Християнська бібліотека. Похвали святому апостолові Павлові - Слово V Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Похвали святому апостолові Павлові.
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Похвали святому апостолові Павлові. Слово V.
   

Святитель Йоан Золотоустий

Во святих отця нашого Йоана,
архієпископа Константинограда, Золотоустого,
Похвали святому Апостолові Павлові

Слово V

1. Де нині ті, які смерть звинувачують і кажуть, що тіло це пристрасне і тлінне стоїть їм на перешкоді до чесноти? Хай послухають вони про Павлові успіхи та припинять цей лукавий пересуд. Бо як нашому родові зашкодила смерть? І як тлінність стала на заваді для чесноти? Подумай про Павла і побачиш: те, що ми стали смертними, [ще й] принесло нам величезну користь. Бо якби він не був смертним, то не зміг би сказати, ба навіть більше — не зміг би довести того, що виразив ділами: Щодня я вмираю, так, вашою похвалою, що в Христі Ісусі (1 Кор. 15, 31). У всьому бо необхідна нам душевна ревність, і жодною перешкодою не є те, що ми підвладні [тлінню і смерті]. Хіба не смертним був він? Хіба не був простою людиною? Хіба не був убогим і щоденним трудом не заробляв на їжу? Хіба не мав тіла, яке підлягало усім природним потребам? Що, отже, завадило йому стати таким, яким він став? Ніщо. Тому ніхто нехай не розпачає, якщо вбогий, ніхто нехай не переймається, якщо проста людина, ніхто нехай не нарікає, якщо з упосліджених, але ті лише, у кого душа зніжена і дух розслаблений. Бо лише це стоїть на перешкоді до чесноти: порочність душі та слабкість духа, а поза цим — ніщо инше. І це видно [з прикладу] блаженного цього, який днесь зібрав нас79. Бо як йому нічим це [все] не зашкодило, так і поганам нічого з протилежного не принесло користи: ні красномовне слово, ні велика кількість маєтків, ні славетність роду, ні велич слави, ні причетність до влади.

2. Чому я веду мову про людей? А радше, доки на землі триматиму я слово, коли можемо сказати про вишні сили, Начала, Власті та світоправителів темряви цього віку? Яка бо користь вийшла їм із того, що отримали таку природу? Хіба не являться всі ці сили, щоб їх судив Павло і подібні до нього? Хіба не знаєте, — каже він, — що ангелів маємо судити, а не лише життєві справи? (1 Кор. 6, 3). Тому, ні про що инше не журімося, а лише про порочність, і нічим иншим не радіймо та не веселімося, окрім чесноти. Якщо в ній будемо ревні, то жодної перешкоди [не буде ), щоб стати такими, як Павло.

3.   Він бо не лише завдяки благодаті став таким, а й із власної ревности, і з благодаті тому, що був ревний. І першого й другого у нього було з надміром: і Боже надихало його, і власне наставления співдіяло80. Хочеш довідатись про Боже? Одежі його боялися демони. Та не дивуюся я цьому, як і тому, що від тіні Петра зникали хвороби; але дивуюся, що він (Павло), як виявилося ще до одержання благодаті, з перших кроків та спочатку чинив це дивне; ані сили такої не маючи, ані рук покладення не прийнявши81, такою запалився ревністю до Христа, що весь юдейський народ збурив проти себе. Побачивши себе в такій небезпеці, що навіть і місто почали вартувати, він у кошику був спущений по мурі, і спустившись, не піддався через це нерішучості, ані боягузтву чи страхові, а сповнився ще більшою ревністю, розважливо уникаючи небезпек заради [кращого] впорядкування [власного служіння]82, не відступаючи однак від проповіді, а, знову взявши свій хрест, пішов услід [за Христом]; хоч і мав ще перед собою недавній приклад Степана, і бачив, що юдеї найбільше від усього проти нього (Павла) дихали ненавистю і що вони жадають пожерти саму його плоть. Тому, він не наражав себе нерозсудливо на небезпеку, і в той же час уникаючи їх, не ставав малодушним. Він дуже любив теперішнє життя через користь, що з нього [походить], і дуже зневажав його через любомудріє, яке у прозрінні з'явилося в ньому, або ж через сильне прагнення відійти до Ісуса.

4.   Бо те, що я постійно кажу про нього і ніколи не перестану казати, ось що: ніхто, опиняючись у протилежних ситуаціях, не обертав так на користь і одних, і других; ніхто, дійсно, так не жадав теперішнього життя, навіть із тих, що дуже люблять [свою] душу; [і] ніхто так ним не нехтував, навіть із тих, які надмірно [себе] умертвлюють. Так він був чистим від усякого пожадання, і ні до чого теперішнього не мав пристрасти, а в усьому поєднував своє прагнення з волею Божою83; і то казав, що воно (життя) і від з'єднання та бесіди з Христом необхідніше, то [твердив], що [воно] таке важке й нестерпне, що лиш зітхав, і над усе прагнув померти. Він бажав лише того, що відносно Бога приносило йому користь, хоч траплялося, що це було протилежним до попереднього. Він був якимось неоднаковим і різноманітним, не через лицемірство — хай не буде — проте був усім, чого вимагала потреба проповіді та спасения людей, наслідуючи в цьому свого Господа.

5. Бо ж і Бог з'явився людиною, коли так було потрібно; і у вогні колись, як вимагав цього час; то в образі озброєного воїна, то у вигляді старця, то у подиху вітру, то як подорожній, то як справжня людина, і навіть вмерти такою [смертю] не відмовився. Коли я кажу: так мало бути, нехай ніхто не думає про це слово, що це була необхідність [для Бога], а лише через Його любов до людини84. Часом на престолі, а часом на Херувимах Він возсідав. Та все це Він чинив на основі домовпорядкування85. Тому й Він мовив через пророка: Я видіння помножив, і в руках пророчих уподібнювався (Ос. 12, 11)86.

6. Так і Павло; наслідуючи свого Господа, не мав би бути осуджений за те, що був то як юдей, то як той, хто не знає закону; то закону дотримувався, то нехтував ним; инколи любив теперішнє життя, инколи ж — зневажав його; то просив майна, то й те, що йому давали, відкидав; приносив жертви і обстригався — і знову проклинав тих, що [це] робили; то виконував обрізання, то обрізання відкидав. І це [все] було суперечливим, проте дух та намір, з якими усе ставалося, [були] дуже послідовними та пов'язаними між собою. Одного бо він шукав: спасения тих, які це чули і бачили. Саме тому він то закон вихваляє, то його усуває87. Бо не в тому лише, що робив він, а й у тому, що говорив, неоднаковий він був та різноманітний — не змінюючи думки і не стаючи то тим, то иншим, а залишаючись тим, ким він був, і кожне зі сказаних [слів] вживаючи за певної потреби. Не осуджуй його за це, а навпаки саме за це особливо вихваляй та увінчуй.

 7. Оскільки і лікаря, коли бачиш, як він то припалює, то заморожує, то використовує залізо, то ліки, часом позбавляє їжі та пиття, а часом дозволяє досхочу насичуватися ними хворому, инколи обгортає його зі всіх боків, а инколи тому самому, коли розігрівся, наказує випити повну чашу холодної води, - не будеш осуджувати за різноманіття і за постійну переміну засобів, навпаки тоді особливо і вихвалятимеш мистецтво, бачучи, як те, що здається нам протилежним та шкідливим, він рішуче застосовує та безпечно приписує. Такий він — муж обізнаний88. Якщо ми схвалюємо лікаря, який чинить протилежні речі, то тим більше — Павлову душу, яка так пристосовувалась до стражденних, слід прославляти. Бо не менше, ніж слабі тілом, душею хворі потребують засобів та [їх] переміни; і якщо відкрито до них приступиш, то зникне всяка [надія] на їх спасення.

8. І що дивного, якщо так чинять люди, коли Бог, якому все можливо, користується таким звичаєм лікування, і не завжди відкрито з нами бесідує? Оскільки Він хоче, щоб [ми] добровільно були добрими, а не з необхідности чи вимушено, то потребувалося і для Нього різноманіття дій, не через Його безсилля — хай не буде — а через нашу немічність. Йому достатньо лиш зробити порух, а радше, тільки захотіти, — щоб вчинити все, що б Він не побажав; ми ж, одного разу ставши над собою панами, не витримуємо у всьому бути послушними Йому. Отже, якби проти волі Він нас притягав, то те, що [Сам] дав, було б відібране: я говорю про свободу волі89. Тому, щоб цього не сталося, Йому потрібні численні способи дій. Та це ми не просто так сказали, а з причини розмаїтости та мудрости блаженного Павла; так що, коли бачиш, як він уникає небезпек, то дивуйся так, як і тоді, коли бачиш, як він виходить проти них; бо як останнє — [ознака] мужности, так і перше — мудрости. Коли бачиш, як він величається, дивуйся так, як і тоді, коли бачиш, що він знає міру; бо як остання — [ознака] смиренномудрія, так і перше — великодушносте. Коли бачиш, що вихваляється, дивуйся так само, як і тоді, коли бачиш, що він уникає похвали; бо останнє — [ознака] характеру негордого, а перше — приязного та чоловіколюбного; бо так чинив він, дбаючи про спасения багатьох.

9. Тому й казав: Якщо ми не при собі, то Богові, якщо благорозумні — то вам (2 Кор. 5, 13). Бо в нікого иншого і не було таких причин до зарозумілости, проте ніхто инший не був таким чистим від надимання. Поглянь же: знання надимає (1 Кор. 8, 1); і всі ми сказали б це разом з ним; і таке велике було в нього знання, як у нікого з людей, які коли-небудь існували; та однак себе він [через це] не підносив, а в цьому самому знав міру. Тому й каже: Частково розуміємо, і частково пророкуємо (1 Кор. 13, 9), і знову: Я браття, ще не вважаю, що досягнув [вершини] (Фил. З, 13), і ще: Якщо хтось думає, ніби знає щось, то ще нічого не знає (1 Кор. 8, 2). Піст також сприяє гордовитості; і це фарисей показує, кажучи: Я пощу двічі на тиждень (Як. 18, 12). А цей (Павло), не [лише] постячи, а й голодуючи, називав себе недоносом (1 Кор. 15, 9).

10. Чому я кажу про піст та знання, коли в нього такі часті бесіди з Богом були, як ані в кого з пророків, ані апостолів не бувало, і через це він ще більше упокорював себе? І не кажи мені про ті [розмови], що записані; більшість бо він приховав, не про всі сказав, щоб слави собі не надавати великої, і не про всі змовчав, щоб не відкрилися лжеапостольські уста. Ніщо він не робив просто так, а все — з приводу праведного і розумного; і з такою мудрістю звершував протилежні діла, що у всьому досягав однакових похвал. А я ось про що говорю. Велике благо — нічого великого про себе не говорити; а він і це так своєчасно робив, що, говорячи, заслуговував на похвалу більше, ніж коли мовчав. І якби він цього не зробив, то більше від тих, які не під пору хваляться, заслуговував би на осуд; бо коли б не хвалився він, то знищив би і зрадив усе, а ворожі діла підніс би. Він знав, як у всьому використати час, як чинити заборонене із правильною думкою і такою користю, що через це заслуговує слави аж ніяк не менше, ніж коли [сповняє] приписане. Воістину

 Павло, хвалячись, заслуговує більшої похвали, ніж хтось инший, хто приховує свої добрі справи; оскільки ніхто з тих, що приховують добрі [діла], не вчинив їх стільки, скільки він, розповідаючи про свої.

11. І ще дивніше те, що він не лише розповів, а й розповів стільки, [скільки] було потрібно. Коли обставини надавали йому велику свободу, він не користався з неї понад міру, а знав, доки слід було дійти. І це не було для нього достатнім, але щоб не розбещувати инших, і не заохотити [їх], щоб себе хвалили, він називає себе безумним; тому що сам це робив, коли виникала потреба. Могло так статися, що инші, на нього дивлячись, заходилися б недоречно та необдумано користуватися його прикладом — як буває часто з лікарями: коли один своєчасно приписав лік, застосовуючи те ж саме невчасно, завдає шкоди і зменшує лікувальну силу.

12.   Отже, щоб і тут цього не сталося, дивися, до якої він вдається остороги, маючи намір хвалитися, не один раз і не двічі, а багаторазово від цього ухиляється. О, коли б потерпіли ви, — каже, — трохи моє безумство (2 Кор. 11, 1), і знову: Те, що кажу, кажу не в Господі, але наче в безумстві. У чому б хтось не виявляв сміливости, —мов безумний говорю! я також можу її виявити (2 Кор. 11, 17.21). І таке сказавши, цим не обмежився, але, маючи намір знову приступити до похвали [собі], приховує себе самого, кажучи: знаю чоловіка; і знову: Таким хвалитимусь, про себе ж не хвалитимусь (2 Кор. 12, 2,5), і після цього всього: Був я нерозумний, — каже, — ви мене змусили (2 Кор. 12, 11). Хто, отже, настільки безумний і вкрай нечутливий, що, бачачи, як цей святий, навіть коли напосідала така необхідність, не відважується й уникає говорити про себе щось велике, — наче кінь, що наближається до кручі і постійно стримується90, — хоч і намагаючись таке вчинити, не уникатиме всіма силами від надмірної собі похвали і лише за вимогою обставин візьметься за неї?

13.   Хочеш, я покажу в ньому і щось инше, до цього подібне? Бо справді дивовижне і те, що він не задовольнявся власною совістю, а й нас навчав, як кожному потрібно за це братися, не для себе лише шукаючи оправдання у вимогах часу, а й инших навчаючи, що, коли виникне потреба, не ухилятися від похвали, а з иншого боку, не братися за неї невчасно. Тим бо, що він сказав, він ніби висловив ось що: чимале зло говорити про себе щось велике і дивовижне; це крайнє безумство, возлюблений, коли жодної немає потреби, і потреби невідкладної, сипати собі похвалами; це не по-Господньому говорити, а радше, є знаком безглуздя, і повністю знецінює нашу нагороду після багатьох пролитих потів та трудів. Усе це і більше від цього, говорив він (Павло) до всіх, і оправдувався, коли виникала необхідність. Але ще важливіше те, що й у випадку крайньої потреби, він не про все розповідав, а щось більше і значніше приховував. Прийду бо, — каже, — до видінь і одкровень Господніх; стримуюся ж, щоб хтось про мене не сказав більше, ніж бачить чи чує від мене (2 Кор 12, 1,6). Це ж говорив він, навчаючи всіх, щоб, навіть коли є потреба, то не все, що, як помічаємо, носимо в собі, ми робили загальновідомим, а тільки те, що приносить слухачам користь.

14. Бо так і Самуїл: цілком бо справедливо згадати про цього святого, оскільки і його похвали служать нам на користь; хвалився колись і він, висловлювався про свої чесноти; але про які? Про ті, що слухачам знати було корисно. Бо не про цнотливість заводив він мову, ані про смиренномудріє, ані про незлопам'ятність, а про що ж? Про те, що найбільше було потрібно знати тодішньому цареві: про справедливість і про те, щоб мати чисті руки від дарів91.

Так само й Давид, коли хвалився, то хвалився тим, що могло слухача виправити. Бо й він говорив не про якусь иншу свою чесноту, а [лиш] згадав про ведмедя та лева92, і ніщо инше. Бо говорити про себе більше, ніж потрібно, — це [ознака] честолюбія і самохвальства; сказати ж те, що може бути необхідним для справжньої користи — це [ознака] чоловіколюбія та прагнення бути корисним для багатьох. Саме так і Павло чинив. Бо і наклепи зводили на нього, наче він несправжній апостол і не має жодної сили. Тому необхідно було вдатися до того, що особливо доводило його достоїнство.

15.   Бачиш-но, як він навчав слухача не хвалитися даремно? По-перше, пояснюючи, що він це робив з необхідности по-друге, тим, що навіть називав себе безумним і наводив численні докази; по-третє, тим, що не все висловлював, а більше приховував, і це лише тоді, коли було необхідно; по-четверте, тим, що говорив від другої особи, сказавши: знаю чоловіка (2 Кор. 12, 2); по-п'яте, тим, що виставляв на огляд не всю чесноту, а ту її частину, яка найбільше на той час була потрібна.

16.   І не лише тоді, коли хвалився, а й коли докоряв иншим, був він таким. Хоч це й заборонено було — докоряти братові, але він і це робив як належить, отож більше від тих, які лишень схвалюють, заслуговував на похвалу. Так і галатів він називає нерозумними і раз, і двічі (Гал. З, 1;3), а критян — черевами ледачими і звірами поганими (Turn. 1, 12)93, і за це прославляється. Бо і правило нам подав і закон, щоб не потурати тим, які не звертають уваги на Бога, а застосовувати проти них слово викриття. І в усьому міра у нього є; тому він і заслуговує схвалення за все, що робив і говорив: чи вкриває соромом, чи підносить, чи відвертається від когось, чи піклується, чи возносить себе, чи принижується, чи хвалиться, чи упокорюється. І чому дивуєшся ти, якщо посоромлення й осуд приносять похвалу, коли приносили похвалу і вбивство, і обман, і підступ як у Старому, так і в Новому Завіті?94

17.   Отож, усе це пильно розглянувши, Павла подивляймо і Бога прославмо, і візьмімо його (Павла) за [приклад], щоб і самі досягнули вічних благ, благодаттю і чоловіколюбієм Господа нашого Ісуса Христа, якому слава і влада нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


79 Τοΰ νΰν συυαγαγόντος ημάς. Дане речення, можливо, вказує на виголошення цього Слова теж у день літургійного свята Апостола Павла. Пор.: перше речення IV Слова. SC, 233. Примітка 2. Пор. теж: SC 300, с 14-19; 182. Примітка 1.

80 Ці два попередні речення демонструють тісну взаємодію та взаємозалежність благодаті та трудів. Див. супровідну статтю (II. А. 2) про розрізнення Золотоустим випереджуючої та супроводжуючої благодаті.

81 Ουδέ χειροτονίαν δεξάμευος. У Новому Завіті на означення покладання рук вживається вираз έπιθέρτες τάς χείρας αύτοϊς (Ді. 13, 3. Пор. теж Ді. 6, 6; 1 Тим. 4, 14; 5, 22). Але Отці Церкви, і особливо св. Йоан Золотоустий, користувалися поняттям χειροτονία, чи дієсловом, якими тепер означується возведения у ступені священства. Пор. Там само, с 235. Примітка 4.

82 δι' οίκορομίαυ. Тема ікономії Павла заради спасения инших розвивається у наступних рядках. Нижче святитель говоритиме про ікономію Божу.

83 У цьому місці двічі вживається слово επιθυμία, але у різних семантичних звучаннях: від усякого пожадання [пристрасного] чистим був вин... в усьому з волею Божою прагнення [взагалі] своє поєднував. SC 300, с 237. Примітка 5.

84 Της αύτοΰ φιλανθροπίας μόυον. Святитель наголошує, що смерть Спасителя мала спасенну дію тому, що була добровільною та спричинена не природною необхідністю, якій людина підпала через гріх, а лише через любов Владики до людини — Божественну філантропію.

85 У них рядках йде мова про Божу ікономію спасення, і Золотоустий подає серію біблійних об'явлень Бога: Мойсееві — у вигляді вогню (Вих. З, 1-6; 19, 18; 24, 17); Ісусу Навину — як озброєний воїн (Іс. Нав. 5, 13); Даниїлу — як "Ветхий деньми" (Дан. 7, 9-14); Іллі — у подиху легкого ві тру (1 Цар. 19, 9-13); Авраамові - як подорожній (Бут. 18, 1-15). Слово — "подорожній", можливо, вказує на з'явлення — Христа двом учням, які простували до Емаусу (Лк. 24, 13-35), як покликання на Во- плочення, Страсті та Воскресіння Господні — найбільші Об'явлення Бога. SC 300, с 239. Примітка 3.

86 Έρ χερσί προφητών ώμοιώθην. У церковно-слов'янському пере кладі Біблії, яка йде за текстом Септуагінти, ці слова пророка Осії пере кладено дослівно: "в руках пророческих уподобихся" (Див.: Біблія сиріч книги Священнаго Писанія Ветхаго і Новаго Завіта. - РБО; Москва, 1993 (репринт). - Синодальная типографія; Санкт-Петербург, 1900). Тлумачна Біблія подає: через пророків уживав притчі (Див.: Толковая Біблія, Петербургь, 1911-1913, Стокгольм, 1987 (II), т. И, с 128). Ми воліємо перекласти дослівно, оскільки у даному контексті це краще виражає применшення (кенозис) Богом Себе Самого (Пор. Флп. 2, 5-11), Який дозволив до часу Воплочення об'являти Себе людині різними, доступними для неї способами (див. попередні рядки про ікономію Божу); одним з таких способів були притчі пророків, в обмежений обсяг яких останні вкладали неосяжного Бога, Який наче спочив "на їхніх руках" через подібності, які вживали пророки.

87 Νυν μέν έπαίρει νόμου, υύν δε αυτόν καθαιρε . Гру префіксів в оригіналі передаємо тут римою: "то закон вихваляє, то його усуває ".

88 На думку Амерінгера, дане порівняння Апостола Павла з лікарем, вжите святителем, — це екфразис, чи мистецький опис, оскільки проповідник відходить цілковито від основної ідеї, захоплюючи всю увагу вірних цим описом. "Це свого роду приоздоблення для того, щоб [трохи] розважити слухачів". Ameringer.., с. 78.

89 Згідно зі вченням про кенозис Божества, "в акті сотворения істот, наділених свобідною волею, виразилося добровільне самоприменшення Творця. З'являється якась сфера, що Йому не підвладна — свобідна воля людини... Людина стає для Бога тим каменем, який, сотворивши, Він не в силах підняти". Пор. Φ. Η. Козырев, Искушение и победа святого Йова, Санкт-Петербург, 1997, с. 153-154.

90 και καθάπερ ϊππον κατά κρημνών έρχόμενον και αναχαιτίζοντα συνεχώς. Це порівняння, взяте із колісничних змагань. Пор.: Ameringer.., с. 32.

91 Του καθαράς εχειν τάς χείρας δώρων. Пор 1 Самуїла 12, 1-5.

92 Την άρκτον καϊ τον λέοντα παρήγαγεν εις μέσον. Пор. 1 Самуїла 17, 34-37.

93 Тут св. Павло частково цитує Епіменіда з Кносу, критського поета VI ст. до Христа; Апостол називає його критським "пророком". SC 300, с 258. Примітка 1.

94 Старий Завіт — про користь підступу: пор. Бут. 27; Юдит. 10, 11-13; 11, 5-7; 16-19; 12, 15-20; щодо користі вбивства, то йдеться насамперед про визволення від гнобителів або збереження віри в Ізраїлі (1 Сам. 17, 38-54; 1 Цар. 18, 20-40; 2 Цар. 11, 9-20; Юдт. 13, 4-20; 1 Мак. 2, 23-26...). Новий Завіт — хоч в одній із притч говориться про користь хитрости (Лук. 16, 1-9), однак наголос переноситься на тихомирність, любов та прощення стосовно ворогів (Мт. 5, 3-12; 6, 43-48; Лк. 6, 27-38; 9, 51-56; 10, 29-37; 23, 34), і тільки Христос може дати силу довершити це. Там само, с 258- 259. Примітка 2.


[ Повернутися до змісту книги: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

[ Cкачати книгу: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

[ Купити книгу: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!