Християнська бібліотека. Похвали святому апостолові Павлові - Слово VIІ Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Похвали святому апостолові Павлові.
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Похвали святому апостолові Павлові. Слово VIІ.
   

Святитель Йоан Золотоустий

Во святих отця нашого Йоана,
архієпископа Константинограда, Золотоустого,
Похвали святому Апостолові Павлові

Слово VII

1. Коли ті, що знамена несуть царські, входять у міста, - і труба перед ними звучить, і багато воїнів [їх] супроводжують — то весь народ зазвичай збігається, щоб і звуки почути, і подивитися на високо здійняте знамено, і на мужність того, хто його несе. Отже, оскільки Павло входить днесь108, не в місто, а у вселенну, зберімось і ми всі. Бо й він знамено несе, не цьогосвітнього царя, а хрест вишнього Христа, і йдуть перед ним не люди, а ангели, як на честь того, що несе, так і для безпеки того, хто несе. Якщо тим, які [лише] власне життя облаштовують і нічого для загалу не роблять, усіх Владикою даровані ангели-хоронителі, як і Яків каже: Ангел, що ізбавляє мене від юности моєї (Бут. 48, 16), то тим більше при тих, кому вселенну доручено і, які несуть такий великий тягар дарів, присутні сили вишні. Справді бо, серед поган ті, які удостоїлися цієї честі, в одяги [пишні] вбираються, на шию — прикрасу золоту [чіпляють], і з якого боку не глянь — так і сяють [величчю]; цей же, узи замість золота маючи на собі, несе хрест; він - гнаний, його бичують, він голодує.

2. Однак, не журися, возлюблений. Бо ця прикраса набагато краща і величніша від тієї, і Богові мила; тому й, носячи [її], він не знемагав. Воістину дивно, що в кайданах та під бичами він був славнішим від тих, які порфіру та діядему носять. Бо те, що славніший [він] і що це не просто так сказано, довела його одіж. Якби тисячу діядем і порфір стільки ж ти поклав на недужого, ані трохи вогню пригасити не зміг би; його ж хустки, прикладені до тілес страждаючих, відступати змушували всяку хворобу109, - і це природньо. Адже якщо розбійники, бачучи це знамено, не наважуються приступити, а втікають не озираючись, то тим більше хвороби та демони, бачучи це знамено. Носив же він [його] не для того, щоб лише самому його носити, а щоб усіх такими зробити та навчити нести [хрест]; тому й мовив він: Наслідуйте мене, згідно зі зразком, який ви маєте в нас (Флп, 3, 17); і ще: що почули та побачили в мені — те чиніте (Флп. 4, 9); і знову: нам дана благодать не тільки в Нього (Христа) вірувати, але й за Нього страждати (Флп. 1, 29)110. Бо достоїнства теперішнього життя тоді мають більшу вартість, коли зосереджуються лише в одній [людині]; що ж до духовних — навпаки: тоді особливо сяють ці достоїнства, коли вони є спільними для багатьох, коли участь у них бере не один, а разом з ним і багато инших користуються одним і тим же111. Отже, ти бачиш, що всі [християни] — знаменоносці, і кожен ім'я Його (Христове) носить перед народами і царями; він же (Павло) — і перед геєною, і перед покаранням. Але не сказав він так; бо не могли [всі] вони витерпіти [це].

3. Чи ти бачиш, на яку чесноту здатна наша природа? І що нічого чеснішого від людини немає, навіть коли вона залишається смертною? Бо що мені більше від цього маєш сказати? Що рівне [цьому]? Яких же ангелів і архангелів не достойний той, хто мовив такі слова? Бо якщо перебуваючи в смертному і тлінному тілі, він заради Христа віддав усе, чим володів, а навіть, чим і не володів, — і теперішнє, і майбутнє віддав, і висоту, і глибину, і инше створіння — то якщо би він мав безтілесну природу, чого б не сказав? А чого не зробив би? Бо й ангелів я за це подивляю, що удостоїлися такої чести, а не тому, що безтілесними будучи, [цього] досягнули; адже й диявол і безтілесний, і невидимий, однак нещасніший від усіх, оскільки спротивився Богові-Творцеві. Тож і про людей кажемо, що вони нещасні, не тоді, коли бачимо їх зодягненими у плоть, а коли невідповідно нею користуються; оскільки й Павло плоть носив. Як, отже, таким він став? І з власної волі, і від Бога, і тому від Бога, що з власної волі; бо Бог не зважає на особу. Якщо ти ж скажеш: і як можна [таких мужів] наслідувати, послухай, що він каже: Наслідуйте мене, як і я — Христа (1 Кор. 11, 1). Він наслідував Христа, ти ж - [не можеш] раба? Він змагав до Господа, ти ж — [не можеш] і подібного до себе служителя? І яке матимеш виправдання?

4.    А як він Його наслідував, кажеш? За цим від початку дивись і від самого вступу [до Церкви]. Із божественних вод"2 він з таким вогнем вийшов, що навіть не очікував [якогось) учителя; не очікував Петра, ані не пішов до Якова, ані до жодного иншого, а сподвигнутий ревністю, так запалив місто, що проти нього пробудилася страшна ворожнеча; і коли [ще]був юдеєм, то чинив понад свої обов'язки, зв'язуючи [християн], відводячи до в'язниці, виставляючи їх перед народом. Так і Мойсей, коли ще ніхто не призначив його, стримував несправедливість варварів проти своїх одноплемінників. Бо це — доказ благородної душі і свободного духа, який не може мовчки терпіти нещастя инших, хоч ніхто і не призначав [його на це]. А що він (Мойсей) справедливо поривався до влади, довів Бог, призначивши його згодом; це і з Павлом Він учинив. Бо те, що і він (Павло) належно зробив, приступивши тоді до проповіді та навчання, це довів Бог, незабаром возвівши його до учительського достоїнства.

5.   Якби задля власної чести і влади поривалися вони до цих справ, і для потурання самим собі, то справедливо були б осуджені. Оскільки ж вони возлюбили небезпеки і на смерть наражалися, щоб врятувати всіх инших, то хто ж буде такий жалюгідний, щоб звинувачувати [їх] у такій ревності? Бо те, що вони це чинили, прагнучи спасения тих, які загибали, виявила і Божа постанова, виявила і загибель тих, які нечестиво були опановані такою пристрастю. Поривалися колись і инші до першости та влади, проте всі згинули осуджені, одні — пожерті вогнем, а инші — поглинуті землею, що розверзлась. Бо це робили через любов не до проводу, а до першости. Прагнув і Озія, але він прокаженим став; прагнув і Симон, але був осуджений, і зазнав крайньої небезпеки; прагнув і Павло, і був увінчаний, не священством чи шанобою, а служінням, трудами та небезпеками. 1 оскільки він зважився на це з ревности великої та прагнення, тому й прославляють і славним він став [уже] від навернення.

 6. Бо як призначений начальник, якби неналежно справу виконував, то більшої кари гідний, так і той, хто не призначений, однак сповняє [усе] як слід, — не кажу про діла священства, а про опіку над багатьма, - усілякої [нагороди] достойний. Через це і цей (Павло), сильніший від вогню, жодного дня не пробув у спокої, але, як тільки вийшов із священного джерела вод113, запалив у собі велике полум'я, і не зважав ані на небезпеки, ані на насмішки та посоромлення від юдеїв, ані на невіру їхню, ані на щось инше цьому подібне; а отримавши другий зір — зір любови, та другий ум, ринув з великою наснагою, змітаючи все юдейське, наче який гірський потік, і через Писання доводячи, що [Ісус] є Христос. Ще і багатьох дарів благодати не було в ньому, ще не був він такою мірою удостоєний Духа Святого, та, однак, відразу почав палати і робити все у великій душевній жертовносте, і так чинив у всьому, наче воздаючи собі за минуле, і намагався кинутися у найбільш сповнене страждань місце битви, де вирували небезпеки та жахи.

7. І, однак, таким відважним будучи і гарячим вогнем дихаючи, він водночас був ще й дуже лагідним і послушним учителям, тож і в такому пориві ревности їм не перечив. Так, вони сказали йому, який кипів тоді і доходив до нестями, що треба вирушити до Тарсу і Кесарії, — і він не суперечив; сказали, що йому потрібно по мурі спуститися, — і він погодився; порадили [йому] остригтися — і він не заперечив114; сказали, щоб не йшов до театру115 — і послухався. Так він [дбав] у всьому про одну лиш користь для вірних, про мир, однодумність, і завжди беріг себе для проповіді.

8. Тож коли ти почуєш, що свого племінника він посилає до тисячника, бажаючи позбутися небезпек чи коли покликається на [суд] кесаря, і коли поспішає до Риму, — не вважай це виявом його боягузтва. Бо той, хто зітхав залишаючись у цьому житті, хіба не обрав би бути з Христом? І той, хто нехтував небесами та не зважав на ангелів задля Нього (Христа), як би міг бажати [благ] теперішніх? Чому, отже, так він робив? Щоб проповідати, і з багатьма людьми відійти, і щоб вони всі увінчалися. Бо й боявся, щоб бідним і без спасения численних не відійти звідси. Тому й мовив: Залишатися в плоті потрібніше задля вас (Флп. 1, 24).

9. Через це бачучи, що суд за вигідний для нього вирок проголосував, так що Фестові Агрипа мовив: Відпустити можна було б чоловіка цього, якби не покликався він на кесаря (Ді. 26, 32), зв'язаний і з безліччю инших в'язнів, які багато накоїли лиха, ведений на суд, він не соромився бути зв'язаним разом з ними, а [ще] й дбав про всіх, що пливли з ним, однак за себе був спокійний і знав, що він [сам] у безпеці, і в путах перепливаючи море, радів, наче його відправили на [отримання] найбільшої влади. Бо і навернення міста римлян неабиякою нагородою уявлялося йому. Однак і тих, що були з ним у човні, не позбавляв своєї уваги, а направляв їх, розповідаючи про видіння, яке сталося йому і з якого вони довідались, що кожен, хто пливе з ним, рятуються задля нього. А це він робив не з тим, щоб себе самого піднести, а щоб підготувати їх до послушенства собі. Саме тому Бог і дозволив збуритися морю, щоб через тих, які не послухалися, і тих, які послухалися, — щоб через усіх виявилася Павлова благодать. Бо коли порадив він не виходити в плавання, і не послухалися, то небезпека дійшла до краю; і навіть тоді не був він суворим, а знову дбав про них наче батько про дітей, і робив усе для того, щоб ніхто не загинув. Коли ж до міста римлян він прибув, то й там з якою лагідністю провіщає? З якою свободою замикає уста непокірним? Та й тут не зупиняється він, а вирушає звідти до Іспанії116.

10. Бо й, будучи в небезпеках, ставав усе сміливішим, а відтак і заповзятішим, і не лише сам, а й учні через нього. Як і тоді, якби вони побачили його поступливішим та менш рішучим, то може і самі вони поступилися б; [а] так, коли бачили, що йому ще прибуває мужности серед небезпек і ще більших гонінь, вони проповідували із відвагою. 1 це засвідчуючи, він мовив: Так що більшість братів, яким додали сміливості мої кайдани, ще більш набрали відваги безстрашно слово [Боже] проголошувати (Флп. 1, 14). Бо якщо полководець сміливий не лише тоді, як вбиває і вигублює, а коли й [сам] поранений, то й підлеглих своїх відважнішими робить, і радше тоді [це стається], коли він дістає рани, ніж коли їх наносить. Бо коли бачать, що він кров'ю заплямований і увесь зранений, але навіть тоді не відступає перед ворогами, а стоїть сміливо, і списом потрясає, і вражає противників, і перед стражданнями не відступає, то і самі боряться ще з більшим завзяттям; так само було і з Павлом. Бачачи, що він зв'язаний і у в'язниці проповідує, і підданий бичуванню — з тих, які бичували, навертає, проймалися ще більшою сміливістю. Тому й мовлячи про це, не просто сказав: яким додали сміливости [мої кайдани] сказав, а додав: ще більш набрали відваги безстрашно слово [Боже] проголошувати; тобто, брати стали тепер сміливішими, ніж коли я був вільний від пут. Тоді і сам він сповнювався більшою ревністю; бо проймався більшим гнівом на ворогів; помноження гонінь помножувало і його сміливість, і було приводом до більшого завзяття. 11. Замкнений був він колись у в'язниці, і так засяяв, що захиталися її основи, і ворота відчинилися, і в'язничого сторожа навернув на своє, і суддю ледве не переконав, як той сам казав: Ще трохи, ти і мене переконаєш християнином стати (Ді. 26, 28). Каменовано його — і він, увійшовши в це місто, що кидало каміння, навернув. Кликали його з наміром судити, — то юдеї, то афіняни — і судді стали його учнями, а ті, що судилися з ним, - послушними. І наче вогонь, потрапивши у різні речовини, ще більше розгоряється та побільшується через речовину, що [ним] охоплена, так і язик Павла, до скількох би не звертався, до себе їх навертав, і ворогуючі з ним, його словами зловлені, поживою швидко ставали для духовного цього вогню, а через них — проповідь знову підносилась і доходила до инших. Тому й мовив він: Я зв'язаний, але слово Боже не зв'яжеш (2 Тим. 2, 9). Гнали його — і це гоніння перетворювалось на висилання учителів. І те, що зробили би друзі та спільники, це робили вороги, не дозволяючи перебувати в одній місцевості, а всюди підступами і гоніннями супроводжуючи лікаря; отож усі почули його проповідь. Знову зв'язували його - і ще більше пробуджували в ньому ревність; гнали учнів — і до тих, які не мали учителя, посилали [його]; приводили на вище судилище — і приносили користь більшому місту117.

12. Тому й, журячись, юдеї про Апостолів казали: Що зробити нам із цими людьми? (Ді. 4, 16). За що, кажуть, ми беремося, тим і зміцнюємо [їх]. Передали вони [Павла] сторожеві в'язниці, щоб пильно його стеріг, — він же пильніше був зв'язаний [самим] Павлом. Із в'язнями вислали [його], щоб не втік, — а він в'язнів навчив [вірі]; відправили його по морю, щоб мимоволі якомога швидше подолати дорогу, — а загибель корабля стала приводом до навчання тих, що з ним пливли; погрожували безліччю покарань, щоб пригасити проповідь, — вона ж поширювалась ще більше. І як про Господа говорили юдеї: Убиймо Його, щоб не прийшли римляни, і не взяли нашого міста і народу, а вийшло навпаки — оскільки саме тому, що вбили вони Його, через це і взяли римляни і народ їхній, і місто, і те, що вважали перешкодою, це і стало сприянням для проповіді, - так і тоді, коли Павло проповідував: те, що вороги розпочинали для знищення навчання, цим лише зміцнили його, і на височінь невимовну піднесли.

13. За це все поблагодарімо винахідливого Бога, ублажімо Павла, завдяки якому це сталося, молімося, щоб і нам самим таких же сподобитися благ, благодаттю і чоловіколюбієм Господа нашого Ісуса Христа, через якого і з яким Отцеві зі Святим Духом слава на віки віків118. Амінь.


108 Έπεί ούν και Παύλος εισέρχεται σήμερον. Це речення містить натяк на виголошення цього Слова в день св. Павла. Пор. SC 300, с. 14-19; 292 (примітка 1).

109 Пор.: Діяння 19, 12.

110 Ці три цитати виражають певну прогресію. У першій Павло запрошує своїх учнів дивитися на зразок (τύπον), представлений їм, у другій міститься заклик відтворювати цей образ (πράσσετε), а у третій - Апостол наполягає на тому, що треба витримати страждання задля Христа, яке є благодаттю (έχαρίσθη). Пор.:SC 300, с 297. Примітка 2.

111 Пор.: Кор. 12, 7. Для Йоана, духовна людина (ведена Духом Божим) відкрита до Бога і ближніх, пристрасна ж (нею керує пристрасть чи то до слави, чи до багатства тощо) — ворогує з усіма, закрита до Бога і до ближніх. Див. теж вступну супровідну статтю.

112 Από των θείων ναμάτων. Тут ідеться про хрещення. Пор. // Огласительне повчання для тих, що готуються до хрещення: 'Επιβαίνοντες τοίνυν των θείων εκείνων ναμάτων - Catechesis II, § 29, li. 6 (Huit catecheses baptismales, SC 50 bis, (Paris 1970). - p. 149).

113 Από της ιεράς των υδάτων πηγής. Це ще один синонім до хрещення. Пор.: εις τα ιερά νάματα. Catechesis II, § 25, П. 1 (Huit catecheses baptismales, SC 50bis, (Paris 1970). — p. 147.). Теж: έκ των ιερών εκείνων ναμάτων Catechesis II, § 27, И. 4 (Huit catecheses baptismales, SC 50bis, (Paris 1970). - p. 148).

114 Пор. Діяння 15, 22; 9, 25; 21, 24-26.

115 Εις το θέατρον. Мова йде про театр у місті Ефесі. Див. Діяння 19, 29-31.

116 Своє бажання піти до Іспанії Павло висловлює у посланні до Римлян, 15, 23; 28. Щодо того, чи був там Апостол народів, існують різні теорії (Див. Святитель Иннокентий Херсонский Жизнь святого апостола Павла, Москва, 2000, с 156). Св. Йоан Золотоустий вважає, що св. Павло таки дійшов туди.

117 Йдеться тут головно про три міста: Єрусалим, Кесарія та Рим (Див. Діяння, гл. 22-28). У цій послідовності св. Павла перевозили з меншого на більше судище. SC 300, с 319. Примітка 2.

118 "На завершення йде серія контрастів, які виражені у високо риторичній формі, що показує, як кожне невигідне становище [в яке потрапляв Апостол], обернулося на добро" (Див. Harry . Hubbel, Chrysostom and Rhetoric // Classical Philology, 1924, № 19, с 273-274).


[ Повернутися до змісту книги: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

[ Cкачати книгу: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

[ Купити книгу: "Похвали святому апостолові Павлові" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!