тих слів, які, ревнуючи заради Господньої слави, він мовив: Бо сам я бажав би бути відлученим [від Христа] задля братів моїх, рідних мені за плоттю (Рим. 9, 3). Тому, коли перед ним лежали небеса, вінки та нагороди, він барився та зволікав, кажучи: Та задля вас мені значно конечніше зоставатися в плоті (Флп. 1, 24). І тому ані це видиме створіння, ані невидиме не назвав достатнім, щоб виразити любов свою та ревність, а иншого, неіснуючого шукав, щоб висловити те, чого прагнув і до чого стремів. Йоан їв сарану і дикий мед? Але цей серед вселенної проживав так, як той - у пустині, не сараною й медом диким насичуючись, а набагато біднішу від цієї накриваючи трапезу, і заради ревности до проповіді йому бракувало й необхідної поживи. Той виявив велику сміливість супроти Ірода, а цей — не одному чи двом, чи трьом, але безлічі таких, як той, загородив уста, більш того, зухвалішим, аніж отой тиран.

15. Нарешті, залишається співставити Павла з ангелами. Тому, полишивши землю, вознесімся на небесні зводи. Проте ніхто хай не вважає нашого слова зухвальством. Бо якщо Писання називає ангелом Йоана і священиків, що дивного, коли з тими силами порівняємо того, хто чеснотливіший від усіх? Що, отже, в них великого? Те, що вони з усією точністю послушні Богові, тому й Давид із здивуванням мовив: могутні силою, що виконують Його слово (Пс. 102, 20). Бо ніщо не зрівняється з цим, хоч би й вони були тисячу разів безтілесними. Бо саме це і чинить їх особливо блаженними, що вони підкоряються повелінням [Божим] і всюди послушні. Проте можна побачити, що й Павло зберігав це з точністю: він бо не лише виконував слово Його, але й всі повеління, і більше від повелінь, а виголошуючи це, , мовив: Яка ж тоді для мене нагорода? - Та, що, благовістячи, я безкорисливо проповідував Євангеліє Христове (1 Кор. 9, 18). Що ще пророк із подивом казав про них? - Він творить вітри Своїми посланцями, і слугами Своїми — палаючий вогонь (77c. 103, 4). Але й це можна побачити в Павла. Бо він, наче вітер і вогонь, оббіг усю вселенну та очистив землю. І так, він ще не досягнув неба? Це й дивно, що він був таким на землі, і зодягнений у смертне тіло, рівнявся з безтілесними силами.

16. Тому, на який засуд, мабуть, ми заслуговуємо, коли одна людина сполучила в собі всі чесноти, а ми не намагаємося наслідувати його навіть найменшою мірою? Отож, усвідомивши це, спробуймо позбавити себе від засуду і стараймося наблизитися до його ревності, щоб змогти досягнути і таких же чеснот, благодаттю і чоловіколюбієм Господа нашого Ісуса Христа, якому слава і влада нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


1 "...любомудрів" (грец. ή φιλοσοφία): під ним св. Отці (Василій Ве ликий, Григорій Богослов, Григорій Ниський та ин.) розуміли християнське подвижницьке життя, піднесення всієї людської істоти до Бога. Максим Ісповідник, услід за Євагрієм Понтійським, пізніше чітко виді лить діяльне, природне та богословське любомудріє. Також часто це означає монаше, усамітнене життя в подвигах та молитві, а "любомудр'' (грец. ό φιλόσοφος) — монах. Вживатимемо тут і надалі слово "любомудріє", оскільки поняття "філософія" в українській мові набуло зовсім иншого значення, навіть у порівнянні з античним розумінням, яке ближче до християнського.

2 δαψιλής ή τοΰ Πνεύματος έξεχύθη εις αυτόν δωρεά. Тут має місце риторична фігура гіпербатон — розставлення слів не у граматичному по рядку. У цьому реченні вжито такий її різновид, коли між іменником та прикметником вставляється дієслово або кілька слів. Пор.: Ameringer, с. 32.

3 "...виточив" (грец. τίκτειν, народжувати, породжувати). У цьому контексті дослівне значення ми змушені були змінити, зберігши, однак, відображення джерела, початку дії.

4 "...зібрала" (грец. συλλαβοϋαα εχπ). Чесноти, як квіти, збирав св. Павло, зважаючи на приклади різного роду святих, про що йтиме мова у Слові.

5 "...чесноти" (грец. τα καλά). Тут і надалі: "το καλόν" та "το αγαθόν" в однині чи множині часто перекладатимемо як чеснота, виходячи із святоотцівського значення цих понять та терміну "ή καλοκαγαθία", щo виражає принцип, нерозривности добра та краси як чеснот, що становлять благородство людини.

6 Ціле Слово і це речення зокрема має характер перебільшення, тобто гіперболи. Святитель любить вживати цю фігуру мовлення, коли має намір говорити про чесноти якогось святого. Пор.: Ameringer.., с. 40.

7 Σκόπει δε. Тут і надалі, усі звертання св. Йоана Золотоустого до другої особи та вставка φησί — це спадщина діятриби. Він користувався цим для того, щоби зробити тон проповіді природним та звичним. Рані ше цим засобом послуговувалися кініки у своїх проповідях чесноти. Той, хто говорить, є наче один із учасників діялогу, инший же, до кого він звертається, - уявний співбесідник. Це називається маньєризмом у стилі похвали. Пор.: Hubbel, с. 274-276. Див. також; SC 300, с. 35-36 (включно з примітками); 116-117 (примітка 1).

8 "...мертовність" (грец. ή νέκρωσις). Див. контекст: 2 Кор. 4, оскільки Йоан запозичує думку від самого Апостола. Йдеться про процес, коли, єднаючись із Христом, людина переносить страждання та смерть Христову, тобто, додає свою участь у них, "щоб і життя Ісусове виявилося у нашій смертній плоті" (2 Кор. 4, 10).

9 Τάς άκανθας τών αμαρτημάτων άνασπών, και του λόγον της ευσέβειας κατασπείρων. Абстрактні філософські чи богословські поняття часом "матеріялізуються" за допомогою конкретного дієслова, прикметника чи іменника, тобто, тут спостерігаємо вживання метафори. Пор.: Ameringer.., с. 57.

10 "...шулік" (грец. ό κολοιός - галиця). Арістотель розрізняє три види галиць: κορακίας, λύκος та βωμολόχος. Тут іде мова про один з двох останніх, представники якого за своїм характером подібні до шулік,

 птахів иншої родини — яструбиних. Пор.: A Greek-English Lexicon /сотр. by Η. С. Liddel, R. Scott, Oxford, 1968, с 973 (κολοιός, ο).

11...тихомирність" (грец. ή ήμερότης). Часто це слово перекладається у вужчому значенні як лагідність. Під тихомирністю, не виключаючи попереднього значення, розуміється ще й послушність та стриманість, що дуже важливе у даному контексті.

12 "...племінника" (грец. ό άδελφιδοΰς — син брата). Йде мова про Лота, сина брата Авраама, - Гарана (див. Бут. 11, 26-27; 14, 1-16).

13 "...адамантова" (фей. αδαμάντινος). Тобто, міцний, незламний, залізний (про волю), бо говориться про велику терпеливість Павла.

14 "...ціломудренний" (грец. σώφρων). Церковнослов'янське поняття "ціломудріє" (грец. ή σωφροσύνη) втрачає свій повний зміст у перекладах "чистота", "невинність" чи "непорочність". Воно, окрім зовнішнього елементу, радше відображає внутрішню чистоту в помислах і почуваннях, незалежно від невинности. "...Цнотливість у широкому значенні слова полягає в тому, щоб берегти цілими всі чесноти, чуваючи над собою у всіх діях, словах, ділах, помислах" (Див.: Г. И. Шиманский Христианская добродетель целомудрия и чистоты. Μ.: Даниловский благовестник, 1997, с. 27-28).

15 Живий до мертвого ще може мати якісь почуття, а мертвий до мертвого — жодних.

16 "...природні пожадання" (грец. τά σκιρτήματα). Дослівно: вибрики, примхи людської природи.

17 Ουδέν ουδέποτε προς ουδέν άνθρώπινον πάθος έπαθεν. Тут Золотоустий використовує явище алітерації у поєднанні з асонансом (повторення початкової літери у кількох словах та повторення тих самих звуків у середині або наприкінці наступних слів). Він поєднує це водночас із паро номазією, що є повторенням звучання цілих слів. Пор.: Ameringer.., с. 33.

18 "...великий подвижник" (грец. μέγας αθλητής). Метафору взято з атлетичних ігр. Поняття αθλητής у панегіриках християнських авторів втратило своє первісне значення і стало синонімом до мученика чи подвижника. Див. теж 2 Тим. 2, 3-5, звідки вони брали цей приклад. Пор.: Там само, с 60.

19 "...подвигах провів" (грец. άνωνιζόμενος,.ηδι γεν). Агонія - це передсмертні муки та конання, останні хвилини існування того, що гине, зникає, вмирає (Пор.: Новий тлумачний словник української мови, Київ, 1998, т. І, с 23.). У християнському значенні подвиг - це не стільки геройський вчинок, скільки, власне, таке зусилля стосовно будь-чого задля Бога зробити хоч крихту, але понад неможливе.

20 "...гостинність" (грец. ή φιλοξενία, церк.-сл. "страннолюбіє". Пор. грецький та церковнослов'янський текст Рим. 12, 13). Тут йдеться не так про щедрість до гостей з-поміж рідних чи знайомих, як про відкритість до мандрівників, бідних та прочан - про чесноту, яка у монашестві, а особливо між пустинниками, вважається показником зрілости та доско налосте у любові до кожного ближнього.

21 "...серці" (грец. τά σπλάγχνα, лат. viscera). Дослівно: нутрощі (сер це, печінка, легені), тобто те, що заховане від людського зору. У переносному значенні: серце, душа, щось найпотаємніше, найдорожче. Пор.: А. Д. Вейсман, Греческо-русский словар, С.-Петербург, 1899, с 1146.

22 Τάς έν τοσούτοις ετεσι τοΰ Παύλου μάστιγας. Тут такий вид гіпербатону, коли артикль відокремлений від свого іменника довгим інтервалом. Пор.: Ameringer.., с. 32.

23 "Усі бо пророки і закон пророкували до Йоана. І коли хочете знати — він є Ілля, що має прийти. Хто має вуха, нехай слухає" (Мт. 11, Π Ι 5). Йоан Предтеча — другий Ілля, Ілля в духовному значенні; слова "що має прийти" вказує на юдейські вірування того часу стосовно Іллі, який має прийти перед пришестям Месії (Пор.: Толковая Библия. — Петербург 1911-1913. - Стокгольм, 1987 (II), т. ІІІ, с. 216-218.). Цікаві роздуми дадуть рядки Одкр. 11, 3-6, де під другим свідком св. Отці розуміли власне Іллю (Див.: Там само, с 557-558).

24 "...смиренномудріє" (грец. ή ταπεινοφροσύνη). На відміну від смирення, тут іде мова про усвідомлення нашої дійсности після гріхопадіння та смиренні роздуми про себе, особливо після даного нам при кладу Сином Божим: "μη τα υψηλά φρουοΰντες, άλλα τοις ταπεινοΐς συναπαγόμενοι" - "не про високе мудруючи, а до смиренного схиляючись" (Рим. 12, 16).

25 "...прагненням" (грец. ό έρως). Тут не використовуємо основного значення "любов", щоб відрізнити поняття "ό έρως" від "ή αγάπη" — любови, яка стає чеснотою людини лише як дар Бога через влиття у нас Божої любови. Пор.: 1 Йо. 4, 10; Рим. 5, 5.


[ Повернутися до змісту книги: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

[ Cкачати книгу: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

[ Купити книгу: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!