Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень. - Житіє святої Пульхерії, цариці Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень..
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє святої Пульхерії, цариці
   

Місяця вересня в 10-й день

Аркадій, цар грецький, умираючи, залишив малого сина свого Теодосія, що мав вісім років, і три дочки: Пульхерію, Аркадію та Марину. Була ж бо Пульхерія літами старша брата, вельми премудра й цнотлива, її промисел Божий, як дар превеликий, дарував Грецькому царству в поміч юному Теодосію, на захист же православ'я, що в той час непокоїли єретики. Вона, маючи розум, що перевищував її літа, прийнята братом була у співцарювання і августою учинена — було їй тоді літ шістнадцять, коли прийняла владу царську, не жіночим розумом, а чоловічою мудрістю почала правити Грецьким царством, її ж премудрості та розуму цілий світ дивувався. Від Бога-бо мала це дарування чистоти не заради життя свого, а заради Божої любові, при цьому дбаючи про мир грекам, — не захотіла виходити заміж, щоб не було якихось незгод між чоловіком та її братом, отож Богові себе заручивши, зволила аж до смерті в дівстві пробувати. На знамення відданого Богові свого дівства Божественний престол у соборній церкві владнала із золота та коштовного каменю вельми чудовий та багатоцінний. Схиляла ж до збереження дівоцтва і сестер своїх Аркадію та Марину, які також чистоту свою до кончини своєї обіцяли берегти Богові і жили з нею у пості та молитвах, слухаючись її не лише як старшу сестру, але як і матір свою, і як царицю. Була ж і братові своєму Теодосію-цареві замість матері, пеклась про нього вельми, навчаючи його Божому страху. Знаючи добре еллінську та римську мови, сама йому була вчителькою, не тільки книгам його навчаючи, але й добрим настановам наставляючи його: який має бути в бесіді та слуханні тих, що говорять, який у сидінні та ходінні, який у покарах винуватих і в помилуванні їхньому, і всім добрим справам до доброго правління належному навчала його. І падало добре сім'я не на лиху землю, слухався-бо її в усьому. І настільки було добре її навчання, що коли прийшов у вік мужа зрілого, був більше інших царів добрий і покірливий, терпеливий і незлобивий, премудрий і розсудливий, милосердий і милостивий; при навчанні також і молитва святої Пульхерії в житті його сприяла йому. Та свята створила церкву преславну на ім'я пречистої Богородиці у Влахерні та інші численні церкви і монастирі влаштовувала, і неумалену подавала жебракам милостиню. За її дбанням царство Грецьке було в мирі і у великій тиші, окрім внутрішніх єретичних у вірі сум'ять. Коли ж цареві Теодосію сповнилося двадцять літ і прийшов час йому оженитися, блаженна Пульхерія прагла знайти дівчину достойну царського палацу. Тимчасом прийшла із Атен у Царгород одна дівиця на ім'я Атинаїс, вірою еллінка, вельми гарна, цнотлива й премудра, славного одного філософа атенського, на ім'я Леонтій, дочка, була від батька добре навчена філософії та астрономії, геометрії і всієї грецької премудрості і багатьох розумом перевищувала. Прийшла ж у Царград з такої причини: батько її, вмираючи, розділив спадок увесь між двома синами своїми Валерієм та Летієм, а їй нічого не залишив, тільки кілька золотих монет. Коли родичі та сусіди його запитували, що залишає дітям своїм, відповідав: "Досить їй краси її та премудрості", — і те сказавши, помер. І розділили майно отнє поміж собою два брати, а сестрі нічого не дали, через це прийшла в царське місто скаржитися на своїх братів. Пульхерія, побачивши красу її, і добронравство, і премудрість, роздивившись, замислила пошлюбити її із братом своїм. Спершу привела її до святого хрещення і замість дочки взяла собі, тоді, як достойну царського шлюбу, з'єднала із царем Теодосієм. Дано було їй ім'я у святому хрещенні Євдокія, вона потім народила Теодосію дочку Євдокію, та ж, коли у вік прийшла, одружена була з Валентіяном Третім у Римі, його ж Теодосій прийняв у співправителі царства свого.

У царство тих благочестивих царів був у Ефесі Третій вселенський собор на нечестивого Несторія, за дбанням блаженної Пульхерії; та-бо велику ревність мала щодо благочестя, і брата свого, що почав зваблюватися єрессю і від істинної дороги блукати, наставляла і в православ'ї утвердила, через що від святих отців багатьма була шанована похвалами. Через кілька років ворог, не терплячи бачити розорення своїм єресям, що було через Пульхерію, постав на неї, бажаючи відлучити її від царського престолу та влади, отож і створив це на певний час — Бог попускає угодникам своїм бути спокушеними. Скуса ота почалася таким чином.

Був у царя Теодосія один євнух на ім'я Хрисафій, царський улюбленець і в порадниках не останній, сповнений же лукавства та злоби, ворожнечі та сріблолюбства. Той постав на святійшого патріарха Флавіяна, що зійшов на престол після святого Прокла. Був Флавіян муж достойний тієї честі, як благочестивий і який мав небесне життя, а Хрисафій єретиком був і не зволив на його постановлення. Шукаючи на нього вини, послав до нього, кажучи: хай приготує якийсь дар цареві на благословення, як новопостановлений святитель. Він же чисті хліби, приготувавши, послав. А Хрисафій, відкидаючи хліби, сказав, що золото, а не хліб, на благословенство має бути прислане патріархом. Патріарх же через послаників відповів, кажучи: "Добре знаєш, Хрисафію, що золото та срібло церковне є Боже і нікому не може подаватися, хіба жебракам". Тоді Хрисафій ще більше роз'ятрився на патріарха, гадаючи, яким би чином йому викопати рів. Бачачи, що блаженна Пульхерія є благочестива, вельми кріпить патріархові руку і неможливо буде йому нашкодити, замислив ворог і їй зло сотворити. Почав розлад сіяти між Пульхерією та Євдокією-царицею, знищуючи любов їхню і творячи ворожнечу поміж ними всілякими підступами. Тим часом трапилася річ така.

Було у звичаї у царя Теодосія свої грамоти підписувати, не читаючи і не довідуючись, що в них написано, і хто тільки хотів, за власним зволенням, приготувавши грамоту, приносив царю, той же, не бачачи написаного в ній, свою царську прикладав руку. Отож блаженна Пульхерія, бачачи той його нерозгляд, захотіла, адже завжди про нього дбала, любовно виправити брата таким замислом. Написала грамоту від царської особи, в ній же цар начебто давав свою жінку як рабиню сестрі своїй Пульхерії на її прохання і звіщав, що вже до того влади щодо неї не має. Таку грамоту приготувавши, дала цареві підписати. Він же, за звичаєм своїм, грамоти не прочитавши і не довідавшись, що в ній написано, приклав свою руку. Пульхерія ж узявши писання, чесно закликала в свою палату царицю Євдокію і люб'язною бесідою та пригощанням затримала її у себе довго. Коли ж цар прислав, щоб цариця йшла до нього, Пульхерія не пустила її. Коли ж удруге прислав, відповіла, всміхаючись, Пульхерія: "Хай знає цар, що не має влади над царицею своєю, бо віддав її мені в рабство і писанням своїм царським те утвердив". Це сказавши, пішла сама до брата й каже: "Бачиш, царю, як недобре чиниш, підписуючи грамоти, не читавши", — і показала йому ту грамоту. Таким мудрим намислом радила царю обережнішим бути відтоді, розглядати й читати писання ті, до яких має прикладати свою царську руку.

Те увідавши, лукавий ворог Хрисафій-євнух приступив до Євдокії-цариці, кажучи: "Глянь, що творить тобі Пульхерія, як тебе принижує, рабою тебе мати собі хоче, чи ж довго таке від неї терпітимеш? Хіба ти не рівна їй цариця і не найближча до царя, бо єдине із ним тіло?" — таке багато разів ворог казав і вивів на гнів Євдокію, яка по тому почала чоловікові своєму нашіптувати: хай, позбавивши Пульхерію царської влади, сам царює. Цар же, підбитий жінкою та Хрисафієм, хоч і хотів те створити, одначе соромився навести безчестя сестрі та навчительці своїй, літами від нього старшій. Отож просив патріарха: хай переконає Пульхерію, коли ввійде у церкву, бути дияконисою, як така, що чисто і свято живе і достойна дияконського служення, звичай тоді був дів та вдовиць у житті чистому засвідчених, переконувати, хоч би й не хотіли, до дияконського служення. Отож і святу Пульхерію до того ж хотіли переконати, щоб у такий спосіб царської позбавити влади. Патріарх же таємно звістив те Пульхерії. Вона ж, пізнавши такий замисел свого брата, а ворожнечу царицину та Хрисафієву збагнувши, сама залишила свою царську владу і, відійшовши з палацу царського зі своїми дівицями на осібне безмовне місце, служила супокійно у мовчанні Богові. Тоді єретик Хрисафій знайшов добрий час злобі своїй, підвів царя на гнів супроти патріарха, і була Божа Церква у сум'ятті, бо постали єретики безбоязно без захисниці благочестя Пульхерії, аж доки не розтулив Бог цареві мисленні очі пізнати свій прогріх і побачити свій неправедний на святу Пуль-херію гнів цариці своєї та й збагнути ворожу злобу Хрисафієву.

Якось принесли царю Теодосію яблуко вельми красне і неприродно велике, його-бо красі та величині незвичній подивувався і послав його своїй цариці, а та, тримаючи його в себе, не з'їла його, а послала Паулину-сенатору, що був тоді хворий, улюбленцю царевому. Паулин же, нічого не відаючи, послав те яблуко царю. Взяв-бо яблуко цар, упізнав його й пішов до цариці запитати її, кажучи: "Де яблуко, що прислав тобі?" Цариця ж, також не знаючи, що яблуко те знову до царських прийшло рук, відповіла: "З'їла його". Тоді цар, показавши їй яблуко, сказав: "А це що?" — і відтоді розгнівався на царицю вельми і безчесно ганьбив її, гадаючи, що перелюбство чинить із Паулином. І тоді Паулина в ув'язнення послав у Каппадокію, а цариці відтоді не попустив приходити до себе. Також і на Хри-санфа-євнуха, радника царициного, вельми розгнівався, пізнав-бо, що численного зла той був призвідник, і спершу маєток йому забрав, а тоді й на ув'язнення засудив, адже Бог відомсту творив на неповинну образу Пульхерії. Плив-бо Хрисафій у кораблі та втопивсь у морі, а Паулин в ув'язненні, за повелінням царським, забитий був неповинно, бо (як пізніше цариця, вмираючи, з клятвою звістила) чистий був Паулин від гаданого гріха, так само й вона перелюбства не чинила. Одначе попустив Бог такій надійти скорботі: Паулину на спасіння душі, а цариці в покару. Почувши про усічення Паулинове, цариця була у безмірній печалі, що через неї така добро-розумна і цнотлива людина неповинне постраждала, і молила царя, щоб не заборонив їй відійти до Єрусалиму поклонитися святим мощам. І, бувши відпущена, пішла до Єрусалиму, віддала там великі милостині, і церкви численні створила, і монастирі влаштувала, Замешкалась-бо в Єрусалимі довший час, доки численними молитвами царський гнів прискоромить і святу Пульхерію знову із собою примирить, послала їй образа пречистої Богородиці, писаного святим євангелістом Лукою, на знак миру й любові незнищенної.

Після того, як відійшла вона в Єрусалим, цар Теодосій послав прохання до сестри своєї святої Пульхерії, щоб знову повернулася на свій престол, але вона не захотіла, зволяючи ліпше працювати в усамітненні на єдиного Бога, аніж численними володіти країнами. Але знову молив її цар, і повернулася з великою честю свята Пульхерія у свою царську палату. І знову затихла єре-тицька буря і стишилися хвилі, і настала тиша в церкві, і Грецьке царство знову управлялося мирно. Через достатній час повернулася із Єрусалима й цариця Євдокія, несучи із собою руку святого першомученика Стефана, і коли внесла її в Халкидон, з'явився тієї ночі святий Стефан блаженній Пульхерії, кажучи: "Це дістала ти бажане, бо і я в Халкидон прийшов". Назавтра вставши, Пульхерія, взявши брата свого, царя Теодосія, вийшла назустріч руки святого першомученика, із нею укупі, люб'язно прийнявши, і царицю Євдокію.

Цар Теодосій прожив од свого народження сорок і два роки і підійшов до кончини своєї, і звістив Пульхарії про одкриття Боже, що було йому в Ефесі, в церкві святого Івана Богослова. Коли стояв він там на молитві, відкрито йому було, що після смерті його Маркіян-воїн має прийняти скиптри Грецького царства, і просив її, хай допоможе Маркіяну в узятті царського престолу.

Був же Маркіян родом із Тракії, син одного воїна і сам хоробрий воїн, і в літах, і в розумі людина досконала і в усіх добрих звичаях навчений, милостивий і добрий до всіх, ще з юності на царство означений, тож був хоронений од смертних випадків. Якось прийшов у Филипопіль, знайшов на дорозі кинутого трупа чоловіка, недавно вбитого, став тоді над трупом і розчулився, шкодуючи за вбитою людиною. Бажаючи ж створити діло милосердя, поховати мертвого, почав яму копати, і тут деякі, що йшли тим-таки шляхом до міста, побачили Маркіяна, як ховав мерця, і подумали, що він те вбивство учинив. Схопили його і, привівши в місто, віддали його суду. Не було ж бо нікого, хто міг би засвідчити його неповинність, а йому самому, коли виправдовувався, не повірили, тож як убивцю засудили його на смерть. І уже мав бути покараний смертю, коли б Божим одкриттям не був явлений справжній убивця, той-бо прийняв за ділом, а Маркіяна із честю було відпущено. Служачи при Грецькому війську, при вожді Аспарі, був на війні із вандалами, коли пересилили вандали греків і багатьох живих у полон узяли, тоді з ними і Маркіяна взято і до князя вандальського Гизериха було приведено. Якось Гизерих, бажаючи бачити полонян, зійшов на високе місце, опівдні це було, у велику спеку, і здалеку побачив Маркіяна, що спав на землі, над ним же орел злетів, творячи йому тінь розпростертими крильми, заступаючи його від сонячного вару. Те побачивши, князь вандальський Гизерих збагнув те, що має бути., і, прикликавши до себе того полоняника, про ім'я і по-батькові запитав його, кажучи йому: "Коли хочеш живий, і цілий, і вільний бути, клянися мені, що, коли на царську достойність зійдеш, ніколи не воюватимеш із вандалами, але в мирі з ними пробудеш". Маркіян же поклявся князю, як це той хотів, і відпущений був із честю додому.

Повернувшись тож із полону, Маркіян знову у Грецькому війську був неостанній. Якось, коли пішли греки на персів, розболівся Маркіян у дорозі, і в одному місті ликійському, названому Сидина, залишився. Прийняли його в дім свій два брати Татіян та Юліян, мужі чесні, і дбало піклувалися про здоров'я його, пізнавши до нього велику любов. Коли ж звівся він із одра хвороби, якось вийшли обидва брати з ним укупі ловити птиць. Був полудень і належний сонячний вар, лягли вони спочити й заснули. Поспавши, прокинувся перший Татіян і уздрів також, що й Гизерих колись, орла великого, що парив над сплячим Маркіяном, розпростертими крильми від сонячного вару його заслонюючи й отіняючи. Те побачивши, Татіян збудив молодшого брата свого Юліяна, і дивувалися обидва чудові тому. Відтак і Маркіян зі сну прокинувся, і відлетів орел, а Татіян із Юліяном пророкували Маркіяну, що має бути царем, і запитали, яку їм явить благодать та милість, коли зацарює. Він же рече: "Коли станеться за пророцтвом вашим, то мені замість батька будете". Після цього Маркіян почав найславніший бути поміж греками, прославляв Бог мужа, якого вибрав за серцем своїм.

Коли ж помер благочестивий цар Теодосій Молодший, а цариця його Євдокія знову відійшла в Єрусалим і там, кілька літ добре проживши, відійшла і похована була у церкві святого богомученика Стефана, створеній нею, блаженна Пульхерія після смерті брата свого, порадившись із боярами та всіма воєноначальниками, вибрала на царство Маркіяна-воїна, як достойного й Богові приємного. Зацарювавши, Маркіян прикликав раніше названих братів Татіяна та Юліяна і високими їх наділив санами, одного володарем у Тракію, а другого у Ликію поставив. Також і Гизериху клятву свою виконав: зберігав із ним мир нерозторжний до кінця.

Царівна ж Пульхерія, коли зацарював Маркіян, захотіла знову повернутися на своє місце усамітнення, але новопоставлений цар і весь синкліт молив її, щоб не залишала їх, але хай допоможе їм управляти царством, бо премудра в ділі тому і скусна. Інакше ж бути не може, тільки щоб була дружиною царевою. Вона ж оповіла їм про обіцяне Богу своє дівство, яке до смерті має зберігати. Але і цар також розповів про свою обіцяну Богу чистоту. І з потреби святої церкви, бо примножені тоді єретики сум'ятилися, переконана була на подружжя Маркіяну-царю, одначе на таке подружжя, щоб цвіт дівства не зів'яв, але утримувалося воно до кінця життя нерушно, бо і обітниця Богові учинена і цнота обох, і літа їхні не допускали, щоб ушкодилося її дівство, було-бо їй тоді п'ятдесят і одно літо, та й цар уже був немолодий. І назвалася Пульхерія дружиною царевою, а за суттю не дружина, а сестра була, співцариця йому, і добре правила скиптрами царства з великою користю всій Божій церкві та всьому царству. Назвався ж і Маркіян чоловіком Пульхерії, одначе самою суттю не чоловік, а брат був, співцарюючи із нею як з дочкою царською і спадкоємицею престолу батька її. І можна було тоді бачити на престолі Грецького царства дів-ственну чистоту царюючих: і цар душею та тілом чистий, і цариця-діва, що непорочно себе берегла, царювали. О, подружжя дівственне, мало де бачене, й чуване! Хай дивується тут світ, сповнений нечистих похотей, хай посоромляться ті, що пристрастям та приємностям віддаються, люди, чуючи про таке цих доброчесних царів подружжя, яке уподобилося ангельській чистоті. Тієї цариці дбанням зібрано було собор святих отців в Хал-кидоні на злочестивих Діоскора та Євтихія-архиманд-рита; але і в Ефесі, як мовилося, собор був за її піклуванням: вельми-бо боролася за благочестя. Тож деякі із розсудних людей у своїх писаннях їй приписують захист віри на обох тих соборах, Ефеському та Халкидон-ському. Така в неї була доброчесна ревність і велика премудрість, жив-бо в душі її і в серці чистому Дух Святий, як у храмі своєму святому, і великими дарами наповнив її. Відтак, проживши п'ятдесят і чотири літа, і весь свій маєток церквам, монастирям та вбогим роздавши, поставилася перед Господом, йому ж усім старанням послуживши. Її молитвами не позбав і нас Царства твого небесного. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!